Ухвала

від 24.09.2024 по справі 308/12227/13-ц

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №308/12227/13-ц Головуючий у 1 інстанції:Микуляк П.П.

Провадження №22-ц/811/1881/24 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

секретар: Чиж Л.М.,

за участі в судовому засіданні представника Товаристваз обмеженоювідповідальністю«Магазин«Взуття» Радя І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами Приватного підприємства «Вітана» та ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області в складі судді Микуляка П.П. від 18 березня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (правонаступницею якого є ОСОБА_6 ), треті особи: ОСОБА_7 , приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Сабов Оксана Іванівна, Акціонерне товариство «Альфа-Банк» про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування нерухомого майна, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року позовну заяву ТОВ «Магазин «Взуття» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого володіння задоволено.

Визнано договір купівлі-продажу від 07.07.2011 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О.І. та реєстраційний в реєстрі за №1332, недійсним з моменту його укладення.

Витребувано на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» з володіння ОСОБА_3 нерухоме майно вбудовані приміщення част. літ.А 1-го поверху (позиція 1, 2), площею 67,4 кв.м., реєстраційний номер 3921708, за адресою: АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці площею 53,9 кв.м., кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:06:001:0029, шляхом його передачі в натурі.

Витребувано на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» з володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_5 нерухоме майно - вбудовані приміщення, част. літ.А 1-поверху (позиція 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) загальною площею 67,4 кв.м., реєстраційний номер 36233656, за адресою: АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці площею 53,9 кв.м., кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:06:001:0029, шляхом його передачі в натурі.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 22 вересня 2014 рокуапеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ПАТ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк») задоволено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року скасовано, у задоволенні позову ТОВ «Магазин «Взуття» відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 січня 2015 рокукасаційну скаргу ТОВ «Магазин «Взуття» задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 22 вересня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 06 березня 2015 рокуапеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ПАТ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк») задоволено частково.Рішення Ужгородського міськрайонного судуЗакарпатської областівід 18 березня 2014 рокузмінено, виключено із мотивувальної частини рішення абзац із посиланням на норми статей 12121213 ЦК України.Резолютивну частину рішення в частині розподілу судових витрат викладено в такій редакції: «Стягнути із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ТОВ «Магазин «Взуття» з кожного по 674,93 грн судових витрат». Урешті рішеннязалишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 травня 2015 рокукасаційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 відхилено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року в незміненій частині та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 06 березня 2015 року залишено без змін.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 14 лютого 2023 рокуапеляційну скаргу ПП «Вітана» задоволено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 06 березня 2015 року скасовано. У задоволенні позовуТОВ «Магазин «Взуття»відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 31 травня 2023 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» задоволено частково. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Вітана» залишено без задоволення. Постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року оскаржило Приватне підприємство «Вітана» та ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі Приватне підприємство «Вітана» просить рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову ТОВ «Магазин Взуття» відмовити.

Вважають, що рішення суду першої інстанції ухвалене внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, яке виявилось у не застосуванні до спірних правовідносин норми ч.3 ст. 92 ЦК України.

Зазначають, що під час вирішення справи судом першої інстанції саме недобросовісність і незрозумілість дій ОСОБА_2 під час укладення з ТОВ «Магазин Взуття» оскаржуваного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07.07.2011 року встановлено не було. Суд першої інстанції на існування у матеріалах справи належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б дійсно свідчили про недобросовісність чи нерозумність дій відповідача ОСОБА_2 під час укладення з позивачем договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07.07.2011 року, не посилається. Одночасно з цим, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тій обставині, що на момент оформлення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07.07.2011 року нотаріусу, який посвідчував договір, та особисто ОСОБА_2 , як покупцю, було пред`явлено рішення Загальних зборів учасників ТОВ «Магазин Взуття», оформлене протоколом №7 від 06.07.2011 року, згідно якого десятьма учасниками цього товариства було погоджено продаж спірного майна. Це рішення Загальних зборів учасників ТОВ «Магазин Взуття» на дату укладення оскаржуваного договору (тобто станом на 07.07.2011 року) було чинним. Вважають, що встановивши факт наступного визнання у судовому порядку недійсним рішення Загальних зборів учасників ТОВ «Магазин Взуття» про погодження продажу спірного майна та відсутність у керівника ТОВ «Магазин Взуття» необхідного обсягу повноважень на продаж спірного нерухомого майна, суд першої інстанції повинен був застосувати до спірних правовідносин норму ч.3 ст. 92 ЦК України, яка встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень. Зазначають, що в даному конкретному випадку ТОВ «Магазин Взуття» недобросовісність та нерозумність в поведінці відповідача ОСОБА_2 при укладенні оскаржуваного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07.07.2011 року не довело, доказів того, що ОСОБА_2 саме на момент укладення оскаржуваного правочину знав або за всіма обставинами не міг не знати про відсутність у директора ТОВ «Магазин Взуття» необхідного обсягу повноважень не надано. Звертають увагу, що висновок суду про відсутність оплати в адресу позивача з боку покупця ОСОБА_2 за придбане нерухоме майно матеріалам справи суперечить, адже у матеріалах справи наявна квитанція до прибуткового касового ордеру №38 від 07.07.2011 року про отримання ТОВ «Магазин Взуття» від ОСОБА_2 коштів за договором у розмірі 142000 грн. (а.с.192, т.2). Більше того, ТОВ «Магазин Взуття» здійснило наступне схвалення укладеного директором товариства договору купівлі-продажу приміщення від 07.07.2011 року, а саме: ТОВ «Магазин Меблів» ініціювало відносно колишнього директора ОСОБА_8 кримінальне провадження за незаконне привласнення належних Товариству коштів отриманих на виконання оскаржуваного договору у якості оплати за нерухоме майно реалізоване ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову ТОВ «Магазин Взуття» відмовити.

Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, яке виявилось у не застосуванні до спірних правовідносин норми ч.3 ст. 92 ЦК України.

Зазначає, що 15 травня 2014 року між ОСОБА_5 , як продавцем та ОСОБА_1 , як покупцем, було укладено нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна. Уклавши із ОСОБА_5 договір ОСОБА_1 набула пріоритетне право на придбання у власність спірного нерухомого майна частина приміщень (літ.А І-поверху /поз. 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7/) площею 67,4 кв.м., які розташовані за адресою АДРЕСА_1 . Визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства саме по собі не може слугувати єдиною підставою для висновку про недійсність договору. Звертає увагу, що рішення Загальних зборів учасників ТОВ «Магазин Взуття» на дату укладення оскаржуваного договору (тобто станом на 07.07.2021 року) було чинним. Завчасно ознайомившись із змістом цього рішення Загальних зборів учасників ТОВ «Магазин Взуття» про погодження продажу спірного нерухомого майна, відповідач ОСОБА_2 безпосередньо на момент вчинення дій по укладенню договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07.07.2011 року про відсутність у директора позивача необхідного обсягу компетенції на укладення відповідного правочину не знав та не міг знати, оскільки отримав у паперовому вигляді документ про погодження продажу спірних приміщень вищим органом управління ТОВ «Магазин Взуття». Вважає, що встановивши факт наступного визнання у судовому порядку недійсним рішення Загальних зборів учасників ТОВ «Магазин Взуття» про погодження продажу спірного майна та відсутність у керівника ТОВ «Магазин Взуття» необхідного обсягу повноважень на продаж спірного нерухомого майна, суд першої інстанції повинен був застосувати до спірних правовідносин норму ч.3 ст. 92 ЦК України, яка встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень. Зазначає, що суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати підставу та предмет позову. Звертають увагу, що ТОВ «Магазин Взуття» під час звернення до суду з даним позовом ні у позовній заяві, ні у заяві про збільшення позовних вимог, ні у заяві про уточнення позовних вимог, недобросовісність та нерозумність дій відповідача ОСОБА_2 , як покупця, під час укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07.07.2011 року, підставами позову не визначено, а оскільки суди розглядають справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і підстав, то суд повинен був відмовити у задоволенні такого позову. Звертають увагу, що висновок суду про відсутність оплати на адресу позивача з боку покупця ОСОБА_2 за придбане нерухоме майно матеріалам справи суперечить, адже у матеріалах справи наявна квитанція до прибуткового касового ордеру №38 від 07.07.2011 року про отримання ТОВ «Магазин Взуття» від ОСОБА_2 коштів за договором у розмірі 142000 грн. (а.с.192, т.2). Більше того, ТОВ «Магазин Взуття» здійснило наступне схвалення укладеного директором товариства договору купівлі-продажу приміщення від 07.07.2011 року, а саме: ТОВ «Магазин Меблів» ініціювало відносно колишнього директора ОСОБА_8 кримінальне провадження за незаконне привласнення належних Товариству коштів отриманих на виконання оскаржуваного договору у якості оплати за нерухоме майно реалізоване ОСОБА_2 .

В судове засідання окрім представника позивача, решта учасників справи не з`явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності (відсутності їх представників), зважаючи на те, що такі повідомлялась про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Клопотання представниці апелянтки ОСОБА_9 ОСОБА_10 ,представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_11 , представника відповідачки ОСОБА_6 ОСОБА_12 , апелянта Приватного підприємства «Вітана» про відкладення розгляду справи колегія суддів вважала необґрунтованими та відхилила, зважаючи на те, що розгляд вказаної справи призначався заздалегідь (майже за три місяці до судового засідання учасники отримали повістки з повідомленням про судове засідання); справа тривалий час перебуває на розгляді у судах трьох інстанцій; представниками ж не наведено будь-яких доводів пріоритетності інших справ де вони мали намір взяти участь порівняно із цією; доказів про те, що справи, участь у розгляді яких обрали представники, призначені швидше порівняно із даною не наведено; будь-яких доводів з приводу того, що сторони (їх представники) не змогли (зважаючи на обрання представниками інших судових засідань порівняно із цим) забезпечити, наприклад, участь інших представників у судовому засіданні, теж, не було наведено; не наведено, також, і доводів неможливості участі у даному судовому засіданні представників у режимі відео конференції; окрім цього не наведено і обґрунтованих доводів неможливості участі самих сторін (інших учасників) у розгляді справи, тощо. Окрім цього, колегія суддів врахувала і те, що доводи сторін та апелянтів викладені у їх апеляційних скаргах, письмових заявах та поясненнях у судах першої та апеляційної інстанцій.

Заслухавши доповідьсудді-доповідача,пояснення представникапозивача,дослідивши матеріалисправи,оцінивши доводиучасників справив межахмотивів позовноїзаяви,апеляційних скарг,клопотання позивачапро закриття провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Вітана» на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року, клопотання позивачапро закриття провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року, письмових пояснень, додаткових пояснень,колегія суддіввважає,що апеляційні провадження підлягають закриттю.

Із змістуоскаржуваного рішеннявбачається,що судпершої інстанції,посилаючись,зокрема,на ч.1 с.92, ч.1 ст.98, ч.1 ст. 145, ч.3 ст.203, 216, п.3 ч.1 ст.388, ч.1 ст.658, ч.1 ст.1212 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 14, 60, 212,-215, 218, 294 ЦПК України, ч.3 ст. 62 ЗУ «Про господарські товариства», ст.ст. 19, 27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та задовольняючи позов, виходивз того, щозгіднозрішенням Господарського суду Закарпатської області від 23 жовтня 2013 року, яке набрало законної сили, рішення загальних зборів товариства, оформлене протоколом від 06 липня 2011 року № 7, відповідно до якого 10-ма учасниками ТОВ «Магазин «Взуття» було погоджено продаж спірного майна, визнано недійсним. Таким чином, волевиявлення товариства на укладення договору купівлі-продажу від 07 липня 2011 року між ОСОБА_8 , яка діяла від імені ТОВ «Магазин «Взуття», та ОСОБА_2 не було, тому вказаний договір є недійсним. На підставі статей 358, 388, 1212, 1213 ЦК України відчужене нерухоме майно підлягає витребуванню у відповідачів.

Колегія суддів вважає, що підстав для скасування оскаржуваного рішення немає, навпаки доводи апелянтів вказують на те, що рішенням їх права та законні інтереси не порушено.

У липні 2013 Товариство з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» звернулося в суд з позовом до (з врахуванням залучення співвідповідачів) ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (правонаступником якого є ОСОБА_6 ), треті особи: ОСОБА_7 , приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О. І., Акціонерне товариство «Альфа-Банк», про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування нерухомого майна, в якому (з врахуванням уточнених позовних вимог) просило:

- визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу від 07 липня 2011 року, укладений між ТОВ «Магазин «Взуття» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О. І., зареєстрований в реєстрі за № 1332;

- витребувати з володіння ОСОБА_3 вбудовані приміщення літ. «А» 1-го поверху (позиція 1, 2), площею 67,4 кв. м, реєстраційний номер 3921708, а також із володіння ОСОБА_4 і ОСОБА_13 вбудовані приміщення літ. «А» 1-го поверху (позиція 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7), загальною площею 67,4 кв. м, реєстраційний номер 36233656, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом передачі в натурі.

Позовні вимоги мотивували тим, що07 липня 2011 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу керівником товариства ОСОБА_8 відчужено ОСОБА_2 нерухоме майно, зокрема вбудовані приміщення магазину на АДРЕСА_1 , які належали товариству. ТОВ «Магазин «Взуття» вважало, що цей договір не відповідає волі сторони цього правочину та суперечить вимогам статті 203 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), оскільки ОСОБА_8 не мала повноважень на укладення такого договору та діяла від імені товариства без необхідного обсягу дієздатності, з порушенням пунктів 8.10.2, 8.10.5 статуту товариства та статті 98 ЦК України. Продаж нерухомого майна ТОВ «Магазин «Взуття» міг здійснюватися тільки за рішенням загальних зборів учасників цього товариства. Рішення зборів учасників ТОВ «Магазин «Взуття», оформлене протоколом від 06 липня 2011 року № 7, на підставі якого було укладено спірний договір від 07 липня 2011 року, в судовому порядку визнано недійсним. Таким чином, ОСОБА_8 , а в подальшому ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , укладаючи спірний і наступний правочини щодо зазначеного нерухомого майна, діяли за зловмисною домовленістю.

Окрім цього, 05.07.2022 року позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» подано клопотання, в якому просять закрити провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Вітана» на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року.

В обґрунтування клопотання зазначають, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» волевиявлення на продаж спірного майна в порядку та спосіб визначений законом та статутними документами не здійснювало, наміру відчужувати таке майно не мало; директор ТОВ «Магазини «Взуття» при відчуженні майна діяв поза межами та з перевищенням повноважень, а покупець ОСОБА_2 не міг не знати про відсутність в директора товариства відповідних повноважень; правочин не був виконаний сторонами, Товариство не приймало виконання правочину, не схвалювало його. Суд констатував, що правочин був укладений з дефектом волі позивача на його укладення, а майно вибуло з володіння Товариства поза його волею. Тому на підставі ч.3 ст.388 ЦК України Товариство може витребувати його з чужого незаконного володіння. Уточнені позовні вимоги були задоволені судом в повному обсязі. За таких обставин, рішення суду першої інстанції винесено 18.03.2014 року, тобто значно раніше ніж апелянтом були укладені відповідні договори. Відтак жодних прав в ТОВ «Вітана» щодо спірного майна не існувало на час виконання спірних правовідносин, не виникало і надалі, а тому жодні питання оскаржуваним рішенням суду щодо неіснуючих на той час прав не вирішувались, і вирішуватись не могли.

Також, 01.05.2024 позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» подано клопотання, в якому просять закрити провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року.

В обґрунтування клопотання зазначають, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Магазин «Взуття» волевиявлення на продаж спірного майна в порядку та спосіб визначений законом та статутними документами не здійснювало, наміру відчужувати таке майно не мало; директор ТОВ «Магазини «Взуття» при відчуженні майна діяв поза межами та з перевищенням повноважень, а покупець ОСОБА_2 не міг не знати про відсутність в директора товариства відповідних повноважень; правочин не був виконаний сторонами, Товариство не приймало виконання правочину, не схвалювало його. Суд констатував, що правочин був укладений з дефектом волі позивача на його укладення, а майно вибуло з володіння Товариства поза його волею. Тому на підставі ч.3 ст.388 ЦК України Товариство може витребувати його з чужого незаконного володіння. Уточнені позовні вимоги були задоволені судом в повному обсязі. Тому за таких обставин, рішення суду першої інстанції винесено 18.03.2014 року, тобто значно раніше ніж апелянтом були укладені відповідні договори. Відтак жодних прав в ОСОБА_14 щодо спірного майна не існувало на час виникнення спірних правовідносин, не виникало і надалі, а тому жодні питання оскаржуваним рішенням суду щодо неіснуючих на той час прав апелянта не вирішувались, і вирішуватись не могли. Більше того, такий попередній договір купівлі-продажу, відповідно до п.1.1. припинився в будь-якому разі 05.03.2015 року, коли рішення суду першої інстанції в частині витребування спірного майна було залишено в силі рішенням Апеляційного суду Закарпатської області.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Зазначене узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 04 листопада 2019 року у справі№ 542/401/18 (провадження № 61-15078св19), від 10 вересня 2020 року у справі №757/66808/19-ц (провадження №61-10846св20), від 17 червня 2021 року усправі № 626/2547/19 (провадження № 61-18621св20).

Також, схожого за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19).

Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно. Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 62/112 та від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16, а також у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Магазин «Взуття» зареєстроване як юридична особа 11 грудня 1995 року, що підтверджено випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 08 липня 2013 року.

31 січня 2001 року за договором купівлі-продажу № 357, укладеним між Фондом приватизації та управління майном міста Ужгородської міської ради та ТОВ «Магазин «Взуття», товариство придбало у власність шляхом викупу об`єкт приватизації вбудовані приміщення площею 269 кв. м на АДРЕСА_1 . 05 квітня 2001 року товариству було видано свідоцтво про право власності на вказане нерухоме майно.

На підставі рішення виконкому Ужгородської міської ради № 257 від 15 жовтня 2003 року видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно ТОВ «Магазин «Взуття», загальною площею 269,3 кв. м, на АДРЕСА_1 . Право власності ТОВ «Магазин «Взуття» на приміщення цього магазину було зареєстроване у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 3921708, що підтверджується витягом про реєстрацію прав власності на нерухоме майно від 15 грудня 2003 року.

07 липня 2011 року директор ОСОБА_15 , діючи від імені ТОВ «Магазин «Взуття», на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О. І., продала ОСОБА_2 нерухоме майно будівлю «Магазину «Взуття» на АДРЕСА_1 .

07 березня 2012 року на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 392, ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 1/2 частину приміщень «Магазину «Взуття», площею 67,4 кв. м, на АДРЕСА_1 .

16 березня 2012 року ОСОБА_8 , яка діяла від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О. І. 17 листопада 2011 року за реєстровим № 3776, уклала із ОСОБА_16 нотаріально посвідчений договір про поділ жилих приміщень в натурі, за яким «Магазин «Взуття», що знаходиться на АДРЕСА_1 , поділено, а саме: ОСОБА_3 набула права власності на вбудовані приміщення част. «А» 1-го поверху (поз. 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7), площею 67,4 кв. м, що складає 1/2 від площі 134,8 кв. м (пункт 3.1 договору). ОСОБА_2 набув право власності на вбудовані приміщення част. 1-го поверху (поз. 1, 2), площею 67,4 кв. м, що складає 1/2 від площі 134,8 кв. м.

На підставі договору купівлі-продажу від 23 березня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О. А., зареєстрованого в реєстрі за № 763, ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 вбудовані приміщення час. «А», 1-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв. м на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 як іпотекодавець згідно з іпотечним договором від 23 березня 2012 року в якості забезпечення виконання нею зобов`язань за договором кредиту передала ПАТ «Укрсоцбанк» в іпотеку вбудовані приміщення част. «А» 1-го поверху (поз. 1, 2) площею 67,4 кв. м. Вартість предмету іпотеки сторони оцінили в 1 833 347,00 грн.

05 квітня 2012 року ОСОБА_8 , яка діяла від імені ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченої довіреності, уклала з ОСОБА_7 договір дарування, посвідчений нотаріусом за реєстровим № 655, за умовами якого вбудовані приміщення част. «А» 1-го поверху (поз. 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7) площею 67,4 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 , розташовані на земельній ділянці, площею 53,9 кв. м, були подаровані ОСОБА_7 . Дар сторони оцінили у розмірі 54 209,00 грн.

08 липня 2013 року ОСОБА_7 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, зареєстрованого в реєстрі за № 1114, продала вбудовані приміщення час. «А» 1-го поверху (поз. 1''', 2''', 3, 4, 5, 6, 7), площею 67,4 кв. м, що знаходяться на АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , в рівних частках, по 1/2 частці кожному, за ціною 645 550,00 грн, які продавець згідно з пунктом 2 договору одержав до підписання договору.

Підставою для укладення 07 липня 2011 року директором ОСОБА_15 від імені ТОВ «Магазин «Взуття» договору купівлі-продажу нерухомого майна будівлі «Магазину «Взуття», площею 134,8 кв. м, на АДРЕСА_1 із ОСОБА_2 було рішення зборів учасників ТОВ «Магазин «Взуття», оформлене протоколом від 06 липня 2011 року №7, згідно з яким десятьма учасниками ТОВ «Магазин «Взуття» було погоджено продаж спірного майна.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 23 жовтня 2013 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04 лютого 2014 року, рішення загальних зборів учасників ТОВ «Магазин «Взуття» про погодження продажу вбудованих приміщень магазину на АДРЕСА_1 , яке було оформлено протоколом від 06 липня 2011 року № 7, визнано недійсним.

Господарським судом встановлено, що у зборах, рішення яких оформлено протоколом від 06 липня 2011 року № 7, взяв участь тільки один учасник, який володів часткою у розмірі 10 % статутного фонду, решта 9 учасників про проведення зборів не були повідомлені, їх підписи на протоколі були відтворені за допомогою знакодрукуючого пристрою.

10жовтня 2014року між ОСОБА_4 та ПП «Вітана» укладенонотаріально посвідчений договір, який має форму змішаного договору (частина друга статті 628 ЦК України) з відкладальною обставиною (частина перша статті 212 ЦК України), що включає у себе елементи доручення (стаття 100 ЦК України), купівлю-продаж нерухомого майна (Глава 54 ЦК України), позики (Глава 71 ЦК України) та закладу (Закон України «Про заставу»).

Предметом зазначеного договору є 1/2 частка у праві спільної часткової власності на вбудовані приміщення, част. літ. «А» І-го поверху (поз. 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7), площею 67,4 кв. м, на АДРЕСА_1 , право власності на яке на момент укладення договору було зареєстроване за ОСОБА_4 .

Відповідно до пункту 4.1 цього договору до моменту настання передбаченої пунктом 1.2 договору відкладальної обставини (зняття арешту) та у випадку її ненастання цей договір є договором позики. У випадку настання передбаченої пунктом 1.2 відкладальної обставини сума позики стороні-2 не повертається, а зараховується у якості повної оплати вартості нерухомого майна, здійсненого належним чином стороною-2 (пункт 4.3. цього договору).

04грудня 2014року між ОСОБА_3 та ПП «Вітана» укладено нотаріально посвідчений договір, який має форму змішаного договору (частина друга статті 628 ЦК України) із відкладальною обставиною (частина перша статті 212 ЦК України), що включає у себе елементи доручення (стаття 100 ЦК України), купівлі-продажу нерухомого майна (Глава 54 ЦК України), позики (Глава 71 ЦК України) та закладу (Закон України «Про заставу»).

Предметом зазначеного договору є приміщень частини літ. «А» І-го поверху (поз. 1, 2), площею 67,4 кв. м, на АДРЕСА_1 , право власності на яке на момент укладення цього договору зареєстровано за ОСОБА_3 .

Відповідно до пункту 1.3. цього договору до моменту настання вказаної у пункті 1.2. відкладальної обставини (зняття обтяження) та у випадку її ненастання даний договір є договором позики грошових коштів, забезпечені закладом.

Згідно з пунктами 4.4 договорів від 10 жовтня 2014 року та від 04 грудня 2014 року, відповідно до статей 4448 Закону України «Про заставу» належне виконання стороною-1 своїх обов`язків щодо повернення стороні-2 визначеної цим розділом суми позики забезпечується закладом належного стороні-1 правовстановлюючого документа договору купівлі-продажу, посвідченого 08 липня 2013 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Сабов О. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 1114, і належного стороні-2 договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 23 березня 2012 року приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Селехманом О. А., зареєстрованого в реєстрові за № 769, які до настання обставин, вказаних у пунктах 3.2, 3.3 цих договорів, залишаються у володінні сторони-2. Предмет закладу повертається стороні-1 відповідно до пункту 4.2, або у випадку настання передбаченої пунктом 1.2 цього договору відкладальної обставини, передається нотаріусу для здійснення державної реєстрації права власності сторони-2 на нерухоме майно.

У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 712/14065/15-ц (провадження № 61-20508св18), зазначено, що «установивши, що ОСОБА_17 стала власником квартири після ухвалення рішення суду першої інстанції, у цій справі апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскаржуваним судовим рішенням суду першої інстанції питання про права та обов`язки ОСОБА_17 не вирішувались, а тому у неї відсутнє право на оскарження цього рішення відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України».

Верховний Суд у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 759/14061/17 (провадження № 61-11775св18) дійшов висновку, що «установивши, що ОСОБА_18 придбала квартиру після ухвалення рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскаржуваним судовим рішенням суду першої інстанції питання про права та обов`язки ОСОБА_18 не вирішувались, а тому у неї відсутнє право на оскарження цього рішення відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України».

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуваним рішенням питання щодо прав та обов`язків ПП «Вітана» не вирішуувалися, оскільки на час ухвалення 18 березня 2014 року судом першої інстанції рішення ПП «Вітана» не набуло жодних прав на спірне нерухоме майно, а такі набуті за укладеними 10 жовтня 2014 року та 04 грудня 2014 року з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 договорами.

Відтак, оскаржуване рішення жодним чином не порушує прав та інтересів Приватного підприємства «Вітана».

Що стосується апеляційної скарги ОСОБА_1 , слід зазначити, що при ухваленні рішення Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області від 18 березня 2014 року, аналогічно судом не вирішувалось жодних питань щодо прав та обов`язків ОСОБА_1 щодо спірного майна, враховуючи те, що апелянтка уклала попередній договір купівлі-продажу 15 травня 2014 року, тобто значно пізніше, після ухвалення рішення судом першої інстанції, тому інтереси і цієї апелянтки з врахуванням наведених вище мотивів під час ухвалення оскаржуваного рішення порушені бути не могли.

Відтак жодних прав у ОСОБА_14 щодо спірного майна не існувало на час виникнення спірних правовідносин, не виникало і надалі після ухвалення рішення суду першої інстанції, а тому питання щодо жодних прав та обов`язків апелянтки оскаржуваним рішенням не вирішувались, оскільки не порушувались на час винесення такого.

Окрім цього, ОСОБА_1 укладаючи 15 травня 2014 року попередній договір з ОСОБА_5 була обізнана про рішення суду першої інстанції (не могла про нього не знати), а від так з самою справою та її учасниками, оскільки в самому договорі міститься посилання на вказану справу, так в п.1.1. попереднього договору купівлі-продажу від 15 травня 2014 року, зазначено «У випадку завершення судового розгляду цивільної справи №308/12227/13-ц (суд першої інстанції Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області суддя Микуляк П.П.) винесенням рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі сторони зобов`язуються в майбутньому, в обумовлений п.6.1. цього Договору строк, укласти і належним чином оформити Договір купівлі-продажу нерухомого майна на умовах і в порядку, визначених цим Договором. У випадку винесення судом у вказаній справі рішення про задоволення позовних вимог всі правовідносини стрін припиняються, а одержані продавцем від покупця грошові кошти підлягають поверненню останньому без застосування будь-яких санкцій».

Отже, ОСОБА_1 була обізнана про існування спору та оскаржуване рішення, оскільки в самому договорі зазначено ці обставини, стадії та наслідки його розгляду судом ще в травні 2014 року, однак апеляційну скаргу подала майже через 10 років, отже подала таку з пропуском передбаченого законом строку без будь-яких поважних причин на його поновлення.

Відтак, слід вважати, що оскаржуване рішення жодним чином не порушує права та інтереси ОСОБА_1 та така подала скаргу з пропуском передбаченого законом строку на її подання.

Тому обидва клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» про закриття провадження за апеляційними скаргами Приватного підприємства«Вітана» та ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року слід вважати обґрунтованими та задовольнити.

Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 362 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщопісля відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Враховуючи те, що оскаржуваним рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки Приватного підприємства «Вітана» та ОСОБА_1 , яка також пропустила строк на апеляційне провадження без поважних причин, не вирішувалося та такі не порушені, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» про закриття апеляційних проваджень за апеляційними скаргами Приватного підприємства«Вітана» та ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року слід задовольнити, апеляційні провадження за апеляційними скаргами Приватного підприємства «Вітана» та ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року закрити.

Керуючись ст.ст. 362, 367, 368, 381 ЦПК України, -

у х в а л и л а :

клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин Взуття» задовольнити.

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства«Вітана» на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (правонаступницею якого є ОСОБА_6 ), треті особи: ОСОБА_7 , приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Сабов Оксана Іванівна, Акціонерне товариство «Альфа-Банк» про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування нерухомого майна закрити.

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 березня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Магазин «Взуття» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (правонаступницею якого є ОСОБА_6 ), треті особи: ОСОБА_7 , приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Сабов Оксана Іванівна, Акціонерне товариство «Альфа-Банк» про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування нерухомого майна закрити.

Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної ухвали безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст ухвали складено 27 вересня 2024 року.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: Н.П. Крайник

М.М. Шандра