Рішення

від 26.09.2024 по справі 280/5988/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 вересня 2024 року Справа № 280/5988/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Запорізького апеляційного суду (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 62, код ЄДРПОУ 42263611), Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, ЄДРПОУ 26255795) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Запорізького апеляційного суду (далі відповідач- 1), Державної судової адміністрації України (далі відповідач-2),в якому позивач (з урахуванням уточненої позовної заяви) просить суд:

- стягнути з Запорізького апеляційного суду (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 62, код ЄДРПОУ 42263611) на користь Кримської ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно у розмірі 711 091,63 грн. з відрахуванням з цієї суми обов`язкових податків та зборів.

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України (вул. Липська. буд. 18/5, м. Київ, 01021; код ЄДРПОУ 26255795) здійснити фінансування Запорізькому апеляційному суду (проспект Соборний, буд. 162, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69005; код ЄДРПОУ 42263611) коштів для проведення виплати чи для компенсації вже проведеної за цим рішенням виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) недоплаченої суддівської винагороди у сумі 711 091,63 грн. за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року.

- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Запорізького апеляційного суду на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 177 772 грн. 75 коп..

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач працювала на посаді судді Запорізького апеляційного суду. Зазначає, що у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року позивач отримувала суддівську винагороду у меншому розмірі, з урахуванням обмежень, які встановлено Законом України Про внесення змін до Закону України Про державний бюджет України на 2020 рік від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, а не статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення прав позивача та його гарантій. На підставі викладеного, просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 01 липня 2024 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

15 липня 2024 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог, яка по суті є заявою про збільшення позовних вимог, у зв`язку із чим, на думку позивача, виникла необхідність залучення Запорізького апеляційного суду у якості співвідповідача по справі. Також, позивачем заявлено клопотання про призначення розгляду справи №280/5988/24 у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 22 липня 2024 року заяву про збільшення позовних вимог прийнято до розгляду.

Також, вказаною ухвалою суду клопотання ОСОБА_1 про залучення співвідповідача задоволено. Залучено до участі у справі №280/5988/24 у якості другого відповідача Запорізький апеляційний суд.

Окрім того, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення розгляду справи №280/5988/24 у порядку загального позовного провадження відмовлено.

04 серпня 2024 року представником Запорізького апеляційного суду через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» до суду подано відзив на позовну заяву (вх.№ 36086 від 05 серпня 2024 року), у якому зазначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким Закон України Про Державний бюджет України на 2020 рік доповнено статтею 29 наступного змісту: Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.. У період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року судді Запорізького апеляційного суду ОСОБА_1 нараховувалась і виплачувалась суддівська винагорода з урахуванням наведених обмежень, які Запорізький апеляційний суд, як суб`єкт владних повноважень, повинен був застосовувати. Після визнання такими, що не відповідають Конституції України положень ст. 29 Закону №553-ІХ (з 28 серпня 2020 року) суддівська винагорода позивачу нараховувалась і виплачувалась у порядку і розмірі, що встановлені Законом України Про судоустрій і статус суддів. Фактично суд на початку 2020 року не отримував кошти, передбачені Законом №294-ІХ, кошти виділялись щомісячно відповідно до затвердженого плану асигнувань. Таким чином Запорізький апеляційний суд здійснював забезпечення позивача суддівською винагородою на підставі кошторисних призначень, бюджетних асигнувань та щомісячних розписів видатків головного розпорядника, яким є Державна судова адміністрація України.

Відповідач 2 (Державна судова адміністрація України) про розгляд справи повідомлений належним чином, проте заяви про визнання позову або відзиву на позовну заяву в строки, передбачені статтею 261 КАС України, до суду не надходило. Відтак, керуючись частиною шостою статті 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.

Постановою Верховної Ради України від 18 листопада 2004 року № 2194-VІІ ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді апеляційного суду Запорізької області.

Указом Президента України від 28 вересня 2018 року № 297/2018 позивач переведена на посаду судді Запорізького апеляційного суду.

26 вересня 2023 року Рішенням Вищої ради правосуддя позивача за її заявою звільнено у відставку з посади судді Запорізького апеляційного суду.

Відповідно до довідки Запорізького апеляційного суду від 30 травня 2024 року № 07-37/67 ОСОБА_1 отримувала суддівську винагороду у період з 01 січня 2020 року по 17 квітня 2020 року відповідно до статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, а саме:

посадовий оклад 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлений на 01 січня календарного року 2102 грн, із застосуванням регіонального коефіцієнта 1,2 (50 х 2102 грн х 1,2 = 126 120 грн) ;

вислуга років 60%: 126120 х 60% = 75672 грн.

Доплата за перебування на адміністративній посаді в суді 5%: 126120х5%=6306 грн.

Доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці 10%: 126120х10%= 12620 грн.

Доплата за науковий ступінь 15%: 18 918 грн.

Суддівська винагорода, яка нарахована судді ОСОБА_3 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (з урахуванням обмеження, встановленого частиною 1 статті 29 Закону України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, складає:

квітень 2020 15743,32 грн (нараховано без обмеження 79875,99 грн);

травень 2020 44744,21 грн (нараховано без обмеження 378464,18 грн);

червень 2020 47230,00 грн (нараховано без обмеження 239628,00 грн);

липень 2020 26695,22 грн (нараховано без обмеження 239628,01 грн);

серпень 2020 40145,50грн (нараховано без обмеження 205829,36 грн);

Загальна сума обмеження суддівської винагороди 711091,63 грн.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за відповідний період із застосуванням обмеження нарахування, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи нормативно-правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить із наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд регулює Закон України від 02 червня 2016 року №1402-VIII Про судоустрій і статус суддів (далі - Закон № 1402-VIII).

Статтею 4 Закону №1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частин четвертої та п`ятої Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Частина дев`ята статті 135 Закону № 1402-VIII визначає, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Поряд з цим, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 13 квітня 2020 року № 553-IX Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік, яким Закон України Про Державний бюджет України на 2020 рік доповнено статтею 29 наступного змісту:

Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)..

Як встановлено судом, у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року сума обмеження суддівської винагороди позивача складає 711091,63 грн.

Отже, з квітня 2020 року суддівська винагорода нарахована та виплачена позивачу з урахуванням обмежень, встановлених Законом України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік, що не заперечується сторонами.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: частин першої, третьої статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Зокрема, у рішенні Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

З огляду на викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

У рішенні Конституційного суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020, також констатовано, що Конституційний Суд України зазначав, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону № 294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права. Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України Про Кабінет Міністрів України Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Тобто, оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.

Також, в зазначеному Рішенні вказано, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).

Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).

Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).

Таким чином, обмеження суддівської винагороди не відповідає гарантії незалежності суддів.

У постанові від 03 березня 2021 року по справі 340/1916/20 Верховний Суд виклав правовий висновок, відповідно до якого Закон № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік, зокрема, доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ) не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону України Про судоустрій і статус суддів (стосовно розміру суддівської винагороди), а тому такий закон не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону України Про судоустрій і статус суддів (пункт 56).

Верховний Суд зазначив, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ).

Вказаний висновок, також, узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 23 червня 2021 року у справі № 520/13014/2020. Подібний висновок викладений також у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2024 року у справі №990/235/23.

Таким чином, суд вважає, що набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України Про Державний бюджет України на 2020 рік доповнено статтю 29, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди.

З огляду на зазначене, невиплата позивачу суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, є протиправною.

Всупереч приписам частини другої статті 130 Конституції України та частини першої статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів, відповідач 1 застосував до спірних правовідносин положення статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік, якими ці відносини не регулюються, внаслідок чого, безпідставно обмежив розмір суддівської винагороди позивачки та у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виплачував зазначену винагороду в обмеженому розмірі.

Суд вважає необґрунтованими доводи відповідача 1 про те, що у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року положення частин першої, третьої статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди, оскільки питання ретроспективної дії вказаного рішення Конституційного Суду України у цій справі не розглядається, як вже зазначено судом вище, набрання чинності Законом №553-ІХ та визнання в подальшому Конституційним Судом України його норм неконституційними, не змінило правового регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії Запорізького апеляційного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застуванням статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З метою ефективного та повного захисту прав позивача суд вважає за необхідне стягнути з Запорізького апеляційного суду на користь позивача нараховану, але недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 711091,63 грн, з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. Відтак, суд вважає за можливе допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення грошової винагороди в межах суми стягнення за один місяць.

Засади та порядок фінансування судів установлені статтями 148, 149 Закону №1402-VIII.

Так, частинами першою-третьою, четвертою статті 148 Закону №1402-VIII установлено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України..

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

За приписами частини першою статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частини першої статті 151 Закону № 1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Підпунктами 2 та 7 частини першої статті 152 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.

З вищевикладеного слідує, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, а Запорізький апеляційний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

За визначенням пункту 6 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження, а за змістом пункту 7 цієї частини бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 БК України, відповідно до частини першої якої за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 БК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).

Частиною першою статті 23 БК України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України

Отже, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у системному взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

У постановах Верховного Суду у справах № 400/2031/21 та № 360/503/21 суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність направлення їх на новий розгляд через те, що у цих справах позови були пред`явлені до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (територіального органу ДСА), що здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі. Разом з тим, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону №1402-VІІІ у системному взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, процесуальний статус якого був у цих справах визначений в якості третьої особи.

У постанові Верховного Суду від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а наведено такі правові висновки: … у системному взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Ураховуючи те, що у цій справі ДСА України має статус відповідача і суд першої інстанції зобов`язав його, як головного розпорядника коштів, вирішити питання щодо фінансування спірних виплат, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Запорізький апеляційний суд здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі на 2020 рік, про що також наголошено у відзиві на позовну заяву. Звідси, не є спірним, що ДСА України не забезпечено фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди у періоді з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у повному обсязі.

Отже, невиплата позивачу суддівської винагороди у повному обсязі пов`язана із діяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону №1402-VIII) як суб`єкта владних повноважень, бездіяльністю якого порушено права позивача.

З огляду на викладене суд підсумовує, що Державна судова адміністрація України, яка здійснює фінансове забезпечення діяльності органів судової влади, у межах повноважень, установлених законом, має здійснити фінансування для виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 711091,63 грн.

Правомірність обрання такого способу захисту підтверджено Верховним Судом у постанові від 15 серпня 2023 року у справі №120/19262/21-а.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

Оскільки відповідно до положень Закону України від 08 листопада 2011 року №3674-VI Про судовий збір позивач звільнений від сплати судового збору, в силу вимог статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Визнати протиправними дії Запорізького апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік.

Стягнути з Запорізького апеляційного суду (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 62, код ЄДРПОУ 42263611) на користь Кримської ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно у розмірі 711 091,63 грн. з відрахуванням з цієї суми обов`язкових податків та зборів.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 711091,63 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Запорізькому апеляційному суду коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 711091,63 грн.

Допустити до негайного виконання рішення суду у частині стягнення з Запорізького апеляційного суду на користь ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач ОСОБА_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач 1 Запорізький апеляційний суд, місцезнаходження: пр.Соборний, буд.162, м. Запоріжжя, 69005; код ЄДРПОУ 42263611.

Відповідач 2 Державна судова адміністрація, місцезнаходження: вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 26255795.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 26 вересня 2024 року.

Суддя Д.В. Татаринов