Ухвала

від 06.11.2024 по справі 360/433/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 листопада 2024 року

м. Київ

справа №360/433/24

адміністративне провадження № К/990/40921/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів -Жук А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

перевіривши касаційну Державної судової адміністрації України на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року у справі № 360/433/24 за адміністравтиним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області та Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Державної судової адміністрації України, в якій позивач просив:

- визнати протиправними дії ДСА України щодо надсилання 12 квітня 2024 року листа ТУ ДСА в Луганській області № 11-9326/24 з роз`ясненням, що відповідно до частини десятої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу;

- зобов`язати ДСА України спростувати лист від 12 квітня 2024 року № 11-9326/24 надісланий ТУ ДСА в Луганській області з роз`ясненням, що відповідно до частини десятої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу;

- визнати протиправними дії ТУ ДСА в Луганській області щодо ненарахування та виплати позивачу з квітня 2024 року суддівської винагороди у розмірі посадового окладу без урахування доплат за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу (щомісячно) відповідно до наказу в.о. голови Рубіжанського міського суду Луганської області від 4 жовтня 2023 року № 13-ПД;

- зобов`язати ТУ ДСА України в Луганській області провести нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди з урахуванням доплати за вислугу років з 1 квітня 2024 року на підставі частин другої, п`ятої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відповідно до наказу в.о. голови Рубіжанського міського суду Луганської області від 4 жовтня 2023 року № 13-ПД.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року, частково задоволено позов ОСОБА_1 .

Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нездійснення з 1 квітня 2024 року виплати суддівської винагороди судді Рубіжанського міського суду Луганської області ОСОБА_1 у розмірі посадового окладу з урахуванням доплати за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу (щомісячно) відповідності до наказу в. о. голови Рубіжанського міського суду Луганської області від 4 жовтня 2023 року № 13-ПД «Про виплату щомісячної доплати за вислугу років судді ОСОБА_1 ».

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області провести з 1 квітня 2024 року нарахування та виплату суддівської винагороди судді Рубіжанського міського суду Луганської області ОСОБА_1 з урахуванням доплати за вислугу років на підставі частин другої, п`ятої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відповідно до наказу в. о. голови Рубіжанського міського суду Луганської області від 04 жовтня 2023 року № 13-ПД «Про виплату щомісячної доплати за вислугу років судді ОСОБА_1 ».

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Державною судовою адміністрацією України подано касаційну скаргу до Верховного Суду.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Водночас, пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, ця справа була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Однак, у касаційній скарзі відсутнє будь-яке посилання скаржника на передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки. Мотиви, наведені у касаційній скарзі, зводяться лише до переоцінки доказів у справі та незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм законодавства.

Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, прийняті у справі незначної складності, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів попередніх інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Обґрунтовуючи наявність підстави на касаційне оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновків Верховного суду, викладених у постановах Верховного Суду від 11 червня 2024 року у справі №380/2696/21 та від 13 травня 2022 року у справі №160/170/20.

Верховний Суд зазначає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акту, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку.

Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.

Однак, в порушення вимог пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не вказує, які саме норми права судами попередніх інстанцій були застосовані без урахування таких висновків.

При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Водночас для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 конкретизувала:

- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32), від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38), від 11 квітня 2018 року у справі №910/12294/16 (пункт 16), від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі №910/8956/15, від 6 вересня 2017 року у справі №910/3040/16, від 13 вересня 2017 року у справі №923/682/16 тощо);

- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі №373/1281/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі №760/21151/15-ц, від 29 травня 2018 року у справах №305/1180/15-ц і №369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 6 червня 2018 року у справах №308/6914/16-ц, №569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі №697/2751/14-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №648/2419/13-ц, від 12 грудня 2018 року у справі №2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц тощо).

Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункти 38-39 постанови від 12 жовтня 2021 року).

Також Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з метою оцінювання правовідносин на предмет подібності суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин (пункти 96-98 постанови від 12 жовтня 2021 року).

Разом з цим, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

У цьому контексті Суд зауважує, що висновки, викладені Верховним Судом у справах №380/2696/21 та №160/170/20 не є релевантними до цієї справи.

Предметом розгляду у справі №380/2696/21 було оскарження наказу про відрахування із займаної посади голови суду та виплата суддівської винагороди за весь час незаконного усунення від професійної діяльності судді.

У справі №160/170/20 предметом розгляду була не виплата суддівської винагороди за час вимушеного прогулу у зв`язку з поновленням на роботі.

Як неодноразово зауважував Верховний Суд у своїй практиці, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Отже висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

З огляду на наведене, Суд дійшов висновку, що обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справах зазначених скаржником не є подібними з цією справою.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстави касаційного оскарження, визначених пунктами 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної судової адміністрації України на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024 року і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року у справі № 360/433/24 за адміністравтиним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області та Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Копію ухвали направити заявнику за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет" (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

……………………………

……………………………

……………………………

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду