Рішення

від 24.09.2024 по справі 420/23735/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/23735/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить визнати протиправними дії Івано-Франківського окружного адміністративного суду щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди з 02.02.2024 та допомоги на оздоровлення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102 грн; зобов`язати Івано-Франківський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 з 02.02.2024 та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті; зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної судді ОСОБА_1 суддівської винагороди з 02.02.2024 та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що період з 02.02.2024 суддівська винагорода та допомога на оздоровлення позивачу виплачена із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн, встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-ІХ, що є меншим, ніж гарантований законодавством розмір, оскільки відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб - 3028 гривень. У зв`язку із цим він звернувся до голови Івано-Франківського окружного адміністративного суду з проханням доручити фінансовому підрозділу Івано-Франківського окружного адміністративного суду здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді ОСОБА_1 за період з 02.02.2024, обчисливши її, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Листом від 11.07.2024 №04-30/4307/24 позивачу повідомлено, що посадовий оклад судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 затверджується у відповідності до п.1 ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з урахуванням норм Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким затверджено прожитковий мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн. Підстав для перерахунку суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за зазначений період немає. Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою судді від 01.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

12.08.2024 до суду від Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривні. У подальшому, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-1Х (надалі - Закон №1082-ІХ) встановлено прожитковий мінімум, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102 гривні. Зазначений розмір прожиткового мінімуму 2102 гривні для визначення базового розміру посадового окладу судді був встановлений і в 2022 році Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ (надалі - Закон №1928-ІХ), у 2023 році - Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-ІХ (надалі - Закон №2710-ІХ), а також і у 2024 році - Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-ІХ (надалі - Закон №3460-ІХ). Тобто Верховна Рада України чітко визначила, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді становить 2102 гривні. Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік. Зазначені Закони №1082-ІХ, №1928-ІХ, №2710-ІХ, №3460-ІХ в судовому порядку не скасовувалися, неконституційними не визнавалися та є чинними. Враховуючи викладене, нарахування та виплата суддівської винагороди усім суддям ІФОАС і позивачу, зокрема, здійснюється із застосуванням для визначення базового розміру посадового окладу судді прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2102 гривні, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Відзив на адміністративний позов до суду від відповідача - Державної судової адміністрації України не надійшов.

Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про частковий пропуск позивачем строку на звернення до суду та часткову обґрунтованість решти позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 Указом Президента України від 02.11.2017 №350/2017 призначений безстроково на посаду судді Херсонського окружного адміністративного суду.

Рішенням Голови Верховного Суду від 22.08.2022 № 398/0/149-2 ОСОБА_1 відряджено до Івано-Франківського окружного адміністративного суду для здійснення правосуддя з 29.08.2022.

Наказом в.о. голови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.08.2022 №188-ОС позивача зараховано до штату цього суду з 29.08.2022 з посадовим окладом згідно штатного розпису.

Відповідно до наказу голови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.06.2024 №130-ОС ОСОБА_1 виплачена допомога на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

З 02.02.2024 позивачу була нарахована суддівська винагорода та допомога на оздоровлення для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад, виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, доплати за вислугу років в розмірі 70 відсотків від посадового окладу судді.

У вказаний період суддівська винагорода та допомога на оздоровлення позивачу виплачена із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102 грн, встановленого ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-ІХ, що є меншим, ніж гарантований законодавством розмір, оскільки відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб - 3028 гривень.

Листом від 10.07.2024 позивач звернувся до голови Івано-Франківського окружного адміністративного суду з проханням доручити фінансовому підрозділу ІваноФранківського окружного адміністративного суду здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді ОСОБА_1 за період з 02.02.2024, обчисливши її, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Відповіддю від 11.07.2024 №04-30/4307/24 на вказаний лист позивачу повідомлено, що посадовий оклад судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 затверджується у відповідності до п.1 ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з урахуванням норм Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким затверджено прожитковий мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн. Підстав для перерахунку суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за зазначений період немає.

Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 зазначив, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.

Верховний Суд вказав, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати (частини першу і другу статті 233 КЗпП викладено в новій редакції Законом №2352-IX) строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Таким чином, оскільки предмет позову пов`язаний з оскарженням дій щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди з 02.02.2024, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн, то в даному випадку до застосування підлягають положення ст. 233 КЗпП України.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд наголошує, що суддівська винагорода є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено виплату відповідного розміру суддівської винагороди, чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

За таких обставин подання позивачем 29.07.2024 позовної заяви за відсутності належного обґрунтування причин зволікання із оскарженням дій відповідача щодо безпідставної, на думку позивача, виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди з 02.02.2024, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн, матиме наслідком порушення принципу правової визначеності, що є неприпустимим з огляду на принципову позицію Європейського Суду з прав людини у цьому питанні.

З урахуванням наведених норм права та з огляду на те, з цим позовом позивач звернувся лише 29.07.2024, беручи до уваги періодичний характер суддівської винагороди, об`єктивність та відчутність різниці в отримуваній кожного місяця сумі винагороди, суд дійшов висновку, що позивач пропустив строк звернення з цим адміністративним позовом до суду в частині позовних вимог за період з 02.02.2024 по 28.04.2024.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення адміністративного позову без розгляду в цій частині позовних вимог у цій справі відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України.

Вирішуючи спір в іншій частині позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно із статтею 126 Конституції України незалежність і недоторканість судді гарантуються Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі Закон 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4 Закону № 1402-VIII).

Частиною першою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до положень частини другої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до частини четвертої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Згідно із частиною п`ятою статті 135 цього Закону суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

За змістом частини шостої, сьомої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Відповідно до статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, насамперед залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV), відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-IX (далі Закон №3460-IX) установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема: працездатних осіб - 3028 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Отже, статтею 7 Закону №3460-IX разом із встановленням на 1 січня відповідного календарного року прожиткового мінімуму для працездатних осіб введений новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого визначено в сумі 2102,00 грн., в той час, коли ані до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а ні до Закону №966-XIV відповідні зміни щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися.

Таким чином, Законом про Державний бюджет України на 2024 р. фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Однак, Закон про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми.

Конституція України не надає законам про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювався Верховним Судом (постанови від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22).

В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що суддівську винагороду позивачеві у спірний період нараховано та виплачено без урахування встановленого на 1 січня відповідного календарного року розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Для визначення суддівської винагороди за спірний період використовувалася така величина, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн.

Водночас, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 1 січня 2024 року (3028,00 грн.) - на іншу розрахункову величину (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн.), яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена, у спірному періоді на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є неправомірною.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 10.11.2021 у справі №400/2031/21 та від 30.11.2021 у справі №360/503/21.

Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Отже законних підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (2102,00 грн.), при обчисленні позивачу суддівської винагороди за спірний період у Івано-Франківського окружного адміністративного суду не було.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд зобов`язаний був при визначенні розміру суддівської винагороди позивача діяти відповідно до статті 135 Закону №1402-VIII та обчислювати розмір суддівської винагороди, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Щодо посилань Івано-Франківського окружного адміністративного суду на те, що положення Закону №3460-IX, яким визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (2102,00грн.), в судовому порядку не скасовувались, неконституційними не визнавались та є чинними, суд повторно зазначає, що цей закон, позаяк, не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а тому він не може встановлювати розрахункову величину для обрахунку суддівської винагороди, яка Законом №1402-VIII не передбачена.

Доводи Івано-Франківського окружного адміністративного суду про те, що суд може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, є слушними, однак вони не нівелюють висновків суду про необхідність застосування норм Конституції України та спеціального Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду у спірний період із застосуванням прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні, Івано-Франківський окружний адміністративний суд діяв не у відповідності до вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивача на отримання суддівської винагороди у належному розмірі.

При вирішенні питання щодо обрання належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача суд бере до уваги, що за правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансовою забезпечення усіх інших судів, окрім Верховною Суду та вищих спеціалізованих судів, функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

За змістом частини першої статті 151 Закону № 1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Підпунктами 2 та 7 частини першої статті 152 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.

З огляду на викладене, головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, а Івано-Франківський окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), відповідно до частини першої якої за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 БК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).

Частиною першою статті 23 БК України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

У постановах Верховного Суду у справах № 400/2031/21 та № 360/503/21 суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність направлення їх на новий розгляд через те, що у цих справах позови були пред`явлені до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (територіального органу ДСА), що здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі. Разом з тим, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону №1402-VІІІ у системному взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, процесуальний статус якого був у цих справах визначений в якості третьої особи.

У постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а Верховним Судом наведено такі правові висновки: «… у системному взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, … . Ураховуючи те, що у цій справі ДСА України має статус відповідача і суд першої інстанції зобов`язав його, як головного розпорядника коштів, вирішити питання щодо фінансування спірних виплат, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону».

При цьому, належних доказів того, що Державна судова адміністрація України виконала свої повноваження для забезпечення у спірний період виплати позивачеві суддівської винагороди, обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, матеріали справи не містять.

Отже, невиплата позивачеві суддівської винагороди у спірний період в належному обсязі пов`язана з бездіяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності судів, то саме цей суб`єкт владних повноважень має відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд хоч і не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу та виплату суддівської винагороди у більшому розмірі, втім необхідність виконання судом, як розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, вимог чинного законодавства не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії незалежності судді.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 13 Конвенції, окрім іншого визначає те, що спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний спосіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Відповідно до статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

За викладених обставин, враховуючи, що допомога на оздоровлення встановлюється в розмірі від посадового окладу, розрахунок розміру якого обрахований за період 2024 р. з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (2102,00 грн.), що встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а порушені права - відновленню у вказаних вище спосіб.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог за період з 29.04.2024 по 24.09.2024 та наявність підстав для часткового задоволення позову. При цьому, суд зазначає, що у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, у зв`язку із чим суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій суб`єкта владних повноважень у подальшому, оскільки на момент звернення особи до суду таких не існує. Відтак, період, на який поширюється судовий захист за цим рішенням обмежується датою прийняття такого судового рішення.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.

При цьому позивач в силу п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за даним позовом, у зв`язку із чим надмірно сплачена сума судового збору підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 139, 240, 242-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Івано-Франківського окружного адміністративного суду (76018, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 46; ЄДРПОУ 35021574), Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5; ЄДРПОУ 26255795) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог за період з 02.02.2024 по 28.04.2024 залишити без розгляду.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії за період з 29.04.2024 по 24.09.2024 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Івано-Франківського окружного адміністративного суду щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди з 29.04.2024 по 24.09.2024 та допомоги на оздоровлення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102 грн.

Зобов`язати Івано-Франківський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 з 29.04.2024 по 24.09.2024 та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної судді ОСОБА_1 суддівської винагороди з 29.04.2024 по 24.09.2024 та допомоги на оздоровлення за 2024 рік, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повернути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області (65001, вул. Садова, 1-А, м. Одеса; ЄДРПОУ 37607526) на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн (одну тисячу двісті одинадцять грн 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк