Рішення

від 17.09.2024 по справі 300/1938/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2024 р. справа № 300/1938/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Микитин Н.М.,

при секретарі судового засідання Маковійчук С.М.,

за участю: представника позивача Потятинника Ю.Р.,

свідка ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі позивач, ОСОБА_2 ), в інтересах якої діє адвокат Потятинник Юрій Романович, звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі відповідач 1, ГУ ПФУ в Донецькій області), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі відповідач 2, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області) про визнання протиправним та скасування рішення №092950015098 від 19.01.2024, зобов`язання зарахувати до страхового стажу період роботи з 01.06.1992 по 03.07.2000 та призначити пенсію за віком з 11.01.2024.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем 1 за наслідками розгляду поданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком та доданих документів, відмовлено в у призначенні такої пенсії зважаючи на відсутність необхідного страхового стажу 31 рік та зазначено, що страховий стаж ОСОБА_2 становить 24 років 2 місяців 4 дні. Так, ГУ ПФУ в Донецькій області не зарахувало до страхового стажу позивача роботу з 01.06.1992 по 03.07.2000 в Державному виробничому підприємстві «Пролісок-2», з мотивів того, що запис про звільнення не засвідчено підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою, що суперечить вимогам п. 4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Однак, представник позивача зазначає, що стаж роботи в ДВП «Пролісок-2» з 01.06.1992 по 03.07.2000 підтверджується відповідними записами у трудовій книжці, а відсутність відтиску печатки і підпису на записі не може бути підставою для відмови у зарахуванні спірного періоду, оскільки всі записи в трудовій книжці є послідовними, пронумерованими, без пропусків чи вільних місць, які б могли поставити під сумнів період роботи в ДВП «Пролісок-2». Крім того, підтвердити стаж роботи позивача в ДВП «Пролісок-2» можуть свідки: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , так як дані особи працювали разом з ОСОБА_2 в ДВП «Пролісок -2» відповідний період часу, що підтверджується копіями їх трудових книжок. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 дану позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам, визначеним статтею 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліку.

26.03.2024 представником позивача зазначений в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недолік усунуто.

У зв`язку із усуненням позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, в якій містяться відомості про порядок і строк подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення.

ГУ ПФУ в Івано-Франківській області скористалось правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 12.04.2024. Щодо заявлених позовних вимог представник заперечив, зазначивши, що заява про призначення пенсії від 15.01.2024 розглядалася на етапі призначення спеціалістами Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Так, згідно з наданими документами страховий стаж становить 24 роки 2 місяці, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону 1058. До страхового стажу не зараховано згідно трудової книжки НОМЕР_1 період роботи з 01.06.1992 по 03.07.2000, оскільки запис про звільнення не засвідчено підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою. Відтак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області за результатами розгляду заяви та наданих документів правомірно прийнято рішення № 092950015098 від 19.01.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону 1058 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 31 рік. Просить суд в задоволенні позову відмовити.

Відповідач 1 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 16.04.2024 відповідно до якого щодо позову заперечив, вказавши, що за результатами опрацювання заяви про призначення пенсії винесено рішення про відмову від 19.01.2024 № 092950015098. До страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.06.1992 по 03.07.2000, оскільки запис про звільнення не засвідчено підписом керівника або спеціально уповноваженою ним особою, що суперечить вимогам п. 4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом №58 від 29.07.1993 Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення, загальний страховий стаж складає - 24 роки 02 місяці 4 дні. Таким чином, оскільки в трудовій книжці позивача містяться неточні записи про періоди роботи, у зв`язку з відсутністю засвідчення вказаних записів печаткою підприємства, тому позивачу необхідно було надати органу Пенсійного фонду для підтвердження трудового стажу документи, визначені п. 3 Порядку № 637, які містять відомості про періоди роботи. Також, позивачем не надано довідки щодо підтвердження періодів роботи ОСОБА_2 в ДВП «Пролісок - 2». Відтак, вимоги позивача заявлені у позовній заяві є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 09.09.2024 постановлено здійснювати розгляд адміністративної справи № 300/1938/24 за позовною заявою ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомлення учасників справи та призначено судовий розгляд на 17.09.2024 о 14:00 викликано для дачі показів свідків: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав наведених в адміністративному позові та просив їх задовольнити.

ОСОБА_1 , як свідок вказала, що в період з 01.06.1992 по 03.07.2000, ОСОБА_2 дійсно працювала в Державному виробничому підприємстві «Пролісок-2».

Щодо свідка ОСОБА_3 , то представник позивача не наполягав на допиті такого, оскільки йому відомо, що такий перебуває за межами України та не може прибути в судове засідання для його допиту з поважних причин.

Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.

З метою реалізації свого права на пенсійне забезпечення 15.01.2024 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при досягненні 60-річного віку, звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком та пакетом документів, які підтверджують стаж роботи, що не заперечується сторонами.

Після реєстрації заяви та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Відповідач 1 рішенням №092950015098 від 19.01.2024 ОСОБА_2 , відмовив у призначенні пенсії відповідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зважаючи на відсутність необхідного страхового стажу 31 рік та зазначено, що страховий стаж позивача становить 24 роки 02 місяці 4 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. До страхового стажу не зараховано згідно трудової книжки НОМЕР_1 період роботи з 01.06.1992 по 03.07.2000, оскільки запис про звільнення не засвідчено підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою, що суперечить вимогам п. 4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом №58 від 29.07.1993 (а.с.14).

Вважаючи відмову відповідача щодо не зарахування стажу та, як наслідок, не призначення пенсії протиправними, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом визначає Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

За змістом пункту першого частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Пенсійним віком є встановлений законодавством вік, із досягненням якого, особа може претендувати на виплату пенсії за віком.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування").

Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону № 1058-IV.

Так, згідно з частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IVособи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Аналіз вищевикладеного дає підстави вважати, що за загальним правилом для виникнення у осіб права на призначення пенсії за віком є наявність сукупності таких ознак: 1) досягнення встановленого законодавством пенсійного віку та 2) наявність встановленого законодавством страхового стажу.

Відтак, для призначення ОСОБА_2 пенсії за віком необхідна наявність двох обов`язкових умов у сукупності: вік 60 років; страховий стаж не менше 31 року.

Як встановлено судом вище, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком - 15.01.2024, згідно паспортних даних досягла віку 60 років, що підтверджується паспортом громадянина України НОМЕР_2 (а.с.7-8).

Зі змісту оскаржуваного рішення відповідача 1 №092950015098 від 19.01.2024 слідує, що згідно з наданими до документами, страховий стаж позивача становить 24 роки 02 місяці 4 дні. Відтак, позивачу відмовлено у призначенні пенсії в зв`язку із відсутністю мінімально необхідного страхового стажу 31 року, оскільки не зараховано до страхового стажу не зараховано згідно трудової книжки НОМЕР_1 період роботи з 01.06.1992 по 03.07.2000, оскільки запис про звільнення не засвідчено підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою, що суперечить вимогам п. 4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом №58 від 29.07.1993 (а.с.14).

Надаючи оцінку вищенаведеним доводам відповідача 1, суд зазначає наступне.

Згідно із частиною 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Абзацом 2 статті 56 Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Однак таке право не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено п. 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за N 22- 1 (далі - Порядок N 22-1). Наявність же таких сумнівів може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу.

У пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 637 (далі - Порядок № 637) визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (п.2 Порядку).

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку № 637 ).

Таким чином, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або відсутності у ній необхідних записів, які визначають право на пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17 та від 25.04.2019 у справі № 159/4178/16-а.

20 червня 1974 року постановою Держпраці СРСР № 162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція № 162), яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до абзацу першого пункту 1.1.Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Так, відповідно до п.1.2 Інструкції №162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округа, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1.Інструкції № 162).

Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110.

Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" та даною Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови "Про трудові книжки робітників та службовців" при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Суд вказує, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, на яку покладений обов`язок внесення у трудову книжку належних записів, контроль за проставленням усіх підписів та печаток, в тому числі і при заведенні трудової книжки, та не може впливати на особисті права працівника.

Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.

Аналогічні правові позиції викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, від 25.04.2019 року, у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Суд зазначає, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Крім того, за правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Відтак, недоліки оформлення трудової книжки, не можуть вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачу у зарахуванні періоду роботи до його загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня.

Як встановлено судом, у позивача є в наявності трудова книжка НОМЕР_1 від 08.06.1982, яка надана останнім відповідачам для розгляду питання про призначення пенсії за віком (а.с.10-13).

Так, згідно записів трудової книжки, ОСОБА_2 з 01.06.1992 по 03.07.2000 працювала Державному виробничому підприємстві «Пролісок-2» (записи у трудовій книжці № 6, № 7), що є підтвердженням трудової діяльності позивача (а.с.12).

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що запис не завірений підписом відповідальної особи та печаткою установи.

Водночас суд зауважує, що відсутність відтиску печатки на записі про звільнення з Державного виробничого підприємства «Пролісок-2» не може бути підставою для відмови у зарахуванні спірного періоду.

При цьому, суд також враховує відсутність вини позивача у наявних зауваженнях щодо заповнення запису у трудовій книжці, з огляду на те, що обов`язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.

Крім того, суд зазначає, що свідок ОСОБА_1 , підтвердила, що ОСОБА_2 працювала в Державному виробничому підприємстві «Пролісок-2».

Також, судом встановлено, що згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 01.10.2008 відбулось припинення державної реєстрації ДВП «Пролісок-2» як юридичної особи, у зв`язку з визнання банкрутом(а.с. 16-18).

Сторона позивача вказує на неможливість подання уточнюючої довідки, оскільки згідно відповіді архівного відділу Коломийської міської ради від 25.01.2024 № 49/02.2.4-01 документи ДВП «Пролісок-2» до архівного відділу на зберігання не надходили(а.с. 15).

На виконання ухвали суду від 09.09.2024 про витребування доказів з власної ініціативи, архівний відділ Коломийської районної державної адміністрації Івано-Франківської області надав відповідь від 17.09.2024 № 04-01/С-178 про те, що документи ДВП «Пролісок-2» на зберігання в архівний відділ не поступали.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 637 у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 18 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Тобто підтвердження трудового стажу на підставі показів свідків можливо у випадку відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості їх одержання.

Відтак, відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058 та з урахуванням вимог Порядку №22-1, враховуючи наведені положення законодавства і встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що періоди роботи з 01.06.1992 по 03.07.2000 в Державному виробничому підприємстві «Пролісок-2», підлягають зарахуванню до загального страхового стажу ОСОБА_2 .

Як наслідок, рішення про відмову у призначенні пенсії №092950015098 від 19.01.2024 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень в контексті КАС України, а отже є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Стосовно позовної вимоги щодо зобов`язання призначити ОСОБА_2 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загально обов`язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 11.01.2024, суд зазначає наступне.

За наявності формальної підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.

Відтак, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

При цьому, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за віком визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Розглядаючи питання зобов`язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов`язаний таку пенсію призначити.

Згідно вимог частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.

Отже особа, яка досягла 60-річного віку в період з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року, має право на призначення пенсії за віком за умови наявності у останньої 31 років страхового стажу.

За змістом вимог пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Українське громадянство та необхідний вік 60 років (дата народження 10.01.1964) підтверджується копією паспорта громадянина України (а.с.7).

Із заявою про призначення пенсії за віком позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 15.01.2023, про що також зазначено пенсійним органом у його рішенні №092950015098 від 19.01.2024, тобто протягом трьох місяців з дня досягнення ОСОБА_2 пенсійного віку.

Як встановлено судом, орган пенсійного фонду обчислив страховий стаж позивача, в кількості 24 років 2 місяці 4 дні, не врахувавши при цьому до загального страхового період роботи з 01.06.1992 по 03.07.2000 в Державному виробничому підприємстві «Пролісок-2», про що зазначив у оскаржуваному рішенні.

Однак, враховуючи висновок суду про наявність правових підстав для зарахування до стажу позивача період роботи з 01.06.1992 по 03.07.2000 в Державному виробничому підприємстві «Пролісок-2», суд зазначає про наявність у позивача необхідного страхового стажу (не менше 31 років, а саме 32 роки 3 місяці 7 днів) для призначення пенсії за віком, передбаченого частиною 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з 11.01.2024 - з дня, що настає за днем досягнення позивачем 60-річного віку.

Відтак, враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги наявність необхідного стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, що підтверджується матеріалами справи, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, (як відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглянув заявою від 15.01.2024 та відмовив позивачу у призначенні пенсії) призначити ОСОБА_2 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 11.01.2024.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2024 року справа №500/1216/23.

Решта доводів та аргументів учасників справи не впливають на результати вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

В рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, які є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов`язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейської соціальної хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини.

Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідачі під час розгляду справи не надали.

Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню частково.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Відтак, підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, як сторони внаслідок неправильних дій якої виник спір, на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 968, 96 грн, згідно квитанції №9616-8944-5375-0422 від 07.03.2024 (а.с.6).

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 19.01.2024 №092950015098 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_2 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_2 період роботи з 01.06.1992 по 03.07.2000 у державному виробничому підприємстві "Пролісок-2" та призначити їй пенсію за віком з 11.01.2024.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) ;

Відповідачі: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, пл. Соборна, 3, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122)

Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018).

Суддя Микитин Н.М.

Рішення складене в повному обсязі 23 вересня 2024 р.