Постанова

від 26.09.2024 по справі 473/4544/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 473/4544/24

Головуючий в 1 інстанції: Лузан Л.В.

Дата і місце ухвалення 23.08.2024 року, м. Вознесенськ

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді доповідача Шеметенко Л.П.судді Градовського Ю.М.судді Турецької І.О. за участю секретаря Худика С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 серпня 2024 року по справі за адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області до громадянина Королівства ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2024 року Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області звернулось до суду із адміністративним позовом до громадянина Королівства ОСОБА_1 , в якому позивач просив суд про продовження строку затримання громадянина Королівства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на шість місяців.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 серпня 2024 року в задоволенні позовних вимог Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким позовну заяву задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказує, що на момент звернення до суду з позовом про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області було вжито заходів, передбачених чинним законодавством, для ідентифікації та забезпечення примусового видворення відповідача, однак відповідач не має жодного документу, який надавав би йому право перетину державного кордону для виїзду з України, а будь-які відповіді з консульства відсутні та у самого відповідача відсутнє бажання повертатись в країну походження. Враховуючи викладене, на думку апелянта, наявні правові підстави для продовження строку затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на шість місяців.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 23 серпня 2023 року відповідача було затримано в адміністративному порядку на строк до трьох діб з метою встановлення особи та з`ясування обставин порушення міграційного законодавства. Проведеною ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області перевіркою встановлено, що відповідач прибув на територію України 09.03.2010 з приватною метою. Дозволу на імміграцію в Україну не оформляв, для отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні до компетентних органів не звертався, будь-яких інших дій щодо легалізації свого становища в Україні не вживав, законних джерел існування, власності, родинних зв`язків в Україні не має.

В той же час, 02 вересня 2023 року відносно відповідача було прийняте рішення про його примусове повернення в країну походження в строк до 12 вересня 2023 року, притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 203 КУпАП.

Рішення про примусове повернення в країну походження відповідач не виконав в установлений строк, про причини невиконання органи Державної міграційної служби не повідомив.

25 серпня 2023 року Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області ухвалив рішення (яке залишив без змін П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 13 вересня 2023 року) про затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України на строк, достатній для ідентифікації та забезпечення примусового видворення, але не більше, як на шість місяців з часу фактичного затримання.

На виконання вказаного рішення відповідач був поміщений до ДУ «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС».

В подальшому, рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 лютого 2024 року вказаний строк затримання відповідача був продовжений на шість місяців (згідно постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду 21 березня 2024 року рішення суду першої інстанції залишено без змін).

16 серпня 2024 року позивач звернувся до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області із позовом про продовження строку затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на шість місяців.

Суд першої інстанції, вирішуючи справу та приймаючи рішення про відмову в позові, виходив з того, що протягом шестимісячного строку перебування відповідача в умовах фактичного обмеження волі (після ухвалення Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області рішення 22 лютого 2024 року) ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області з метою реалізації примусового видворення вчинило лише одну дію, а саме звернулося з запитом до адміністрації ДУ «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС» щодо проведення опитування відповідача для з`ясування його думки стосовно країни, в яку останній бажає повернутися (08 липня 2024 року).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, з огляду на викладене.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI).

Відповідно до пункту 14 статті 1 Закону № 3773-VI нелегальний мігрант, це, зокрема, іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

За приписами частини 1 статті 26 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення.

У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (частина 5 статті 26 Закону № 3773- VI).

Статтею 30 Закону №3773- VI визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Відповідно до частини 11 статті 289 КАС України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.

Про продовження строку затримання не пізніш як за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні (частина 12 статті 289 КАС України).

Відповідно до частини 13 статті 289 КАС України умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Аналогічні положення визначено також пунктом 6 розділу ІІІ «Інструкції про примусове повернення та примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 №353/271/150 (далі - Інструкція).

Порядок дій з ідентифікації та документування іноземців встановлено розділом VI Інструкції, пунктом 1 якого передбачено, що якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.

З цією метою до дипломатичних представництв або консульських установ держави походження іноземця надсилаються відповідні запити, до яких долучаються кольорові фотокартки на кожну особу, заповнені анкети визначеного консульською установою зразка та інші відомості про іноземця, які дають змогу встановити особу та підтвердити громадянство.

У разі відсутності акредитованого в Україні дипломатичного представництва або консульської установи країни походження іноземця запити до компетентних органів відповідної країни щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС.

Якщо від компетентних органів країни походження іноземця не надходить відповідь, запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно.

Апеляційний суд звертає увагу, що частиною 13 статті 289 КАС України, регламентовано дві умови, наявність хоча б однієї з яких надає підстави для прийняття адміністративним судом рішення про продовження затримання такої особи в межах максимально можливого строку (18 місяців), а саме:

1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації;

2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28 січня 2021 року у справі 743/1046/20.

Повертаючись до обставин даної справи, слід зазначити, що як вірно зазначено судом першої інстанції, протягом шестимісячного строку перебування відповідача в Миколаївському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області з метою реалізації примусового видворення вчинило лише одну дію, а саме звернулося з запитом до адміністрації ДУ «Миколаївський пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ДМС» щодо проведення опитування відповідача для з`ясування його думки стосовно країни, в яку останній бажає повернутися (08 липня 2024 року).

Більш того, згідно відібраних у відповідача пояснень (а.с. 19-20), його діючий паспорт знаходиться у місці Києві за вказаною ним адресою. Сам факт надання відповідачем пояснень, а також те, що такі пояснення були фактично відібрані у нього майже через рік після його затримання з метою ідентифікації, свідчить про неможливість стверджувати про відсутність співпраці з боку іноземця під час процедури його ідентифікації.

Жодних інших дій, направлених на виконання рішення про примусове видворення відповідача (звернення до державних органів України (зокрема Міністерства закордонних справ України), дипломатичних чи консульських установ, міжнародних організацій з метою сприяння та надання допомоги у видворенні тощо, з дотриманням положень, передбачених Розділом VІ вищевказаної Інструкції) позивач не здійснював.

Апелянт посилається на факт направлення листів до консульського відділу Посольства Саудівської Аравії в Україні, а також до департаменту консульської служби МЗС України, однак матеріали справи не містять доказів отримання відповідей на вказані листи на протязі року, а також доказів вжиття позивачем заходів, спрямованих на з`ясування причин відсутності відповідей протягом тривалого терміну, що свідчить про його формальний підхід до процедури ідентифікації відповідача.

У цьому контексті колегія суддів звертає увагу на висновки Європейського Суду з прав людини у справі «Шойго проти України» від 30 вересня 2021 року (заява №29662/13). У межах зазначеної справи Європейський суд з прав людини зазначив, що якщо під час затримання, процедура видворення не здійснюється органами влади з належною ретельністю, то така мета не виправдовує затримання, а тому позбавлення волі в цьому випадку стає свавільним. Тому, Суд встановив порушення частини першої статті 5 Конвенції, пункт f).

За таких обставин подальше утримання відповідача у Миколаївському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, фактично призводить до позбавлення його волі на тривалий строк без наявності злочину.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п. «f» частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

В п.п. 37, 39 рішення у справі «Вінтерверп проти Нідерландів» Європейський суд з прав людини вказав, що предметом та метою п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є lex generalis по відношенню до п. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є гарантувати, що нікого не може бути позбавлено волі у свавільний спосіб, таким чином, незалежно від відповідності національному праву «жодне свавільне утримання ніколи не може вважатися законним».

З огляду на викладене, є підстави вважати, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі; затримання до закінчення проведення процедури видворення, в тому числі для належної ідентифікації особи, має відповідати волі національному законодавству, воно має також бути необхідним за конкретних обставин справи.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили, що протягом шести місяців, на які позивач просить продовжити строк затримання відповідача, вжиті позивачем заходи призведуть до документування відповідача та забезпечення його видворення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.

Доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно встановлено обставини у справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення.

За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області залишити без задоволення.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.

Судове рішення складено у повному обсязі 26.09.2024 р.

Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко

Суддя: Ю.М. Градовський

Суддя: І.О. Турецька