Ухвала

від 26.09.2024 по справі 726/2375/24

САДГІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЧЕРНІВЦІВ

САДГІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЧЕРНІВЦІ

Справа № 726/2375/24

Провадження №1-кс/726/470/24

Категорія

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2024 м. Чернівці

Садгірський районний суд м. Чернівці у складі:

слідчого судді: ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 розглянувши скаргу адвоката ОСОБА_3 , яка діє від імені та в інтересах ТзОВ «Базисмед» на бездіяльність старшого детектива ТУ БЕБ у Чернівецькій області ,-

ВСТАНОВИВ :

Адвокат ОСОБА_3 , яка діє від імені та в інтересах ТзОВ «Базисмед», звернулась до слідчого судді із скаргою на бездіяльність старшого детектива ТУ БЕБ у Чернівецькій області у якій вказує, що в ході санкціонованого обшуку, який проведено 20.08.2024 року у нежитловому приміщенні, яке використовує у своїй господарській діяльності ТОВ «Базисмед», за адресою Рівненська, 5А, було вилучено грошові кошти у розмірі 218364,00 гривень. Скаржник наголошує, що вилучені кошти в сумі 218364,00 грн. отримані в результаті законної господарської діяльності та проведені офіційно по касі підприємства та бухгалтерському обліку через реєстратор розрахункових операцій. Зазначає, що детектив, в порушення вимог КПК, не повертає ці кошти, на заяви скаржника не реагує, а тому його бездіяльність є протиправною. Як вбачається з протоколу обшуку, детектив вилучив ці готівкові кошти, при цьому не оглянувши їх, не встановивши, що вони мають значення для кримінального провадження, зокрема те, що кошти є предметом злочину, стосується кримінального провадження і містять відомості про те, що вони отримані злочинним шляхом.

Враховуючи відсутність будь-яких законних підстав утримувати вказані грошові кошти, оскільки арешт на них не накладено, просить суд зобов`язати детектива ТУ БЕБ у Чернівецькій області повернути їх ТзОВ «Базисмед».

В судовому засіданні адвокат ОСОБА_3 , надала пояснення аналогічні викладеним у скарзі, вимоги за скаргою підтримала.

Детектив ТУ БЕБ у Чернівецькій області заперечував проти задоволення скарги, вказав, що вилучені грошові кошти не є тимчасово вилученим майном, а тому відсутня необхідність накладати на них арешт. Додав також, що вказані грошові кошти мають значення для кримінального провадження і їх повернення є недоцільним. Крім того, розмір грошових коштів, яких скаржник просить повернути, перевищує розмір грошових коштів, вилучених під час обшуку.

Встановлено, що підрозділом детективів Територіального управління БЕБ у Чернівецькій області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №72023261150000022, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.11.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 212 КК України.

Звертаючись до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку, детектив обґрунтовував свої вимоги тим, що службові особи ТОВ «БАЗИСМЕД» (код ЄДРПОУ 39075068), з метою ухилення від сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору, в період з 2022 року і по даний час, шляхом здійснення виплати реальної заробітної плати готівковими коштами та/або у вигляді перерахуванням на особисті банківські картки працівників із призначенням «поповнення власних коштів», без належного відображення у бухгалтерській та податковій звітності підприємства, занизили розміри нарахування заробітної плати працівникам підприємства на суму 41 646 200 грн., що призвело до ухилення від сплати податку на доходи фізичних осіб на суму 7 496 316 грн., а також військового збору на суму 624 693,0 грн, а всього на загальну суму 8 121 009 грн., що є у великих розмірах.

Вирішуючи питання про надання дозволу на обшук, слідчий суддя враховував, що стороною обвинувачення надано достатній обсяг доказів на підтвердження викладеного у клопотанні, існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, що доводить існування підстав для застосування такої слідчої дії, як обшук.

Ухвалою слідчого судді Садгірського районного суду м. Чернівці від 19.08.2024 року, було надано дозвіл на проведення обшуку у нежитлових приміщеннях за місцем проведення господарської діяльності ТОВ «БАЗИСМЕД» (код ЄДРПОУ 39075068), які знаходяться за адресою м. Чернівці, вул. Рівненська, 5А з метою виявлення та вилучення, в тому числі, грошових коштів здобутих злочинним шляхом.

Згідно з протоколом обшуку від 20.08.2024 року, в ході санкціонованого обшуку у нежитлових приміщеннях за місцем проведення господарської діяльності ТОВ «БАЗИСМЕД» (код ЄДРПОУ 39075068), які знаходяться за адресою м. Чернівці, вул. Рівненська, 5А, серед іншого, в ході проведення обшуку у приміщенні «Каса» на першому поверсі будівлі, було вилучено грошові кошти у розмірі 260 100,00 гривень а також 2 касових терміналів із наклейками білого кольору на яких здійснений напис «медстрим» та «ЧМЦ».

Постановою старшого детектива ТУ БЕБ у Чернівецькій області ОСОБА_4 вилучені в ході обшуку у приміщенні ТОВ «Базисмед» по вул. Рівненській, 5-А, а також у ході обшуку за адресою місця проживання медичного директора ТОВ «Базисмед» ОСОБА_5 грошові кошти у загальній сумі 1 503 861,00 гривень визнано речовим доказом.

02.09.2024 року, уповноважена особа ТзОВ «Базисмед» було скеровано до ТУ БЕБ у Чернівецькій області клопотання про повернення грошових коштів, вилучених під час обшуків, де обґрунтовано походження грошових коштів, наголошено, що вони не набуті злочинним шляхом.

Постановою про часткову відмову у задоволенні клопотання від 06.09.2024 року, старшим детективом ТУ БЕБ у Чернівецькій області було відмовлено у задоволенні клопотання директора ТОВ «Базисмед», про повернення тимчасово вилученого майна в частині повернення грошових коштів у розмірі 218 364,00 гривень. У постанові вказано, що вказані грошові кошти не є тимчасово вилученим майном, оскільки дозвіл на їх вилучення було надано в ухвалі слідчого судді.

Вирішуючи питання, яке поставлене перед слідчим суддею у скарзі на бездіяльність детектива, вважаю необхідне вказати про таке.

Щодо строків оскарження бездіяльності детектива щодо повернення вилученого майна, слідчий суддя звертає увагу на те, що ч. 5 ст. 171 КПК встановлює обов`язок слідчого, прокурора подати клопотання про арешт тимчасово вилученого майна не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна. У свою чергу, за умови невиконання такого обов`язку у зазначених суб`єктів виникає інший обов`язок негайно повернути особі вилучене майно, строк виконання якого не обмежується в часі, а отже, моментом завершення виконання такого обов`язку є винятково його виконання. Тому така бездіяльність має лише початковий момент, однак не має кінцевого строку. Відтак відсутні підстави повертати скаргу на бездіяльність, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, з підстав пропущеного строку звернення з такою скаргою, оскільки такий строк не порушено з причин, вказаних вище.

Що стосується статусу вилучених грошових коштів, варто вказати про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності слідчого в порядку, передбаченому КПК України.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, дізнавача прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу.

Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони:1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом;4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

За загальним правилом статус тимчасового вилученого майно набуває з моменту фактичного позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких воно перебуває, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися ним до вирішення питання про арешт майна або його повернення (ч. 1 ст. 167 КПК України).

Згідно з ч. 2 ст. 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку.

Частиною 5 ст. 236 КПК України визначено, що обшук на підставі відповідного судового рішення, повинен проводитися в обсязі, необхідному для досягнення мети такого обшуку.

При обшуку слідчий має право оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном (ч. 7 ст. 236 КПК України).

Виходячи із цих положень, можна зробити висновок про два види тимчасово вилученого майна: (1) майно, яке відповідає критеріям ч. 2 ст. 167 КПК України, і (2) вилучені під час обшуку речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України.

Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 235 КПК України ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна містити відомості про речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.

З іншого боку, речі і документи, які вилучаються під час обшуку, в залежності від зазначення їх в ухвалі на обшук, можуть мати різний статус. Це обумовлює різницю в його подальшому процесуальному оформленні у кримінальному провадженні і, відповідно, відмінність в питанні повернення власнику. Майно, щодо якого ставиться питання про повернення, прямо заначено в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку.

Отже, таке майно не має правового статусу тимчасово вилученого майна і, на перший погляд, щодо нього не має ставитися питання про арешт.

Разом з тим, у відповідності до ст. 16 КПК України обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

На підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом, допускається тимчасове вилучення майна без судового рішення.

Очевидно, що ухвала, якою надається дозвіл на обшук, таким судовим рішенням, спрямованим на обмеження права власності, не є, адже відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України обшук проводиться з метою: виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Положення ст. 235 КПК України встановлюють вимоги до ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи. В такій ухвалі, серед іншого, мають зазначатися речі, документи або осіб, для виявлення (а не вилучення) яких проводиться обшук.

Ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи з підстав, зазначених у клопотанні прокурора, слідчого, надає право проникнути до житла чи іншого володіння особи лише один раз. В свою чергу, тимчасове позбавлення за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування майном можливе внаслідок арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження (ч. 1 ст. 170 КПК України).

Арешт може застосовуватися до майна, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Отже, норми КПК України передбачають єдиний вид судового рішення, спрямованого на обмеження права власності особи під час досудового розслідування, - ухвалу про арешт майна (ч. 5 ст. 173 КПК України).

Так, у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає перелік майна, на яке накладено арешт; підстави застосування арешту майна; перелік тимчасово вилученого майна, яке підлягає поверненню особі, у разі прийняття такого рішення; заборону, обмеження розпоряджатися або користуватися майном у разі їх передбачення та вказівку на таке майно; порядок виконання ухвали із зазначенням способу інформування заінтересованих осіб. За таких обставин судовий контроль під час розгляду клопотання про дозвіл на проведення обшуку не може одночасно поширюватися і на вирішення питання про обмеження права власності особи, у якої цей обшук буде проведений. Адже предметом судового контролю в першому випадку є легітимність, необхідність і пропорційність втручання у право особи на приватність (в першу чергу, недоторканність житла чи іншого володіння особи), в той час як обмеження права власності потребує окремого судового вмотивованого рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.

Більше того, сам по собі факт надання дозволу на проведення обшуку з метою виявлення та вилучення певних речей та документів, предметів і грошових коштів ще не вказує на те, що вилучені речі, предмети та документи відповідають критеріям, визначеним ч. 2 ст. 167, ст. 98 КПК України. Зазначене також обґрунтовується тим, що у випадку вилучення майна, яке, за переконанням органу досудового розслідування, містить відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення чи здобуте злочинним шляхом, тощо, він не пізніше наступного робочого дня зобов`язаний звернутись до слідчого судді з клопотанням в порядку ч. 5 ст. 171 КПК України про його арешт, довівши наявність обставин, визначених ст. 98, ч. 2 ст. 167, ст. 170 КПК України.

Будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися на умовах, передбачених законом, має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є їй пропорційними. Водночас, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. До цього слід додати правовий вакуум, в якому опиняється власник майна, вилученого під час обшуку, якщо дозвіл на відшукання відповідних речей і документів прямо наданий слідчим суддею в ухвалі. Адже КПК України містить лише три процесуальні механізми, за допомогою яких володілець може ставити перед слідчим суддею питання про обґрунтованість обмеження права власності: 1)заперечення арешту майна при розгляді відповідного клопотання і обґрунтування своєї позиції в судовому засіданні; 2)звернення з клопотанням про скасування арешту майна з доведенням того, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано; 3)оскарження бездіяльності щодо повернення тимчасово вилученого майна. Отже, якщо прийняти нормативно запропоновану концепцію, що речі, на відшукання яких надано дозвіл в ухвалі слідчого судді, не є тимчасово вилученим майном, і для подальшого утримання їх органом досудового розслідування не потрібне застосування арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження, власник цих речей залишається без належної правової процедури для захисту свого права власності в межах кримінального провадження. Очевидно, це суперечить завданням кримінального провадження. Крім того, досудове розслідування є динамічним процесом, в рамках якого актуальність та необхідність перебування вилученого на законних підставах майна може змінюватись. Враховуючи викладене, на вилучене під час обшуку майно, дозвіл на відшукання якого прямо наданий слідчим суддею, необхідно поширювати режим тимчасово вилученого майна з відповідними наслідками - накладення арешту або повернення особі, у якій воно було вилучене.

Враховуючи викладене можна виснувати, що статус тимчасово вилученого майна набуває усе майно, вилучене під час обшуку, незалежно від того чи надавався слідчим суддею дозвіл на його відшукання, оскільки фактично відбувається обмеження права особи щодо можливості володіти, користуватися та розпоряджатися усім майном, яке вилучається. Крім того, задля запобігання непомірного втручання у право власності особи законодавцем передбачено строк, протягом якого слідчий чи прокурор має звернутися із клопотанням про застосування заходу забезпечення у вигляді арешту майна відносно тимчасово вилученого під час обшуку майна, інакше таке майно негайно повертається особі, в якої воно вилучалося.

Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено. При цьому, саме під час розгляду клопотання про арешт майна, підлягають доказуванню обставини, які обґрунтовують належність майна до такого, яке має значення для кримінального провадження (є предметом чи знаряддям злочину, доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації чи необхідне для забезпечення цивільного позову, можливої конфіскації майна, відшкодування шкоди, обґрунтовують їх походження, а необхідність їхнього утримання, обґрунтовують потреби провадження, тощо). За відсутності такого обґрунтування з боку органу досудового розслідування, яке перевірено та підтверджено в ухвалі слідчого судді про арешт майна, воно не може вважатись таким, яке утримується на достатній правовій підставі, а продовження його утримання буде свавільним та необґрунтованим.

Крім того, варто звернути уваги на те, що в ухвалі слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку зазначено про можливість вилучення грошових коштів, здобутих незаконним шляхом. Разом із тим, після вилучення грошових коштів, понад місяць, слідством не було подано клопотання про арешт грошових коштів з обґрунтованням злочинного шляху їх походження, а також значення для кримінального провадження та необхідністю їх збереження в інтересах слідства.

Натомість заявником до скарги долучено відповідні письмові документи, які свідчать про те, що під час провадження своєї діяльності, основним видом якої є спеціалізована медична практика (КВЕД: 86.22), TOB «БАЗИСМЕД» приймає готівкові кошти від населення за адресою: АДРЕСА_1 , із застосуванням програмного реєстратора розрахункових операцій, як це встановлено із довідки від 17.06.2022 року форми № 20-ОПП (повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність) та заяви про реєстрацію програмного реєстратора розрахункових операцій форми № 1-ПРРО від 17.06.2022 року.

Встановлено, що 20 серпня 2024 року через програмний реєстратор розрахункових операцій офіційно проведено 218364,00 грн. готівкових коштів, що підтверджується z-звітом №675, номер каси 5. Відтак можна констатувати, що вказані грошові кошти, одержані від господарської діяльності 20.08.2024 року належать TOB «БАЗИСМЕД» та зберігались у приміщенні каси станом на момент обшуку приміщення.

Враховуючи викладене, слідчий суддя приходить до переконання про відсутність підстав стверджувати, що вилучені в ході обшуку грошові кошти набуті злочинним шляхом, що стало передумовою для їх вилучення на підставі ухвали слідчого судді про надання дозволу на обшук.

Слідчий суддя звертає увагу на те, що обов`язок доведення існування, тих чи інших обставин, зокрема і належність майна до такого, яке отримано злочинним шляхом, покладається на слідчого та/або прокурора, а обов`язок перевірки цих обставин - на слідчого суддю при розгляді відповідного клопотання чи скарги.

Разом із тим, враховуючи принцип змагальності сторін, у скаржника також існує обовязок з доведення обставин на які він посилається, як на підставу для задоволення скарги.

Так, як було вказано вище, копією z-звіту №675, номер каси підтверджується проведення офіційних платежів на суму 218364,00 грн, які вчинені 20.08.2024 року.

Разом із тим, встановлено, що за адресою м. Чернівці, вул. Рівненська, 5А, окрім ТОВ «БАЗИСМЕД» зареєструвало свою податкову адресу та інші об`єкти, пов`язані із оподаткуванням, а також програмний реєстратор розрахункових операцій ТОВ «Медстрим», що підтверджується довідкою форми № 20-ОПП.

За вказаною адресою зареєстровано також програмний реєстратор розрахункових операцій згідно заяви форми № 1-ПРРО. Так, згідно відомостей програмного реєстратора розрахункових операцій ТОВ «Медстрим», а саме Z-звіту № 218, номер каси 4, 20.08.2024 року від споживачів у касу товариства прийнято 44094,5 гривень готівкових коштів.

Таким чином можна констатувати, що в приміщенні каси, де було проведено обшук, зберігались грошові кошти, які належать двом суб`єктам господарювання ТОВ «БАЗИСМЕД» та ТОВ «Медстрим». Згідно вищевказаних z-звітів №675 каси 4 і 5 № 218, загальний розмір грошових коштів, які зберігались у приміщенні каси скаладав 262 458, 00 гривень (218 364,00 + 44 094,50). Натомість згідно із протоколом обшуку, із «каси» було вилучено 260 100,00 гривень, що на 2358,50 гривень менше.

Відтак, відомості скаржника щодо обсягу грошових коштів, які зберігались у «касі» відрізняються від тих, які зафіксовані у протоколі обшуку та були фактично вилучені. Враховуючи такі розбіжності, незважаючи на те, що скарга ТОВ «Базисмед» є обґрунтованою в частині наявного права на повернення вилучених грошових коштів, слідчий суддя позбавлений можливості встановити дійсний розмір грошових коштів, який підлягає поверненню, враховуючи, що сума, яку просить повернути скаржник є більшою за ту, яка була вилучена під час обшуку. Враховуючи викладене, докази, надані скаржником не відповідають критерію належності та достовірності, тобто дійсності фактичних даних, які у своєму взаємозвязку, можуть, поза розумним сумнівом, стверджувати про істинність тверджень заявника. Під час розгляду клопотання, представник скаржника також не повідомила про причини розбіжностей у вказаних сумах грошових коштів, не роз`яснила не деталізувала їх, не уточнювала вимоги за скаргою. За таких умов, слідчий суддя позбавлений можливості вирішити вимоги за скаргою на власний розсуд, не керуючи при цьому достовірними, належними та достатніми у своїй сукупності доказами, відтак висновує про необхідність відмовити у задоволенні скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 24, 7, 16, 167-168, 170, 173, 234-236, 171, 303-310, 372, 376 КПК України, слідчий суддя, -

УХВАЛИВ :

У задоволенні скарги відмовити.

Ухвала слідчого судді набирає законної сили з моменту її оголошення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддяОСОБА_1