Постанова

від 18.09.2024 по справі 404/7981/23

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 вересня 2024 року м. Кропивницький

справа № 404/7981/23

провадження № 22-ц/4809/1044/24

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Чельник О. І.,

за участі секретаря Бойко В. В.,

учасники справи:

позивач Кропивницька окружна прокуратура Кіровоградської області в інтересах держави,

відповідачі Кропивницька міська рада, ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу заапеляційною скаргою Кіровоградської обласноїпрокуратури нарішення Кіровськогорайонного судум.Кіровограда від09квітня 2024року у складі судді Варакіної Н. Б. і

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2023 року виконуючий обов`язки керівника Кропивницької окружної прокуратури в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Кропивницької міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та просив:

-визнати недійсним рішення Кіровоградської міської ради № 1271 від 19.10.2004, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 356.00 кв. м. по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за рахунок земель житлової та громадської забудови;

-визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 21.11.2019, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про дарування земельної ділянки площею 0,0356 га з кадастровим номером 3510100000:29:199:0020.

-скасувати державну реєстрацію речового права права власності ОСОБА_1 , про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено запис 34257410 щодо земельної ділянки площею 0,0356 га з кадастровим номером 3510100000:29:199:0020 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1926532935101), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

-скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3510100000:29:199:0020 площею 0,0356 га, вчинену 21.11.2019 у Державному земельному кадастрі.

-стягнути з відповідачів на користь Кіровоградської обласної прокуратури судові витрати.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Кіровоградської міської ради № 1271 від 19.10.2004 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 356,00 кв. м. по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за рахунок земель житлової та громадської забудови.

В подальшому Кіровоградським міським управлінням земельних ресурсів ОСОБА_2 видано Державний акт на земельну ділянку серії КР № 051953.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 27.09.2019 державним реєстратором Міської ради міста Кропивницького проведено реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0356 га з кадастровим номером 3510100000:29:199:0020 за ОСОБА_2 , як підставу для її вчинення вказано державний акт на земельну ділянку КР № 051953 від 10.02.2005, виданий Кіровоградським міським управлінням земельних ресурсів.

В подальшому 21.11.2019 ОСОБА_2 розпорядився вказаною земельною ділянкою з кадастровим номером 3510100000:29:199:0020 та подарував її відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування ОСОБА_1 .

Позивач зазначав, що вказана земельна ділянка віднесена до земель водного фонду, розташована в прибережній захисній смузі річки Інгул у місті Кропивницькому, а тому неправомірно передана у власність ОСОБА_2 як земельна ділянка житлової та громадської забудови.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29 лютого 2024 року провадження у справі за позовом виконуючого обов`язки керівника Кропивницької окружної прокуратури в інтересах держави до Кропивницької міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення, визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації права, скасування реєстрації земельної ділянки в частині позовних вимог до ОСОБА_2 закрито.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 09 квітня 2024 року в задоволенні позову виконуючого обов`язки керівника Кропивницької окружної прокуратури в інтересах держави до Кропивницької міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення, визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації права, скасування реєстрації земельної ділянки відмовлено.

Стягнуто з Кіровоградської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 30 000 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що прокурор не мав права звернення до суду із зазначеним позовом, та, крім того, ним обраний невірний спосіб захисту, що є підставами для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст апеляційної скарги

В апеляційній скарзі Кіровоградська обласна прокуратура просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Кіровограа від 09 квітня 2024 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а висновки, викладені в рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи.

Надані відповідачем копії рішення Виконавчого комітету Кіровоградської міської Ради депутатів трудящих № 3 від 08.01.1955 та схематичне зображення не містять інформацію стосовно законності набуття права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3510100000:29:199:0020.

Висновок суду першої інстанції про належність спірної земельної ділянки до тої чи іншої категорії з 1954 року не підтверджено жодним належним доказом.

ОСОБА_1 під час розгляду справи судом першої інстанції не надано жодного доказу на підтвердження правомірності своєї поведінки при одержанні земельної ділянки у власність, не долучено відповідної документації із землеустрою.

Посилання суду першої інстанції на те, що річка Інгул на момент виникнення житлової забудови на цьому кварталі мала зовсім інше русло є виключно припущенням сторони відповідача, яке не підтверджене жодними належними та допустимими доказами.

Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Судом першої інстанції не надано належної оцінки підставам та обставинам звернення прокурора до суду із вказаним позовом, а відмовляючи в задоволенні позову суд застосував судову практику, яка навпаки підтверджує правомірність такого звернення.

Висновки суду першої інстанції про те, що вимоги позивача є неефективними, є помилковими та такими, що різняться із усталеною судовою практикою.

Суд першої інстанції також безпідставно в оскаржуваному рішенні зазначив про те, що прокурором пропущено строк позовної давності, з огляду на те, що позивач звернувся до суду з негаторним позовом, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця.

Крім того, заява відповідача про стягнення на свою користь витрат на професійну правничу допомогу подана з порушенням строків, передбачених ЦПК України, а відповідачем при її подачі не доведено та необґрунтовано заявлену до стягнення суму.

Відзиви на апеляційну скаргу

Від адвоката Любченка В. М., який представляє інтереси ОСОБА_1 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та стягнути з Кіровоградської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 20000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відзивів на апеляційні скарги від інших учасників справи не надходило, що відповідно до ч. 3ст. 360 ЦПК Українине перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Розгляд справи у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції

В судовому засіданні апеляційного суду, прокурор Лагода О. В. підтримала доводи апеляційної скарги, представник Кропивницької міської ради Татарко Д. А. та представник ОСОБА_1 адвокат Любченко В. М. заперечували проти доводів апеляційної скарги.

Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановленихстаттею 367 ЦПК Українимежах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Кіровоградської міської ради № 1271 від 19.10.2004 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 356 кв. м. по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за рахунок земель житлової та громадської забудови.

ОСОБА_2 10.02.2005 отримав державний акт на право власності на спірну земельну ділянку, яка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про, що створено запис про речове право № 34257410.

21.11.2019 ОСОБА_2 відчужив спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_1 шляхом укладання договору дарування.

Кіровоградським міським управлінням земельних ресурсів виданий державний акт на земельну ділянку КР № 051953 ОСОБА_2 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 27.09.2019 державним реєстратором Міської ради міста Кропивницького проведено реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0356 га з кадастровим номером 3510100000:29:199:0020 за ОСОБА_2 , як підставу для її вчинення вказано державний акт на земельну ділянку КР № 051953 від 10.02.2005 виданий Кіровоградським міським управлінням земельних ресурсів.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Кропивницької окружної прокуратури в інтересах держави до Кропивницької міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення, визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації права, скасування реєстрації земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з того, що прокурор не мав права звернення до суду з зазначеним позовом та ним обраний невірний спосіб захисту.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, з огляду на таке.

Щодо вирішення спору по суті

Відповідно достатті 15 ЦК України, частини першоїстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтями13,14,19 Конституції Українивизначено, що земля, водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Згідно з частиною другоюстатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно достатті 2 Закону України «Про охорону земель»об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно достатті 20 ЗК Українивіднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільовогопризначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Частиною першоюстатті 58 ЗК Українитастаттею 4 ВК Українипередбачено, щодо земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.

Законодавством України встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно достатті 59 ЗК Українипередбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Згідно з пунктом «ґ» частини четвертоїстатті 83 ЗК Україниземлі водного фонду, що належать до земель комунальної власності, взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина другастатті 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо(частина четвертастатті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Відповідно до частини першоїстатті 60 ЗК Українита частини першоїстатті 88 ВК України(у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Правовий режим прибережних смуг визначається статтями60,62 ЗК Українита статтями88,90 ВК України.

Так, згідно зістаттею 61 ЗК України,статтею 89 ВК Україниприбережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: 1) розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; 2) зберігання та застосування пестицидів і добрив; 3) влаштування літніх таборів для худоби; 4) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; 5) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; 6) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до положеньстатті 60 ЗК України,статті 88 ВК Україниприбережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Велика Палата Верховного Суду у своїх висновках неодноразово зазначала про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогамЗК Україниє неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених устатті 59 цього кодексу(висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14).

Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Кіровоградської міської ради № 1271 від 19.10.2004 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 356,00 кв.м по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за рахунок земель житлової та громадської забудови (а. с. 24).

10 лютого 2005 року ОСОБА_2 було видано Державний акт на право власності на змельну ділянку серії КР № 051953 на підставі рішення сесії Кіровоградської міської ради від 19 жовтня 2004 року № 1271 щодо земельної ділянки площею 356,10 кв. м., розташованої по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а. с. 52).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 343522147 від 21.08.2023 27.09.2019 державним реєстратором Міської ради м. Кропивницького Стоян Т. А. було зареєстровано речове право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3510100000:29:199:0020 площею 0,0356 га, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії КР № 051953 від 10 лютого 2005 року (а. с. 14-16).

21 листопада 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3510100000:29:199:0020 площею 0,0356 га, розташовану по АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідною копією договору та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 343522147 від 21.08.2023 (а. с. 14-16, 54-56).

В провадженні Кропивницького районного управління поліції ГУНП в Кіровоградській області перебуває кримінальне провадження № 420231220210000082 від 19.04.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України за фактом самовільного зайняття земельних ділянок, в тому числі незаконне їх вибуття із комунальної власності та самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань (а. с. 58).

Згідно копії листа Регіонального офісу водних ресурсів у Кіровоградській області № 974/01-12 від 04.09.2023 річка Інгул має площу водозбору 9 890 кв. км. та відноситься до середніх річок з шириною прибережної смуги 50 м (а. с. 27-28).

Постановою прокурора у кримінальному провадженні прокурором Кропивницької окружної прокуратури від 06 вересня 2023 року залучено у кримінальному провадженні № 420231220210000082 від 19.04.2023 в якості спеціаліста у сфері інжирінгу, геології та геодезії сертифікованого інженера-землевпорядника ФОП ОСОБА_3 з метою проведення огляду земельної ділянки площею 0,0356 га, що розташована в межах прибережної захисної смуги річки Інгул, АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3510100000:29:199:0020 з використанням технічних засобів, приладів та спеціального обладнання (а. с. 59-60).

Згідно копії листа ФОП ОСОБА_3 від 08.09.2023 № 004 спеціаліст повідомив Кропивницьку окружну прокуратуру про те, що провівши комплекс проектно-вишукувальних робіт на прилеглій території до земельної ділянки з кадастровим номером 3510100000:29:199:0020, можливо зробити висновок, що відстань від межі земельної ділянки до узрізу р. Інгул становить від 9,31 м до 9,47 м (а. с. 61).

За даними програмного забезпечення «Google Earth» станом на 2021 рік орієнтовна відстань спірної земельної ділянки до р. Інгул становить 8,01 м (а. с. 18).

Відповідно до даних Публічної кадастрової карти України вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3510100000:29:199:0020 площею 0,0356 га частково розташована в межах прибережної захисної р. Інгул (а. с. 17).

Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру установленіЗаконом України «Про Державний земельний кадастр» від 07 липня 2011 року № 3613-VI(даліЗакон № 3613-VI).

Статтею 1 Закону № 3613-VIвизначено, що Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж. Індексна кадастрова карта (план) - картографічний документ, що відображає місцезнаходження, межі і нумерацію кадастрових зон і кварталів та використовується для присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам і ведення кадастрової карти (плану). Кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об`єкти Державного земельного кадастру.

Статтею 3 Закону № 3613-VIодним із основних принципів, на яких базується Державний земельний кадастр є відкритість та доступність відомостей Державного земельного кадастру.

Державний земельний кадастр включає геопросторові дані, метадані та сервіси, оприлюднення, інша діяльність з якими та доступ до яких здійснюються у мережі Інтернет згідно ізЗаконом України «Про національну інфраструктуру геопросторових даних»(частина першастатті 5 Закону № 3613-VI).

Частинами першою-третьоюстатті 5 Закону № 3613-VIвстановлено, що на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, оприлюднюються картографічна основа, індексні кадастрові карти (плани) та всі відомості Державного земельного кадастру, передбаченістаттями 12-15 цього Закону, в тому числі у векторному вигляді, без права їх зміни (редагування).

Відомості, зазначені у частині першій цієї статті, підлягають оприлюдненню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, з моменту їх внесення до Державного земельного кадастру.

Технологічні та програмні засоби, необхідні для оприлюднення відомостей Державного земельного кадастру, мають забезпечувати юридичним та фізичним особам можливість анонімного перегляду, копіювання та роздрукування інформації, що відповідно до цієї статті надається безоплатно, на основі поширених веб-оглядачів та редакторів, без необхідності застосування спеціально створених для цього технологічних та програмних засобів, цілодобово, без обмежень.

Відомості Державного земельного кадастру є відкритими та загальнодоступними, крім випадків, передбачених цим Законом, та надаються у формі: витягів з Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території); викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру (частина першастатті 38 Закону № 3613-VI).

Публічна кадастрова карта є частиною програмного забезпечення Державного земельного кадастру та містить, зокрема, доступні відомості щодо конкретних земельних ділянок.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 червня 2020 року в справі № 911/1480/18 вказано, що «офіційні дані Публічної кадастрової карти України дійсно можуть бути доказом у справі за умови їх відповідності наведеним вимогам статей73,76-79 ГПК, а саме, що на їхпідставі можна встановити дійсні обставини справи, які входять в предмет доказування. Можливість суду самостійно на основі даних Публічної кадастрової карти України встановити факт саме накладення земельних ділянок по суті потребує, щоб такі спірні земельні ділянки були внесені до Державного земельного кадастру та відображені на вказаній карті».

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 363/1459/20 (провадження № 61-7722св23).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76,77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

У рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» Європейський суд з прав людини зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Відповідно до статті 89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, встановивши фактичні обставини справи й надавши правову оцінку поданим сторонами доказам, суд на основі даних Публічної кадастрової карти України у сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи, приходить до висновку, що позивачем доведено факт того, що станом на момент передання у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, частина останьої знаходилася в межах прибережної захисної р. Інгул.

Відповідач, який набув спірну земельну ділянку у власність від ОСОБА_2 на підставі договору дарування, не надав належних доказів на спростування вказаних доводів позивача, клопотань про призначення відповідної експертизи не заявляв.

При цьому, суд першої інстанції безпідставно посилався на те, що представником відповідача надані відомості про те, що постановою Ради Міністрів Української PCP № 1924-167с від 22.12.1954 затверджено генеральний план м. Кіровограда, в якому чітко визначено, що спірна земельна ділянка знаходиться в зоні території кварталів одноповерхової житлової забудови, оскільки вказані відомості не містять інформації, щодо розташування спірної земельної ділянки відсносно об`єктів водного фонду станом на час отримання ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, а містять інформацію про об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за якою знаходяться інші земельні ділянки, у той же час предметом спору у даній справі є земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, помилковими є посилання суду першої інстанції на те, що річка Інгул на момент виникнення житлової забудови на цьому кварталі мала зовсім інше русло, оскільки суд надає оцінку місця розташування спірної земельної ділянки та законності її надання у приватну власність станом на дату винесення оскаржуваних рішень органу місцевого самоврядування.

Суд також не погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що органами місцевого самоврядування чи органами державної влади виконувалися дії із замовлення проекту визначення меж прибережних захисних смуг, затвердження відповідної землевпорядної документації та інформування про це заінтересованих осіб, оскільки існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України).

Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом, а при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до нормативних актів.

Наведений висновок узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) (пункт 53), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) (пункт 63.2).

Таким чином, враховуючи, що межі спірної земельної ділянки частково співпадають з межами прибережної 50 метрової захисної смуги р. Інгул, з урахуванням приписів ЗК України та ВК України, у Кірововоградської міської ради були відсутні правові підстави для розпорядження земельними ділянками водного фонду, а ОСОБА_2 та в подальшому ОСОБА_1 незаконно отримали право власності на земельну ділянку, частина якої знаходиться в межах прибережної захисної смуги, та не може перебувати у приватній власності.

Щодо способу судового захисту

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі дії мають бути ефективними, тобто призводити до того результату, на який вони спрямовані. Інакше кажучи, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. аналогічні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 рудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17(пункт 56), від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пункт 33.2), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 58), від 3 серпня 2022 року у справі № 910/9627/20 (пункт 8.45)).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 155).

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21)).

У частинах другій та третій статті 152 ЗК України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2023 року у справі № 370/457/20 (провадження № 61-611св23) зазначено, що «при частковому накладенніземельних ділянок власник такої ділянки може, зокрема,оспорювати відповідні рішенняорганів державної влади чи органів місцевого самоврядування. Тож у цьому випадку вимогапро витребуваннявласником свого майна з чужого незаконного володінняне є належним способом захиступрава, яке позивач вважає порушеним».

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Таким чином, враховуючи, що судом встановлено, що межі спірної земельної ділянки частково співпадають з межами прибережної 50 метрової захисної смуги р. Інгул, у Кірововоградської міської ради, правонаступником якої є Кропивницька міська рада, були відсутні правові підстави для розпорядження земельними ділянками водного фонду, а ОСОБА_2 та в подальшому ОСОБА_1 незаконно отримали право власності на земельну ділянку, вимоги позивача про визнання недійсними рішення про передачу у власність земельної ділянки, визнання недійсними договору дарування, скасування державної реєстрації права та скасування реєстрації земельної ділянки є належними способом захисту порушених прав.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14 травня 2024 року у справі № 404/6016/17 (провадження № 61-13526св23) та від 06 червня 2024 року у справі № 372/2456/21 (провадження № 61-235св24).

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту.

Щодо представництва прокурором інтересів держави

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або ж у тому разі, коли потрібно захистити інтереси держави.

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі № 1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до частини четвертої статті 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України, зокрема у частині четвертій статті 56 цього Кодексу визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Судувід 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

При цьому склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(ІІ)/2019 Конституційний Суд України вказав, що стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження «у виключних випадках і в порядку, що визначені законом». Про такі випадки йдеться, зокрема, у частині третій статті 23 Закону № 1697-VII. На думку Конституційного Суду України, це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання.

У рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Беззаперечно, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду Українивід 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Відтак, суд вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня2018 року в справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року в справі № 815/724/15, від 28 січня 2021 року в справі № 380/3398/20, від 05 жовтня 2021 року в справі № 380/2266/21, від 02 грудня 2021 року в справі № 320/10736/20, від 23 грудня 2021 року в справі № 0440/6596/18.

У пунктах 36 - 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) зазначено, що:

«суди встановили, що земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади с. Коблеве. Суд апеляційної інстанції у постанові звернув увагу на таке: Прокурор, звертаючись з позовом, зазначив про те, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування та суб`єктом права комунальної власності є територіальна громада. З огляду на те, що порушення інтересів територіальної громади відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, який є одним зі співвідповідачів, незаконних рішень, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави, що виражаються в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади, яка є власником земельної ділянки. Прокурор наголошував на особливому режимі прибережних захисних смуг, їх значенні у формуванні водно-екологічного правопорядку та забезпеченні екологічної безпеки населення України; указав на необхідність захисту як інтересів територіальної громади, позбавленої права власності на земельну ділянку, так і публічного, суспільного інтересу як інтересу державного. Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими аргументами прокурора та вважає необґрунтованим довід касаційної скарги про те, що прокурор не може представляти інтереси територіальної громади, бо вони не є державними. Конституція України та Закон України «Про прокуратуру» надають прокурору повноваження з представництва не тільки загальнодержавних інтересів, але й локальних інтересів держави. Більше того, у збереженні прибережних захисних смуг виражаються загальнодержавні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України)».

Схожі висновки щодо представництва прокурором інтересів держави в особі органів місцевого самоврядування (територіальної громади) наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19, пунктах 6.41.-6.43.), від 20 липня 2022 року в справі № 910/5201/19 (провадження № 12-37гс21, пункти 93-95).

У позовній заяві прокурор вказував, що органом, який уповноважений захищати законні інтереси держави та територіальної громади у спірних правовідносинах є Кропивницька міська рада.

Крім того, звертаючись до суду з позовом, прокурор зазначав, що саме від Кропивницької міської ради виходить правопорушення, наслідком чого є недійсність його рішення та до Кропивницької міської ради звернуто одну із вимог, тому має місце співпадіння позивача та відповідача в одній особі, а відтак, прокурор самостійно звертається до суду за захистом інтересів держави.

Таким чином, суд приходить до висновку, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі, належним чином обґрунтував наявність підстав для звернення до суду за захистом інтересів держави, а тому висновок суду першої інстанції про те, що прокурор не мав права звернення до суду із зазначеним позовом є помилковим.

Щодо правомірності втручання в право відповідача на мирне володіння майном

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункти 40-43)).

Визнання недійсними рішень, на підставі яких відповідачем було набуто право власності не земельну ділянку, яка належить до земель водного фонду, переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки, яка належить до земель водного фонду, як така, що знаходиться в межах прибережної захисної смуги.

Отже таке використання земельних ділянок водного фонду, яке не сприятиме досягненню зазначених цілей, може призводити до забруднення та засмічення поверхневих водних об`єктів, а також до втрати ними водності, виснаження водного об`єкта.

З огляду на це закон обмежив безоплатне передання у приватну власність земельних ділянок водного фонду випадком такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а користування земельних ділянок у межах, зокрема, смуг відведення - переліком визначених цілей.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України). Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина перша статті 50 Конституції України).

У спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопад 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 №183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 у справі № 367/2022/15-ц).

З огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані норми права, суд приходить до висновку про відсутність невідповідності заходу втручання держави у право власності поточного володільця спірної земельної ділянки ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

У справі, що переглядається, суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки водного фонду спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права власності народу на землю, у збереженні захисних смуг, недопущенні зміни цільового призначення земель водного фонду, та їх передання у власність.

Заволодіння приватними особами ділянками водного фонду всупереч чинному законодавству, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, непогіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.

За таких обставин, втручання держави в право володіння ОСОБА_1 є пропорційним та відповідає легітимній меті.

Щодо застосування позовної давності

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Під час розгляду справи судом першої інстанції представником ОСОБА_1 адвокатом Любченком В. М. було подано клопотання про застосування строків позовної давності.

До позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем протягом часу існування відповідного правопорушення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18)).

Таким чином, позовна давність не поширюється на вимоги власника чи іншого володільця про усунення перешкод у здійсненні ним права користування чи розпорядження своїм майном, що не пов`язані з позбавленням володіння, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі. У зв`язку із цим тривалість порушення права не перешкоджає задоволенню такої вимоги судом.

У справі, що переглядається, позов виконуючого обов`язки керівника Кропивницької окружної прокуратури за своєю суттю є негаторним, тому на нього позовна давність не поширюється.

Подібні за змістом висновки викаледні у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 753/20662/17 (провадження № 61-12149св23).

За таких обставин, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що позивачем пропущений строк позовної давності.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд першої інстанції, розглядаючи спір, який винник між сторонами, не врахував наведених вище обставин та висновків Верховного Суду, внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та неправильно наданої оцінки наявним в матеріалах справи доказам дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Невідповідність висновків, викладених урішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про про задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга Кіровоградської обласної прокуратури підлягає задоволенню, а рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 09 квітня 2024 року скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог Кропивницької окружної прокуратури в інтересах держави до Кропивницької міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення, визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації права, скасування реєстрації земельної ділянки.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог, в порядку розподілу судових витрат на користь Кіровоградської обласної прокуратури з Кропивницької міської ради та ОСОБА_1 підлягає стягненню по 13420 ((2684*4+2684*4*150 %)/2) грн судового збору, з кожного.

Керуючись ст. ст. 362, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Кіровоградської обласноїпрокуратури задовольнити.

Рішення Кіровськогорайонного судум.Кіровограда від09квітня 2024року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги Кропивницької окружної прокуратури в інтересах держави до Кропивницької міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення, визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації права, скасування реєстрації земельної ділянки задовольнити.

Визнати недійсним рішення Кіровоградської міської ради № 1271 від 19.10.2004, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 356.00 кв. м. по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за рахунок земель житлової та громадської забудови.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 21.11.2019, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про дарування земельної ділянки площею 0,0356 га з кадастровим номером 3510100000:29:199:0020.

Скасувати державну реєстрацію речового права права власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено запис 34257410 щодо земельної ділянки площею 0,0356 га з кадастровим номером 3510100000:29:199:0020 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1926532935101), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3510100000:29:199:0020 площею 0,0356 га, вчинену 21.11.2019 у Державному земельному кадастрі.

Стягнути з Кропивницької міської ради (код ЄДРПОУ 26241020) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Кіровоградської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910025) по 13420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) грн судового збору, з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 25.09.2029.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді С. М. Єгорова

О. І. Чельник