Постанова

від 25.09.2024 по справі 120/7702/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/7702/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Вільчинський О.В.

Суддя-доповідач - Драчук Т. О.

25 вересня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Закарпатської митниці на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 13 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом командитного товариства "Бізнес Гарант" (приватне підприємство "ВІП Бізнес" і Компанія) до Закарпатської митниці про визнання протиправними та скасування вимог,

В С Т А Н О В И В :

в червні 2024 року позивач, - командитне товариство "Бізнес Гарант" (приватне підприємство "ВІП Бізнес" і Компанія), звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з заявою про забезпечення позову щодо зупинення дії вимог Закарпатської митниці про сплату митних платежів №UA305130/2024/0004 від 21.05.2024, №UA305130/2024/0006 від 21.05.2024, №UA305130/2024/0005 від 21.05.2024.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 13.06.2024 заяву командитного товариства "Бізнес Гарант" (приватне підприємство "ВІП Бізнес" і Компанія) про забезпечення позову задоволено.

Зупинено дію вимоги Закарпатської митниці про сплату митних платежів №UA305130/2024/0004 від 21.05.2024 до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Зупинено дію вимоги Закарпатської митниці про сплату митних платежів №UA305130/2024/0006 від 21.05.2024 до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Зупинено дію вимоги Закарпатської митниці про сплату митних платежів №UA305130/2024/0005 від 21.05.2024 до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволені заяви про забезпечення позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з п.1 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

У даній справі характер спірних правовідносин не вимагає проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін, а тому з урахуванням вимог ст.ст. 12, 312 КАС України справу належить розглядати у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 08.12.2021 КТ "Бізнес Гарант" видало фінансові гарантії №826652-U20-63003 на суму 38 500 000,00 грн, №826653-U20-63004 на суму 38 100 000,00 грн, №826654-U20-63005 на суму 38 700 000,00 грн. Як зазначено в даних гарантіях, КТ «Бізнес Гарант» зобов`язався сплатити суму митних платежів в розмірі, не більшому, ніж визначено гарантією у випадку порушення ТОВ «Плазол» митного режиму «поміщення товарів у митний режим переробки за межами митної території України ст. 164 МК України». ТОВ «Плазол» мало право на поміщення товарів в режим переробки за межами митних території України як Комісіонер на підставі Договору комісії від 08.09.2021 №101/21-14, який було укладено між ТОВ «ПЛАЗОЛ» (Комісіонер) та Публічним акціонерним товариством «Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія «УКТАТНАФТА» (Комітент). Додатками №1 від 08.09.2021 та №2 від 08.09.2021 до Договору комісії передбачено, що загальна кількість Каталізатора, призначеного для переробки, складає 58 456,900 кг. На виконання Договору комісії №101/21-14 від 08.09.2021 ТОВ «Плазол» (Замовник) було укладено Контракт №620097791 від 18.11.2021 з Heraeus Deutschland GmbH Co. KG (Виконавець), згідно п. 1.1. якого Замовник постачає Виконавцю відпрацьований каталізатор риформінгу, що містить платину та реній (надалі каталізатор). Вказаний у Контракті товар (відпрацьований каталізатор риформінгу) відправлено на адресу Heraeus Deutschland GmbH Co. KG (Німеччина) 08.12.2021 згідно митних декларацій № UA305130/2021/036103, № UA305130/2021/036104, № UA305130/2021/036105 у митному режимі «переробка за межами митної території України». Згідно умов даного Контракту, ТОВ «Плазол» (Замовник) постачає Heraeus Deutschland GmbH Co.KG (Виконавець) відпрацьований каталізатор риформінгу в кількості приблизно 58 500,00 кг, що містить платину та реній.

Згідно листа Закарпатської митниці №7.7-1/28-13-01/13/4093 від 21 травня 2024 року ТОВ «Плазол» не дотрималось умов митного режиму переробки за межами митної території України, не повернуло у встановлені митним органом терміни продукти переробки на митну територію України, внаслідок чого Закарпатською митницею направлено КТ «Бізнес Гарант» вимоги про сплату митних платежів

Крім того, як видно із поданих до суду документів, заявник уклав з Міністерством доходів і зборів України Угоду № 7 від 27.01.2014 про надання фінансових гарантій органам доходів і зборів незалежним фінансовим посередником. За умовами цієї Угоди гарант зобов`язується за зверненням декларантів вирішувати питання про надання органами доходів і зборів у встановлених Митним кодексом України випадках фінансових гарантів.

Згідно з п. 2.3.2 цієї Угоди КТ "Бізнес Гарант" у строк не пізніше трьох банківських днів, наступних за днем отримання Вимоги та Акту про настання гарантійного випадку безумовно перерахувати суму митного боргу за вказаними у Вимозі реквізитами.

Пунктом 4.6 зазначеної Угоди визначено, що у випадку, якщо протягом трьох банківських днів наступних за днем отримання Вимоги та Акта, Гарант не перерахує суму митного боргу, орган доходів і зборів має право стягувати платежі у визначеному законодавством порядку та вносити до відповідного програмно-інформаційного комплексу Єдиної автоматизованої інформаційної системи Міндоходів відмітки, що унеможливлюють подальше прийняття від гаранта гарантій, до сплати ним заборгованості.

Також, КТ "Бізнес Гарант" зазначає, що навіть у разі задоволення адміністративного позову про скасування вимог Закарпатської митниці, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звертається до суду, оскільки позивачу доведеться ініціювати судові процедури з метою відновлення статусу гаранта, а ймовірне скасування вимоги відповідача у судовому порядку не стане підставою для автоматичного поновлення його статусу гаранта. Крім того, вказує, що митниця матиме безумовне право на звернення до суду з позовом про стягнення коштів за оскаржуваною вимогою.

Заявник вважає, що наслідком реалізації вимоги митного органу, у випадку несплати визначеної у ній суми, є можливість застосування процедури примусового стягнення в порядку, встановленому податковим законодавством, а також безумовне подальше обмеження наступної діяльності Гаранта щодо прийняття ним гарантій визначених такою Угодою. Переконаний, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача в разі звернення стягнення в примусовому порядку та внесення до програмно-інформаційного комплексу Єдиної автоматизованої інформаційної системи відповідної відмітки.

Отже, на переконання КТ "Бізнес Гарант", наслідком забезпечення позову стане тимчасове унеможливлення настання несприятливих для позивача наслідків, забезпечення ефективного захисту або поновлення прав або інтересів позивача у разі задоволення позовних вимог та виключатиме необхідність подальшого ініціювання як адміністративних процедур з метою відновлення статусу суб`єкта проведення обов`язкового технічного контролю так і звернення до суду за захистом порушених прав.

Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що наслідком реалізації вимог митного органу, у випадку несплати визначених у них сум, є можливість застосування процедури їх примусового стягнення в порядку, встановленому податковим законодавством, а також безумовне подальше обмеження наступної діяльності Гаранта щодо прийняття ним гарантій визначених такою Угодою.

Суд першої інстанції зазначив, що сума виставлених КТ "Бізнес Гарант" вимог, що підлягають сплаті заявником, є значною, яка вочевидь буде впливати на подальшу діяльність підприємства.

Тобто, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам заявника в разі звернення стягнення в примусовому порядку.

Навіть у разі скасування в судовому порядку таких вимог митного органу, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки в цьому випадку не виключено, що йому доведеться ініціювати і ряд судових процедур з метою відновлення свого попереднього становища. А ймовірне скасування таких вимог митного органу у судовому порядку, без вжиття відповідних забезпечувальних заходів, на переконання суду, не стане підставою для автоматичного поновлення його попереднього стану.

Також суд першої інстанції вважає недопустимою ситуацію, при якій одночасно буде здійснюватися судовий розгляд справи про оскарження вимог митного органу та ініціюватиметься питання щодо стягнення коштів, визначених такими вимогами, з відповідними наступними негативними наслідками для заявника, які можуть мати місце.

В іншому ж випадку, намір заявника захистити свої права та інтереси в суді залишиться неповноцінним, оскільки створить передумови для виникнення нових спорів, що зумовить необхідність докладання значних зусиль та витрат. Водночас це не відповідатиме завданню адміністративного судочинства, яке відповідно до ст. 2 КАС України полягає, зокрема, у вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На переконання суду першої інстанції, обраний заявником спосіб забезпечення позову шляхом зупинення дії вимог Закарпатської митниці відповідає позовним вимогам, на забезпечення яких він вживається, адже заявник звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування зазначених вимог.

Отже, забезпечення позову у спосіб зупинення дії вимог Закарпатської митниці про сплату митних платежів є співмірними із тими вимогами, які заявлені заявником в поданій ним позовній заяві, та вважаються необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

При цьому, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Тобто, колегія суддів зауважує, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, тобто покликане гарантувати виконання рішення адміністративного суду і спрямоване на забезпечення принципу обов`язковості судових рішень.

Разом з тим, визначені в ст. 150 КАС України підстави забезпечення позову є оціночними, а тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог.

Необґрунтоване вжиття таких заходів може призвести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Тому, при вирішенні питання про забезпечення позову адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності ускладнення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення.

Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності учасників справи.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення ускладнення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику.

Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно якоїсь із сторін у спорі; їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуальної рівності.

Крім того, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

У зв`язку з цим суд у кожному випадку повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співрозмірним з позовними вимогами та чи відповідає від меті і завданням правового інституту забезпечення позову.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Аналогічні правові висновки зазначено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 640/2326/19.

Таким чином, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії. Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень ч. 2 ст. 151 КАС України є існування та встановлення судом обставин, визначених ч. 2 ст. 150 КАС України.

Крім того, відповідно до абз.2 п.17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, викладену у постанові від 06.03.2008 №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Разом з тим, відповідно до ст.13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Крім того, у рішенні від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав" проти України" суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати "справедливий баланс" між інтересами особи і суспільства.

Згідно з Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для однозначного висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або у випадку, коли захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Тому, підставами для забезпечення позову є очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливість або значне ускладнення захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову, очевидна протиправність рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.

Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.

З матеріалів справи встановлено, що при зверненні з заявою про забезпечення позову, позивачем зазначено, що невжиття заходів, визначених заявником у поданій заяві, унеможливить ефективний судовий захист та поновлення порушених прав. Крім того, навіть у разі скасування в судовому порядку таких вимог митного органу, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки в цьому випадку не виключено, що йому доведеться ініціювати і ряд судових процедур з метою відновлення свого попереднього становища. А ймовірне скасування таких вимог митного органу у судовому порядку, без вжиття відповідних забезпечувальних заходів, не стане підставою для автоматичного поновлення його попереднього стану.

Колегія суддів наголошує, що ч.2 ст.150 КАС України законодавчо регламентовано підстави для вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, правова конструкція згаданої норми не вимагає встановлення судом на цій стадії протиправності відповідного рішення суб`єкта владних повноважень, а обмежується достатністю виявлення лише «очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача.

Водночас, такі ознаки не мають окреслених законодавчих меж та кваліфікуючих критеріїв і в кожній конкретній справі ці поняття є оціночними.

Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність самих таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії.

Аналогічну правову позиції викладено у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18 та від 06 лютого 2019 року справа № 826/13306/18, від 28 січня 2021 року у справі №ЗД/460/11/20.

В свою чергу, в заяві про забезпечення позову заявник зазначає, що не зупинення дії вимог митного органу до набрання рішенням суду у даній справі законної сили, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду.

Так, за змістом ст.317-2 МК України у разі невиконання обов`язку із сплати митних платежів протягом строку, визначеного частиною третьою статті 317-1 цього Кодексу, митний орган, відповідальний за здійснення контролю сплати митних платежів, не пізніше трьох робочих днів складає та направляє гаранту, який видав гарантію, вимогу про сплату митних платежів разом з іншими документами щодо відповідної операції з товарами.

У разі якщо протягом строку, визначеного частиною третьою статті 317-1 цього Кодексу, особа, на яку покладається обов`язок із сплати митних платежів, частково виконала такий обов`язок, вимога про сплату митних платежів направляється гаранту на суму несплаченої частини митних платежів.

Гарант протягом 30 днів, наступних за днем отримання вимоги про сплату митних платежів відповідно до частини першої цієї статті, зобов`язаний перерахувати належну суму митних платежів до державного бюджету.

Гарант має право оскаржити рішення, дії або бездіяльність митних органів відповідно до глави 4 цього Кодексу. Таке оскарження не звільняє гаранта від обов`язку із сплати митних платежів, забезпеченого гарантією, у строки, визначені частиною другою цієї статті.

У разі несплати або неповної сплати гарантом суми митних платежів у строки, визначені цією статтею, несплачена сума митних платежів вважається податковим боргом гаранта та стягується в порядку та строки, визначені Податковим кодексом України.

Статтею 87 ПК України визначено, що погашення податкового боргу може відбуватися як за рахунок коштів, так і за рахунок майна та інших активів платника податку.

Згідно з ст.95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення контролюючого органу підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

В свою чергу, як встановлено судом зі змісту наявної в матеріалах справи Угоди про надання фінансових гарантій органам доходів і зборів незалежним фінансовим посередником №7 від 27.01.2014, укладеної між Міністерством доходів і зборів України та Командитним товариством "Бізнес Гарант", ця угода регулює взаємовідносин між Міндоходів та Гарантом щодо надання фінансових гарантій сплати митних платежів у разі невиконання особою, відповідальною за сплату митних платежів, взятих перед органом доходів і зборів зобов`язань, що випливають з митних процедур відповідно до Митного кодексу України (п. 1.1 Угоди №7).

Згідно з п. 2.3.2 цієї Угоди КТ "Бізнес Гарант" у строк не пізніше трьох банківських днів, наступних за днем отримання Вимоги та Акту про настання гарантійного випадку безумовно перерахувати суму митного боргу за вказаними у Вимозі реквізитами.

Відповідно до п. 4.6 Угоди №7, якщо протягом трьох банківських днів наступних за днем отримання Вимоги та Акта, що підтверджується відміткою служби поштового зв`язку на повідомленні про вручення, Гарант не перерахує суму митного боргу, орган доходів і зборів, який встановив факт настання гарантійного випадку вживає заходи щодо стягнення цих коштів у порядку, передбаченому податковим законодавством, та вносить до відповідного програмно-інформаційного комплексу Єдиної автоматизованої інформаційної системи Міндоходів відмітки, що унеможливлюють подальше прийняття від Гаранта гарантій, до сплати ним заборгованості.

Отже, наслідком реалізації вимог митного органу, у випадку несплати визначених у них сум, є можливість застосування процедури їх примусового стягнення, в порядку, встановленому податковим законодавством, а також безумовне подальше обмеження наступної діяльності Гаранта щодо прийняття ним гарантій визначених такою Угодою.

Тобто, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам заявника в разі звернення стягнення в примусовому порядку та внесення до програмно-інформаційного комплексу Єдиної автоматизованої інформаційної системи відповідної відмітки.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у разі скасування в судовому порядку таких вимог митного органу, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки в цьому випадку не виключено, що йому доведеться ініціювати і ряд судових процедур з метою відновлення свого попереднього становища.

Крім того, колегія суддів критично оцінює аргументи апелянта щодо посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 07.06.2022 у справі №802/907/18-а, з огляду на те, що, на думку апелянта, фактичні обставини справи №802/907/18-а є відмінними від даної справи.

Так, в межах справи №802/907/18-а предметом розгляду є визнання протиправними та скасування вимоги Енергетичної митниці Державної фіскальної служби, а предметом дослідження -питання забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії вимог Енергетичної митниці про сплати митних платежів.

Колегія суддів звертає увагу, що під час розгляду касаційної скарги у справі №802/907/18-а, Верховним Судом надано оцінку п. 4.6 Угоди №7 від 27.01.2014, укладеної між КТ «Бізнес Гарант» (Гарант) та Міністерством доходів і зборів України (Міндоходів) та зроблено наступний висновок:

"Судами розглянуто доводи позивача, що дану суму позивачем неможливо буде сплатити внаслідок відсутності такого розміру коштів на рахунках підприємства і у випадку звернення стягнення митницею дані дії призведуть до повного знищення господарської діяльності та зупинення підприємства. Крім того, у Митниці, враховуючи пункт 4.6 Угоди, буде право на внесення до програмно-інформаційного комплексу Єдиної автоматизованої інформаційної системи Міндоходів відмітки, що унеможливлюють подальше прийняття від позивача гарантій по іншим операціям, що повністю паралізує роботу підприємства.

На підставі встановленого, з урахуванням норм права, що регулюють правовідносини, суди дійшли висновку, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача в разі звернення стягнення в примусовому порядку та внесення до програмно-інформаційного комплексу Єдиної автоматизованої інформаційної системи Міндоходів відповідної відмітки. Наведені обставини свідчать про те, що в разі задоволення позовних вимог для відновлення прав позивача необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.".

Отже, висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 07.06.2022 у справі №802/907/18-а є релевантними до обставин даної справи та підлягають врахуванню під час розгляду судом апеляційної інстанції

Згідно вимог ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вказане, колегія суддів дійшла висновку, що як вірно вказав суд першої інстанції, наслідком реалізації вимог митного органу, у випадку несплати визначених у них сум, є можливість застосування процедури їх примусового стягнення в порядку, встановленому податковим законодавством, а також безумовне подальше обмеження наступної діяльності Гаранта щодо прийняття ним гарантій визначених такою Угодою. А сума виставлених КТ "Бізнес Гарант" вимог, що підлягають сплаті заявником, є значною, яка вочевидь буде впливати на подальшу діяльність підприємства.

Колегія суддів зазначає, що основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 у справі №826/14722/17 вказав, що забезпечення позову є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Враховуючи зазначене, виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства України, колегія суддів зазначає, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, що може негативно вплинути на фінансове та правове становище позивача. Крім того, невжиття заходів забезпечення позову ускладнить ефективний захист і поновлення прав та інтересів позивача у випадку задоволення позову.

Крім того, колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14 лютого 2024 року у справі №600/3430/23-а, оскільки висновки, викладені у вказаній постанові Верховного Суду, стосуються випадків необгрунтування та не зазначення мотивів прийняття ухвали про забезпечення позову, що не відповідає обставинам, оцінка яким надана в межах справи 120/7702//24.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо наявність підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії вимог Закарпатської митниці про сплату митних платежів №UA305130/2024/0004 від 21.05.2024, №UA305130/2024/0006 від 21.05.2024, №UA305130/2024/0005 від 21.05.2024 до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

А тому, оскільки доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Закарпатської митниці залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 13 червня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Драчук Т. О. Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.