Постанова

від 23.09.2024 по справі 484/1930/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

23.09.24

22-ц/812/1102/24

Єдиний унікальний номер судової справи 484/1930/24

Номер провадження 22-ц/812/1102/24

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

23 вересня 2024 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання ОСОБА_1 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ,яка поданаїї представником адвокатомЄрмоленко АнноюВолодимирівною, рішення, яке ухвалено Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області 13 травня 2024 року, під головуванням судді Маржиної Т.В., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «К9» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИЛА:

У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «К9» (далі ТОВ «ФК «К9») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 21квітня 2021року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (далі ТОВ «Авентус Україна») та ОСОБА_2 укладено електронний договір №4031686 про надання споживчого кредиту.

Кредитний договір було підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, надісланим на номер мобільного телефону позичальника. Невід`ємною частиною кредитного договору є публічна пропозиція (оферта) позикодавця, а саме Правила надання коштів у позику, в том числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», які було розміщено на сайті товариства. Відповідачем надано згоду на використання, при укладенні кредитного договору, одноразового ідентифікатора в якості аналога власноручного підпису. Підписуючи кредитний договір позичальник підтвердила, що самостійно перед укладенням договору повністю ознайомилася з Правилами, викладеними на сайті товариства, проектом договору та погоджується з ними.

На підставі зазначеного кредитного договору позичальнику перераховано грошові кошти в якості кредиту у сумі 14 000 грн., на умовах строковості, поворотності та оплатності. Двостороннім правочином (пункт 1.5) встановлено плату в розмірі 1.9% (стандартна процентна ставка) за один день користування кредитними коштами. Строк повернення кредиту згідно кредитного договору (з урахуванням усіх змін та доповнень до договору) становив 30 днів, тобто до 21травня 2021 року.

03 листопада 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «К9» укладено договір факторингу №03/11/2021, за яким ТОВ «ФК «К9» отримало (набуло) право грошової вимоги до боржників ТОВ «Авентус Україна», вказаних у реєстрі боржників, в тому числі і до відповідача.

Згідно реєстру боржників, загальна сума заборгованості відповідача станом на дату укладання договору факторингу за кредитним договором №4031686 склала 45920 грн, з яких: 14 000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 31920 грн. сума заборгованості за відсотками.

Відповідач не виконує свої кредитні зобов`язання належним чином довготривалий строк.

Позивач направив відповідачу письмову вимогу (повідомлення) від 27грудня 2023 року за адресою, яку вона зазначила при отриманні кредиту, однак у наданий строк заборгованість відповідачем погашена не була.

Посилаючись на викладені обставини, ТОВ «ФК «К9» просило стягнути на свою користь з ОСОБА_2 суму заборгованості в загальному розмірі 45920 грн, а також 2430 грн. у відшкодування судового збору.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 травня 2024 року позовні вимоги ТОВ «ФК «К9» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «К9» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №4031686 від 21 квітня 2021 року у сумі 45920 грн, з яких: 14000 грн заборгованість за кредитом, 31920 грн заборгованість за відсотками.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «К9» судовий збір у розмірі 2 430 грн.

В апеляційній скарзі, ОСОБА_2 , від імені якого діє її представник адвокат Єрмоленко А.В., посилаючись на порушення міськрайонним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення міськрайонного суду скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, а саме стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в загальному розмірі 21980 грн., з яких: 14000 грн. основна сума кредиту, 7980 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом. Також просила стягнути на свою користь з позивача судові витрати, понесені в апеляційній інстанції, на підтвердження яких 16вересня2024 року було надіслано документи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що законом обмежений строк протягом якого можуть нараховуватись відсотки за користування кредитними коштами. Відповідно до ч.2 ст.1050ЦК України після спливу визначеного договором строку кредитування право позикодавця нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припиняється.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Єрмоленко А.В. надіслала на адресу апеляційної інстанції заяву про розгляд справи у її відсутність та відсутність відповідача. Доводи, викладені в апеляційній скарзі підтримують та просять апеляційну скаргу задовольнити.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення в оскаржуваній частині таким вимогам відповідає в повному обсязі.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому,в порядкуцивільного судочинства,виходячи ізйого загальнихзасад пронеприпустимість свавільноговтручання усферу особистогожиття людини;судовий захистцивільного правата інтересу;справедливість,добросовісність тарозумність,перш завсе регулюютьсяособисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

В силу ст.ст.509,525-526,598,610,611,622 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобов`язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобов`язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов`язання в натурі.

Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов`язань, які не виконані належним чином.

За змістом ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1ст.1048ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055ЦКУкраїни).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року (з наступними змінами та доповненнями).

Згідно з п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до ч.3 ст.11Закону України«Про електроннукомерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

За правилом ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Як вбачається з матеріалів справи, 21 квітня 2021 року між ТОВ«АвентусУкраїна» та ОСОБА_2 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» був укладений електронний договір №4031686 про надання споживчого кредиту. Договір підписаноелектронним підписомодноразовим ідентифікатором (а.с.6-9).

Згідно п.п.1.3,1.4 договору сума кредиту (загальний розмір) складає 14000 грн., строк кредиту 30 днів.

Відповідно до п.1.5 договору стандартна процента ставка становить 1.90% в день та застосовується:

у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього договору;

у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою споживача, відповідно до п.4.2 договору;

у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до п.4.3 договору.

За умовами пп.1.5.1 договору передбачено, що знижена процентна ставка 1.33% в день застосовується, якщо споживач у межах строку визначеного в п.1.4 договору або протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку, здійснить повне погашення кредитної заборгованості або протягом такого строку за ініціативою споживача відбудеться продовження строку кредиту на новий строк, споживач як учасник Програми лояльності отримає від товариства індивідуальну знижку на стандарту проценту ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити споживач за стандартною процентною ставкою до дати фактичного повернення кредиту (до дати пролонгації (не включно), але в будь-якому випадку не більше ніж за період строку кредиту, зазначеного в п.1.4 договору, буде перераховано за зниженою процентною ставкою.

Відповідно до п.2.1 договору, кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, вказаної в договорі або іншої платіжної картки, реквізити якої надані споживачем товариству з метою отримання кредиту.

Згідно п.3.1 договору нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредиту (включаючи періоди пролонгації та автопролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».

У п.4.1 вищевказаного договору про надання споживчого кредиту сторони погодили, що строк кредиту може бути продовжено у двох випадках: за ініціативою споживача на кількість днів, зазначену в п.1.4 договору, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному п.4.2 (пп.4.2.1-4.2.4) договору; або в порядку автопролонгації, на кількість днів та відповідно до умов визначених в п.4.3 (пп.4.3.1-4.3.2) договору.

Пунктом 4.3 Договору сторони домовились про порядок автопролонгації строку кредиту.

Так, у пп.4.3.1 сторони домовились, що у випадку, якщо у споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою споживача, відповідно до пп.4.2.2-4.2.4 договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.

Згідно пп.4.3.2 договору сторони узгодили, що споживач, дає згоду на автопролонгацію строку кредиту на умовах передбачених в пп.4.3.1 договору. Споживач вважається таким, що прострочив повернення кредиту, якщо після закінчення періоду автопролонгації у споживача наявна заборгованість за кредитом та не відбулося продовження строку кредиту за ініціативою споживача, у порядку передбаченому п.4.2 договору.

З матеріалів убачається, що ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання перед відповідачем ОСОБА_2 за кредитним договором виконало та надало їй кредит в сумі 14000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача, що не заперечується відповідачем.

Відповідно до картки обліку Договору (розрахунок заборгованості) відповідач не здійснювала оплату за кредитним договором (а.с.20-25).

Оскільки 21 травня 2021 року відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконала, а також не уклала угоду щодо пролонгації строку дії кредитного договору, то кредитний договір було автопролонговано, а строк користування кредитом було продовжено на 90 календарних днів поспіль до 19 серпня 2021 року включно, згідно пп.4.3.1 договору та нарахуванням процентів, починаючи з 21 квітня 2021 року по 19 серпня 2021 року здійснювалось за стандартною процентною ставкою 1.90%, відповідно до абзацу 1 та 3 п.1.5.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що з відповідача стягнуті проценти за користування кредитними коштами безпідставно за межами строку кредитування не заслуговують на увагу, оскільки сторони погодили пролонгацію договору та сплату процентів у разі неповернення кредитних коштів. При цьому, розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором (ч.1ст.1048 ЦК України). Отже, сторони узгодили продовження строку кредитування та саме такий спосіб сплати процентів.

До того ж, зміст укладеного відповідачем кредитного договору свідчить, що автопролонгація відбувається автоматично у разі наявності у споживача заборгованості за кредитом та не потребує узгодження цього із споживачем.

Згідно зі ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч.1 ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно пп.3 п.5.1 кредитного договору ТОВ «Авентус Україна» має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди споживача.

Оскільки обов`язки боржника ОСОБА_2 перед кредитором виконані не були, то укладаючи 03 листопада 2021 року договір факторингу №03/11/2021 ТОВ«Авентус Україна» передало ТОВ «ФК «К9» право грошової вимоги до ОСОБА_2 , на що вказує доданий до договору витяг з Реєстру боржників.

Суд першої інстанції, встановивши факт існування між сторонами кредитних зобов`язань та неналежне виконання позичальником умов кредитного договору, що призвело до виникнення заборгованості, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором згідно з вимогами ст.ст.526,1054,1048 ЦК України, якими передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимогЦК України.

При цьому, колегія суддів зауважує, що у спорах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

У справі, що переглядається в апеляційному порядку, позивач довів належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_2 , надання позичальнику кредитних коштів в розмірі, визначеному умовами договору, тобто виконання належним чином своїх обов`язків та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань за таким договором.

У свою чергу позичальник ОСОБА_2 не спростувала факту отримання кредитних коштів, а також факту неналежного виконання зобов`язань перед відповідачем, у тому числі не спростувала розмір заборгованості, заявленої до стягнення.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10лютого 2010 року).

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, §23).

Тому, враховуючи те, що доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням відповідача, як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким міськрайонний суд дав належну правову оцінку, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були належним чином оцінені надані докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції також не надано. Докази ж та обставини, на які посилається відповідач у апеляційні скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні тавстановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана її представником адвокатом Єрмоленко А.В., залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 ,яка поданаїї представником адвокатомЄрмоленко АнноюВолодимирівною, залишити без задоволення.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 13травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення

складено 25 вересня 2024 року