Постанова

від 24.09.2024 по справі 523/12156/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4514/24

Справа № 523/12156/19

Головуючий у першій інстанції Кисельов В.К.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Кострицького В.В., Коновалової В.А.,

за участю секретаря Соболєвої Р.М.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації ПАТ «Банк « Фінанси та Кредит» Ірклієнко Юрій Петрович, Комунальне підприємство «Агенція реєстраційних послуг, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор інвест», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кисельова Надія Володимирівна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 січня 2024 року, ухвалене Суворовським районним судом м. Одеси у складі: судді Кисельова В.К. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» Ірклієнко Юрій Петрович, Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор інвест», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кисельова Надія Володимирівна, про визнання недійсними договорів, скасування запису про право власності,

в с т а н о в и в:

В серпні 2019 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, який згодом уточнила та який мотивувала тим, що 23 квітня 2019 року всупереч вимогам чинного законодавства за факторинговою операцією між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» - Клієнтом незаконно за договором цесії, як первісним кредитором за споживчим кредитним договором, і Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» - фактором або «Новим кредитором» на підставі ст. 512, 627 ЦК України був укладений договір про відступлення права вимоги за споживчими кредитними договорами згідно додатків № 1-2 до цього до Договору, в тому числі уступки права вимоги за споживчим Кредитним договором 16-к-102 від 26 березня 2007 року, укладеного між споживачем - ОСОБА_1 і кредитором споживчого кредиту - Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» про надання позичальнику фінансових послуг у вигляді кредиту в сумі 100000 доларів США.

Згідно п. 1.2.3. договору уступки права вимоги за споживчим кредитним договором до Нового кредитора переходить « ...право вимагати належного виконання Боржником зобов`язань за основним договором оплати боржником грошових коштів, оплати процентів у розмірах, вказаних у Додатку №1 до цього договору, оплати штрафних санкцій у розмірах, передбачених Основним договором...».

В цей же день, 23 квітня 2019 року між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит», як Клієнтом і первісним кредитором, і Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» - «Новим кредитором» на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» були укладені договори про відступлення права вимоги за договорами іпотеки згідно додатку і до Нового кредитора (фактора) перейшло право вимоги за Іпотечним договором від 26 березня 2007 року, засвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калашник О.В. за реєстровим номером 918 про передачу в іпотеку трьохкімнатної квартири, загальною площею 63,1 кв.м, житловою площею 36,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказані договори уступки права вимоги, які укладені на підставі ст. 512, 627 ЦК України з порушенням вимог ст. 203 ч. 1, 3 ЦК України, за змістом договору є договорами цесії, незважаючи на те, що фактично ці договори згідно вимог чинного цивільного законодавства є договорами факторингу, сторонами в якому є клієнт - первісний кредитор і фактор - Новий кредитор.

Договір уступки права вимоги (цесія) не передбачає сторони договору - Клієнта, про якого вказано в договорі уступки права вимоги, як цесії.

Сплату Клієнту за договором уступки права вимоги (факторингу) за споживчим кредитним договором здійснює виключно фактор - Новий кредитор, яким може бути тільки сторона договору факторингу, яка повинна мати визначений законом обсяг повноважень для укладення договорів про надання і отримання фінансових послуг, про що вказується в договорі, до якого переходять усі права та обов`язки, визначені діючим законом «Про захист прав споживачів».

17 липня 2018 року відповідачем - Комунальним підприємством «Агенція реєстраційних послуг» в особі ОСОБА_2 на підставі цього Договору факторингу, якій незаконно оформлений як договір цесії, за заявою нового кредитору - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест», прийняте рішення про державну реєстрацію прав і обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 47817279 від 17 липня 2019 року згідно якому право власності на трьохкімнатну квартиру позивача, загальною площею 63,1 кв.м, житловою площею 36,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 було переоформлено зі ОСОБА_1 на Нового кредитора Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест», внаслідок чого позивач всупереч Закону України від 03.06.2014 № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» звернув стягнення на майно, яке підпадає під дію мораторію.

Враховуючи недійсність договору уступки права вимоги (цесії), згідно якому Новий кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» - незаконно отримало права вимоги виконання боржником зобов`язань за кредитним договором, в тому числі право отримання коштів і процентів в іноземної валюті без ліцензії Національного банку України, а також незаконність звернення стягнення на майно громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті шляхом переоформлення права власності на майно всупереч приписів закону України від 03.06.2014 № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», посилаючись як на правову підставу своїх вимог на вимоги ст. 16, 514 ЦК України, позивачка просить визнати недійсними:

- договір про відступлення права вимоги від 23 квітня 2019 року за споживчими кредитними договорами згідно додатків № 1-2 до цього договору, укладений між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» - як первісним кредитором за споживчим кредитним договором, і Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» - як Новим кредитором на підставі ст. 512, 627 ЦК України і додаток в часті уступки права вимоги за споживчим Кредитним договором 16-к-102 від 26 березня 2007 року, укладеного між споживачем - ОСОБА_1 і кредитором споживчого кредиту - Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» про надання позичальнику фінансових послуг у вигляді кредиту в сумі 100000 доларів США,

- договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 23 квітня 2019 року про забезпечення споживчих кредитних договорів згідно додатків № 1-2 до цього договору, укладений між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» - як первісним кредитором за споживчим кредитним договором, і Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» - як Новим кредитором на підставі ст. 512, 627 ЦК України і додаток в часті уступки права вимоги за Іпотечним кредитом від 26 березня 2007 року, засвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калашник О.В. за реєстровим номером 918 про передачу в іпотеку трьохкімнатної квартири, загальною площею 63,1 кв.м, житловою площею 36,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , якій є забезпеченням споживчого Кредитного договору 16к-102 від 26 березня 2007 року, укладеного між споживачем - ОСОБА_1 і кредитором споживчого кредиту - Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» про надання позичальнику фінансових послуг у вигляді кредиту в сумі 100000 доларів США, а також

- скасувати запис про право власності № 32427770 від 12 червня 2019 року, здійснену Комунальним підприємством «Агенція реєстраційних послуг» в особі ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» на трьохкімнатну квартиру загальною площею 63,1 кв.м, житловою площею 36,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , здійснення якої вбачається з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності з реєстраційним номером 1873980751101 від 17 липня 2019 року.

Ухвалою Суворовського районного суду від 09 серпня 2019 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест».

Ухвалою Суворовського районного суду від 09 серпня 2019 року вжито заходи забезпечення позову та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 , а також заборонено товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» (ЄДРПОУ 39306471, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1-Б, оф. 207) та будь-яким іншим особам здійснювати дії, направлені на відчуження квартири АДРЕСА_2 , в тому числі реєстрацію/перереєстрацію прав власності, встановлення будь-якого обтяження (іпотека, застава майнових прав) або інших речових прав на неї, здійснювати платежі за цю квартиру, передавати її в оренду.

Постановою Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Алькор інвест» задоволено. Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2019 року про забезпечення позову в зазначеній справі - відмовлено. Вирішено питання про судовий збір.

Позивачка повторно звернулась з клопотанням про забезпечення позову, яке ухвалою суду від 04 травня 2020 року задоволено та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 , а також заборонено товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» (ЄДРПОУ 39306471, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1-Б, оф. 207) та будь-яким іншим особам здійснювати дії, направлені на відчуження квартири АДРЕСА_2 , в тому числі реєстрацію/перереєстрацію прав власності, встановлення будь-якого обтяження(іпотека, застава майнових прав) або інших речових прав на неї, здійснювати платежі за цю квартиру, передавати її в оренду.

Постановою Верховного суду 16 вересня 2020 року року постанову Одеського апеляційного суду від 16 квітня 2020 року (в частині забезпечення позову) скасовано та справу направлено на новий розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постановою Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 04 травня 2020 року про забезпечення позову в частині заборони товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» та будь-яким іншим особам здійснювати дії, направлені на відчуження квартири АДРЕСА_2 скасовано та відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні її заяви про забезпечення позову в частині заборони товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» та будь-яким іншим особам здійснювати дії, направлені на відчуження квартири АДРЕСА_2 , в тому числі реєстрацію/перереєстрацію прав власності, встановлення будь-якого обтяження (іпотека, застава майнових прав) або інших речових прав на неї, здійснювати платежі за цю квартиру, передавати її в оренду. В решті ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 04 травня 2020 року про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 залишено без змін.

Постановою Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2019 року скасовано, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, викладеній в прохальній частині її позовної заяви до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кисельової Н.В., товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги, скасування запису про право власності.

Ухвалою суду від 31 серпня 2021 року прийнято до розгляду змінену редакцію позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» Ірклієнко Юрій Петрович, Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кисельової Надії Володимирівни, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» про визнання недійсними договорів, скасування запису про право власності, а також залучено до участі в справі в якості співвідповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест».

Ухвалою суду від 27 березня 2023 року виключено з кола відповідачів по справі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кисельову Надію Володимирівну, а також залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кисельову Надію Володимирівну.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 18 січня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» Ірклієнко Юрій Петрович, Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор інвест», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кисельова Надія Володимирівна, про визнання недійсними договорів, скасування запису про право власності залишено без задоволення у повному обсязі.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 січня 2024 року скасувати як ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без обґрунтування підстав для відмови у захисті встановлених порушень прав позивача і без наведення доказів, чому ці права не підлягають захисту, та задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги є розгляд справи неповноважним судом, оскільки суддя Кисельов В.К. під час ухвалення рішення від 14 липня 2015 року про дострокове стягнення заборгованості за кредитом проігнорував висновки Верховного Суду та незаконно стягнув відсотки по кредиту після втрати чинності договору, що дає обґрунтовані сумніви у його об`єктивності та незацікавленості, що стало підставою для заявлення вказаному судді відводу.

Недотримання норм процесуального права вбачає в ігнорування в рішенні відомостей про виконання обов`язку з`ясувати питання правовідносин сторін із встановлених обставин, оскільки позивачка звернулася саме щодо захисту своїх прав, оскільки неможливо укладати договір факторингу після дострокового стягнення кредитних коштів.

Рішення суду грунтується на перекручуванні фактичних обставин справи, який зазначив про відсутність відповідного права щодо нарахування відсотків за користування боржниками кредитними коштами та права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надані Банком відповідно до умов Основних договорів, що виключає додержання вимог ст. 263 ЦПК України.

Рішення суду про укладення договору цесії без права нарахування процентів, передбачених договором факторингу при наявності судового рішення про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором не відповідає фактичним обставинам. Витребувавши протокольною ухвалою у відповідача відомості про розмір заборгованості, яка відступлена за договором уступки права вимоги, яка не виконана, та не з`ясовано, яка сума була відступлена за договором уступки права вимоги, натомість суд зробив висновки про те, що оспорюваний договір не є договором факторингу, а є правочином з відступлення права вимоги, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог. Наведені висновки суду спростовуються листом-вимогою № 55 від 26.04.2019.

У відзиві на апеляційну скаргу Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення АТ «Банк «Фінанси та кредит» з ринку апеляційну скаргу не визнає, посилаючись на те, що відповідно до постанови Правління НБУ від 17.12.2015 № 898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 18.12.2015 № 230 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку» , згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації Банку.

Посилаючись на нормативно-правове врегулювання продажу майна (активів) банків, зазначає, що кошти, надані в кредит, є активом банку та відповідно включаються до складу ліквідаційної маси для подальшого задоволення вимог кредиторів/вкладників банку, і законодавець наділив ФГВФО вчиняти дії щодо реалізації активів та/або зобов`язань банку за найвищою вартістю та відкритих торгах (аукціонах).

Виходячи з вимог ст. 6, 626, 628, 205, 208, 215, 203 ЦК України та ст. 204 ЦК України, позивачем не надано жодного доказу, який би свідчив про недійсність укладеного між Банком (первинним кредитором) і ТОВ «ФК «Алькор Інвест» (новим кредитором) договору про відступлення права вимоги - цей договір є правомірним правочином і що вчиненням такого правочину порушено права позивача та що обраний ним спосіб захисту відповідає змісту виниклих спірних правовідносин.

Щодо інформації про заборгованість позичальника, то незгода з такою не є підставою для визнання недійсним правочину про відступлення права вимоги, і у разі незгоди з розміром заборгованості боржник не позбавлений права оспорювати таку.

Щодо правової природи оспорюваного договору відступлення права вимоги та договору факторингу, то такий за своїм змістом є договором купівлі-продажу прав вимоги (оплатним договором відступлення права вимоги), а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження сторони (клієнта) за плату (постанова ВП ВС від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18), і таке відступлення за кредитним і забезпечувальним договором є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (Банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

В судове засідання сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, зокрема - позивачка у відповідності до вимог п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України (проставлення 05.09.2024 Укрпоштою відмітки про відсутність адресата за останньою повідомленою ОСОБА_1 в апеляційній скарзі адресою), Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» Ірклієнко Юрій Петрович як учасники Електронного суду (довідка про доставлення електронного листа 02.09.2024 14:56:20 та 11.09.2024 21:36:27), Комунальне підприємство «Агенція реєстраційних послуг» у відповідності до вимог п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кисельова Надія Володимирівна (поштове повідомлення про вручення 05.09.2024), крім того від останньої надійшла заява про розгляд справи без участі.

Позивачка ОСОБА_1 24.09.2024 подала до апеляційного суду заяву про відкладення розгляду справи, посилаючись на неможливість явки до суду 24.09.2024 через догляд за своїм лежачим хворим чоловіком більше 6-ти років та хворобою її сина, який через хворобу наразі невзмозі допомагати позивачці доглядати батька. Докази до заяви не додані.

Справа перебуває в провадженні Одеського апеляційного суду з лютого 2024 року, апеляційне провадження відкрито 01 травня 2024 року, передбачений частиною першою статті 371 ЦПК України строк розгляду справи апеляційної скарги сплинув 01 липня 2024 року, у той час коли правом на справедливий судовий розгляд у відповідності до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, складовою якого є розумність строків розгляду справи, наділені всі учасники справи, у тому разі і відповідачі.

Участь позивачки в суді апеляційної інстанції не визнавалася судом обов`язковою. Свої міркування щодо своїх позовних вимог та законності рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 висловлено у заяві по суті справи - в апеляційній скарзі.

Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи.

Заявник не навів у своїй заяві обставин, які б перешкоджали розглянути справу за його відсутності, а також не мотивував необхідність його безпосередньої явки до суду, як і надав доказів у підтвердження викладених ним у заяві про відкладення розгляду справи обставин.

Крім того, провадження по теперішній справі, ініціатором якого є саме позивачка, триває в судах з серпня 2019 року, у тому разі і через неодноразові заяви позивачки про відкладення розгляду справи, що вочевидь не відповідає засадам добросовісності здійснення учасниками цивільного процесу своїх процесуальних прав та обов`язків, а позивачка як ініціатор судового провадження в суді апеляційної інстанції має демонструвати готовність на всіх етапах такого брати участь у судових процедурах.

Отже, у задоволенні її заяви слід відмовити, і наведене не є перешкодою в розумінні ч. 2 ст. 372 ЦПК України для розгляду справи.

Натомість що стосується заяви ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи, то така підлягає залишенню без розгляду, оскільки подана адвокатом як представником позивачки без надання підтвердження своїх повноважень, такі повноваження відсутні і в матеріалах справи, що не відповідає вимогам ч. 4 ст. 62 ЦПК України.

Згідно частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 вказаної норми).

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 26 березня 2007 року був укладений кредитний договір № 16к-102 (надалі «Кредитний договір»), відповідно до якого Банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 100 000, 00 доларів США, з оплатою по процентній ставці 14% річних, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути ці грошові кошти у строк до 26 березня 2017 року відповідно до п. п. 2.1., 3.2. Кредитного договору (а.с. 15, т. 1).

