Постанова

від 19.09.2024 по справі 904/9411/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2024 року

м. Київ

Справа № 904/9411/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: головуючого - Пєскова В. Г., суддів: Картере В. І., Огородніка К. М.,

за участю секретаря судового засідання Багнюка І. І.,

учасники справи:

ліквідатор - арбітражний керуючий Зибін А. О.,

представники Дніпропетровської міської ради - Іорданов К. І., Костюченко О. Т.,

представник АТ "Дніпровські електромережі" - Яцишин О. Й.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпровської міської ради

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 31.10.2023

у складі колегії суддів: Чередка А. Є. (головуючий), Верхогляд Т. А., Коваль Л. А.

у справі № 904/9411/21

за заявою Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі"

до Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи

1. 17.02.2022 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від відкрито провадження у справі № 904/9411/21 про банкрутство Міського державного комунального експлуатаційного підприємства "Дніпроміськелектротранс" (далі - МДКЕП "Дніпроміськелектротранс"); визнано грошові вимоги Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" (далі - АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі"); визнано Дніпропетровську міську раду учасником провадження у справі про банкрутство; введено процедуру розпорядження майном боржника.

2. 23.06.2022 Господарський суд Дніпропетровської області постановив ухвалу за результатами попереднього судового засідання, згідно з якою зобов`язав розпорядника майна внести до реєстру вимог кредиторів боржника вимоги таких кредиторів:

- АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" суму 29 988 893,67 грн - 4 черга задоволення вимог кредиторі, 81 200,00 грн - 1 черга задоволення (судовий збір та авансування витрат арбітражного керуючого);

- Головне управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області на суму 2 555 702,33 грн - 4 черга задоволення вимог кредиторів та 4 962,00 грн - 1 черга задоволення вимог кредиторів.

3. 12.07.2022 постановою Господарського суду Дніпропетровської області визнано МДКЕП "Дніпроміськелектротранс" банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Зибіна А. О.

Подання заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності

4. У листопаді 2022 року до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява ліквідатора про притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями банкрута його засновника - Дніпровської міської ради.

5. У цій заяві (з урахуванням уточненої заяви) ліквідатор просив суд притягти Дніпровську міську раду до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями банкрута та стягнути з Дніпровської міської ради на користь МДКЕП "Дніпроміськелектротранс" суму непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог у розмірі 32 917 913,06 грн.

6. Заява обґрунтована тим, що Дніпровська міська рада як єдиний засновник банкрута прийняла низку рішень про передачу з балансу МДКЕП "Дніпроміськелектротранс" на баланс іншого комунального підприємства - Міського комунального підприємства "Дніпровський електротранспорт" усього майна банкрута, на підставі якого боржник проводив свою господарську діяльність, у зв`язку з чим боржник став неплатоспроможним.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

7. Згідно з пунктами 1.1, 1.3 Статуту МДКЕП "Дніпроміськелектротранс" (зі змінами та доповненнями) підприємство є власністю Дніпропетровської міської ради народних депутатів, є юридичною особою та діє на засадах госпрозрахунку.

8. Відповідно до пункту 2.1 Статуту підприємства основною метою та завданням підприємства є надання транспортних послуг пасажирам міста.

9. Майно належить підприємству на праві повного господарського відання. Джерелами формування майна підприємства, зокрема є: основні засоби, передані власником - Дніпропетровською міською радою і придбані за рахунок власних коштів; доходи одержані від виробничої діяльності, а також інших видів господарської діяльності; капітальні вкладення та дотації з бюджету (пункти 3.2, 3.4 Статуту).

10. Відповідно до пункту 5.1 Статуту джерелом фінансування виробничої діяльності та створення фондів економічного стимулювання підприємства є доходи від перевезення пасажирів та дотація з бюджету.

11. Рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 18.09.2003 № 2757 з балансу МДКЕП "Дніпроміськелектротранс" на баланс Міського комунального підприємства "Дніпровський електротранспорт" з метою формування цілісного майнового комплексу та статутного фонду останнього передано майно згідно з інвентаризаційним описом станом на 01.07.2003, а саме відповідно до Акту приймання-передачі 01.10.2003 основні засоби, нематеріальні активи, сировину та матеріали, незавершене будівництво на загальну суму 98 233 428,07 грн.

12. Вказане вище рішення виконкому прийнято на виконання пункту 3.2 рішення міської ради від 30.07.2003 № 32/11 Про створення Міського комунального підприємства "Дніпровський електротранспорт".

13. Також, на виконання пункту 3.2. рішення міської ради від 30.07.2003 № 32/11 "Про створення Міського комунального підприємства "Дніпровський електротранспорт" рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 22.01.2004 № 3 з балансу МДКЕП "Дніпроміськелектротранс" на баланс Міського комунального підприємства "Дніпровський електротранспорт" з метою формування цілісного майнового комплексу та статутного фонду останнього передано майно згідно з інвентаризаційним описом станом на 01.11.2003, а саме відповідно до Акту приймання-передачі 26.01.2004 основні засоби, сировину та матеріали на загальну суму 912 169,65 грн.

14. На час прийняття наведених вище рішень Дніпропетровською міською радою та її виконавчим органом заборгованість МДКЕП "Дніпроміськелектротранс" перед ВАТ "Енергопостачальна компанія "Дніпрообленерго", правонаступником якого є АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі", за спожиту електроенергію складала 33 417 306,35 грн, що, зокрема підтверджується рішеннями Господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.2002 у справі № 5/245 та від 22.04.2003 у справі № 9/101.

15. Баланс боржника станом на 22.01.2004 та звіт про фінансові результати за 2004 рік містять відомості про відсутність на кінець звітного періоду в МДКЕП "Дніпроміськелектротранс" основних засобів та доходу.

16. Питання щодо правонаступництва особи, яка отримала майнові активи банкрута та фактично продовжувала здійснювати господарську діяльність з надання послуг пасажирських перевезень у місті Дніпропетровську, міською радою не вирішено, а кредиторська заборгованість банкрута залишилася без майнового забезпечення.

17. Розпорядник майна МДКЕП "Дніпроміськелектротранс" у липні 2022 року подав до суду аналіз фінансово-господарської діяльності боржника, в якому зазначено, що фінансовий стан підприємства характеризується ознаками стійкої фінансової неплатоспроможності та неможливістю відновлення платоспроможності боржника за рахунок здійснення безпосередньо ним господарської діяльності, виявлено ознаки приховування банкрутства шляхом подання недостовірних відомостей про свої зобов`язання в фінансовій звітності.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

18. 25.05.2023 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області у задоволенні заяви ліквідатора про притягнення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями банкрута, з урахуванням уточненої заяви, відмовлено.

19. Ухвала мотивована тим, що ліквідатором не встановлено обставин доведення до банкрутства з огляду на відсутність доказів незаконного заволодіння третіми особами майном та коштами боржника, прийняття рішень, спрямованих на таке зменшення активів боржника, що призвели до банкрутства боржника.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

20. 31.10.2023 постановою Центрального апеляційного господарського суду ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2023 у справі № 904/9411/21 скасовано; ухвалено нове рішення, яким заяву ліквідатора задоволено; стягнуто з Дніпровської міської ради на користь МДКЕП "Дніпроміськелектротранс" суму непогашених у ліквідаційній процедурі кредиторських вимог у розмірі 32 917 913,06 грн.

21. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що МДКЕП "Дніпроміськелектротранс" було створене для здійснення господарської діяльності з надання транспортних послуг та з метою отримання прибутку із закріпленням за ним на праві повного господарського відання майна комунальної власності. Врахувавши обставини вилучення у банкрута усього майна і передання його до іншої юридичної особи, без вирішення питання про правонаступництво особи, яка отримала майнові активи банкрута, та відсутність активів у банкрута, за рахунок яких можливе задоволення вимог кредиторів, суд дійшов висновку, що сукупність зазначених обставин, дій та бездіяльності Дніпропетровської міської ради, попри її обов`язок як власника і засновника банкрута та як органу управління майном боржника передбачити можливість настання негативних для банкрута наслідків вилучення у нього майна та вчинити передбачені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" заходи щодо запобігання банкрутству МДКЕП "Дніпроміськелектротранс" (статті 3, 5 цього Закону, стаття 4 КУзПБ), перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із обставинами неможливості банкрута здійснювати господарську діяльність та отримувати прибуток, що в подальшому створили умови та підстави для визнання боржника банкрутом з неможливістю задовольнити кредиторські вимоги у межах справи про банкрутство за рахунок майна банкрута.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

22. У касаційній скарзі Дніпровська міська рада просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 31.10.2023 за залишити в силі ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2023 у справі №904/9411/21.

23. Підставами касаційного оскарження Дніпровська міська рада зазначає пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

24. Скаржник вказує про:

- безпідставність притягнення саме міської ради до відповідальності, оскільки рішення щодо вилучення майна у банкрута приймалися її виконавчим органом, встановлення законності дій скаржника щодо передачі спірного майна, що було встановлено у інших справах, в яких оспорювалися відповідні рішення міської ради та не дослідження доказів щодо осіб-засновників боржника станом на 2003 рік, а тому вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 1, 10, 11, 26, 59, 60, 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 5, 11 ЦК України, статті 215 ГК України; ненадання ліквідатором звіту за результатами проведення аналізу фінансово-господарського стану, складеного відповідно до Порядку проведення аналізу фінансово-господарського стану суб`єктів господарювання щодо наявності ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 10.09.2020 № 3105/5 та неправильне застосування судом апеляційної інстанції цього наказу та статті 3 КУзПБ;

- не врахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування статей 42, 62 КУзПБ (щодо необґрунтованості заяви ліквідатора) у подібних правовідносинах, викладених у наведених у касаційній скарзі постановах.

25. До Верховного Суду також надійшли додаткові пояснення з урахуванням правової позиції судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2024 у справі № 906/1155/20 (906/1113/21).

Б. Доводи, викладені у відзивах на касаційну скаргу

26. У відзиві АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Розгляд клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

27. Дніпровська міська рада заявила клопотання, в якому просить передати справу № 904/9411/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке мотивує наявністю виключної правової проблеми у цій справі, зокрема щодо правового режиму користування та розпорядження майном боржника, як міського державного комунального підприємства та рівня відповідальності органу місцевого самоврядування в межах справи про банкрутство. Наявність виключної правової проблеми скаржник обґрунтовує відсутністю практики Верховного Суду щодо діяльності унітарних підприємств - банкрутів, які здійснюючи право повного господарського відання, володіли майном на свій власний розсуд.

28. Згідно з частиною п`ятою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

29. Верховний Суд, розглядаючи це клопотання, зауважує, що згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Із погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як: відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

30. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 02.09.2021 у справі № 910/11820/20 зазначила, що для віднесення справи до категорії спорів, які містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати кілька з наведених ознак, але не одночасно в їх сукупності, зокрема:

- справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;

- установлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист;

- існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми;

- існують якісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, зокрема: а) відсутність усталеної судової практики застосування однієї і тієї ж норми права, у тому числі наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; б) невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; в) установлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому; г) наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах тощо. Водночас справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і трапляється в невизначеній (значній) кількості справ, у разі якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів.

31. Пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

32. Отже, з наведеної норми права, а також частини п`ятої статті 302 ГПК України випливає, що справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду за наявності двох ознак: 1) справа містить виключну правову проблему; 2) вирішення такої виключної правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду необхідне для забезпечення розвитку права та формування судами єдиної правозастосовної практики.

33. З огляду на викладені критерії Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, повинен обґрунтувати її наявність за кількісним та якісним вимірами, зокрема: навести інші справи різних юрисдикцій, в яких мала місце зазначена правова проблема, наявність різної судової практики її вирішення тощо.

34. Виходячи із приписів статті 302 ГПК України, якщо учасник справи звертається до Суду з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої цієї статті, зважаючи на те, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, учаснику справи також необхідно обґрунтувати наявність такої виключної правової проблеми саме у цій справі.

35. Отже, касаційний суд, з урахуванням відповідного обґрунтування поданого скаржником клопотання, зважаючи на обставини справи та відповідні критерії, за наявності яких можлива передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, приймає рішення про наявність / відсутність підстав для задоволення клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

36. У клопотанні про передачу справи, що переглядається, на розгляд Великої Палати Верховного Суду Дніпровська міська рада не вказала, у чому саме полягає неоднакове вирішення або глибокі розходження щодо правозастосування застосування у різних справах, а отже, не навела кількісних та якісних показників, які б свідчили про наявність інших справ із подібними правовідносинами та формування судами різної правової практики при їх вирішенні.

37. З огляду на таке Верховний Суд відмовляє у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

38. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

39. Предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції про покладення на міську раду як засновника боржника субсидіарної відповідальності за його зобов`язаннями.

