ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 922/1782/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача (прокуратури) - Керничного Н. І. (за посвідченням),
відповідача-1 - не з`явилися,
відповідача-2 - не з`явилися,
відповідача-3 - Шафоростова В. О. (адвокат),
розглянув касаційні скарги Харківської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Інвест Плюс", Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2021 (суддя Добреля Н. С.) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 (головуючий - Істоміна О. А., судді Попков Д. О., Радіонова О. О.) у справі
за позовом керівника Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова
до: 1) Харківської міської ради,
2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради,
3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Інвест Плюс"
про скасування рішення в частині, визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення майна.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. 12.05.2021 керівник Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова (далі - прокурор, позивач) в інтересах держави звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (далі - Харківська міськрада, Міськрада, відповідач-1), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна Харківської міськради, Управління, відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Інвест Плюс" (далі - ТОВ "Альфа Інвест Плюс", Товариство, покупець, відповідач-3) про:
1) визнання незаконним та скасування пункту 4 додатку до рішення 7 сесії Харківської міськради 7 скликання від 06.07.2016 № 283/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" (далі - рішення Харківської міськради від 06.07.2016, оспорюване рішення);
2) визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2016 № 5429-В-С, укладеного між територіальною громадою міста Харкова в особі Харківської міськради, від імені якої діяло Управління комунального майна Харківської міськради, та ТОВ "Альфа Інвест Плюс", посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Тихоновою І. В. і зареєстрованого в реєстрі за № 424 (далі - договір № 5429-В-С, оспорюваний договір), з одночасним припиненням права власності Товариства (запис про право власності 18660595) на зареєстроване за ним на підставі згаданого договору нежитлове приміщення 1-го поверху № 5-а загальною площею 19,7 м2 (далі - спірне нерухоме майно, спірне нежитлове приміщення), розташоване в житловому будинку літ. "А-3" на вул. Благовіщенській (колишня назва - Карла Маркса), 2/15 у м. Харкові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 401682363101) судовим рішенням відповідно до вимог абзацу 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень";
3) зобов`язання ТОВ "Альфа Інвест Плюс" повернути Харківській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Харківської міськради спірне нежитлове приміщення шляхом складання акту приймання-передачі та зобов`язання Міськради прийняти вказане приміщення, посилаючись на положення статей 21, 203, 215, 216, 327, 345, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного до 31.01.2020), статей 2, 3, 51, 162, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 06.03.2018), статей 3, 4, 9, 11, 182, 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" (чинного до 06.03.2018), статей 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
2. Позовна заява обґрунтовується тим, що під час прийняття Харківською міськрадою оспорюваного рішення та в ході здійснення процедури відчуження спірного нерухомого майна і укладання оспорюваного договору відповідачі-1- 3 порушили вимоги законодавства про приватизацію, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012- 2016 роки, Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017- 2022 роки, що безпосередньо порушує права та інтереси територіальної громади міста Харкова.
На підтвердження підстав самостійного представництва інтересів держави прокурор у позовній заяві зазначив, що саме Харківська міськрада, яка представляє інтереси територіальної громади міста Харкова, в цьому випадку вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади міста, а тому Міськрада є відповідачем у цій справі.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 31.08.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2021, позов задоволено в повному обсязі.
4. Рішення та постанова мотивовані обґрунтованістю позовних вимог з огляду на допущені відповідачами-1- 3 порушення норм законодавства про приватизацію в ході прийняття оспорюваного рішення щодо застосування викупу як способу приватизації спірного нерухомого майна та укладення договору № 5429-В-С, що зумовлено фактичним нездійсненням ТОВ "Альфа Інвест Плюс" невід`ємних поліпшень спірного нежитлового приміщення в період його перебування в оренді. В зв`язку з цим позбавлення Товариства майна не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, оскільки викуп орендованого майна відповідачем-3 здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" (чинного до 06.03.2018), тобто внаслідок недобросовісних дій самого покупця.
При цьому суд першої інстанції, залишаючи без задоволення заяви відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності, зазначив про відсутність пропуску прокурором цього строку, оскільки:
1) прокурор не є учасником спірних правовідносин, а зміст оспорюваного рішення (висновок про проведення відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу) безпосередньо не свідчить про наявність порушень прав та інтересів територіальної громади, тому перебіг позовної давності розпочався лише з 06.02.2019, тобто з моменту отримання відповідних приватизаційних документів, доступ до яких прокурор отримав в рамках досудового розслідування в кримінальному провадженні № 42017221080000002 від 04.01.2017, а саме на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 у справі № 639/687/19, та спливає 06.02.2022;
2) заперечення відповідачів щодо можливості прокурора бути обізнаним про наявність рішення Харківської міськради від 06.07.2016 у день його прийняття або з відкритих джерел мережі "Інтернет" не заслуговують на увагу, оскільки в цьому випадку досліджується питання про обізнаність прокурора з наявністю порушень при проведенні процедури приватизації об`єкта комунальної власності, про які можливо було дізнатися лише з відповідної погоджувальної документації, яка була отримана під час кримінального провадження, а не із самого рішення про відчуження такого об`єкта.
Водночас з огляду висновок про відсутність спливу позовної давності питання про визнання поважними причин пропуску позовної давності за заявою прокурора суд першої інстанції не розглядав.
Крім того, на підтвердження підстав самостійного представництва прокурором інтересів держави суд апеляційної інстанції з урахуванням висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.08.2020 у справі № 908/684/19, зазначив, що прокурор у позовній заяві обґрунтував свою позицію щодо відсутності органу, уповноваженого здійснювати функції захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, посиланням на те, що саме Харківська міськрада, яка представляє інтереси територіальної громади міста Харкова, та Управління комунального майна Харківської міськради в цьому випадку вчинили дії з безпідставного продажу комунального майна на неконкурентних засадах, які порушують економічні інтереси держави (внаслідок недоотримання значних коштів місцевим бюджетом), а також права та інтереси мешканців територіальної громади міста Харкова.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
5. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, 29.11.2021 ТОВ "Альфа Інвест Плюс" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначені рішення та постанову скасувати повністю та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, 02.12.2021 Управління комунального майна Харківської міськради звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначені рішення та постанову скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, 06.12.2021 Харківська міськрада звернулася з касаційною скаргою, в якій просить зазначені рішення та постанову скасувати повністю та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
6. На обґрунтування вимог касаційної скарги ТОВ "Альфа Інвест Плюс" (далі - скаржник-1) посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме статей 261, 267 ЦК України, наголошуючи на тому, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування положень статті 261 ЦК України (в контексті визначення початку перебігу позовної давності за позовом прокурора), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 922/3069/17, від 20.04.2021 у справі № 922/1030/20.
Зокрема, скаржник-1 зазначає, що оскільки право власності територіальної громади міста Харкова на спірне нежитлове приміщення було порушено в момент його вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, тобто перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли прокурор довідався або міг довідатися про факт вибуття майна з комунальної власності у володіння іншої особи, то в такому разі прокурор із дня укладення договору № 5429-В-С (27.12.2016) та вибуття майна з комунальної власності міг довідатися про порушення інтересів держави та реалізувати функцію представництва інтересів держави в суді.
На обґрунтування вимог касаційної скарги Управління комунального майна Харківської міськради (далі - скаржник-2) посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме статей 261, 267 ЦК України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 53, 226 ГПК України, наголошуючи на тому, що апеляційний суд не врахував:
1) висновків щодо застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (щодо питання наявності підстав здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді), у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 922/534/19 (особа, яку прокурор визначив відповідачем у вказаній справі, не позбавлена права самостійно звернутися до суду з позовом і до повноважень прокурора не віднесено позбавлення її такого права) та в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 (щодо визначення прокурором уповноваженого органу позивачем, а не відповідачем у справі);
2) висновків щодо застосування норми статті 261 ЦК України (в контексті визначення початку перебігу позовної давності за позовом прокурора), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справах № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.04.2021 у справі № 922/1030/20.
Зокрема, скаржник-2 вважає, що прокурор звернувся до Господарського суду Харківської області передчасно, без попереднього звернення до Харківської міськради чи її виконавчого органу, без будь-якого обґрунтування бездіяльності Міськради, в зв`язку з чим не обґрунтував та не довів наявності підстав для представництва інтересів держави шляхом самостійного звернення до суду, а тому подана прокурором позовна заява підлягає залишенню без розгляду.
У свою чергу, на обґрунтування вимог касаційної скарги Міськрада (далі - скаржник-3) посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій положень статей 261, 267 та частини 2 статті 777 ЦК України, частини 1 статті 289 ГК України, статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), статей 11, 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018), статті 236 ГПК України, наголошуючи на тому, що:
1) суди не врахували викладеного в ухвалі Верховного Суду від 03.02.2021 у справі № 922/3014/19 висновку щодо застосування норми статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в подібних правовідносинах;
2) суди не врахували висновку щодо застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 922/534/19 (щодо необґрунтованості та недоведеності підстав представництва прокуратурою інтересів держави в суді);
3) суди не врахували висновку щодо обрання такого неефективного способу захисту, як позов про визнання незаконним та скасування пункту рішення Харківської міськради, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.04.2021 у справі № 922/1030/20 у подібних правовідносинах;
4) суди не врахували висновку щодо застосування норм статей 261, 267 ЦК України (в контексті необхідності застосування наслідків спливу позовної давності), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17;
5) існує необхідність відступлення від висновку щодо пріоритетного застосування норми права, а саме положення пункту 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018) як норми спеціального закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 (щодо винних дій орендаря при викупі орендованого нерухомого майна в процедурі приватизації).
Зокрема скаржник-3 зазначає, що з огляду на відсутність внесення змін до частини 1 статті 289 ГК України та частини 2 статті 777 ЦК України (правило щодо обов`язку внесення яких, за умови регулювання проектом закону цивільних відносин інакше, встановлено частиною 2 статті 4 ЦК України), та за відсутності будь-яких інших застережень при прийнятті Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств", положення вказаного закону (пункт 1 частини 1 статті 182) не суперечить, не скасовує, не звужує обсягу (змісту) та не регулює по-іншому відносини приватизації орендованого нерухомого майна у співвідношенні як з частиною 1 статті 289 Господарського кодексу України ( далі - ГК України), якою врегульовано відносини щодо викупу (приватизації) об`єкта оренди і надано орендарю право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди, так і з частиною 2 статті 777 ЦК України, відповідно до якої наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання. Тобто положенням пункту 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" встановлено додаткову підставу (поліпшення орендованого майна), яка надає право застосувати викуп орендованого майна, але яка (підстава) до цього не існувала. При цьому вказана норма не скасовує та не змінює право орендаря на викуп орендованого майна, яке (право) передбачено договором оренди. Відтак законом встановлено наступні самостійні та не пов`язані між собою підстави для викупу орендованого майна орендарем:
1) право викупу передбачено договором оренди;
2) здійснення орендарем за власні кошти та за згодою орендодавця поліпшень орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду. Водночас позивачем не наведено наявності такого суспільного інтересу та потреби держави у спірному майні, який дозволяв би дійти висновку про наявність підстав для втручання у майнові права відповідача-3 як добросовісного набувача об`єкта приватизації.
Узагальнений виклад позиції іншого учасника справи
7. Харківська обласна прокуратура у відзивах на касаційні скарги Харківської міськради та ТОВ "Альфа Інвест Плюс" просить залишити їх без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.
Розгляд справи Верховним Судом
8. Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.12.2021 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ТОВ "Альфа Інвест Плюс" і Харківської міськради на рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 у справі № 922/1782/21 та зупинено касаційне провадження в цій справі до розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 925/1133/18.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління комунального майна Харківської міськради на рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2021 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 у справі № 922/1782/21 та зупинено касаційне провадження в цій справі до розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 925/1133/18.
Ухвалою від 07.09.2023 судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду передала справу № 925/1133/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Великою Палатою Верховного Суду 11.06.2024 ухвалено постанову у справі № 925/1133/18, яку було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 17.07.2024.
Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.08.2024 поновлено касаційне провадження за касаційними скаргами Харківської міськради, ТОВ "Альфа Інвест Плюс" та Управління комунального майна Харківської міськради на рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 у справі № 922/1782/21 та призначено її розгляд у судовому засіданні на 17.09.2024.
Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
9. 10.02.2015 між Управлінням комунального майна Харківської міськради (орендодавець) і ТОВ "Альфа Інвест Плюс" (орендар) було укладено договір оренди № 3076 (далі - договір № 3076), за умовами пунктів 1.1, 1.2, 3.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування спірне нежитлове приміщення (технічний паспорт Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", інвентаризаційна справа від 05.02.2014 № 31792), яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова та відображається на балансі Комунального підприємства "Жилкомсервіс". Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міськради від 08.07.2014 № 45 "Про передачу в оренду нежитлових приміщень". Майно, яке є предметом цього договору, належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міськради, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 08.07.2014, виданого реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області. Майно передається в оренду з метою використання під офіс. Вартість об`єкта оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і становить 51 296 грн без ПДВ станом на 26.08.2014.
Пунктами 5.2, 5.3, 5.6, 10.1 договору № 1929 передбачено, що орендар має право: здійснювати капітальний ремонт, реконструкцію, улаштування окремих входів у встановленому порядку, при наявності письмової згоди орендодавця, за окремими проєктами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міськради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно до чинного законодавства. Орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об`єкта у власність. Поліпшення, зроблені без згоди орендодавця, які неможливо відокремити без пошкодження орендованого майна, не породжують зобов`язання орендодавця відшкодувати їх вартість. Орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп. Цей договір діє з 10 лютого 2015 року до 10 січня 2018 року.
10. 03.03.2015 Товариство звернулося з листом (вхідний № 4106) до Управління про надання дозволу на приватизацію орендованого приміщення.
Згідно з пунктом 4 додатку до рішення Харківської міськради від 06.07.2016 спірне нежитлове приміщення включено до переліку об`єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу орендарем.
11. Матеріали справи містять звіт про оцінку спірного нежитлового приміщення, складений 31.10.2016 фізичною особою-підприємцем Буйницьким М. В. на виконання укладеного з ТОВ "Альфа Інвест Плюс" договору на проведення оцінки від 25.10.2016 та затвердженого 22.11.2016 начальником Управління комунального майна Харківської міськради. Відповідно до цього звіту ринкова вартість зазначеного приміщення станом на 31.10.2016 становила 51 700 грн.
12. На виконання рішення Харківської міськради від 06.07.2016 Товариство звернулося до Управління із заявою про приватизацію шляхом викупу від 19.10.2016 № 3392.
13. 27.12.2016 між Управлінням комунального майна Харківської міськради (продавець) та ТОВ "Альфа Інвест Плюс" (покупець) укладено договір № 5429-В-С, за змістом пунктів 1, 2, 4.1, 4.2 якого покупець приватизував спірне нежитлове приміщення за ціною 62 040 грн (з ПДВ).
14. На підставі договору № 5429-В-С та акта приймання-передачі нерухомого майна від 06.01.2017 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тихоновою І. В. 18.01.2017 проведено державну реєстрацію права власності ТОВ "Альфа Інвест Плюс" на спірне нежитлове приміщення (номер запису про право власності: 18660595).
Позиція Верховного Суду
15. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги необхідно задовольнити частково з таких підстав.
16. В основу оскаржуваних рішення та постанови про задоволення позову повністю покладено висновок місцевого та апеляційного господарських судів про допущені відповідачами-1- 3 порушення норм законодавства про приватизацію в ході прийняття оспорюваного рішення щодо застосування викупу як способу приватизації спірного нерухомого майна та укладення договору № 5429-В-С, що зумовлено фактичним нездійсненням ТОВ "Альфа Інвест Плюс" невід`ємних поліпшень спірного нежитлового приміщення в період його перебування в оренді, в зв`язку з чим позбавлення Товариства майна не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, оскільки викуп орендованого майна відповідачем-3 здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" (чинного до 06.03.2018), тобто внаслідок недобросовісних дій самого покупця.
При цьому суд першої інстанції залишив без задоволення заяви відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності, дійшовши висновку про відсутність пропуску прокурором цього строку, оскільки:
1) прокурор не є учасником спірних правовідносин, а зміст оспорюваного рішення (висновок про проведення відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу) безпосередньо не свідчить про наявність порушень прав та інтересів територіальної громади, тому перебіг позовної давності розпочався лише з 06.02.2019, тобто з моменту отримання відповідних приватизаційних документів, доступ до яких прокурор отримав в рамках досудового розслідування в кримінальному провадженні № 42017221080000002 від 04.01.2017, а саме на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 у справі № 639/687/19, та спливає 06.02.2022;
2) заперечення відповідачів щодо можливості прокурора бути обізнаним про наявність рішення Харківської міськради від 06.07.2016 у день його прийняття або з відкритих джерел мережі "Інтернет" не заслуговують на увагу, оскільки в цьому випадку досліджується питання про обізнаність прокурора з наявністю порушень при проведенні процедури приватизації об`єкта комунальної власності, про які можливо було дізнатися лише з відповідної погоджувальної документації, яка була отримана під час кримінального провадження, а не із самого рішення про відчуження такого об`єкта.
17. Проте колегія суддів вважає передчасним зазначений висновок судів попередніх інстанцій про незастосування наслідків спливу позовної давності з огляду на таке.
18. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
19. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
За змістом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про нового набувача цього майна.
Щодо касаційної скарги ТОВ "Альфа Інвест Плюс" (скаржника-1)
20. Колегія суддів вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору № 5429-В-С і зобов`язання ТОВ "Альфа Інвест Плюс" повернути Харківській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Харківської міськради спірне нежитлове приміщення та водночас погоджується з доводами скаржника в частині неврахування судами під час ухвалення оскаржуваних рішення та постанови висновків щодо застосування положень статті 261 ЦК України (в контексті визначення початку перебігу позовної давності за позовом прокурора), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.04.2021 у справі № 922/1030/20, з огляду на таке.
21. У пунктах 7.19, 7.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 (зі спору про захист права комунальної власності місцевої територіальної громади) викладено такі загальні висновки щодо застосування норми статті 261 ЦК України:
"7.19. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що оскільки право власності територіальної громади м. Львова на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли Львівська міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи.
7.20. Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням".
22. У свою чергу, в пункті 29 постанови від 20.04.2021 у справі № 922/1030/20 (предмет позову - визнання незаконним та скасування рішення Харківської міськради від 26.10.2016 № 412/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 29.12.2016 № 5433-В-С і зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-ФКФ" повернути територіальній громаді м. Харкова придбані нежитлові приміщення), тобто зі спору, що виник із подібних приватизаційних правовідносин, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що оскільки право власності територіальної громади м. Харкова на спірні нежитлові приміщення було порушено у момент їх вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого Прокурором самостійно на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли Прокурор довідався або міг довідатися про порушення прав територіальної громади м. Харкова або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття майна з комунальної власності у володіння іншої особи. Адже закон не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб (схожий за змістом висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16).
23. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з підпунктом "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
24. Проте, помилково не врахувавши зазначені правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.04.2021 у справі № 922/1030/20, на порушення положень статей 86, 236, 269, 282 ГПК України місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасного висновку про відсутність спливу позовної давності з посиланням на початок перебігу цього строку з 06.02.2019 (з дня прийняття ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 у справі № 639/687/19, якою оформлено вилучення ряду приватизаційних справ, в тому числі щодо спірного нежитлового приміщення), і спливу позовної давності 06.02.2022
25. Водночас аналіз наведених норм матеріального права (щодо "інституту позовної давності") в сукупності з нормами ГПК України, які обмежують повноваження суду касаційної інстанції в частині додаткової оцінки доказів та обставин справи, не дають Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного визначення обставин дати початку перебігу позовної давності, однак і не обмежують його в перевірці правильності встановлення судами попередніх інстанцій початку відліку такого строку.
Схожий за змістом правовий висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 925/538/19, проте суд першої інстанції не врахував такого висновку, внаслідок чого, достовірно не встановивши початку та закінчення перебігу позовної давності, передчасно застосував наслідки її спливу до позовних вимог про визнання недійсним договору № 5429-В-С і зобов`язання ТОВ "Альфа Інвест Плюс" повернути Харківській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Харківської міськради спірне нежитлове приміщення та відмовив в їх задоволенні.
26. Вказані правові висновки Верховного Суду колегія суддів вважає за необхідне застосувати на підставі частини 4 статті 300 ГПК України шляхом виходу за межі доводів касаційної скарги відповідача-3 з метою врахування при вирішенні цього господарського спору, позаяк зазначені постанови Верховного Суду ухвалено та офіційно оприлюднено вже після подання касаційної скарги Товариства в цій справі (29.11.2021).
27. Таким чином, усупереч вимогам статей 86, 236, 237, 269 ГПК України суди попередніх інстанцій не відхилили та не спростували доводів скаржника-1 про те, що оскільки право власності територіальної громади міста Харкова на спірне нежитлове приміщення було порушено в момент його вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, тобто перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли прокурор довідався або міг довідатися про факт вибуття майна з комунальної власності у володіння іншої особи, то в такому разі прокурор із дня укладення договору № 5429-В-С (27.12.2016) та вибуття майна з комунальної власності міг довідатися про порушення інтересів держави та реалізувати функцію представництва інтересів держави в суді.
28. Як наслідок, місцевий та апеляційний господарські суди належним чином не врахували та не з`ясували обставин справи, пов`язаних із фактом обізнаності або об`єктивної можливості позивача бути обізнаним щодо порушення інтересів держави, а відтак і обставин справи, пов`язаних із визначенням початку перебігу і закінчення зазначеного строку за позовними вимогами про визнання недійсним оспорюваного договору та зобов`язання Товариства повернути придбане нежитлове приміщення, які (вимоги) звернуто до відповідача-3, та який у відзиві на позов від 03.06.2021 заявив про застосування наслідків спливу позовної давності.
29. Однак колегія суддів не бере до уваги аргументи скаржника-1 про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування положень статті 261 ЦК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 922/3069/17, оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями правовідносини в справах №№ 487/10132/14-ц, 922/3069/17 і в справі, що наразі розглядається, не є подібними з огляду на істотні відмінності в нормативно-правовому регулюванні прав та обов`язків сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин, і, як наслідок, виключає застосування вказаних скаржником правових висновків як нерелевантних для вирішення цього спору.
