Постанова

від 24.09.2024 по справі 291/1753/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 291/1753/22

провадження № 61-16731св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кухарук і К»,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кухарук і К» на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 10 травня 2023 року у складі судді Митюк О. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року у складі колегії суддів Борисюка Р. М., Григорусь Н. Й., Микитюк О. Ю. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кухарук і К» про розірвання договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кухарук і К» (далі - до ТОВ «Кухарук і К») про розірвання договору оренди землі.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що20 грудня 2014 року між його батьком ОСОБА_2 як орендодавцем та Фермерським господарством (далі - ФГ) «Кухарук» як орендарем укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 2,6355 га, кадастровий номер 1825281200:01:000:0244, яка знаходиться на території Бистріївської сільської ради Ружинського району Житомирської області.

30 жовтня 2017 року додатковою угодою до договору оренди землі зі згоди орендодавця права та обов`язки орендаря передано ФГ «Кухарук і К».

Вказував, що у пункті 39 договору оренди землі від 20 грудня 2014 року сторони визначили, що умовами розірвання цього договору в односторонньому порядку є повідомлення орендодавцем орендаря про рішення розірвати договір шляхом надсилання орендарю листа-повідомлення не пізніше ніж за шість місяців до моменту розірвання договору.

У травні 2019 року ОСОБА_2 надіслав орендарю лист-повідомлення, у якому висловив своє бажання розірвати договір оренди землі в односторонньому порядку та просив через шість місяців з моменту отримання цього повідомлення вчинити дії щодо повернення земельної ділянки.

Вказаний лист-повідомлення керівник ФГ «Кухарук і К» отримав 28 травня 2019 року, однак не виконав вимогу орендодавця щодо розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки у строк до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер. Після смерті батька позивач успадкував спірну земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:01:000:0244, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

У лютому 2020 року проведено реорганізацію (шляхом перетворення) ФГ «Кухарук і К» (код ЄДРПОУ 41677348) на ТОВ «Кухарук і К» (код ЄДРПОУ 41677348). Відомості щодо правонаступництва наявні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд розірвати договір оренди землі, укладений 20 грудня 2014 року між його батьком ОСОБА_2 та ТОВ «Кухарук і К», щодо оренди земельної ділянки площею 2,6355 га, кадастровий номер 1825281200:01:000:0244, державну реєстрацію якого здійснено 25 грудня 2014 року, а також стягнути з відповідача понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн і витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ружинський районний суд Житомирської області рішенням від 10 травня 2023 року позов задовольнив частково.

Розірвав договір оренди землі, укладений 20 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Кухарук і К», щодо оренди земельної ділянки площею 2,6355 га, кадастровий номер 1825281200:01:000:0244, державну реєстрацію якого здійснено 25 грудня 2014 року, номер запису 8304808.

Стягнув із ТОВ «Кухарук і К» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992,40 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 2 500,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що у пункті 39 договору оренди землі від 20 грудня 2014 року сторони погодили можливість припинення договору шляхом його розірвання в односторонньому порядку, не обумовлюючи це настанням будь-яких подій.

Повідомивши орендаря у письмовій формі про намір розірвати договір оренди не пізніше ніж за шість місяців до моменту розірвання договору, ОСОБА_2 , правонаступником якого є позивач ОСОБА_1 , дотримався порядку та строків повідомлення орендаря про розірвання договору в односторонньому порядку. Тобто орендодавець вжив усіх необхідних заходів щодо врегулювання спору в досудовому порядку.

Неповернення позивачу відповідачем земельної ділянки та ухилення від підписання відповідних актів про повернення землі порушує законні права та інтереси позивача як власника земельної ділянки, внаслідок чого він не має змоги вільно користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Враховуючи наведене суд вважав, що вимога позивача про розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку відповідає чинному законодавству та самим умовам цього правочину, а тому підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про відшкодування позивачу понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції керувався тим, що позов про розірвання договору оренди землі задоволено, а ОСОБА_1 надав належні докази на підтвердження понесених витрат. Однак, враховуючи обсяг виконаних адвокатом робіт, принципи співмірності та розумності судових витрат, пов`язаних із правовою допомогою адвоката, суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір з 10 000,00 грн до 2 500,00 грн.

Житомирський апеляційний суд постановою від 31 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «Кухарук і К» залишив без задоволення, а рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 10 травня 2023 року - без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вказала, що посилання ТОВ «Кухарук і К» на належне виконання ним умов договору оренди землі, а отже, відсутність передбачених статями 24, 25, 31, 32 Закону України «Про оренду землі» підстав для його розірвання, є неприйнятними у контексті спірних правовідносин, оскільки сторони на власний розсуд, керуючись принципом свободи договору, погодили право орендодавця на розірвання договору в односторонньому порядку без встановлення будь-яких причин і підстав для цього.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У листопаді 2023 року ТОВ «Кухарук і К» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з урахуванням подальших уточнень просить скасувати рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 10 травня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 727/898/19, від 06 липня 2022 року у справі № 303/2983/19, від 02 листопада 2022 року у справі № 146/1094/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Уточнену касаційну скаргу заявник мотивував тим, що одностороння відмова від договору оренди, як вид одностороннього правочину, розрахована на сприйняття саме іншою стороною договору оренди. Це зумовлено тим, що якщо існують підстави для односторонньої відмови або вона не залежить від певних підстав, то для орендаря вчинення такої відмови породжує істотні правові наслідки у вигляді розірвання договору.

Однак лист-повідомлення орендодавця про розірвання договору оренди землі був адресований ОСОБА_3 , а не ФГ «Кухарук і К», яке є стороною цього правочину, що не можна розцінювати як повідомлення орендаря про розірвання договору оренди.

Крім того, лист-відповідь ФГ «Кухарук і К» на повідомлення орендодавця про розірвання договору оренди землі не містить печатки юридичної особи, дати та вихідного номера, а отже, є недопустимим доказом.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 08 січня2024 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Ружинського районного суду Житомирської області.

30 січня 2024 року справа № 291/1753/22 надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 14 березня 2024 року відзив ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пащенко П. М., на касаційну скаргу ТОВ «Кухарук і К» у цій справі повернув заявнику без розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

20 грудня 2014 року між ОСОБА_2 (орендодавець) та ФГ «Кухарук» в особі голови ОСОБА_3 , який діє на підставі рішення засновників (орендар), укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 2,6355 га, кадастровий номер 1825281200:01:000:0244, що знаходиться на території Бистріївської сільської ради Ружинського району Житомирської області. 25 грудня 2014 року здійснено державну реєстрацію вказаного договору, номер запису 8304808 (а. с. 11, 12, 14).

Згідно з пунктом 39 договору оренди землі від 20 грудня 2014 року розірвання цього договору в односторонньому порядку допускається. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку є повідомлення орендодавцем орендаря про рішення розірвати договір шляхом надсилання орендарю листа-повідомлення (написаного від руки орендодавцем) не пізніше ніж за 6 (шість) місяців до моменту розірвання договору.

У пункті 40 договору оренди землі від 20 грудня 2014 року передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору. Право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи - орендаря, засудження або обмеження її дієздатності за рішенням суду переходить до спадкоємців або інших осіб, які використовують цю земельну ділянку разом з орендарем.

30 жовтня 2017 року додатковою угодою до договору оренди землі від 20 грудня 2014 року зі згоди орендодавця права та обов`язки орендаря, передбачені договором оренди, передано ФГ «Кухарук і К» (код ЄДРПОУ 41677348) (а. с. 15).

У травні 2019 року орендодавець ОСОБА_2 надіслав на юридичну адресу орендаря ФГ «Кухарук і К» (Житомирська область, Ружинський район, смт Ружин, вулиця Бірюкова, 69) лист-повідомлення (написаний від руки орендодавцем), у якому висловив своє бажання розірвати договір оренди землі в односторонньому порядку та просив через 6 (шість) місяців з моменту отримання цього повідомлення вчинити дії щодо повернення земельної ділянки (а. с. 18, 19).

Вказаний лист-повідомлення керівник орендаря отримав 28 травня 2019 року, а листом без номера і дати, який був надісланий ОСОБА_2 згідно з поштовим штемпелем 29 жовтня 2020 року, ФГ «Кухарук і К», посилаючись на належне виконання умов договору оренди землі, відмовилося розривати договір та запропонувало укласти додаткову угоду про збільшення орендної плати та зміни умови договору оренди землі (а. с. 19, 58, 59).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер. Після його смерті позивач успадкував спірну земельну ділянку з кадастровим номером 1825281200:01:000:0244, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а. с. 16, 17).

У лютому 2020 року проведено реорганізацію (шляхом перетворення) ФГ «Кухарук і К» (код ЄДРПОУ 41677348) на ТОВ «Кухарук і К» (код ЄДРПОУ 41677348). Відомості щодо правонаступництва наявні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 39, 40, 75-80).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив суд визнати розірваним договір оренди землі, укладений 20 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та ФГ «Кухарук», правонаступником якого є ТОВ «Кухарук і К», щодо оренди земельної ділянки, площею 2,6355 га, кадастровий номер 1825281200:01:000:0244, посилаючись на те, що орендодавець в односторонньому порядку висловив бажання розірвати оспорюваний правочин.

У частині першій статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У частинах першій та третій статі 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до частин другої та третьої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюються або припиняються з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Аналізуючи зміст зазначених норм матеріального права можна зробити висновок, що якщо укладеним між сторонами договором передбачено розірвання договору в односторонньому порядку і зацікавленою стороною дотримано порядок його розірвання, він відповідно є розірваним у порядку, визначеному договором.

У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20), на яку посилався заявник у касаційній скарзі, вказано, що односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (статті 1, 13 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно з частиною четвертою статті 31 Закону України «Про оренду землі» розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Тлумачення указаного положення свідчить, що за загальним правилом не допускається розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку. Проте сторони в договорі оренди можуть встановити як умову про одностороннє розірвання договору оренди землі, так і процедуру її реалізації.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 420/504/16-ц (провадження № 61-6268св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 623/2953/16-ц (провадження № 61-19304св18), від 24 січня 2019 року у справі № 388/1253/15-ц (провадження № 61-26231св18), від 17 липня 2019 року у справі № 388/1251/15-ц (провадження № 61-12233св18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 623/3418/16-ц (провадження № 61-33241св18), від 17 лютого 2021 року у справі № 623/1198/18 (провадження № 61-4441св19), від 22 грудня 2022 року у справі № 709/83/19 (провадження № 61-13685св19). Судова практика у цій категорії справ є сталою, а відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування.

У постанові Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 146/1094/21 (провадження № 61-8990св22), на яку міститься посилання у касаційній скарзі, зазначено, що тлумачення частини третьої статті 202 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що: за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови або відсутність таких, чи коли одна із сторін набуває право на односторонню відмову; одностороння відмова від договору оренди, як вид одностороннього правочину, розрахована на сприйняття саме іншою стороною договору оренди. Це зумовлено тим, що якщо існують підстави для односторонньої відмови або вона не залежить від певних підстав, то для орендаря вчинення такої відмови породжує істотні правові наслідки у вигляді розірвання договору. Тому в разі якщо орендодавець має право на односторонню відмову від договору оренди землі і вчиняє такий односторонній правочин, оскільки відмова від договору має бути адресована та сприйнята орендарем, то про нього слід повідомити саме орендаря, а не державного реєстратора; державний реєстратор не є учасником приватних відносин і повідомлення державного реєстратора про вчинення орендодавцем односторонньої відмови від договору оренди не може породжувати для орендаря правові наслідки у вигляді розірвання договору оренди.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з пунктом 39 договору оренди землі від 20 грудня 2014 року розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку є повідомлення орендодавцем орендаря про рішення розірвати договір шляхом надсилання орендарю листа повідомлення (написаного від руки орендодавцем) не пізніше ніж за 6 (шість) місяців до моменту розірвання договору.

У пункті 45 договору оренди землі від 20 грудня 2014 року, який сторони доповнили на підставі додаткової угоди від 30 жовтня 2017 року, визначено, що у разі непогодження орендаря з розірванням договору в односторонньому порядку згідно з пунктом 39 цього договору орендар письмово повідомляє про це орендодавця шляхом направлення листа-повідомлення у термін десяти календарних днів після отримання листа про розірвання договору в односторонньому порядку. У подальшому сторони вирішують питання шляхом переговорів, а у разі недосягнення згоди в судовому порядку.

Ураховуючи наведене, встановивши, що орендодавець ОСОБА_2 , правонаступником якого є позивач ОСОБА_1 , виявив бажання розірвати укладений із відповідачем договір оренди належної йому на праві власності земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству та умовам договору, направив ФГ «Кухарук і К» відповідну заяву (лист-повідомлення), написану від руки, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання оспорюваного договору оренди землі розірваним.

Орендодавцем дотримані умови, порядок і строки подання відповідної заяви. Натомість відповідач не висловив свою незгоду з розірванням договору оренди землі протягом десяти календарних днів після отримання листа від орендодавця, як це передбачено пунктом 45 оспорюваного договору.

Системний аналіз положень статей 317, 319, 321 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що власникові належать права володіння, користування та управління майном, якими він користується на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Отже, тлумачення відповідачем умов договору на свою користь зводиться до звуження права орендодавця на володіння своїм майном. Розділ оспорюваного договору «Зміна умов договору і припинення його дії» не містить конкретних застережень на якій підставі, або за якою умовою, договір може бути розірваний в односторонньому порядку.

Зазначене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 291/1502/22 (провадження № 61-17234св23), у якій спірні правовідносини були подібними, а саме орендодавець пред`явила позов до ТОВ «Кухарук і К»про розірвання договору оренди землі і Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для визнання оспорюваного правочину розірваним в односторонньому порядку згідно з пунктом 39 договору оренди землі.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначили характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що лист-повідомлення орендодавця про розірвання договору оренди землі був адресований ОСОБА_3 , а не ФГ «Кухарук і К», яке є стороною цього правочину, що не можна розцінювати як повідомлення орендаря про розірвання договору оренди, не заслуговують на увагу, оскільки вказаний лист-повідомлення орендодавець надіслав на юридичну адресу орендаря ФГ «Кухарук і К» (Житомирська область, Ружинський район, смт Ружин, вулиця Бірюкова, 69). При цьому, договір оренди укладено з ФГ «Кухарук» в особі голови ОСОБА_3 , який діяв на підставі рішення засновників цього господарства.

Аргументи касаційної скарги про те, що лист-відповідь ФГ «Кухарук і К» на повідомлення орендодавця про розірвання договору оренди землі не містить печатки юридичної особи, дати та вихідного номера, а отже, є недопустимим доказом, Верховний суд не бере до уваги, оскільки вказаний лист не покладений в основу оскаржуваних судових рішень та не є єдиним доказом, яким обґрунтовані рішення судів попередніх інстанції.

Доводи касаційної скарги про застосування судами попередніх інстанцій норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 727/898/19, від 06 липня 2022 року у справі № 303/2983/19, від 02 листопада 2022 року у справі № 146/1094/21,суд касаційної інстанції відхиляє з таких підстав.

Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Посилання на загальні висновки у постановах Верховного Суду щодо застосування норм права не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що суди неправильно застосували норми матеріального права чи порушили норми процесуального права під час ухвалення оскаржуваних рішень, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 154/3029/14 (провадження № 14-43цс22)).

На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в касаційному порядку, тому немає підстав вважати, що суди ухвалили свої судові рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. У кожній із наведених справ суди керувалися конкретними обставинами справи та фактично-доказовою базою з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Крім того, висновки, зроблені Верховним Судом у вказаних справах, не суперечать висновкам, зробленим судами під час розгляду цієї справи.

З огляду на викладене, Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ,право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи суди аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кухарук і К» залишити без задоволення.

Рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 10 травня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко