Ухвала
від 24.09.2024 по справі 920/22/24
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 920/22/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Васюти Д. К. (адвокат),

відповідача - Ігнатенка Є. В. (у порядку самопредставництва),

розглянув касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Люба" на рішення Господарського суду Сумської області від 18.03.2024 (суддя Резніченко О. Ю.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2024 (головуючий - Яценко О. В., судді Палій В. В., Хрипун О. О.) у справі

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Люба"

до Буринської міської ради

про визнання укладеною додаткової угоди.

ВСТАНОВИВ:

30.12.2023 Селянське (фермерське) господарство "Люба" (далі - СФГ "Люба", орендар, позивач) звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Буринської міської ради (далі - Буринська міськрада, Міськрада, орендодавець, відповідач) про визнання укладеною з моменту набрання рішенням законної сили додаткової угоди до договору оренди землі від 14.07.2011 № 54 (далі - договір оренди від 14.07.2011, договір № 54), державна реєстрація від 26.12.2011 за № 592098144000824, у редакції, наведеній в прохальній частині позовної заяви, посилаючись на положення статті 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 122, 124 та пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020).

Позовна заява обґрунтовується тим, що на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020) СФГ "Люба" як орендар, що належним чином виконував обов`язки за договором оренди від 14.07.2011, має переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк, оскільки завчасно (14.11.2023) надіслав Міськраді клопотання про внесення змін до договору № 54, додавши до нього (клопотання) примірники додаткової угоди, однак відповідач 11.12.2023 повідомив позивача про відсутність підтримання 05.12.2023 позитивного рішення депутатами на сесії Буринської міськради.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 18.03.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2024, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення статті 792 ЦК України, статей 13, 15, 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020), статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), застосовуючи які суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що:

1) відповідно до пункту 5 договору № 54 (в редакції додаткової угоди від 25.11.2016 № 1) його строк становить 12 років, тоді як із проєкту додаткової угоди, направленого 14.11.2023 позивачем для підписання відповідачу, вбачається, що вказаний проєкт містить умову про строк дії договору, який становить 19 років (пункт 1 проєкту додаткової угоди), що свідчить про намір орендаря продовжити дію договору оренди від 14.07.2011 на змінених умовах (не на той самий строк), проте Міськрада листом від 16.11.2023 № 3016, тобто у встановлений місячний строк повідомила позивача про відмову в поновленні договору № 54;

2) між орендарем та орендодавцем велося листування щодо продовження договору оренди від 14.07.2011 з новими істотними умовами договору, зокрема щодо строку оренди землі, проте сторонами не було досягнуто згоди щодо такої істотної умови, як строк дії договору оренди землі, що в свою чергу виключає можливість поновлення договору на підставі частин 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020).

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, СФГ "Люба" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.08.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою СФГ "Люба" на рішення Господарського суду Сумської області від 18.03.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2024 у справі № 920/22/24 та призначено її до розгляду на 24.09.2024.

На обґрунтовування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норми пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в контексті необхідності прийняття органом місцевого самоврядування як орендодавцем на пленарному засіданні відповідної ради рішення про відмову в поновленні договору оренди землі, а не шляхом направлення листа, який не є належною відмовою в розумінні зазначеної норми), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 917/104/20.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні з мотивів, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі фактичні обставини:

- 14.07.2011 між СФГ "Люба" та Буринською районною державною адміністрацією було укладено договір № 54, об`єктом оренди за умовами якого є дві земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 39,1766 га (кадастрові номери 5920981400:02:002:0025, 5920981400:02:001:0486) із земель запасу;

- пунктом 5 договору оренди від 14.07.2011 передбачено, що договір укладено на 5 років;

- договір № 54 зареєстровано у відділі Держкомзему у Буринському районі 26.12.2011;

- 25.11.2016 між СФГ "Люба" та Головним управлінням Держгеокадастру у Сумській області укладено додаткову угоду № 1 про поновлення терміну дії договору оренди від 14.07.2011, згідно з пунктом 3 якої пункт 5 договору № 54 викладено в новій редакції, яка визначає, що строк дії договору становить 12 років, тобто до 26.12.2023;

