Рішення

від 25.09.2024 по справі 372/2201/24

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/2201/24

Провадження № 2-1617/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2024 року Обухівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Тиханського О.Б.,

за участю секретаря Клименко В.Ю.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Соколенко В.С. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Української міської ради Обухівського району Київської області про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав, обґрунтовуючи, яку зазначив, що 14.07.2007 року вони зареєстрували шлюб, ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син - ОСОБА_5 . Після початку введення воєнного стану 2022 року, відповідачка разом з сином вимушені були виїхати з України до Республіки Німеччина де певний час проживали. З часом син виявив бажання повернутись до батька в Україну. З урахуванням вищенаведеного сімейне життя з відповідачкою не складалось. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18.12.2023 року шлюб між ним та відповідачкою був розірваний. ОСОБА_4 наразі постійно проживає та працює в Федеративній республіці Німеччина за контрактом, та найближчим часом не збирається повертатись до України. Дитина спілкується з матір`ю, виключно в телефонному режимі, та дуже рідко.

Рішенням Виконавчого комітету Української міськради Обухівського району Київської області від 09.02.2024 року № 72, затверджено висновок про доцільність визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком.

13.05.2024 року консул Генерального консульства України в Мюнхені Кулаєць Т.В. засвідчив справжність підпису відповідачки ОСОБА_4 на її заяві, в якій остання повідомила Обухівський районний суд у тому, що вона усвідомлюючи значення своїх дій та маючи можливість керувати ними, розуміючи обставини, які мають для неї істотне значення, відмовилась від своїх батьківських прав відносно сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Неповнолітній ОСОБА_5 проживає разом з ним, за адресою: АДРЕСА_1 . Він сам займається вихованням та утриманням сина, створив всі необхідні умови для гармонійного та всебічного розвитку дитини.

Позивач ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити з підстав викладених в позовній заяві, вказав, що матір живе за кордоном і повертатись не планує. Дитина проживає з батьком, знаходиться на його утриманні, мати не цікавиться дитиною її життям, не надає допомоги.

Відповідачка до суду не з`явилась, про час і місце судового засідання повідомлена належним чином. Відзивів чи доказів на спростування позовних вимог до суду не направляла. На адресу суду подала клопотання про розгляд справи без її участі, позовні вимоги визнає в повному обсязі.

Представник третьої особи Виконавчий комітет Української міської ради Київської області в судовому засіданні підтримали висновок органу опіки та піклування ВК Української міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав, щодо позовних вимог - поклались на розсуд суду.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, враховуючи інтереси позивача, даючи оцінку діям відповідача, які суд оцінює, як такі, що направлені на затягування розгляду справи по суті, суд вважає за можливе вирішити справу за відсутності відповідача на підставі наявних матеріалів справи.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, враховуючи інтереси позивача, даючи оцінку діям відповідача, які суд оцінює, як такі, що направлені на затягування розгляду справи по суті, суд вважає за можливе вирішити справу за відсутності відповідача на підставі наявних матеріалів справи та постановити заочне рішення, що відповідає положенням ч.4 ст.223, ст. 280 ЦПК України.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, дослідивши письмові докази, прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

Від шлюбних відносин у них народилась дитина - син - ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 . (а.с.13).

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18.12.2023 року шлюб між сторонами був розірваний.

Відповідачка у справі наразі постійно проживає та працює в Федеративній республіці Німеччина за контрактом, та найближчим часом не збирається повертатись до України.

Дитина спілкується з матір`ю, виключно в телефонному режимі, та дуже рідко.

Рішенням Виконавчого комітету Української міськради Обухівського району Київської області від 09.02.2024 року № 72, затверджено висновок про доцільність визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком.

Статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Згідно до ст. 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину у дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до п.п. 15, 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення батьківських прав та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей.

Відповідно до ст. 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно із ст. 9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-ХІІ, (далі - Конвенція) держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до ст.164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Відповідно до ч.3 ст. 166 СК України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

Відповідно до ч. 3 ст. 60 ЦК України суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Частиною 3 статті 155 СК України, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Дослідивши докази на предмет їх належності і допустимості суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, так як в ході судового розгляду не було встановлено наявності жодних нереалізованих намірів батька в інтересах дитини, що він не зміг реалізувати без позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_5 .

Також суд критично ставиться як до заяви ОСОБА_4 від 13.05.2024 року про відмову від дитини, оскільки дана заява була складена до звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду та до заяви ОСОБА_4 від 08.07.2024 року про визнання позову, що була направлена нею особисто до суду. Вказані обставини підтверджують той факт, що ОСОБА_4 була обізнана про наміри ОСОБА_1 звернутися з даним позовом до суду, також вона цікавиться результатами розгляду справи, оскільки самостійно направила клопотання про розгляд справи без її участі та про визнання позову.

В розумінні положень ст.206 ЦПК України, суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

В діях ОСОБА_4 фактично вбачається відмова від дитини, що прямо заборонено ч.3 ст.155 СК України та суперечить моральним засадам суспільства, крім того це порушує права дитини, визначені у главі 13 СК України та Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована ВРУ 27 лютого 1991 року.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суд повинен зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи встановлені судом обставини, суд приходить до висновку про недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача ОСОБА_4 батьківських прав щодо неповнолітньої дитини.

Надані позивачем докази тільки підтверджують характер та спосіб його участі у вихованні дитини, проте, не доводять факт злісного нехтування ОСОБА_4 своїми батьківськими обов`язками щодо неповнолітнього сина, тобто що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.

Заява ОСОБА_4 про відмову від дитини та заява, подана до суду, в якій відповідач погоджувалась з позовом, не можуть слугувати безумовною підставою для задоволення позову, з огляду на те, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства (ч. 3 ст. 155 СК України) та не відповідає інтересам дитини.

Беручи до уваги зазначені обставини, суд приходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки в судовому засіданні із достовірністю встановлено відсутність підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 , а саме її ухилення від виконання обов`язків по вихованню неповнолітньої дитини.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Української міської ради Обухівського району Київської області про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 26.09.2024.

Суддя О.Б. Тиханський