Постанова

від 17.09.2024 по справі 908/1596/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 908/1596/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

прокуратури - Колодяжна А. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.11.2021 (судді: Подобєд І. М. - головуючий, Чус О. В., Кощеєв І. М.) та рішення Господарського суду Запорізької області від 18.03.2021 (судді: Смірнов О. Г. - головуючий, Колодій Н. А., Мірошниченко М. В.) у справі

за позовом керівника Мелітопольської окружної прокуратури Запорізької області

до 1) Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, 2) Державного підприємства "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України"

про визнання незаконним та скасування рішення від 11.04.2017 № 22 та зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У червні 2023 року керівник Мелітопольської окружної прокуратури Запорізької області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (далі - Кирилівська селищна рада) та Державного підприємства "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" (далі - ДП "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України") про визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради від 11.04.2017 № 22 "Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки ДП ІЦПО ПФУ", припинивши право постійного користування ДП "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" земельною ділянкою площею 0,8333 га, кадастровий номер 2320355400:10:003:0453 (далі - спірна земельна ділянка), що розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, вул. Коса Пересип, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.06.2017 за номером 21206080 та зобов`язання ДП "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" повернути територіальній громаді смт Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради спірну земельну ділянку.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Кирилівською селищною радою вимог закону під час зміни цільового призначення земельної ділянки і передачі її в постійне користування, вказуючи на те, що спірна земельна ділянка перебуває в межах прибережної смуги та відносить до земель водного фонду, а тому така земельна ділянка могла бути передана відповідачу для розміщення об`єктів рекреаційного призначення виключно на умовах оренди з урахуванням положень статті 134 Земельного кодексу України на конкурентних засадах, за умови проведення аукціону.

1.3. У відзиві на позовну заяву ДП "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" просило відмовити в її задоволенні вказуючи, зокрема на недоведеності прокурором наявності підстав для представництва інтересів держави у цьому випадку, а також недоведеності прокурором його вимог.

Крім того відповідач подав заяву, в якій просив застосувати наслідки спливу строків позовної давності.

1.4. Кирилівська селищна рада у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначала, зокрема, що за змістом частин 6, 7 статті 88 Водного кодексу України встановлено, що у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проєктами землеустрою. Відповідач вказував на необґрунтованість вимог прокурора та правомірність дій позивача.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.03.2021, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09.11.2021, позов задоволено повністю, визнано незаконним та скасовано рішення Кирилівської селищної ради від 11.04.2017 № 22, припинивши право постійного користування ДП "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" земельною ділянкою площею 0,8333 га, кадастровий номер 2320355400:10:003:0453, що розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, вул. Коса Пересип, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.06.2017 за номером 21206080 та зобов`язано ДП "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" повернути територіальній громаді смт Кирилівка в особі Кирилівської селищної ради земельну ділянку.

2.2. Судові рішення мотивовані доведенням прокурором обставин порушення Кирилівською селищною радою вимог статей 59, 60, 186-1 Земельного кодексу України і статей 85, 88 Водного кодексу України та, як наслідок, порушення інтересів держави у сфері земельних відносин щодо використання земельних ділянок водного фонду, які є власністю українського народу, що дає підстави для скасування незаконного рішення прийнятого органом місцевого самоврядування.

Також суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у цьому випадку звернувшись з позовом в інтересах держави прокурор не пропустив трирічний строк позовної давності.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись з постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09.11.2021 та рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.03.2021, ДП "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" у касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.1.1. Скаржник вказує на те, що суди не взяли до уваги безпідставність подання прокурором позовної заяви та неправильного застосування судами положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та пункту 3 статті 131-1 Конституції України щодо повноважень прокурора діяти від імені держави як самостійного позивача, а рішення судів не відповідають сформованій правозастосовній практиці у подібних правовідносинах, викладеній, зокрема у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 910/12705/18, а також висновкам, викладеним в абзаці 2 частини 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарськими судами".

