Постанова

від 25.09.2024 по справі 369/1759/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 369/1759/22

провадження № 61-2328св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - Дочірнє підприємство «Дніпровський круг»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» на постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Желепи О. В., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» (далі - ТОВ «Українська боргова компанія») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання нерухомого майна предметом іпотеки.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 22 грудня 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КБ «Арма» (далі - ТОВ «КБ «Арма») та Дочірнім підприємством «Дніпровський круг» (далі - ДП «Дніпровський круг») був укладений кредитний договір № 14/01/980-KL/190, а 21 листопада 2008 року - іпотечний договір б/н, посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кара В. В., зареєстрований в реєстрі Іпотек за № 1978.

За умовами іпотечного договору ДП «Дніпровський круг», на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, передало первісному іпотекодержателю майнові права на 53 приміщення (житлові та нежитлові), розташовані у багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . До складу нежитлових приміщень входили приміщення з будівельними номерами 14а та 19а площею 58,3 кв. м та 41,2 кв. м відповідно, які, у свою чергу, є умовними та можуть бути замінені відповідно до технічної документації, виготовленої після остаточного завершення будівництва.

Зазначав, що ДП «Дніпровський круг», на підтвердження відсутності майнових прав інших осіб на нежитлові приміщення, які були предметом іпотеки, надало довідку, за змістом якої станом на 30 жовтня 2008 року приміщення з будівельними номерами 14а та 19а площею 58,3 кв. м та 41,2 кв. м відповідно були вільні. Після укладення договору іпотеки на нежитлові приміщення з цими будівельними номерами були внесені записи про іпотеку до Державного реєстру іпотек.

Вважав, що після таких дій ДП «Дніпровський круг» не мало права на укладення будь-яких договорів щодо майнових прав на нерухоме майно без узгодження з іпотекодержателем.

У подальшому іпотекодержателя за вищевказаним іпотечним договором ТОВ «КБ «Арма» було замінено на ТОВ «Українська боргова компанія» на підставі договору про відступлення прав вимоги.

08 серпня 2013 року між ТОВ «КБ «Арма» та ТОВ «Українська боргова компанія» було укладено біржову угоду договору купівлі-продажу № 3-167, за умовами якої до ТОВ «Українська боргова компанія» перейшли майнові права за вказаним кредитним договором, а 06 вересня 2013 року між ТОВ «КБ «Арма» та ТОВ «Українська боргова компанія» - договір відступлення права за іпотечним договором.

У травні 2019 року ТОВ «Українська боргова компанія» стало відомо, що рішенням виконавчого комітету Боярської міської ради Київської області від 14 червня 2018 року № 37/14 багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 згідно з сертифікатом від 05 червня 2018 року серії КС № 162181561339, яким Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта.

Оскільки ДП «Дніпровський круг» не виконало зобов`язання за кредитним договором, тому ТОВ «ТОВ «Українська боргова компанія» прийняло рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» на житлові приміщення з будівельними номерами 14а та 19а з запланованою площею 58,3 кв. м та 41,2 кв. м відповідно за адресою: АДРЕСА_3 , та з`ясувало, що вказаним житловим приміщенням було присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_4 , розмежовано їх на сім окремих приміщень з номерами CCLXXХV (45,8 кв. м), CCLXXXVI (7,7 кв. м), CCLXXXVII (3,7 кв. м), CCLXXXVIII (13,0 кв. м), CCLXXIX (15,4 кв. м), CCXC (4,8 кв. м), CCXCI (4,3 кв.м.) загальною площею 94,7 кв. м.

Під час перевірки іпотечних приміщень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ТОВ «Українська боргова компанія»» встановило, що вищевказана група приміщень була об`єднана в одне нежитлове приміщення та змінено його нумерацію на приміщення № НОМЕР_1 загальною площею 94,7 кв. м, яке належить на праві власності ОСОБА_1 .

Позивач зазначав також, що ДП «Дніпровський круг» не повідомило нового іпотекодержателя про завершення будівництва, натомість відчужило іпотечні приміщення на користь фізичної особи ОСОБА_1 шляхом укладення договору майнових прав від 11 грудня 2008 року та видачі відповідних дозвільних документів. При цьому ДП «Дніпровський круг» було обізнане про зміну кредитора за кредитним та іпотечним договорами, оскільки у 2013 році отримало вимогу ТОВ «Українська боргова компанія» про необхідність погашення заборгованості та зміну кредитора.

Посилаючись на те, що ТОВ «Українська боргова компанія» є добросовісним іпотекодержателем спірного нежитлового приміщення, позивач просив суд визнати за ним право іпотеки на нежиле приміщення № НОМЕР_1 загальною площею 94,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_4 , яке було передано в іпотеку на підставі іпотечного договору від 21 листопада 2008 року, укладеного між ТОВ КБ «Арма», правонаступником якого є позивач, та ДП «Дніпровський круг», право власності на яке, на теперішній час, належить ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 червня 2023 року в задоволенні позову ТОВ «Українська боргова компанія» відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що права позивача не порушуються та зробив висновок, що спірне приміщення № 27 після введення будинку в експлуатацію фактично набуло статусу іпотечного майна за іпотечним договором від 21 листопада 2008 року.

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 червня 2023 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Апеляційний суд, змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог щодо визнання за ТОВ «Українська боргова компанія» права іпотеки цього об`єкта нерухомого майна. Зокрема, суд виходив із того, що земельна ділянка з кадастровим номером 32224100300:01:054:5008, площею 0,5 та не була предметом іпотеки за договором. Рішенням Господарського суду Київської області від 04 жовтня 2023 року було відмовлено у задоволенні позову ДП «Дніпровський круг» до ТОВ «Українська боргова компанія» про визнання припиненою іпотеки. Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для визнання припиненою іпотеки, яка, фактично у даному випадку, не виникла. Суд послався на рішення Господарського суду м. Києва від 17 грудня 2009 року у справі № 17/284 за позовом ВАТ «БК «Дніпроінвестбуд» до ДП «Дніпровський круг», яким було визнано недійсним договір підряду № 2/06 в капітальному будівництві, укладений між сторонами 18 травня 2007 року. В зазначеній справі суд дійшов висновку, що договір не відповідає законодавству, чинному на момент його укладення, зокрема через відсутність у сторін договору будь-яких прав щодо користування земельною ділянкою, на який збудовано об`єкт, що є порушенням статті 875 ЦК України, статті 22 Закону України «Про основи містобудування».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15 лютого 2024 року ТОВ «Українська боргова компанія» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, від 19 лютого 2020 року в справі № 761/22265/17, від 04 липня 2018 року в справі № 520/10060/16-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.

Зазначає, що спірне нежитлове приміщення № 27 після введення будинку в експлуатацію фактично набуло статусу іпотечного майна за іпотечним договором від 21 листопада 2008 року, в зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що право позивача не було порушене.

Суд першої інстанції встановив, що за договором від 11 грудня 2008 року № 11 /12/08-Б-О ОСОБА_1 придбав у ДП «Дніпровський круг» майнові права на спірне нежитлове приміщення № 27 загальною площею 99,5 кв. м.

Доводи інших учасників справи

Представник ОСОБА_1 - адвокат Нурищенко С. В. подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що доводи позивача про те, що після завершення будівництва приміщення залишається предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору майнових прав і закон не вимагає внесення змін до іпотечного договору щодо предмета іпотеки, є необґрунтованими, оскільки передбачені частиною четвертою статті 16 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки) гарантії стосувалися саме незавершеного будівництва, як окремого предмета іпотеки, та, за встановлених обставин, не вбачається правових підстав для поширення цих приписів на спірні правовідносини щодо іпотеки майнових прав за іпотечним договором. Аргументи щодо передачі в іпотеку за цим договором саме права на отримання права власності на нерухоме майно в майбутньому спростовуються змістом спірних правовідносин, які у цій справі ґрунтуються саме на договорі іпотеки майнових прав.

За договором іпотеки перетворення майнових прав, як предмета іпотеки, у право власності на новостворений об`єкт (приміщення) мало відбутися внаслідок реалізації умов договору іпотеки, а саме внесенням змін до цього договору, зокрема змін щодо опису предмета іпотеки, чого сторонами не виконано, відповідні зміни щодо предмета іпотеки не внесено.

Дія іпотечного договору, в будь-якому випадку, не може поширюватися на приміщення, придбане відповідачем на підставі цивільно-правового договору шляхом повної сплати її вартості до моменту прийняття рішення про звернення стягнення. В силу імперативних вимог статті 16 Закону України «Про іпотеку», в редакції від 12 травня 2006 року, істотною умовою договору іпотеки об`єкта незавершеного будівництва є передача в іпотеку прав на земельні ділянки, чого сторони іпотечного договору не дотримались. Отже на час укладення іпотечного договору стаття 16 Закону України «Про іпотеку», в редакції від 12 травня 2006 року, передбачала можливість іпотеки об`єктів нерухомості, будівництво яких не завершено, саме як об`єктів незавершеної будівництва, шляхом передачі в іпотеку земельної ділянки, на якій виконується будівництві або шляхом передачі в іпотеку нерухомого майна, право власності іпотекодавця на яке виникне в майбутньому.

У цій справі відсутній факт укладення кредитного договору між сторонами та факт отримання кредиту, оскільки відповідач, як сторона у справі, будь-яких кредитних та іпотечних договорів з позивачем чи третьою особою не укладав, не є боржником, поручителем майна, належного йому, в іпотеку приміщення не передавав, також і згоди на передачу в іпотеку не надавав.

Відповідно покладення відповідальності на сторону відповідача, як особу, яка не була стороною договорів (кредитного, іпотечного), не виступала поручителем, не була обізнана про факт укладення таких договорів, а також, ураховуючи, що в Державний реєстр іпотек ні на момент придбання (інвестування) відповідачем майнових прав на нежитлове приміщення, ні на теперішній час не були внесені відомості про іпотеку нежитлового приміщення (натомість внесені відомості про іпотеку житлових приміщень - квартир АДРЕСА_5 ), суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності, неприпустимості позбавлення права власності та індивідуалізації юридичної відповідальності.

Сторони іпотечного договору під предметом договору мали на увазі майнові права на об`єкт незавершеного будівництва, які були віднесені до предмета іпотеки Законом України від 25 грудня 2008 року «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», що набрав чинності 14 січня 2009 року, якими були внесені зміни до Закону України «Про іпотеку», тобто пізніше, ніж був укладений Іпотечний договір. Закон України «Про іпотеку» не встановлює правового механізму безумовної трансформації таких майнових прав після завершення будівництва у право власності на новостворений об`єкт нерухомого майна.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 369/1759/22.

Витребувано з Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу № 369/1759/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» до ОСОБА_1 , третя особа - Дочірнє підприємство «Дніпровський круг», про визнання нерухомого майна предметом іпотеки.

У травні 2024 року матеріали справи № 369/1759/22 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2024 року справу № 369/1759/22 призначено до судового розгляду.

Обставини справи, які встановили суди попередніх інстанцій

Суди встановили, що 22 грудня 2006 року між ТОВ КБ «Арма» та ДП «Дніпровський круг» укладено кредитний договір № 14/01/980-KL/190, за умовами якого ДП «Дніпровський круг» отримало кредитні кошти у формі кредитної лінії для поповнення обігових коштів із максимальним лімітом заборгованості у сумі 9 000 000,00 грн на строк до 22 січня 2007 року зі сплатою 25 % річних за користування ними.

Відповідно до пункту 2.2 кредитного договору забезпечення повернення кредитних коштів, сплати відсотків за користування та можливої неустойки (штраф, пеня) є договір застави основних засобів ДП «Дніпровський круг», договір застави цінних паперів (безпроцентні цільові облігації) емітента ДП «Дніпровський круг» та договір резервування об`єкта нерухомості, укладений з ДП «Дніпровський круг».

21 листопада 2008 року ТОВ КБ «Арма» та ДП «Дніпровський круг» уклали іпотечний договір, предметом якого стали житлові та нежитлові приміщення згідно з переліком, зазначеним у пункту 1.1 іпотечного договору, які розташовані у 16-поверховому житловому будинку на АДРЕСА_1 .

21 листопада 2008 року до Державного реєстру іпотек внесено реєстраційні записи стосовно обтяження іпотекою майнових прав на приміщення, перелічені в пункті 1.2 договору іпотеки, зокрема і приміщення № № 14а та 19а.

11 грудня 2008 року між ДП «Дніпровський круг» та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу майнових прав на нежиле приміщення № 27 загальною площею 99,5 кв. м.

За змістом Біржової угоди договору купівлі-продажу від 08 серпня 2013 року № 3-167 ТОВ КБ «Арма» передало у власність ТОВ «Українська боргова компанія» майнові права за кредитними договорами, укладеними між ТОВ «КБ «Арма» та 60 фізичними особами і 45 юридичними особами, серед яких і кредитний договір № 14/01/980-KL/190.

22 серпня 2013 року ТОВ «Українська боргова компанія» надіслала до ДП Дніпровський круг» вимогу про погашення кредитної заборгованості за кредитним договором № 14/01/980-KL/190, яку боржник отримав 17 вересня 2013 року.

06 вересня 2013 року між ТОВ КБ «Арма» та ТОВ «Українська боргова компанія» укладено договір відступлення права вимоги за договором іпотеки від 21 листопада 2008 року, укладеним між ТОВ КБ «Арма» та ДП «Дніпровський круг», за змістом якого до ТОВ «Українська боргова компанія» перейшло право іпотекодержателя майнових прав на житлові та нежитлові приміщення, перелічені в пункті 1.2 іпотечного договору, зокрема і приміщення № 14а, площею 58,3 кв. м, та № 19а, площею 41,2 кв. м.

05 червня 2018 року багатоквартирний житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , був готовий до експлуатації відповідно до Сертифікату серії КС № 162181561339.

Рішенням виконавчого комітету Боярської міської ради Київської області від 14 червня 2018 року на підставі заяви ДП «Дніпровський круг» надано адресу багатоквартирному житловому будинку: АДРЕСА_3 згідно з Сертифікатом від 05 червня 2018 року № 162181561339, яким Департамент архітектурно-будівельної інспекції у Київській області засвідчив відповідність закінченого будівництвом об`єкта ДП «Дніпровський круг». Зобов`язано ДП «Дніпровський круг» привести всю правову та інвентаризаційну документацію у відповідність до даного рішення згідно з чинним законодавством.

Відповідно до висновку Генерального проектувальника ОСОБА_2 від 19 вересня 2019 року щодо відповідності поштових та проектних адрес спірні нежитлові приміщення № № НОМЕР_2 а та 19а у будинку на АДРЕСА_3 були розділені, а саме: приміщення під номером 14а було розділене на приміщення CCLXXХV (45,8 кв. м), CCXC (4,8 кв. м), CCXCI (4,3 кв. м), а приміщення під номером 19а - на приміщення CCLXXXVI (7,7 кв. м), CCLXXXVII (3,7 кв. м), CCLXXXVIII (13,0 кв.м), CCLXXIX (15,4 кв. м).

25 березня 2020 року ТОВ «Техінвест експерт» видало ОСОБА_1 технічний паспорт на приміщення № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 .

02 квітня 2020 року між ДП «Дніпровський круг» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 01/20 до договору від 11 грудня 2008 року № 11/12/08-Б-О, за змістом якої нежитловому приміщенню був присвоєний номер 27 у будинку на АДРЕСА_3 . До складу нежитлового приміщення увійшли приміщення № CCLXХXV (45,8 кв. м), № CCXC (4,8 кв. м), № CCXCI (4,3 кв. м), № CCLXXXVI (7,7 кв. м), № CCLXXXVII (3,7 кв. м), № CCLXXXVIII (13,0 кв. м), № CCLXXIX (15,4 кв. м).

Відповідно до довідки ДП «Дніпровський круг» від 02 квітня 2020 року ОСОБА_1 повністю сплатив усі платежі та внески за нежитлове приміщення № 27, що складається з групи нежилих приміщень CCLХXXV, CCLXXXVI, CCLXXXVII, CCLXXXVIII, CCLXXIX, CCXC , CCXCI за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно з витягом від 02 квітня 2020 року № 17/27-НП/2020 із переліку осіб, кошти яких залучалися для будівництва об`єкта нерухомого майна, яким належать майнові права на квартири за адресою: АДРЕСА_3 , ДП «Дніпровський круг» підтвердило, що ОСОБА_1 є власником майнових прав на приміщення № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 .

02 квітня 2020 року ОСОБА_1 та ДП «Дніпровський круг» підписали акт приймання-передачі приміщення за договором від 11 грудня 2008 року, яким затвердили здійснення між ними всіх взаєморозрахунків за приміщення № 27 за адресою: АДРЕСА_3 .

16 квітня 2020 року на підставі договору на купівлю майнових прав, серія та номер 11/12/08-Б-О, виданого 11 грудня 2008 року ДП «Дніпровський круг»; додаткової угоди до договору від 11 грудня 2008 року № 11/12/08-Б-О, серія та номер 1520, виданої 25 березня 2020 року ТОВ «Техінвест експерт», витягу з переліку осіб, кошти яких залучалися для будівництва, від 02 лютого 2020 року серія та номер 17/27-НП/2020, виданго ДП «Дніпровський круг», довідки від 02 квітня 2020 року, серія та номер 02-04-2/2020, виданої ТОВ «Дніпровський круг», акту приймання-передачі нерухомого майна, до договору № 11/12/08-Б-О, серія та номер б/н, виданого ДП «Дніпровський круг», до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області було вніс запис про право власності ОСОБА_1 на приміщення № 27 загальною площею 94,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 , до складу якого увійшла група нежитлових приміщень: CCLXXХV, CCLXXXVI, CCLXXXVII, CCLXXXVIII, CCLXXIX, CCXC , CCXCI.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, від 19 лютого 2020 року в справі № 761/22265/17, від 04 липня 2018 року в справі № 520/10060/16-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду є посилання заявника на порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Позиція Верховного Суду

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Окремим видом застави є іпотека - застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.

У статтях 1 та 2 ЦПК України зазначено про призначення ЦПК України і визначені завдання та основні засади цивільного судочинства.

ЦПК України визначає юрисдикцію і повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Аналогічно статті 1 та 2 ГПК України визначають призначення ГПК України та завдання і основні засади господарського судочинства.

ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частина перша статті 19 ЦПК України встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

У пункті 6 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, зокрема у постановах: від 01 березня 2018 року у справі № 461/12052/15 (провадження № 14-14цс18), від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16 (провадження № 14-597цс18) та інших, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб`єктний склад спору, у якому однією із сторін є, як правило, фізична особа.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що з 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», - спір щодо правочину, укладеного на забезпечення виконання основного зобов`язання, належить до юрисдикції господарського суду, якщо таке основне зобов`язання є господарським і спір щодо нього підлягає розгляду за правилами господарського судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12916/15, провадження № 14-409цс18).

Відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду застосовано Верховним Судом, зокрема у постановах: від 29 листопада 2023 року у справі № 372/4145/19 (провадження № 61-2150св22), від 07 лютого 2024 року у справі № 953/4958/20 (провадження № 61-1267св23), від 27 березня 2024 року у справі № 607/1125/22 (провадження № 61-17154св23) та інших.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, спір стосується договору іпотеки, укладеного на забезпечення виконання умов кредитного договору, сторонами якого є юридичні особи ТОВ «КБ «Арма» та ДП «Дніпровський круг», тобто стосується правовідносин, які є похідними від кредитних правовідносин господарюючих суб`єктів.

У постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 201/5876/22 (провадження № 61-4378сво23) Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що справи щодо правочину, у тому числі оскарження реєстраційних дій щодо такого правочину, укладеного на забезпечення виконання основного зобов`язання між юридичними особами, належить до юрисдикції господарського суду, оскільки такий правочин є похідними від кредитних правовідносин господарюючих суб`єктів.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частинами першою та другою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Аналогічний за змістом висновок щодо наслідків порушення правил юрисдикції також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 2а-15020/11/2670 (провадження № 11-169апп19)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції, Верховний Суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування судових рішень із закриттям провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Щодо наслідків закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.

Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів із дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновку на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, суд відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів із дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд не ухвалював судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 255, 409, 414, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року скасувати.

Провадження у справі № 369/1759/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» до ОСОБА_1 , третя особа - Дочірнє підприємство «Дніпровський круг», про визнання нерухомого майна предметом іпотеки - закрити.

Роз`яснити Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія», що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду, і протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення позивач може звернутися до Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов