Постанова

від 25.09.2024 по справі 915/1322/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/1322/23м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №6

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Діброви Г.І.,

Колоколова С.І.,

секретар судового засідання Полінецька В.С.,

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства фірми Інтер-В

на рішення Господарського суду Миколаївської області

від 17 квітня 2024 року (повний текст складено 29.04.2024)

у справі № 915/1322/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиційна компанія Вітерра

до відповідача: Приватного підприємства фірми Інтер-В

про стягнення заборгованості у розмірі 365 749,92 грн, -

суддя суду першої інстанції: Мавродієва М.В.

місце винесення рішення: м. Миколаїв, вул. Фалєєвська, 14, Господарський суд Миколаївської області

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 25.09.2024 відповідно до ч.ч. 4. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України підписано вступну та резолютивну частину постанови без її проголошення.

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2023 Товариство з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиційна компанія Вітерра (далі також позивач, ТОВ «ТЕК «Вітерра») звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства фірми Інтер-В (далі також відповідач, ПП фірма «Інтер-В») заборгованості за Договором від 04.04.2019 №04/04-19 у загальній сумі 365 749,92 грн., з яких: 267 121,15 грн. основного боргу, 79 898,42 грн. збитків від інфляції та 18 730,35 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Приватним підприємством фірмою Інтер-В взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати отриманих послуг за Договором перевезення вантажу автомобільним транспортом №04/04-19 від 04.04.2019, відповідно до заявок на транспортне перевезення від 21.12.2021, від 01.07.2022 та від 15.07.2022, внаслідок чого за відповідачем утворився борг у визначеної позивачем сумі, на яку нараховано збитки від інфляції та 3% річних.

В процесі розгляду справи відповідачем було заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності, у зв`язку з чим ПП фірма Інтер-В просило у задоволенні позову відмовити.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 17.04.2024 у справі №915/1322/23 (суддя Мавродієва М.В.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства фірми Інтер-В на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиційна компанія Вітерра 267 121,15 грн. основного боргу та 4 006,82 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У вказаному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку, що в спірних правовідносинах відповідач дійсно порушив норми та приписи чинного законодавства в частині своєчасності та повноти здійснення розрахунків з позивачем за отримані послуги перевезення, в зв`язку з чим ТОВ ТЕК Вітерра цілком правомірно звернулось до Господарського суду Миколаївської області із відповідним позовом про стягнення заборгованості, яка підтверджується матеріалами справи.

При цьому, за висновками місцевого господарського суду, у межах строку дії Договору №04/04-19 відбулось надання послуг з перевезення вантажів, яке мало місце 21.12.2021 та було оформлено актом №583 від 21.12.2021 на суму 70 000,80 грн.

Водночас, враховуючи те, що строк дії спірного Договору закінчився 20.06.2022, суд зазначив, що послуги з перевезення у період з 02.07.2022 по 12.07.2022 (оформлені актом №62 від 12.07.2022) та у період з 17.07.2022 по 22.07.2022 (оформлені актом №66 від 22.07.2022), були надані позивачем поза межами строку дії Договору №04/04-19, а тому мають розцінюватись як окремі усні договори.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач звернувся до суду з пропуском 6-місячного строку позовної давності і вказав, що заборгованість за надані послуги, за якою минув термін позовної давності, може належатиме до безнадійної, однак вказав, що для віднесення підприємством заборгованості до складу безнадійної, останньому необхідно вжити ряд заходів з ухвалення рішення про визнання в податковому обліку заборгованості безнадійною та її списання, доказів чого з боку ПП фірми Інтер-В до суду не надано. При цьому, суд зауважив, що сам по собі пропуск позовної давності по стягнення певної заборгованості не свідчить про автоматичне віднесення підприємством цієї заборгованості до складу безнадійної.

Разом з цим, стосовно стягнення з відповідача нарахованих позивачем за період з 28.12.2021 по 12.03.2023 3% річних у сумі 2 531,54 грн та інфляційних втрат у сумі 19 956,80 грн. за період з січня 2022 по лютий 2023, то суд першої інстанції в цій частині позовних вимог відмовив, з посиланням на ст. 266 Цивільного кодексу України.

Що стосується стягнення 3% (за період з 20.07.2022 по 09.04.2023) та інфляційних втрат (за період з серпня 2022 року по липень 2023 року), нарахованих позивачем за несвоєчасну оплату послуг за актами №62 від 12.07.2022 та №66 від 22.07.2022, то в задоволенні позовних вимог в цій частині суд першої інстанції також відмовив, виходячи з того, що у визначені позивачем періоди обов`язок відповідача з оплати послуг перевезення ще не виник, тому нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є безпідставним.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство фірма Інтер-В звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.04.2024 в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволені цих вимог. Також апелянт просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиційна компанія Вітерра на користь Приватного підприємства фірми Інтер-В сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги та витрати на правничу допомогу.

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення постановлене з порушенням норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи.

Так, узагальнені доводи апеляційної скарги полягають у тому, що:

- всупереч вимог ст.ст. 908, 909 Цивільного кодексу України, ст.ст. 50, 52 Закону України «Про автомобільний транспорт», Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженим Наказом Мінтрансу України 14.10.1997 №363, ст.ст. 36, 40 Статуту автомобільних доріг, суд першої інстанції не врахував, що Договори перевезення мають укладатися лише в письмовій формі із істотними умовами і помилково розцінив Акти наданих послуг №62 від 12.07.2022 та №66 від 22.07.2022 як окремі усні договори, у зв`язку з чим безпідставно застосував до спірних відносин вимоги ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України;

- суд першої інстанції не врахував, що Договір №04/04-19 від 04.04.2019 на надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом є довгостроковим і за умовами цього Договору він може бути пролонгованим терміном на 2 роки; при цьому, сторони не обмежили кількість таких пролонгацій, а домовились лише про одну умову-відсутність претензій один до одного; таким чином, спірний Договір продовжений до 20.06.2024, про що свідчать умови Договору, вчинені сторонами дії та облік, первинні документи на підтвердження здійснення господарських операцій саме за цим Договором, відсутність надісланих відповідачу претензій тощо;

- обов`язок щодо оплати отриманих послуг виникає у відповідача через 5 банківських днів після отримання пакету документів, до складу яких входить товарно-транспортна накладної з відміткою про прийом вантажу. Проте, в ТТН від 21.12.2021, наданих позивачем на підтвердження наданих послуг з перевезення, відсутні: дата навантаження та розвантаження, підпис, печатка вантажоодержувача; в ТТН 591593 взагалі відсутня вага вивантаженого товару, а ТТН 891594 не містить дати складання як й дат завантаження/розвантаження. Вказане свідчить про те, що обов`язок щодо оплати послуг за Актом № 583 від 21.12.2021 у розмірі 70000,80 грн. у відповідача відсутній, що залишилось поза увагою суду першої інстанції;