Як вбачається з п. 2.3. Кредитного договору, кредитні ресурси, отримані за Кредитним договором були надані банком Першому відповідачу за цільовим призначенням - для придбання трьохкімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 63, 1 кв.м (а.с. 15-17, т. 1).

В якості забезпечення повернення Кредитних ресурсів між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 був укладений Іпотечний договір, посвідчений 26 березня 2007 pоку приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калашник О.В. за реєстровим номером 418 (надалі «Іпотечний договір»), згідно якого ОСОБА_1 надала в іпотеку Позивачу нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_3 (а.с. 18-20, т. 1).

Відповідачка не виконувала свої зобов`язання у повному обсязі, а тому ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернувся з позовом про стягнення заборгованості.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 21 травня 2014 року по справі № 523/3168/14-ц позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» задоволено, стягнуто у солідарному порядку зі ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заборгованість по кредитному договору розмірі 711 565, 63 гривень.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14 липня 2015 року задоволено частково позов Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Одеське регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Одеське РУ» 932,76 доларів США, що еквівалентно 14618, 49 гривень за офіційним курсом НБУ станом на 11.12.2014 року за 1 долар - 15,6723 гривень - сума строкової заборгованості по відсоткам; 5642,08 доларів США, що еквівалентно 88424,37 гривень за офіційним курсом НБУ станом на 11.12.2014 року за 1 долар - 15,6723 гривень - сума простроченої заборгованості по відсоткам. Стягнуто солідарно зі ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Одеське РУ» 932,76 доларів США, що еквівалентно 14618,49 гривень за офіційним курсом НБУ станом на 11.12.2014 року за 1 долар - 15,6723 гривень - сума строкової заборгованості по відсоткам; 5642,08 доларів США, що еквівалентно 88424,37 гривень за офіційним курсом НБУ станом на 11.12.2014 року за 1 долар - 15,6723 гривень - сума простроченої заборгованості по відсоткам.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 липня 2015 року задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 липня 2015 року в частині задоволення позову Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Одеське регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості скасовано, ухвалено в цій частині нове. В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Одеське регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по відсоткам, суми простроченої заборгованості по відсоткам, стягнення судових витрат відмовлено, в решті рішення суду залишено без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_5 на додаткове рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2015 року відхилено.

23 квітня 2019 року між ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Алькор-Інвест» було укладено договір про відступлення права вимоги. З договору убачається, що він був укладений відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронних торгів № UA-EA-2019-02-14-000010-б від 27 березня 2019 року.

На час укладення вищевказаного договору ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» перебував у стані ліквідації.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 17 грудня 2015 року N 898 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18 грудня 2015 року N 230 "Про початок процедури ліквідації AT "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку".

Згідно п. 3) ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року № 1304-VII кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.

Однак ст. 7. Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року № 1304-VII було встановлено, що дія підпункту 3 пункту 1 цього Закону не поширюється на банки, віднесені до категорії неплатоспроможних та щодо яких здійснюються процедури виведення з ринку відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у частині уступки (продажу, передачі) заборгованості або боргу на користь (у власність) іншої особи.

Отже оскільки Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" перебувало станом на 23 квітня 2019 року в процесі ліквідації, то воно мало уступити (продати, передати) заборгованість або борг користь (у власність) іншої особи.

Станом на 23 квітня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» (код 39306471) мало ліцензію з надання послуг факторингу, яка була видана 04 липня 2017 року та анульовано 30 червня 2020 року, що убачається з відкритих джерел.

Згідно з п. 1. Договору від 23.04.2019 за цим Договором в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Банк відступає Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває права вимоги Банку до позичальників та поручителів зазначених у Додатках № 1-2 до цього Договору, надалі за текстом Боржники, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців Боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`язки Боржників, за кредитними договорами та договорами поруки з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстрів у Додатках № 1-2 до цього Договору, надалі за текстом - Основні договори, надалі за текстом Права вимоги. Новий кредитор сплачує Банку за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 2 Договору, Новий кредитор в день укладення цього Договору, та у будь-якому випадку не раніше моменту отримання Банком у повному обсязі коштів, відповідно до п. 4 цього Договору, набуває усі права кредитора за Основними договорами включаючи: вимагати належного виконання Боржниками зобов`язань за Основними договорами, сплати Боржниками грошових коштів, сплати процентів у розмірах, вказаних у Додатку № 1 до цього Договору, сплати штрафних санкцій у розмірах, передбачених Основними договорами. Розмір прав вимоги, які переходять до Нового кредитора, вказаний у Додатку № 1 до цього Договору переходять до Нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення Права вимоги, за виключенням права нарахування процентів за користування Боржниками кредитними коштами та права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків Боржників, що надані Банком відповідно до умов Основних договорів (а.с. 6-8, т. 1).

Відповідно до Витягу з реєстру кредитних договорів та договорів поруки, права вимоги за якими відступаються, згідно додатку № 1 та № 2 до договору про відступлення права вимоги від 23 квітня 2019 року є посилання до позичальника ОСОБА_1 (а.с. 8, т. 1).

Між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» - як первісним кредитором за споживчим кредитним договором - і Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» - як Новим кредитором - був укладений договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 23 квітня 2019 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калашник О.В. за реєстровим номером 918.

Відповідно до умов даного договору до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» - як Нового кредитору - перейшли права та обов`язки за іпотечним договором, посвідченим 26 березня 2007 pоку приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калашник О.В., за реєстровим номером 418 (надалі „Іпотечний договір"), згідно якого ОСОБА_1 надала в іпотеку Банку нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_3 (а.с. 18-20, т. 1).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за кредитним та іпотечним договорам укладений, коли була відкликана банківська ліцензія ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та банк перебував у процесі ліквідації, за результатами проведення аукціону з реалізації активів неплатоспроможного банку; договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 23 квітня 2019 року не є договором факторингу, а тому не може бути визнаний недійсним з підстав відсутності у ТОВ «Фінансова компанія Алькор-Інвест» відповідної ліцензії. Необгрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про скасування запису про право власності за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» від 12 червня 2019 року суд обґрунтував неефективністю обраного позивачкою способу захисту своїх прав, яким є оскарження рішення про державну реєстрацію чи витребування майна.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 656 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (пункти 37, 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18).

Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18).

Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу (пункт 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18).

Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18).

Суб`єктний склад правочинів з відступлення права вимоги законом не обмежений, на відміну від договорів факторингу, однією зі сторін якого обов`язково має бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16).

Оскільки сторони договору купівлі-продажу майнових прав у процедурі ліквідації банку фактично уклали договір купівлі-продажу права вимоги, на виконання якого здійснена цесія, а її сторонами можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи.

Крім того, положення нормативно-правових актів, які врегулювали процедуру ліквідації банку, допускають продаж на конкурсних засадах майна банку, що перебуває у стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та за договорами забезпечення виконання зобов`язання будь-яким суб`єктам правовідносин, зокрема і без статусу банку або іншої фінансової установи.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 640/14873/19.

У постанові від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19-ц (провадження № 14-181цс20) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи.

Частиною першою, шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, встановивши, що оспорюваний договір відступлення прав вимоги від 23 квітня 2019 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест», є оплатним договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, укладений з дотриманням вимог статті 627 ЦК України, спрямований на настання реальних наслідків, та, виходячи з того, що позивачка ОСОБА_1 не довела наявність обставин, які відповідно до положень статей 203 та 215 ЦК України є підставами для визнання його недійсним, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року № 638/2304/17 наявний висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, є власним помилковим тлумаченням позивачкою вищенаведених норм.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом тих обставин, що оспорюваний договір є договором факторингу, є необґрунтованими та спростовуються установленими у цій справі обставинами, за якими оспорюваний позивачем правочин є договором купівлі-продажу прав вимоги та за своєю правовою природою договором відступлення права вимоги, укладення якого регулюється статтями 512-519 ЦК України і суб`єктний склад на укладення якого не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства.

Так само помилковим є твердження позивачки про недотримання норм процесуального права судом через, на її думку, ігнорування в рішенні відомостей про виконання обов`язку з`ясувати питання правовідносин сторін із встановлених обставин, оскільки позивачка звернулася саме щодо захисту своїх прав, оскільки неможливо укладати договір факторингу після дострокового стягнення кредитних коштів, оскільки судом вірно оцінено у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України у їх взаємному зв`язку та сукупності всі наявні в матеріалах справи доказів та зроблена вірна оцінка наданого сторонами.

Відмовляючи у задоволенні вимог в наведеній частині, суд вірно взяв до уваги вищенаведений п. 2 Договору про відступлення права вимоги від 23.04.2019 щодо прав нового кредитора за таким договором і не знайшов за таким ознак договору факторингу (а.с. 6-8, т. 1).

Так само з вищенаведених підстав не спростовує правильних висновків суду і доводи апеляційної скарги про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 23 квітня 2019 року, а її намагання порівняти зміст прав нового кредитора за договором про відступлення права вимоги за іпотечним договором та Додаткового договору до іпотечного договору від 23 вересня 2011 року, яким до зобов`язань іпотекодавця входить і відповідальність за нарахованими та сплаченими відсотками, штрафами, пенею, не свідчить про недійсність договору про відступлення від 23 квітня 2019 року.

Щодо доводів апеляційної скарги про укладення договору цесії без права нарахування процентів, передбачених договором факторингу при наявності судового рішення про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, що не відповідає фактичним обставинам, та нез`ясування судом питання дійсного розміру придбаної новим кредитором заборгованості за кредитним договором, оскільки останній продовжує нараховувати відсотки, штрафи та пені, про що свідчить лист-вимога за вих. № 55 від 26 квітня 2019 року, то таке також не свідчить про недійсність оспорюваного договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21 виснувала, що недійсність вимоги не зумовлює недійсність відповідного договору, за яким була передана така вимога, а має наслідком відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором, врегульовану положеннями ЦК України.

Натомість, слушними є доводи відзиву відповідача про врахування висновків Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 639/4836/17 про те, що законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язання м, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно.

Аналогічні за своїм з містом правові висновки викладі у постановах Верховного суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18 та інших.

Інших доводів, у тому разі і щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування запису про право власності № 32427770 від 12 червня 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» на предметі іпотеки - трьохкімнатну квартиру загальною площею 63,1 кв.м, житловою площею 36,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , апеляційна скарга не містить.

В наведеній частині судом вірно враховано практику Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) щодо правомірного та ефективного способу захисту при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо таке майно надалі не було відчужено третій особі. Такий спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом та мають договірний характер, що зумовлює і можливі до застосування способи захисту його прав.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що оскільки порушення права власності позивача відбулося у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за іпотекодержателем, пред`явлені ним вимоги позову про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення. Враховуючи обставини конкретної справи та за умови, що правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено третім особам, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неефективний (неправомірний) спосіб захисту, а задоволення такого позову приводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Оскільки позивачкою не заявлялись позовні вимоги щодо визнання протиправним рішення державного реєстратора чи про витребування майна, вказане стало підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Не заслуговує на увагу і довід апеляційної скарги про розгляд справи неповноважним судом через ухвалення суддею Кисельовим В.К. 14 липня 2015 року рішення у справі, на думку заявниці, із порушенням норм матеріального права, оскільки підстави для відводу або самовідводу головуючого у справі судді Кисельова В.К. по справі під час розгляду справи судом першої інстанції не встановлено, а заявлений ОСОБА_4 , заяву про що було подано його опікуном ОСОБА_5 , відвід судді Кисельова В.К. у межах теперішньої справи ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2021 року повернуто заявникові на підставі ч. 3 ст. 44 ЦПК України, оскільки ОСОБА_4 не є учасником справи.

Отже, по справі відсутні обставини, які виключать участь вказаного судді у розгляді справи, тому не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене із додержанням вимог закону і не може бути скасоване з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тесту постанови - 24 вересня 2024 року.

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.В. Кострицький

В.А. Коновалова