Постанова

від 24.09.2024 по справі 903/223/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 року Справа №903/223/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Петухов М.Г.

суддя Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Стафійчук К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "Галстедан" на рішення Господарського суду Волинської області від 26.06.2024 (суддя Дем`як В.М., повний текст рішення складено 02.07.2024)

за позовом Приватного підприємства "Трансвіт"

до Фермерського господарства "Галстедан"

про стягнення 1 515 493, 90 грн

за участю представників:

позивача - Щетиніна М.Ю.,

відповідача - Чечелюка О.Ю.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 26.06.2024 позов задоволено частково. Провадження у справі в частині стягнення 600 000,00 грн заборгованості закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору. Стягнуто з Фермерського господарства "Галстедан" на користь Приватного підприємства "Трансвіт" 518 921,85 грн заборгованості в т.ч.: 360 867,95 грн - пені, 103 018,83 грн інфляційних втрат, 55 035,07 грн. - 3% річних, а також 13 196,84 грн витрат по сплаті судового збору та 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В решті позову відмовлено.

Враховуючи видаткову накладну №РН-0000009 від 15.12.2022 на суму 12 690 000,00 грн на відпуск ПП "Трансвіт" відповідачу товарів, яка містить всі визначені чинним законодавством обов`язкові реквізити, в повному об`ємі відображає зміст та обсяг здійсненої сторонами на підставі останньої господарської операції згідно договору, а також рахунок-фактуру №СФ-0000621 від 15.12.2022 та податкову накладну від 15.12.2022 №30 на вказану суму та її реєстрацію у Єдиному реєстрі податкових накладних, приймаючи до уваги лише часткову оплату товару покупцем, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 600 000,00 грн основної заборгованості по оплаті товарно-матеріальних цінностей обґрунтовані та підставні (на момент пред`явлення позову до суду та на час відкриття судом провадження у справі).

Однак, зважаючи на те, що відповідач після звернення позивача до суду з даним позовом та після відкриття судом провадження у даній справі сплатив повністю суму основного боргу у розмірі 600000,00 грн, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній частині позовних вимог на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України за відсутністю предмета спору.

Крім того, здійснивши власний перерахунок пені з врахуванням вимог договору та обмежень, передбачених ч.6 ст.232 ГК України, виходячи з періоду з 21.12.2022 по 21.06.2023, суд встановив, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягатиме пеня в загальному розмірі 721 735,89 грн, а тому в частині стягнення з відповідача 35704,11 грн відмовив.

При цьому, враховуючи положення чинного законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору поставки від 15.12.2022 №1512/22-01, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, оплату стороною суми основного боргу після відкриття судом провадження у справі, період прострочення який є незначним, причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем до сьогоднішнього дня (введення воєнного стану на території України з 24.02.2022), суд на підставі ст.233 ГК України, ст.551 ЦК України дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені на 50% та про стягнення з ФГ "Галстедан" на користь Приватного підприємства "Трансвіт" пені в розмірі 360 867,95 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення сум інфляційних та процентів річних, господарський суд, перевіривши методику та періоди їх нарахування, вказав, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення у визначених позивачем розмірах відповідно до ст.625 ЦК України.

Суд першої інстанції також вважає обґрунтованими та співмірними вимоги заяви позивача про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, пов`язаних із розглядом даної справи з урахуванням вимог ст. 123, 124, 126, 129 ГПК України.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення в частині стягнення з нього 518921,85 грн заборгованості, в т.ч. 360867,95 грн пені, 103018,83 інфляційних втрат та 55035,07 - 3% річних скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Також просить скасувати стягнення 13196,84 грн витрат по сплаті судового збору та 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Апелянт, зокрема, вказує, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку стосовно прострочення виникнення зобов`язання у відповідача здійснити оплату у розмірі 86% до 21.12.2022 та у розмірі 14% до 29.12.2023, оскільки п.1.4., 2.3., 3.3. договору передбачають обов`язок постачальника надати оригінали відповідних документів (підтвердження, що саме він є виробником сільськогосподарської продукції; рахунок-фактура; товарно-транспортна накладна; видаткова накладна), який останній не виконав у повному обсязі.

Звертає увагу, що умови оплати за договором це порядок їх проведення (спочатку 86%, а згодом 14%), а підстави оплати згідно договору - це надання відповідних документів. Однак, суд першої інстанції таке розрізнення не зробив, а тому дійшов хибних висновків, чим порушив ст.3, 6, 11, 525, 526, 530, 610, 627, 629 ЦК України.

Також скаржник зауважує, що рахунок-фактура є обов`язковим документом і сторони погодили та закріпили в договорі статус рахунку-фактури як його невід`ємної частини згідно п.3.3. договору, а тому надання такого документа є необхідною умовою для виконання відповідачем як боржником свого зобов`язання.

Відтак, з огляду на ненадання постачальником усіх необхідних первинних документів, вважає, що підстави проведення розрахунків не виникли, а тому для відповідача не настав і строк зустрічного зобов`язання з повної оплати товару, відповідно не відбулося і прострочення.

У відповідності до ст.263 ГПК України позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказує, що ненадання рахунку (рахунку-фактури) не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст.212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст.613 ЦК України, а тому наявність або відсутність рахунка-фактури не звільняє відповідача від обов`язку сплатити грошові кошти за договором.

Позивач зазначає, що строк оплати отриманого товару визначено п.3.2. договору поставки №1512/22-01 від 15.12.2022, де сторони погодили, що оплата товару здійснюється покупцем на певних умовах. Таким чином, оплата у розмірі 86 % повинна бути здійснена до 21.12.2022, а 14 % до 29.12.2022, оскільки податкова накладна була зареєстрована 23.12.2022.

Крім того, вважає доводи відповідача про відсутність товарно-транспортних накладних до договору недоречними, оскільки перевезення товару від позивача до відповідача не відбувалось, а згідно договору до відповідача перейшло право власності на товар, який вже знаходився у нього.

Позивач просив апеляційну скаргу Фермерського господарства "Галстедан" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 26.06.2024 - без змін.

Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 15.12.2022 року між Фермерським господарством "Галстедан" (покупець) та Приватним підприємством "Трансвіт" (постачальник) укладено договір поставки №1512/22-01 (а.с.11-13), згідно з п.1.1. якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити соняшник врожаю 2022 року (далі - товар), найменування, кількість, умови та строки поставки, ціна за одиницю та загальна вартість якого визначається у специфікації(ях) та/або видатковій(их) накладній(их), які являються невід`ємними частинами даного договору.

Поставка товару може здійснюватися як однією, так і декількома партіями. Під "партією товару" сторони розуміють кількість товару, на яку оформлена одна видаткова накладна та/або специфікація, рахунок-фактура (п.1.2. договору).

У відповідності до 2.2. договору, право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту передачі товару та підписання видаткової накладної.

Згідно з п.2.3. договору, поставка товару оформлюється видатковою накладною. Разом з товаром постачальник передає покупцю на кожну партію товару: рахунок-фактуру; товаро-транспортну накладну; видаткову накладну.

Відповідно до п. 2.5. договору постачальник повинен здійснити поставку товару у строк до 31 грудня 2022 року.

Пунктом 3.2. договору сторони погодили умови оплати товару, яка здійснюється покупцем.

Покупець зобов`язується оплатити партію замовленого товару згідно узгодженої сторонами специфікації на підставі рахунку-фактури, виставленого постачальником. Рахунок-фактура є невід`ємною частиною даного договору. Оплата за договором здійснюється у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника (п.3.3. договору).

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк договору починає свій перебіг у момент визначений у п.7.1. договору та закінчується 31 грудня 2022 року, а в частині виконання сторонами своїх зобов`язань діє до їх повного виконання (п.7.1., 7.2. договору).

Специфікацією №1 від 15.12.2022 до договору (а.с.24) передбачено наступні умови поставки: асортимент (найменування) соняшник врожаю 2022 року; загальна кількість - 846 тон, ціна за одиницю з ПДВ - 15 000,00 грн; загальна ціна - 12 690 000,00 грн; пункт поставки елеватор за адресою: 45737, Волинська обл., Горохівський р-н, село Журавники; умови поставки - EXW Інкотермс 2020.

Згідно видаткової накладної №РН-0000009 від 15.12.2022 (а.с.17) ПП "Трансвіт" поставило, а ФГ "Галстедан" прийняло товарно-матеріальних цінностей загальною вартістю 12 690 000,00 грн.

ФГ "Галстедан" взяті на себе згідно договору зобов`язання в частині проведення з позивачем розрахунків по оплаті поставленого товару виконав частково на суму 12090000,00 грн, у зв`язку з чим в нього виникла заборгованість в розмірі 600000,00 грн.

Із метою досудового врегулювання господарського спору щодо неналежного виконання покупця своїх зобов`язань щодо оплати поставленого товару, 20.11.2023 року ПП "Трансвіт" надіслав на адресу ФГ "Галстедан" вимогу про погашення заборгованості в загальному розмірі 827 533,15 грн в т.ч. 600 000,00 грн заборгованості, 95 580,48 грн інфляційних втрат та 50 800,04 грн - 3% річних (а.с.8-10).

Враховуючи невиконання покупцем вказаної вимоги та відповідно несплату заборгованості згідно договору, ПП "Трансвіт" звернулось з даним позовом до суду.

Апеляційний суд враховує, що відповідач оскаржує рішення лише в частині стягнення з нього пені, інфляційних втрат, 3% річних, витрат на професійну правничу допомогу, а тому з урахуванням положень ст. 269 ГПК України щодо меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції, приймаючи до уваги доводи та вимоги апеляційної скарги відповідача, рішення суду першої інстанції в частині стягнення основної заборгованості та закриття провадження у справі у цій частині не переглядається.

Відтак, аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом положень статей 626, 627 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст.525, 526, 629 ЦК України та ст.193 Господарського кодексу України (далі ГК України), договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правовідносини сторін виникли на підставі договору №1512/22-01 від 15.12.2022, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Враховуючи презумпцію правомірності правочину, передбачену ст.204 ЦК України, яка не спростована жодною стороною, та відповідно відсутність обставин визнання недійсним договору, договір поставки №1512/22-01 від 15.12.2022 вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки та є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань відповідно до положень ст.173, 174 ГК України та ст.11, 202, 509 ЦК України.

Відповідно до ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст.662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору позивачем було поставлено, а покупцем прийнято товарно-матеріальних цінностей загальною вартістю 12 690 000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000009 від 15.12.2022 (а.с.17).

Колегія суддів зауважує, що відповідна видаткова накладна підписана обома сторонами та скріплена їхніми печатками, а тому з урахуванням ст.76, 77 ГПК України приймається судом як належний та допустимий доказ у спірних правовідносинах в підтвердження поставки позивачем та отримання відповідачем товару. Будь-яких зауважень, застережень чи претензій щодо кількості та якості поставленого товару з боку покупця товаророзпорядчі документи не містять, що свідчить про визнання покупцем отримання товару.

Пунктом 3.2. договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється покупцем на умовах:

1) 86% не пізніше ніж через 3 банківських днів з моменту поставки;

2) 14% на протязі 3 банківських днів після реєстрації податкових накладних постачальником в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Із аналізу змісту п.3.2. договору вбачається, що обов`язок оплати вартості отриманого товару в розмірі 86% виник за фактом його отримання, що кореспондується з приписами ч.1 ст.692 ЦК України, оскільки покупець прийняв товар без будь-яких зауважень та заперечень, а також тому, що поставка товару на умовах попередньої оплати не здійснювалася. Кінцевою ж умовою оплати решти 14% такої вартості є факт реєстрації постачальником податкової накладної в ЄРПН.

Будь-яких інших умов оплати, в т.ч. виникнення обов`язку оплати вартості товару з прив`язкою про надання постачальником переліку документів (підтвердження, що саме він є виробником сільськогосподарської продукції; рахунок-фактура; товарно-транспортна накладна), договір не містить.

Отже, оплата у розмірі 86 % мала бути здійснена до 21.12.2022 року, а 14 % до 29.12.2022 року з урахуванням реєстрації податкової накладної 23.12.2022 року (а.с.15-16).

Доводи апеляційної скарги про відсутність доказів надання відповідачеві рахунку, який є підставою для оплати поставленого товару згідно п.3.3. договору, що є наслідком відсутності підстав для проведення оплати відповідачем за поставлений товар, не заслуговують на увагу, оскільки за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер.

Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст.212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст.613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку оплатити товар (аналогічна правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 29.04.2020 у справі №915/641/19).

Таким чином, хоча в договорі й зазначено, що оплата здійснюється на підставі рахунку, однак за змістом ст. 692 ЦК України та п.3.2. договору така умова договору не змінює строк виконання грошового зобов`язання, який обчислюється з дня отримання товару (86%), а не рахунку, а також реєстрації податкової накладної (14%).

Колегія суддів також зауважує, що видаткова накладна №РН-0000009 від 15.12.2022 на суму 12690000,00 грн, яка підписана сторонами та скріплена їх печатками, містить посилання саме на рахунок-фактуру №СФ-0000621 від 15.12.2022, який був наданий позивачем та міситься в матеріалах справи (а.с.81). Вказане спростовує відповідні доводи відповідача щодо ненадання постачальником рахунку-фактури.

Крім того, платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за поставлений товар, передбачені розділом 8 договору поставки та є аналогічними згідно рахунку-фактури №СФ-0000621 від 15.12.2022.

Разом з тим, судом враховується, що договір в частині оплати товару відповідачем виконувався та оплата здійснювалась саме за реквізитами вказаними у договорі та рахунку-фактурі, однак з порушенням строків, погоджених сторонами, а саме у період з 23.12.2022 по 10.02.2023 покупцем сплачено 12090000,00 грн, а також 600 000,00 грн після відкриття судом провадження у справі (а.с.68).

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги встановлений факт поставки товару ПП "Трансвіт" для ФГ "Галстедан" на виконання умов договору поставки №1512/22-01 від 15.12.2022, зважаючи на виконання постачальником свого обов`язок, визначеного договором, щодо поставки товару та реєстрації податкової накладної в ЄРПН як умов проведення з ним розрахунків, у відповідача в силу приписів ст. 655, 692, 712 ЦК України, ч.1 ст.265 ГК України та п.3.2. договору виник кореспондуючий обов`язок здійснити оплату за товар, а тому відповідно нездійснення оплати у строк, визначений п.3.2. договору, є порушенням договірних зобов`язань ФГ "Галстедан".

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

За приписами ч. 1 ст. 546 ЦК України та ст. 230 ГК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.1, 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 4.4. договору сторони погодили, що в разі прострочення строку повної оплати за товар, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, нарахованої на суму заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до вимог ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 ст.232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Колегія суддів, здійснивши перевірку розрахунку заявленого до стягнення розміру пені із врахуванням умов договору та ч. 6 ст. 232 ГК України, погоджується з висновком суду першої інстанції, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягатиме пеня в загальному розмірі 721 735,89 грн за період з 21.12.2022 по 21.06.2023.

Разом з тим, оцінюючи висновки господарського суду про наявність підстав для зменшення суми пені, що підлягає стягненню, апеляційний суд вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до ст.233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст.3, ч.3 ст.509 та ч.1,2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Згідно мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання, не повинна перетворюватись на несправедливо покладений непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

При цьому, слід зазначити, що в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, відповідно вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів ст. 86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду.

Реалізовуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст.551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст.3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст.86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 02.03.2023 у справі №905/1409/21, від 23.11.2023 у справі №917/991/22).

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція наведена постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 916/880/20.

Однак, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд повинен виходити з того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч.1, 2 ст. 233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення розміру пені судом першої інстанції вірно враховано важливість збереження господарської діяльності відповідача, а також відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору поставки від 15.12.2022 №1512/22-01, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, оплату стороною суми основного боргу після відкриття судом провадження у справі, період прострочення який є незначним, причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем до сьогоднішнього дня (введення воєнного стану на території України з 24.02.2022).

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги принципи справедливості, добросовісності та розумності, встановлені судом обставини та докази, які містяться у матеріалах справи, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про застосування дискреційних повноважень щодо зменшення розміру пені, наданих ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України, та вважає справедливою, доцільною, обґрунтованою та такою, що цілком відповідає принципу верховенства права, необхідність зменшення розміру у даній справі пені на 50%, що є співмірним у контексті балансу інтересів сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін спору.

Із урахуванням зменшення розміру пені на 50%, та зважаючи на те, що судом визнано обґрунтованим нарахування пені в сумі 721 735,89 грн, стягненню з відповідача підлягає пеня в сумі 360 867,95 грн.

Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів враховує таке.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч.2 ст.625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з ч.2 ст.625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 року у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (п.43 постанови).

З огляду на встановлення факту несвоєчасної сплати відповідачем заборгованості за договором, здійснивши перевірку розрахунку заявлених позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення 103018,83 грн інфляційних втрат (за період з 21.12.2022 по 31.12.2024) та 55 035,07 грн 3% річних (за період з 21.12.2022 по 14.02.2024) на підставі ст.625 ЦК України та відповідно задоволення позовних вимог у вказаних частинах.

Крім того, оцінюючи докази, надані в підтвердження витрат ПП "Трансвіт" на професійну правову допомогу (а.с.103-110), зокрема, договір про надання правової допомоги №10042024 від 10.04.2024, розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, із врахуванням ст.126, 129 ГПК України, ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", керуючись критеріями пропорційності та розумності, принципом верховенства права, а також приймаючи до уваги неспростування відповідачем заявлених позивачем витрат на правову допомогу, апеляційний суд вважає вірним висновок господарського суду про обґрунтованість витрат ПП "Трансвіт" на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн та стягнення їх з відповідача.

У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Волинської області від 26.06.2024 без змін, з огляду на що апеляційна скарга ФГ "Галстедан" задоволенню не підлягає.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Волинської області від 26.06.2024 у справі №903/223/24 залишити без змін, апеляційну скаргу Фермерського господарства "Галстедан" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "26" вересня 2024 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Олексюк Г.Є.