Так, заявник касаційної скарги вказує на відсутність повноважень у прокурора представляти інтереси територіальної громади.

3.1.2. На думку скаржника, не підлягав застосуванню судом висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц стосовно того, що відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом і при наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон.

За змістом Генерального плану смт Кирилівка, наданого прокурором, визначено, що вся територія курорту розташована в межах прибережних захисних смуг, що, у свою чергу, свідчить про відсутність необхідності розробки проєкту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги.

Крім того те, що смт Кирилівка є курортом підтверджується також чинним до теперішнього часу Положенням про курорт Кирилівка, затвердженим постановою Ради міністрів Української РСР 22.10.1984 № 418, згідно з яким курорт Кирилівка знаходиться в Якимівському районі Запорізької області і належить до курортів республіканського значення.

Стаття 1 Закону України "Про курорт" визначає, що курорт - це освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об`єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні.

Скаржник вважає, що враховуючи те, що висновки апеляційного суду про те, що за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно керуватися нормативними розмірами прибережних захисних смуг, установленими Земельним кодексом України і Водним кодексом України - шириною не менше двох кілометрів від урізу води, ставлять під загрозу права усієї територіальної громади смт Кирилівка володіти земельними ділянками, які знаходяться в межах прибережних захисних смуг, а також права усіх користувачів земельних ділянок, у тому числі самої територіальної громади, на ведення будь-якого господарства окрім спеціалізованого (рибного),

Відсутність будь-яких висновків Верховного Суду щодо цього питання, а також з метою недопущення маніпуляцій органами місцевої прокуратури при вирішенні питання права володіння, користування тощо земельними ділянками в межах курорту - смт Кирилівка, дослідження зазначеного питання є важливим для правильного вирішення справи та формування єдиної правозостосовчої практики.

3.1.3. Також скаржник вказує на порушення прокурором строку позовної давності, оскільки рішення про затвердження проєкту із землеустрою та передачі у постійне користування відповідачу спірної земельної ділянки прийнято 11.04.2017, а з позовом до суду прокурор звернувся 30.06.2020.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу прокурор просить залишити її без задоволення, а судові рішення без змін, вказуючи на безпідставність доводів скаржника та правомірність висновків судів з підстав, наведених у відзиві.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Уркевича В. Ю.- головуючого, Мачульського Г. М., Краснова Є. В. від 02.02.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 908/1596/20 за касаційною скаргою ДП "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.11.2021 та рішення Господарського суду Запорізької області від 18.03.2021 та зупинено провадження у справі до перегляду постанови Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 у подібних правовідносинах у справі № 925/1133/18 у касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.01.2023 поновлено касаційне провадження у справі № 908/1596/20, прийнято до провадження касаційну скаргу ДП "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.11.2021 та рішення Господарського суду Запорізької області від 18.03.2021 колегією суддів Касаційного господарського суду у складі: Дроботова Т. Б.-головуючий, Багай Н.О., Чумак Ю. Я. та зупинено касаційне провадження у справі № 908/1596/20 до закінчення перегляду постанови Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 у подібних правовідносинах у справі № 925/1133/18 у касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 07.09.2023 справу № 925/1133/18 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Великою Палатою Верховного Суду 11.06.2024 прийнято постанову у справі № 925/1133/18, яку було оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 17.07.2024.

Ухвалою від 12.08.2024 поновлено провадження у справі № 908/1596/20, призначено до розгляду у судовому засіданні на 17.09.2024.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні прокурора, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права в межах касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що 10.12.2010 Кирилівською селищною радою прийнято рішення № 16 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під розміщення бази відпочинку Державному підприємству "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України", за змістом пунктів 1, 2 якого надано ДП "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,0000 га під розміщення бази відпочинку, яка розташована в смт Кирилівка, вул. Коса Пересип у постійне користування, за рахунок земель населеного пункту смт Кирилівка, Кирилівської селищної ради та зобов`язано ДП "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" представити проєкт відведення зазначеної в пункті 1 земельної ділянки на затвердження в Кирилівську селищну раду в термін не пізніше одного року.

Рішенням Кирилівської селищної ради від 11.10.2016 № 23 "Про продовження терміну дії рішень сесій Кирилівської селищної ради" продовжено термін дії рішення Кирилівської селищної ради від 10.12.2010 № 16 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під розміщення бази відпочинку Державному підприємству "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" терміном до 11.10.2017.

11.04.2017 Кирилівська селищна рада, розглянувши клопотання ДП "Інформаційний центр персоніфікованого обліку пенсійного фонду України", прийняла рішення № 22, яким затвердила проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення об`єктів рекреаційного призначення, площею 0,8333 га, кадастровий номер 2320355400:10:003:0453, за рахунок земель громадської та житлової забудови, що розташована за адресою: Запорізька область, Якимівський район, смт Кирилівка, вул. Коса Пересип; змінено цільове призначення земельної ділянки площею 0,8333 га, кадастровий номер 2320355400:10:003:0453 згідно з розробленим проєктом землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель житлової та громадської забудови та віднесено її до земель рекреаційного призначення для розміщення об`єктів рекреаційного призначення; надано в постійне користування земельну ділянку для розміщення об`єктів рекреаційного призначення.

Право постійного користування ДП "Інформаційний центр персоніфікованого обліку пенсійного фонду України" вказаною земельною ділянкою зареєстровано державним реєстратором Якимівської районної державної адміністрації Запорізької області, про що у Державному peєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис від 30.06.2017 за № 21206080.

4.3. Суди попередніх інстанцій установили, що Мелітопольською місцевою прокуратурою Запорізької області в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.01.2018 за № 42018081280000011 за частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу України, встановлено факт порушення Кирилівською селищною радою вимог Земельного та Водного кодексів України при передачі ДП "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" у постійне користування земельної ділянки.

За інформацією Відділу в Якимівському районі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області в листі від 22.06.2018 № 0-8-0.36-1671/115-18 проєкт землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря, Молочного, Утлютського лиманів на території Кирилівської селищної ради не розроблявся, прибережна захисна смуга навколо Азовського моря та лиманів не встановлювалася.

Згідно з виконаним 29.04.2020 КП "Градпроект" Мелітопольської міської ради Запорізької області планом меж спірної земельної ділянки встановлено, що земельна ділянка кадастровий номер 2320355400:10:003:0453, площею 0,8333 га знаходиться на відстані 237-238 метрів від урізу води Азовського моря.

4.4. Звертаючись з позовом прокурор вказував на те, що під час прийняття Кирилівською селищною радою рішення від 11.04.2017 № 22 та передачею у постійне користування відповідача спірної земельної ділянки були порушені вимоги статей 59, 60, 1861 Земельного кодексу України і статей 85, 88 Водного кодексу України, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до водного фонду і могла бути передана ДП "Інформаційний центр персоніфікованого обліку пенсійного фонду України" для розміщення об`єктів рекреаційного призначення виключно на умовах оренди за результатами конкурсу.

4.5. Статтею 18 Земельного кодексу України, якою визначено склад земель, передбачено, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, як, зокрема, землі водного фонду (пункт "є" частини 1 статті 19 зазначеного Кодексу).

За змістом статті 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Відповідно до частин 1, 3 статті 60 вказаного Кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Суди установили, що належність земельної ділянки до земель прибережної захисної смуги Азовського моря підтверджується наявними у справі документами, зокрема рішеннями Кирилівської селищної ради від 09.10.2003 та Запорізької обласної ради від 29.09.2004, якими затверджено Генеральний план смт Кирилівка, на момент розроблення і затвердження якого діяли державні будівельні норми ДБН Б.1-3-97 "Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів".

Планом меж спірної земельної ділянки, виконаним КП "Градпроект" Мелітопольської міської ради Запорізької області від 29.04.2020 встановлено, що земельна ділянка кадастровий номер 2320355400:10:003:0453, площею 0,8333 га знаходиться на відстані 237-238 метрів від урізу води Азовського моря.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що у матеріалах справи наявна інформація Кирилівської селищної ради від 19.03.2018 № 428, в якій вказано, що проєкт землеустрою із виготовлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря та лиманів на території смт Кирилівка виготовлений і знаходиться на погодженні в Міністерстві екології та природних ресурсів України, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що Кирилівська селищна рада усвідомлювала необхідність складання такого проєкту землеустрою, натомість в порушення статей 58, 60 Земельного кодексу України, не маючи на час прийняття спірного рішення такого проєкту землеустрою встановлення прибережних захисних смуг, віднесла спірну земельну ділянку до земель рекреаційного призначення.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, з посиланням на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц виходили з того, що відсутність окремого проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри визначені законом, а тому при наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно керуватися нормативними розмірами прибережних захисних смуг, установленими Земельним Кодексом України і Водним кодексом України - шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

4.6. Статтею 186-1 Земельного кодексу України передбачені повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передбачено, що проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Водночас як встановлено судами згідно з листами Запорізької обласної державної адміністрації від 07.04.2020 № 03590/08-46 і Державного агентства водних ресурсів України від 07.04.2020 № 2013/3/4/11-20, проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки площею 0,8333 га, кадастровий номер 2320355400:10:003:0453 у постійне користування ДП "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" вказаними органами не погоджувався.

4.7. Також за змістом статті 59 Земельного кодексу України, якою встановлено право на землі водного фонду, передбачено, що Землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування: а) державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо; б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об`єктами портової інфраструктури; в) державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом (частина 4 статті 59 Земельного кодексу України).

Водночас як встановлено судами ДП "Інформаційний центр персоніфікованого обліку пенсійного фонду України" не входить до переліку державних підприємств, які можуть отримувати земельні ділянки водного фонду в постійне користування. В той же час відповідач мав право на отримання земельної ділянки для розміщення об`єктів рекреаційного призначення відповідно до частини 4 статті 59 Земельного кодексу України на умовах оренди.

4.8. Суд апеляційної інстанції з посиланням на положення Закону України "Про курорти" та Генерального плану смт Кирилівка відхилив посилання ДП "Інформаційний центр персоніфікованого обліку пенсійного фонду України" про те, що смт Кирилівка є курортом, а тому спірна земельна ділянка згідно статті 19 Земельного кодексу України відноситься до земель оздоровчого призначення, установивши обставини стосовно того, що до моменту прийняття селищною радою спірного рішення територія, в межах якої виділялась земельна ділянка, була віднесена до землі житлової та громадської забудови, а згідно з оспорюваним рішенням селищної ради її цільовим призначенням було визначено - для розміщення об`єктів рекреаційного призначення. Тобто, спірна земельна ділянка не мала статусу землі оздоровчого призначення до ухвалення оспорюваного рішення селищної ради та не отримала такий статус внаслідок ухвалення такого рішення.

4.9. Суди попередніх інстанцій також установили, що у цьому випадку прокурор, звернувшись з позовом в інтересах держави, не пропустив трирічний строк позовної давності.

4.10. Як вже зазначалося, ДП "Інформаційний центр персоніфікованого обліку пенсійного фонду України", оскаржуючи судові рішення у справі з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказував на те, що суди не взяли до уваги безпідставність подання прокурором позовної заяви та відсутність повноважень у прокурора представляти інтереси територіальної громади, а також суди неправильно застосували положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та пункту 3 статті 131-1 Конституції України щодо повноважень прокурора діяти від імені держави як самостійного позивача, а рішення не відповідають сформованій правозастосовній практиці у подібних правовідносинах, викладеній, зокрема у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 910/12705/18, а також висновки, викладені в абзаці 2 частини 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарськими судами".

