Рішення

від 24.09.2024 по справі 352/2632/23

ТИСМЕНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 352/2632/23

Провадження № 2/352/124/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2024 року м. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - Гриньків Д.В.,

секретар судового засідання Івасів В.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Тисменицької міської ради в особі Марковецького старостинського округу №4 Тисменицької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державний реєстратор Обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» Кравченко Ольга Ярославівна про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання права власності в порядку спадкування за законом,-

В С Т А Н О В И В:

І. Короткий зміст позовних вимог.

01.11.2023 року позивач звернувся до Тисменицького районного суду Івано-Франківської області з позовною заявою до ОСОБА_4 , Тисменицької міської ради в особі Марковецького старостинського округу №4 Тисменицької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державний реєстратор Обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» Кравченко Ольга Ярославівна про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що він, як спадкоємець після смерті батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в процесі оформлення спадкових прав на частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , звернувся до нотаріуса. Остання повідомила позивачу про те, що право власності на дане домоволодіння було зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі виписки з погосподарської книги №271 від 25.10.2017 року та №723 від 26.10.2017 року. Як зазначає позивач, вказані протиправні дії відповідачем були вчинені за допомогою державного реєстратора ОКП «ОБТІ» ОСОБА_6 , яка порушила вимоги Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки ОСОБА_4 здійснила реєстрацію за собою прав власності на будинковолодіння як замовник будівництва, хоча будинок був побудований у 1978 році, тобто до народження відповідача. Отже позивач вважає, що ОСОБА_4 фактично позбавила його можливості реалізувати своє право як спадкоємця після смерті батька, тому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію №38286527 від 22.11.2017 року та визнати за ним право власності на 1/2 спірного будинковолодіння в порядку спадкування за законом.

ІІ. Стислий виклад позиції учасників справи.

Відповідач ОСОБА_4 скористалася правом на подання відзиву, який поданий її представником, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне. Так, ОСОБА_1 не є власником спірного будинковолодіння та немає доказів такого права власності. Окрім того, догляд за батьком, ОСОБА_5 , який тяжко хворів і проживав разом із нею у с. Старі Кривотули та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 році, здійснювала саме відповідач аж до його смерті, оскільки позивач не брав жодної участі у його лікуванні та догляді. Зазначає, що у позивача з батьком були напружені взаємовідносини. Вказує, що за життя батько склав на ім`я ОСОБА_4 заповіт, яким усе своє майно заповів своїй дочці відповідачу по справі. Надалі батько та позивач зверталися до Марківецької сільської ради із заявою про відмову від частки в спірному домогосподарстві, а отже фактично ОСОБА_4 стала одноосібним власником такого. Крім цього представник відповідача наголошує на тому, що позивачем пропущено строк позовної давності, який, на його думку, обраховується з 24.11.2018 року, як дати смерті ОСОБА_5 , заяви про поновлення такого строку позивачем до суду не подано. Також зазначає, що позивачем не надано доказів того, що він звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та зауважує, що ОСОБА_1 постійно не проживав у спірному будинку, хоча мав формальну реєстрацію місця проживання у ньому. Вважає, довідку №162 від 17.10.2023 року, видану старостою Марковецького старостинського округу про те, що позивач постійно проживав разом із батьком у спірному домоволодінні аж до дня смерті останнього такою, що не відповідає дійсності, неправдивою, яка спростовується показаннями свідків, тому позивачу необхідно було звернутися до суду із заявою про визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, а не з вказаним позовом.

Крім того на адресу суду також надійшов відзив Тисменицької міської ради, в якому представник відповідача вважає позовну заяву необґрунтованою та просить відмовити у позові, виходячи з наступного. Так, на думку представника, позивачем не зазначено змісту позовних вимог до міської ради, яка є відповідачем у справі, не долучено копії документів (або спроб отримати такі) на підставі яких було зареєстровано право власності на спірний будинок за ОСОБА_4 , що унеможливлює оцінити правомірність здійснення такої реєстрації, жодних вимог до особи, яка здійснила таку реєстрацію не заявлено. Окрім того, не надано доказів відмови нотаріуса в оформленні прав позивача на спадщину та інших доказів, зокрема: копії самого заповіту, інформації про заведення нотаріусом спадкової справи після смерті ОСОБА_5 , свідоцтва про смерть батька, доказів, що батько був власником спірного будинковолодіння. До того ж зазначає, про сплив строк позовної давності, який на думку представника міської ради, обраховується з 22.11.2017 року, як дня державної реєстрації права власності на спірне будинковолодіння.

У відповіді на відзив, який надійшов на адресу суду 19.12.2023 року, представник позивача зазначив про те, що вважає хибним твердження ОСОБА_4 з приводу моменту, з якого слід обраховувати строк позовної давності, а саме вважає правильною датою 19.10.2023 року, тобто дату отримання позивачем консультації нотаріуса, як дня з якого особа дізналася про порушення свого права, а отже, на думку представника позивача, строк позовної давності пропущено не було. Вказує на те, що саме ОСОБА_4 не звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у шестимісячний строк, та не отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, тому вважається такою, що не прийняла спадщину, а отже право на спадкування отримав ОСОБА_1 як спадкоємець за законом першої черги. Вважає твердження ОСОБА_4 про її догляд за батьком до його смерті неправдивими, оскільки саме позивач здійснював догляд за батьком до його смерті, так як ОСОБА_1 з 07.03.2017 по 30.11.2018 року отримував компенсаційну виплату як особа, яка доглядає за особою з інвалідністю. Зауважує, що ОСОБА_4 помилково вважає, що прийняла спадщину ще за життя батька на підставі довідки з погосподарської книги, не будучи замовником будівництва. Також вбачає зловживання правами з боку ОСОБА_4 стосовно заяви, яка ніби то написана від імені позивача, та вважає таку заяву підробленою відповідачем ОСОБА_4 . Тому просив позов задовольнити в повному обсязі.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити повністю. Представник позивача зазначив про те, що 17.10.2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до сільської ради для оформлення права власності як спадкоємець після смерті батька ОСОБА_5 та отримав довідку №162 у якій зазначено, що його батько, позивач та відповідач ОСОБА_4 проживали разом та були зареєстровані до дня смерті батька за однією адресою в АДРЕСА_1 . В подальшому 19.10.2023 року ОСОБА_1 звернувся на консультацію до нотаріуса, де отримав інформацію про те, що право власності на спірне будинковолодіння за життя батька на підставі виписки з погосподарської книги зареєструвала за собою ОСОБА_4 . Згідно даних погосподарської книги одноособовим власником спірного будинку був їх батько ОСОБА_5 . Як зазначає представник позивача, відповідно до довідки Маковецького старостинського округу від 18.10.2023 року №164, зазначений житловий будинок було побудовано у 1978 році. Вказує, що на ім`я ОСОБА_4 батьком було складено заповіт, однак згідно даних спадкового реєстру спадкова справа після смерті батька не заводилась.

На запитання представника відповідача позивач пояснив, що батько ОСОБА_5 помер у с.Старі Кривотули, однак останні два роки проживав то у с. Марківці, то у с. Старі Кривотули. Позивач зазначив, що проживав у с. Марківці у спірному будинку. Про заповіт, складений на сестру, не знав. Вказав, що доглядав батька коли він жив у с. Марківці. Окрім цього підтвердив, що не звертався у нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини, так само як із заявою про визначення додаткового строку для подання заяви для прийняття спадщини. Заповіт також ним оскаржений не був.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, просив відмовити у їх задоволенні. Окрім цього зазначив, що ОСОБА_4 здійснювала фактичний догляд за батьком аж до його смерті. Батько склав заповіт в її користь ще 29.01.2013 року. Зазначив, що 10.10.2017 року покійний звернувся до сільської ради із заявою про відмову від частки у домоволодінні.

Представник відповідача Тисменицької міської ради в судове засіданні не з`явився, до суду надав відзив, в якому просив розгляд справи проводити без його участі.

Третя особа Державний реєстратор Обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» Кравченко Ольга Ярославівна в судове засідання не з`явилася, повідомлялася належним чином про дату, час та місце розгляду справи, на адресу суду від неї повернувся конверт з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

ІІІ. Відомості про рух справи. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді від 06.11.2023 року позовну заяву залишено без руху.

10.11.2023рокупредставником позивача недолікипозовної заяви усунуто.

Ухвалою судді від 13.11.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Ухвалою судувід 11.01.2024року постановлено витребувати у Тисменицької міської ради Івано-Франківської області оригінали заяв від 10.10.2017 року поданих на ім`я сільського голови ОСОБА_7 від імені ОСОБА_1 про відмову від частки в домогосподарстві та від ОСОБА_4 про надання на приватизацію земельної ділянки, які знаходяться в Марковецькому старостинському окрузі №4 Тисменицької міської ради Івано-Франківської області.

Ухвалою суду від 19.02.2024 року постановлено витребувати у Івано-Франківської районної державної адміністрації матеріали реєстраційної справи щодо державної реєстрації права власності на будинковолодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 , номер відомостей про речове право №23513769.

Ухвалою суду від 20.03.2024 року призначено по справі судову почеркознавчу експертизу.

Ухвалами суду від 11.04.2024 року відновлено провадження по справі, виправлено описку в ухвалі суду про призначення експертизи та зупинено провадження.

Ухвалою суду від 20.05.2024 року поновлено провадження по справі у зв`язку із клопотанням експерта.

Ухвалою судувід 23.05.2024року постановлено надати експерту Івано-Франківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Тутецькій Н.В. документи, які містять вільні зразки підпису ОСОБА_1 та експериментальні зразки підписів ОСОБА_1 , провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

Ухвалою від 14.06.2024 року поновлено провадження у справі у зв`язку із надходженням до суду висновку експерта.

Ухвалою суду від 25.06.2024 року постановлено підготовче провадження в даній справі закрити, призначити справу до судового розгляду, викликати для допиту в судовому засіданні свідків.

ІV. Фактичні обставини справи.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що є тіткою позивача та ОСОБА_4 , перебуває з позивачем у неприязних стосунках, натомість з відповідачем у дружніх. Зазначила, що в той час коли ОСОБА_9 проживала в с. Марківці, свідок часто навідувала їх з татом та ніколи не бачила, щоб позивач піклувався про батька. Крім того ОСОБА_1 не допомагав з доглядом за батьком ОСОБА_9 , не брав його до себе за місцем проживання у м. Івано-Франківськ. Померлий казав, що у нього немає сина. У 2009 році ОСОБА_9 вийшла заміж та переїхали жити у с. Старі Кривотули, батько хворів, йому ампутували ногу у зв`язку із чим отримав інвалідність, тому ОСОБА_9 з 2016 року перевезла його за місцем свого проживання у с. Старі Кривотули, де і доглядала за ним. Після смерті ОСОБА_5 саме ОСОБА_4 здійснила його поховання, встановила на могилі пам`ятник. Позивач на цвинтар до батька не приходив, також він ніколи із батьком в с. Марківці не проживав, а спірне будинковолодіння з 2016 року було закрите.

Свідок ОСОБА_10 , яка є свекрухою ОСОБА_4 , у судовому засіданні пояснила, що відповідач в с. Старі Кривотули проживає вже 15 років. Вказала, що ОСОБА_4 приїжджала до батька в с. Марківці, у період з 2009 до 2016 року та допомагала йому. В подальшому ОСОБА_5 захворів і йому ампутували ногу. У зв`язку з цим ОСОБА_4 забрала його за місцем свого проживання у с. Старі Кривотули. Заначила, що саме ОСОБА_4 доглядала батька та за необхідності возила його у лікарню. Коли батько помер, то похоронами займалася тільки ОСОБА_9 і за власні кошти встановила йому пам`ятник. Позивача в цей період свідок у селі не бачила, так як він проживав у м. Івано-Франківськ.

Свідок ОСОБА_11 ,яка єдвоюрідною сестроючоловіка ОСОБА_4 зазначила,що ОСОБА_4 знає 15років,її батько ОСОБА_5 тривалий часхворів тав подальшомувтратив ногу,з нимне булокому залишатисяза місцемйого проживанняу с.Марківці.У зв`язкуіз цим ОСОБА_9 прийняларішення проте,що йоготреба перевезтидо с.Старі Кривотули,яке підтрималивсі родичі.Свідок вказала,що саме ОСОБА_4 купувала батьковімедикаменти тавін проживаву селіз 2016по 2018рік,тобто почас смерті.Коли свідокспілкувалася зпокійним,він невиявляв бажанняжити усина ОСОБА_1 ,не згадувавпро нього.На час,коли ОСОБА_9 не маламожливості доглядатиза батькомчерез хворобудитини,то позивачане булопоруч зтатом,годувати ОСОБА_5 ходили сусіди,а синдо ньогоне приїжджав. Похованням батька у с. Марківці займалася ОСОБА_4 .

Згідно довідки про реєстрацію місця проживання Марковецької сільської ради від 28.08.2020 року місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване за адресою АДРЕСА_1 з 01.08.1992 року (т.1, а.с.9).

З інформації з державного реєстру речових прав на нерухому майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №351114178 від 19.10.2023 року право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 з 20.11.2017 року в частці 1/1 зареєстровано за ОСОБА_4 (т.1, а.с.10-11).

Відповідно до записів погосподарської книги за №4 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 побудований в 1978 році (т.1, а.с.13).

Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 26.11.2018 року виконавчим комітетом Марковецької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а.с.68).

Відповідно до копії заповіту від 29.01.2013 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 все своє майно заповів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.1, а.с.69).

В матеріалах справи містяться заяви на ім`я сільського голови ОСОБА_7 від ОСОБА_5 та ОСОБА_1 від 10.10.2017 року, згідно яких вони відмовляються від своїх часток в домогосподарстві, яке знаходиться в АДРЕСА_1 (т.1, а.с.70, 71, 128).

Окрім цього до матеріалів справи долучена заява на ім`я сільського голови ОСОБА_7 від ОСОБА_4 з проханням надати дозвіл на приватизацію земельної ділянки в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку (т.1, а.с.72, 129).

Згідно довідки Тисменицької міської ради від 11.12.2023 року №146, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 15.06.2016 по 24.11.2018 року проживав за адресою АДРЕСА_2 (т.1, а.с.96).

З інформаційної довідки зі Спадкового реєстру №75441791 від 16.01.2024 року вбачається, що інформація про відкриття спадкової справи після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 відсутня (т.1, а.с.131).

Згідно копії погосподарської книги Марковецького старостинського округу №4 Тисменицької міської ради Івано-Франківської області за період з 1991 по 1995 року, членом господарства, який відноситься до суспільної групи робітничий двір, був голова сім`ї - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , його дружина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , син - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо якого міститься запис, про те, що 29.12.1990 року він вибув з домогосподарства та 25.12.1991 року повернувся, син - ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , дочка ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.1, а.с.157).

В матеріалах справи міститься копія акту обстеження матеріально-побутових умов проживання сім`ї від 14.02.2024 року, складений Тисменицькою міською радою про те, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка проживає в АДРЕСА_1 є власником житлового приміщення, побудованого у 1978 році, загальною площею 80 кв.м. земельних ділянок, 0,1155 га для ГЖБ та 0,6399 га для ОСГ. За свідченнями сусідів від 14.02.2024 року, зокрема ОСОБА_8 та ОСОБА_14 , за адресою АДРЕСА_1 з 1996 року та по теперішній час ОСОБА_1 , 1972 року народження, не проживав (т.1, а.с.165, 165зв).

У реєстраційній справі №1415640426258 від 24.11.2017 року щодо житлового будинку по АДРЕСА_1 міститься заява ОСОБА_4 про державну реєстрацію права приватної власності за нею на житловий будинок з господарськими будівлями за вказаною адресою (т.1, а.с. 190-191).

Картка прийому заяви №104395989 у зазначеній реєстраційній справі містить перелік документів, поданих разом із заявою, а саме: технічний паспорт, виписка з погосподарської книги №723 Марковецької сільської ради та виписка з погосподарської книги №721 Марковецької сільської ради (т.1, а.с.192).

Згідно виписок з погосподарської книги №№ НОМЕР_2 , 723 власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 122,3 та земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,07 га за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 , 1986 року народження (т.1, а.с.196, 197).

З інформації з державного реєстру речових прав на нерухому майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №104735904 від 22.11.2017 року о 16:56:28 інформація про право власності на нерухоме майно по АДРЕСА_1 у вказаних реєстрах відсутня (т.1, а.с.204).

З інформації з державного реєстру речових прав на нерухому майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна щодо суб`єкта №104736330 від 22.11.2017 року за ОСОБА_4 на підставі свідоцтв про право власності на нерухоме майно №37693943 та №37693290 від 18.05.2015 року, зареєстровано право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 2625882901:06:004:0511 та 2625882901:06:004:0510, які знаходяться в с. Марківці Тисменицького району Івано-Франківської області (т.1, а.с.205-207).

Згідно рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_6 ОКП «ОБТІ» від 22.11.2017 року №38286527 на підставі виписки з погосподарської книги №723 від 26.10.2017, за №721 від 25.10.2017, виданих Марковецькою сільською радою, було проведено державну реєстрацію права приватної власності на житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 (т.1, а.с.208).

Відповідно до висновку експерта №СЕ-19/109-24/5132-ПЧ, підпис від імені ОСОБА_1 у заяві про відмову від частки в домогосподарстві від 10.10.2017 року виконаний ОСОБА_1 ( т.2, а.с.37).

V.Мотиви з яких виходить суд та норми права.

Щодо вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон № 1952-IV).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону № 1952-IV).

В абзаці другому частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV, вказано, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

Тобто даною нормою передбачено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення відповідні права припиняються. При цьому, якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав.

Крім того, якщо в реєстрі наявні відомості про речові права, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, рішення про реєстрацію яких в подальшому скасовані судом, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації набуття відповідних прав чи обтяжень.

Зазначене положення закону обумовлено тим, що суд вирішує спір про право. Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності.

При розгляді справи цієї категорії суд визначає: (а) неправомірність дій особи, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник (адже саме ці дії призвели до внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цих відомостей); (б) тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, а тому (в) в цієї особи відсутнє право власності, а отже (г) право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище обставини).

Порядок дій державного реєстратора у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення врегульований абзацами другим і третім частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV і за загальним правилом, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, державний реєстратор повинен керуватися положеннями Закону № 1952-IV, чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення.

При цьому, в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV, відомості про право власності відповідача з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вилучаються. Задоволення позову є підставою для вчинення державним реєстратором нової реєстраційної дії, а саме внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи та положень абзаців другого та третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами).

Щодо прав на будинковолодіння на момент здійснення державної реєстрації.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 6 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», до правовідносин, що виникли до прийняття 15 квітня 1991року Закону України «Про власність», застосовується чинне на той час законодавство.

Так, відповідно до законодавства, чинного до прийняття 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність», права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

Згідно зі ст. 13 Закону Української РСР «Про сільську раду депутатів трудящих Української РСР» 1968 року (зі змінами) на вказані ради було покладено обов`язок здійснення обліку населення та ведення за встановленими формами погосподарських книг. Таким чином, записи у погосподарських книгах, визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності на житлові споруди.

Спеціальним нормативним актом, який визначав порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах є Вказівки по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13.04.1979 №112/5, а згодом Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12.05.1985 № 5-24/26, та Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25.05.1990 року №69, які були замінені Інструкцією з ведення погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженою наказом Міністерства статистики України від 22.02.1995 № 48.

Згідно із зазначеними Вказівками суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї).

Особи, які працюють у колгоспі, але не є членами колгоспу, відносяться до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників.

Оскільки спірний житловий будинок з господарськими спорудами відносився до суспільної групи робітничий двір, майнові правовідносини господарства робітника були врегульовані загальними нормами цивільного, земельного та сімейного права, відтак положення статей 120, 123 ЦК УРСР застосуванню не підлягають.

Щодо спадкування права власності на будинковолодіння.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частинами першою та другою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

На підставі частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статті 1270 цього Кодексу (шість місяців), він не заявив про відмову від неї.

Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не саму реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Даною статтею унормовано, що у випадку, коли особа постійно не проживає із спадкодавцем, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є подана нотаріусу заява.

Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

У постановахВерховного Судувід 27лютого 2019року усправі №471/601/17(провадження№ 61-38452ск18),від 10квітня 2020року усправі №355/832/17(провадження№ 61-27212св19),від 19травня 2021року усправі №937/10434/19-ц(провадження№ 61-3620св21)зроблено висновокпро те,що державнареєстрація позивачау спірномужитловому будинкусама пособі неє беззаперечнимдоказом йогопостійного проживанняна моментсмерті спадкодавця за адресою реєстрації.

Щодо позовної давності.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина першастатті 261 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96 цс 18) зазначено, що стаття 256ЦК Українивизначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Виходячи з вимогстатті 261 ЦК Українипозовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи є порушеним право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону. Подібні за змістом висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381 цс 18) та від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306 цс 18).

VІ. Висновки суду.

Розглянувши матеріали цивільної справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на нижчевикладене.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, то суд зазначає, що звернення до суду та застосування судом певного способу захисту має забезпечити поновлення порушеного права або гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, а також забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту, тобто одне право має захищатися одним позовом.

Відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення має наслідком припинення відповідних прав. Відтак, скасування рішення про державну реєстрацію має наслідком повернення відповідних прав у стан, що існував до відповідної державної реєстрації.

Разом з тим, згідно з відомостями із державного реєстру, інформація про право власності на нерухоме майно по АДРЕСА_1 до прийняття державним реєстратором оскаржуваного рішення відсутня.

В той же час, позивач не довів, що реєстрація права власності на спірне будинковолодіння порушує його права, оскільки, на момент реєстрації права власності ОСОБА_1 не набув права власності на будинок ні в цілому, ні у якісь частині, так як останній відносився до суспільної групи - робітничий двір, положення статей 120, 123 ЦК УРСР до даних правовідносин застосуванню не підлягають.

Таким чином,скасування рішенняпро реєстраціюправа власностіне призведедо поновленняправ позивачата негарантуватиме йому можливість отримання якогось відшкодування.

Заразом, суд приймає до уваги і те, що позивач в обґрунтування своїх вимог зазначав, що будинок по АДРЕСА_1 на праві власності належав його батьку. Проте, як встановлено судом, ОСОБА_1 не може набути право власності на будинковолодіння шляхом спадкування за законом після смерті батька, оскільки в спадщину не вступив, бо на час її відкриття із спадкодавцем постійно не проживав та у шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не звернувся.

Одночасно, суд враховує правовий висновок ВС, що державна реєстрація позивача у спірному житловому будинку сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті спадкодавця за адресою реєстрації.

Постійне проживання батька на час смерті саме із відповідачем ОСОБА_4 , а не з позивачем по справі, підтверджено як показаннями свідків, так і довідкою Тисменицької міської ради за №146 від 11.12.2023 року та актом Тисменицької міської ради від 14.02.2024 року.

При цьому суд не вважає належним доказом прийняття позивачем спадщини на підставі ч.3 ст.1268 ЦК України надану ним довідку про отримання (неотримання) допомоги ОСОБА_1 , як особою, що здійснює догляд за особою з інвалідністю І групи у період з 07.03.2017 по 30.11.2018, оскільки в останній не зазначено за ким саме позивач здійснював догляд. Крім того, про відсутність здійснення будь-якого догляду позивачем за батьком ствердили свідки, що були допитані судом.

Щодо довідки Тисменицької міської ради від 17.10.2023 року №162, яка підписана старостою ОСОБА_15 та згідно якої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до дня смерті постійно проживав за адресою АДРЕСА_1 , разом із ним до дня його смерті в даному будинку проживали дочка ОСОБА_4 , 1986 року народження та син ОСОБА_1 , 1972 року народження (а.с.12), то дана інформація спростовується довідкою Тисменицької міської ради від 11.12.2023, яка по часу була видана пізніше, та актом обстеження від 14.02.2024, що підписаний в тому числі ОСОБА_15 .

Таким чином, позивач не довів суду, що реєстрація права власності на спірне будинковолодіння порушує його права, так як будь-яких доказів про наявність у нього права власності на момент проведення державної реєстрації не надав, спадщину після смерті батька не прийняв, оскільки на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем постійно не проживав, у встановлений строк із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса у шестимісячний строк не звертався, заповіт, складений батьком на ім`я ОСОБА_4 , не відмінявся.

Стосовно строку позовної давності, то суд зазначає, що позивачу достеменно було відомо про смерть батька, яка мала місце 24.11.2018 року. Дана обставина, на переконання суду, свідчить про те, що позивач міг довідатися про реєстрацію права власності за відповідачем одразу після смерті батька, тобто у листопаді 2018 року.

Разом з тим, вказуючи на момент, з якого слід обраховувати строк позовної давності, а саме: 19.10.2023 року, як дату отримання позивачем консультації нотаріуса, суду жодних доказів надання такої консультації не надав, а відтак в силу вимог статей12,81 ЦПК Українине довів обставини, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх заперечень та як наслідок несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

В той же час, з врахуванням висновків ВС та вищевикладеного, оскільки судом не встановлено порушення права позивача, за захистом якого той звернувся до суду, то суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості, не застосовуючи при цьому позовну давність.

VІІ. Судові витрати.

Згідно ізстаттею 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі відмови в позові - на позивача. Отже, суд вважає, що судові витрати зі сплати судового збору слід залишити за позивачем.

Щодо понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, суд, зважаючи на позиції сторін щодо цього питання, дійшов такого висновку.

Представник відповідача в судовому засіданні до закінчення судових дебатів вказав, що відповідач очікує понести від 5000 до 10 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу в рамках договору від 04.12.2023 року про надання правової допомоги, укладеного Адвокатським бюро «Дворський та партнери» в особі ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 .

24.09.2024 року ОСОБА_3 подав суду клопотання з додатками про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 23900 грн.

На підтвердження понесення витрат на оплату професійної правничої допомоги представник відповідача надав такі докази:

ордер серії АТ №1055726 до договору про надання правової допомоги від 04.12.2023 року (т.2, а.с.82);

рахунок №01 від 23.09.2024 року, відповідно до якого отримувач: Адвокатське бюро «Дворський та партнери», платник: Гавадзин Х.М., призначення платежу: надання правової допомоги за договором від 04.12.2023 року з урахуванням пролонгацій терміну його дії на 2024 рік, в якому міститься інформація про кількість, види робіт, кількість годин витрачених на зазначені роботи, загальною вартістю 23900 грн, згідно якого відповідач сплатив авансовий платіж за надані послуги в сумі 5000 грн (т.2, а.с. 106-108);

детальний опис обсягу виконаних робіт у цивільній справі №352/2632/23 (т.2, а.с.109-111);

квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки №5102-04-001/С від 04.12.2023 року, де платник ОСОБА_4 , отримувач Адвокатське бюро «Дворський та партнери» на суму 5000 грн, призначення платежу: за правову допомогу згідно договору від 04.12.2023 року (т.2, а.с.115);

акт приймання-передачі наданих послуг правової допомоги від 23.09.2024 року за договором від 04.12.2023 року з урахуванням пролонгацій терміну його дії на 2024 рік, згідно якого загальна вартість наданих послуг з правової допомоги надані становить 23 900 грн (т.2, а.с. 112-114);

угода №01 від 31.05.2024 року про внесення змін та доповнень до договору про надання правової допомоги від 04.12.2023 року, згідно якої сторони дійшли згоди внести зміни до п.4.1 договору в частині проведення клієнтом оплати гонорару Адвокатському бюро в розмірі 5000 грн та вважати його як авансовий платіж, а також продовжити термін дії укладеного між сторону договору, шляхом укладення його у новій редакції від 01.06.2024 року (т.2, а.с.118)

договір про надання правової допомоги від 01.06.2024 року укладений між Адвокатським бюро «Дворський та партнери» та ОСОБА_4 (т.2, а.с.116-117);

додакова угода №01 до договору про надання правової допомоги від 01.06.2024 року з урахуванням подальших можливих пролонгацій, відповідно до якого Адвокатське бюро «Дворський та партнери» та ОСОБА_4 уклали угоду про вартість та порядок оплати послуг адвокатському бюро за надання професійної правничої допомоги у даній цивільній справі (т.2, а.с.119-120).

Даючи оцінку вищевказаному, суд виходить з того, що положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Разом з тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство встановило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. В частині 1 ст. 137 ЦПК України зазначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 742/2585/19.

Даючи оцінку доказам, долученим на підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу у даній цивільні справі у розмірі 23 900 гривень, суд зазначає, що у договорі про надання правової допомоги та у додаткових угодах визначені всі істотні умови договору, у тому числі вартість наданих послуг, в акті про надані послуги вказано, які саме було надано послуги, з чим відповідач погодився та здійснив їх часткову оплату.

Окрім того, представник позивача просив зменшити витрати та наголосив на тому, що у підготовчому судовому засіданні представник відповідача озвучив суму витрат на професійну правничу допомогу, яку понесе відповідач у зв`язку із розглядом даної справи, в розмірі від 5 000 до 10 000 грн. З огляду на зазначене, просив у разі стягнення із позивача таких витрат визначити їх у розмірі від 5 000 до 10 000 грн.

Таким чином суд, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності та значимості процесуальних дій у справі, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат та стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн.

На підставі ст.328, 392, 1272, 1296, 1297 ЦК України, керуючись ст. ст.12, 13, 76-81, 141, 142, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд-

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Тисменицької міської ради в особі Марковецького старостинського округу №4 Тисменицької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державний реєстратор Обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» Кравченко Ольга Ярославівна про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання права власності в порядку спадкування за законом, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 (десять тисяч) грн.

Згідно ст.273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ;

відповідачі: ОСОБА_4 , АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 ;

Тисменицька міська рада в особі Марковецького старостинського округу №4 Тисменицької міської ради, вул. Галицька, 17, м. Тисмениця, Івано-Франківська область, 77400, код ЄДРПОУ: 20562929;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державний реєстратор Обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» Кравченко Ольга Ярославівна, вул. С. Бандери, 77, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ: 03346064.

Рішення складене в повному обсязі 27.09.2024 року.

Суддя Тисменицького районного суду

Івано-Франківської області Гриньків Д.В.