- до спірних правовідносин мають застосовуватися положення ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України та ст. 168 Статуту автомобільних доріг, а тому за Актом надання послуг №583 від 21.12.2021 строк позовної давності закінчився 28.06.2022, а відтак, станом на теперішній час цей борг не оплачений у зв`язку із минуванням строку позовної давності;

- суд дійшов помилкового висновку про віднесення в рахунок оплати послуг по Акту №583 від 21.12.2021 частини грошових коштів у сумі 70 000,00 грн із 150 000,00 грн, яку відповідач перерахував 13.03.2023 (платіжне доручення №1513) задля оплати за Актом №62 від 12.07.2022 та Актом №66 від 22.07.2022, складеними на виконання Договору №04/04-19 від 04.04.19;

- жодних дій, як б свідчали про визнання боргу за Актом №583 від 21.12.2021 відповідач не вчиняв, а позивач не довів зворотне жодним доказом, а тому, з урахуванням положень ст. 14 Податкового кодексу України та вимог Національного положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом МФУ 237 від 08.10.1999, дії позивача щодо зарахування 13.03.2023 з перерахованих відповідачем 150 000,00 грн. коштів 70 000,00 грн. на погашення боргу, по якому строк давності минув, є протиправними, але суд безпідставно не застосував ці норми та дійшов хибного висновку про правомірність таких дій, що ґрунтується на припущеннях;

- перерахування відповідачем коштів за Актами № 62 та №66 у період з 13.03.2023-11.04.2023 не свідчать про визнання відповідачем заборгованості за Договором в цілому та переривання строку давності, оскільки такий строк обчислюються окремо по кожному акту надання послуг; відповідно: за Актом надання послуг №583 від 21.12.2021 (початок - 28.12.2021) строк позовної давності закінчився 28.06.2022; за Актом №62 від 12.07.2022 (початок - 19.07.2022) строк позовної давності закінчився 19.01.2023; за Актом №66 від 22.07.2022 (початок - 29.07.2022) строк позовної давності закінчився 29.01.2023;

- строк давності був перерваний оплатою лише за Актом надання послуг № 62 від 12.07.2022, а саме: 07.09.2022 200 000,00 грн.; 16.09.2022 150 000,00 грн.; 13.03.2023 150 000,00 грн.; 10.04.2023 150 000,00 грн., 11.04.2023 150 000,00 грн.; при цьому, заборгованість за цим Актом сплачена повністю, боргу немає.

Ураховуючи вищенаведене, апелянт, з посиланням на ст. 266 Цивільного кодексу України, наголошує на тому, що підстав для задоволення пред`явлених вимог взагалі не вбачається.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства фірми Інтер-В на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.04.2024 у справі №915/1322/23 та призначено розгляд справи на 04.09.2024 об 11:00 год.; продовжити розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства фірми Інтер-В на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.04.2024 на розумний строк; встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

03.07.2024 від ТОВ «ТЕК «Вітерра» до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну, в якому позивач не погоджується з доводами апеляційної скарги, зазначає про її необґрунтованість, вважає, що Господарський суд Миколаївської області ухвалив законне рішення, з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому просить апеляційну скаргу ПП фірми Інтер-В залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Зокрема, позивач наполягає на тому, що твердження апелянта про те, що спірний Договір не містить обмежень щодо кількості пролонгацій є лише припущенням відповідача, оскільки за умовами Договору він вважається пролонгованим терміном на 2 роки, тобто лише на 2 роки (без зазначення, що кількість такої пролонгації необмежена та/або відбувається автоматично кожного разу), а відтак, Договір був продовжений до 20.06.2022.

З посиланням на те, що статтею 530 Цивільного кодексу України не визначено, яку саме форму повинна мати вимога про виконання зобов`язання, ТОВ «ТЕК «Вітерра» вважає, що судом першої інстанції було правильно визначено у якості вимоги про сплату коштів за надані позивачем послуги з перевезення, у тому числі, оформлені Актами №62 від 12.07.2022 та №66 від 22.07.2022, позовну заяву, надіслану на адресу відповідача 24.08.2023 (згідно опису вкладення та поштової накладної №6400908488772.

Оскільки станом на день розгляду даної справи ПП фірми Інтер-В не надало суду доказів повного погашення заборгованості за Актами №62 від 12.07.2022 та №66 від 22.07.2022, позивач переконаний у тому, що судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача суму заявленої заборгованості у розмірі 267 121,15 грн.

Ухвалою суду від 03.09.2024 задоволено заяву представника Приватного підприємства фірми Інтер-В адвоката Поршиної Наталії Гафурівни про надання їй можливості брати участь у судовому засіданні поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів через систему відеоконференцзв`язку EasyCon. Вирішено проводити розгляд справи №915/1322/23 в режимі відеоконференції.

У зв`язку з неявкою 04.09.2024 у судове засідання представників сторін, розгляд апеляційної скарги ПП фірми Інтер-В було відкладено на 25.09.2024 о 10:30 год.

24.09.2024 від представника ПП фірми «Інтер-В» до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що Поршина Наталія Гафурівна не може взяти участь у розгляді даної справи 25.09.2024, оскільки зайнята в іншій справі - №480/1345/18, яка розглядається Миколаївським апеляційним судом та була призначена до розгляду ухвалою суду від 15.07.2024, тобто раніше, ніж справа №915/1322/23.

Розглянувши вказане клопотання, апеляційна колегія не вбачає підстав для задоволення останнього, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 11, 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Посилаючись на участь у розгляді іншої справи, представник апелянта будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин суду не надає.

Судова колегія не бере до уваги надіслану представником апелянта копію ухвали Миколаївського апеляційного суду від 15.07.2024 у справі №480/1345/18 про призначення розгляду останньої на 25.09.2024, оскільки ця ухвала взагалі не містить інформацію відносно будь-якого представника жодного учасника справи. В свою чергу, ОСОБА_1 не долучає відповідного документу на підтвердження того, що вона є представником будь-якого учасника справи №480/1345/18.

Крім цього, апеляційний суд констатує, що відповідач був завчасно (04.09.2024) повідомлений про дату, час і місце розгляду справи і, відповідно, мав достатньо часу забезпечити явку в судове засідання іншого представника, оскільки діюче законодавство не обмежує представництво інтересів в суді певним колом осіб.

Судова колегія відзначає, що відповідачем у клопотанні про відкладення розгляду справи не наведено жодних об`єктивних причин, які унеможливлюють розгляд справи за відсутності його представника, з урахуванням того, що правова позиція ПП фірми «Інтер-В» викладена останнім в апеляційній скарзі та у запереченнях на позов, які були надані відповідачем при розгляді справи в суді першої (від 25.03.2024 вх. №3519/24).

З огляду на вищезазначені обставини, колегія суддів вважає, що в даному випадку неможливість явки представника апелянта не позбавляє суд права вирішити спір, з урахуванням того, що судом апеляційної інстанції присутність сторін в судових засіданнях не визнавалась обов`язковою.

Таким чином, клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає, оскільки повідомлені ним причини неявки судом поважними не визнаються.

У судове засідання 25.09.2024 представники сторін не з`явились. Про дату час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 25.09.2024 відповідно до ч.ч. 4. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України підписано вступну та резолютивну частину постанови без її проголошення.

Апеляційний суд зазначає, що з метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням в Україні воєнного стану, постійні повітряні тривоги, відключення електропостачання та інші чинники тощо; приймаючи до уваги навантаження суду, перебування апеляційної колегії у відпустках, принцип незмінності складу суду, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга Приватного підприємства фірми Інтер-В розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, але, у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

З огляду на матеріали справи вбачається, що 04.04.2019 між ПП фірмою Інтер-В (Замовник) та ТОВ Транспортно-експедиційна компанія Вітерра (Виконавець) укладено Договір №04/04-19 на надання послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом (надалі - Договір), відповідно п.1.1., якого Виконавець бере на себе зобов`язання організувати та виконати доставку автомобільним транспортом ввірений йому Замовником вантаж по пункту призначення, а Замовник зобов`язується сплатити за організацію та перевезення вантажу встановлену перевізну плату (т. 1 а.с. 9-11).

Пунктом 2.1. Договору визначено, що вартість Договору дорівнює сумарній вартості наданих Виконавцем та прийнятих Замовником послуг, пов`язаних із виконанням цього Договору, протягом дії цього Договору та складає загальну суму згідно підписаних Актів приймання-передачі робіт (наданих послуг) протягом строку дії Договору.

Відповідно до п. 2.2. Договору Замовник здійснює оплату послуг Виконавця, пов`язаних з перевезенням вантажу автомобільним транспортом у національній валюті України, після надання Виконавцем: товарно-транспортної накладної з відміткою про прийом вантажу - 1-й примірник; рахунки-фактури; Акту виконання робіт.

За положеннями п. 2.3. Договору, факт виконання робіт за цим Договором підтверджується Актом виконаних робіт.

Пунктом 3.1. Договору встановлено, що Замовник зобов`язується, зокрема: забезпечити оплату послуг з вантажоперевезень протягом 5-и банківських днів з моменту надання Виконавцем пакета документів, зазначених у п.2.2., шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця.

У відповідності до п. 3.2. Договору, у разі наявності претензій з перевезення вантажу, Замовник протягом 5 робочих днів з дати оримання Акту приймання-передачі робіт (наданих послуг), зобов`язаний направити мотивовану відмову від підписання Акту. У разі відсутності такої письмової відмови та/або не направлення на адресу Виконавця підписаних Актів та реєстрів ТТН у Виконавця є всі законні підстави вважати, що послуги, надані у повному обсязі та без жодних зауважень та підлягають оплаті Замовником.

Згідно з п. 4.1. Договору Виконавець та Замовник, у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язань по цьому Договору, несуть взаємну матеріальну відповідальність, згідно з чинним законодавством та умовами Договору.

Всі зміни і доповнення до цього Договору мають юридичну силу лише в тому випадку, якщо вони вчинені в письмовій формі та підписані уповноваженими представниками Сторін (п. 7.1. Договору).

Пунктом 7.3. Договору передбачено, що він складений в двох примірниках, які мають однакову юридичну силу, і вступає в силу з моменту його підписання та діє до 20.06.2020.

Відповідно до п.7.4. Договору, якщо Сторони не мають один до одного претензій, то Договір вважається пролонгованим терміном на 2 (два) роки.

Вказаний Договір підписаний представниками сторін без зауважень та скріплений печатками підприємств.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на виконання умов Договору між сторонами були сформовані та підписані наступні Заявки до Договору №04/04-19 від 04.04.2019: від 21.12.2021, від 01.07.2022 та від 15.07.2022 (т.1 а.с.14, 21, 39).

На підставі вказаних заявок позивачем були надані відповідачу послуги перевезення на загальну суму 1 017 121,15 грн., що підтверджується, підписаними без зауважень та застережень між Сторонами та скріпленими печатками підприємств, Актами надання послуг:

- №583 від 21.12.2021 на суму 70 000,80 грн .(т.1 а.с. 13),

- №62 від 12.07.2022 на суму 562876,99 грн. (т.1 а.с. 38),

- №66 від 22.07.2022 на суму 384243,36 грн (т.1 а.с. 20);

та товарно-транспортними накладними:

- від 21.12.2021 №№891592, 891593 (т.1 а.с. 15-16),

- без дати №№891594, 891591 (т. 1 а.с. 17-18),

- від 02.07.2022 №280715 (т. 1 а.с. 44),

- від 03.07.2022 №280714 (т. 1 а. с. 45),

- від 04.07.2022 №№280705, 280706, 280708 (т. 1 а.с. 46-48),

- від 06.07.2022 №№280700, 280696, 280701 (т. 1 а.с. 49-57),

- від 07.07.2022 №№280695, 280699, 280691 (т. 1 а.с. 52-54),

- від 08.07.2022 №280690 (т. 1 а.с. 55),

- від 09.07.2022 №№280693, 280692, 280684 (т. 1 а.с. 56-58),

- від 10.07.2022 №№262240, 280694, 280698 (т. 1 а.с. 40-41, 59)

- від 11.07.2022 №№ 262241, 280683, (т. 1 а.с. 42-43),

- від 17.07.2022 №№262244, 262246, 262230, 262229,262245 (т. 1 а.с. 30-34),

- від 18.07.2022 №№262243, 262232, 262242 (т. 1 а.с. 22, 35-36),

- від 19.07.2022 №№263234, 262233, 262231 (т. 1 а.с. 23-25),

- від 21.07.2022 №№262239, 262257 (т. 1 а.с. 26-27),

- від 22.07.2022 №№262256, 262255 (т. 1 а.с. 28-29).

У матеріалах справи містяться підписані Сторонами без зауважень та скріплені печатками підприємств:

- Реєстр ТТН до Акту виконаних робіт №583 від 21.12.2021 за Договором №04/04-19 на загальну суму 70 000,80 грн., до якого увійшли ТТН вищенаведені ТТН №№91592, 891593, 891594, 891591 (т.1 а.с. 95);

- Реєстр ТТН до Акту виконаних робіт №62 від 12.07.2022 за Договором №04/04-19 на загальну суму 562 876,99 грн., до якого увійшли вищевказані ТТН за період 02.07.2022-11.07.2022 (т.1 а.с. 94);

- Реєстр ТТН до Акту виконаних робіт №66 від 22.07.2022 за Договором №04/04-19 на загальну суму 384 243,37 грн., до якого увійшли вищенаведені ТТН за період 17.07.2022- 22.07.2022 включно (т.1 а.с. 93).

На підставі вищевказаних Актів та ТТН Виконавцем було виставлено Замовнику відповідні рахунки на оплату наданих послуг на загальну суму 1 017 121,15 грн, а саме:

- рахунок на оплату №583 від 21.12.2021 на суму 70000,80 грн. (т.1 а.с.12);

- рахунок на оплату №62 від 12.07.2022 на суму 562876,99 грн. (т.1 а.с.37);

- рахунок на оплату №66 від 22.07.2022 на суму 384243,36 грн. (т.1 а.с.19).

Крім того, в підтвердження надання послуг відповідачу на суму 1 017 121,15 грн. позивачем було зареєстровано наступні податкові накладні: №603 від 21.12.2021 на суму 70 000,80 грн.; №67 від 12.07.2022 на суму 562 876,99 грн.; №69 від 22.07.2022 на суму 384 243,36 грн. (т.1 а.с.90-92).

В свою чергу Замовником (відповідачем) на користь Виконавця (позивача) за надані послуги перевезення була проведена часткова оплата на загальну суму 750 000,00 грн., що підтверджується:

- платіжним дорученням №793 від 07.09.2022 на суму 200 000,00 грн (Призначення платежу: згідно рах. №62 від 12.07.22 за транспортні послуги в т.ч. ПДВ20% 33333,33 грн.) (т.1 а.с. 60);

- платіжним дорученням №807 від 16.09.2022 на суму 150 000,00 грн (Призначення платежу: згідно рах. №62 від 12.07.22 за транспортні послуги в т.ч. ПДВ20% 25000,00 грн.) (т.1 а.с. 64);

- платіжною інструкцією №1513 від 13.03.2023 на суму 150 000,00 грн (Призначення платежу: Договір тр.послуг №04/04-19 від 04.04.19 у т.ч. ПДВ 20% 25000,00 грн.) (т.1 а.с. 63);

- інформаційним повідомленням про зарахування коштів №1548 від 10.04.2023 на суму 150 000,00 грн (Призначення платежу: Договір тр.послуг №04/04-19 від 04.04.19 у т.ч. ПДВ 20% 25000,00 грн.) (т.1 а.с. 61);

- інформаційним повідомленням про зарахування коштів №1554 від 11.04.2023 на суму 100 000,00 грн (Призначення платежу: Договір тр.послуг №04/04-19 від 04.04.19 у т.ч. ПДВ 20% 16666,67 грн.) (т.1 а.с. 62).

Доказів оплати ПП фірмою Інтер-В залишку суми наданих послуг перевезення за Договором №04/04-19 від 04.04.2019 у матеріалах справи не міститься.

Таким чином Замовник має заборгованість перед ТОВ «ТЕК «Вітерра» за спірним Договором у сумі 267 121,15 грн. (1 017 121,15 грн 750 000,00 грн), що і стало підставою для звернення ТОВ «ТЕК «Вітерра» до господарського суду з даним позовом.

Проаналізувавши апеляційну скаргу в межах її доводів та вимог, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Щодо строку дії Договору №04/04-19 від 04.04.2019.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зазначена норма кореспондується з вимогами ст. 144 Господарського кодексу України щодо підстав виникнення майнових прав та обов`язків суб`єктів господарювання.

За змістом ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України встановлено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків .

Положеннями п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного Кодексу України).

У цьому контексті апеляційна колегія, дослідивши умови Договору №04/04-19 від 04.04.2019, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, у вказаному Договорі Сторонами узгоджено його пролонгацію лише на 2 роки з дати 20.06.2020 (п.п. 7.3, 7.4 Договору), оскільки пункт 7.4 Договору має чітко визначений термін пролонгації останнього, а не має такого формулювання як «.. вважається пролонгованим на кожні наступні 2 роки»

Разом з цим, судова колегія враховує, що до даного Договору Сторонами не було укладено будь-якого письмового документу, як того вимагає п. 7.1 Договору, щодо подальшого продовження строку дії останнього (після закінчення 2-х років з дати 20.06.2020), про що також було правильно вказано місцевим господарським судом.

Отже, строк дії Договору дійсно закінчився 20.06.2022, а твердження апелянта про те, що спірний Договір не містить обмежень щодо кількості пролонгацій є лише припущенням відповідача та помилковим трактуванням вказаних пунктів спірного Договору.

Щодо позовних вимог по Акту наданих послуг №583 від 21.12.2021.

Як зазначалось вище, між ТОВ ТЕК Вітерра та ПП фірма Інтер-В укладено Договір 04/04-19 від 04.04.2019 щодо надання послуг перевезення, відповідно до яких Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується надати послуги по перевезенню вантажу автомобільним транспортом, а Замовник зобов`язується оплатити виконанні послуги.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України)

Статтею 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 307 Господарського кодексу України, встановлено, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Аналогічні умови містяться у ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України та ч.ч. 2, 3 ст. 909 Цивільного кодексу України, договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документу (транспортної накладної, коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Згідно з п. 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, договір про перевезення вантажів - це двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов`язки та відповідальність сторін щодо їх додержання.

Господарським судом Миколаївської області встановлено, що з боку Замовника Виконавцю були надані заявки на перевезення від 21.12.2021, від 01.07.2022 та від 15.07.2022 (т.1 а.с.14, 21, 39), на виконання яких ТОВ ТЕК Вітерра надало ПП фірма Інтер-В послуги перевезення, про що свідчать, зокрема, наявні у матеріалах справи Акти надання послуг: №583 від 21.12.2021 на суму 70 000,80 грн., №62 від 12.07.2022 на суму 562 876,99 грн., №66 від 22.07.2022 на суму 384 243,36 грн., підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

При цьому, з урахуванням вищенаведеного, як правильно вказав суд першої інстанції, у межах строку дії Договору №04/04-19 відбулось надання послуг з перевезення вантажів, яке мало місце 21.12.2021 та було оформлено Актом №583 від 21.12.2021 на суму 70 000,80 грн.

В обґрунтування своїх доводів стосовно даної поставки позивачем надані копії товарно-транспортних накладних від 21.12.2021 - №№891592, 891593 та без дати - №№891594, 891591, які внесені Виконавцем в Реєстр ТТН до Акту виконаних робіт №583 від 21.12.2021 за Договором №04/04-19 на загальну суму 70 000,80 грн. Даний Реєстр підписаний Замовником без зауважень та завірений печаткою ПП фірми Інтер-В, що свідчить про факт отримання послуг перевезення відповідачем за вказаними товарно-транспортними накладними, а тому всі аргументи апелянта стосовно будь-яких недоліків відповідних ТТН, які були допущені при заповненні останніх, судом апеляційної інстанції не враховуються.