4.11. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення/цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Крім того посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

4.12. Верховний Суд, перевіряючи висновки господарських судів попередніх інстанцій, зазначає, що касаційне провадження у цій справі зупинялося до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18, а тому колегія суддів відповідно до частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України враховує висновки, які викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

Верховний Суд звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц та зазначає, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність уповноваженого органу, цей довід прокурора суд повинен перевірити згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони"), оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними. Процедура, передбачена абзацами 3, 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" застосовується до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

4.13. Як було установлено судами попередніх інстанцій, у цьому випадку порушення інтересів держави полягають у порушенні Кирилівською селищною радою вимог закону під час зміни цільового призначення земельної ділянки і передачі її в постійне користування, вказуючи на те, що спірна земельна ділянка перебуває в межах прибережної смуги та відносить до земель водного фонду, а тому така земельна ділянка могла бути передана відповідачу для розміщення об`єктів рекреаційного призначення виключно га умовах оренди з урахуванням положень статті 134 Земельного кодексу України на конкурентних засадах за умови проведення аукціону.

У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

Отже, прокурор заявив позов до Кирилівської селищної ради та ДП "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" і на виконання вимог частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у тексті позовної заяви обґрунтував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів у спірних правовідносинах (тобто, навів підставу для представництва інтересів держави), а також обґрунтував, у чому, з погляду прокурора, полягає порушення цих інтересів (тобто навів підстави позову).

З урахуванням зазначеного, правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 та встановлені судами обставини справи, доводи касаційної скарги щодо неврахування висновків Верховного Суду у наведених скаржником постановах не знайшли свого підтвердження, а тому колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ДП "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.11.2021 та рішення Господарського суду Запорізької області від 18.03.2021 у справі № 908/1596/20.

4.14. У касаційній скарзі скаржник також оскаржує судові рішення у справі з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказуючи на те, що висновки апеляційного суду про те, що за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно керуватися нормативними розмірами прибережних захисних смуг, установленими Земельним кодексом України і Водним кодексом України - шириною не менше двох кілометрів від урізу води, ставлять під загрозу права усієї територіальної громади смт Кирилівка володіти земельними ділянками, які знаходяться в межах прибережних захисних смуг, а також права усіх користувачів земельних ділянок, у тому числі самої територіальної громади, на ведення будь-якого господарства окрім спеціалізованого (рибного), проте висновок Верховного Суду із цього питання відсутні, натомість з метою недопущення маніпуляцій органами місцевої прокуратури при вирішенні питання права володіння, користування тощо земельними ділянками в межах курорту - смт Кирилівка, дослідження зазначеного питання є важливим для правильного вирішення справи та формування єдиної правозостосовчої практики.

За змістом пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

З огляду на зміст вимог процесуального закону, при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Проте звертаючись з касаційною скаргою ДП "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" не навело норму матеріального права щодо якої відсутній висновок Верховного Суду та обґрунтувань щодо необхідності формування єдиної правозастосовчої практики стосовно застосування такої норми, а зміст касаційної скарги зводиться до незгоди із судовими рішеннями та здійснення переоцінки доказів у справі.

4.15. Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, про залишення судами поза увагою доводів про пропуск прокурором строку позовної давності також зводяться до незгоди з висновками судів про те, що прокурор у цьому випадку не пропустив строк позовної давності, а тому не можуть свідчити про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги ДП "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані у справі судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, вважає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід закрити, а з інших підстав оскарження судових рішень, визначених заявником - залишити постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.11.2021 та рішення Господарського суду Запорізької області від 18.03.2021 у справі № 908/1596/20 без змін.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування судового рішення, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.11.2021 та рішення Господарського суду Запорізької області від 18.03.2021 у справі № 908/1596/20, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Державного підприємства "Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України" залишити без задоволення.

3. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.11.2021 та рішення Господарського суду Запорізької області від 18.03.2021 у справі № 908/1596/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак