Постанова

від 26.09.2024 по справі 953/4200/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 953/4200/21

Номер провадження 22-ц/818/2855/24

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2024 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Маміної О. В, Яцини В.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Березюк А.І.

представника позивача прокурора відділу Пескової Ю.В.,

представника відповідача ХМР Руденко Д.Ю.,

відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Харківської міської ради на рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2024 року в складі судді Зуба Г.А. у справі № 953/4200/21 за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави до Харківської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2021 року керівник Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що на підставі договору купівлі-продажу №1145 від 16 грудня 2019 року відповідачу належить нежитлова будівля літ. «А-1» (магазин) по вул. Барабашова, буд. 7-А, площа якої складає 68,1 кв.м. Тобто, загальна площа земельної ділянки під вказаною будівлею складає 0,00681 га, що становить лише 11,5% від загальної площі земельної ділянки, яку запроектовано до відведення 0,0590 га.

Пунктом 16 додатку 4 до рішення 36 сесії 7 скликання ХМР «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» від 24 червня 2020 № 2149/20 ОСОБА_1 надано в оренду строком до 01 липня 2025 року земельну ділянку комунальної власності площею 0,0590 га (кадастровий № 6310136600:08:003:0015) за рахунок земель житлової та громадської забудови для обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1» (магазин) по АДРЕСА_1 .

Між тим, загальна площа земельної ділянки під вказаною будівлею складає лише 11,5% від загальної площі земельної ділянки, яку запроектовано до відведення 0,0590 га а тому Харківська міська рада не мала законних підстав для передачі відповідачу земельної ділянки без проведення земельних торгів.

Посилаючись на вказані обставини, керівник Харківської місцевої прокуратури № 2 просив визнати незаконним та скасувати п.16 додатку 4 до рішення 36 сесії 7 скликання ХМР «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» від 24 червня 2020 року №2149/20, яким ОСОБА_1 надано в оренду строком до 01 липня 2025 року земельну ділянку комунальної власності площею 0,0590 га (кадастровий № 6310136600:08:003:0015) за рахунок земель житлової та громадської забудови для обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1» (магазин) по АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір оренди від 23 липня 2020 року укладеним між відповідачами стосовно вказаної земельної ділянки за реєстр. № 53443841; зобов`язати ОСОБА_1 повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради МР вказану земельну ділянку, та стягнути судовий збір.

Харківською міською радою подано відзив на позовну заяву, в якому міська рада просила позов залишити без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:08:003:0015 є сформованою як об`єкт цивільних прав, вид використання її саме для експлуатації та обслуговування будівлі магазину.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2024 року позовні вимоги заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави задоволено.

Визнано незаконним та скасовано п.16 додатку 4 до рішення 36 сесії 7 скликання ХМР «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» від 24 червня 2020 року № 2149/20, яким ОСОБА_1 надано в оренду строком до 01 липня 2025 року земельну ділянку комунальної власності площею 0,0590 га (кадастровий № 6310136600:08:003:0015) за рахунок земель житлової та громадської забудови для обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1» (магазин) по АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним договір оренди від 23 липня 2020 року укладеним між ОСОБА_1 та Харківською міською радою, яким надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку з кадастровим № 6310136600:08:003:0015, площею 0,0590 га, за адресою: АДРЕСА_1 , що був посвідчений державним реєстратором Департаменту реєстрації та цифрового розвитку ХМР ОСОБА_2 , та зареєстровано в реєстрі 04 серпня 2020 року за № 53443841.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку з кадастровим № 6310136600:08:003:0015, площею 0,0590 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 , Харківської міської ради на користь Харківської обласної прокуратури витрати по оплаті судового збору в розмірі 6810 грн. 00 коп., тобто по 3405 грн. 00 коп. з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки площа нежитлової будівлі складає 11,5% від загальної площі земельної ділянки, то підстави передання Харківською міською радою спірної ділянки у позаконкурсному порядку відсутні, а тому позов підлягає задоволенню.

21 червня 2024 року через систему «Електронний суд» Харківською міською радою подано апеляційну скаргу на вказане судове рішення, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким заяву залишити без задоволення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що земельна ділянка площею 0,0590 га, кадастровий номер 6310136600:08:003:0015 яка надана в оренду ОСОБА_1 була сформована ще 06 вересня 2013 року, та на день укладання Договору купівлі-продажу існувала як об`єкт цивільних прав.

Посилання прокурора на Державні будівельні норми є необґрунтованими, оскільки останні містять вимоги саме для будівництва об`єктів нерухомості, а не для обслуговування нерухомого майна.

Сама по собі констатація факту того, що площа відведеної земельної ділянки є більшою у математичному порівнянні з площею нерухомості, без обґрунтування належними та допустимими доказами, не може вважатися належним обґрунтуванням позову та не дає підстав для його задоволення.

Прокурором не доведено необхідності використання ОСОБА_1 земельної ділянки у меншому розмірі та не наведено недоліків документації із землеустрою. Доказів, що оскаржуване рішення порушило права чи охоронювані законом інтереси територіальної громади міста Харкова позивачем не надано.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ХМР Руденко Д. Ю., яка підтримала апеляційну скаргу, відповідач ОСОБА_1 та представника позивача прокурора відділу Пескову Ю. В., які проти апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду залишити без змін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт1 частини 1 статті 374ЦПК України).

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Матеріали справи свідчать, що на підстав договору купівлі-продажу від 16 грудня 2019 року ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі літ. «А-1», загальною площею 68,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 . (том 1, а.с. 17-29, 63)

Нежитлова будівля розташована на земельній ділянці комунальної власності кадастровий № 6310136600:08:003:0015, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

23 липня 2020 року на підставі рішення 36 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 24 червня 2020 року № 2149/20 «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд», між Харківською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, відповідно до якого останньому надано в строкове платне користування земельну ділянку із цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови, код КВЦПЗ (03.07)- для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, з кадастровим номером 6310136600:08:003:0015 площею 0,0590 га розташовану у АДРЕСА_1 строком до 01 липня 2025 року. Земельна ділянка передана в оренду для обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1» (магазин) (том 1, а.с. 33, 35-42).

Відповідно до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, складеному у 2013 році, земельна ділянка була відведена для передачі в оренду для обслуговування нежитлової будівлі «А-1» (мазанин) за адресою АДРЕСА_1 . Дозвіл на розробку проектів відведення надано рішенням Харківської міської ради № 961/12 від 19 грудня 2012 року(том 1, а.с. 64-75)

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Земельні правовідносини, зокрема ті, які пов`язані з набуттям права оренди на земельні ділянки, укладенням договорів оренди землі тощо регулюються нормами ЦК України, ЗК України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами.

Статті 377 ЦК України, 120 ЗК Українирегулюють питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду.

Так, за статтею 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Верховний Суд, здійснюючи тлумачення вказаних вище норм матеріального права, а саме ст. 7 Закону України "Про оренду землі", у постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 920/675/17, серед іншого, дійшов висновку, що у розумінні наведених положень при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки; відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов`язанні.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що у нормах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, а також і в інших положеннях законодавства фактично закріплений принцип "superficies solo cedit" - збудоване на поверхні слідує за нею, який є одним із основоположних принципів земельного, а також цивільного законодавства (узгоджується із постановами від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 903/857/18 та від 20 серпня 2019 року у справі № 911/714/18.

Також, у постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 910/21404/17 вказано, що підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідно до пунктів «а», «б» частини 1 статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Частина друга цієї статті передбачає, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно із статтею 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Аналогічні положення містяться в статті 1 Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до частини 1 статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Частина 2 статті 124 ЗК України передбачає, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу (частина 3 статті 124 ЗК України).

Частина 1 статті 134 ЗК України встановлює, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини 2 статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності, зокрема, у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19, ухваленої за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави до Київської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення наведено висновок про те, що відповідно до вимог статей 120, 124, частин 1 та 2 статті 134 Земельного кодексу України у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно особа може набути право користування земельною ділянкою поза конкурсом лише під нерухомим майном та площею, необхідною для його обслуговування і експлуатації.

За висновками, викладеними у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30 березня 2021 року у справі № 922/1323/20 виходячи із системного аналізу положень частини 2 статті 124 та абзацу 2 частини 2 статті 134 ЗК України, незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації вже існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належать на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання; норма частини 2 статті 120 ЗК України не застосовується у разі, якщо на дату набуття нерухомого майна у його продавця було відсутнє будь-яке право на земельну ділянку, на якій таке майно розташоване. При вирішенні спорів щодо площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщених на ній будівель та споруд, суд може брати до уваги площу земельної ділянки, яка надавалася попередньому власнику будівлі, але право на яку не перейшло до набувача вказаного нерухомого майна в порядку статті 120 ЗК України. У разі якщо у відповідному рішенні місцевої ради зазначено посилання на статтю 120 ЗК України, хоча фактично не відбувається автоматичного переходу прав на земельну ділянку до набувача розміщених на ній будівель та споруд, саме по собі таке посилання не може бути підставою для скасування рішення місцевої ради, оскільки в будь-якому випадку у нового власника при переході права власності на будівлю чи споруду завжди виникають права на земельну ділянку, на якій вони розташовані, та на земельну ділянку, яка необхідна для їх обслуговування, а тому незалежно від визначення у тексті відповідного рішення норми, на підставі якої здійснюється передача такої землі у користування, такі дії уповноваженого органу спрямовані на дотримання загальних засад земельних правовідносин і не можуть визнаватися незаконними виключно з підстав неправильно обраної норми або помилкового зазначення певної норми, за наявності в особи права на отримання відповідної земельної ділянки з урахуванням наявності посилань в оспорюваному рішенні на відповідні норми, якими врегульовано спірні правовідносини; відповідно до загальних засад господарського судочинства, врегульованих статтями 2, 13, 14, 74, 86, 237 ГПК України, позивач у справах зазначеної категорії повинен довести належними доказами, зокрема, але не виключно експертним висновком, ту обставину, що неналежними доказами є розроблений на замовлення відповідача проект землеустрою чи технічна документація із землеустрою, в яких власне і визначається конкретна площа земельної ділянки, необхідна орендарю для експлуатації та функціонування належної йому будівлі (ведення господарської діяльності). Таким чином, сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову. У зв`язку з цим, оскаржуючи законність передачі земельної ділянки у користування з мотивів неспівмірності площі відведеної земельної ділянки порівняно з площею будівлі, розташованої на цій земельній ділянці, саме позивач повинен належними і допустимими доказами довести розмір земельної ділянки, який є дійсно необхідним для обслуговування та експлуатації розміщеного на землі майна, що відповідає принципу диспозитивності господарського судочинства, закріпленого в статті 14 ГПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розміщені, сформулювала висновки про те, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній (пункти 8.8, 8.16, 8.17).

Також, Верховний Суд зауважував, що ключову роль у питанні раціонального (чи не раціонального) використання земельної ділянки відіграє проект землеустрою (технічна документація із землеустрою), за яким таку ділянку було відведено у користування, позаяк саме у ньому враховуються усі особливості формування ділянки. Так, в силу специфіки місцевості, виду господарської діяльності, логістичних параметрів та багатьох інших чинників, площа (та, зокрема, і "геометричні розміри") земельної ділянки може перевищувати площу нерухомості, яка на такій ділянці знаходиться. При поданні позову з підстав (надмірність площі земельної ділянки порівняно з площею розташованої на ній нежитлової будівлі), які заявляє прокурор у даній справі, слід враховувати, що одним із можливих способів доказування, крім експертизи, є саме обставини наявності недоліків або неточностей у розробленому проекті землеустрою чи той факт, що проект землеустрою не відповідає вимогам закону або є необґрунтованим. Сама по собі констатація факту того, що площа відведеної земельної ділянки є більшою у математичному порівнянні з площею нерухомості, без обґрунтування належними та допустимими доказами, не може вважатися належним обґрунтуванням позову та не дає підстав для його задоволення. (постанова Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 910/12366/18 (зі спору, що виник з подібних правовідносин).

Здійснивши аналіз положень ч. 2 ст. 124, абз. 2 ч. 2 ст. 134 ЗК України, Верховний Суд у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 922/443/20, визначеної п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, дійшов висновку, що виходячи із системного аналізу незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації виключно існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.

Судами у даній справі встановлено, що ОСОБА_1 не здійснював нового будівництва, Площа земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеного на ній магазину, була визначена шляхом розробки з дозволу (затвердження, погодження) Ради технічної документації із землеустрою з відповідним обґрунтуванням необхідності її площі з урахуванням цільового та функціонального призначення об`єкта нерухомості. Також, виготовлення технічної документації для відведення земельної ділянки для обслуговування магазину було розпочато ще у 2013 році попереднім власником нежитлової будівлі на підставі відповідного рішення Харківської міської ради. Вказані дії в судовому порядку не оскаржено.

Проте, жодних доказів у спростування визначеного відповідною технічною документацією розміру земельної ділянки, необхідного для обслуговування нерухомого майна, прокурор не надав.

Звертаючись з позовною заявою прокурор також зазначає, що задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі забезпечить можливість територіальній громаді ефективно використовувати право комунальної власності шляхом проведення земельних торгів.

Отже, зважаючи на вказані прокурором аргументи, територіальна громада Харківської міської ради мала б бути позивачем у справі, проте прокурор визначив міськраду співвідповідачем у справі.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 у справі № 1340/4630/18).

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 жовтня 2019 року у справі № 910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Отже, відсутність порушеного права у позивача зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Водночас Прокурор не довів порушення прав чи інтересів зазначеної територіальної громади внаслідок надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 .

Також, як вбачається з пояснень Харківської міської ради, остання просить залишити позов без задоволення та не вбачає підстав вважати, що права територіальної громади були порушені, що обумовлює підстави для їх захисту у судовому порядку.

Зважаючи, що прокурором не доведено неправомірної дій Харківської міської ради, що призвело до порушення прав та законних інтересів територіальної громади, суд апеляційної інстанції вважає, що наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про залишення позову без задоволення.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

Отже, рішення суду в частині вирішення спору про зобов`язання повернути земельну ділянку підлягає скасуванню з ухваленням нового про витребування вказаного майна. В іншій частині позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

При зверненні до суду з апеляційної скаргою Харківською міською радою сплачено 10215 грн (том 2, а .с. 35)

Зважаючи, що апеляційна скарга міськради задоволена, вказаний судовий збір підлягає стягненню з прокуратури.

Керуючись ст. ст. 367, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави до Харківської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки залишити без задоволення.

Стягнути з Харківської місцевої прокуратури № 2 (м. Харків, вул. Сумська, 76, ідентифікаційний код юридичної особи 02910108) на користь Харківської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 04059243, м. Харків, майдан Конституції, 7) 10215 (десять тисяч двісті п`ятнадцять) грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 27 вересня 2024 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина