Рішення

від 25.09.2024 по справі 910/18713/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.09.2024Справа № 910/18713/23Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом фізичної особи-підприємця Кальченка Олександра Борисовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Холдинг"

про стягнення 419001,31 грн.

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Кальченко Олександр Борисович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Холдинг" про стягнення за договором купівлі-продажу товару від 23.11.2020 № К-246 основного боргу в розмірі 162125,96 грн., штрафу в розмірі 81062,98 грн., пені в розмірі 122398,44 грн., інфляційних втрат у сумі 44952,29 грн. та трьох процентів річних у розмірі 8461,64 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

У відзиві на позовну заяву відповідач зауважив на неприпустимості одночасного стягнення пені та штрафу. Також відповідач просив зменшити нараховані штрафні санкції до 25 % від суми основного зобов`язання, а саме до 40531,49 грн.

У відповіді на відзив позивач наголосив, що пеня та штраф є різними формами неустойки та можуть застосовуватися в межах одного виду відповідальності. Одночасно відповідач просив відмовити в зменшенні штрафних санкцій, оскільки позивач зазнав збитків.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

23.11.2020 між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу товару № К-246, відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити його на умовах даного договору.

Згідно з пунктом 1.3 договору найменування, одиниці виміру, ціна товару, що підлягає поставці за цим Договором, зазначаються у рахунку-фактурі, видатковій накладній та/або Специфікації/ях.

У пункті 5.1 договору вказано, що ціна за одну одиницю товару, загальна сума окремої партії товару зазначена в рахунху-фактурі.

Відповідно до пункту 5.5 договору покупець проводить оплату на умовах 50% передоплати згідно рахунку-фактури. Датою (моментом) оплати вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

Пунктом 5.6. договору передбачено, що покупець здійснює оплату за отриману партію товару у строк, що не перевищує 25 (двадцять п`ять) робочих днів поставки партії товару, на підставі рахунку-фактури продавця та/або видаткової накладної.

Оплата вартості послуг з доставки товару здійснюється покупцем не пізніше 25 (двадцяти п`яти) робочих днів підписання сторонами акту здачі-прийняття робіт (надання послуг), або у інший строк, узгоджений сторонами (пункт 5.7 договору).

Згідно з пунктом 6.1 договору передача кожної партії товару відбувається на підставі видаткової накладної на цю партію товару.

Відповідно до пункту 7.1 договору: «останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до р.». За тридцять календарних днів закінчення строку дії цього Договору колена сторона має право повідомити у письмовій формі іншу сторону про припинення договору. У випадку нездійснення такого повідомлення однією з сторін цей договір вважається таким, що автоматично пролонгований на кожен наступний календарний рік, а в частині розрахунків - до остаточного виконання сторонами зобов`язань за даним договором.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 352 353,39 грн., що підтверджується підписаними видатковими та товарно-транспортними накладними: видаткова накладна № 43 від 05.03.2021 на суму 12 800,16 грн. (товарно-транспортна накладна № 5-5 від 05.03.2021); видаткова накладна № 44 від 05.03.2021 на суму 11 323,80 грн. (товарно-транспортна накладна № 5-6 від 05.03.2021); видаткова накладна № 151 від 19.03.2021 на суму 12 800,16 грн. (товарно-транспортна накладна № 19-9 від 19.03.2021); видаткова накладна № 152 від 24.03.2021 на суму 12 576,16 грн. (товарно-транспортна накладна № 24-3 від 24.03.2021); видаткова накладна № 153 від 25.03.2021 на суму 21 481,20 грн. (товарно-транспортна накладна № 25-5 від 25.03.2021); видаткова накладна № 154 від 25.03.2021 на суму 38 720,48 грн. (товарно-транспортна накладна № 25-6 від 25.03.2021); видаткова накладна № 155 від 26.03.2021 на суму 21 286,80 грн. (товарно-транспортна накладна 4 № 26-4 від 26.03.2021); видаткова накладна № 156 від 26.03.2021 на суму 25 200,31 грн. (товарно-транспортна накладна №26-5 від 26.03.2021); видаткова накладна № 157 від 29.03.2021 на суму 25 504,32 грн. (товарно-транспортна накладна №29-1 від 29.03.2021); видаткова накладна № 158 від 30.03.2021 на суму 21 195,00 грн. (товарно-транспортна накладна № 30-2 від 30.03.2021); видаткова накладна № 159 від 31.03.2021 на суму 12 800,16 грн. (товарно-транспортна накладна №31-1 від 31.03.2021); видаткова накладна № 160 від 31.03.2021 на суму 21 238,20 грн. (товарно-транспортна накладна №31-2 від 31.03.2021); видаткова накладна № 122 від 01.04.2021 на суму 51 328,64 грн. (товарно-транспортна накладна № 1-9 від 01.04.2021 року); видаткова накладна № 123 від 01.04.2021 на суму 32 049,00 грн. (товарно-транспортна накладна № 1-10 від 01.04.2021); видаткова накладна № 124 від 02.04.2021 на суму 32 049,00 грн. (товарно-транспортна накладна №2-10 від 01.04.2021).

Проте, відповідач здійснив лише часткову оплату за отриманий товар, перерахувавши на банківський рахунок позивача 190 227,43 грн., а саме: 18.03.2021 суму 12 800,16 грн.; 18.03.2021 суму 1 1 323,80 грн.; 28.05.2021 суму 12 800,16 грн.; 23.06.2021 суму 5 000,00 грн.; 16.07.2021 суму 10 000,00 грн.; 07.09.2021 суму 38 720,48 грн.; 10.09.2021 суму 21 481,20 грн.; 21.10.2021 суму 11 238,20 грн.; 18.11.2021 суму 12 576,16 грн.; 18.11.2021 суму 25 200,31 грн.; 18.11.2021 суму 10 048,60 грн.; 18.02.2022 суму 12 800,16 грн.; 18.02.2022 суму 6 238 20 грн.

Таким чином, за відповідачем утворилась заборгованість у сумі 162125,96 грн., що також підтверджується підписаним обома сторонами актом звірки взаємних розрахунків за період із 01.11.2021 до 14.07.2023 року.

29.08.2023 позивач звернувся до відповідача з вимогою від 29.08.2023 № 88/1 про сплату боргу та штрафних санкцій, проте відповідач відповіді на вимогу не надав, борг не погасив.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).

Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується поставка позивачем товару відповідачу за договором купівлі-продажу товару від 23.11.2020 № К-246 за період із 05.03.2021 до 02.04.2021 на загальну суму 352 353,39 грн., з якої відповідачем сплачено 190 227,43 грн.

Крім того, сторонами підписано акт звірки взаємних розрахунків за період із 01.11.2021 до 14.07.2023, в якому відображено заборгованість відповідача в сумі 162125,96 грн.

Ураховуючи викладене, оскільки сума боргу відповідача становить 162125,96 грн. та підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми боргу, у зв`язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, позивач заявив до стягнення з відповідача штраф у розмірі 81062,98 грн., пеню в розмірі 122398,44 грн., інфляційні втрати в сумі 44952,29 грн. та три проценти річних у розмірі 8461,64 грн.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини 2, 3 статті 549 ЦК України).

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 8.2. договору у випадку прострочення терміну оплати покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. У випадку, якщо термін прострочення оплати перевищує 15 календарних днів, покупець додатково сплачує продавцю штраф у розмірі 50 % від суми заборгованості. Штрафні санкції (пеня, штраф), визначені даним пунктом, нараховуються та оплачуються покупцем без будь-яких обмежень у строках до повного виконання грошових зобов`язань покупцем.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

За арифметичним перерахунком суду нараховані позивачем штраф у розмірі 81062,98 грн., пеня в розмірі 122398,44 грн., інфляційні втрати в сумі 44952,29 грн. та три проценти річних у розмірі 8461,64 грн. підлягають стягненню в заявленому розмірі.

Щодо доводів відповідача про те, що одночасне стягнення пені та штрафу за одне й те саме порушення суперечить вимогам статті 61 Конституції України, суд зазначає наступне.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, так як згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Наведений висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 23.07.2019 у справі № 910/7398/18, від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19.

Поряд із цим, відповідач просив зменшити нараховані штрафні санкції до 25 % від суми основного зобов`язання, а саме до 40531,49 грн., оскільки розмір санкцій порівняно із сумою заборгованості є надмірним.

Заперечуючи проти зменшення штрафних санкцій, позивач наголосив на тому, що зазнає збитків та був змушений залучити кредитні кошти для виконання власних зобов`язань та ведення господарської діяльності.

За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Дана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Як зауважено в постанові Верховного Суду від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.

При розгляді клопотання відповідача про зменшення розміру пені судом ураховано, що сума нарахованого позивачем штрафу в розмірі 81062,98 грн. та пені в розмірі 122398,44 грн. становить загалом 203461,42 грн., у той час як розмір заявленого до стягнення основного боргу становить 162125,96 грн.

До того ж, матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків унаслідок прострочення виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленого товару. Також, до матеріалів справи не надано доказів залучення позивачем кредитних коштів та сплати процентів за користування такими коштами внаслідок прострочення відповідачем оплати товару, на що посилався позивач, як на підставу для відмови в зменшенні розміру штрафних санкцій.

Виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, враховуючи фактичні обставини справи, суд дійшов висновку зменшити розмір нарахованого штрафу до 40531,49 грн. та пені до 26562,01 грн.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги фізичної особи-підприємця Кальченка Олександра Борисовича задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Холдинг" (03680, м. Київ, вул. Якутська, 10; ідентифікаційний код 34693832) на користь фізичної особи-підприємця Кальченка Олександра Борисовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 162125 (сто шістдесят дві тисячі сто двадцять п`ять) грн. 96 коп. основного боргу, 40531 (сорок тисяч п`ятсот тридцять одну) грн. 49 коп. штрафу, 26562 (двадцять шість тисяч п`ятсот шістдесят дві) грн. 01 коп. пені, 44952 (сорок чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят дві) грн. 29 коп. інфляційних втрат, 8461 (вісім тисяч чотириста шістдесят одну) грн. 64 коп. трьох процентів річних, а також 6285 (шість тисяч двісті вісімдесят п`ять) грн. 02 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.В. Полякова