Постанова

від 24.09.2024 по справі 185/9701/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6892/24 Справа № 185/9701/23 Суддя у 1-й інстанції - Врона А.О. Доповідач - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Барильської А.П., Демченко Е.Л.,

при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Максимал-Агро" на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максимал-Агро" про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максимал-Агро", про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що вона є власником земельних ділянок, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Кочережківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, площею 2,70230 га з кадастровим номером 1223584000:01:001:0446 та площею 5,1469 га з кадастровим номером 1223584000:01:001:0462.

03 лютого 2009 року між ОСОБА_1 та ПП Агрофірма «Старт» було укладено договори оренди вказаних вище земельних ділянок, зі строком дії на 15 років із розміром орендної плати за користування земельною ділянкою - 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що підтверджується копією зазначеного договору.

Позивачка вказує, що з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо спірного об`єкта нерухомого майна вона дізналась, що належні їй земельні ділянки перебувають в оренді ТОВ «Максимал - Агро» на підставі договорів оренди землі.

Крім того, позивачка зазначає, що договори оренди не укладала й не підписувала, а тому відповідач незаконно використовує земельні ділянки.

Враховуючи викладене, позивачка просила усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 1223584000:01:001:0446 площею 2,7023 га, яка знаходиться на території Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Максимал Агро» повернути їй цю земельну ділянку; - скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки № 33-12/20 від 26.03.2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Максимал Агро», який зареєстрований державним реєстратором виконавчого комітету Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області Семенюк Я.В. 27.04.2021 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 57930892 від 29.04.2021 року, номер запису про інше речове право: 41758656; усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 1223584000:01:001:0462 площею 5,1469 га, яка знаходиться на території Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, зобов`язавши Товариство з обмеженою відповідальністю «Максимал Агро» повернути цю земельну ділянку та скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки № 34-12/20 від 15.02.2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Максимал Агро», який зареєстрований державним реєстратором виконавчого комітету Межівської селищної ради Дніпропетровської області Капліною О.В. 18.02.2021 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 56780079 від 24.02.2021 року, номер запису про інше речове право: 40702945.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2024 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю "Максимал-Агро" посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просило рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем не доведені позовні вимоги, тоді як саме на останнього покладено тягар доведення обставин, на які вона посилається.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що згідно державного акту серії ЯЕ № 158199 від 25.10.2007 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Кочережківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, площею 2,70230 га з кадастровим номером 1223584000:01:001:0446.

Вказане підтверджується копією державного акту та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Встановлено, що 03 лютого 2009 року між ОСОБА_1 та ПП Агрофірма «Старт» було укладено договір оренди вказаної вище земельної ділянки, зі строком дії на 15 років із розміром орендної плати за користування земельною ділянкою - 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що підтверджується копією зазначеного договору.

Згідно акту прийому-передачі від 03 лютого 2009 року ОСОБА_1 передала вказану вище земельну ділянку ПП Агрофірма «Старт».

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо спірного об`єкта нерухомого майна вбачається, що земельна ділянка кадастровий номер 1223584000:01:001:0446 площею 2,7023 га, що розташована на території Кочережківської сільської ради перебуває в оренді ТОВ «Максимал - Агро» на підставі договору оренди землі № 33-12/20 від 26.03.2021 року.

Державним реєстратором виконавчого комітету Раївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області Семенюк Я.В. внесено запис про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1223584000:01:001:0446 на підставі договору оренди земельної ділянки № 33-12/20 від 26.03.2021 року, укладеного між орендарем Товариством з обмеженою відповідальністю «Максимал-Агро» та орендодавцем позивачкою. Номер запису про інше речове право: 41758656.

Згідно державного акту серії ЯЕ № 158212 від 25.10.2007 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Кочережківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, площею 5,1469 га з кадастровим номером 1223584000:01:001:0462. Вказане підтверджується копією свідоцтва та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Встановлено, що 03 лютого 2009 року між ОСОБА_1 та ПП Агрофірма «Старт» було укладено договір оренди вказаної вище земельної ділянки, зі строком дії на 15 років із розміром орендної плати за користування земельною ділянкою - 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що підтверджується копією зазначеного договору.

Згідно акту прийому-передачі від 03 лютого 2009 року ОСОБА_1 передав вказану вище земельну ділянку ПП Агрофірма «Старт».

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо спірного об`єкта нерухомого майна вбачається, що земельна ділянка кадастровий номер 1223584000:01:001:0462 площею 5,1469 га, що розташована на території Кочережківської сільської ради перебуває в оренді ТОВ «Максимал - Агро» на підставі договору оренди землі № 34-12/20 від 15.02.2021 року.

Державним реєстратором виконавчого комітету Межівської селищної ради Дніпропетровської області Капліною О.В. внесено запис про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1223584000:01:001:0462 на підставі договору оренди земельної ділянки № 34-12/20 від 15.02.2021 року, укладеного між орендарем Товариством з обмеженою відповідальністю «Максимал-Агро» та орендодавцем позивачкою, індексний номер рішення 56780079 від 24.02.2021 р. Номер запису про інше речове право 40702945.

Оригіналів договорів оренди земельної ділянки сторони не надали.

Згідно пояснень директора ТОВ «Максимал - Агро» оригінали спірних договорів перебувають у ОСОБА_2 , який мав зберігати спірні договори згідно договору про надання послуг від 01.12.2020 року, місцезнаходження ОСОБА_2 невідоме.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем використовуються земельні ділянки, які належать позивачці, без відповідної правової підстави, а тому позивачка як власник земельних ділянок має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном згідно ст. 391 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво-чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у ч. 1 ст. 215 ЦК України, так і у ст.ст. 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Згідно ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України і відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Статтею 14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за ст. 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

За змістом ст.ст. 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК УКраїни способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦК України установлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Частинами 1-7 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність волевиявлення позивачки на укладання спірного правочину та, відповідно, відсутність погодження істотних його умов, свідчать про порушення права позивачки.

При цьому, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.

Тобто, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивачка як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про повернення земельної ділянки.

Встановивши, що відповідачем без відповідної правової підстави використовуються земельні ділянки, які належать позивачці, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка як власник земельних ділянок має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном згідно ст. 391 ЦК України.

Таким чином обґрунтованим є висновок суду про усунення позивачці перешкоди у користуванні земельними ділянками, шляхом зобов`язання відповідача повернути їй ці земельні ділянки.

Відповідно до положень ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Зазначеною нормою закону визначено можливість скасування державної реєстрації прав судовим рішенням.

Встановивши вказані обставини справи, зокрема факт безпідставного набуття права оренди спірних земельних ділянок, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність скасування державної реєстрації такого права.

Доводи апелянта в скарзі про те, що позивачем не доведені позовні вимоги, тоді як саме на останнього покладено тягар доведення обставин, на які вона посилається, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частинами 1-3 ст.13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

У п. 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги ч. 1 ст. 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Відповідачем в апеляційній скарзі не наведено жодних поважних причин неподання до суду першої інстанції договору оренди земельної ділянки від 26.03.2021 року, акту приймання-передачі земельної ділянки від 26.03.2021 року, договору оренди земельної ділянки від 15.02.021 року, та акту приймання-передачі земельної ділянки від 15.02.2021 року, а тому колегія суддів вважає за необхідне не брати до уваги вказані докази.

Інші доводи апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення суду.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Рішення, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Максимал-Агро" - залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді А.П. Барильська

Е.Л. Демченко