Постанова

від 23.09.2024 по справі 906/63/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

23 вересня 2024 року Справа № 906/63/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

секретар судового засідання Приступлюк Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.05.2024

(ухвалене о 13:04 год. у м. Житомирі, повний текст складено 05.07.2024)

у справі № 906/63/24 (суддя Машевська О.П.)

за позовом виконувача обов`язків керівника Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області

до відповідачів:

1) Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області

2) ОСОБА_1

про визнання незаконними і скасування наказів, визнання недійсним договору оренди землі, повернення земельної ділянки, скасування реєстрації права оренди

за участю представників:

від Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області - Воронович С.М.;

від Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області - Яроповець Т.С.;

від ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ;

прокурор - Безпалов А.В.

ВСТАНОВИВ:

Виконувач обов`язків керівника Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області звернувся до Господарського суду Житомирської області із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області та фізичної особи ОСОБА_1 , в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області №6-592/14-15-СГ від 13.02.2015 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою";

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області №6-4537/14-17-СГ від 17.07.2017 "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки";

- визнати недійсним Договір оренди землі №1/57-18-ДО від 11.01.2018, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру в Житомирській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки кадастровий номер 1820885200:03:000;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути Райгородоцькій сільській раді Бердичівського району Житомирської області земельну ділянку кадастровий номер 1820885200:03:000:7039, площею 21,3242 га;

- скасувати державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки кадастровий номер 1820885200:03:000:703.

В обґрунтування фактичних підстав позову прокурор вказує, що наказом №6-592/14-15-СГ ГУ Держгеокадастру у Житомирській області надав ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки державної власності орієнтовного розміру 50 га, розташованої на території Бердичівського району, за межами населених пунктів Райгородоцької сільської для ведення фермерського господарства. В подальшому наказом №6-4537/14-17-СГ ГУ Держгеокадастру у Житомирській області затвердив документацію із землеустрою та надав ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку загальною площею 21,3242 га з кадастровим номером 1820885200:03:000:7039 для ведення фермерського господарства строком на 7 років.

Пізніше, 11.01.2018 між ГУ Держгеокадастру у Житомирській області та ОСОБА_1 укладено Договір оренди строком на 7 років, право оренди зареєстровано 05.02.2018. Земельну ділянку кадастровий номер 1820885200:03:000:7039 передано за актом приймання-передачі від 18.06.2019 з державної у комунальну власність.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ГУ Держгеокадастру у Житомирській області формально підійшов до розгляду заяви ОСОБА_1 .

Продовжує, що ОСОБА_1 станом на дату подання позову не заснував фермерське господарство.

Окрім того, ОСОБА_1 у 2015 році вже отримав в оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства.

Господарський суд Житомирської області рішенням від 20.05.2024 у справі № 906/63/24 позов задовольнив частково. Відмовив у позові до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області №6-592/14-15-СГ від 13.02.2015 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" та визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області №6-4537/14-17-СГ від 17.07.2017 "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" відмовити. Відмовив у позові до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області та фізичної особи ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди землі №1/57-18-ДО від 11.01.2018, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру в Житомирській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки кадастровий номер 1820885200:03:000:7039. Постановив ОСОБА_1 повернути Райгородоцькій сільській раді Бердичівського району Житомирської області земельну ділянку кадастровий номер 1820885200:03:000:7039, площею 21,3242 га. Скасував державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки кадастровий номер 1820885200:03:000:7039, номер запису 246708880, дата, час державної реєстрації -30.01.2018 о 11:31:30, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень (з відкриттям розділу) , індексний номер: 39504284 від 05.02.2018 о 09:36:45. Стягнув з ОСОБА_1 на користь Житомирської обласної прокуратури 2 684 грн судового збору. Стягнув з Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на користь Житомирської обласної прокуратури 2 684 грн судового збору.

При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги про визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Житомирській області є неефективним способом захисту.

Крім того, суд вказав, що оспорюваний Договір оренди землі №1/57-18-ДО від 11.01.2018, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, то такий договір згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК України є нікчемним.

Враховуючи, що Договір оренди землі № 1/57-18-ДО від 11.01.2018 є нікчемним в силу закону, то суд задовольнив похідну вимогу про повернення земельної ділянки. При цьому, суд врахував, що перебіг позовної давності тривалістю про застосування якої заявляли відповідачі, не сплинув, з огляду на приписи ЦК України щодо позовної давності (продовження строку через карантин та зупинення перебігу строку на час воєнного стану).

Також, з огляду на нікчемність Договору оренди землі № 1/57-18-ДО від 11.01.2018, задоволення позовної вимоги про повернення земельної ділянки, суд задовольнив позов в частині скасування держаної реєстрації речового права (права оренди).

Щодо інших позовних вимог, суд позовну давність не застосовував, з огляду на відмову в їх задоволенні.

Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. 19 Конституції України ст. ст. 3, 202, 215, 216, 236, 267, 626 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст. ст. 116, 122, 123, 124, 134, 155 Земельного кодексу України (далі ЗК України), ст. ст. 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство".

Крім того, місцевий господарський суд надав оцінку підставам для звернення прокурора до суду із цим позовом та дотримання останнім порядку, встановленого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Не погоджуючись з вказаним рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся ОСОБА_1 , у якій просить рішення Господарського суду Житомирської області від 20.05.2024 у справі №906/63/24 скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована таким.

Редакція абз. 16 ч.2 ст. 134 ЗК України (на момент прийняття Наказу ГУ Держгеокадастру в Житомирській області №6-592/14-15-СГ від 13.02.2015 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" передбачала виключення із переліку земельних ділянок для продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельних ділянок державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

В подальшому Законом України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" було внесено зміни до положень ст. 134 ЗК України та виключено землі для ведення фермерського господарства із переліку земель земельних ділянок для продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельних ділянок державної чи комунальної власності або права на них.

Отримання спірної земельної ділянки без проведення процедури земельних торгів здійснювалось правомірно, адже ОСОБА_1 отримав право платного користування земельною ділянкою без проведення земельних торгів згідно вимог чинного на момент звернення законодавства, - тому твердження прокурора про завдання шкоди охоронюваним інтересам держави у вигляді неотримання орендної плати тощо не відповідає дійсності.

Відповідно до норм Земельного кодексу (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) враховуючи редакцію ст. 121 ЗК України та ч. 6 ст. 118 ЗК України очевидним є те, що мається на увазі право на отримання земельної ділянки державної власності одного виду в порядку приватизації. Положення ж ст. 134 ЗК України (на момент виникнення спірних правовідносин) не містить таких обмежень щодо кількості земельних ділянок, отриманих в користування на праві оренди на позаконкурсній основі.

У серпні 2023 року ОСОБА_1 зареєструвався, як фізична особа-підприємець, та склав декларацію про створення сімейного фермерського господарства. Отже після реєстрації саме ФОП Барановський В. А., а не фізична особі ОСОБА_1 є землекористувачем спірної земельної ділянки та належним відповідачем у справі.

Належним відповідачем у цій справі є фермерське товариство у формі сімейного фермерського товариства ФОП Барановського В. А. саме до якого і повинні бути заявлені вимоги про повернення земельної ділянки.

За наведеного скаржник вважає оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, недоведеністю обставин, які суд вважав доведеними та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу вказує таке.

ОСОБА_1 , уклавши спірний договір оренди до цього часу не заснував (створив), як того вимагає ст.8 Закону України "Про фермерське господарство" юридичну особу (фермерське господарство).

Спірна земельна ділянка, отримувана у користування ОСОБА_1 , як громадянином, з метою уникнення процедури земельних торгів та розширення площ земельних ділянок, які використовуються ТОВ "Агро-Райгородок" для вирощування сільськогосподарських культур.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 згідно розпорядження Бердичівської районної адміністрації від 26.09.2011 №545 та договору оренди від 10.04.2015 №$02/06 вже надавалась у користування земельна ділянка для ведення фермерського господарства площею 5,4365 га з кадастровим номером 180885204:02:000:0001, яка знаходиться за межами Райгородоцької сільської ради Бердичівського району.

Частиною 4 ст. 8 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що у разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 34 Земельного кодексу України передбачено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Враховуючи викладене просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 20.05.2024 у справі № 906/63/24 залишити без змін.

Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області подало відзив, в якому вважає рішення суду першої інстанції неправомірним, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, виходячи з такого.

Позовна вимога про зобов`язання фізичної особи ОСОБА_1 повернути Райгородоцькій сільській раді Бердичівського району Житомирської області земельну ділянку кадастровий номер 1820885200:03:000:7039, площею 21,3242 га заявлена до неналежного відповідача, а тому відсутні правові підстави для її задоволення.

Незрозуміло у зв`язку з чим сплачений судовий збір за вказаною позовною вимогою немайнового характеру покладається на Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, адже зі змісту позовної вимоги слідує, що повернути земельну ділянку повинен ОСОБА_1 , земельна ділянка перебуває у власності Райгородоцької сільської ради, а Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області на сьогоднішній день не є власником земельної ділянки.

Суд першої інстанції ніяким чином не аргументував чому за цією позовною вимогою сплачений судовий збір покладається саме на Головне управління, окрім того, що посилається на практику Верховного Суду, де зазначено, що ч.9 ст.129 ГПК України наділяє суд дискреційними повноваженнями.

За наведеного просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.05.2024 у справі № 906/63/24 задовольнити та скасувати рішення Господарського суду Житомирської області у справі № 906/63/24 від 20.05.2024 в частині задоволених позовних вимог та змінити розподіл судових витрат.

Від Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області надійшла заява про приєднання до апеляційної скарги, в якій заявник, вказує, що доводи апеляційної скарги вважає обґрунтованими та підтримує в повному обсязі.

Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 05.09.2024 заяву Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області про приєднання до апеляційної скарги повернув без розгляду, у зв`язку із її невідповідністю вимогам ст. 265 ГПК України.

В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 23.09.2024 представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскарженого рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. Просила скасувати рішення Господарського суду Житомирської області у справі № 906/63/24 від 20.05.2024 та ухвалити нове, яким в позові відмовити.

Прокурор в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, з підстав викладених у відзиві на неї. Просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржене рішення суд першої інстанції залишити без змін.

Представник позивача в судовому засіданні заявив, що з доводами скаржника погоджується та просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржене рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в позові повністю.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області в судовому засіданні підтримала позицію скаржника. Вважає, що рішення суду першої інстанції, в частині задоволення позову та розподілі судових витрат, зокрема щодо стягнення з ГУ Держгеокадастру у Житомирській області судового збору, є незаконним та необґрунтованим. Тому просила задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішень норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати, в частині відмови в позові про визнання недійсним Договору оренди землі №1/57-18-ДО від 11.01.2018 та ухвалити в цій частині нове про задоволення позову, а в решті рішення залишити без змін, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 04.02.2015 Головним управлінням Держземагентства у Житомирській області зареєстровано заяву фізичної особи ОСОБА_1 від 02.02.2015 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з правом передачі в оренду строком на 25 років орієнтовною площею 50 га, для ведення фермерського господарства на території Райгородської сільської ради Бердичівського району (т. 1, а. с. 21).

До заяви від 02.02.2015 додано схему розташування земельної ділянки та копію трудової книжки (т. 1, а. с. 23-24).

Наказом Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області від 13.02.2015 №6-592/14-15-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, розташованої на території Бердичівського району за межами населених пунктів Райгородської сільської ради орієнтовною площею 50,0 га з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства (01.02) (т. 1, а. с. 39).

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства загальною площею 21,3242 га гр. ОСОБА_1 на території Райгородської сільської ради, Бердичівського району, Житомирської області у 2015 році розроблено Приватним підприємством " Земля Поліського краю" ( тут і далі у тексті - Проект відведення ) (т. 1, а. с. 28-75).

У пояснювальній записці Проекту відведення зазначено, що останній виготовляється для відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства загальною площею 21,3242га ОСОБА_1 на підставі його заяви (т. 1, а. с. 31).

На земельній ділянці, що відводиться наявні агровиробничі групи ґрунтів: 36в- ясно-сірі і сірі опідзолені глейові супіщані ґрунти на площі 2,4761га, 46г- темно-сірі опідзолені і чорноземи опідзолені глейові легкосуглинкові на площі 11,0850га, 133д- лучні ґрунти та їх слабосолонцюваті і слабосолоділі відміни середньосуглинкові на площі 1,9775га, 141- лучно-болотні, мулувато-болотні і торфувато-болотні неосушені ґрунти на площі 0,8536га, 178д- дернові глибокі глейові середньосуглинкові ґрунти та їх опідзолені відміни на площі 4,9320га.

За змістом наявної у складі Проекту відведення довідки Держгеокадастру від 17.02.2015 за № 34-602-0.2-1153/2-15 з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями на території Райгородської сільської ради за межами населеного пункту є земельна ділянка площею 20,00000 га у складі угідь - перелоги (т. 1, а. с. 42).

Відповідно до наявного у Проекті відведення кадастрового плану земельної ділянки з кадастровим номером 1820885200:03:000:7039, площа останньої становить 21,3242га (т. 1, а. с. 43).

Головним управління Держгеокадастру в Житомирській області надано висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 26.03.2015 №90 (т. 1, а. с. 63-64).

06.07.2017 Головним управлінням Держгеокадастру в Житомирській області зареєстровано клопотання ОСОБА_1 без дати 2017 про затвердження документації із землеустрою ОСОБА_1 з правом передачі в оренду терміном на 7 років площею 21,3242 га, для ведення фермерського господарства на території Райгородської сільської ради, Бердичівського району (т. 1, а. с. 26).

Наказом Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області від 17.07.2017 №6-4537/14-17-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" затверджено Проект відведення; надано в оренду гр. ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 21,3242га (кадастровий номер 1820885200:03:000:7039) для ведення фермерського господарства (01.02) строком на 7 років, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Бердичівського району, за межами населених пунктів Райгородоцької сільської ради (т. 1, а. с. 67).

Згідно витягу № НВ-1801617832015 від 09.04.2015 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку земельна ділянка площею 21,3242 га з кадастровим номером 1820885200:03:000:7039 за основним цільовим призначенням належить до земель сільськогосподарського призначення (01) та як об`єкт цивільних прав зареєстрована 29.10.2013 на підставі проведеної інвентаризації земель під час здійснення землеустрою 01.10.2013 ДП "Житомирський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (т. 1, а. с. 27).

В подальшому, 11.01.2018 між Головним управлінням Держгеокадастру в Житомирській області та ОСОБА_1 укладено Договір оренди землі № 1/57-18-ДО, за умовами якого надано в оренду земельну ділянку площею 21,3242 га з кадастровим номером 1820885200:03:000:7039 строком на 7 років з правом пролонгації на новий строк (т. 1, а. с. 68-72).

Крім того, розпорядженням Бердичівської РДА від 26.09.2011 за № 545 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянам ОСОБА_1 ..." затверджено гр. ОСОБА_1 проект відведення земельної ділянки на умовах оренди із земель запасу сільськогосподарського призначення Райгородоцької сільської ради, за межами населених пунктів загальною площею 5,4365 га, для ведення фермерського господарства (т. 1, а. с. 76-77).

10.04.2015 між Головним управлінням Держгеокадастру в Житомирській області та ОСОБА_1 укладено Договір оренди землі №502/06, за умовами якого в оренду передається земельна ділянка загальною площею 5,4365 га з кадастровим номером 1820885204:02:000:0001 строком на 25 років (т. 1, а. с. 78-83).

18.06.2019 між Головним управлінням Держгеокадастру в Житомирській та Райгородоцькою сільською радою Бердичівського району підписано акт приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність , згідно з яким передано у комунальну власність земельну ділянку площею 21,3242 га з кадастровим номером 1820885200:03:000:7039 та земельну ділянку загальною площею 5,4365 га з кадастровим номером 1820885204:02:000:0001 (т. 1, а. с. 90-92).

Згідно інформаційної довідки № 360116724 від 27.12.2023 право комунальної власності на земельну ділянку загальною площею 5,4365га з кадастровим номером 1820885204:02:000:0001 зареєстровано 09.09.2019, речове право оренди строком на 25 років - 20.10.2017, орендар - ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 93).

Також, згідно інформаційної довідки № 360116531 від 27.12.2023 право комунальної власності на земельну ділянку площею 21,3242 га з кадастровим номером 1820885200:03:000:7039 зареєстровано 10.09.2019, речове право оренди строком на 49 років - 30.01.2018, орендар - ОСОБА_1 , підстава: договір оренди землі № 1/57-18-ДО та додаткова угода до договору оренди землі від 22.02.2021 (т. 1, а. с. 96-98).

Поряд з цим, ОСОБА_1 подав декларацію про створення сімейного фермерського господарства від 08.08.2023 на земельних ділянках загальною площею 26,7607га, а саме: з площею 21,3242 га з кадастровим номером 1820885200:03:000:7039 та площею 5,4365га з кадастровим номером 1820885204:02:000:0001 (т. 1, а. с. 178-179).

Також ОСОБА_1 зареєструвався як фізична особа-підприємець для ведення економічної діяльності з вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний вид) 10.08.2023 (т. 1, а. с. 182).

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Апеляційний господарський суд з огляду на приписи ст. 269 ГПК України, ту обставину що ОСОБА_1 оскаржує рішення суду першої інстанції, вважаючи, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, не наводячи заперечень щодо дотримання прокурором ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", апеляційний господарський суд переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги та не надає оцінку щодо подання прокурором позову в цій справі.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Стосовно позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області №6-592/14-15-СГ від 13.02.2015 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" та наказу Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області №6-4537/14-17-СГ від 17.07.2017 "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки", суд апеляційної інстнації бере до уваги таке.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 констатовано, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції.

Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27.02.2019, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу. Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава. Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави. Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.

У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області, відповідачем визначив Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області.

Таким чином, в частині цих вимог позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Житомирській області). Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору. Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі, Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 13.11.2019 у справі № 826/3115/17. Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18).

Зважаючи на викладені висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №922/1830/19 та беручи до уваги те, що у цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Житомирській області та визначив ГУ Держгеокадастру у Житомирській області відповідачем, а отже, прокурор обрав неефективний спосіб захисту.

Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 7.9).

Крім того, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 51), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.67), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.13), від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (пункт 180), від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (пункт 143) сформульований усталений правовий висновок про те, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи, оскільки зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 викладений висновок про те, що позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані.

Таким чином, суд першої інстанції, у зв`язку із чим правомірно відмовив в цій частині вказаних позовних вимог.

Щодо позову в частині визнання недійсним договору оренди землі №1/57-18-ДО від 11.01.2018, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру в Житомирській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки кадастровий номер 1820885200:03:000:7039, апеляційний господарський суд враховує таке.

Місцевий господарський суд відмовляючи в позові в цій частині вказав, що такий правочин є нікчемним, оскільки порушує публічний порядок.

Однак, суд апеляційної інстанції не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з таких підстав.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 2 ст. 215 ЦК України, зокрема, визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ст. 216 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У пунктах 52-58, 66 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 917/1709/23 зі спору, що виник з подібних правовідносин, сформульовано такі правові висновки щодо комплексного застосування положень статей 203, 215, 216, 228 ЦК України, статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України (в редакції, чинній з 03.04.2016) та статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство":

"52. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду звертав увагу в постанові від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 на деякі аспекти розмежування оспорюваного та нікчемного правочину (як такого, що порушує публічний порядок).

53. Велика Палата Верховного Суду в пунктах 71-73 постанови від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

54. У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

55. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення (пункт 33.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 469/3134/19).

56. З огляду на викладене Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду з метою визначення судами нікчемних правочинів, які порушують публічний порядок (в контексті заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади), наголошує на необхідності достеменного встановлення судом того, чи існують певні законодавчо визначені обставини, за наявності яких такий правочин загалом може бути укладено, але з порушеннями такого законодавства (недійсний правочин) чи укладення такого правочину неможливе за будь-яких обставин (нікчемний правочин) як такого, що порушує публічний порядок.

57. Колегія суддів зазначає, що у справі № 917/1709/23, що розглядається, суд апеляційної інстанції, враховуючи, що договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 укладено без дотримання конкурентних засад, за відсутності для цього підстав, визначених частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України, дійшов висновку, що такий договір згідно із частинами 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним, та зазначив, що позовна вимога Прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 19.10.2016 задоволенню не підлягає, оскільки такий правочин є нікчемним відповідно до частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України.

58. Проте, з огляду на викладене у пунктах 47-50 цієї постанови, а також враховуючи, що обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) один раз чи більше не є очевидним, адже встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, такий висновок суду апеляційної інстанції є помилковим, оскільки згідно з наказом ГУ Держгеокадастру (Держземагенства) у Полтавській області "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" від 03.10.2014 № 3765-сг ОСОБА_2 отримав дозвіл на розробку проекту землеустрою до набрання чинності Законом № 1012-VIII, тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів. Таким чином, спірний договір оренди земельної ділянки від 19.10.2016 є оспорюваним, отже суд повинен встановити відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону.

66. Таким чином, колегія суддів, врахуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини, вважає, що повторна реалізація громадянином ОСОБА_2 права на отримання земельної ділянки з метою створення нового фермерського господарства без проведення земельних торгів є порушенням порядку, встановленого положеннями статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельним кодексом України та спеціальними нормами статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", оскільки право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду він мав можливість використати лише один раз. Тому обґрунтованими є вимоги Прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 19.10.2016, укладеного між ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_2, щодо земельної ділянки площею 61,9930 га, кадастровий номер 5321084000:00:001:0002, яка розташована за межами населеного пункту на території Надеждинської сільської ради Диканського району Полтавської області.".

У відповідності до ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції чинній на момент укладання спірного Договору) надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Статтею 123 Земельного кодексу України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначено вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; заборонено компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлені загальні підстави для відмови у наданні такого дозволу.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, що Законом України від 18.02.2016 №1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", який набув чинності з 03.04.2016, було внесено зміни до частини 2 статті 134 Земельного кодексу України шляхом викладення абзацу 16 в такій редакції: "передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва".

Отже, з 03.04.2016 земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

За наслідками зазначеної перевірки відповідний орган повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної або комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 922/3953/21.

При цьому, доводи апеляційної скарги щодо відсутності вказівки в законодавстві на кількість земельних ділянок, які громадянин може отримати без участі в торгах для створення/діяльності фермерського господарства, апеляційний господарський суд не бере до уваги, оскільки Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц вказала, що з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Апеляційний господарський суд враховує, що положеннями пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1012-VIII визначено, що фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями частини 2 статті 134 ЗК України, що виключаються цим Законом.

Отже, фізичні та юридичні особи, які до набрання чинності Законом № 1012-VIII у встановленому земельним законом порядку отримали дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів.

Однак, вказане стосується щодо першого отримання земельної ділянки фізичною особою для подальшого створення фермерського господарства.

Судом апеляційної інстанції вище встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області від 13.02.2015 №6-592/14-15-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, розташованої на території Бердичівського району за межами населених пунктів Райгородської сільської ради орієнтовною площею 50,0 га з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства (01.02).

В подальшому, наказом Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області від 17.07.2017 №6-4537/14-17-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" затверджено Проект відведення; надано в оренду гр. ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 21,3242га (кадастровий номер 1820885200:03:000:7039) для ведення фермерського господарства (01.02) строком на 7 років, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Бердичівського району, за межами населених пунктів Райгородоцької сільської ради (т. 1, а. с. 67).

Пізніше, 11.01.2018 між Головним управлінням Держгеокадастру в Житомирській області та ОСОБА_1 укладено Договір оренди землі № 1/57-18-ДО, за умовами якого надано в оренду земельну ділянку площею 21,3242 га з кадастровим номером 1820885200:03:000:7039 строком на 7 років з правом пролонгації на новий строк (т. 1, а. с. 68-72).

В той же час, розпорядженням Бердичівської РДА від 26.09.2011 за № 545 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянам ОСОБА_1 ..." затверджено гр. ОСОБА_1 проект відведення земельної ділянки на умовах оренди із земель запасу сільськогосподарського призначення Райгородоцької сільської ради, за межами населених пунктів загальною площею 5,4365 га, для ведення фермерського господарства, а 10.04.2015 між Головним управлінням Держгеокадастру в Житомирській області та ОСОБА_1 укладено Договір оренди землі №502/06, за умовами якого в оренду передається земельна ділянка загальною площею 5,4365 га з кадастровим номером 1820885204:02:000:0001 строком на 25 років (т. 1, а. с. 78-83).

Доводи представника відповідача, що на час прийняття Головним управління Держгеокадастру в Житомирській області наказу від 13.02.2015 №6-592/14-15-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", у користуванні ОСОБА_1 були відсутні земельні ділянки для створення фермерського господарства і він мав право на отримання в оренду спірної земельної ділянки, суд оцінює критично, оскільки вже станом на момент прийняття Головним управлінням Держгеокадастру в Житомирській області наказу від 17.07.2017 №6-4537/14-17-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" та укладання оспорюваного Договору оренди землі №1/57-18-ДО від 11.01.2018, ОСОБА_1 вже мав у користуванні земельну ділянку, отриману на підставі Договору оренди землі №502/06 від 10.04.2015.

Тобто фактично одноразове право ОСОБА_1 на отримання земельної ділянки для фермерського господарства без участі в земельних торгах вже було реалізоване.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 вже реалізував своє право на безоплатне отримання земельної ділянки (поза конкурсом) для ведення фермерського господарства (отримав в оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства на підставі договору оренди землі), а оспорюваний Договір оренди укладено 11.01.2018, тобто вже після набрання чинності Законом № 1012-VIII, яким земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), то суд апеляційної інстанції дійшов висновку, про визнання спірного договору недійсним, як такого, що укладений з порушенням передбаченої Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство" процедури отримання ОСОБА_1 у користування на умовах оренди спірної земельної ділянки, що є підставою для визнання його недійним відповідно до ст. 215 ЦК України.

В той же час, покладений в основу оскаржуваного рішення висновок про нікчемність Договору оренди землі №1/57-18-ДО від 11.01.2018 не відповідає актуальному та усталеному правовому висновку, сформульованому в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23, від 11.06.2024 у справі № 917/1795/23, від 12.06.2024 у справі № 917/1708/23, від 12.06.2024 у справі № 917/1563/23, від 18.06.2024 у справі № 917/1707/23, від 18.06.2024 у справі № 917/1709/23, від 19.06.2024 у справі №917/1520/23, від 19.06.2024 у справі № 917/1796/23, від 26.06.2024 у справі № 917/1706/23, у справі № 615/1010/20 від 13.08.2024 зі спорів, що виникли з подібних правовідносин.

З огляду на те, що постанови Верховного Суду 11.06.2024 у справі № 917/1710/23, від 11.06.2024 у справі № 917/1795/23, від 12.06.2024 у справі № 917/1708/23, від 12.06.2024 у справі № 917/1563/23, від 18.06.2024 у справі № 917/1707/23, від 18.06.2024 у справі № 917/1709/23, від 19.06.2024 у справі № 917/1520/23, від 19.06.2024 у справі № 917/1796/23, від 26.06.2024 у справі № 917/1706/23, у справі № 615/1010/20 від 13.08.2024 ухвалено вже після ухвалення рішення суду в цій справі, однак існують на момент його перегляду в апеляційному порядку, і суд в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України та ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" має враховувати висновки щодо застосування норм права, апеляційний господарський суд вважає за необхідне застосувати положення ч. 4 ст. 269 ГПК України та вийти за межі доводів апеляційної скарги з метою врахування висновків щодо застосування норм матеріального права, а саме статей 203, 215, 216, 228 ЦК України, статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України (в редакції, чинній з 03.04.2016) та статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" в подібних правовідносинах, що, в свою чергу, свідчить про наявність достатніх правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення у частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним Договору оренди землі №1/57-18-ДО від 11.01.2018.

Подібний висновок щодо виходу за межі та доводи скарги викладений у постанові Верховного Суду від13.08.2024 у справі № 615/1010/20, ухваленій в подібних правовідносинах та за подібних обставин (висновки Верховного Суду були сформовані після ухвалення оскаржуваних рішень).

Щодо посилання відповідача ОСОБА_1 на створення ним фермерського господарства, суд вказує таке.

За приписами абз. 2 ч. 5 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство без статусу юридичної особи організовується на основі діяльності фізичної особи - підприємця і має статус сімейного фермерського господарства, за умови використання праці членів такого господарства, якими є виключно фізична особа - підприємець та члени її сім`ї відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України. Особливості створення та діяльності сімейного фермерського господарства без набуття статусу юридичної особи регулюються положеннями статті 8-1 цього Закону.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.8-1 Закону України "Про фермерське господарство" сімейне фермерське господарство без статусу юридичної особи організовується фізичною особою самостійно або спільно з членами її сім`ї на підставі договору (декларації) про створення сімейного фермерського господарства. Договір про створення сімейного фермерського господарства укладається фізичною особою спільно з членами її сім`ї в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню за місцем розташування майна та земельних ділянок фермерського господарства. Декларація про створення сімейного фермерського господарства (у разі одноосібного ведення такого господарства) складається фізичною особою самостійно в письмовій формі. Головою сімейного фермерського господарства без статусу юридичної особи є член сім`ї, визначений договором (декларацією) про створення сімейного фермерського господарства, який реєструється як фізична особа - підприємець. Після укладання (складання) договору (декларації) про створення сімейного фермерського господарства голова сімейного фермерського господарства має зареєструватися як фізична особа - підприємець або зареєструвати зміни до відомостей про фізичну особу - підприємця в порядку, встановленому законом. Від імені сімейного фермерського господарства без статусу юридичної особи має право виступати голова цього господарства або уповноважений ним у встановленому цивільним законодавством порядку один із членів господарства.

Вище встановлено, що ОСОБА_1 подав декларацію про створення сімейного фермерського господарства від 08.08.2023 на земельних ділянках загальною площею 26,7607га, а саме: з площею 21,3242 га з кадастровим номером 1820885200:03:000:7039 та площею 5,4365га з кадастровим номером 1820885204:02:000:0001.

Крім того, 10.08.2023 ОСОБА_1 зареєструвався як фізична особа-підприємець для ведення економічної діяльності з вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний вид) (т. 1, а. с. 182).

Одночасно суд зауважує, що підставою для задоволення позову в цій частині є порушення порядку ОСОБА_1 отримання земельної ділянки в користування, а не те, що ОСОБА_1 не створив фермерське господарство.

Таким чином, позов в цій частині слід задовольнити, а оскаржуване рішення в частині відмови в його задоволенні слід скасувати.

Щодо позовної вимоги зобов`язати фізичну особу ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку, суд враховує таке.

Вище встановлено, що 18.06.2019 між ГУ Держгеокадастру у Житомирській області та Райгородоцькою сільською радою Бердичівського району підписано акт приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність , згідно з яким передано у комунальну власність земельну ділянку площею 21,3242 га з кадастровим номером 1820885200:03:000:7039 та земельну ділянку загальною площею 5,4365 га з кадастровим номером 1820885204:02:000:0001.

Стаття 216 Цивільного кодексу України визначає правові наслідки недійсного правочину. Так, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Апеляційний господарський суд зауважує, що в цьому випадку має місце саме застосування односторонньої реституції, оскільки двостороння реституція неможлива в силу законодавчої заборони повернення орендної плати, передбаченої ч. 6 ст. 21 Закону України "Про оренду землі".

Враховуючи, що Договір оренди землі №1/57-18-ДО від 11.01.2018 визнаний судом недійсним, то позовна вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги скасувати державну реєстрацію речового права оренди, то суд вказує таке.

У статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" наведено дефініцію поняття "державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно з якою державна реєстрація - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Отже земельна ділянка вважається переданою орендарю з моменту державної реєстрації права оренди, і з цього ж моменту в нього виникає відповідне речове право (постанова Великої Палати Верховного Суду С від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19). Оскільки право оренди земельної ділянки є речовим, то без державної реєстрації такого права немає правових підстав для користування відповідною земельною ділянкою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.03. 2024 у справі №902/1207/22).

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21).

Водночас невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав, і якщо таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача (зокрема, щодо подання заперечень, надання відповідних доказів тощо). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України) (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі №910/10009/22).

За наведеного вище, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позову в цій частині.

Відносно доводів скаржника про те, що позов пред`явлено до нього, як до фізичної особи, а не фізичної-особи підприємця, суд апеляційної інстанції враховує таке.

За приписами ст. 50 ЦК України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.

У відповідності до ч. ч. 1-2 ст. 51 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Чинне законодавство не виділяє такого суб`єкта права власності як фізична особа-підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи-підприємця. Отже, суб`єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому, правовий статус фізичної особи-підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності (такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 920/1275/16, від 12.03.2024 у справі № 925/989/22).

Про нероздільність майна, прав та обов`язків фізичної особи, набутих як у зв`язку із підприємницькою діяльністю так і поза нею, додатково свідчить те, що у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Реєстру запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за зобов`язаною особою, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 916/559/17); господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду спорів у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №904/1083/18).

Таким чином, наявність у відповідача статусу фізичної-особи підприємця, який надає йому право на здійснення підприємницької діяльності не вказує на те, що ФОП Барановський А.В. є іншою особою, ніж фізична особа ОСОБА_3 . А відповідно, відсутні підстави вважати, що позов пред`явлено до неналежного відповідача.

Щодо заяв відповідачів про застосування наслідків пропуску позовної давності, суд враховує таке.

Згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", рішення від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"), що застосовується як джерело права при розгляді справ судами згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Згідно із пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Крім того, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19. Згідно з чинною редакцією вказаного пункту у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Як було роз`яснено в п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Враховуючи викладене, зокрема те, що в задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказу від 13.02.2015 № 6-592/14-15-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" наказу від 17.07.2017 №6-4537/14-17-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" було відмовлено з підстав неефективності обраного способу захисту порушеного права, то позовна давність до цих вимог не може бути застосована.

Щодо решти позовних вимог, то враховуючи, спочатку запроваджений карантин (який діяв з 11.03.2020 до 30.06.2023) та подальше введення воєнного стану, зважаючи на те, що право власності у комунальну власність Райгородської територіальної громади, від імені якої діє позивач, перейшло лише в 2019 році, то позовна давність щодо таких вимог не пропущена.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

В той же час, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про відмову в позові в частині визнання недійсним Договору оренди землі №1/57-18-ДО від 11.01.2018.

Беручи до уваги, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення вказаної вимоги, то судовий збір за її подання слід, у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України, сплачений органами прокуратури, покласти на відповідачів.

Одночасно щодо незгоди Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із розподілом судових витрат, здійснених судом першої інстанції, апеляційний господарський суд вказує, що суд при ухваленні оскаржуваного рішення, мотивував їх розподіл належним чином.

При цьому, апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів щодо незгоди із рішенням суду в цій частині, а суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги, в частині розподілу судових витрат, окрім як у зв`язку із задоволенням вимоги про визнання Договору оренди землі №1/57-18-ДО від 11.01.2018 недійсним.

Крім того, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області подавало апеляційну скаргу, однак Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 22.08.2024 повернув апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.05.2024 у справі № 906/63/24 Головному управлінню Держгеокадастру у Житомирській області, оскільки скаржником не усунуті недоліки апеляційної скарги протягом встановленого судом строку. Тобто, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, неналежно використало своє процесуальне право на апеляційне оскарження такого рішення.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України).

В силу ч. 2 ст. 277 ГПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження тому, відсутні правові підстави для її задоволення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 20.05.2024 у справі № 906/63/24 скасувати в частині відмови у задоволення позову про визнання недійсним Договору оренди землі №1/57-18-ДО від 11.01.2018 та ухвалити в цій частині нове про задоволення позову, а також змінити в частині розподілу судових витрат а в решті залишити без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 20.05.2024 у справі № 906/63/24 скасувати в частині відмови у задоволення позову про визнання недійсним Договору оренди землі №1/57-18-ДО від 11.01.2018, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру в Житомирській області та ОСОБА_1 щодо земельної ділянки кадастровий номер 1820885200:03:000:7039.

Ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Визнати недійсним Договір оренди землі №1/57-18-ДО від 11.01.2018, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру в Житомирській області (10002, м. Житомир, вул.Довженка,45, код 39765513) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) щодо земельної ділянки кадастровий номер 1820885200:03:000:7039.

3. Рішення Господарського суду Житомирської області від 20.05.2024 у справі № 906/63/24 змінити в частині розподілу судових витрат, виклавши п. п. 6, 7 резолютивної частини такого рішення в редакції:

"6. Стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Житомирської обласної прокуратури (10002, вулиця Святослава Ріхтера, 11, Житомир, Житомирська область, розрахунковий рахунок UA 598201720343110001000011049 в ДКСУ м. Києва, МФО 820172, код 02909950 ) - 4 026 грн судового збору. Видати наказ.

7. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (10002, м. Житомир, вул.Довженка,45, код 39765513) на користь Житомирської обласної прокуратури (10002, вулиця Святослава Ріхтера, 11, Житомир, Житомирська область, розрахунковий рахунок UA 598201720343110001000011049 в ДКСУ м. Києва, МФО 820172, код 02909950 ) - 4 026 грн судового збору. Видати наказ.".

4. В решті рішення Господарського суду Житомирської області від 20.05.2024 у справі №906/63/24 залишити без змін.

5. Справу № 906/63/24 надіслати Господарському суду Житомирської області.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "26" вересня 2024 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.