Ухвала

від 12.09.2024 по справі 916/1760/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у задоволенні подання приватного виконавця

"12" вересня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1760/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Петренко Н.Д.

за участю секретаря судового засідання Кафіланова А.С.

розглянувши подання приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича /РНОКПП НОМЕР_1 , адреса 65082, м. Одеса, вул. Гоголя, 19, оф. 1, e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 / про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, в порядку ст. 336 ГПК України /вх. № 2-1347/24 від 22.08.2024/ у справі № 916/1760/24

за позовом: державного підприємства Адміністрація морських портів України Чорноморської філії державного підприємства Адміністрація морських портів України (Адміністрації морського порту Чорноморськ) /ЄДРПОУ 38727770, адреса 68001, м. Чорноморськ, вул. Праці, 6/

до відповідача: приватного підприємства ФРОГ Агросервіс /ЄДРПОУ 32066963, адреса 65012, м. Одеса, пров. Мукачівський, 4в/

про стягнення шкоди у розмірі 2 072 435,98 грн

за участі представників сторін:

приватний виконавець: адвокат Зауліна О.Г. на підставі довіреності від 23.07.2024;

від позивача: не з`явився, повідомлений належним чином, причини неявки невідомі;

від відповідача: не з`явився, повідомлений належним чином, причини неявки невідомі.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.06.2024 у справі № 916/1760/24 стягнуто з приватного підприємства ФРОГ Агросервіс на користь державного підприємства Адміністрація морських портів України Чорноморської філії державного підприємства Адміністрація морських портів України (Адміністрації морського порту Чорноморськ) шкоду у розмірі 2 072 435,98 грн та судовий збір у розмірі 24 869,23 грн.

19.07.2024 судом на примусове виконання рішення було видано відповідний наказ.

22.08.2024 на адресу суду надійшло подання приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, в порядку ст. 336 ГПК України /вх. № 2-1347/24 від 22.08.2024/ у справі № 916/1730/24, в якому виконавець просить:

- звернути стягнення на майно боржника Приватне підприємство ФРОГ Агросервіс право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, а саме на бункеровщик Марс.2;

- звернути стягнення на майно боржника Приватне підприємство ФРОГ Агросервіс право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, а саме на нафтоналивне судно Пегас.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 22.08.2024 для розгляду заяви визначено суддю Петренко Н.Д.

Суддя Петренко Н.Д. перебувала у щорічній відпустці з 01.07.2024 по 30.08.2024 включно на підставі наказу Голови Господарського суду Одеської області № 82-в від 10.06.2024. У зв`язку із чим, подання розглядається у перший робочий день після відпустки.

Ухвалою суду від 02.09.2024 прийнято до провадження подання приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, в порядку ст. 336 ГПК України /вх. № 2-1347/24 від 22.08.2024/ у справі № 916/1730/24; розгляд заяви призначено на 12.09.2024 о 10:30 год.

У судовому засіданні представник приватного виконавця підтримала подання та просила його задовольнити у повному обсязі.

Сторони до судового засідання не з`явилися, повідомлені належним чином, причини неявки невідомі.

Розглянувши подання приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича /вх. № 2-1347/24 від 22.08.2024/, вислухавши представника приватного виконавця, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

У пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість судового рішення.

Згідно з частинами 1, 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

В силу приписів статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Питання про звернення стягнення на майно боржника, що не зареєстроване в установленому законом порядку, вирішується судом у порядку, передбаченому ч. 4 ст.50 Закону України "Про виконавче провадження" та ч. 10 ст. 336 ГПК України, та стосується тих випадків, коли боржник фактично володіє та користується таким нерухомим майном, але право власності на таке майно за ним не зареєстровано в установленому законом порядку.

Зокрема, відповідно до ч. 10 статті 336 ГПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» визначено заходи примусового виконання рішень, серед яких звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; є звернення стягнення на грошові кошти та інше майно (майнові права) боржника, в тому числі, якщо вони знаходяться в інших осіб.

Відповідно до частини 4 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» після документального підтвердження належності боржнику на праві власності/спеціальному майновому праві об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, заставлений третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. Арешт на подільний об`єкт незавершеного будівництва накладається з урахуванням особливостей, визначених абзацами другим - п`ятим частини першої цієї статті. У разі якщо право власності/спеціальне майнове право на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Таким чином, приватний виконавець має право звернутися до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

Водночас, звертаючись з відповідною заявою, виконавець повинен надати докази на підтвердження того, що вказане право власності на нерухоме майно належить боржнику, але не зареєстроване в установленому законом порядку, що боржник фактично володіє та користується таким нерухомим майном. Передбачена ГПК України можливість звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому порядку, не звільняє стягувача або виконавця від необхідності підтвердження тих доводів, на які вони посилаються, відповідними доказами .

Якщо з поданих виконавцем доказів неможливо безумовно/безспірно дійти висновку, що право власності на нерухоме майно, назване виконавцем, фактично належить боржнику, і не надано доказів на спростування тієї обставини, що спірне нерухоме майно може належати іншій фізичній особі, (власнику земельної ділянки, на якій розташована ця будівля), якщо не доведено, що боржник фактично володіє та користується таким майном, то відсутні підстави для задоволення подання виконавця про вирішення питання щодо звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, у зв`язку з недоведеністю обставин, на які посилався державний/приватний виконавець.

Отже, обставини належності нерухомого майна, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, боржнику за рішенням суду мають бути доведеними в установленому порядку. Наявність інших власників спірного майна та/або встановлення порушення прав третіх осіб унеможливлює задоволення звернення стягнення на нерухоме майно, оскільки така заява розглядається на стадії виконання судового рішення, суд не розглядає позов та не вирішує спору про право.

Аналогічні висновки викладено у правових позиціях Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постановах від 16.03.2020 у справі № 5023/197/12, від 16.06.2023 у справі № 921/575/21.

Верховний Суд у постанові від 10.02.2020 у справі № 676/1314/19 висловив правову позицію, за якою у разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно. Аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.

Судом досліджено надані приватним виконавцем матеріали ВП № 75661726 від 30.07.2024 з примусового виконанні наказу Господарського суду Одеської області № 916/1760/24 від 19.07.2024, а саме:

-Запит приватного виконавця № 24192 від 16.08.2024 до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України;

-Запит приватного виконавця № 24191 від 16.08.2024 до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України;

-Лист Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України № 10931/06-3/15-24 від 05.08.2024;

-Акт приватного виконавця від 08.08.2024;

-Постанову про опис та арешт майна боржника від 07.08.2024;

-Вимогу виконавця № 22822 від 05.08.2024;

-Постанову про зміну (доповнення) реєстраційних дій від 01.08.2024;

-Акт приймання передачі бункеровщика «Марс» від 06.10.2021;

-Акт приймання-передачі нафтопаливного судна «Пегас» від 06.10.2021;

-Свідоцтва;

-Вимогу виконавця № 21758 від 30.07.2024;

-Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 30.07.2024;

-Постанову про арешт майна боржника від 30.07.2024;

-Постанову про арешт коштів боржника від 30.07.2024;

-Постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 30.07.2024;

-Постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 30.07.2024;

-Постанову про відкриття виконавчого провадження від 30.07.2024;

-Заяву про примусове виконання рішення суду згідно наказу;

-Договір купівлі-продажу товарів № 1/43-д/нд від 07.06.2021;

-Договір купівлі-продажу товарів № 21/42-д/нд від 07.06.2021.

Системний аналіз приписів ст. 50 Закону України «При виконавче провадження» та ст. 336 ГПК України свідчить про те, що такий спеціальний порядок звернення стягнення на майно (грошові кошти) передбачений законодавцем задля неупередженого, ефективного, своєчасного та у повному обсязі вчинення виконавчих дій, виключно, з метою фактичного виконання рішення суду.

При цьому, за своєю правовою природою положення вказаних статей не є імперативними, судова дискреція, в даному випадку, передбачає повноваження суду обирати між альтернативами підстав відмови або задоволення заяви, кожна з яких є законною, вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, з урахуванням всіх обставин справи та відомостей про всіх учасників процесу.

Також, згідно з п. 1 Розділу II Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, встановлено обов`язок державного виконавця використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення своєчасного і повного виконання рішення.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили згідно вимог ч. 2 статті 86 ГПК України. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Проаналізувавши встановлені обставини, а також дослідивши копію ВП № 75661726 від 30.07.2024 з виконання наказу № 916/1760/24 від 19.07.2024, господарський суд приходить до висновку, що з часу відкриття виконавчого провадження /30.07.2024/ до момент звернення виконавця із поданням /22.08.2024/ виконавець не вжив усіх достатніх заходів, необхідних для забезпечення своєчасного і повного виконання рішення без звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

У зв`язку із чим, суд відмовляє у задоволенні подання приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, в порядку ст. 336 ГПК України /вх. № 2-1347/24 від 22.08.2024/ у справі № 916/1760/24.

Керуючись ст.ст. 234, 235, 254-255, 336 Господарського процесуального кодексу України суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні подання приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Притуляка Валерія Миколайовича про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, в порядку ст. 336 ГПК України /вх. № 2-1347/24 від 22.08.2024/ у справі № 916/1760/24 відмовити.

У зв`язку із перебуванням судді Петренко Н.Д. на лікарняному по 24.09.2024 включно, ухвала складена та підписана в перший робочий день - 25.09.2024.

Ухвала набрала законної сили 12.09.2024 та може бути оскаржена в порядку, встановленому ст. 254, 255 ГПК України.

Суддя Н.Д. Петренко