Рішення

від 26.09.2024 по справі 911/1794/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

"26" вересня 2024 р. Справа № 911/1794/24

Суддя Господарського суду Київської області Шевчук Н.Г. розглянувши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія Центральна" про ухвалення додаткового рішення у справі № 911/1794/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія Центральна", 01013, місто Київ, вулиця Будіндустрії, будинок 5

до Державного податкового університету, 08201, Київська область, Бучанський район, місто Ірпінь, вулиця Університетська, будинок 31

про стягнення 33 863, 70 грн за договором № 2802/23 про постачання електричної енергії споживачу від 28.02.2023

без виклику представників сторін

встановив:

У липні 2024 року до Господарського суду Київської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія Центральна" з позовом до Державного податкового університету про стягнення 33 863, 70 грн заборгованості за договором № 2802/23 про постачання електричної енергії споживачу від 28.02.2023, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо здійснення розрахунку за фактично поставлену у серпні 2023 року електричну енергію.

Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (ухвала суду від 15.07.2024).

Господарський суд Київської області рішенням від 19.09.2024 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія Центральна" задовольнив повністю, вирішив стягнути з Державного податкового університету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія Центральна" 33 863, 70 грн заборгованості за електричну енергію та 3 028, 00 грн судового збору. Також у рішенні суд зазначив про те, що оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження факту надання адвокатом послуг (виконаних робіт), підстави для вирішення питання про стягнення з відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката у цьому рішенні відсутні.

Натомість 23.09.2024 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у господарській справі № 911/1794/24 щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 12 000, 00 грн, до якої долучено докази на підтвердження таких витрат.

Відповідно до частини першої статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Частиною другою статті 161 Господарського процесуального кодексу України визначено, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

З матеріалів справи випливає, що безпосередньо у позовній заяві позивач повідомив суд, що попередній розрахунок судових витрат позивача складає 15 028, 00 грн, з яких 3 028, 00 грн судовий збір та 12 000, 00 грн витрати на професійну правничу допомогу. Водночас позивач зауважив, що в процесі розгляду справи розрахунок може бути скорегований, а докази будуть долучені до матеріалів справи в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У постанові КГС ВС від 06.10.2020 у справі № 922/376/20 зроблено такі висновки: оскільки в процедурі спрощеного провадження стадія судових дебатів відсутня, вимога частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів не може розповсюджуватися на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні, а тому до правовідносин сторін підлягає застосуванню інша вимога частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Враховуючи викладене, оскільки рішення у справі ухвалено 19.09.2024, докази щодо розміру понесених судових витрат позивач мав подати до суду у строк до 24.09.2024 включно, що позивачем і зроблено (заява подана 23.09.2024), відтак, докази щодо розміру понесених судових витрат подані до суду з дотриманням п`ятиденного строку з дня ухвалення рішення суду.

Відповідно до вимог статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Оскільки рішення у справі № 911/1794/24 ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а також враховуючи, що у поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач заявив про не співмірність, необґрунтованість та непропорційність судових витрат, суд вважає за можливе розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення здійснювати без виклику учасників справи за наявними матеріалами.

Розглянувши відповідну заяву, дослідивши наявні матеріали справи, суд зазначає таке.

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване статтею 1312 Конституції України, статтею 16 Господарського процесуального кодексу України, відповідними нормами Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Судові витрати це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Аналогічний висновок міститься у пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем до матеріалів справи долучено копію договору № 06/2024-1 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 18.06.2024, укладеного між адвокатом ФОП Дмишук В.Б. та ТОВ "Енергетична компанія Центральна"; копію рахунка-фактури № ПД-06/2024 від 18.06.2024, копію платіжної інструкції № 2434 від 20.06.2024 про оплату юридичних послуг та копію акта виконаних робіт (наданих послуг) від 23.09.2024.

Дослідженням наданих позивачем доказів, що підтверджують надані послуги та виконані адвокатом роботи, судом встановлено, що предметом договору № 06/2024-1 про надання професійної правничої (правової) допомоги від 18.06.2024 визначено, що адвокат здійснює надання професійної правничої (правової) допомоги клієнту у господарській справі про стягнення з Державного податкового університету заборгованості за договором № 2802/23 про постачання електричної енергії споживачу від 28.02.2023 на загальну суму 33 863, 70 грн, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Положеннями пункту 3.2 договору № 06/2024-1 про надання правової допомоги від 18.06.2024 передбачено, що сторони погодилися встановити гонорар адвоката у фіксованій (твердій) сумі, що не змінюється в залежності від обсягу виконаних робіт (наданих послуг) та витраченого адвокатом Дмишук В.Б. часу, якщо інше не зазначене умовами цього договору.

Вартість надання професійної правничої (правової) допомоги адвокатом клієнту (у господарській справі про стягнення з Державного податкового університету (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 44550814) заборгованості за договором № 2802/23 про постачання електричної енергії споживачу від 28.02.2023 на загальну суму 33 863,70 грн) становить 12 000, 00 грн.

За умовами пункту 3.5 договору факт надання послуг підтверджується актом виконаних робіт (наданих послуг), який складається адвокатом (по формі адвоката, якщо сторони не погодять інше) та підписується сторонами протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту ухвалення рішення суду або прийняття постанови у господарській справі.

Договір підписаний сторонами та завірений їх печатками.

Отже судом встановлено, що сторони погодили вартість наданих послуг у фіксованій сумі 12 000, 00 грн.

Закон України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Частинами першою та другою статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

фіксованого розміру,

погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та / або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Однак не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Такий висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Із долученого до матеріалів справи акта виконаних робіт (наданих послуг) від 23.09.2024 випливає, що на виконання умов договору адвокатом була надана професійна правнича допомога клієнту у господарській справі № 911/1794/24 на загальну суму 12 000, 00 грн, що включає в себе складання позовної заяви та складання відповіді на відзив. У пункті 2 акта сторони узгодили, що розмір гонорару за надану професійну правничу (правову) допомогу за договором є фіксований.

Отже загальний розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом даної справи в суді першої інстанції, становить 12 000, 00 грн.

За змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому частинами п`ятою, шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене статтею 129 Господарського процесуального кодексу України.

У частинах 5 7 та 9 цієї статті визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на приписи частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19.

Як випливає із матеріалів справи, відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити, зокрема у задоволенні вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Відповідач послався на практику Верховного Суду, яка виснувала, що при визначенні сум відшкодування витрат на правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін. В розрізі викладеного відповідач просив врахувати, що Державний податковий університет є державною установою, яка фінансується за кошти державного бюджету, крім того, Університет зазнав значних руйнувань в результаті збройної агресії російської федерації та бойових дій які відбувалися на території міста Ірпінь.

Водночас суд зазначає, що сама лише незгода учасника спору із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 910/5410/19.

Натомість суд першої інстанції враховує, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постанова від 16.11.2022 у справі № 916/2016/21 тощо).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123 - 130 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", рішення у справі "Баришевський проти України", рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України", рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналізуючи відповідність витрат на правову допомогу критеріям розумності та справедливості, враховуючи фіксований розмір витрат на правову допомогу та необхідність у такому випадку підтвердити виконані роботи їх обсягом, враховуючи, що адвокатом Дмишук В.Б. виконано такі дії, як складання та подача позовної заяви та відповіді на відзив, в розрізі категорії та складності цієї справи, суд зазначає, що заявлені позивачем до відшкодування судові витрати на правничу допомогу у розмірі 12 000, 00 грн не відповідають критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Наведене обґрунтовується тим, що надані адвокатом послуги не вимагали значного обсягу юридичної та технічної роботи, маючи на увазі категорію та складність цієї справи, де предметом спору була лише сума чистої заборгованості, і жодних нарахувань або арифметичних розрахунків у цьому спорі не проводилося.

Зважаючи на викладене та приймаючи до уваги те, що стягнення з відповідача витрат у заявленій сумі 12 000, 00 грн буде суперечити принципу розподілу таких витрат, виходячи із загальних засад судочинства справедливості, добросовісності, розумності та з метою забезпечення балансу інтересів сторін, суд дійшов висновку про необхідність покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, в розмірі 6 000, 00 грн який, суд вважає, що відповідає критеріям розумності та пропорційності.

За таких обставин, за наслідками розгляду справи заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія Центральна" про ухвалення додаткового рішення у справі № 911/1794/24 підлягає задоволенню частково, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 6 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія Центральна" про ухвалення додаткового рішення у справі № 911/1794/24 відмовити.

Керуючись статтями 126, 129, 234, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Задовольнити частково заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія Центральна" про ухвалення додаткового рішення.

2. Стягнути з Державного податкового університету (08201, Київська область, Бучанський район, місто Ірпінь, вулиця Університетська, будинок 31, код 44550814) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетична компанія Центральна" (01013, місто Київ, вулиця Будіндустрії, будинок 5, код 42075670) 6 000 (шість тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Відмовити в іншій частині заяви.

4. Видати наказ після набрання додатковим рішенням законної сили.

Додаткове рішення набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту додаткового рішення.

Суддя Н.Г. Шевчук

Додаткове рішення складено та підписано: 26.09.2024