Постанова

від 27.09.2024 по справі 460/2061/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий суддя у першій інстанції: Друзенко Н.В.

27 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/2061/24 пров. № А/857/16685/24Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Бруновської Н.В.

суддів: Ніколіна В.В., Хобор Р.Б.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Костопільської міської ради на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року у справі № 460/2061/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Костопільської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

26.02.2024р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Костопільської міської ради, у якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність щодо не розгляду по суті заяви про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі безоплатно у власність земельної ділянки (кадастровий номер 562341410100:02:004:1227) площею 0.1000 га за адресою: АДРЕСА_1 із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та неприйняття рішення за результатами її розгляду на підставі ст.ст 118, 122 Земельного кодексу України

- зобов`язати розглянути заяву про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі безоплатно у власність земельної ділянки (кадастровий номер 562341410100:02:004:1227) площею 0.1000 га за адресою: АДРЕСА_1 із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) протягом строку визначеного ч.9 ст.118 Земельного кодексу України, та за результатами розгляду по суті прийняти рішення відповідно до ст.118 Земельного кодексу України, яке оформити у формі рішення згідно ч.1 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21.05.2024р. позов задоволено.

Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Костопільська міська рада подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21.05.2024р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Із змісту Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №256425226 від 14.05.2021р. видно, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ,.

При цьому, підставою для державної реєстрації вказаного об`єкта нерухомого майна зазначено технічний паспорт №1158 від 06.05.2021р. та договір про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності №316 від 22.02.1972р.

На замовлення позивача виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) код 02.01. в АДРЕСА_1 .

На підставі вказаної технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) 26.02.2021р. у Державному земельному кадастрі зареєстровано сформовану земельну ділянку з кадастровим номером 562341410100:02:004:1227, площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 із цільовим призначенням: 02.01. Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), категорія земель: Землі житлової та громадської забудови, що підтверджується витягом з ДЗК про земельну ділянку №НВ-5610022942021 від 17.09.2021р.

21.11.2023р. ОСОБА_1 звернувся до Костопільської міської ради із заявою про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі безоплатно у власність вказаної земельної ділянки.

19.12.2023р. Костопільська міська рада листом за вих.. №2077/02-08 повідомила, що Костопільською міською радою прийняте рішення №1077 від 10 квітня 2023 року Про відмову у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі її безоплатно у власність гр. ОСОБА_1 .

Із змісту рішення Про відмову у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі її безоплатно у власність гр. ОСОБА_1 №1077 від 10 квітня 2023 року видно, що підставою для відмови є невідповідність графічного матеріалу генеральному плану м.Костопіль.

Відповідно до цього, рішення за заявою ОСОБА_1 від 21.11.2023р. Костопільська міська рада не приймала.

ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.2 ст.50 Закону України "Про землеустрій" визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.

ч.1, ч2 ст.116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження, а також розмежування повноважень органів виконавчої влади, Верховної ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені ст.122 ЗК України.

ч.1 ст.118 ЗК України передбачено, що громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу.

До клопотання додається розроблена відповідно до Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення.

ч.1 ст.123 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Порядок погодження і затвердження документації із землеустрою визначено положеннями ст.186 Земельного кодексу України.

п.5 ч.5 ст.186 ЗК України передбачено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) затверджується: у разі передачі на підставі такої документації земельної ділянки у власність та користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування - рішенням таких органів.

Згідно ч.7-ч.8 ст.186 ЗК України Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, інші суб`єкти, визначені цією статтею, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання документації із землеустрою безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про її погодження або про відмову в погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Строк дії таких висновків є необмеженим.

Підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Відповідно до положень ч.10 ст.186 ЗК України висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб`єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження.

Таким чином, надання у користування земельної ділянки здійснюється, зокрема, на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу. При цьому затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється рішенням уповноваженого органу у разі передачі на підставі такої документації земельної ділянки у власність та користування. Підставою для відмови у затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Колегія суддів звертає увагу апелянта, як органу місцевого самоврядування на те, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) код 02.01. в АДРЕСА_1 розроблена за рішенням землекористувача, оскільки на земельній ділянці розташований належний йому на праві власності житловий будинок з господарськими спорудами.

Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-5610022942021 від 17.09.2021р. підтверджено, що на підставі вказаної Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) 26.02.2021р. у Державному земельному кадастрі зареєстровано сформовану земельну ділянку з кадастровим номером 562341410100:02:004:1227, площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 із цільовим призначенням: 02.01. Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), категорія земель: Землі житлової та громадської забудови.

21.11.2023р. ОСОБА_1 звернувся до Костопільської міської ради із заявою про затвердження Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі безоплатно у власність вказаної земельної ділянки.

За даною заявою і долученими до неї документами, Костопільська міська рада рішення не приймала. Однак, у відповіді за вих.№2077/02-08 від 19.12.2023р. покликалася на своє попереднє рішення №1077 від 10 квітня 2023 року, яким відмовила у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі її безоплатно у власність гр. ОСОБА_1 з покликанням на невідповідність графічого матеріалу генеральному плану м.Костопіль.

Колегія суддів звертає увагу суб`єкта владних повноважень на те, що з огляду на вимоги ч.2 ст.118, ч.1 ст. 122, ч.8 ст.186 Земельного кодексу України, Костопільська міська рада мала винести на розгляд пленарного засідання заяву ОСОБА_1 від 21.11.2023р. про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), за результатами розгляду якого прийняти одне з двох рішень: затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передати земельну ділянку у власність або надати мотивовану відмову у затвердженні та наданні.

При цьому, рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу земельної ділянки у власність або рішення про відмову у затвердженні та наданні, як індивідуальний правовий акт, мало бути ухвалене у формі рішення.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідних рішень за заявою ОСОБА_1 про затвердження Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі безоплатно у власність земельної ділянки від 21.11.2023р. органом місцевого самоврядування не прийнято, оскільки належних та допустимих письмових доказів не надано суду.

Крім того, суду не надано жодного доказу, що заява ОСОБА_1 від 21.11.2023р. взагалі виносилась на пленарне засідання.

Стосовно покликань апелянта на попереднє рішення Костопільської міської ради про відмову ОСОБА_1 у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) №1077 від 10.04.2023р., колегія суддів такі відхиляє за необґрунтованістю. Оскільки, сама по собі наявність такого рішення не звільняє орган місцевого самоврядування від обов`язку розгляду на пленарному засіданні заяви громадянина про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з прийняттям відповідного рішення.

Крім того, колегія суддів звертає увагу апелянта, що рішення №1077 від 10.04.2023р., не містить належної мотивації підстав для відмови ОСОБА_1 у погодженні та затвердженні документації із землеустрою, оскільки з його змісту абсолютно неможливо зрозуміти, яким чином земельна ділянка, що знаходилася у його користуванні ще з 1972 року і на якій розміщені належні на праві приватної власності об`єкти житлової нерухомості, вступають у розбіжність з генеральним планом м.Костополя.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішення прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.04.2018р. у справі №П/9901/137/18 (800/426/17), під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Відсутність рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу земельної ділянки у власність або про відмову у затвердженні та наданні, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити відповідно до Земельного кодексу України, чим порушив процедуру розгляду відповідного питання, а, отже, діяв всупереч вимогам чинного законодавства.

ч.2 ст.2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Водночас, критерій "прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії" - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Системний аналіз наведених положень дозволяє дійти висновку, що закон наділяє відповідача правом відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою лише в разі невідповідності її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

В той же час, як вже було вказано, рішення щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію.

Так, загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття.

Невиконання суб`єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Водночас, щодо вибору способу захисту порушеного права позивача, колегія суддів звертає увагу апелянта на таке.

Верховний Суд у постанові від 19 липня 2023 року у справі №440/4187/19 зазначив щодо дискреційності повноважень, то такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав. Зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення.

Однак як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Зобов`язання судом відповідача затвердити документацію із землеустрою може мати місце лише у випадку, якщо встановлено відсутність таких підстав для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою, які передбачені законом, а саме невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Водночас, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даному випадку спосіб захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання Костопільську міську раду Рівненської області повторно розглянути заяву від 21.11.2023р. та за результатами її розгляду прийняти рішення по суті звернення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому судовому рішенні відповідає вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення прав.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 13.05.2020р. у справі №464/6552/17, від 04.03.2021р. у справі №П/811/968/18.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Костопільської міської ради діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Костопільської міської ради залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року у справі № 460/2061/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді В. В. Ніколін Р. Б. Хобор