Рішення

від 25.09.2024 по справі 380/9526/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2024 рокусправа № 380/9526/24Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лунь З.І. розглянула у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79026, м.Львів, вул.Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 43968090), в якому просить суд:

-визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 27.03.2023 №0105990-2416-1321 та від 14.02.2024 №0937751-2416-1321-UA46100250000088835.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю винесення ГУ ДПС у Львівській області оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, відповідно до яких позивачу нарахований податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2022 та 2023роки. Зазначив, що він є засновником фермерського господарства «Поляна», а належні йому на праві власності об`єкти нежитлової нерухомості мають сільськогосподарське призначення, знаходяться на земельній ділянці з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства» та відповідно до абзацу «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктами оподаткування податку на нерухоме майно. Вказані обставини свідчать про відсутність у позивача обов`язку сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у зв`язку з чим спірні податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.Просив суд задовольнити адміністративний позов повністю.

Ухвалою від 06.05.2024 призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.

На виконання ухвали суду представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Вказав, що що рішеннями Тростянецької сільської ради встановлено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для фізичних осіб, які є власниками житлових будівель та споруд, за кодом 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші» у розмірі 0,4% від розміру заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (станом на 01.01.2022 розмір мінімальної заробітної плати складав 6500 грн та 01.01.2023розмір мінімальної заробітної плати складав 6700 грн). ГУ ДПС у Львівській області нараховано позивачу податкове зобов`язання з податку на нежитлову нерухомість за податковий період 2022 та 2023 рік та сформовано податкові повідомлення-рішення від 27.03.2023 №0105990-2416-1321 та від 14.02.2024 №0937751-2416-1321-UA46100250000088835. Позивачем не надано жодних доказів, які підтверджують факт, що такі будівлі та приміщення призначені для використання в сільськогосподарській діяльності та приймали участь (прямо чи побічно) у виробництві сільськогосподарської продукції. На думку предстаника відповідачає, при прийнятті спірних податкових повідомлень-рішень Головне управління ДПС у Львівській області використало визначені ПК України джерела податкової інформації про об`єкти оподаткування податком на майно, діяло в межах повноважень та спосіб, визначені ПК України, тому підстав для скасування цих податких повідомлень - рішень немає. У задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.

Позивач не скористався правом на подання відповіді на відзив у встановлений судом строк.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Суд встановив таке.

Позивач, ОСОБА_1 , є членом та співзасновник Фермерського господарства «ПОЛЯНА» (далі ФГ «ПОЛЯНА»), яке зареєстроване в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з присвоєнням коду ЄДРПОУ 22361847. Основним видом діяльності є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур КВЕД: 01.11.

Згідно з пунктом 2.3 протоколу №1/2027 загальних зборів засновників (членів) ФГ «ПОЛЯНА» нерухоме майно, власником якого є ОСОБА_1 , нежитлові будівлі та споруди загальною площею 3 795,2 кв. м у складі: цегляний адмінбудинок А-2 загальною площею 284,4 кв. м, цегляна майстерня Б-1 загальною площею 654,1 кв. м, цегляна кузня склад запчастин Г-1 загальною площею 244,5 кв. м, цегляний піднавіс під с/г техніку Д-1 загальною площею 2 517,3 кв. м, цегляний піднавіс під с/г техніки Е-1 загальною площею 94,9 кв. м, огорожа №1 з бетонних плит, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , та земельна ділянка площею 1,3602 га КН 4623081200:06:000:0071, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства.

Зазначені будівлі знаходяться на земельній ділянці площею 1,3602 га КН 4623081200:06:000:0071, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства. Означена земельна ділянка також належить ОСОБА_1 на праві власності.

Всі вказані нежитлові будівлі, належні на праві приватної власності ОСОБА_1 , останній передав в господарське відання (без права відчуження) ФГ «ПОЛЯНА» (код ЄДРПОУ 22361847) для використання в господарській діяльності, що підтверджується актом приймання-передачі майна від 23.12.2017.

ГУ ДПС у Львівській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.03.2023 №0106003-2416-1321, яким визначено зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості, (податковий період 2022 рік) в сумі 96675,20 грн.

Також, ГУ ДПС у Львівській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.02.2024р. №0937751-2416-1321-UA46100250000088835, яким визначено зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості, (податковий період 2023 рік) в сумі 33903,79грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України (далі - Податковий кодекс).

Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 Податкового кодексу податок на майно належить до місцевих податків.

Згідно з підпунктом 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 Податкового кодексу податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу встановлено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно з підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Відповідно до підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є однією із складових податку на майно і належить до місцевих податків, визначених статтею 10 Податкового кодексу. Податок сплачується за місцем розташування об`єкта/об`єктів оподаткування ізараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу. Платниками податку на нерухомість є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, у власності яких перебуває відповідне майно.

Водночас, підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу закріплено перелік об`єктів, які не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до яких, зокрема віднесено будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Верховний Суд у постановах від 22.04.2020 у справі №540/2206/19, від 21.10.2020 у справі №806/2686/18, від 17.02.2021 у справі №820/3707/17, від 09.05.2023 у справі №380/10802/22 зазначав, що правовий аналіз цієї норми зумовлює висновок, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги, передбаченої абз. «ж» підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу, законодавець ключовими критеріями обрав сукупність дотримання трьох обов`язкових умов: 1) віднесення будівлі до класу будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства; 2) власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником; 3) вказані будівлі не здаються в оренду, лізинг, позичку.

Пільга, встановлена абзацом «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 Податкового кодексу, стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Тому, оцінюючи спірні податкові повідомлення-рішення, суд повинен дослідити наявність підстав для застосування податкової пільги, передбаченої абз. «ж» підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу.

Суд зауважує, що закон не обумовлює застосування положень абз. «ж» підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу щодо звільнення від оподаткування окремих видів нерухомого майна сільгоспвиробників обов`язковим отриманням доходу від використання такого майна в господарській діяльності.

Додатковою обов`язковою умовою для звільнення від оподаткування є приналежність такого об`єкта сільськогосподарському товаровиробнику.

Відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Згідно з пунктом 5.3 статті 5 Податкового кодексу інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» міститься і у Законі України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18.01.2001 №2238-III (далі Закон № 2238-III), відповідно статті 1 якого сільськогосподарським товаровиробником розуміється фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

В наведеному визначенні відсутній поділ сільськогосподарських товаровиробників на фізичних та юридичних осіб.

Більше того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».

Згідно до абзацу 2 статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23.09.2008 №575-VI виробники сільськогосподарської продукції юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», що включає підкласи: 1271.1 «Будівлі для тваринництва», 1271.2 «Будівлі для птахівництва», 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна», 1271.4 «Будівлі силосні та сінажні», 1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства»; 1271.6 «Будівлі тепличного господарства», 1271.7 «Будівлі рибного господарства», 1271.8 «Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва», 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 127) «Будівлі нежитлові» належить клас (код 1271) «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо.

Суд встановив, що використання нежитлових будівель, які стали об`єктами нарахування спірним податковим повідомленням-рішенням податку на нерухоме майно, для ведення фермерського господарства підтверджується рішенням засновників ФГ «Поляна»№2/2017 від 23.12.2017, актом приймання-передачі майна від 23.12.2017 довідкою 20-ОПП (щодо об`єктів оподаткування через які проводить діяльність ФГ «Поляна»), декларацією платника єдиного податку четвертої групи ФГ «Поляна», довідкою про основні засоби ФГ «Поляна», звітністю ФГ «Поляна» про посівні площі, довідкою Виконавчого комітету Тростянецької сільської ради Стрийського району Львівської області № 78 від 29.04.2022 про те, що описані вище об`єкти нерухомості є комплексом майна ліквідованого колективного сільськогосподарського підприємства СС «Пролісок» та є будівлями сільськогосподарського призначення і використовуються ФГ «Поляна» в сільськогосподарській діяльності для ведення фермерського господарства.

При цьому, вказані будівлі не здаються в оренду, лізинг, позичку, що відповідачем не заперечується.

Тобто, будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу Державного класифікатора 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, не є об`єктами оподаткування згідно з пунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу.

Суд звертає увагу, що законодавець з 01.01.2019 уточнив пункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу, вказавши, що сільськогосподарським товаровиробником є юридичні і фізичні особи та виключив застереження щодо обов`язковості використання будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників у власній господарській діяльності.

Обґрунтовуючи наявність статусу сільськогосподарського товаровиробника, ОСОБА_1 вказує, що він є співзасновником ФГ «ПОЛЯНА» (код ЄДРПОУ 22361847), що знаходиться за адресою: с. Поляна, Миколаївський район, Львівська область, 81611. Основний вид діяльності: є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур КВЕД: 01.11.

Матеріали справи містять податкові декларації з плати за землю за 2023-2024, якими підтверджується наявність у ФГ «ПОЛЯНА» земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Окрім цього, довідкою (витяг з балансу за 2018, 2019, 2020 роки) №12/08 від 12.08.2022 підтверджується наявність на балансі ФГ «ПОЛЯНА» основних засобів сільськогосподарської техніки.

Як встановив суд, будівлі, які належать позивачу на праві приватної власності, відносяться до групи «Будівлі нежитлові інші» (код 127), клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства» (код 1271), призначені для використання виключно у сільськогосподарській діяльності, що не спростовано відповідачем, та такі не здаються позивачем в оренду, лізинг чи позичку.

Наведені обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 є сільськогосподарським товаровиробником в розумінні Податкового кодексу, Закону №2238-III та Закону №575-VI, а належні позивачу як співзасновнику ФГ «ПОЛЯНА» на праві власності об`єкти нерухомості є нерухомістю сільськогосподарського товаровиробника, а тому такі не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу.

У постанові від 09.05.2023 у справі № 380/10802/22 Верховний Суд зазначив, що «фермерське господарство, в розумінні частини першої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року № 973-IV, є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону».

Зазначене спростовує твердження відповідача, що позивач не займається підприємницькою діяльністю та не може вважатися сільськогосподарським товаровиробником.

Отже, з урахуванням наведеного, суд висновує, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником. Об`єкти нерухомості, які належать позивачу на праві приватної власності, щодо яких контролюючим органом донараховано податкові зобов`язання, є будівлями, призначеними для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. При цьому, такі об`єкти не здаються їх власником в оренду, лізинг, позичку.

Таким чином, у спірних правовідносинах підстави для справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відсутні, а відтак прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач в межах спірних правовідносин не довів правомірності свого рішення, а тому його слід визнати протиправним та скасувати, а відтак позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Позивач також просить вирішити питання про стягнення з відповідача понесених ним судових витрат.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-третьою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, положеннями Кодексу адміністративного судочинства України передбачено відшкодування витрат на професійну правничу допомогу виключно адвокатам; заявлена до стягнення сума витрат має бути співмірною з наданими послугами, обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, ці витрати мають бути пов`язаними з розглядом справи.

Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Аналогічнийправовий висновок викладений в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 у справі № 816/416/18.

Приписами п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України від 05 липня 2012року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до п. 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку погодинної вартості правової допомоги є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

На підтвердження заявлених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію ордеру про надання правової допомоги серії ВС №1217237 від 14.07.2023.

Судом досліджені документи, надані позивачем на підтвердження витрат на правову допомогу. Позивачем при заявлені вимоги про відшкодування витрат на правничу допомогу не надано доказів на підтвердження фактично понесених витрат у зв`язку з оплатою надання правничої допомоги.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої палати у складі Верховного суду від 27 червня 2018року у справі №826/1216/16.

З огляду на вказане, вимога про стягнення витрат на правничу допомогу є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Львівській понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1060,63грн.

Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -

в и р і ш и в :

адміністративний позов ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79026, м.Львів, вул.Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 43968090) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 27.03.2023 №0105990-2416-1321.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 14.02.2024 №0937751-2416-1321-UA46100250000088835.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79026, м.Львів, вул.Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 43968090) на користь ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1060 (одна тисяча шістдесят)грн.63коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяЛунь З.І.