Постанова

від 25.09.2024 по справі 903/349/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року Справа № 903/349/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л.

секретар судового засідання Першко А.А.

за участю представників сторін:

позивача: Хомич О.В.

відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного-орендного сільськогосподарського підприємства ім.Івана Франка на рішення Господарського суду Волинської області від 17 липня 2024 року у справі №903/349/24 (повний текст складено 26 липня 2024 року, суддя Якушева І.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренопласт"

до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка

про стягнення 469000 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 17 липня 2024 року у справі №903/349/24 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренопласт" до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка про стягнення 469000 грн.

Присуджено до стягнення з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка (45726, Волинська область, Горохівський район, с. Губин Перший, код ЄДРПОУ 03373842) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренопласт" (43025, Волинська область, м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького , буд. 42, код ЄДРПОУ 35353678) 469000 грн. заборгованості, 7035 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору, 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

У стягненні 20000 грн. витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Не погодившись з ухваленим рішенням в частині, Приватне-орендне сільськогосподарське підприємство ім. Івана Франка звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 17 липня 2024 року у справі №903/349/24 в частині стягнення з ПОСП ім. Івана Франка на користь позивача 7035 грн. витрат пов`язаних з оплатою судового збору та 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не застосував частину 9 статті 129 ГПК України, якою визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Скаржник вказує на те, що системний аналіз ГПК України дозволяє стверджувати, що неправильними діями сторони є свідомі необгрунтовані дії позивача, які доводять зловживання процесуальними правами. Однак, рішенням не визначено, що відповідач вчиняв зловживання процесуальними правами, а саме, всупереч матеріалам справи (а саме пункту 12.1. Договору №30/08/21 від 30 серпня 2021 року, яким визначено, що вказаний договір діяв лише до 31 грудня 2021 року) представник позивача безпідставно зазначив у позовній заяві, чим ввів суд в оману, що "…факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати підтверджені належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами…" та як наслідок не поклав судовий збір за подання позовної заяви повністю чи частково на позивача.

З огляду на викладене, на переконання апелянта, рішення Господарського суду Волинської області від 17 липня 2024 року у справі №903/349/24 підлягає скасуванню в частині стягнення з відповідача на користь позивача 7035 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору та 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, на підставі пункту 4 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, як таке, що не відповідає змісту частини 9 статті 129 ГПК України.

Листом №903/349/24/5566/24 від 19 серпня 2024 року матеріали справи витребувано з Господарського суду Волинської області.

27 серпня 2024 року до апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №903/349/24.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02 вересня 2024 року у справі №903/349/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка на рішення Господарського суду Волинської області від 17 липня 2024 року у справі №903/349/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на "25" вересня 2024 р. об 11:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2.

16 вересня 2024 року через "Електронний суд" від представника позивача ТОВ "Ренопласт" адвоката Хомич О.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого остання вважає рішення Господарського суду Волинської області від 17 липня 2024 року у справі №903/349/24 законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін.

Обгрунтовуючи свої заперечення позивач вказує, що зазначене відповідачем у апеляційній скарзі не відповідає дійсності та суперечить дійсним обставинам справи. Адже, позивач у позовній заяві, у відповіді на відзив та під час розгляду справи зазначав, що предметом позову є вимога про стягнення заборгованості за поставлений товар. Підставою для звернення до суду позивача з даним позовом є обставини щодо неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо повного розрахунку за товар та послуги за його встановлення. Мова йшла виключно про основне зобов`язання, виконання якого намагався уникнути протиправно відповідач, адже заперечував позовні вимоги щодо стягнення 469000 грн. боргу повністю. Лише на стадії апеляційного провадження даної вимоги вже не заперечує. Позивач зауважує, що сторони працювали у спрощений спосіб, шляхом прийняття усного замовлення на товар та послуги зі встановленням товару, попередньої оплати та фактичної поставки товару за видатковими накладними та встановлення товару за актами здачі-прийняття робіт (надання послуг). Таким чином між сторонами виникли договірні правовідносини з приводу поставки товару та надання послуг (робіт) щодо встановлення товару. Тобто, юридичними підставами позову є статті 11, 205, 509, 525, 526, 638, 655, 656, 692, 712 ЦК України. А фактичними підставами позову є бездіяльність відповідача щодо оплати за поставлений товар та наданні послуги на підставі Договору, укладеного у спрощений спосіб.

Також позивач просить суд стягнути з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка на користь ТОВ "Ренопласт" витрати на професійну правничу допомогу, понесені у Північно-західному апеляційному господарському суді у розмірі 5000 грн.

20 вересня 2024 року до Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренопласт" адвоката Хомич Олени Володимирівни надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 вересня 2024 року у справі №903/349/24 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренопласт" адвоката Хомич Олени Володимирівни про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в справі №903/349/24.

В судовому засіданні 25 вересня 2024 року, яке проводилось в режимі відеоконференції у відповідності до статті 197 ГПК України, представник позивача повністю підтримала вимоги і доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

11 квітня 2024 року на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренопласт" з вимогою до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка про стягнення 469000,00 грн. заборгованості.

На обґрунтування позовних вимог ТОВ "Ренопласт" посилалося на неналежне виконання відповідачем договору, укладеного у спрощений спосіб, неоплату за переданий товар та надані послуги (монтажні роботи) із встановлення товару.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 17 липня 2024 року у справі №903/349/24 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренопласт" до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка про стягнення 469000 грн.

Присуджено до стягнення з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка (45726, Волинська область, Горохівський район, с. Губин Перший, код ЄДРПОУ 03373842) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренопласт" (43025, Волинська область, м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького , буд. 42, код ЄДРПОУ 35353678) 469000 грн. заборгованості, 7035 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору, 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

У стягненні 20000 грн. витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

З апеляційної скарги Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка вбачається, що предметом апеляційного оскарження у справі №903/349/24 є рішення суду першої інстанції в частині присуджених до стягнення з відповідача 7035 грн. судового збору та 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Так, частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2021 року у справі №910/12876/19 зазначила, що процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони. При цьому, висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим.

Суд має застосовувати зазначені положення процесуального закону за наявності одночасно у сукупності таких умов: 1) вирішення судом спору по суті; 2) встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони.

Наведена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

Подібні правові висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2024 року у справі №910/18489/20, від 31 травня 2022 року у справі №927/515/21, від 25 листопада 2021 року у справі №904/5929/19, від 15 вересня 2022 року у справі №910/10159/21, додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі №916/376/19.

У даній справі суд першої інстанції не зазначив про необхідність покладення судових витрат на відповідача, а скористався загальним принципом розподілу судових витрат, встановлених статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, який передбачає, що у разі задоволення позовних вимогах, судовий збір покладається на відповідача.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Отже, судом першої інстанції дотримано встановлений пунктом 2 частини 1 та пунктом 1 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України принцип пропорційності розподілу судових витрат між сторонами у справі.

Разом з цим, апеляційний суд наголошує на тому, що зміст частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що останньою встановлено дискреційне повноваження суду, тобто його право, а не обов`язок здійснити розподіл судових витрат у спосіб, передбачений даною нормою.

Таким чином, вказана процесуальна норма, на відміну від загального правила, закріпленого в пункті 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, має декларативний характер і її застосування (або незастосування) є саме правом суду, який безпосередньо вирішує спір між сторонами, з урахуванням конкретних обставин справи та за своїм внутрішнім переконанням.

Відтак, незастосування судом при розподілі судових витрат у даній справі положень частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України не свідчить про порушення норм процесуального права при вчиненні відповідної процесуальної дії, тому доводи Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 26 червня 2019 року у справі №916/2280/17, що враховано апеляційною колегією, відповідно до приписів частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Колегією суддів не встановлено порушення місцевим судом своїх дискреційних повноважень в частині незастосування частини дев`ятої статті 129 ГПК України про покладення судових витрат повністю або частково на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.

З огляду на викладене, твердження апелянта про порушення судом першої інстанції вимог процесуальних норм є безпідставними, оскільки відповідна процесуальна норма - стаття 129 Господарського процесуального кодексу України була зазначена судом першої інстанції у своєму рішенні.

Водночас, враховуючи, що норма частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачає саме дискреційне повноваження суду, тобто його право здійснити розподіл судових витрат у визначений спосіб, колегія суддів вважає відсутніми правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення в цій частині.

Крім того, колегія суддів бере до уваги ту обставину, що Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство ім. Івана Франка у у відзиві на позов просило зменшити розмір витрат на правничу допомогу (у випадку покладення на відповідача) до 5000 грн., а в апеляційній скарзі не згодне з таким розміром витрат, що свідчить про непослідовну процесуальну поведінку відповідача у справі.

Відтак, у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції в частині присуджених до стягнення з відповідача судових витрат.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд з покликанням на рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України вказує, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику Європейського суду, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, апеляційний суд дійшов до висновку про відсутність доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, передбачених статтями 277 - 279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення господарського суду - без змін.

Щодо витрат ТОВ "Ренопласт" на професійну правничу допомогу адвоката у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.

Згідно частин 1, 2 статті 16 ГПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 вищевказаного Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (ст. 1 вищевказаного Закону).

За приписами статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є, зокрема надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

У відповідності до статті 30 вказаного Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини 1, 2 статті 126 ГПК України).

За приписами пункту 3 частини 4 статті 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як зазначалося вище, судом апеляційної інстанції не встановлено підстав для задоволення апеляційної скарги Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка. ТОВ "Ренопласт" просило відмовити у задоволені апеляційної скарги та залишити рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині без змін, при цьому, позивач просить стягнути з апелянта 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Особа, яка понесла судові витрати під час апеляційного чи касаційного перегляду додаткового судового рішення про розподіл судових витрат, має право на відшкодування таких витрат, що відповідатиме принципу господарського судочинства, передбаченому у пункті 12 частини третьої статті 2 ГПК України.

Інакше розуміння позбавить особу права на відшкодування понесених нею судових витрат у разі необґрунтованого оскарження іншим учасником справи судового рішення в частині судових витрат, що нівелюватиме значення такої засади судочинства, як відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22.

Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

Згідно статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Заявлені ТОВ "Ренопласт" судові витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції становлять 5000 грн.

На підтвердження таких витрат позивачем надано: Договір про надання правової допомоги від 08 січня 2024 року №02/08-01, Додаткову угоду №2 від 13 вересня 2024 року, акт приймання-передачі наданої правничої допомоги №2 від 13 вересня 2024 року, квитанцію №2 від 13 вересня 2024 року.

В Договорі про надання правової допомоги від 08 січня 2024 року №02/08-01 визначено, що предметом договору є домовленість сторін про захист прав та представництво інтересів Клієнта Адвокатом за винагороду (гонорар) (пункт 2.1 договору).

Відповідно до пункту 2.2 договору фактичний розмір винагороди (гонорару) та обсяг послуг встановлюється додатковою угодою до даного договору.

У Додатковій угоді №2 від 13 вересня 2024 року визначено детальний опис робіт (послуг) Адвоката та фіксований розмір винагороди (гонорару) по кожній з наданих послуг окремо.

У пункті 3 даної додаткової угоди визначено, що правова допомога вважається наданою після підписання акту приймання-передачі наданої правової допомоги.

В Акті приймання-передачі наданої правничої допомоги №2 від 13 вересня 2024 року визначено фіксований розмір витрат на правничу допомогу із зазначенням переліку послуг, що надається ТОВ "Ренопласт" у Північно-західному апеляційному господарському суді у справі №903/349/24:

- підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу 2500 грн.

- участь в судових засіданнях при розгляді справи 2500 грн.

Загальна вартість виконаних робіт (наданих послуг) становить 5 000 (п`ять тисяч) грн.

Вартість наданих послуг була сплачена згідно квитанції №2 від 13 вересня 2024 року

Матеріали справи містять докази на підтвердження того, що Приватне-орендне сільськогосподарське підприємство ім. Івана Франка отримало відзив ТОВ "Ренопласт" на апеляційну скаргу де зазначено про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та до якого долучено відповідні докази.

Апелянт своїм процесуальним правом на подання клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не скористався.

Суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі №915/237/18, від 24 жовтня 2019 року у справі №905/1795/18, від 17 вересня 2020 року у справі №904/3583/19).

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі №911/2737/17).

За результатами дослідження наданих ТОВ "Ренопласт" доказів, суд апеляційної інстанції вважає, що розмір витрат позивача на правничу допомогу в сумі 5000 грн. є обґрунтованим з урахуванням складності та значення справи для сторін. Суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для неприсудження до стягнення таких витрат з апелянта, а відтак задовольняє відповідне клопотання позивача у справі повністю.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Приватного-орендного сільськогосподарського підприємства ім.Івана Франка на рішення Господарського суду Волинської області від 17 липня 2024 року у справі №903/349/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Волинської області від 17 липня 2024 року у справі №903/349/24 в частині стягнення судового збору у розмірі 7035 грн. та 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу залишити без змін.

Стягнути з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка (45726, Волинська область, Горохівський район, с. Губин Перший, код ЄДРПОУ 03373842) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренопласт" (43025, Волинська область, м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького , буд. 42, код ЄДРПОУ 35353678) 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №903/349/24 повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "26" вересня 2024 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.