Постанова

від 23.09.2024 по справі 902/848/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2024 року Справа № 902/848/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А. , суддя Миханюк М.В.

секретар судового засідання Романець Х.В.

за участю представників сторін:

позивача - Легка О.Ю. (в режимі відеоконференції);

відповідача - не з`явився;

органу ДВС - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МУР" на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 04 липня 2024 року у справі №902/848/19 (суддя Нешик О.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МУР"

до Вінницької районної ради Вінницької області

про стягнення 513 460,95 грн заборгованості (скарга на дії ДВС)

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 04 липня 2024 року у справі №902/848/19 відмовлено в задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "МУР" б/н від 13.05.2024 на дії та рішення головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шевчук О.О.

Не погоджуючись з прийнятою судом першої інстанції ухвалою, ТОВ "МУР" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким скаргу ТОВ "МУР" задоволити в повному обсязі.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Вінницької області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.08.2024 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "МУР" строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МУР" на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 04 липня 2024 року у справі №902/848/19. Призначено справу №902/848/19 до розгляду на 23 вересня 2024 року об 11:30 год.

Державний виконавець у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду законною та обгрунтованою, а тому просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судове засідання представники відповідача та органу ДВС не з`явилися.

При цьому, від останнього на адресу апеляційного суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Частинами 11,12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки всі учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників відповідача та органу ДВС.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, ухвалу місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Вінницької області від 06.11.2020, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.01.2021, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МУР" задоволено. Присуджено до стягнення з Вінницької районної ради Вінницької області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МУР" 513460,95 грн - заборгованості, 7701,00 грн - відшкодування судового збору та 19000,00 грн відшкодування витрат на проведення експертиз.

29.01.2021 на виконання вищевказаного рішення суду видані відповідні накази, які надіслані стягувачу.

17.04.2024 на адресу суду надійшов лист Управління Державної казначейської служби України у Вінницькому районі Вінницької області №902/848/19 від 29.01.2021, яким до Господарського суду Вінницької області повернутий наказ про стягнення з Вінницької районної ради Вінницької області до державного бюджету судового збору в розмірі 0,92 грн в зв`язку з його виконанням.

13.05.2024 на адресу місцевого господарського суду надійшла скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "МУР" б/н від 13.05.2024 на дії та рішення державного виконавця, в якій скаржник просить суд:

- визнати неправомірними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шевчук О.О. щодо повернення ТОВ "МУР" без прийняття до виконання виконавчого документу - наказу Господарського суду Вінницької області №902/848/19 від 29.01.2021;

- визнати неправомірним повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, яке винесене головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шевчук О.О. та скасувати його;

- зобов`язати головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шевчук О.О. відкрити виконавче провадження щодо виконання наказу Господарського суду Вінницької області №902/848/19 від 29.01.2021.

Обґрунтовуючи скаргу стягувач зазначає, що наказ Господарського суду Вінницької області від 29.01.2021 по справі №902/848/19 про стягнення з Вінницької районної ради Вінницької області 513460,95 грн - заборгованості, 7701,00 грн - відшкодування судового збору та 19000,00 грн відшкодування витрат на проведення експертиз було пред`явлено до виконання Головному управлінню Державної казначейської служби України у Вінницькому районі Вінницької області.

Після часткового списання з Вінницької районної ради Вінницької області заборгованості на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МУР" коштів, 12.04.2024 наказ від 29.01.2021 в справі №902/848/19 Головним управлінням Державної казначейської служби України у Вінницькому районі Вінницької області був повернутий стягувачу на підставі п.6 ч.9 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників" №845 від 03.08.2011, про що свідчить відповідний напис на виконавчому документі (а.с.90, т.3).

Заявою №22-04-4/24 від 22.04.2024 ТОВ "МУР" просило Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрити виконавче провадження по виконанню наказу Господарського суду Вінницької області від 29.01.2021 в справі №902/848/19. Цією ж заявою стягувач повідомив державну виконавчу службу про часткове виконання зазначеного виконавчого документу під час здійснення його виконання Головним управлінням Державної казначейської служби України у Вінницькому районі Вінницької області на суму 3000 грн.

25.04.2024 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шевчук О.О. було винесено повідомлення №11352/4.1-25/5 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття його до виконання з посиланням на п.9 ч.4 ст.4 Закону України "Про виконавче провадження" (а.с.91-92, т.3).

На думку стягувача, наказ Господарського суду Вінницької області від 29.01.2021 у справі №902/848/19 державним виконавцем повернуто без виконання неправомірно, оскільки відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" виконання рішення суду про стягнення заборгованості з органу місцевого самоврядування відноситься до повноважень як органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, так і органів державної виконавчої служби.

Місцевий господарський суд, розглянувши подану позивачем скаргу, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються її вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про відсутність правових підстав для її задоволення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.327 ГПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Водночас, частиною 2 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання (ч.4 ст.6 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно з приписами пункту 12 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетними установами є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

У відповідності до пункту 12 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетними установами є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Статтею 25 Бюджетного кодексу України визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Згідно з пунктом 1 Положення "Про Державну казначейську службу України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №215 від 15.04.2015 (далі - Положення), Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку: здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (пп.3 п.4 Положення).

Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (п.9 Положення).

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

З наведених норм вбачається, що Держказначейство не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема, стороною виконавчого провадження, і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", а є встановленою Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Порядком №845 особою, що, зокрема, здійснює безспірне списання коштів за рішеннями судів про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів.

Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" встановлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання.

Особливості надання державою гарантій щодо виконання рішень суду визначаються статтею 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", відповідно до якої, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: 1) державний орган; 2) державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); 3) юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництв.

Згідно з приписами пункту 12 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетними установами є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Отже, механізм виконання судових рішень про стягнення коштів з бюджетних установ визначається Законом України "Про виконавче провадження", Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників" №845 від 03.08.2011 (далі - Порядок №845).

Матеріалами справи встановлено, що боржником за наказом Господарського суду Вінницької області від 29.01.2021 у справі №902/848/19 є Вінницька районна рада Вінницької області, яка є бюджетною установою, на якого поширюються вимоги ст.3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та ст.6 Закону України "Про виконавче провадження", в зв`язку з чим рішення про стягнення коштів з останнього підлягає виконанню органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Так, у розумінні Порядку №845 безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Згідно з пунктом 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій)).

Отже, Держказначейство є встановленою Порядком №845 особою, що, зокрема здійснює безспірне списання коштів за рішеннями судів про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів.

Зазначений висновок зроблено судом з урахуванням правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 02.07.2018 у справі №233/1979/17, від 06.03.2019 у справі №199/7250/17, від 16.04.2020 у справі №804/5950/17, від 30.11.2020 у справі №52/125, від 13.04.2023 по справі №910/13367/19 (910/13951/21).

Водночас, чинне законодавство України не передбачає механізму та порядку виконання рішення суду про стягнення грошових коштів з бюджетної установи органами державної виконавчої служби.

Пунктом 9 ч.4 ст.4 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем.

Оскільки виконання рішень про стягнення коштів з органу місцевого самоврядування не віднесено до повноважень органів державної виконавчої служби, а спірний виконавчий документ підлягає виконанню органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шевчук О.О. було правомірно винесено повідомлення №11352/4.1-25/5 від 25.04.2024 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття його до виконання на підставі п.9 ч.4 ст.4 Закону України "Про виконавче провадження", з огляду на що відсутні правові підстави для задоволення скарги ТОВ "МУР" на дії та рішення державного виконавця.

При цьому, посилання скаржника на п.4 Розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за №1302/29432 (далі - Інструкція), колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Так, ця Інструкція розроблена відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України "Про виконавче провадження", інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п.3 розділу І Інструкції, зокрема, органами державної виконавчої служби є відділи примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень.

Згідно з пунктом 4 розділу І Інструкції, Відділу примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими: боржниками є територіальні органи центральних органів виконавчої влади та їх структурні підрозділи, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, окружні прокуратури, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи; сума зобов`язання становить від двадцяти п`яти до п`ятдесяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що ані даний пункт Інструкції, ані її інші положення не містять чіткого визначення щодо наявності у державної виконавчої служби обов`язку (права) виконання рішень саме щодо стягнення грошових коштів з боржників органів місцевого самоврядування.

Разом з цим, такий порядок визначено положеннями ст.6 Закону України "Про виконавче провадження", у відповідності до якої виконання рішень саме щодо стягнення коштів, зокрема з місцевих бюджетів або бюджетних установ покладено на органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

До того ж, вказаний пункт Інструкції не стосується рішень вказаних у ст.6 Закону України "Про виконавче провадження", а саме щодо стягнення грошових коштів, а застосовується у випадку винесення рішень щодо зобов`язання орану місцевого врядування вчинити певні дії, тощо.

Щодо доводів скаржника про те, що відмова у задоволенні скарги ТОВ "МУР" у даній справі призведе до неможливості належного виконання рішення суду, яке набрало законної сили, адже іншого способу належного виконання рішення Господарського суду Вінницької області у справі №902/848/19 немає, то колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Поняття "спосіб" і "порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Отже, під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб. Зокрема, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми виконання (грошової чи майнової), тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості.

Зміна способу та порядку виконання рішення є однією з процесуальних гарантій захисту та відновлення захищених судом прав та інтересів фізичних і юридичних осіб. Зі змісту та призначення інституту зміни способу виконання рішення, ухвали, постановивбачається, що він є ефективним процесуальним засобом на гарантування виконання рішення (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2015 №11-рп/2012).

Відтак, у даному випадку, позивач не позбавлений можливості звернутись до суду із відповідною заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що ухвала Господарського суду Вінницької області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для її скасування.

Керуючись ст.ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МУР" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Вінницької області від 04 липня 2024 року у справі №902/848/19 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений "26" вересня 2024 р.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Миханюк М.В.