Більш того, судова колегія звертає увагу на наявну у матеріалах справи податкову накладну №603 від 21.12.2021 на суму 70 000,80 грн., зареєстровану позивачем в ЄРПН, якою додатково підтверджується надання послуг з перевезення відповідачу.

З огляду на наведене, апеляційний суд звертає увагу на положення п. 3.2. спірного Договору та зауважує, що всі твердження відповідача про невизнання боргу за Актом №583 від 21.12.2021 є безпідставними.

Таким чином, позивачем було цілком правомірно виставлено відповідачу рахунок на оплату №583 від 21.12.2021 на суму 70 000,80 грн., який мав був оплачений Замовником протягом 5 банківських днів, у відповідності до вимог п. 3.1. Договору, - тобто до 28.12.2021.

Доказів оплати наданих послуг за Актом №583 від 21.12.2021 у матеріалах справи не міститься, а відповідачем не заперечується відсутність такої оплати. Навпаки, апелянт вказує, що у зв`язку із недоліками заповнення позивачем ТТН, якими підтверджується надання послуг на суму 70 000,80 грн. ПП фірма Інтер-В, з урахуванням положень п. 2.2. Договору, не сплачувало відповідні кошти Виконавцю, оскільки не визнавало борг за Актом №583 від 21.12.2021.

Разом з цим, апелянт наполягає на тому, що з урахуванням ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України та ст. 168 Статуту автомобільних доріг, за Актом надання послуг №583 від 21.12.2021 строк позовної давності закінчився 28.06.2022.

Про пропуск позивачем строку позовної давності ПП фірма Інтер-В заявляло і в суді першої інстанції.

Апеляційна колегія зазначає, що відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Разом з цим, у відповідності до ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною 2 ст. 258 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв`язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 цього Кодексу).

Згідно із ч. 3 ст. 925 Цивільного кодексу України до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 у справі №910/11949/20 дійшла висновку, що ст. 925 Цивільного кодексу України є загальною нормою.

Відповідно до ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Положення ч. 3 ст. 925 Цивільного кодексу України та ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України співвідносяться як загальна та спеціальна: за загальним правилом до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів), але для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Відповідно до статті 168 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 27.06.1969 №401 (далі Статут автомобільного транспорту), позови автотранспортних підприємств і організацій вантажовідправникам, вантажоодержувачам і пасажирам, що випливають з цього Статуту, можуть бути пред`явлені відповідно до встановленої підвідомчості або підсудності в арбітраж або суд протягом 6 місяців. Вказаний шестимісячний строк обчислюється: а) по стягненню штрафу за непред`явлення вантажу, передбаченого погодженим завданням на перевезення або разовим замовленням, - з дня закінчення строку, встановленого Правилами для звірення записів в обліковому документі по виконанню плану і разового замовлення; б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для пред`явлення позову.

Судова колегія зазначає, що враховуючи зазначені норми матеріального права та положення Договору №04/04-19, суд першої інстанції, виходячи з того, що між Сторонами у даній справі виникли правовідносини з перевезення вантажу, дійшов правильного висновку про те, що до спірних правовідносин мають застосовуватися положення ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України та ст. 168 Статуту автомобільного транспорту.

Також місцевий господарський суд правильно визначив, що ураховуючи приписи п.3.1. Договору №04/04-19, початок перебігу 6-місячного строку позовної давності за актом надання послуг №583 від 21.12.2021 розпочався 28.12.2021 та закінчився, відповідно, - 28.06.2022, а тому, звернувшись до суду лише 25.08.2023 (відмітка канцелярії суду на першому аркуші позовної заяви), позивачем був пропущений строк позовної давності, встановлений ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України та ст. 168 Статуту автомобільного транспорту. Обґрунтування поважності пропуску 6-місячного строку та доказів на підтвердження поважності пропуску строку позивачем суду наведено та надано не було.

Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку, що переривання строку позовної давності у даному випадку також не було, що підтримується апеляційним судом.

У даному контексті апеляційний суд також враховує, що зазначений висновок суду з боку позивача також не оспорюється.

З огляду на наведене, судова колегія вказує, що частиною 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

У зв`язку з цим, суд першої інстанції абсолютно правильно відмовив у стягненні нарахованих позивачем за період з 28.12.2021 по 12.03.2023 3% річних у сумі 2 531,54 грн. та інфляційних втрат у сумі 19 956,80 грн. за період з січня 2022 по лютий 2023, з посиланням на приписі ст. 266 Цивільного кодексу України.

Разом з цим, колегія суддів критично ставиться до доводів апелянта стосовно його незгоди до віднесення позивачем в рахунок оплати послуг по Акту №583 від 21.12.2021 частини грошових коштів у сумі 70 000,00 грн із 150 000,00 грн, яку відповідач перерахував 13.03.2023 (платіжне доручення №1513) на виконання Договору №04/04-19 від 04.04.2019, з чим погодився суд першої інстанції.

Так, у матеріалах справи наявна платіжна інструкція №1513 від 13.03.2023 на суму 150 000,00 грн., яка у розділі Призначення платежу містить посилання на Договір тр.послуг №04/04-19 від 04.04.2019.

Враховуючи відсутність у графі «призначення платежу» у вказаній платіжній інструкції посилання на конкретні акти, зокрема, стягнення за якими є предметом позову у цій справі, судова колегія погоджується з позицією позивача про відповідне зарахування коштів в рахунок оплати послуг саме по Акту №583 від 21.12.2021.

З огляду на відповідні заперечення апелянта, судова колегія звертає увагу останнього на те, що відповідно до п. 3.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 17.01.2004 №22, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Національний банк України в листі від 09.06.2011 №25-111/1438-7141 роз`яснив, що внесення змін до реквізиту "призначення платежу" після зарахування коштів на рахунок одержувача має вирішуватися між платником та одержувачем коштів у порядку, узгодженому між ними.

Зважаючи на те, що у матеріалах справи немає доказів погодження між сторонами зміни призначення платежів, такі не вважаються зміненими.

Щодо позовних вимог про стягнення боргу за Актами наданих послуг №62 від 12.07.2022 та №66 від 22.07.2022.

Насамперед апеляційна колегія звертає увагу на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що послуги перевезення за вказаними Актами позивачем були надані після спливу строку дії спірного Договору №04/04-19 від 04.04.2019, у зв`язку з чим суд розцінив Акти наданих послуг №62 від 12.07.2022 та №66 від 22.07.2022 як окремі договори.

Проте, місцевий господарський суд визначив наведені Акти як усні договори, з чим не погоджується апелянт, посилаючись на те, що договори перевезення мають укладатись лише в письмовій формі із істотними умовами.

У даному контексті судова колегія зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як зазначалось вище, згідно з ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

При цьому, для укладення договору застосовується система єдиного документа.

Залежно від виду документа розрізняють:

а) систему накладної, яка застосується майже на всіх видах транспорту;

б) систему коносаменту, яка застосовується на морському транспорті;

в) систему чартеру, яка застосовується на морському, річковому і повітряному транспорті.

У деяких випадках вказані системи можуть бути комбіновані. До інших перевізних документів також відносять дорожню відомість, вагонний лист, передавальну відомість у разі перевезення у прямому змішаному сполученні та інші. Усі вони є документами первинної звітності і мають доказове значення.

Договір перевезення залізничним, автомобільним та річковим транспортом оформляється накладною, яка супроводжує вантаж на усьому шляху його слідування і на станції призначення видається одержувачеві разом з вантажем. Накладна складається відправником, який відповідає за усі наслідки неправильності, неточності або неповноти зазначених у ній відомостей.

Договір вважається укладеним з моменту здачі вантажу до перевезення разом з накладною. Перевізник робить на накладній відповідну відмітку, а в підтвердження прийому вантажу до перевезення видає відправнику вантажу квитанцію. Форма накладної і порядок її заповнення, а також форма квитанції затверджуються Міністерством транспорту України.

Юридичне значення накладної полягає в тому, що: а) вона є обов`язковою письмовою формою договору; б) доводить факт укладення договору і містить його зміст; в) легітимує особу на пред`явлення претензій та позовів.

Таким чином, договір перевезення вантажів укладений в момент отримання перевізником вантажу для перевезення і закінчується видачею вантажу одержувачу, а вивантаження вантажу з транспортного засобу, зберігання його після вивантаження до видачі та видача його одержувачеві є додатковими послугами договору перевезення вантажу.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідно до заявок на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 01.07.2022 та 15.07.2022 Виконавцем були виконані відповідні перевезення, про що свідчать, зокрема, наявні у матеріалах справи ТТН, внесені ТОВ ТЕК Вітерра в Реєстри ТТН:

- ТТН за період 02.07.2022-11.07.2022 (т.1 а.с. 94), які сторони віднесли до Акту виконаних робіт №62 від 12.07.2022 на загальну суму 562 876,99 грн.;

- ТТН за період 17.07.2022- 22.07.2022 (т.1 а.с. 93), які увійшли до Акту виконаних робіт №66 від 22.07.2022 на загальну суму 384 243,37 грн.

Всі ТТН, Акти надання послуг: №62 від 12.07.2022 на суму 562 876,99 грн. та №66 від 22.07.2022 на суму 384 243,36 грн. підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Вищенаведені Реєстри підписані Замовником без зауважень та завірені печаткою ПП фірми Інтер-В.

Судова колегія зазначає, що товарно-транспортні накладні є основними транспортними документами, які визначають взаємовідносини між вантажовідправниками, вантажоодержувачами та автотранспортними підприємствами і організаціями. Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений, зокрема, для бухгалтерського обліку матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (ст. 47 Статут автомобільного транспорту)

Пунктом 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі - Правила) передбачено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб`єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Виходячи з аналізу ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України, транспортна накладна є підтвердженням укладення договору перевезення вантажу у випадках не укладення довгострокового договору.

За наведеного суд апеляційної інстанції вважає, що в силу ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України, укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа у даному випадку товарно-транспортними накладними: за період 02.07.2022-11.07.2022, за якими надавались послуги перевезення, про що складений Акт №62 від 12.07.2022 на загальну суму 562 876,99 грн. та за період 17.07.2022- 22.07.2022, за якими надавались послуги перевезення відповідно Акту виконаних робіт №66 від 22.07.2022 на загальну суму 384 243,37 грн. Саме вказані накладні слід вважати окремими договорами про надання послуг перевезення вантажу, оскільки довгостроковий Договір перевезення, в межах якого здійснювались перевезення раніше, сплив і сторонами не було укладено будь-якого документу щодо продовження строку дії такого Договору.

Таким чином, з урахуванням положень ч. 1 ст. 207 ЦК України, якою визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, судова колегія зазначає, що у даній справі мало місце укладення окремих договорів перевезення саме у письмовій формі, що підтверджується складанням перевізних документів, на підставі яких були оформлені спірні Акти наданих послуг.

Усі господарські операції, у тому числі і надання послуг, відображаються в бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування.

Так, за ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. До таких документів можна віднести, зокрема, акт про надання послуг, акт виконання робіт.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як зазначалось вище, на підтвердження факту надання послуг перевезення, позивачем було додано до позовної заяви складені до умов вищезгаданих договорів акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), які були підписані та мають відтиски печаток обох сторін, у зв`язку наданням послуг були складені товарно-транспортні накладні, які також відповідають вимогам до первинних бухгалтерських документів.

Окрім цього, позивачем були сформовані та зареєстровані у фіскальному органі відповідні податкові накладні: №67 від 12.07.2022 на суму 562 876,99 грн. та №69 від 22.07.2022 на суму 384 243,36 грн.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 201.1 статті 201, пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Проаналізувавши наведені норми законодавства, колегія суддів зазначає, що підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарі/послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце. Тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі на надання послуг на користь другої сторони , може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в Постанові Великої Палати від 29.06.2021 у справі №910/23097/17.

Тобто, з огляду на вищевикладене, судова колегія зазначає, що на підтвердження укладання окремих договорів перевезення Сторонами було складено Акти надання послуг №62 від 12.07.2022 та №66 від 22.07.2022, товарно-транспортні накладні, а також податкові накладні і ця низка встановлених судом апеляційної інстанції обставин, у їх логічному поєднані між собою, свідчить про отримання ПП фірмою Інтер-В послуг перевезення, які були надані ТОВ ТЕК Вітерра.

Як свідчать матеріали справи, в останніх наявні докази оплати відповідачем наданих послуг на загальну суму 750 000,00 грн.

При цьому, по Акту №62 від 12.07.2022 відповідачем сплачено 350 000,00 грн., про що свідчать:

- платіжне доручення №793 від 07.09.2022 на суму 200 000,00 грн. (призначення платежу: згідно рах №62 від 12.07.22 за транспортні послуги) та

- платіжне доручення №807 від 16.09.2022 на суму 150 000,00 грн. (призначення платежу: згідно рах №62 від 12.07.22 за транспортні послуги).

Також, як зазначалось вище, у матеріалах справи містяться: платіжна інструкція №1513 від 13.03.2023 на суму 150 000,00 грн. (з яких 70 000,80 грн. віднесено на погашення боргу за Актом від 21.12.2021 №583) та інформаційне повідомлення про зарахування коштів №1548 від 10.04.2023 на суму 150 000,00 грн., інформаційне повідомлення про зарахування коштів №1554 від 11.04.2023 на суму 100 000,00 грн., які у розділі Призначення платежу містять посилання на Договір тр.послуг №04/04-19 від 04.04.2019.

Судом апеляційної інстанції вже зазначалось вище про вимоги п. 3.7. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 17.01.2004 №22 та роз`яснення Національного банку України, наведеного в листі від 09.06.2011 №25-111/1438-7141, водночас, колегія суддів зазначає, що статтею 14 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормативне визначення принципу диспозитивності надає право учаснику справи вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України).

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на вказане, суд першої інстанції безпідставно відхилив посилання позивача на віднесення решти сплачених відповідачем коштів в рахунок оплати послуг по Акту №62 від 12.07.2022 та Акту №66 від 22.07.2022 та дійшов висновку, за яким заборгованість має становить більш ніж заявлено позивачем, що оцінюється судом апеляційної інстанції критично.

Таким чином, з урахуванням вищенаведених обставин, судова колегія зазначає, що загальна заборгованість відповідача перед позивачем за отримані послуги перевезення складає 267 121,15 грн, а саме:

- по Акту №62 від 12.07.2022 212 876,99 грн. (562 876,99 грн. 200 000,00 грн. 150 000,00 грн.),

- по Акту №66 від 22.07.2022 54 244,16 грн. (384 243,36 грн. 329 999,20 грн.).

Поряд з цим, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідачем заявлено про сплив позовної давності, передбаченої статтею 315 Господарського кодексу України.

При цьому, з огляду на те, що сторонами здійснювались періодичні перевезення, позовна давність у даному випадку повинна обчислюватись за кожним перевезенням окремо (у цьому випадку та за доводами апелянта за кожним Актом наданих послуг).

Як зазначалось вище, передбачений законодавством шестимісячний строк, наданий на пред`явлення автотранспортним підприємством позову до вантажоодержувача обчислюється, зокрема, з дня настання події, що стала підставою для пред`явлення позову (п. «б» ст. 168 Статутом автомобільного транспорту).

У даному контексті судова колегія зауважує, що відповідно до ст. 104 Статуту автомобільного транспорту остаточний розрахунок за перевезення вантажів провадиться замовником автотранспорту на підставі рахунку автотранспортного підприємства або організації. Підставою для виписки рахунку за виконані перевезення є, зокрема, товарно-транспортні накладні.

Вказане узгоджується з вимогами п. 14.4 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, згідно з яким рахунок за виконані перевезення виписується на підставі належним чином оформлених товарно-транспортних накладних.

На підставі вищезазначених у даній постанові ТТН Виконавцем було виставлено Замовнику відповідні рахунки на оплату наданих послуг, а саме: рахунок на оплату №62 від 12.07.2022 на суму 562 876,99 грн. та рахунок на оплату №66 від 22.07.2022 на суму 384 243,36 грн. Крім того, у спірних Актах надання послуг №62 від 12.07.2022 та №66 від 22.07.2022 розрахунковим документом визначено саме рахунок на оплату покупцю.

Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, як статтею 530 Цивільного кодексу України не визначено, яку саме форму повинна мати вимога про виконання зобов`язання, тому, з урахуванням вищевказаних положень законодавства та обставин даної справи, у правовідносинах, що склались між сторонами, суд вважає вимогою про сплату коштів за надані позивачем послуги з перевезення, які оформлені Актами №62 від 12.07.2022 та №66 від 22.07.2022, надані відповідачу рахунки на оплату №62 від 12.07.2022 на суму 562 876,99 грн. та №66 від 22.07.2022 на суму 384 243,36 грн.

Водночас, статтею 165 Статуту автомобільного транспорту передбачена можливість подання автотранспортним підприємством претензії до вантажоодержувача протягом 2-х місяців, який обчислюється: а) з дня закінчення встановленого Правилами строку для звірення записів в обліковому документі по виконанню плану і прийнятого до виконання разового замовлення - по претензіях про стягнення штрафу за непред`явлення вантажу, невикористання контейнерів або автотранспорту, робота якого оплачується за почасовим тарифом, відповідно до місячного плану або разового замовлення; б) з дня настання події, яка стала підставою для пред`явлення претензії, - в усіх інших випадках.

Вантажоодержувач, в свою чергу, зобов`язаний розглянути таку претензію і повідомити заявника про задоволення або відхилення її протягом 2 місяців (ст. 166 Статуту автомобільного транспорту).

З огляду на вказане, судова колегія зазначає, що у цій справі вимоги ст.ст. 104, 165, 166, 168 Статуту автомобільного транспорту необхідно застосовувати у системному зв`язку з вимогами ст. 530 Цивільного кодексу та ст. 315 Господарського кодексу України.

Разом з цим, враховуючи те, що дотримання претензійного порядку не є обов`язковим у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності, слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред`явлення претензії і строку її розгляду (ст. 166 Статуту), незалежно від того, чи пред`являлася відповідна претензія до вантажоодержувача.

При цьому відсутність відомостей щодо звернення позивача до відповідача з претензією не впливає на порядок обчислення позовної давності, оскільки визначений законом строк, у межах якого особа має право звернутися до суду, не може починатися строком на реалізацію права на досудове врегулювання спору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.04.2019 у справі №905/729/18, від 13.08.2019 у справі №910/11614/18 та від 10.09.2019 у справі №905/2303/18.

Таким чином, апеляційна колегія вважає, що у даному випадку позов мав бути пред`явлений протягом 6 місяців після спливу 2 - місячного строку, передбаченого для пред`явлення претензії, та 2 - місячного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію.

Оскільки датами прийняття послуг перевезення, відповідно до підписаних відповідачем Актів надання послуг №62 та №66 є 12.07.2022 та 22.07.2022 відповідно, то шестимісячний термін для пред`явлення позовних вимог спливав 19.05.2023 за Актом №62 від 12.07.2022 та 29.05.2023 за Актом №66 від 22.07.2022 (7 днів - на оплату рахунку, 2 місяця - на пред`явлення претензії + 2 місяця - на розгляд претензії Замовником + 6 місяців - на подання позову).

Однак, положеннями ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

До дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків за спірним договором, який підтверджує наявність заборгованості на суму, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відтак, апеляційна колегія зазначає, що перебіг позовної давності щодо позовних вимог за наведеним вище актами перервався вчиненням відповідачем дій, що свідчить про визнання ним свого боргу та розпочався наново:

- 16.09.2022 по Акту №62 від 12.07.2022 (оплата транспортних послуг платіжними дорученнями №793 від 07.09.2022 на суму 200 000,00 грн. та №807 від 16.09.2022 на суму 150 000,00 грн.);

- 11.04.2023 по Акту №66 від 22.07.2022 (на оплату якого відповідачем було здійснено перерахування коштів, відповідно до платіжної інструкції №1513 від 13.03.2023 на суму 150 000,00 грн. та інформаційних повідомлень про зарахування коштів №1548 від 10.04.2023 на суму 150 000,00 грн., №1554 від 11.04.2023 на суму 100 000,00 грн.).

Ураховуючи зазначене, судова колегія вказує, що до Господарського суду Миколаївської області ТОВ ТЕК Вітерра звернулось 25.08.2023, у зв`язку з чим позивачем пропущений шестимісячний строк (позовна давність), встановлений ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України та ст. 168 Статуту автомобільного транспорту, відносно вимог за Актом №62 від 12.07.2022, оскільки відповідний строк сплив 16.03.2023.

Одночасно апеляційна колегія враховує, що з вимогами по Акту №66 від 22.07.2022 позивач звернувся в межах строку позовної давності (з урахуванням переривання цього строку вищенаведеними сплатами відповідача за послуги перевезення).

З огляду на вказане, апеляційний суд зазначає, що позовні вимоги в частині стягнення ПП фірми Інтер-В 212 876,99 грн. (Акт №62 від 12.07.2022) задоволенню не підлягають, у зв`язку із спливом позовної давності. Вимоги ТОВ «ТЕК Вітерра щодо стягнення з відповідача 54 244,16 грн. (Акт №66 від 22.07.2022) підлягають задоволенню.

На підставі ст. 266 ЦК України судова колегія зазначає, що до вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат по Акту №62 позовна давність спливла також.

Разом з цим, стосовно вимог позивача про відповідне стягнення по Акту №№66 судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Матеріали позовної заяви свідчать, що за Актом №66 від 22.07.2022 позивачем нараховано до сплати 3% річних та інфляційну складову за період з 01.08.2022 по 09.04.2023 на заборгованість у розмірі 384 243,37 грн. та з 12.04.2023 по 18.08.2023 на заборгованість у розмірі 267 121,16 грн. Однак, однак з урахуванням вищенаведених висновків суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне здійснити власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за вказаний загальний період, проте, виходячи із сум, згідно періодичному погашенню основної заборгованості частковими сплатами 13.03.2023, 10.04.2023 та 11.04.2023.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку правомірними є зобов`язання відповідача сплатити:

- 3% річних у загальному розмірі 8 250,18 грн. (7 042,71 грн. за період прострочення з 01.08.2022 по 12.03.2023 на суму боргу 384 243,37 грн.; 650,17 грн. за період прострочення з 14.03.2023 по 09.04.2023 на суму боргу 304 244,17 грн.; 557,30 грн. за період прострочення з 12.04.2023 по 15.08.2023 на суму боргу 54 244,17 грн.);

- інфляційні нарахування у загальному розмірі 38 449,52 грн. (33 398,98 грн. за період прострочення з 01.08.2022 по 12.03.2023 на суму боргу 384 243,37 грн.; 4 563,66 грн. за період прострочення з 14.03.2023 по 09.04.2023 на суму боргу 304 244,17 грн.; 486,88 грн. за період прострочення з 12.04.2023 по 15.08.2023 на суму боргу 54 244,17 грн.).

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За умовами ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Слід зауважити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж.К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський суд з прав людини наголосив, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей", тобто суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Враховуючи наведене, судова колегія вказує, що доводи апеляційної скарги Приватного підприємства фірми Інтер-В частково знайшли своє підтвердження в частині доведення наявності підстав для відмови у стягненні заборгованості по Акту №62 від 12.07.2022 у розмірі 212 876,99 грн., у зв`язку із спливом позовної давності.

Водночас решта доводів апелянта, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом апеляційної інстанції, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України).

За результатом апеляційного перегляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті оскарженого рішення мало місце порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, оскільки місцевий господарський суд не звернув уваги на наявність підстав для відмови у задоволенні стягнення основного боргу за Актом №62, у зв`язку зі спливом позовної давності; вийшов за межі позовних вимог, відхиляючи посилання позивача на віднесення решти сплачених відповідачем коштів в рахунок оплати послуг по Акту №62 від 12.07.2022 та Акту №66 від 22.07.2022, чим змінив підстави позову; не врахував наявність підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, з огляду на положення норм матеріального права, які підлягали застосуванню у сукупності (ст. 530 Цивільного кодексу, ст.ст. 104 Статуту автомобільного транспорту, п. 14.4 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні).

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Приватного підприємства фірми Інтер-В на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.04.2024 у справі №915/1322/23 підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення зміні з мотивів, наведених вище у даній постанові.

Як зазначалось вище, апелянт в апеляційній скарзі просить покласти на позивача витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу, понесені ПП фірмою «Інтер-В» в суді апеляційної інстанції.

Частиною 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються, зокрема, з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Так, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Як визначено ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, судова колегія зазначає, що частиною 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Варто вказати, що норма ч.9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України носить диспозитивний характер і є правом суду на її застосування з урахуванням конкретних обставин та за внутрішнім переконанням. Таким чином, встановлено право, а не обов`язок суду розподілити судові витрати у відповідний спосіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.04.2024 у справі №910/11896/23.

З матеріалів справи вбачається, що позивач надав, а відповідач прийняв послуги з перевезення, що підтверджується підписаними обома сторонами без жодних зауважень та заперечень ТТН, реєстрами ТТН, Актами надання послуг, наявними у матеріалах справи, податковими накладними тощо.

Однак, ПП фірма Інтер-В не оплатило отримані послуги у повному обсязі, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Оскаржуваним рішенням встановлено неналежне виконання ПП фірма Інтер-В своїх відповідних зобов`язань з оплати послуг перевезення, з чим повністю погодився суд апеляційної інстанції.

Таким чином, саме внаслідок неправильних дій відповідача позивач був змушений звернувся до господарського суду за захистом своїх прав та інтересів.

Зважаючи на результат апеляційного перегляду оскаржуваного рішення та враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, на підставі приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає за можливе покласти судові витрати на останнього, стягнувши на користь позивача 5 486,25 грн. судового збору - за подання позовної заяви. Витрати ПП фірми Інтер-В зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то судова колегія зазначає, що апелянтом, по-перше, не зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок відповідних витрат, а по-друге, в силу приписів ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати професійної правничої допомоги, понесені апелянтом, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню також не підлягають.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства фірми Інтер-В задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.04.2024 у справі №915/1322/23 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

« 1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиційна компанія Вітерра задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства фірми Інтер-В на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиційна компанія Вітерра основний борг у сумі 54 244,17 грн., 3% річних у розмірі 8 250,18 грн., інфляційні втрати в сумі 38 449,52 грн.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства фірми Інтер-В на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиційна компанія Вітерра судовий збір в сумі 5 486,25 грн.».

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги залишити за Приватним підприємством фірмою Інтер-В.

Доручити Господарському суду Миколаївської області, на виконання даної постанови, видати відповідні накази із зазначенням повних реквізитів сторін.

Матеріали справи №915/1322/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений 25.09.2024.

Головуючий суддяСавицький Я.Ф.

СуддяДіброва Г.І.

СуддяКолоколов С.І.