Постанова

від 26.09.2024 по справі 484/496/17

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

26.09.24

22-ц/812/1452/24

Провадження № 22-ц/812/1452/24 Головуючий суду першої інстанції Шикеря І.А.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2024 року м. Миколаїв Справа № 484/496/17

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання Горенко Ю.В.,

за участю прокурора Волкожи С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою головного державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ігнатюка Владислава Валерійовича на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 31 липня 2024 року, повний текст якої складено 02 серпня 2024 року, постановлену під головуванням судді Шикері І.А., в залі судового засідання в м. Первомайськ, за скаргою керівника Первомайської окружної прокуратури Мельника Олександра Володимировича на дії та рішення головного державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ігнатюка Владислава Валерійовича та бездіяльність начальника Першого державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Крецу Бориса Миколайовича,

В С Т А Н О В И В:

08 липня 2024 року керівник Первомайської окружної прокуратури Мельник О.В. (далі прокурор) звернувся до суду зі скаргою на дії та рішення головного державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ігнатюка В.В. (головний державний виконавець Первомайського ВДВС) та бездіяльність начальника Першого державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Крецу Б.М. (далі начальник Первомайського ВДАС).

Скаргу мотивував тим, що постановою апеляційного суду Миколаївської області від 29 серпня 2018 року було задоволено позов прокурора в інтересах держави в особі Первомайської районної державної адміністрації до ОСОБА_1 , вирішено знести за рахунок боржника розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 4825485100:01:0000756 по АДРЕСА_1 , споруди.

Старшим державним виконавцем Первомайського ВДВС Ігнатюком В.В. 19 жовтня 2018 року за заявою прокурора відкрито виконавче провадження № 57451631 з виконання виданого 17 жовтня 2018 року Первомайським міськрайонним судом за вказаною постановою суду виконавчого листа №22-ц/784/1336/18.

24червня 2024року державнимвиконавцем прийняторішення проповернення виконавчогодокумента стягувачу,на підставіпункту 4частини 1статті 37Закону України«Про виконавчепровадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі Закон «Про виконавче провадження», Закон), оскільки стягувач не здійснив авансування витрат виконавчого провадження.

На думку прокурора, дії та рішення старшого державного виконавця про повернення стягувачу виконавчого документа від 24 червня 2024 року суперечать вимогам законодавства, тобто є неправомірними, з огляду на наступне.

Кошти виконавчого провадження, згідно норм частин 1, 2, 3 статті 42 Закону, частини 1 розділу VІ Інструкції, складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону; авансового внеску стягувача та стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. При цьому, витратами виконавчого провадження визначено витрати органів державної виконавчої служби, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень і їх фінансування здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. Разом з тим, в силу приписів абзацу 8 частини 2 статті 26 Закону державні органи звільняються від сплати авансового внеску. Викладені вище положення законодавства дають підстави стверджувати про здійснення фінансування витрат виконавчого провадження, відкритого за заявою державного органу, виключно за рахунок коштів Державного бюджету України, виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, та стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Проте, не виконавши вимоги Закону України «Про виконавче провадження», акт про відмову стягувача здійснити додаткове авансування витрат виконавчого провадження старшим державним виконавцем відділу ДВС не складено. Крім цього, під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 57451631 прокурором було встановлено, що старшим державним виконавцем було направлено лист до Первомайської районної ради від 13 грудня 2021 року №62684/9 з вимогою авансувати кошти у сумі 30 000 грн, яка не є стягувачем у виконавчому провадженні. Факт отримання саме Первомайською районною радою листа підтверджується відбитком штампу цього органу і присвоєним вхідним номером. Згідно пунктів 4-6 розділу II Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02 квітня 2012 року (далі - Інструкції), у разі потреби для проведення чи організації виконавчих дій виконавець має право залучити суб`єктів господарювання. Залучення у виконавчому провадженні відповідних органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та фізичних осіб (крім понятих) здійснюється виконавцем шляхом винесення постанови про залучення цих осіб.

Відповідно до пунктів 2 та 3 Порядку використання коштів виконавчого провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 року № 554, кошти використовуються органами державної виконавчої служби для організації та проведення виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), а саме для оплати послуг експертів, суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до проведення виконавчих дій.

Водночас, як вбачається з постанови від 24 червня 2024 року та матеріалів виконавчого провадження, державним виконавцем не вживались заходи щодо встановлення параметрів будівельних елементів, які підлягають знесенню, їх розміри, не визначено переліку та порядку будівельно-монтажних робіт, а також суб`єктів господарювання, які мають можливість вчинити відповідні дії.

За наслідками перевірки законності виконавчого провадження № 57451631 під час розгляду скарги окружної прокуратури від 17 червня 2024 року, постановою начальника відділу ДВС від 27 червня 2024 року визнано дії державного виконавця Ігнатюка В.В. такими, що здійснені з порушеннями статті 18 Закону та факт невжиття ним заходів до своєчасного та повного виконання рішення. Розглядаючи скаргу у порядку статті 74 Закону, начальник відділу ДВС погодився з доводами прокурора, у тому числі, щодо передчасності направлення вимоги стягувачу здійснити авансування виготовлення кошторисної документації за відсутності згоди товариства провести демонтаж будівель та споруд, водночас заходів ним щодо скасування постанови головного державного виконавця відділу ДВС Ігнатюка В.В. від 24 червня 2024року не вжито.

Однак, начальником відділу ДВС не забезпечено здійснення належного контролю за діями державного виконавця, як то передбачено статтею 74 Закону, незаконну постанову не скасовано, державного виконавця вчинити дії не зобов`язано.

Посилаючись на викладене прокурор просив суд визнати:

- дії головного державного виконавця Первомайського ВДВС Ігнатюка В.В. щодо винесення 24 червня 2024 року у виконавчому провадженні № 57451631 постанови про повернення виконавчого документу стягувачу неправомірними;

- неправомірною постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 24 червня 2024 року у виконавчому провадженні № 57451631, винесену головним державним виконавцем Первомайського ВДВС Ігнатюком В.В.;

- визнати протиправною бездіяльність начальника Первомайського ВДВС Крецу Б.М. при здійсненні відомчого контролю за рішеннями та діями головного державного виконавця Ігнатюка В.В. у виконавчому провадженні № 5745163;

-зобов`язати головного державноговиконавця ПервомайськогоВДВС ІгнатюкаВ.В.у повномуобсязі вчинитидії, спрямовані на виконання судового рішення, у передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» порядку.

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 31 липня 2024 року скаргу задоволено.

Визнано дії головного державного виконавця Первомайського ВДВС Ігнатюка В.В. щодо винесення 24 червня 2024 року у виконавчому провадженні № 57451631 постанови про повернення виконавчого документу стягувачу - неправомірними.

Визнано неправомірною постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 24 червня 2024 року у виконавчому провадженні № 57451631, винесену головним державним виконавцем Первомайського ВДВС Ігнатюком В.В.

Зобов`язано головного державного виконавця Первомайського ВДВС Ігнатюка В.В. у повному обсязі вчинити дії, спрямовані на виконання судового рішення, у передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» порядку.

Визнано протиправною бездіяльність начальника Первомайського ВДВС Крецу Б.М. при здійсненні відомчого контролю за рішеннями та діями головного державного виконавця Ігнатюка В.В. у виконавчому провадженні № 57451631.

Стягнуто з Первомайського ВДВС на користь держави судовий збір, в розмірі 1 211 грн 20 коп.

Ухвала судумотивована тим,що постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 серпня 2018 року було ухвалено, зокрема, що обов`язок щодо знесення самовільних споруд, які розташовані на земельній ділянці по АДРЕСА_2 , покладено саме на боржника ОСОБА_1 , проте під час проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 57451631, головний державний виконавець на це уваги не звернув. До того ж, суду не надано належного розрахунку вартості робіт з виготовлення кошторису Товариства з обмеженою відповідальністю АБК «АРХСІТІ» (далі ТОВ АБК «АРХСІТІ), відповідного висновку суду не надано і матеріали виконавчого провадження такого висновку не містять.

До того ж, відповідно до приписів абзацу 8 частини 2 статті 26 Закону «Про виконавче провадження», державні органи звільняються від сплати авансового внеску.

Наведене вказує на те, що повернення державним виконавцем виконавчого документу стягувачу було передчасним, здійснене з порушенням вимог Закону та Інструкції, оскільки відповідно до положень частини 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Також суд дійшов висновку, що начальником відділу ДВС ОСОБА_2 не забезпечено здійснення належного контролю за діями державного виконавця Ігнатюка В.В., як це передбачено статтею 74 Закону «Про виконавче провадження», тому слід визнати протиправною його бездіяльність при здійсненні відомчого контролю за рішеннями та діями головного державного виконавця Ігнатюка В.В. у виконавчому провадженні № 57451631.

Не погодившись з ухвалою суду, головний державнийвиконавець ПервомайськогоВДВС ІгнатюкВ.В.подав апеляційнускаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу суду і постановити нову, якою відмовити в задоволенні скарги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що приймаючи своє рішення суд першої інстанції керувався нормами частини 2 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» та хибно ототожнив поняття «Авансовий внесок» та «Авансування витрат виконавчого провадження».

Вказана правова норма була визнана неконституційною на підставі рішення Конституційного Суду № 2-р(ІІ)/2019 від 15 травня 2019 року, а отже вона є недіючою.

Авансування витрат виконавчого провадження це фінансування стягувачем коштів, що є необхідними для проведення виконавчих дій.

Звільнення державних органів від авансового внеску, вказане у статті 26 Закону стосувалося стадії прийняття рішення про відкриття виконавчого провадження. В даному випадку застосовувалась норма статті 43 Закону, що передбачає додаткове авансування витрат виконавчого провадження вже під час проведення виконавчих дій.

При постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції посилався на те, що фінансування витрат виконавчого провадження відкритого за заявою державного органу здійснюється виключно за рахунок коштів Державного бюджету України, виконавчого збору та стягнутих з боржників коштів на витрати виконавчого провадження.

Проте, ані стаття 42, ані стаття 27 Закону України «Про виконавче провадження» таких висновків не містять, як і розділ VІ Інструкції з примусового виконання рішень. Навпаки, відповідно до пункту 20 частини 3 статті 18 Закону державний виконавець хоча і має право залучити до проведення виконавчих дій суб`єктів господарювання, проте учасниками провадження не повідомлено на вимогу державного виконавця, осіб, що можуть здійснити роботу безоплатно. А залучати осіб-суб`єктів господарювання на платній основі державний виконавець може лише за рахунок авансування стягувача в порядку статті 43 Закону.

Пунктом 4 частини 1 статті 37 Закону України передбачено підстави повернення виконавчого документу стягувачу у випадку перешкоджання стягувачем проведення виконавчих дій або нездійснення ним авансування витрат виконавчого провадження.

Дана норма містить чіткий перелік підстав для повернення виконавчого документу стягувачу, будь-яких, коментарів, поправок, роз`яснень з боку Законодавця не приймалось. Будь-яких виключень для державних органів не передбачено.

Державним виконавцем було вжито всіх заходів щодо виконання рішення.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону з метою забезпечення провадження виконавчих дій виконавець може здійснювати інші витрати виконавчого провадження, крім встановлених Міністерством юстиції України, за умови їх обов`язкового авансування стягувачем. Відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 2830/5 від 29 червня 2016 року затверджено перелік видів та розмірів витрат виконавчого провадження, пунктом 3 якого передбачені зокрема послуги суб`єктів господарювання та інших осіб, але лише залучених в установленому порядку до проведення виконавчих дій. А отже на цьому етапі виконання рішень без участі боржника не може бути організовано державним виконавцем за відсутності авансового внеску стягувача.

Від Первомайської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві прокурор зазначає, що судом першої інстанції обґрунтовано задоволено скаргу прокурора та визнано неправомірними дії державного виконавця і винесену ним постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки ним не вжито всіх заходів для виконання покладених на нього обов`язків відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Щодо доводів апелянта про посилання в оскаржуваній ухвалі на норму законодавства, яка визнана неконституційною, необхідно врахувати той факт, що загалом вимога державного виконавця стягувачу здійснити авансування шляхом виготовлення кошторисної документації була безпідставною внаслідок не визначення обов`язку із вчинення таких дій ані законом, ані рішенням суду, яке підлягає примусовому виконанню

Жодних даних про вартість робіт з демонтажу самовільно збудованих споруд головним державним виконавцем не отримано та питання щодо авансування витрат на демонтаж взагалі у виконавчому провадженні не ініціювалось.

Прокурор просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що постановою апеляційного суду Миколаївської області від 29 серпня 2018 року було задоволено позов прокурора в інтересах держави в особі Первомайської районної державної адміністрації до ОСОБА_1 , вирішено знести за рахунок боржника розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 4825485100:01:0000756 по АДРЕСА_1 , споруди.

19 жовтня 2018 року за заявою прокурора, старшим державним виконавцем Первомайського ВДВС Ігнатюком В.В. було відкрито виконавче провадження № 57451631 з виконання виданого 17 жовтня 2018 року Первомайським міськрайонним судом за вказаною постановою суду виконавчого листа № 22-ц/784/1336/18.

В межах даного виконавчого провадження, державним виконавцем було проведено виконавчі дії, зокрема 03 лютого 2020 року державним виконавцем до стягувача - Первомайської РДА та Первомайської місцевої прокуратури було направлено листа з проханням повідомити про суб`єктів господарювання, яких можливо залучити на безкоштовній основі для складання кошторису робіт по знесенню об`єктів, зазначених у рішенні.

02 червня 2020 року до Первомайської РДА було направлено вимогу про внесення змін до кошторису на 2020 рік, щодо виділення коштів проведення будівельних робіт по знесенню зазначених вище об`єктів.

16 квітня 2021 року до стягувача було направлено вимогу щодо включення до переліку бюджетних видатків на 2021 рік оплати кошторису будівельних робіт.

27 травня 2021 року до відділу ДВС від Первомайської РДА надійшло повідомлення щодо неможливості включення до переліку видатків на 2021 рік оплати кошторису будівельних робіт, оскільки рішенням передбачено знесення об`єкта за рахунок ОСОБА_1

04 червня 2021 року державним виконавцем на адресу стягувача було направлено лист та роз`яснено порядок виконання рішень зобов`язального характеру, визначений статтею 63 ЗУ «Про виконавче провадження» та запропоновано вжити організаційних заходів, щодо авансування витрат на складання кошторису по знесенню об`єкта, при цьому стягувачу було роз`яснено порядок повернення авансового внеску та повідомлено про можливість повернення виконавчого документу без виконання.

16 червня 2021 року та 13 жовтня 2021 року державним виконавцем боржнику направлялись вимоги щодо надання пояснень з приводу виконання вказаного судового рішення.

10 грудня 2021 року боржником ОСОБА_1 до відділу ДВС було надано заяву та оригінал листа Товариства з обмеженою відповідальністю «АБК «АРХСІТІ», якими було визначено вартість надання послуг зі складання кошторисної документації на знесення об`єктів, зазначених у виконавчому документі.

30 грудня 2021 року державним виконавцем прийнято рішення про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 4 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки стягувач не здійснив авансування витрат виконавчого провадження.

30 червня 2022 року виконавче провадження було поновлене на підставі постанови Миколаївського апеляційного суду від 23 червня 2022 року, № 22-ц/784/639/22.

01 квітня 2024 року державним виконавцем було призначено ТОВ АБК «АРХСІТІ» у якості спеціаліста у даному виконавчому провадженні, яке в свою чергу листом від 18 квітня 2024 року повідомило, що вартість робіт з виготовлення кошторису складатиме 50 000 грн.

22 квітня 2024 року стягувачу було направлено листа щодо необхідності авансувати витрати з виготовлення кошторису. Також роз`яснено положення пункту 4 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» щодо наслідків не авансування витрат виконавчого провадження.

22 травня 2024 року від Первомайської районної військової адміністрації до відділу ДВС надійшов лист яким повідомлено, що можливості здійснити авансування витрат виконавчого провадження немає, оскільки відсутні певні кошторисні призначення на 2024 рік.

24 червня 2024 року виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі пункту 4 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із не авансуванням витрат виконавчого провадження.

Однією з основних засад здійснення судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Статтею 129-1 Конституції встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Положення зазначеної норми Конституції України кореспондувались з нормами, закріпленими у процесуальному законодавстві України. Зокрема, згідно з частинами 1, 2 статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

За визначенням, наведеним у частині 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» визначені засади виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень.

У частині 2 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ, а боржником - визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Положення про фінансування виконавчого провадження викладено у Розділі V Закону України «Про виконавче провадження».

Статтею 42 цього Закону визначено, що відноситься до коштів виконавчого провадження, а саме кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження (частина 1 цієї статті).

Витрати органівдержавної виконавчоїслужби та приватного виконавця, пов`язані зорганізацією тапроведенням виконавчихдій щодозабезпечення примусовоговиконання рішень, є витратами виконавчого провадження (частина 2 зазначеної статті).

За приписами частини3 статті 42 Закону витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті (авансовий внесок стягувача та стягнуті з боржника кошти на витрати виконавчого провадження).

Розмір тавиди витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

Положеннями статті 43 Закону передбачено додаткове авансування витрат виконавчого провадження.

У разі якщо витрати на залучення до проведення виконавчих дій суб`єктів господарювання на платній основі, виготовлення технічної документації на майно, здійснення витрат на валютообмінні фінансові операції та інших витрат, пов`язаних із перерахуванням коштів, перевищують суму сплаченого авансового внеску, стягувач зобов`язаний додатково здійснити авансування таких витрат.

З метою забезпечення провадження виконавчих дій виконавець може здійснювати інші витрати виконавчого провадження, крім встановлених Міністерством юстиції України, за умови їх обов`язкового авансування стягувачем.

Крім Закону України «Про виконавче провадження» фінансування виконавчого провадження також регулюється Порядком використання коштів виконавчого провадження, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 року № 554; Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5 та Наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2830/5 «Про встановлення видів та розмірів витрат виконавчого провадження».

Відповідно до видів та розмірів витрат виконавчого провадження, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2830/5 (з подальшими змінами) до видів витрат виконавчого провадження належать:

1. Виготовлення документів виконавчого провадження:

папір;

копіювання, друк документів;

канцтовари.

2. Пересилання документів виконавчого провадження:

конверти;

знаки поштової оплати (марки);

послуги маркувальної машини;

послуги поштового зв`язку.

3. Послуги осіб, залучених до проведення виконавчих дій:

експертів;

зберігачів;

перекладачів;

суб`єктів оціночної діяльності суб`єктів господарювання;

суб`єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до проведення виконавчих дій.

4. Послуги поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум.

5. Проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини.

6. Послуги перевезення, зберігання арештованого майна, у тому числі транспортування і зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці.

7. Банківські послуги при операціях з іноземною валютою.

8. Сплата судового збору.

9. Оплата вчинюваних нотаріальних дій.

10. Плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України № 1404-VIII "Про виконавче провадження" плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження.

11. Інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій.

Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 1, 3, 6, 7, 11 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до вартості товарів і послуг, зазначеної у відповідних договорах.

Пунктом 7 Розділу ІІ передбачено, що відповідні структурні підрозділи (спеціалісти) Міністерства юстиції України, міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, що відповідають за закупівлю товарів і послуг, протягом п`яти робочих днів з дати укладання договору про закупівлю товарів і послуг, визначених пунктами 1, 2, 3, 6, 7, 11 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, повідомляють Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України та відділи державної виконавчої служби про вартість закупівлі одиниці товару і послуги. На підставі наданої інформації державний виконавець визначає розмір витрат виконавчого провадження.

Розміри витрат виконавчого провадження, які стягнуті до проведення процедури закупівлі відповідних товарів і послуг, визначаються на підставі вартості раніше придбаних товарів і послуг.

Порядком використання коштів виконавчого провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 року № 554, вищезазначені кошти використовуються органами державної виконавчої служби для організації та проведення виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), а саме для оплати:

1) послуг з перевезення, зберігання і реалізації майна боржника;

2) послуг експертів, суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до проведення виконавчих дій;

3) поштового переказу стягувачеві стягнених аліментних сум;

4) проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини;

5) розміщення оголошення в засобах масової інформації;

6) виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення автоматизованої системи виконавчого провадження;

7) інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби, у тому числі на:

зарахування коштів на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби (комісія банку);

виплату винагороди державним виконавцям;

придбання службових приміщень та службових житлових приміщень;

страхування державних виконавців;

забезпечення працівників органів державної виконавчої служби форменим одягом;

матеріально-технічне забезпечення діяльності органів державної виконавчої служби (придбання предметів та матеріалів канцелярського приладдя, обладнання, інвентарю та інших), їх ремонт та обслуговування;

передплата періодичних, довідкових та інформаційних видань;

витрати на транспортні послуги (утримання та оренда транспортних засобів), грошова компенсація за використання державними виконавцями власних транспортних засобів;

оренда приміщень;

витрати на послуги поштового зв`язку та послуги зв`язку (доступ до Інтернету, установка телефонів тощо);

оплату послуг з охорони;

проведення поліграфічних робіт;

проведення семінарів;

оплату службових відряджень та проїзду державних виконавців, у тому числі на придбання проїзних документів;

оплату комунальних послуг та енергоносіїв;

придбання основних засобів, комп`ютерних програм та програмного забезпечення;

поточний та капітальний ремонт службових приміщень;

сплату судового збору.

Отже відповіднодо наведенихприписів законодавствапро примусовевиконання судовихрішень витрати виконавчого провадженняорганів державноївиконавчої службиздійснюються зарахунок коштівдержавного бюджетуУкраїни такоштів виконавчогопровадження. Для організації та проведення виконавчих дій щодо послуг експертів, суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до проведення виконавчих дій, що визначено зробити виконавцем у цій справі, передбачено певний порядок звернення державного виконавця до відповідних органів юстиції з питанням оплати послуг, в яких виникла потреба при примусовому виконанні судового рішення.

Між тимголовним державнимвиконавцем першоговідділу державноївиконавчої службиу Первомайськомурайоні Миколаївськоїобласті Південногоміжрегіонального управління(м.Одеса)не наданодоказів на підтвердженнятого,що останнійзвертався таповідомляв ДепартаментДержавної виконавчоїслужби Міністерства юстиції України, управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України та відділи державної виконавчої служби про вартість послуги щодо розробки кошторисної документації та демонтажу нерухомого майна, визначеного рішенням суду. Не надано також відповіді, що державному виконавцю відповідні органи Міністерства юстиції відмовили у фінансуванні такого виду витрат виконавчого провадження.

Крім того колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що постановою апеляційного суду Миколаївської області від 29 серпня 2018 року вирішено «Знести за рахунок ОСОБА_1 розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 4825485100:01:0000756 по АДРЕСА_1 , споруди. Тобто указаним судовим рішення позивача особисто не зобов`язано знести перелічені споруди, а лише указано про знесення таких споруд за його рахунок.

В аналогічній ситуації Верховний Суд у постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 560/17588/23 дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції не є рішенням зобов`язального характеру. При цьому у пункті 32 постанови зазначив «Зміст наведених норм указує, що правовий підхід щодо застосування положень частини другої статті 15 у взаємозв`язку зі статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження» у правовідносинах, що стосуються застосування до боржника заходів впливу у вигляді штрафу необхідно формувати через призму оцінки змісту зобов`язальної частини виконавчого документа, яка повинна відповідати резолютивній частині судового рішення, та аналізу причин, з якими боржник пов`язує неможливість виконати судове рішення.

Це означає, що у разі, якщо резолютивна частина судового рішення є нечіткою за змістом, тобто коли вона є незрозумілою як для осіб, стосовно яких його ухвалено, так і для тих, хто здійснює його виконання, через що рішення суду неможливо виконати примусово або є імовірність неправильного його виконання, рішення державного виконавця про застосування до боржника заходів впливу у вигляді штрафу (у зв`язку з невиконанням ним цього рішення) у таких випадках є передчасним.

Водночас норми процесуального закону надають учасникам виконавчого провадження право звернутися до суду із заявою про роз`яснення такого рішення».

З урахуванням викладеного, на переконання колегії суддів апеляційного суду головний державний виконавець використав не всі можливості, передбачені наведеними законодавчими актами для організації і проведення виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання судового рішення у згаданій справі та передчасно дійшов висновку про додаткове авансування витрат виконавчого провадження, а тому постанова від 24 червня 2024 року, винесена головним державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ігнатюком Владиславом Валерійовичем про повернення на підставі пункту 4 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчого листа № 22ц/784/1336/18, виданого 17 жовтня 2018 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області, є неправомірною.

Щодо вимог скарги про визнання дій головного державного виконавця Первомайського ВДВС Ігнатюка В.В. щодо винесення 24 червня 2024 року у виконавчому провадженні № 57451631 постанови про повернення виконавчого документу стягувачу неправомірними, то необхідно зазначити таке, що в даному випадку у розумінні дій державного виконавця у виконавчому провадженні, винесення державним виконавцем постанови не є дією, а є процесуальним рішення державного виконавця, яке може бути визнано відповідно до частини 2 статті 451 ЦПК України неправомірним, тобто таким, що порушує права та свободи сторони виконавчого провадження.

Вимога скарги прокурора про зобов`язання головного державного виконавця Первомайського ВДВС Ігнатюка В.В. у повному обсязі вчинити дії, спрямовані на виконання судового рішення, у передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» не може вважатися вимогою щодо відновлення порушеного права заявника, оскільки виконання судового рішення це обов`язок державного виконавця, передбачений Законом та іншими законодавчими актами.

За вимогамиапеляційної скарги головнийдержавний виконавецьпросить скасуватиоскаржувану ухвалусуду першоїінстанції вповному обсязі.Між тимоскаржувана ухвалатакож міститьвирішення судомскарги стосовно протиправної бездіяльності начальника Первомайського ВДВС Крецу Б.М. при здійсненні відомчого контролю за рішеннями та діями головного державного виконавця, проте представляти інтереси начальника ОСОБА_3 повноважень немає, а тому останній може оскаржувати судове рішення тільки за тими вимогами, які стосуються саме його прав та інтересів.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

З урахуванням викладеного апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підлягає зміні.

З огляду на приписи статті 452 ЦПК України підстави для розподілу витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скаргу за результатами її розгляду відсутні.

Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу головного державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ігнатюка Владислава Валерійовича задовольнити частково.

Ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 31 липня 2024 року в частині вирішення вимог скарги на дії та рішення головного державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ігнатюка Владислава Валерійовича змінити.

Визнати неправомірною постанову від 24 червня 2024 року, винесену головним державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ігнатюком Владиславом Валерійовичем про повернення на підставі пункту 4 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчого листа № 22ц/784/1336/18, виданого 17 жовтня 2018 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області.

В частині оскарження бездіяльності начальника Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Крецу Бориса Миколайовича залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складено 26 вересня 2024 року.