Ухвала

від 20.09.2024 по справі 522/825/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-кп/813/2285/24

Справа № 522/825/24

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.09.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий - суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні виділені матеріали об`єднаних кримінальних проваджень №12023160000001408 від 01.11.2023 року, №12024160000000314 від 11.03.2024 рокуза апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 11.09.2024 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, щодо:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, директора ТОВ «УКРМЕЖБУД», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1

ст.366, ч.5 ст.191 КК України,

встановив:

На розгляді Приморського районного суду м. Одеси перебувають об`єднані кримінальні провадження №12023160000001408 від 01.11.2023 року, №12024160000000314 від 11.03.2024 рокуза обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.366, ч.5 ст.191 КК України.

Під час підготовчого судового засідання прокурор звернувся з клопотанням про продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з раніше визначеним розміром застави у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 908400 (дев`ятсот вісім тисяч чотириста) гривень.

Ухвалою місцевого суду задоволено клопотання прокурора ОСОБА_7 та продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , з раніше визначеним розміром застави у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 908400 (дев`ятсот вісім тисяч чотириста) гривень, строком до 10.11.2024 рок.

Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке в майбутньому може загрожувати ОСОБА_6 у разі визнання його винуватим, а також продовження існування ризиків, передбачені п.п. 1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, які стали підставою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу, які не зменшились і не відпали. Разом з цим, суд визнав необґрунтованими доводи прокурора щодо існування ризиків, визначених

п.п. 2, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України.

Не погоджуючись з ухвалою суду захисник подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, просить скасувати її та постановити нову ухвалу, якою відмовити прокурору в задоволенні клопотання.

В апеляційній скарзі захисник посилається на наступне:

- прокурор в клопотанні не надав жодного обґрунтування та доказів, які б свідчили про існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України;

- обвинувачений ОСОБА_6 має міцні соціальні зв`язки, зокрема, одружений та має на утриманні двох неповнолітніх дітей, працює на посаді директора ТОВ «УКРМЕЖБУД» та одночасно працює підсобним робітником в ТОВ «Центральний склад», має постійне місце проживання, позитивно характеризується. Звертає увагу, що дружиною обвинуваченого укладено договір оренди житла в м. Одеса, а виїзд ОСОБА_6 за межі країни унеможливлений з об`єктивних причин, з огляду на введений на території України воєнний стан, а також з огляду на здачу на зберігання до органів Міграційної служби України паспорту для виїзду за кордон;

- судом не було враховано того, що стосовно ОСОБА_6 в інших кримінальних проваджень застосовувались запобіжні заходи у виді домашнього арешту та особистого зобов`язання, умови яких останнім не порушувались, що доводить належну процесуальну поведінку обвинуваченого;

- судом визначений непомірний розмір застави для обвинуваченого, оскільки майновий стан сім`ї не надає можливості сплатити заставу.

Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України (далі - КПК) розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.

Апеляційний розгляд проведено без участі обвинуваченого та його захисника, оскільки в поданій скарзі захисник не ставила питання про здійснення розгляду за участю сторони захисту.

Прокурор, будучи повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду, до суду апеляційної інстанції не з`явився, подав клопотання про здійснення розгляду за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача; обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши виділені матеріали кримінальних проваджень; колегія суддів дійшла висновку про таке.

Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом ч.3 ст.315 КПК під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених Розділом II цього Кодексу.

Апеляційний суд зазначає, що запобіжний захід у виді тримання під вартою можна вважати покаранням за злочин, оскільки застосування запобіжного заходу це його мета - дійсно забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої особи.

Незалежно від законодавчих змін та особливостей періоду, процедура застосування до особи запобіжних заходів завжди має відповідати правовим принципам, які є універсальними і підлягають до застосування у будь-якій демократичній країні, де панує верховенство права, а саме: презумпція невинуватості; презумпція свободи та імператив поваги до людської гідності.

Комітет міністрів Ради Європи та Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському, або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню зазначають: відповідальним за велику кількість осіб, яких держава тримає під вартою, є загальний світогляд працівників правоохоронних і судових органів (Рішення ЄСПЧ «Сукачов проти України»).

Європейські комітети рекомендують: зменшувати до мінімуму застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час досудового слідства; якнайширше застосовувати альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи; ретельно описувати обставини, за яких може бути обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Дотримання таких стандартів є важливим питанням для нашої держави, оскільки безпосередньо впливає на перспективу членства в ЄС, авторитет України на міжнародній арені та цивілізований шлях розвитку країни загалом.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, що має існувати пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують та метою, яку прагнуть досягти, бо не буде відповідного балансу, якщо на особу покладено надмірний тягар (рішення від 23.09.1982 у справі «Єпорронг та Льон рот проти Швеції»).

Таким чином, слід вважати, що запобіжний захід має бути обрано/продовжено із врахуванням всіх обставин кримінального правопорушення, встановлених ризиків та конкретної особи, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненому.

Колегія суддів вважає, що розглядаючи клопотання прокурора, суд першої інстанції дотримався положень ст.ст.177, 178, 183, 315 КПК та прийняв законне та обґрунтоване рішення про продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки менш суворі запобіжні заходи можуть виявитися нездатними для забезпечення належної поведінки обвинуваченого та виконання покладених на нього обов`язків.

Доводи сторони захисту щодо недоведеності вчинення обвинуваченим інкримінованих злочинів, колегія суддів визнає необґрунтованими та наголошує, що на даній стадії апеляційний суд не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами дослідження всіх доказів.

Відповідно до положень ч.2 ст. 94 КПК жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою у відповідності до положень ч.1 ст.94 КПК.

Згідно ст.ст. 89, 94 КПК оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті, а відтак апеляційний суд позбавлений можливості надавати оцінку доказам винуватості чи невинуватості ОСОБА_6 до інкримінованих йому дій.

Колегія суддів звертає увагу, що остаточна оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті, на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин кримінального провадження, та оцінки кожного доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального судового рішення.

Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи захисника в частині відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК, які зазначені в оскарженій ухвалі, з огляду на таке.

Підставою для продовження строку дії запобіжного заходу є продовження існування ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч.ч. 1, 2 ст.177 КПК.

Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати спроби протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.

При цьому, КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.

Запобіжний захід застосовується/продовжується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв`язків, будь яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Також, СПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

З урахуванням наведеного, посилання сторони захисту на відсутність ризику переховування обвинуваченого, апеляційний суд визнає неспроможними, оскільки ОСОБА_8 пред`явлено обвинувачення, зокрема за ч.5 ст.191 КК України, а санкція вказаної норми кримінального закону передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк понад 10 років.

Судом враховано, що обвинувачений, розуміючи тяжкість можливого покарання може вдатися до спроб переховування від суду, а тому ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.

При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на учасників процесу у цьому ж кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками та іншими учасниками процесу в кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.

Апеляційний суд визнає неспроможними доводи захисника щодо відсутності ризику незаконного впливу обвинуваченого на учасників процесу у цьому ж кримінальному провадженні, оскільки покази свідків, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування, перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на свідків та інших учасників, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відсутність існування ризиків, визначених п.п. 2, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки вони прокурором недоведені та не були встановлені рішенням слідчого судді на стадії досудового розслідування. Доводи захисника про відсутність існування вказаних ризиків, колегія суддів визнає неспроможними, з огляду на не врахування їх місцевим судом.

Колегія суддів враховує обставини даної справи та особу обвинуваченого та зазначає, що зміна запобіжного заходу останньому на більш м`який з великою вірогідністю може виявитися недостатнім стримуючим фактором для забезпечення виконання останнім покладених на нього обов`язків.

Доводи захисника стосовно міцності соціальних зв`язків обвинуваченого, колегія суддів враховує, однак зазначає, що інший запобіжний захід може виявитися нездатним забезпечити виконання обвинуваченим, покладених на нього обов`язків.

Матеріали справи не містять даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою за станом здоров`я. Стороною захисту апеляційному суду таких документів також не надано.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.

Стосовно доводів захисника щодо непомірного розміру застави колегія суддів зазначає наступне.

Частина 4 ст. 182 КПК передбачає, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Відповідно до приписів п.3 ч.5 ст.182 КПК, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні, в даному випадку зокрема особливо тяжкого злочину визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Вказані положення кримінального процесуального закону свідчать про те, що саме слідчий суддя вправі визначити, чи здатна застава у розмірі від 80 до 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні, зокрема особливо тяжкого злочину) забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої особи, а також оцінити доведеність обставин, які свідчать про існування виключного випадку.

У даній справі суд дотримався вимог кримінально процесуального закону, врахував те, що ОСОБА_6 обвинувачується, зокрема у вчиненні особливо тяжкого злочину, та залишив без змін обраний на стадії досудового розслідування розмір застави, який в даній справі не можливо вважати непомірним.

Окрім того, позиція ЄСПЛ стосовно питання обрання національними судами запобіжного заходу у вигляді застави та призначення її розміру цілковито прослідковується в рішенні у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28.09.2010 року, в якому Суд зазначає, що розмір застави має оцінюватись в першу чергу «з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі».

Апеляційний суд вважає, що визначений судом першої інстанції розмір застави, з урахуванням особи обвинуваченого, який на даний час притягується до кримінальної відповідальності в інших кримінальних провадженнях, є достатнім стримуючим фактором для забезпечення належної процесуальної поведінки, та не вбачає підстав для зменшення розміру застави.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновок місцевого суду про необхідність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу обвинуваченого та пред`явлене обвинувачення, зокрема в особливо тяжкому злочині, дають достатні підстави вважати, що на даний час дійсно існують зазначені судом ризики, які виправдовують обрання саме такого виду запобіжного заходу, в тому числі й щодо визначення розміру застави.

Апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого тримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинуваченого під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.

Колегією суддів не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, які б були безумовною підставою для скасування оскарженої ухвали.

Оскільки доводи захисника про відсутність підстав для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскарженої ухвали.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 11.09.2024 року, якою обвинуваченому ОСОБА_6 ,об`єднаних кримінальних проваджень №12023160000001408 від 01.11.2023 року, №12024160000000314 від 11.03.2024 року, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з визначенням розміру застави - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4