Постанова

від 26.09.2024 по справі 360/433/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2024 року справа №360/433/24

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Геращенка І.В., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року (повне судове рішення складено 14 червня 2024 року у м. Дніпро) у справі № 360/433/24 (суддя в І інстанції Кисіль С.В.) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області та Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (далі відповідач-1, ТУ ДСА в Луганській області) та Державної судової адміністрації України (далі відповідач-2, ДСА України), в якій просив:

- визнати протиправними дії ДСА України щодо надсилання 12 квітня 2024 року листа ТУ ДСА в Луганській області № 11-9326/24 з роз`ясненням, що відповідно до частини десятої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу;

- зобов`язати ДСА України спростувати лист від 12 квітня 2024 року № 11-9326/24 надісланий ТУ ДСА в Луганській області з роз`ясненням, що відповідно до частини десятої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу;

- визнати протиправними дії ТУ ДСА в Луганській області щодо ненарахування та виплати позивачу з квітня 2024 року суддівської винагороди у розмірі посадового окладу без урахування доплат за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу (щомісячно) відповідно до наказу в.о. голови Рубіжанського міського суду Луганської області від 04 жовтня 2023 року № 13-ПД;

- зобов`язати ТУ ДСА України в Луганській області провести нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди з урахуванням доплати за вислугу років з 01 квітня 2024 року на підставі частин другої, п`ятої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відповідно до наказу в.о. голови Рубіжанського міського суду Луганської області від 04 жовтня 2023 року № 13-ПД.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що Указом Президента України від 24 вересня 2016 року № 410/2016 його призначено на посаду судді Рубіжанського міського суду Луганської області строком на п`ять років.

Наказом в.о. голови Рубіжанського міського суду Луганської області від 04 жовтня 2016 року № 87-ОС позивача зараховано до штату Рубіжанського міського суду Луганської області на посаду судді з окладом згідно штатного розпису з 05 жовтня 2016 року.

Повноваження позивача щодо здійснення правосуддя припинилися 24 вересня 2021 року у зв`язку із закінченням строку, на який його було призначено. На сьогодні позивач обіймає посаду судді та виконує обов`язки голови у зазначеному суді, але не здійснює правосуддя у зв`язку із закінченням строку повноважень.

Наказом в.о. голови Рубіжанського міського суду Луганської області від 04 жовтня 2023 року № 13-ПД позивачу встановлено доплату за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу як такому, стаж роботи якого на посаді судді становить 10 років, з 24 вересня 2023 року. Цей наказ є чинним, у судовому порядку не оскаржувався та не є скасованим.

Отримавши 26 квітня 2024 року судову винагороду, позивач дізнався про те, що розмір винагороди не відповідає розміру, встановленому Законом України «Про судоустрій і статус суддів», а саме винагорода судді виплачена без щомісячних доплат за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу.

Позивач вважав дії відповідачів протиправними, оскільки він є суддею Рубіжанського міського суду Луганської області, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто та не обумовлені його поведінкою, а саме знаходиться наразі в процедурі кваліфікаційного оцінювання, призначеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 та не завершеного у зв`язку з припинення повноважень членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в листопаді 2019 року «У зв`язку з прийняттям Верховною Радою України Закону України від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», а тому має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018(4062/15) відповідно до наказу в.о. голови Рубіжанського міського суду Луганської області від 04 жовтня 2023 року № 13-ПД за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу (щомісячно), у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нездійснення з 01 квітня 2024 року виплати суддівської винагороди судді Рубіжанського міського суду Луганської області ОСОБА_1 у розмірі посадового окладу з урахуванням доплати за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу (щомісячно) відповідності до наказу в. о. голови Рубіжанського міського суду Луганської області від 04 жовтня 2023 року № 13-ПД «Про виплату щомісячної доплати за вислугу років судді ОСОБА_1 ».

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області провести з 01 квітня 2024 року нарахування та виплату суддівської винагороди судді Рубіжанського міського суду Луганської області ОСОБА_1 з урахуванням доплати за вислугу років на підставі частин другої, п`ятої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відповідно до наказу в. о. голови Рубіжанського міського суду Луганської області від 04 жовтня 2023 року № 13-ПД «Про виплату щомісячної доплати за вислугу років судді ОСОБА_1 ».

У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, Згідно з частиною десятою статті 133 Закону № 2453-VI суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Конституційний Суд України 04.12.2018 ухвалив рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI.

У пункті 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суд України від 04.12.2018 № 11-р/2018 встановлено визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII, за яким "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу".

Наголошує, що під час ухвалення оскаржуваного судового рішення судом не враховано, що частина десята статті 135 Закону № 1402-VIII Конституційним Судом України неконституційною не визнавалася та законодавцем не скасовувалася, а також, що Територіальне управління не уповноважене самостійно приймати рішення щодо відповідності норм чинного законодавства Конституції України.

Відповідачем-2 надано пояснення до апеляційної скарги відповідача-1, в яких наведено доводи щодо правомірності ненарахування доплати (за вислугу років, науковий ступень, за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці) до посадового окладу суддям, які не здійснюються правосуддя, просить врахувати пояснення ДСА України у справі № 360/433/24.

Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) обіймає посаду судді Рубіжанського міського суду Луганської області, що підтверджено Указом Президента України від 24 вересня 2016 року № 410/2016 «Про призначення суддів», наказом в. о. голови Рубіжанського міського суду Луганської області від 04 жовтня 2016 року № 87-ОС «Про зарахування до штату суду ОСОБА_1 ».

Наказом в. о. голови Рубіжанського міського суду Луганської області від 04 жовтня 2023 року № 13-ПД «Про виплату щомісячної доплати за вислугу років судді ОСОБА_1 », серед іншого, встановлено судді Рубіжанського міського суду Луганської області ОСОБА_1 доплату за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу як такому, стаж роботи якого на посаді судді становить 10 років 00 місяців 00 днів, з 24 вересня 2023 року.

Згідно з довідкою ТУ ДСА в Луганській області від 14 травня 2024 року № 393/24-вих розмір нарахованої та виплаченої суддівської винагороди з 01 квітня 2024 року по 15 травня 2024 року судді Рубіжанського міського суду Луганської області ОСОБА_1 : квітень 2024 року складає 65134,69 грн; травень 2024 року 30 159,13 грн.

У листі від 12 квітня 2024 року № 11-9326/24 за результатами розгляду листа ТУ ДСА в Луганській області від 27 лютого 2024 року № 219/24-вих щодо надання роз`яснення стосовно подальшої виплати доплат суддям, які не здійснюють правосуддя через закінчення п`ятирічного строку призначення на посаду судді ДСА України зазначило, що відповідно до частини десятої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка є чинною, суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачу вальній відпустці) не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Не погоджуючись із такими діями суб`єкта владних повноважень, вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.

Спершу слід зазначити, що рішення місцевого суду оскаржено лише відповідачем-1. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, оскільки судове рішення позивачем не оскаржене, апеляційному перегляду підлягає рішення місцевого суду лише в частині, в якій задоволені позовні вимоги. В іншій частині судове рішення апеляційному перегляду не підлягає і має бути залишено без змін.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У частині першій статті 9 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

У статті 130 Конституції України зазначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Статтею 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», який введено в дію з 30 вересня 2016 року (далі Закон № 1402-VIII) визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.

Згідно з частиною десятою статті 135 Закону № 1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Однак, до 30 вересня 2016 року діяв Закон України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 2453-VI у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд»).

Відповідно до частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI аналогічно було визначено, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону № 1402-VIII зі змінами, а саме: частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду; частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації; частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді. Положення частин третьої, десятої статті 133 Закону № 2453-VІ, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Щодо права суддів на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018(4062/15) необхідно зазначити наступне.

У пункті 3.4 Рішення від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018, у справі № 1- 7/2018(4062/15) Конституційний Суд України зазначив, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим. Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення. Конституційний Суд України зазначає, що конституційне закріплення гарантій незалежності суддів спрямоване на унеможливлення будь-яких спроб впливу на суддю. Такий вплив є неприпустимим з огляду на положення частини другої статті 126 Конституції України.

Таким чином, Конституційний Суд України встановив, що випадки нездійснення правосуддя поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, згідно із Законом № 1402-VIII нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина перша статті 55); з обов`язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України (частина восьма статті 56, частини перша, друга статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина третя статті 82, частини шоста, сьома статті 147).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.

За висновками Конституційного Суду України юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI для цілей застосування окремих положень Закону № 1402-VIII суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.

Враховуючи викладене, суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018(4062/15).

Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України у Рішенні від 08 червня 2016 року у справі №4-рп/2016 вказав, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 Рішення № 4-рп/2016).

Отже, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

За змістом статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Крім того, необхідно наголосити, що Конституцією України закріплено однаковий юридичний статус суддів та їх дискримінація за ознакою здійснення правосуддя є неприпустимою.

З огляду на вказане можна дійти висновку, що Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 стосується не тільки попередніх редакцій Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а й аналогічних норм частини десятої статті 135 нині діючого Закону № 1402-VIII. Тобто Конституційний Суд України вирішує питання не тільки ретроспективно відносно двох минулих редакцій Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а й прив`язує визнання його положень неконституційними і для цілей нині діючого Закону № 1402-VIII.

Крім того, на виконання Рішення XVІIІ чергового з`їзду суддів України від 11 березня 2021 року, Радою суддів України у рішенні від 03 вересня 2021 року № 35 наголошено, що будь-які обмеження виплат доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя з незалежних від них підстав, є недопустимими та такими, що суперечать Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018. В контексті питання виплати доплат таким суддям, дії Територіальних управлінь ДСА, судів, які здійснюють функції розпорядників бюджетних коштів, щодо припинення виплати доплат (а також намагання повернути вже виплачені доплати) суддям, що не здійснюють повноваження з незалежних від них причин, так само як і висновки щодо відсутності підстав для виплати доплат до посадового окладу таким суддям, здійснені органами Державної аудиторської служби України під час проведення ревізій фінансово-господарської діяльності ТУ ДСА України в різних областях та судах, свідчать про порушення гарантій незалежності суддів у виді матеріального забезпечення, що впливає на незалежність судді, та є протиправними та недопустимими. Крім того, припинення виплат зазначених вище доплат у 2021 році свідчить про порушення принципу «юридичної визначеності» та принципу «належного урядування».

Аналогічна позиція щодо необхідності здійснення доплат суддям, які не здійснюють повноваження з незалежних від них причин, була викладена і в рішенні Ради суддів України від 19 квітня 2019 року № 21, де зазначено, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018(4062/15). Крім того, наголошено, що Конституцією України закріплено однаковий юридичний статус суддів та їх дискримінація за ознакою здійснення правосуддя є неприпустимою.

Варто звернути увагу, що повноваження позивача на здійснення правосуддя припинилися 24 вересня 2021 року у зв`язку із закінченням п`ятирічного строку, на який його було призначено. На день подання позову ОСОБА_1 обіймає посаду судді Рубіжанського міського суду Луганської області, але не здійснює правосуддя у зв`язку із закінченням строку повноважень.

Згідно з пунктом 17 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено.

За умови підтвердження відповідності займаній посаді відповідно до пункту 20 цього розділу судді, повноваження яких припинилися у зв`язку із закінченням строку, на який їх було призначено (крім суддів, звільнених з посади), призначаються на посаду судді до суду, до якого вони були призначені або переведені (крім тимчасового переведення шляхом відрядження) на день припинення повноважень.

Пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII визначено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар`єри", та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.

За результатами такого оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 07 червня 2018 року № 133/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді за списком згідно з додатком 1, до якого за № 1575 включено ОСОБА_1 , суддю Рубіжанського міського суду Луганської області.

Перший етап кваліфікаційного оцінювання у вигляді складання кваліфікаційного іспиту позивачем завершено у 2018-2019 роках, після чого його було допущено до другого етапу дослідження досьє та проведення співбесіди.

Однак, у зв`язку з прийняттям Закону «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» повноваження складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припинились, починаючи з 07 листопада 2019 року.

Новий склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України було призначено рішенням Вищої Ради Правосуддя від 01 червня 2023 року, після чого проведення співбесіди щодо позивача Вищою кваліфікаційною комісією суддів України не призначалося, дослідження досьє не проводилося.

Таким чином, є об`єктивним висновок, що кваліфікаційне оцінювання щодо позивача не завершено через обставини, що від нього не залежали та не пов`язані із його діями або бездіяльністю, спрямованими на затягування чи ухилення від проходження кваліфікаційного оцінювання.

Відтак, місцевий суд дійшов правильного висновку, що позивач є суддею, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, а тому має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018(4062/15).

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

З урахуванням вказаного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вищевикладені факти та обставини є безумовною підставою для висновків суду про протиправність бездіяльності та дій відповідачів, а інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

Колегія суддів також погоджується з судом першої інстанції, що порушене право позивача полягає у відмові ТУ ДСА в Луганській області виплачувати йому як судді Рубіжанського міського суду Луганської області суддівської винагороди з урахуванням доплати за вислугу років.

У межах спірних правовідносин способом судового захисту порушеного права є:

- визнання протиправними дії ТУ ДСА в Луганській області щодо нездійснення з 01 квітня 2024 року виплати суддівської винагороди судді Рубіжанського міського суду Луганської області ОСОБА_1 у розмірі посадового окладу з урахуванням доплати за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу (щомісячно) відповідно до наказу в. о. голови Рубіжанського міського суду Луганської області від 04 жовтня 2023 року № 13-ПД «Про виплату щомісячної доплати за вислугу років судді ОСОБА_1 »;

- зобов`язання ТУ ДСА в Луганській області провести з 01 квітня 2024 року нарахування та виплату суддівської винагороди судді Рубіжанського міського суду Луганської області ОСОБА_1 з урахуванням доплати за вислугу років на підставі частин другої, п`ятої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відповідно до наказу в. о. голови Рубіжанського міського суду Луганської області від 04 жовтня 2023 року № 13-ПД «Про виплату щомісячної доплати за вислугу років судді ОСОБА_1 ».

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року у справі № 360/433/24 залишити без змін.

Повне судове рішення 26 вересня 2024 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддівІ. В. Сіваченко

Т. Г. Гаврищук

І. В. Геращенко