40. Згідно із частиною першою статті 215 ГК України у випадках, передбачених законом, суб`єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.

41. Частиною третьою цієї статті ГК України унормовано, що умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб`єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб`єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.

42. Згідно з частиною другою статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства (у редакції, чинній на час звернення до суду із відповідною заявою), під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

43. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.

44. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.

45. У справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із частиною першою статті 1166 ЦК України, якою встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

46. Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії / бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства.

47. Однією з обов`язкових передумов субсидіарної відповідальності є її розмір, що визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

48. Сума вимог кредиторів, яка підлягає погашенню за правилами статті 64 КУзПБ, однак залишилась непогашеною в процедурі банкрутства за правилами цієї статті через недостатність майна банкрута, і є розміром субсидіарної відповідальності.

49. Таким чином, право ліквідатора подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності виникає не раніше ніж після завершення реалізації об`єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута, та розрахунків з кредиторами на підставі проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі.

50. Така правова позиція викладена у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2024 у справі № 906/1155/20 (906/1113/21), до закінчення перегляду якої було зупинено касаційне провадження у цій справі та правові висновки якої, відповідно до частини четвертої статті 300 ГПК України, враховуються під час касаційного розгляду цієї справи.

51. Потерпілою особою в такому випадку є банкрут, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру, від імені якого діє ліквідатор (арбітражний керуючий), у порядку, визначеному статтею 61 КУзПБ, звертається з вимогою до третіх осіб, з вини яких настало банкрутство боржника.

52. Суб`єкт (суб`єкти) правопорушення визначені законом, зокрема ними є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника.

53. Об`єктивну сторону правопорушення становлять дії / бездіяльність відповідних суб`єктів, прийняття ними рішень, надання вказівок на вчинення дій або на утримання від них, що призвели до відсутності у боржника майнових активів для задоволення вимог кредиторів або до відсутності інформації про такі активи, що виключає можливість дослідження активу та його оцінки, тобто які окремо або у своїй сукупності спричинили неплатоспроможність і боржника та, відповідно, вказують (свідчать) про доведення конкретними особами боржника до банкрутства.

54. Водночас такий зміст не обмежується вичерпним переліком дій / бездіяльності суб`єктів правопорушення, а їх характер саме як протиправний оцінюється за відповідними правовими та економічними показниками.

55. Зокрема, доведення до банкрутства можуть спричинити дії з відчуження майна за заниженими цінами, придбання майна за завищеними цінами, надання послуг за цінами, нижчими за ринкові, здійснення невиправдано ризикових чи невигідних операцій тощо. Неправомірні дії чи бездіяльність, завдання ними шкоди боржнику та виявлення її розміру можуть не збігатися у часі. Наприклад, окремі неправомірні дії чи бездіяльність або сукупність таких дій чи бездіяльності можуть мати наслідком втрату ліквідності юридичною особою в майбутньому (див. також mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) (пункт 66), від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункт 7.56)).

56. Тобто зміст відповідного делікту становлять умисні і цілеспрямовані дії / бездіяльність, результатом яких є банкрутство юридичної особи та шкода, завдана приватним і суспільним інтересам.

57. За змістом частини другої статті 61 КзПБ вказані умисні дії/бездіяльність та їх результат узагальнено іменуються доведенням до банкрутства, що і дає назву цьому делікту. При цьому винні особи хоча і не є стороною боргових зобов`язань, але їх поведінка перебуває в причинно-наслідковому зв`язку зі шкодою у вигляді непогашених вимог кредиторів.

58. Законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об`єктивну сторону відповідного правопорушення. Тому при вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення частини першої статті 215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути, зокрема: 1) вчинення суб`єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення; 2) прийняття суб`єктами відповідальності рішення при виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях; 3) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо.

59. Наведений перелік обставин, які мають братися до уваги під час розгляду питання застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, не є вичерпним.

60. Необхідно зауважити, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

61. Щодо суб`єктивної сторони правопорушення, то її становить ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (вини суб`єкта правопорушення).

62. Наведена правова позиція Верховного Суду в питанні складу правопорушення, за яке покладається субсидіарна відповідальність у справі про банкрутство, сформульована та викладена у постановах від 30.01.2018 у справі № 923/862/15, 30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 28.08.2018 у справі № 927/1099/13, від 18.10.2018 у справі № 923/1297/14, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15, від 03.09.2019 у справі № 923/1494/15, від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17, а також підтримана у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2024 у справі № 906/1155/20 (906/1113/21).

63. Притягнення до субсидіарної відповідальності винних у доведені до банкрутства осіб є не лише механізмом відновлення порушених прав кредиторів, а також стимулюванням добросовісної поведінки засновників, керівників та інших осіб пов`язаних з боржником і як наслідок недопущення здійснення права власності на шкоду інших осіб.

64. Статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.

65. Однак зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість відповідних осіб довести відсутність своєї вини у банкрутства боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність, підтвердивши, зокрема, оплатне придбання активу боржника на умовах, на яких за порівняних обставин зазвичай укладаються аналогічні правочини та довівши, що вчинені за її участі (впливу) операції приносять дохід, відображені у відповідності з їх дійсним економічним змістом, а отримана боржником вигода обумовлена розумними економічними чинниками.

66. Якщо дії особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника викликають об`єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, а не викликані використанням нею своїх можливостей, що стосуються визначення дій боржника, як таких, що вчиненні на шкоду інтересам боржника та його кредиторів. У такому разі небажання особи, яка притягується до субсидіарної відповідальності, надати суду докази має кваліфікуватися згідно із частиною другою статті 74 ГПК України виключно як відмова від спростування фактів, на наявність яких аргументовано з посиланням на конкретні документи вказує процесуальний опонент. У силу статті 13 ГПК України особа, що бере участь у справі, яка не вчинила відповідних процесуальних дій, несе ризик настання наслідків такої свої поведінки.

67. Отже, виходячи зі змісту частини другої статті 61 КУзПБ, суд оцінює істотність впливу дій (бездіяльності) третіх осіб на становище боржника, перевіряючи наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) цих осіб та фактичною неплатоспроможністю боржника (доведенням його до банкрутства).

68. Для визначення статусу особи як відповідача по субсидіарній відповідальності за зобов`язаннями боржника ліквідатор має проаналізувати, а суд під час розгляду заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності та з`ясуванні наявності підстав для покладення на цих осіб субсидіарної відповідальності дослідити сукупність правочинів та інших юридичних дій, здійснених під впливом осіб, а також їх бездіяльність, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника.

69. Об`єктом оцінки суду в цьому випадку є надані ліквідатором докази на підтвердження доведення діями чи бездіяльністю третіх осіб боржника до банкрутства до яких належить, зокрема, звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника складений у відповідності до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності.

70. Саме детальний аналіз фінансового становища банкрута у поєднанні з дослідженням підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство, дозволить ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника щодо доведення до банкрутства юридичної особи (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №906/904/16, від 02.09.2020 у справі №923/1494/15, від 24.02.2021 у справі №902/1129/15 (902/579/20)).

71. У постановах від 12.11.2020 у справі №916/1105/16 та від 10.12.2020 у справі №922/1067/17, від 10.08.2023 у справі № 904/8850/14, від 12.09.2024 у справі № 903/624/13 Верховний Суд зазначив, що відсутність в матеріалах справи висновку про доведення до банкрутства боржника не може бути беззаперечною підставою для звільнення винних осіб від субсидіарної відповідальності.

72. Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17).

73. Суди попередніх інстанцій встановили, що МДКЕП "Дніпроміськелектротранс" є комунальним комерційним підприємством, засновником якого є Дніпровська міська рада.

74. Щодо правового регулювання субсидіарної відповідальності органу місцевого самоврядування за боргами комунального комерційного підприємства колегія суддів враховує таке.

75. За загальним правилом, визначеним частиною третьою статті 96 ЦК України, учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

76. Наведене правило узгоджується з положеннями частини п`ятої статті 24 ГК України та частини першої статті 176 ЦК України, відповідно до яких органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за наслідки діяльності суб`єктів господарювання, що належать до комунального сектора економіки, на підставах, у межах і порядку, визначених законом. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

77. Відповідно до частин першої-третьої статті 78 ГК України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

78. При цьому особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом (частина десята статті 78 ГК України).

79. Таким чином, правовий режим відповідальності комунального унітарного комерційного або некомерційного підприємства визначається відповідно до вимог правового режиму відповідальності державного комерційного або казенного підприємства.

80. Схожий висновок у контексті регулювання нормами ГК України діяльності комунальних некомерційних підприємств аналогічно до діяльності державних казенних підприємств, але без наділення вказаних суб`єктів повною самостійною відповідальністю у відносинах з третіми особами, викладено в пункті 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 5023/4388/12.

81. Так, згідно з частиною сьомою статті 77 ГК України казенне підприємство відповідає за своїми зобов`язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями казенного підприємства.

82. Натомість частиною п`ятою статті 74 ГК України передбачено, що держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов`язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

83. В свою чергу стаття 77 ГК України прямо не встановлює повну субсидіарну відповідальність територіальної громади за зобов`язаннями створеного нею комунального унітарного підприємства, оскільки нею врегульовані питання особливостей здійснення господарської діяльності, а не питання підстав та меж відповідальності за усіма зобов`язаннями підприємства. Проте, враховуючи її зміст у поєднанні зі змістом положень статті 78 ГК України, можна зробити висновок, що відповідальність комунального унітарного підприємства за своїми боргами за господарськими зобов`язаннями визначається залежно від його виду: некомерційного або комерційного підприємства.

84. Тлумачення статей 74, 75 ГК України дозволяє зробити висновок, що комунальне комерційне підприємство володіє своїм майном на праві господарського відання та є самостійним у здійсненні господарської діяльності, за рахунок майна, закріпленого за таким підприємством на праві господарського відання, якщо інше не встановлено ГК України , іншими законами або статутними документами цього товариства. У разі незаконності дій власника щодо належного такому підприємству майна, воно має право на захист своїх речових прав на майно від дій власника.

85. Отже, аналізуючи зазначені норми права в їх сукупності, слід дійти висновку, що за загальним правилом у разі недостатності коштів у комунального унітарного комерційного підприємства для відповідальності за своїм зобов`язанням, пов`язаним із господарською діяльністю, орган, до сфери управління якого входить підприємство, не несе повну субсидіарну відповідальність за господарськими зобов`язаннями цього підприємства (частина сьома статті 77 ГК України).

86. Комерційні комунальні підприємства за своїми зобов`язаннями відповідають самостійно.

87. Отже, субсидіарна відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов`язаннями комунальних комерційних підприємств не настає, крім випадку, якщо буде доведено, що комунальне комерційне підприємство було доведено до банкрутства саме діями його засновника (учасника) - органу місцевого самоврядування.

88. Правова позиція аналогічного змісту викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2024 у справі № 925/80/23.

89. Суди попередніх інстанцій встановили, що МДКЕП "Дніпроміськелектротранс" було створене для здійснення господарської діяльності з надання транспортних послуг та з метою отримання прибутку із закріпленням за ним на праві повного господарського відання майна комунальної власності.

90. Суд апеляційної інстанції також встановив, що у 2003 році Дніпровська міська рада прийняла рішення про створення Міського комунального підприємства "Дніпровський електротранспорт" з такими ж функціями як у МДКЕП "Дніпроміськелектротранс" та про доручення забезпечити передачу у повне господарське відання відповідного майна. Питання щодо правонаступництва міською радою не вирішувалося.

91. Надалі Виконавчий комітет Дніпровської міської ради прийняв рішення, за якими усе майно банкрута було передано новоствореному підприємству.

92. При цьому, як зазначив ліквідатор, встановив суд апеляційної інстанції, а також не заперечувалося учасниками справи, у зв`язку із вилученням у 2004 році усього майна та відповідно втратою можливості проводити господарську діяльність МДКЕП "Дніпроміськелектротранс" фактично припинило свою діяльність та втратило можливість розрахуватися із кредиторами.

93. В ході ліквідаційної процедури ліквідатором не було виявленого жодного майна банкрута.

94. Тож, встановивши сукупність зазначених обставин, дій та бездіяльності Дніпропетровської міської ради, попри її обов`язок як власника та засновника банкрута та як органу управління майном боржника передбачити можливість настання негативних для банкрута наслідків вилучення у нього всього наявного рухомого та нерухомого майна, що призвело до неможливості банкрутом здійснювати господарську діяльність та отримувати прибуток, а відтак - неможливості погасити кредиторську заборгованість, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для притягнення засновника банкрута до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.

95. Отже, судом апеляційної інстанції було встановлено наявність усіх необхідних складових елементів для притягнення засновника боржника до субсидіарної відповідальності.

96. Щодо розміру субсидіарної відповідальності суд апеляційної інстанції виходив з того, що ліквідатором розмір субсидіарної відповідальності засновника МДКЕП "Дніпроміськелектротранс" у зв`язку із доведенням до банкрутства визначено у загальній сумі 32 917 913,06 грн, яка розрахована як різниця між сумою визнаних вимог кредиторів - 32 917 913,06 грн та наявних у боржника активів, які дорівнюють нулю.

97. Відповідно до статті 327 ЦК України у комунальній власності є майно, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

98. Згідно з положеннями статті 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема управління в межах, визначених радою майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

99. За змістом статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

100. Зокрема, пунктом 31 частини першої статті 26 цього Закону встановлено, що до питань місцевого значення (виключної компетенції міської ради) належить прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

101. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (пункти 5, 8 статті 60 зазначеного Закону).

102. Як зазначалося вище, суди у цій справі встановили, що МДКЕП "Дніпроміськелектротранс" є комунальним комерційним підприємством, засновником якого є Дніпровська міська рада, яка діє в інтересах відповідної територіальної громади і відповідно до закону здійснює та здійснювала правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, зокрема щодо майна, яке перебувало у банкрута на праві господарського відання.

103. Колегія суддів відхиляє доводи Дніпровської міської ради про прийняття рішень щодо передачі майна банкрута від 18.09.2003 № 2757 та від 22.01.2004 № 3 Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, а не самою радою як підстави для незастосування до неї субсидіарної відповідальності, адже як встановив суд апеляційної інстанції, саме Дніпровська міська рада є засновником МДКЕП "Дніпроміськелектротранс" та відповідно до вимог Закону України "Про місцеве самоврядування" здійснювала раніше і здійснює зараз реалізацію права власності територіальної громади міста на комунальне майно.

104. При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, вказані вище рішення приймалися Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради як виконавчим органом ради саме на виконання рішення Дніпропетровської міської ради від 30.07.2003 № 32/11 "Про створення Міського комунального підприємства "Дніпровський електротранспорт".

105. Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про недоведеність ліквідатором обставин доведення МДКЕП "Дніпроміськелектротранс" до банкрутства, адже вони суперечать встановленим судом апеляційної інстанції обставинам щодо вилучення у боржника усього майна, що призвело припинення здійснення будь-якої господарської діяльності та неможливості відновлення ним платоспроможності. При цьому аргументи міської ради в цій частині не ґрунтуються на посиланні на певні наявні в матеріалах справи докази, які не отримали належної правової оцінки судів, але підтверджують факт здійснення боржником після вилучення в нього усього майна господарської діяльності, яка б могла забезпечити можливість погашення ним своїх зобов`язань перед кредиторами.

106. Також колегія суддів не вбачає невідповідності висновків судів попередніх інстанцій, правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду 14.09.2023 у справі № 922/2884/21 (922/157/22); від 10.08.2023 у справі № 911/2581/14, від 18.05.2023 у справі № 910/3438/13; від 14.06.2023 у справі № 911/3554/17; від 07.03.2023 № 911/101/21 (911/3174/21); від 15.02.2022 у справі № 927/219/20; від 15.02.2023 № 902/1078/16; від 02.08.2022 у справі № 908/314/18; від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11; від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16; від 01.10.2020 у справі № 914/3120/15; від 10.03.2020 у справі № 902/318/16; від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15. Разом з тим, певна відмінність у висновках судів у зазначених судових рішеннях та у цій справі щодо застосування норм КУзПБ зумовлена різними фактичними обставинами кожної із наведених справ.

107. Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що доводи касаційної скарги про порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, а Верховний Суд не вбачає підстав для скасування законної та обґрунтованої постанови суду апеляційної інстанції.

108. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).

109. Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

110. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

111. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду апеляційної інстанції.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що оскаржуване судове рішення у справі прийняте з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 ГПК України, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а прийнята у справі постанова суду апеляційної інстанції - залишенню без змін. Слід також поновити виконання цієї постанови.

В. Розподіл судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається судові витрати відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись частиною статтями 300, 301, 308 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 31.10.2023 у справі № 904/9411/21 залишити без змін.

3. Поновити виконання постанови Центрального апеляційного господарського суду від 31.10.2023 у справі № 904/9411/21.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді В. Картере

К. Огороднік