30. Так, ухвалюючи постанову від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (предмет позову - визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки водного фонду (в межах прибережної захисної смуги)), Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком судів першої й апеляційної інстанцій, які дослідивши обставини початку перебігу позовної давності (у березні 2013 року), встановили, що прокурор не пропустив строк на звернення до суду з дня, коли дізнався або мав дізнатися про порушення права комунальної власності територіальної громади на спірну земельну ділянку.
В свою чергу, ухвалюючи постанову від 29.05.2018 у справі № 922/3069/17 (предмет позову заступника керівника Чугуївської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області - визнання незаконними та скасування розпоряджень Зміївської районної державної адміністрації), якою залишено без судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, виходячи зі встановлених судами обставин обізнаності прокуратури про оспорювані розпорядження з моменту отримання листів Зміївської районної державної адміністрації від 10.01.2012 № 01-24/88 і від 16.09.2013 № 01-32/2762, погодився з висновком місцевого господарського суду про застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки в цьому випадку держава мала можливість дізнатись про порушення своїх прав з часу прийняття органом державної влади оспорюваних розпоряджень.
31. Таким чином, у цій справі та інших справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник-1 у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.
Наведене вище переконливо свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, та зумовлене цим їх неоднакове правове регулювання в справі № 922/1782/21 та в справах № 487/10132/14-ц і № 922/3069/17.
У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та в справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник-1 на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.
32. Наведене в сукупності свідчить про неповне з`ясування місцевим та апеляційним господарськими судами фактичних обставин справи в частині застосування наслідків спливу позовної давності до вимог про визнання недійсним договору № 5429-В-С і зобов`язання ТОВ "Альфа Інвест Плюс" повернути Харківській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Харківської міськради спірне нежитлове приміщення, що, в свою чергу, свідчить про необхідність скасування оскаржуваних рішення і постанови в частині відмови в задоволенні зазначеної позовної вимоги та передачі справи на новий розгляд у цій частині позову до суду першої інстанції, якому слід надати належну оцінку доводам скаржника, достеменно встановивши початок і закінчення перебігу такого строку.
33. Разом з тим колегія суддів не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 4 додатку до рішення Харківської міськради від 06.07.2016 з таких підстав.
34. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи, оскільки зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням.
Схожі за змістом правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (пункт 39), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 51), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.67), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.13), від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (пункт 180), від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (пункт 143).
35. Водночас у пункті 38 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.04.2021 у справі № 922/1030/20, на неврахування інших правових висновків в якій посилається скаржник-1, зазначено таке:
"Зважаючи на те, що наразі прийняте Міськрадою рішення про застосування викупу як способу приватизації спірного нерухомого майна вже було реалізоване і вичерпало свою дію наприкінці грудня 2016 року внаслідок укладення між Управлінням і Товариством оспорюваного договору купівлі-продажу та переходу до покупця права власності на спірні нежитлові приміщення, а у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним цього договору та зобов`язання ТОВ "Оптіма-ФКФ" повернути територіальній громаді м. Харкова спірне нерухоме майно суди правомірно відмовили з мотивів пропуску позивачем строку позовної давності без поважних причин, Верховний Суд вважає, що у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Харківської міськради від 26.10.2016 необхідно було відмовити з тих підстав, що така вимога не призведе до поновлення прав територіальної громади м. Харкова, відновлення володіння, користування або розпорядження нею зазначеним майном, а отже, не є ефективним способом захисту прав територіальної громади м. Харкова".
36. З огляду на те, що на час звернення прокурора з позовом до господарського суду пункт 60 додатку 1 до рішення Харківської міськради від 06.07.2016 уже реалізований та вичерпав свою дію виконанням, а саме шляхом укладення 27.12.2016 договору № 5429-В-С між відповідачем-2 і відповідачем-3, визнання незаконним і скасування такого рішення не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення договору купівлі-продажу та повернення об`єкта приватизації в комунальну власність (схожий висновок викладено в пункті 8.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21).
37. За таких обставин оскаржувані рішення та постанову необхідно скасувати в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 4 додатку до рішення Харківської міськради від 06.07.2016 з ухваленням нового рішення про відмову в її задоволенні з мотивів неефективності обраного прокурором способу захисту прав територіальної громади м. Харкова (схожий висновок викладено в пунктах 73, 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).
38. Адже обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 92.5/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).
Оскільки обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин, то це виключає необхідність надання Верховним Судом оцінки будь-яким іншим аргументам скаржника-1 в частині вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 4 додатку до рішення Харківської міськради від 06.07.2016.
39. У свою чергу, з мотивів, наведених у пунктах 21- 28 цієї постанови, Верховний Суд вважає, що зазначена скаржником-1 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала часткове підтвердження під час касаційного провадження, що зумовлює скасування оскаржуваних рішення та постанови в частині задоволення решти позовних вимог (про визнання недійсним договору № 5429-В-С і зобов`язання ТОВ "Альфа Інвест Плюс" повернути Харківській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Харківської міськради спірне нежитлове приміщення) та передачу справи в цій частині позову на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
40. З мотивів, наведених раніше в цій постанові, Верховний Суд відхиляє необґрунтовані доводи Харківської обласної прокуратури, викладені у відзиві на касаційну скаргу Товариства.
Щодо касаційної скарги Харківської міськради (скаржника-3)
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України
41. Відповідач-1 у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
42. З мотивів, наведених у пунктах 34- 38 цієї постанови, колегія суддів вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 4 додатку до рішення Харківської міськради від 06.07.2016 та водночас погоджується з доводами скаржника-3 в частині неврахування судами під час ухвалення оскаржуваних рішення та постанови висновку щодо обрання такого неефективного способу захисту, як позов про визнання незаконним та скасування пункту рішення Харківської міськради, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.04.2021 у справі № 922/1030/20 у подібних правовідносинах.
У зв`язку з цим оскаржувані рішення та постанову необхідно скасувати в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 4 додатку до рішення Харківської міськради від 06.07.2016 з ухваленням нового рішення про відмову в її задоволенні з мотивів неефективності обраного прокурором способу захисту прав територіальної громади м. Харкова.
43. Проте суд касаційної інстанції відхиляє твердження скаржника-3 про неврахування судами попередніх інстанцій: 1) висновку щодо застосування норм статей 261, 267 ЦК України (в контексті необхідності застосування наслідків спливу позовної давності), викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17; 2) висновку щодо застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 922/534/19 (щодо необґрунтованості та недоведеності підстав представництва прокуратурою інтересів держави в суді); 3) висновку щодо застосування норми статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в подібних правовідносинах, викладеного в ухвалі Верховного Суду від 03.02.2021 у справі № 922/3014/19, з огляду на таке.
44. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
45. Дійсно, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, в якій прокурор є самостійним позивачем, міститься висновок про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.
У пункті 48 постанови від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала зазначений правовий висновок таким чином:
"Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів".
46. Проте, на думку скаржника-3, неврахування зазначених правових висновків Великої Палати Верховного Суду (щодо порядку обчислення позовної давності за позовами прокурора), полягає саме в тому, що представники органів прокуратури могли бути присутніми на пленарному засіданні Харківської міськради 7 скликання, під час якого приймалося оспорюване рішення, в зв`язку з чим Прокурор нібито міг довідатися про порушення права комунальної власності територіальної громади м. Харкова безпосередньо в день прийняття цього рішення - 06.07.2016 або ж у день його оприлюднення на офіційному сайті Міськради.
Таким чином, аргументи скаржника-3 з цього приводу ґрунтуються виключно на припущеннях щодо ймовірної присутності представників органів прокуратури під час прийняття рішення Харківської міськради від 06.07.2016, а не на їх фактичній присутності, що мало би підтверджуватися відповідними доказами, та що, в свою чергу, не відповідає вимогам частин 4, 5 статті 236 ГПК України.
Адже із загальнодоступної інформації, оприлюдненої на офіційному сайті Харківської міськради, а саме з протоколу пленарного засідання Міськради 7 скликання від 06.07.2016 убачається, що представники Харківської міської та обласної прокуратур не були присутні під час прийняття оспорюваного рішення, а тому прокурор об`єктивно 06.07.2016 не міг довідатися про факт вибуття спірного нерухомого майна з комунальної власності у володіння іншої особи.
47. Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду:
1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права;
2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції;
3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики;
4) здійснює інші повноваження, визначені законом.
Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.
При цьому Велика Палата Верховного Суду в постановах від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 03.07.2019 у справі № 127/2209/18, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
48. Відтак із мотивів, наведених у пунктах 21, 24 цієї постанови, колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника-3 на нерелевантні правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, оскільки в співвідношенні з ними останньою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду є висновок щодо застосування норми статті 261 ЦК України, викладений в пунктах 7.19, 7.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 (зі спору про захист права комунальної власності місцевої територіальної громади).
49. Суд касаційної інстанції не бере до уваги безпідставні посилання скаржника-3 на ухвалу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.02.2021 про передачу справи № 922/3014/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, позаяк зазначена ухвала Верховного Суду не є результатом розгляду касаційної скарги по суті, а тому й не є джерелом правозастосовчої практики у розумінні положень частини 4 статті 236 і частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки, на відміну від постанови Верховного Суду не може містити правового висновку щодо питання застосування певної норми матеріального чи процесуального права у подібних правовідносинах.
Тим більше, що ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 02.03.2021 справу № 922/3014/19 було повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
50. Колегія суддів відхиляє твердження скаржника-3 про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, оскільки Велика Палата Верховного Суду у зазначеній справі навела правовий висновок щодо дій суду у разі встановлення після відкриття провадження у справі відсутності підстав для звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі компетентного органу, тоді як у справі № 922/1782/21, яка наразі розглядається, прокурор самостійно звернувся з позовом до суду в інтересах держави без визначення компетентного органу, оскільки Харківська міськрада є одним із співвідповідачів, рішення якого оскаржується з підстав недотримання процедури приватизації нежитлових приміщень, передбаченої нормами приватизаційного законодавства, в результаті чого прокурор набув статусу самостійного позивача.
51. Колегія суддів ураховує, що правомірність самостійного звернення прокурора до суду з цим позовом в інтересах держави без визначення компетентного органу, оскільки Харківська міськрада, яка сама порушила інтереси держави, є одним із відповідачів, а інший орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, відсутній, наразі цілком відповідає актуальним правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 зі спору, що виник з подібних правовідносин, до завершення касаційного перегляду якої зупинялося касаційне провадження в цій справі (№ 922/787/20), в пунктах 110- 117, 140, 150 якої (постанови) зазначено таке:
"110. У пункті 38 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру"; див. також висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, пункти 77- 83; від 28.09.2022у справі № 483/448/20, пункт 8.8).
111. Поряд із цим таке процесуальне позиціонування прокурора не враховує, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем.
112. Так, у справі № 912/2797/21 прокурор звернувся з позовом в інтересах держави до Світловодської міської ради (яка є правонаступником Великоскельовської сільської ради) про визнання недійсними рішення, договору та зобов`язання повернути земельну ділянку.
113. У пункті 8.8 постанови від 05.07.2023 у вказаній вище справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у прокурора були повноваження звернутися до суду в інтересах органу місцевого самоврядування про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та її повернення власнику, що він і зробив. Та обставина, що прокурор зазначив орган місцевого самоврядування відповідачем у справі, з огляду на звернення з вимогою про визнання недійсним рішення ради про затвердження проекту землеустрою, не є перешкодою для розгляду справи. Орган місцевого самоврядування брав участь у цій справі. У випадку встановлення судами обрання прокурором неналежного способу захисту щодо частини позовних вимог (про визнання недійсним рішення ради про затвердження проекту землеустрою) у задоволенні позову до такої особи належить відмовити за наслідком розгляду спору по суті. Однак це не може перешкодити розгляду позовних вимог про визнання недійсним договору оренди, де прокурор діяв в інтересах ради як сторони договору, і такі вимоги можуть забезпечити ефективний захист інтересів територіальної громади у випадку їх порушення стороною договору та бездіяльності ради щодо належного захисту інтересів територіальної громади.
114. У постанові від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються з постановами Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.3).
115. У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування ліс або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
116. Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
117. При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.
140. Узагальнюючи наведені у цій постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду висновує, що:
1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:
- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;
- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:
- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, сучасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
150. З огляду на заявлену прокурором вимогу про визнання незаконним та скасування Рішення Черкаської міської ради від 17.11.2016, її обґрунтування та відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, прокурор правомірно визначив Черкаську міську раду відповідачем у цій справі та обґрунтував підстави для представництва інтересів держави відсутністю органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах".
Таким чином, зважаючи на заявлену Прокурором вимогу про визнання незаконним та скасування пункту 4 додатку до рішення Харківської міськради від 06.07.2016, її обґрунтування та відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах приватизації комунального майна, прокурор правомірно визначив Харківську міськраду відповідачем у цій справі та обґрунтував підстави для представництва інтересів держави відсутністю органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
52. У свою чергу, на відміну від цієї справи, спір у якій виник із правовідносин відчуження комунального майна як об`єкта малої приватизації з підстав його незаконного відчуження на неконкурентних засадах (способом викупу орендарем), які (правовідносини) є предметом окремого правового регулювання - законодавством про приватизацію, у справі № 922/534/19 (постанова від 16.12.2020), на неврахування правового висновку Верховного Суду в якій послався скаржник-3, предметом позову заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області є визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області про передачу в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, визнання недійсними договорів оренди та суборенди цієї земельної ділянки, скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки та зобов`язання орендаря і суборендаря повернути земельну ділянку державі, тобто зазначений спір виник із земельних правовідносин, пов`язаних з передачею в оренду та в суборенду земельної ділянки, та з тих підстав, що орендодавець незаконно передав у користування земельну ділянку державної власності.
53. Таким чином, у цій справі та справах № 912/2385/18 і № 922/534/19, на які посилається скаржник-3, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.
Викладене переконливо свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, та їх неоднакове правове регулювання у справі № 922/1782/21 та у справах №№ 912/2385/18, 922/534/19.
У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник-3 на обґрунтування підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.
54. Таким чином, наведена скаржником-3 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала часткове підтвердження після відкриття касаційного провадження (див. пункт 42 цієї постанови), що свідчить про необхідність часткового задоволення касаційної скарги Міськради шляхом скасування оскаржуваних рішення та постанови в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконним і скасування пункту 4 додатку до рішення Харківської міськради від 06.07.2016 та ухвалення нового рішення про відмову в її задоволенні з мотивів неефективності обраного прокурором способу захисту прав територіальної громади м. Харкова.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України
55. Скаржник-3, наголошуючи на необхідності відступлення від висновку Верховного Суду щодо пріоритетного застосування норми права, а саме положення пункту 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018) як норми спеціального закону, в подібних правовідносинах, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20 (щодо винних дій орендаря при викупі орендованого нерухомого майна в процедурі приватизації), зазначає, що з огляду на відсутність внесення змін до частини 1 статті 289 ГК України і частини 2 статті 777 ЦК України (правило щодо обов`язку внесення яких, за умови регулювання проектом закону цивільних відносин інакше, встановлено частиною 2 статті 4 ЦК України), та за відсутності будь-яких інших застережень при прийнятті Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств", положення вказаного закону (пункт 1 частини 1 статті 182) не суперечить, не скасовує, не звужує обсягу (змісту) та не регулює по-іншому відносини приватизації орендованого нерухомого майна у співвідношенні як з частиною 1 статті 289 ГК України, якою врегульовано відносини щодо викупу (приватизації) об`єкта оренди і надано орендарю право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди, так і з частиною 2 статті 777 ЦК України, відповідно до якої наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання. Тобто положенням пункту 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" встановлено додаткову підставу (поліпшення орендованого майна), яка надає право застосувати викуп орендованого майна, але яка (підстава) до цього не існувала. При цьому вказана норма не скасовує та не змінює право орендаря на викуп орендованого майна, яке (право) передбачено договором оренди. Відтак законом встановлено наступні самостійні та не пов`язані між собою підстави для викупу орендованого майна орендарем: 1) право викупу передбачено договором оренди; 2) здійснення орендарем за власні кошти та за згодою орендодавця поліпшень орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду. Таким чином, законодавство України, яке на час викупу відповідачем-3 орендованого майна регулювало відносини приватизації такого майна, не містило чітко вираженої заборони на викуп орендованого майна за відсутності поліпшень не менше ніж 25 % вартості такого майна.
56. Проте колегія суддів не погоджується із зазначеними доводами скаржника-3 з огляду на таке.
Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.
У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
57. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 43- 45), від 05.12.2018 у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45), від 21.08.2019 у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30.06.2020 у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09.09.2020 у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 29.09.2020 у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18 (пункт 29); від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12.10.2021 у справі № 233/2'021 /19 (пункт 34), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 08.06.2022 у справі № 362/643/21 (пункт 45)).
58. Вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій достеменно встановили та відповідачі навіть не заперечують факт нездійснення відповідачем-3 невід`ємних поліпшень спірного майна як під час дії договору оренди, так і на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, внаслідок чого суд дійшов висновку про те, що оспорюваний пункт рішення Харківської міськради про проведення приватизації орендованого майна шляхом викупу не відповідає вимогам чинного законодавства про приватизацію, а саме положенням статей 25, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 06.03.2018) і статей 11, 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018).
При цьому суд першої інстанції цілком правомірно відхилив безпідставні посилання відповідача-1 на загальне положення частини 2 статті 777 ЦК України, якою передбачено, що наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання, та на загальну норму частини 1 статті 289 ГК України, якою передбачено право орендаря на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди, оскільки спірні правовідносини виникли під час приватизації, порядок проведення якої регулюються спеціальним законодавством, яке підлягає пріоритетному застосуванню перед нормами Цивільного та Господарського кодексів України. Крім того, частиною 4 статті 289 ГК України встановлено, що приватизація єдиних майнових комплексів, нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна, зданих в оренду здійснюється у випадках і порядку передбачених законом.
59. Відповідно до частини 2 статті 162 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 06.03.2018) викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Згідно з частинами 1, 3 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018) викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній з 19.02.2012) приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.
60. Отже, виходячи з системного аналізу змісту положень законодавства про приватизацію (статей 51, 162 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 06.03.2018), статей 11, 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018)), Харківська міськрада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації (у цьому випадку Управління комунального майна та приватизації Харківської міськради) має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У виняткових випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу а саме у цьому випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендар за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснив поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. Тобто викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положення статті 11, статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.
61. Колегія суддів зауважує, що зазначений правовий висновок, на необхідності відступлення від якого безпідставно наполягає скаржник-1, сформовано не лише в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, а є усталеною судовою практикою, відображеною, зокрема у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 23.06.2020 у справі № 922/1970/19, від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, від 23.07.2020 у справі № 922/2762/19, від 03.11.2020 у справі № 922/3814/19, від 16.03.2021 у справі № 922/1009/20, від 18.03.2021 у справі № 922/4169/19, від 24.03.2021 у справі № 922/2244/19, від 24.03.2021 у справі № 922/3276/19, від 31.03.2021 у справі № 922/3272/18, від 01.04.2021 у справі № 922/250/20, від 06.04.2021 у справі № 922/1668/20, від 13.04.2021 у справі № 922/2934/19, від 13.04.2021 у справі № 922/3852/19, від 20.04.2021 у справі № 922/2811/19 зі спорів, що виникли із подібних правовідносин приватизації способом викупу комунального майна територіальної громади м. Харкова за участю Харківської міськради і Управління комунального майна та приватизації Харківської міськради).
62. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(ІІ)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori); "закон спеціальний має перевагу над загальним" (іех speciaiis derogat generali)" "загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
63. Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018) до відносин щодо приватизації невеликих державних підприємств, не врегульованих цим Законом, застосовується Закон України "Про приватизацію майна державних підприємств".
Згідно з частиною 4 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 06.03.2018) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
За змістом частини 9 статті 17 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 06.03.2018) орендар має право на викуп об`єкта оренди, якщо це було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України "Про оренду державного майна" (йдеться про нову редакцію цього Закону від 14.03.1995), тобто до 16.05.1995.
64. Зважаючи на імперативні положення частини 4 статті 289 ГК України, частини 4 статті 3 і частини 9 статті 17 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 06.03.2018) і частини 2 статті 1 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018), а також з огляду на укладення з Товариством договору оренди від 10.02.2015 вже після завершення пільгового періоду набуття права на викуп орендованого майна виключно на підставі договору оренди, тобто після 16.05.1995, касаційна інстанція вважає, що у питанні регулювання спірних правовідносин відчуження комунального нерухомого майна Закон України "Про приватизацію державного майна" (чинний до 06.03.2018), Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинний до 06.03.2018) з одного боку, та ЦК України і ГК України з іншого боку, співвідносяться як спеціальний та загальний закони відповідно.
65. Наведеним вище повністю спростовується покладене в основу заперечень скаржника-3 твердження про те, що з огляду на відсутність внесення змін до частини 1 статті 289 ГК України і частини 2 статті 777 ЦК України (правило щодо обов`язку внесення яких, за умови регулювання проєктом закону цивільних відносин інакше, встановлено частиною 2 статті 4 ЦК України), та за відсутності будь-яких інших застережень при прийнятті Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств", положення вказаного закону (пункт 1 частини 1 статті 182) не суперечить, не скасовує, не звужує обсягу (змісту) та не регулює по- іншому відносини приватизації орендованого нерухомого майна у співвідношенні як з частиною 1 статті 289 ГК України, якою врегульовано відносини щодо викупу (приватизації) об`єкта оренди і надано орендарю право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди, так і з частиною 2 статті 777 ЦК України, відповідно до якої наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання. Тобто положенням пункту 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" встановлено додаткову підставу (поліпшення орендованого майна), яка надає право застосувати викуп орендованого майна, але яка (підстава) до цього не існувала. При цьому вказана норма не скасовує та не змінює право орендаря на викуп орендованого майна, яке (право) передбачено договором оренди. Відтак законом встановлено наступні самостійні та не пов`язані між собою підстави для викупу орендованого майна орендарем: 1) право викупу передбачено договором оренди; 2) здійснення орендарем за власні кошти та за згодою орендодавця поліпшень орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду. Таким чином, законодавство України, яке на час викупу відповідачем-3 орендованого майна регулювало відносини приватизації такого майна, не містило чітко вираженої заборони на викуп орендованого майна за відсутності поліпшень не менше ніж 25 % вартості такого майна.
66. При цьому посилання скаржника-3 на те, що положенням пункту 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" запроваджено додаткову підставу (поліпшення орендованого майна), яка надає право застосувати викуп орендованого майна, яка (підстава) до цього не існувала, суперечить фактичним обставинам справи, встановленим судами, оскільки відповідна правова норма набрала чинності з 19.02.2012, тобто задовго до укладення з Товариством договору оренди від 10.02.2015.
67. З огляду на зміст вимог процесуального закону, а саме частини 2 статті 287 ГПК України, при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
68. Проте зміст касаційної скарги Міськради щодо оскарження рішення та постанови у цій справі на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України свідчить про незгоду скаржника з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування положення пункту 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018) як норми спеціального закону в спірних приватизаційних правовідносинах, однак не містить належного та мотивованого обґрунтування для відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.
69. Отже, викладена скаржником-3 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, наразі не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість задоволення касаційної скарги відповідача-1 саме із зазначеної підстави.
70. У зв`язку з наведеним колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання скаржника-3 про передачу справи № 922/1782/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступлення від висновку щодо застосування норми пункту 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, оскільки відповідно до частини 2 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Таким чином, у розумінні зазначеної процесуальної норми необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, є підставою для можливої передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, але аж ніяк не на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
71. З мотивів, наведених раніше в цій постанові, Верховний Суд відхиляє необґрунтовані доводи Харківської обласної прокуратури, викладені у відзиві на касаційну скаргу Міськради.
Щодо касаційної скарги Управління комунального майна Харківської міськради (скаржника-2)
72. З мотивів, наведених у пунктах 21- 28 цієї постанови, Верховний Суд вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору № 5429-В-С і зобов`язання ТОВ "Альфа Інвест Плюс" повернути Харківській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Харківської міськради спірне нежитлове приміщення та водночас повністю погоджується з доводами скаржника-2 в частині неврахування судами під час ухвалення оскаржуваних рішення та постанови висновку щодо застосування положень статті 261 ЦК України, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.04.2021 у справі № 922/1030/20 у подібних правовідносинах.
73. Проте суд касаційної інстанції відхиляє твердження скаржника-2 про неврахування судами попередніх інстанцій: 1) висновків щодо застосування норми статті 261 ЦК України (в контексті визначення початку перебігу позовної давності за позовом прокурора), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справах № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16; 2) висновку щодо застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 922/534/19 та в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 (щодо визначення прокурором уповноваженого органу позивачем, а не відповідачем у справі), з огляду на таке.
74. Як у пункті 106 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справах № 488/5027/14-ц (предмет позову прокурора Корабельного району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації - визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішень Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування запису про право власності та витребування земельної ділянки з незаконного володіння), так і в пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (предмет позову в. о. керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - визнання неправомірним і скасування рішення Піщанської сільської ради, визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки) викладено такий правовий висновок:
"І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган".
75. Проте, на думку скаржника-2, неврахування зазначених правових висновків Великої Палати Верховного Суду (щодо порядку обчислення позовної давності за позовами прокурора), полягає саме в тому, що представники органів прокуратури могли бути присутніми на пленарному засіданні Харківської міськради 7 скликання, під час якого приймалося оспорюване рішення, в зв`язку з чим Прокурор нібито міг довідатися про порушення права комунальної власності територіальної громади м. Харкова безпосередньо в день прийняття цього рішення - 06.07.2016 або ж у день його оприлюднення на офіційному сайті Міськради (11.07.2016).
Таким чином, аргументи скаржника-2 з цього приводу ґрунтуються виключно на припущеннях щодо ймовірної присутності представників органів прокуратури під час прийняття рішення Харківської міськради від 06.07.2016, а не на їх фактичній присутності, що мало би підтверджуватися відповідними доказами, та що, в свою чергу, не відповідає вимогам частин 4, 5 статті 236 ГПК України.
Адже із загальнодоступної інформації, оприлюдненої на офіційному сайті Харківської міськради, а саме з протоколу пленарного засідання Міськради 7 скликання від 06.07.2016 убачається, що представники Харківської міської та обласної прокуратур не були присутні під час прийняття оспорюваного рішення, а тому прокурор об`єктивно 06.07.2016 не міг довідатися про факт вибуття спірного нерухомого майна з комунальної власності у володіння іншої особи.
Схожий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справах № 488/5027/14-ц, у пунктах 110, 112 якої зазначено, що в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про те, що Миколаївська ОДА як розпорядник земель державної власності дізналася про порушення вимог земельного законодавства раніше, ніж із з часу виявлення порушень земельного законодавства у 2014 році прокурором. Сам по собі факт присутності представника органів прокуратури на пленарному засіданні ради під час прийняття нею оскаржених рішень не є доказом обізнаності уповноважених органів держави про порушення її прав, а висновок апеляційного суду про відсутність пропуску позовної давності - правильним.
76. В свою чергу, зміст постанови від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 свідчить про те, що Велика Палата Верховного Суду відмовила в задоволенні позовних вимог про визнання неправомірним і скасування рішення Піщанської сільської ради та визнання недійсним державного акта не з мотивів спливу позовної давності, а з тих підстав, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. пункти 85, 86 зазначеної постанови).
Натомість, на відміну від цієї господарської справи, в якій про застосування наслідків спливу позоівної давності заявили всі відповідачі щодо звернутих до них вимог, задоволення віндикаційного позову у цивільній справі № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду мотивувала тим, що останній набувач земельної ділянки (ОСОБА_1.) не заявляла про сплив позовної давності щодо пред`явлених до неї вимог, а тому суди не мали підстав вирішувати питання стосовно застосування приписів про позовну давністю до вимог, заявлених до ОСОБА_1 (див. пункти 70- 73, 78 зазначеної постанови).
77. Відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду:
1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права;
2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції;
3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики;
4) здійснює інші повноваження, визначені законом.
Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.
При цьому Велика Палата Верховного Суду в постановах від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 03.07.2019 у справі № 127/2209/18, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
78. Відтак із мотивів, наведених у пунктах 21, 24 цієї постанови, колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника-2 на нерелевантні правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справах № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, оскільки в співвідношенні з ними останньою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду є висновок щодо застосування норми статті 261 ЦК України, викладений в пунктах 7.19, 7.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 (зі спору про захист права комунальної власності місцевої територіальної громади).
79. Водночас із мотивів, детально наведених у пунктах 50- 53 цієї постанови, суд касаційної інстанції не бере до уваги твердження скаржника-2 про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 922/534/19.
З цих же підстав колегія суддів відхиляє посилання скаржника-2 на нерелевантний висновок, викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 (предмет позову заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Відділу освіти, сім`ї, молоді та спорту Чернігівської райдержадміністрації (далі - Відділ) - визнання недійсними додаткових угод до договору постачання природного газу та стягнення 253 229,67 грн збитків), позаяк у зазначеній постанові Верховний Суд, виходячи із предмета заявленого позову, виснував про можливість визначення прокурором компетентного органу позивачем, якщо цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор, тоді як у справі № 922/1782/21, яка наразі розглядається, прокурор самостійно звернувся з позовом до суду в інтересах держави без визначення компетентного органу, оскільки Харківська міськрада є одним із співвідповідачів, рішення якого оскаржується з підстав недотримання процедури приватизації нежитлових приміщень, передбаченої нормами приватизаційного законодавства, в результаті чого прокурор власне і набув статусу самостійного позивача.
Таким чином, на відміну від цієї справи, в справі № 927/491/19 позовна вимога про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування не заявлялася та не розглядалася, що зумовило можливість визначення прокурором Відділу позивача в справі, який є стороною оспорюваних правочинів, тобто юридичною особою, яка може від свого імені придбати майнові права та нести обов`язки, яка є розпорядником бюджетних коштів, яка здійснює процедуру закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів згідно з законодавством України.
80. За таких обставин зазначена скаржником-2 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала часткове підтвердження під час касаційного провадження (див. пункт 39 цієї постанови), в зв`язку з чим оскаржувані рішення та постанову необхідно скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору № 5429-В-С і зобов`язання ТОВ "Альфа Інвест Плюс" повернути Харківській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Харківської міськради спірне нежитлове приміщення, а справу передати на новий розгляд в цій частині позову до Господарського суду Харківської області.
81. Колегія суддів залишає без задоволення клопотання скаржника-2 про передачу справи № 922/1782/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду в зв`язку з наявністю, на думку заявника, виключної правової проблеми щодо питання переважного права орендаря на викуп орендованого без проведення поліпшення такого майна у випадку надання такого права чинним договором оренди, оскільки, по-перше, зміст вміщених у касаційній скарзі доводів скаржника-2 з цього приводу зводиться виключно до намагання обґрунтувати відступлення від висновку щодо застосування норми права, а саме положення пункту 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20, мотиви спростування яких (доводів) детально викладено в пункті 79 цієї постанови.
82. По-друге, відповідно до частини 5 статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Зі змісту наведеної норми процесуального права вбачається, що для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду необхідна наявність виключної правової проблеми з урахуванням кількісного та якісного показників. Тобто йдеться про правову проблему не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, наявних або таких, що можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; наявні обставини, які свідчать про відсутність усталеної судової практики з відповідних питань, поставлені правові питання не визначено на нормативному рівні, немає процесуальних механізмів вирішення такого питання тощо; як вирішення цієї проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
83. Натомість заявником не викладено правової проблеми в пріоритетному застосуванні положень пункту 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018) в співвідношенні з частиною 2 статті 777 ЦК України як нормою загального закону в подібних правовідносинах, зокрема, ним не обґрунтовано, що саме становить складність застосування відповідних норм законодавства в зазначеній правовій ситуації, не наведено аргументів на підтвердження невизначеності поставлених ним правових питань на нормативному рівні, неможливості подолання проблеми за допомогою наявних процесуальних механізмів. При цьому наявні безпідставні аргументи скаржника-2 зводяться передусім до посилань на необхідність застосування частиною 2 статті 777 ЦК України до спірних відносин приватизації орендарем об`єкта малої приватизації, що не відповідає імперативній нормі частини 4 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 06.03.2018), згідно з якою відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
84. Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відповідно до частини 5 статті 302 ГПК України Суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми в застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає Суду право та, як наслідок, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Колегія суддів наголошує на помилковому неврахуванні заявником тих обставин, що наразі щодо питання застосування положень законодавства про приватизацію (статей 51, 162 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 06.03.2018), статей 11, 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 06.03.2018)) сформувалася усталена судова практика вирішення спорів, що виникли із подібних правовідносин приватизації способом викупу комунального майна територіальної громади м. Харкова за участю Харківської міськради і Управління комунального майна та приватизації Харківської міськради (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 23.06.2020 у справі № 922/1970/19, від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, від 23.07.2020 у справі № 922/2762/19, від 03.11.2020 у справі № 922/3814/19, від 16.03.2021 у справі № 922/1009/20, від 18.03.2021 у справі № 922/4169/19, від 24.03.2021 у справі № 922/2244/19, від 24.03.2021 у справі № 922/3276/19, від 31.03.2021 у справі № 922/3272/18, від 01.04.2021 у справі № 922/250/20, від 06.04.2021 у справі № 922/1668/20, від 13.04.2021 у справі № 922/2934/19, від 13.04.2021 у справі № 922/3852/19, від 20.04.2021 у справі № 922/2811/19).
Отже, скаржник-2 належним чином не довів та не обґрунтував того, що справа № 922/1782/21 дійсно містить виключну правову проблему, а її передача на розгляд Великої Палати Верховного Суду є необхідною для забезпечення розвитку права і формування єдиної правозастосовчої практики в справах зі спорів, що виникають з подібних правовідносин, що, в свою чергу, виключає підстави для задоволення відповідного клопотання скаржника-2.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
85. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
86. За наведених обставин, надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасного висновку про задоволення позовних вимог повністю з мотивів їх обґрунтованості та незастосування наслідків спливу позовної давності.
87. Згідно з частиною 4 статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
88. Відповідно до частини 1 статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
89. Зважаючи на те, що порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права допустили суди першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги необхідно задовольнити частково, оскаржувані рішення та постанову - скасувати повністю та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 4 додатку до рішення Харківської міськради від 06.07.2016, а в частині позовних вимог про визнання недійсним договору № 5429-В-С і зобов`язання ТОВ "Альфа Інвест Плюс" повернути Харківській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Харківської міськради спірне нежитлове приміщення справу слід передати на новий розгляд у цій частині позову до Господарського суду Харківської області.
90. Під час нового розгляду справи в частині позовних вимог про визнання недійсним договору № 5429-В-С і зобов`язання ТОВ "Альфа Інвест Плюс" повернути Харківській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Харківської міськради спірне нежитлове приміщення місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення.
Розподіл судових витрат
91. Оскільки касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 4 додатку до рішення Харківської міськради від 06.07.2016, а в іншій частині позовних вимог (про визнання недійсним договору № 5429-В-С і зобов`язання ТОВ "Альфа Інвест Плюс" повернути Харківській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Харківської міськради спірне нежитлове приміщення) справа передається на новий розгляд до Господарського суду Харківської області, то керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, Верховний Суд вбачає підстави для здійснення пропорційного розподілу судових витрат відповідачів у виді сплаченого ними судового збору в загальній сумі 23 835 (7945+7945+7945) грн, понесених скаржниками в зв`язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, шляхом покладання цих витрат на Харківську обласну прокуратуру.
92. Адже під час розгляду цього спору в суді фактичною стороною у справі є держава, представництво інтересів якої здійснює прокурор, який бере участь у розподілі судових витрат нарівні з іншими учасниками справи. Звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат (схожий висновок щодо правомірності покладання судових витрат на прокуратуру сформульовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 923/199/21 (пункт 9.3) та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 916/1796/18).
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги Харківської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Інвест Плюс", Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 31.08.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 у справі № 922/1782/21 скасувати.
Ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в частині визнання незаконним та скасування пункту 4 додатку до рішення 7 сесії Харківської міськради 7 скликання від 06.07.2016 № 283/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова".
Справу № 922/1782/21 передати на новий розгляд в іншій частині позовних вимог до Господарського суду Харківської області.
Стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь Харківської міської ради 7945 (сім тисяч дев`ятсот сорок п`ять) грн витрат зі сплати судового збору, понесених у зв`язку з переглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій.
Стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Інвест Плюс" 7945 (сім тисяч дев`ятсот сорок п`ять) грн витрат зі сплати судового збору, понесених у зв`язку з переглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій.
Стягнути з Харківської обласної прокуратури на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 7945 (сім тисяч дев`ятсот сорок п`ять) грн витрат зі сплати судового збору, понесених у зв`язку з переглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій.
Накази доручити видати Господарському суду Харківської області.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді Т. Б. Дроботова
Н. О. Багай
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 17.09.2024 |
Оприлюднено | 27.09.2024 |
Номер документу | 121895701 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Касаційний господарський суд Верховного Суду
Чумак Ю.Я.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні