Постанова

від 27.11.2024 по справі 352/2632/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 352/2632/23

Провадження № 22-ц/4808/1490/24

Головуючий у 1 інстанції ГРИНЬКІВ Д. В.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О.В.

суддів: Бойчука І.В., Мальцевої Є.Є.

з участю секретаря Петріва Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 нарішення Тисменицькогорайонного судувід 24вересня 2024року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Тисменицької міської ради в особі Марковецького старостинського округу №4 Тисменицької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державний реєстратор Обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» Кравченко Ольга Ярославівна про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання права власності в порядку спадкування за законом,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , Тисменицької міської ради в особі Марковецького старостинського округу №4 Тисменицької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державний реєстратор Обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» Кравченко О.Я., про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Свої позовні вимоги мотивував тим, що він, як спадкоємець після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в процесі оформлення спадкових прав на частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , звернувшись до нотаріуса дізнався, що право власності на дане домоволодіння було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі виписки з погосподарської книги №271 від 25.10.2017 року та №723 від 26.10.2017 року.

Позивач посилається на те, що відповідачка ОСОБА_2 фактично позбавила його можливості реалізувати своє право як спадкоємця після смерті батька, оскільки незаконно здійснила реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме будинковолодіння по АДРЕСА_1 , тому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію №38286527 від 22.11.2017 року права власності на будинковолодіння за ОСОБА_2 та визнати за ним право власності на 1/2 його частини в порядку спадкування за законом.

Рішенням Тисменицького районного суду від 24 вересня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Тисменицької міської ради в особі Марковецького старостинського округу №4 Тисменицької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державний реєстратор Обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» Кравченко О.Я. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, визнання права власності в порядку спадкування за законом, відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 гривень.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначив, що реалізуючи свої права 17 жовтня 2023 року він звернувся до старости Марковецького старостинського округу для одержання документів щодо оформлення права власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 як спадкоємець після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

17 жовтня 2023 року старостою Марковецького старостинського округу йому було видано довідку № 162 відповідно до якої до дня смерті ОСОБА_3 постійно проживали та були зареєстровані ОСОБА_2 (1986 р. н.) та ОСОБА_1 (1972 р. н.), а 18 жовтня 2023 року позивачу видано довідку №164 про те, що згідно з записами погосподарської книги №4 за 2016 - 2023 рр. житловий будинок з господарськими будівлями га спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 побудований в 1978 році.

19 жовтня 2023 року після консультації в нотаріуса та отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №351114178 від 19 жовтня 2023 року позивачу стало відомо, що ОСОБА_2 на підставі виписки з погосподарської книги № 721 від 25 жовтня 2017 року та №723 від 26 жовтня 2017 року, які було видано Марковецькою сільською радою, зареєструвала за собою право власності на спірний будинок.

Зазначив, що судом першої інстанції не враховано того факту, що в судовому засіданні представник діючи від імені та в інтересах відповідачки стверджував, що наявність заповіту звільняє його довірителя від вчинення встановлених Цивільним кодексом України дій щодо прийняття та оформлення відповідної спадщини, що фактично суперечить вимогам чинного Цивільного законодавства оскільки право на спадщину виникає у день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у 6 місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Частиною 3 ст. 1268 ЦК України чітко визначено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України.

Вважає, що позиція відповідачки є помилковою, оскільки відповідно до ЗУ «Про нотаріат» вказано, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, однак у випадку судового спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , остання спадщину не прийняла, натомість зареєструвала за собою право власності на підставі підроблених документів, а саме на підставі виписки з погосподарської книги №721 від 25 жовтня 2017 року та № 723 від 26 жовтня 2017 року, які було видано Марковецькою сільською радою із посиланням на наявність заповіту.

Зазначив, що свідоцтво по право на спадщину у ОСОБА_2 відсутнє, що підтверджується витягом із спадкового реєстру.

Протиправність дійвідповідачки такожполягає утому,що вона намагаєтьсянезаконно заволодіти частиноюжитлового будинкуякий належитьйому післясмерті батькана підставідокументів правона отриманняяких у ОСОБА_2 відсутнє.Погосподарська книга-це документ,який міститьзаписи провласника житлаі відомостіпро членівйого сім`ї,характеристику будинкуз елементамиексплікацій,його адресу,дані проземельну ділянкуі їївідведення,в тойчас яксамі записиу погосподарськихкнигах визнаютьсяВерховним Судомяк актиорганів влади(публічніакти),що підтверджуютьправо приватноївласності (постанова Верховного суду від 18 грудня 2013 року по справі № 6-137ц13 та постанова Верховного суду від 06 листопада 2019 року по справі №559/375/16-ц).

Згідно наявної в матеріалах справи копії погосподарської книги Марковецької сільської ради за період з 1991 по 1995 роки в частині будинковолодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 можна побачити, що одноосібним власником був покійний батько ОСОБА_3 , тоді як ОСОБА_2 станом на 1992 рік було 6-ть років, а тому вона не може бути власником або заявником щодо реєстрації права власності на будинок за адресою АДРЕСА_1 .

Підтвердженням того, що ОСОБА_2 не є власником спірного будинковолодіння є також довідка від 18 жовтня 2023 року за № 164, видана ОСОБА_1 Марковецьким старостинським округом про те, що згідно з записами погосподарської книги № 4 за 2016 - 2023 рр. спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами побудований в 1978 році, тобто ще до народження ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 не зверталася із заявою про прийняття спадщини, а тому якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

На думку апелянта, судом не дано оцінки заяві написаній нібито ОСОБА_1 10 жовтня 2017 року про відмову від своєї частки в домогосподарстві, такої відповіді не має і у висновку почеркознавчої експертизи.

Відповідачка посилається на текст заяви який на її думку написаний ОСОБА_1 , при цьому якщо порівняти долучені до матеріалів справи заяви ОСОБА_2 та заяву яка нібито написано ОСОБА_1 , то почерки в них ідентичні, а тому ОСОБА_1 впевнений, що такої заяви не писав а почерк на ній відповідає почерку ОСОБА_2 вказана заява від його імені є підроблено саме ОСОБА_2 з корисливих мотивів у власних цілях, що не спростовано відповідачами.

Крім того, допитані в судовому засіданні свідки є зацікавленими особами в даній судовій справі з огляду на те, що свідок ОСОБА_4 - сестра мами (особа яка зацікавлена у тому, щоб ОСОБА_1 не отримав у власність частину спірного будинковолодіння), ОСОБА_5 - невістка, ОСОБА_6 - сестра чоловіка ОСОБА_2 .

Дані покази свідків не можуть встановлювати факти, які з огляду на закон або звичай установлюються в документах.

Щодо твердженнявідповідачки пронеобхідність застосуваннястроків позовноїдавності,то відповідачкоюне спростованотого,що позивачусаме 19жовтня 2023року післяконсультації внотаріуса сталовідомо,що ОСОБА_2 на підставівиписок зпогосподарської книги,а несвідоцтва проправо наспадщину,зареєструвала засобою правовласності наспірний житловийбудинок,що підтверджуєтьсяінформацією зДержавного реєструречових правна нерухомемайно № 351114178 від 19 жовтня 2023 року, тобто початок відліку строків позовної давності слід розпочинати власне з 19 жовтня 2023 року, як це визначено в ч. 1 ст. ст. 261 ЦК України де вказано, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Крім того, на думку апелянта завищеною є також сума витрат на правову допомогу. Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необгрунтованими. Однак адвокатом Дворським В. заява про відшкодування витрат на правову допомогу була надіслана стороні за годину до судового засідання, а саме 24 вересня 2024 року в день проголошення рішення.

Просив скасувати рішення суду першої інстанції, та постановити нове яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Дворський В.М. заперечив доводи апеляційної скарги та зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги його законності не спростовують. Просив рішення суду першої інстанції залишити без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення.

В обґрунтування відзиву зазначив, що доводи позивача щодо неповноти встановлених обставин, які мають значення для справи є необґрунтованими. Апелянт не надав суду доказів, які б підтверджували наявність у нього права власності на спірне будинковолодіння.

Судом встановлено, що саме відповідачка здійснювала догляд за батьком ОСОБА_3 до його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , натомість позивач проявив байдужість та самоусунувся від догляду за батьком.

Пояснення свідків, надані у судовому засіданні про те, що позивач не проживав разом із батьком до дня його смерті, позивачем не спростовані.

Відтак позивач не проживаючи із спадкодавцем станом на час його смерті та не подавши до нотаріуса заяву про прийняття спадщини, вважається таким що не прийняв спадщину після смерті батька, а тому його спадкові права не порушені.

У судовому засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_7 підтримали доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів.

Представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Дворський В.М. заперечив доводи апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість висновків суду обставинам справи.

Представник Тисменицької міської ради в особі Марковецького старостинського округу, та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державний реєстратор Обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином.

Відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.

Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, позивач не довів суду, що реєстрація права власності на спірне будинковолодіння порушує його права, так як будь-яких доказів про наявність у нього права власності на момент проведення державної реєстрації за відповідачкою не надав, спадщину після смерті батька не прийняв, оскільки на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем постійно не проживав, у встановлений строк із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса у шестимісячний строк не звертався.

З таким висновком колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , згідно довідки Марковецької сільської ради від 28.08.2020 року зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 з 01.08.1992 року (т.1, а.с.9).

З інформації з державного реєстру речових прав на нерухому майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №351114178 від 19.10.2023 року право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 з 20.11.2017 року в частці 1/1 зареєстровано за ОСОБА_2 (т.1, а.с.10-11).

Відповідно до записів погосподарської книги за №4 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 побудований в 1978 році (т.1, а.с.13).

Згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 26.11.2018 року виконавчим комітетом Марковецької сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1, а.с.68).

Відповідно до копії заповіту від 29.01.2013 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 все своє майно заповів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.1, а.с.69).

Відповідно до заяв на ім`я сільського голови ОСОБА_8 від ОСОБА_3 та ОСОБА_1 від 10.10.2017 року, останні відмовилися від своїх часток в домогосподарстві, яке знаходиться в АДРЕСА_1 (т.1, а.с.70, 71, 128).

10.10.2017 року ОСОБА_2 на ім`я сільського голови ОСОБА_8 подала заяву з проханням надати дозвіл на приватизацію земельної ділянки в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку (т.1, а.с.72, 129).

Згідно довідки Тисменицької міської ради від 11.12.2023 року №146, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 15.06.2016 по 24.11.2018 року проживав за адресою АДРЕСА_2 (т.1, а.с.96).

З інформаційної довідки зі Спадкового реєстру №75441791 від 16.01.2024 року вбачається, що інформація про відкриття спадкової справи після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 відсутня (т.1, а.с.131).

Згідно копії погосподарської книги Марковецького старостинського округу №4 Тисменицької міської ради Івано-Франківської області за період з 1991 по 1995 року, членом господарства, який відноситься до суспільної групи робітничий двір, був голова сім`ї - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , його дружина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , син - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , щодо якого міститься запис, про те, що 29.12.1990 року він вибув з домогосподарства та 25.12.1991 року повернувся, син - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , дочка ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.1, а.с.157).

Відповідно до копії акту обстеження матеріально-побутових умов проживання сім`ї від 14.02.2024 року, складеного Тисменицькою міською радою - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка проживає в АДРЕСА_1 є власником житлового приміщення, побудованого у 1978 році, загальною площею 80 кв.м. земельних ділянок, 0,1155 га для ГЖБ та 0,6399 га для ОСГ. За свідченнями сусідів від 14.02.2024 року, зокрема ОСОБА_4 та ОСОБА_12 , за адресою АДРЕСА_1 з 1996 року та по теперішній час ОСОБА_1 , 1972 року народження, не проживав (т.1, а.с.165, 165зв).

У реєстраційній справі №1415640426258 від 24.11.2017 року щодо житлового будинку по АДРЕСА_1 міститься заява ОСОБА_2 про державну реєстрацію права приватної власності за нею на житловий будинок з господарськими будівлями за вказаною адресою (т.1, а.с. 190-191).

Картка прийому заяви №104395989 у зазначеній реєстраційній справі містить перелік документів, поданих разом із заявою, а саме: технічний паспорт, виписка з погосподарської книги №723 Марковецької сільської ради та виписка з погосподарської книги №721 Марковецької сільської ради (т.1, а.с.192).

Згідно виписок з погосподарської книги №№ НОМЕР_2 , 723 власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 122,3 та земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, площею 0,07 га за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , 1986 року народження (т.1, а.с.196, 197).

З інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №104735904 від 22.11.2017 року о 16:56:28 інформація про право власності на нерухоме майно по АДРЕСА_1 у вказаних реєстрах відсутня (т.1, а.с.204).

З інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна щодо суб`єкта №104736330 від 22.11.2017 року за ОСОБА_2 на підставі свідоцтв про право власності на нерухоме майно №37693943 та №37693290 від 18.05.2015 року, зареєстровано право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 2625882901:06:004:0511 та 2625882901:06:004:0510, які знаходяться в с. Марківці Тисменицького району Івано-Франківської області (т.1, а.с.205-207).

Згідно рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_13 ОКП «ОБТІ» від 22.11.2017 року №38286527 на підставі виписки з погосподарської книги №723 від 26.10.2017, за №721 від 25.10.2017, виданих Марковецькою сільською радою, було проведено державну реєстрацію права приватної власності на житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (т.1, а.с.208).

Відповідно до висновку експерта №СЕ-19/109-24/5132-ПЧ, підпис від імені ОСОБА_1 у заяві про відмову від частки в домогосподарстві від 10.10.2017 року виконаний ОСОБА_1 ( т.2, а.с.37).

Судом встановлено, що спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу законності набуття відповідачкою ОСОБА_2 у власність нерухомого майна житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч.1,2 ст.12ЦПКУкраїни цивільнесудочинствоздійснюєтьсяна засадахзмагальностісторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ч.3 ст.12 та ч.ч.1,6 ст.81ЦПКУкраїни кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх не спростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 89ЦПКУкраїни передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно достатті 41Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтями 316, 317, 319, 321 ЦК України визначено, що право власності це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власність зобов`язує, держава не втручається в здійснення власником права власності.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частинами першою та другою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Згідно частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статті 1270 цього Кодексу (шість місяців), він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Даною статтею унормовано, що у випадку, коли особа постійно не проживає із спадкодавцем, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є подана нотаріусу заява.

Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Даючи аналіз зібраним у справі доказам, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість вимог позивача про порушення його права власності на спірне будинковолодіння.

Так, в обґрунтування позову позивач посилався на те, що реєстрація права власності на спірне будинковолодіння за відповідачкою ОСОБА_2 порушує його права як спадкоємця за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Даючи оцінку вказаним доводам позивача, суд першої інстанції правильно зазначив про те, що згідно з відомостями із державного реєстру, інформація про право власності на нерухоме майно по АДРЕСА_1 до прийняття державним реєстратором оскаржуваного рішення відсутня.

На момент реєстрації права власності на спірне будинковолодіння за ОСОБА_2 - ОСОБА_1 не набув права власності на будинок ні в цілому, ні в його частині, оскільки домоволодіння відповідно до виписок із по господарських книг, відносилося до суспільної групи - робітничий двір, відтак скасування рішенняпро реєстраціюправа власностіне призведедо поновленняправ позивача.

Що стосується доводів позивача про те, що будинок по АДРЕСА_1 на праві власності належав його батьку ОСОБА_3 , то судом вірно встановлено, що ОСОБА_1 не може набути право власності на будинковолодіння шляхом спадкування за законом після смерті батька, оскільки на час відкриття спадщини із спадкодавцем постійно не проживав та у шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не звернувся.

Суд першої інстанції врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у ряді постанов від 27.02.2019 справа № 471/601/17, від 10.04.2020 у справі № 355/832/17, від 19.05.2021 у справі № 937/10434/19-ц про те, що державна реєстрація позивача у спірному житловому будинку сама по собі не є беззаперечним доказом його постійного проживання на момент смерті спадкодавця за адресою реєстрації.

Постійне проживання ОСОБА_3 на час смерті із відповідачем ОСОБА_2 , а не з позивачем по справі, підтверджено рядом доказів, зокрема показаннями свідків, довідкою Тисменицької міської ради за №146 від 11.12.2023 року та актом Тисменицької міської ради від 14.02.2024 року.

У засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 не заперечив, що з відповідачкою перебував у неприязних стосунках та фактично проживав у м. Івано-Франківську.

Суд обґрунтовано відхилив як доказ прийняття спадщини подану позивачем довідку про отримання допомоги ОСОБА_1 , як особою, що здійснює догляд за особою з інвалідністю І групи у період з 07.03.2017 по 30.11.2018, з огляду на те, що у довідці не зазначено за ким саме позивач здійснював догляд. При цьому, колегія суддів зауважує, що будь-яких інших доказів на підтвердження здійснення позивачем догляду за батьком матеріали справи не містять.

Крім того, встановлено, що відповідно до копії заповіту від 29 січня 2013 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 все своє майно заповів дочці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції взято до уваги покази свідків, які на його думку є зацікавленими в цій судовій справі так як є родичами відповідачки не заслуговують на увагу, оскільки поясненням свідків, які допитані за клопотанням сторони відповідачки суд надав належну оцінку у сукупності з іншими доказами у справі, при цьому позивач на спростування обставин зазначених свідками не подав будь-яких інших доказів.

Отже апелянтом не доведено, що реєстрація права власності на спірне будинковолодіння за відповідачкою порушує його права на це домоволодіння.

Що стосується доводів апеляційної скарги про стягнення витрат на правничу допомогу слід зазначити наступне.

Згідно із ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокре-ма, витрати на професійну правничу допомогу. Частиною 2 ст. 137 ЦПК України встановле-но, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат (ч.з ст. 137), учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Подаючи заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу представником відповідачки ОСОБА_2 адвокатом В. Дворським надано: ордер серії АТ №1055726 до договору про надання правової допомоги від 04.12.2023 року (т.2, а.с.82); рахунок №01 від 23.09.2024 року загальною вартістю 23900 грн, згідно якого відповідач сплатив авансовий платіж за надані послуги в сумі 5000 грн (т.2, а.с. 106-108); детальний опис обсягу виконаних робіт (т.2, а.с.109-111); квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки №5102-04-001/С від 04.12.2023 року на суму 5000 грн (т.2, а.с.115); акт приймання-передачі наданих послуг правової допомоги від 23.09.2024 року за договором від 04.12.2023 року з урахуванням пролонгацій терміну його дії на 2024 рік, згідно якого загальна вартість наданих послуг з правової допомоги надані становить 23 900 грн (т.2, а.с. 112-114); угода №01 від 31.05.2024 року про внесення змін та доповнень до договору про надання правової допомоги від 04.12.2023 року, згідно якої сторони дійшли згоди внести зміни до п.4.1 договору в частині проведення клієнтом оплати гонорару Адвокатському бюро в розмірі 5000 грн та вважати його як авансовий платіж, а також продовжити термін дії укладеного між сторону договору, шляхом укладення його у новій редакції від 01.06.2024 року (т.2, а.с.118); договір про надання правової допомоги від 01.06.2024 року укладений між Адвокатським бюро «Дворський та партнери» та ОСОБА_2 (т.2, а.с.116-117); додаткова угода №01 до договору про надання правової допомоги від 01.06.2024 року з урахуванням подальших можливих пролонгацій (т.2, а.с.119-120).

З поданого детального опису наданих робіт, понесені відповідачкою ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у даній справі становили 23 900 гривень.

У договорі про надання правової допомоги та у додаткових угодах визначені всі істотні умови договору, у тому числі вартість наданих послуг, в акті про надані послуги вказано, які саме було надано послуги, з чим відповідач погодився та здійснив їх часткову оплату.

Також судом встановлено, що представник позивача просив зменшити витрати та наголосив на тому, що у підготовчому судовому засіданні представник відповідача озвучив суму витрат на професійну правничу допомогу, яку понесе відповідач у зв`язку із розглядом даної справи, в розмірі від 5 000 до 10 000 грн. З огляду на зазначене, просив у разі стягнення із позивача таких витрат визначити їх у розмірі від 5 000 до 10 000 грн.

Таким чином суд, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності та значимості процесуальних дій у справі, дійшов правильного висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат та стягнув з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн.

Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив обставини в справі, дав їм належну правову оцінку та постановив рішення з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованості висновків суду не спростовують, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Враховуючи наведене та положення статті 375 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384, 389,390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тисменицького районного суду від 24 вересня 2024 року без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 03 грудня 2024 року.

Головуюча О.В. Пнівчук

Судді: І.В. Бойчук

Є.Є. Мальцева