Ухвала

від 29.10.2024 по справі 522/825/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-кп/813/2449/24

Справа № 522/825/24

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22.10.2024 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 у об`єднаних кримінальних провадженнях №12023160000001408 від 01.11.2023 року та №12024160000000314 від 11.03.2024 року, -

установив

Зміст оскарженого судового рішення.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22.10.2024 року задоволено клопотання прокурора Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191; ч.1 ст.366 КК України продовжений строк тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» на 60 днів.

У якості альтернативного запобіжного заходу визначена застава у розмірі 300 (трьохсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 908 400 (дев`ятсот вісім тисяч чотириста) гривень та у разі внесення застави на обвинуваченого покладені обов`язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погодившись із зазначеною ухвалою захисник ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора та застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою, або зменшити визначений розмір застави до граничного розміру, передбаченого п.2 ч.5 ст.182 КПК України.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що на теперішній час зменшились ризики, які виправдовували застосування до ОСОБА_7 виняткового запобіжного заходу.

Крім того суд не взяв до уваги наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв`язків, та взагалі не розглянув можливість застосування до нього інших, більш м`яких запобіжних заходів.

Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.

Водночас, до початку судового засідання апеляційного суду від захисника ОСОБА_6 та прокурора надійшли заяви в яких учасники провадження просили здійснювати розгляд апеляційної скарги без їх участі.

З огляду на наведене, розгляд апеляційної скарги проводиться за відсутності учасників провадження, та згідно з положеннями ч.4 ст.107 КПК України технічна фіксація судового розгляду не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного розгляду, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов висновку про таке.

Мотиви апеляційного суду

Частиною 1 ст.404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ч.1 ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Абзацом 2 ч.2 ст.392 КПК України передбачено, що ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Як убачається з матеріалів провадження в Приморському районному суді м Одеси на стадії судового розгляду знаходяться об`єднані кримінальні провадження №12023160000001408від 01.11.2023року та №12024160000000314 від 11.03.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.

Відповідно до положень ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Абзацом 2 ч.3 ст.407 КПК України передбачено, що постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому главою 18 розділу II цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст.184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Згідно з ч.3 ст.404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Виходячи з положень п.24) ч.1 ст.3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч.1 ст.392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.

Також, зважаючи на те, що приписами ст.23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу.

Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку статтями 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст.331 КПК України.

Тобто, апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення по суті, оскільки, окрім як дослідивши обвинувальний акт, оскаржену ухвалу суду першої інстанції про застосування запобіжного заходу та копії журналу судових засідань, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких інших доказів.

Оскаржуваною ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22.10.2024 року ОСОБА_7 був продовжений запобіжний захід у виді тримання під вартою із визначенням розміру застави, оскільки суд дійшов висновку про те, що у даному кримінальному провадженні існують ризики, передбачені пунктами 1, 4 та 5 ч.1 ст.177 КПК України.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Так, на теперішній час у даному об`єднаному кримінальному провадженні не були здійсненні дії, що передбачені процедурою судового розгляду для повного, об`єктивного та всебічного дослідження всіх обставин справи, зокрема суд має допитати свідків та безпосередньо дослідити всі докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження.

Разом з тим, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину і тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні кримінальних правопорушень, санкція статті одного з яких якого передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Таким чином, враховуючи тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому продовжує існувати ризик того, що він може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачена обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вона має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.

Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв`язків, будь-яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

На думку апеляційного суду, обставини даного кримінального провадження, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_7 , який між іншим, обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.5 ст.191 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років, розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від органу досудового розслідування чи суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним і він реально продовжує існувати.

Крім того апеляційний суд переконаний, що у даному кримінальному провадженні не зменшився і продовжує існувати ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК, а саме, що обвинувачений може здійснювати вплив на свідків.

Разом з тим показання свідків у даному кримінальному провадженні мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду.

Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності апеляційний суд дійшов висновку про те, що на даному етапі лише запобіжний захід у тримання під вартою є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_7 дозволить органу досудового розслідування контролювати його місце перебування та запобігти ризикам, передбаченим пунктами 1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, які на теперішній час продовжують існувати.

Крім того апеляційний суд вважає, що суд, відповідно до вимог п.2 ч.5 ст.182 КПК України, вірно визначив розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу в розмірі, достатньому для забезпечення належної поведінки обвинуваченої та виконання ним своїх процесуальних обов`язків.

Пунктом 2 ч.5 ст.182 КПК України передбачено, що розмір застави для особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину може бути визначений в сумі від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

При цьому суд визначив ОСОБА_7 заставу в межах, визначених п.2 ч.5 ст.182 КПК України, щодо особи, яка обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину.

Так, згідно з висновками викладеними в другому реченні п. 31 рішення ЄСПЛ «Істоміна проти України» від 13.01.2022, відповідно до якого: хоча національне законодавство дозволяло суду у «виключних випадках» встановлювати більші розміри застави (див. пункт 19), таке рішення мало передбачати ретельний аналіз обставин справи для обґрунтування її «виключного» характеру, а також необхідності ретельної оцінки всіх відповідних факторів, у тому числі спроможності підозрюваного сплатити визначений розмір застави, та задовільного пояснення, чому застава була визначена у такому надзвичайно великому розмірі. Також в цьому рішенні ЄПСЛ зазначив, що ЄСПЛ зазначив, що застава має на меті не забезпечення відшкодування шкоди, завданої у справі, а передусім - забезпечення явки особи на судове засідання. Сума шкоди у справі може бути одним із факторів, що виправдовує вищу суму застави, але лише у поєднанні з іншими критеріями - серйозністю вчиненого злочину, ризику втечі та ін.

Таким чином, слід констатувати, що положення КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують на такі критерії, які слід врахувати при визначені розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; даних про особу підозрюваного; встановлені ризики, передбачені статтею 177 КПК України; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням тощо.

Отже, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув`язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.

Застава фактично є гарантією, що підозрюваний чи обвинувачений буде сумлінно виконувати визначені кримінально процесуальним законом обов`язки, а суд має визначити таку суму застави, яка б дисциплінувала і мотивувала останнього на їх виконання.

Апеляційний суд вважає, що в даному кримінальному провадженні, з урахуванням даних про особу обвинуваченого суд належним чином виконав вимоги КПК України та, в якості альтернативного запобіжного заходу, залишив визначений раніше ОСОБА_7 розмір застави в межах, встановлених п.3 ч.5 ст.182 КПК України, для осіб, обвинувачених у вчиненні особливо тяжкого злочину, а саме - 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 908 400 гривень.

На переконання апеляційного суду визначений розмір застави є достатнім та необхідним для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також зможе запобігти ризикам, передбаченим пунктами 1 та 3 ч.1 ст.177 КПК України, які були встановленні судом, і з існуванням яких погоджується апеляційний суд.

Пунктом 1 ч.3 ст.407 КПК України встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - без змін.

Керуючись статтями 177, 178, 182, 183, 194, 197, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22.10.2024 року, якою ОСОБА_7 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191; ч.1 ст.366 КК України продовжений строк тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» на 60 днів - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4