Рішення

від 19.09.2024 по справі 333/5964/23

КОМУНАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЗАПОРІЖЖЯ

Справа № 333/5964/23

Провадження № 2/333/434/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2024 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого-судді Кулик В.Б., за участю секретаря судового засідання Пантюх Ю.О., представника позивача адвоката Кузьмінова Д.В., представника відповідача адвоката Конюшенко М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника адвоката Лелікова Сергія Олеговича до ОСОБА_2 про усунення перешкод у праві користування будинком (вселення), -

В С Т А Н О В И В:

20.07.2023 року ОСОБА_1 в особі представника адвоката Лелікова С.О. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у праві користування будинком (вселення).

ОСОБА_1 просить суд: вселити її у будинок, розташований за адресою:

АДРЕСА_1 обґрунтування позову ОСОБА_1 вказує, що 21.07.2011 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстрований Октябрським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції Полтавської області, актовий запис № 146, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 27.06.2023 року, повторно виданим Олександрівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Станом на 19.07.2023 року (день подачі позову до суду) шлюб між сторонами не розірвано, однак фактично шлюбні відносини припинені, спільне господарство сторони не ведуть, проживають окремо. 30.08.2011 року під час перебування у шлюбі відповідно до договору купівлі- продажу, посвідченого приватним нотаріусом Морозовою В.М., зареєстрованого в реєстрі за № 2437, сторони за сумісні кошти, які отримані в кредит, на ім`я ОСОБА_2 придбали житловий будинок, загальною площею 92,7 кв.м., житловою площею 47,5 кв.м., та земельну ділянку, кадастровий номер 2310100000:03:016:0036, площею 487 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто, позивач є співвласником будинку АДРЕСА_1 . Наразі, ОСОБА_1 не має можливості користуватись власним будинком через перешкоди, які чинить відповідач, змінив замки на хвіртці та на будинку. ОСОБА_2 не надає доступу до будинку, не передає ключі, не дає можливості завезти речі. У 2024 року позивач вимушена була звернутись до органів поліції, щоб останні прийняли заходи щодо чоловіка ОСОБА_2 , котрий змінив замки і потрапити до будинку вона не має можливості.

Ухвалою судді від 25.07.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

19.10.2023 року до суду надійшов відзив. Заперечення проти позову обґрунтовані таким. Шлюб між подружжям зареєстровано 21.07.2011 року. Наразі шлюб не розірвано. 30.08.2011 року сторони придбали спірний будинок. ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 2826-001/11Р та іпотечний договір № 2826-001/11р від 30.08.2011 року, взято в інтересах сім`ї суму кредиту для придбання будинку в розмірі 300000,00 грн. під 16% річних. Згідно із договором поруки № 2826-001/11Р від 30.08.2011 року, ОСОБА_1 виступила поручителем та зобов`язалася нести солідарну майнову відповідальність перед кредитором за виконання в повному обсязі зобов`язань ОСОБА_2 . Після укладення кредитного договору, сторони придбали відповідно до договору купівлі-продажу житловий будинок загальною площею 92,7 кв.м, який розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 2310100000:03:016:0036, за адресою: АДРЕСА_1 . Після придбання спірного будинку подружжя ОСОБА_3 постійно там проживало, як сім`я та вело спільне господарство. Однак, оскільки на вказаний будинок були накладені обтяження, в тому числі іпотекою, в даному будинку зареєстрований лише відповідач, як позичальник кредитних коштів. Позивач ОСОБА_1 у даному будинку та їх спільна донька зареєстровані не були. З початком військової агресії російської федерації та оголошенням військового стану в Україні позивач, разом із спільною донькою подружжя ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донькою від першого шлюбу ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виїхали за межі України до Французької Республіки. Наразі ОСОБА_1 також разом із дітьми перебуває за кордоном, а саме у Французькій Республіці (Франції). Тому, доводи позивача щодо не можливості вільного користування спільним будинком є неспроможними. Крім того, в середині 2023 року ОСОБА_2 з метою заробітку для погашення кредиту виїхав до Швейцарської Конференції, де перебуває і наразі, а тому, він фізично не може перешкоджати позивачу користуватись їх спільним майном. Просить у позові відмовити за необґрунтованістю.

Ухвалою суду від 10.04.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Витребувано з Адміністрації Державної прикордонної служби України інформацію щодо перетину кордону громадянкою України ОСОБА_1 за період з січня 2022 року по 10.04.2024 року із зазначенням дат виїзду та в`їзду на/з території України та громадянином України ОСОБА_2 за період з січня 2023 року по 10.04.2024 року із зазначенням дат виїзду та в`їзду на/з території України.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, свої інтереси в суді довірила представляти адвокату Кузьмінову Д.В., який позов підтримав, просив його задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_6 у судове засідання не з`явився, свої інтереси в суді довірив представляти адвокату Конюшенко М.А., яка проти позову заперечувала з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.

З`ясувавши позиції сторін, заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Судом встановлено, що сторони 21.07.2011 року уклали шлюб, який зареєстрований Октябрським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції Полтавської області, актовий запис № 146. На даний час шлюб не розірвано.

30.08.2011 року під час перебування у шлюбі відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Морозовою В.М., зареєстрованого в реєстрі за № 2437, сторони за сумісні кошти, які отримані в кредит, на ім`я ОСОБА_2 придбали житловий будинок, загальною площею 92,7 кв.м., житловою площею 47,5 кв.м., та земельну ділянку, кадастровий номер 2310100000:03:016:0036, площею 487 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

У приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Морозової В.М. 30.08.2011 року ОСОБА_1 було написано заяву, в якій остання дала згоду за купівлю її чоловіком, за спільні кошти, житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , які стануть їх сумісною власністю. Також надала згоду на передачу даного майна в іпотеку, зазначила, що правочини вчинені в інтересах їх сім`ї (а.с. 8).

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 336676483 від 22.06.2023 року встановлено, що житловий будинок на адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянкою, кадастровий номер 2310100000:03:016:0036, площею 487 кв.м., на праві приватної власності належить відповідачу, дата внесення запису 30.08.2012 року (а.с. 5-7).

ОСОБА_2 з 07.08.2019 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , позивач за вказаною адресою разом із дітьми не зареєстрована. Даний факт сторонами не заперечується.

Відповідач ОСОБА_2 несе витрати з утримання спірного житлового будинку, а саме: сплачує комунальні платежі, як зазначено у відзиві на позов на суму 25000,00 грн., проте належних доказів сплати до суду не надано.

18.03.2024 року представником позивача ОСОБА_7 до суду надано копію повідомлення заяви ОСОБА_1 ,. зареєстрованої 07.02.2024 року в журналі єдиного обліку за № 2270 та копію відповіді ВП № 4 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області від 09.02.2024 року.

Згідно з талоном повідомлення ЄО № 2270 06.02.2024 року о 13 год. 02 хв. надійшла заява до РУ про те, що 06.02.2024 року надійшла заява від ОСОБА_1 , яка просить органи поліції прийняти заходи відносно її чоловіка ОСОБА_2 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , котрий змінив вхідні замки, через що вона не може потрапити до будинку. Після розгляду даної заяви ОСОБА_1 надано відповідь та рекомендовано звернутись до суду, тому що в цій ситуації вбачаються ознаки цивільно-правових відносин.

15.05.2024 року до суду надійшла інформація з Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, з якої встановлено що ОСОБА_1 дійсно перетинала кордон країни, а саме: 09.03.2022 року виїзд за межі країни, 23.05.2023 року в`їзд (Перемишль Запоріжжя), 30.05.2023 року виїзд (Запоріжжя Перемишль), 12.01.2024 року в`їзд Перемишль Запоріжжя), 08.02.2024 року виїзд (Запоріжжя Перемишль),10.02.2024 року в`їзд (Перемишль-Київ), 17.02.2024 року виїзд. Також, з відповіді вбачається, що інформація щодо перетинання державного кордону України ОСОБА_2 у період з 01.01.2023 року по 10.04.2024 року в базі даних відсутня.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею восьмою Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05.07.2012 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02.12.2010 року).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст. 319 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Згідно зі ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Суд зазначає, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно.

У справі встановлено, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю подружжя, тобто фактично кожному належить по частині будинку. На даний час поділ майна не відбувся, в натурі частки не виділено, а відтак, обидві сторони мають охоронюване законом право на мирне володіння та користування майном.

Спір між сторонами даної справи виник щодо наявності/відсутності перешкод у ОСОБА_1 щодо користування вказаним будинком та вселення у будинок.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою-другою ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Суд, проаналізувавши і оцінивши надані докази, подані сторонами, дійшов висновку про те, що у позивача правомірно виникло право на користування вказаним житловим приміщенням.

Доказів того, що позивач забезпечений іншим житлом матеріали справи не містять.

Відповідачем не заперечується факт того, що будинок є спільним майном подружжя, проте останній заперечує, що чинить перешкоди дружині у користуванні будинком, мотивуючи тим, що вона знаходиться за межами країни.

Проте суд не приймає до уваги доводи відповідача, так як вони не підтверджені жодним доказом, окрім того, факт перешкоджання спростований зверненням позивача до органів поліції 06.02.2024 року, а згідно з інформацією з Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 в цей час перебувала на території України, тобто перешкоджання позивачу, як співвласнику будинку, у користуванні цим будинком, зокрема, але не виключно, змінено замки, що є порушенням ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Враховуючи викладене, вирішуючи спір на підставі належним чином оцінених доказів, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та вселення до житлового будинку.

Предметом позову ОСОБА_1 є матеріально-правова вимога, стосовно якої остання просила ухвалити судове рішення, усунення перешкод у користуванні житловим будинком за адресою: будинок АДРЕСА_1 шляхом вселення.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. п. 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).

Оскільки суд встановив, що позивач фактично на даний час у спірному будинку не проживає, не має можливості потрапити до нього та, враховуючи, що відповідач заперечував проти задоволення позову, що, у свою чергу, також свідчить про те, що він чинить позивачу перешкоди у користуванні житлом, суд дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом вселення підлягають задоволенню.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 року).

Питання про судові витрати вирішено судом відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову-на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ст. 137 ЦПК України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат, зокрема, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Позивачем не було заявлено вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу.

У зв`язку з задоволенням позовних вимог ОСОБА_1 з відповідача ОСОБА_2 на її користь підлягають стягненню понесені та документально підтверджені судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 1073 грн. 60 коп.

Керуючись ст. ст. 319, 321, 358, 391 ЦК України, ст. ст. 81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 в особі представника адвоката Лелікова Сергія Олеговича до ОСОБА_2 про усунення перешкод у праві користування будинком (вселення) задовольнити.

Вселити ОСОБА_1 у будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя В.Б. Кулик