- пунктом 5 договору оренди від 14.07.2011 (в редакції додаткової угоди від 25.11.2016 № 1) передбачено переважне право орендаря на поновлення договору у разі письмового повідомлення про це орендарем орендодавця не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії договору;

- 14.11.2023 орендар надіслав на адресу Міськради клопотання про внесення змін до договору № 54 разом із доданим для підписання відповідачем примірником додаткової угоди про внесення змін до договору оренди землі;

- у відповідь листом від 16.11.2023 № 3016 Буринська міськрада повідомила СФГ "Люба" про відмову в поновленні договору оренди від 14.07.2011;

- в подальшому, листом від 11.12.2023 відповідач повідомив позивача про те, що проєкт рішення було винесено на сесію Буринської міськради, пленарне засідання якої відбулося 05.12.2023, але за результатами розгляду вказаний проєкт рішення депутатами Міськради не підтримано;

- 14.12.2023 Головне управління Державної податкової служби у Сумській області надало орендарю довідку № 8034/АП/18-28-13-02-05Е про відсутність заборгованості з платежів, контроль за сприянням яких покладено на контролюючі органи.

Спір між сторонами виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, ним дотримано передбачену частинами 1- 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020) процедуру поновлення договору оренди від 14.07.2011, однак відповідач безпідставно ухиляється від укладення додаткової угоди про поновлення зазначеного договору на той самий строк і на тих самих умовах.

Згідно з частиною 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 920/22/24 з огляду на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

За змістом частин 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Відповідно до частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020) у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Судами попередніх інстанцій достеменно встановлено і скаржником не спростовано той факт, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо проєкту додаткової угоди до договору № 54, а саме щодо такої істотної умови договору оренди землі як строк його дії, оскільки запропонована позивачем редакція додаткової угоди передбачає зміну строку дії договору оренди від 14.07.2011 з 12-ти на 19 років і орендодавець двічі листами впродовж встановленого законом місячного терміну повідомив орендаря про відмову в поновленні зазначеного договору, як наслідок, відсутність такої згоди між сторонами унеможливлює укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди.

При цьому суд апеляційної інстанції спростував доводи позивача про нібито помилкове встановлення судом першої інстанції обставини спрямованості запропонованого орендарем проєкту додаткової угоди на зміну істотних умов договору № 54.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Колегія суддів відхиляє твердження скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норми щодо застосування норми пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в контексті необхідності прийняття органом місцевого самоврядування як орендодавцем на пленарному засіданні відповідної ради рішення про відмову в поновленні договору оренди землі, а не шляхом направлення листа, який не є належною відмовою в розумінні зазначеної норми), викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 917/104/20, оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в справах № 920/22/24 і № 917/104/20 не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього спору.

Так, на відміну від цієї господарської справи, під час розгляду якої суди, керуючись положеннями частини 4 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020), достовірно встановили факт припинення переважного права позивача на поновлення договору оренди від 14.07.2011 у зв`язку з недосягненням його сторонами згоди стосовно такої істотної умови договору оренди землі, як строк договору (позаяк орендар пропонує збільшити строк договору із 12-ти на 19 років, а не поновити його на той самий строк), ухвалюючи постанову від 09.11.2021 у справі № 917/104/20, якою (постановою) було скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалено нове рішення про задоволення позову Фермерського господарства "Карат" про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 01.11.2007 на той самий строк (десять років) та на тих самих умовах, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходив передусім із того, що за встановлених судами обставин неприйняття Ялосовецькою сільською радою Хорольського району Полтавської області (далі - Сільрада) будь-якого рішення щодо звернення позивача із заявою про поновлення договору оренди у встановленому законом порядку, а також відсутності направлення Сільрадою письмових заперечень (листа-повідомлення про відмову в поновленні договору оренди) протягом місяця після закінчення строку дії договору, наявні передбачені частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020) підстави для поновлення договору оренди на той самий строк (десять років) і на тих самих умовах.

Проте під час розгляду цієї справи суди достеменно встановили, що як із доданого до листа-клопотання СФГ "Люба" від 14.11.2023 проєкту додаткової угоди, так і з долученого позивачем до позовної заяви проєкту додаткової угоди вбачається факт звернення позивача до Міськради із заявою про намір продовжити дію договору оренди від 14.07.2011 не на той самий строк (12 років), а на більший строк (на 19 років), тобто на змінених умовах.

Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що за змістом частини 4 статті 33 Закону України "Про оренду землі" умови, на яких договір може бути поновлений, у будь-якому випадку узгоджуються сторонами. Якщо відсутня згода будь-якої сторони (в тому числі орендодавця) щодо орендної плати та інших істотних умов договору, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Норми про переважне право орендаря на поновлення договору спрямовані лише на забезпечення пріоритету його інтересів перед інтересами інших осіб. Будь-якого іншого змісту переважне право не має. Воно не може трансформуватися у право на спонукання орендодавця до укладення договору на новий строк за відсутності його згоди зі зміненими умовами. Водночас предмет регулювання статті 33 Закону України "Про оренду землі" не може бути звужений винятково до реалізації орендарем свого переважного права, оскільки за смислом цього закону юридичним фактом, у силу якого договір укладається на новий строк (поновлюється), є досягнення згоди між сторонами щодо усіх істотних умов договору оренди землі (див. пункти 8.25- 8.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 143/591/20).

Водночас колегія суддів наголошує на тому, що в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 917/104/20 насправді немає жодного висновку про те, що рішення про відмову в поновленні договору оренди землі має прийматися органом місцевого самоврядування як орендодавцем виключно на пленарному засіданні відповідної ради, а не шляхом направлення орендодавцем листа, який, на думку скаржника, в розумінні норми пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" нібито не є належною відмовою в поновленні договору оренди землі.

При цьому безпідставне твердження скаржника про зворотне ґрунтується на довільному розширеному тлумаченні змісту зазначеної постанови Верховного Суду.

Адже таке помилкове тлумачення не відповідало би диспозитивним положенням частин 5, 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020), зі змісту яких убачається, що заперечення орендодавця щодо поновлення договору оренди землі оформляються листом-повідомленням про прийняте орендодавцем рішення, який (лист) має направлятися орендарю або в місячний термін після надходження клопотання орендаря про поновлення договору оренди на інших (змінених) умовах (з доданим до нього проєктом додаткової угоди), або впродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі (в разі незгоди орендодавця на поновлення договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах).

Отже, у цій справі та іншій справі, на постанову Верховного Суду в якій посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність спірних правовідносин у справі, що наразі розглядається, та в справі № 917/104/20, на постанову Верховного Суду в якій посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження ухвалених судових рішень.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження позивачем не зазначалися та не обґрунтовувалися у поданій касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою СФГ "Люба" на рішення Господарського суду Сумської області від 18.03.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2024 у справі № 920/22/24 на підставі пункту 5 статті 296 цього Кодексу.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Селянського (фермерського) господарства "Люба" на рішення Господарського суду Сумської області від 18.03.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2024 у справі № 920/22/24 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай

СудКасаційний господарський суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення24.09.2024
Оприлюднено27.09.2024
Номер документу121895703
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —920/22/24

Ухвала від 24.09.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Чумак Ю.Я.

Ухвала від 12.08.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Чумак Ю.Я.

Ухвала від 08.07.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Чумак Ю.Я.

Постанова від 06.06.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Яценко О.В.

Ухвала від 28.05.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Яценко О.В.

Ухвала від 09.05.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Яценко О.В.

Ухвала від 19.04.2024

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Яценко О.В.

Рішення від 18.03.2024

Господарське

Господарський суд Сумської області

Резніченко Олена Юріївна

Ухвала від 12.02.2024

Господарське

Господарський суд Сумської області

Резніченко Олена Юріївна

Ухвала від 11.01.2024

Господарське

Господарський суд Сумської області

Резніченко Олена Юріївна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні