Рішення

від 27.09.2024 по справі 300/1573/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2024 р. справа № 300/1573/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Рожнівської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Чобанюк Максим Михайлович, звернувся до суду з адміністративним позовом до Рожнівської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області (далі відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо не розгляду заяви (клопотання) про надання дозволу на викуп земельних ділянок без розстрочки платежу від 10.01.2024, зобов`язання розглянути заяву (клопотання) про надання дозволу на викуп земельних ділянок без розстрочки платежу від 10.01.2024 та прийняти рішення про надання дозволу на викуп земельних ділянок без розстрочки платежу, з урахуванням висновків суду, стягнення моральної шкоди у розмірі 10000 гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що батьку позивача ОСОБА_2 належали земельні ділянками за кадастровими номерами: 2623683601:01:006:0126, площею 1,6915 га та № 2623683601:01:006:0327 площею 4,0865 га, з цільовим призначенням: для ведення фермерського господарства на праві постійного користування відповідно до акту серії ІФ № 08-12-3/000122. ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, а єдиним спадкоємцем за заповітом є позивач ОСОБА_1 який прийняв спадщину після смерті. На підставі викладеного представником позивача було подано заяву (клопотання) про надання дозволу на викуп земельних ділянок без розстрочки платежу, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 10.01.2024. Після спливу місячного стоку позивачем не отримано жодного рішення, однак було надіслано лист № 227/2.2-03 від 15.02.2024, про відмову у розгляді заяви (клопотання) про надання дозволу на викуп земельних ділянок без розстрочки платежу, яке мотивоване відсутністю документів, які підтверджують обсяг правоздатності особи як спадкоємця. При цьому, відповідач неодноразово різним способами чинив перешкоди у реалізації померлим ОСОБА_2 , та його єдиним спадкоємцем свого законного права на викуп земельних ділянок, що підтверджується Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.06.2023 по справі № 300/807/23. Відтак, неприйняття відповідачем рішення за заявою позивача у визначений спосіб ставить особу у певну правову невизначеність, що є недопустимим у відповідності до змісту та сутності принципів верховенства права та законності. Крім того, на думку представника позивача, бездіяльність відповідача протягом тривалого часу завдає позивачу моральної шкоди. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду 08.04.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 КАС України.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 03.04.2023. Проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суд в задоволенні позову відмовити, вказавши, що при поданні клопотанні про надання дозволу на викуп земельних ділянок без розстрочки платежу від 10.01.2024 представником позивача ОСОБА_3 зазначено про факт смерті ОСОБА_2 та додано до заяви на підтвердження факту спадкування за померлим заповіт від 08.04.2021 зареєстрований в реєстрі за № 56; витяг про реєстрацію у спадковому реєстрі № 73284130 від 21.07.2023; довідку вих. № 14/02-14 від 08.01.2024 на підтвердження факту спадкування за померлим. При цьому, спадкоємцям, крім зазначених документів, до заяви (клопотання) необхідно долучити свідоцтво про право на спадщину та доцільно додати довідку про склад спадкоємців, видану нотаріусом за місцем ведення спадкової справи, яка достовірно підтверджує склад осіб, які мають право на викуп. Таким чином, при звернені до суду, позивач жодним чином не довів, що його право як спадкоємця щодо реалізації положень пункту 61 Перехідних положень Земельного кодексу України порушено. Крім того, представник відповідача, звертає увагу, що сам лише факт покликання на порушення прав позивача не може слугувати підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань. Відтак, вимоги позивача заявлені у позовній заяві є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

06.04.2023 представник позивача за допомогою системи Електронний суд подав відповідь на відзив в якому звернув увагу суду, свідоцтво про право на спадщину - це процесуальний нотаріальний акт, який засвідчує перехід права власності на майно спадкодавця до спадкоємців, а ОСОБА_2 належало право постійного користування на земельні ділянки які розташовані в селі Кобаки, Косівського району, Івано-Франківської області, що підтверджується, державним актом на право постійного користування землею, серія ІФ № 08-12-3/000122 від 23.12.1996. Саме для таких випадків законодавцем було доповнено Земельний кодекс України пункту 6-1 розділу Х «Перехідні положення». Крім того, відповідач не забезпечив розгляд заяви позивача від 10.01.2024 у порядку та в межах повноважень, передбаченому законодавством, а тому що наявні підстави для задоволення позову. Враховуючи, вищевикладене позов підлягає задоволенню повністю.

Представником відповідача 23.04.2024 подано на адресу суду заперечення на відповідь на відзив, згідно якого зазначено, що звернення про відсутність документів, що підтверджують права позивача, свідчить про правомірне бажання подальшого розгляду відповідного питання по змісту, а не надання перешкоджання щодо розгляду, бездіяльність чи формальну відмову. Крім того, основою заперечень відповідача проти позовних вимог є неможливість позивача належним чином підтвердити своє право як таке, а відтак, факт порушення останнього та/або необхідність його захисту у належний спосіб. З огляду на вищенаведене,просить суд відмовити, у задоволенні позову у повному обсязі.

Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.

Згідно даних витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4812710032021 від 22.01.2021 року земельна ділянка за кадастровим номером 2623683601:01:006:0126, площею 1,6915 га надана ОСОБА_2 в постійне користування згідно державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 23.12.1996 ІФ 000122, який видано Косівською районною Радою народних депутатів (а.с.179-182).

Відповідно до даних витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4617608952021 від 29.12.2021 року земельна ділянка за кадастровим номером 2623683601:01:006:0327, площею 4,0865 га надана ОСОБА_2 в постійне користування згідно державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 23.12.1996 ІФ 000122, який видано Косівською районною Радою народних депутатів (а.с.179-182).

Рішенням суду від 08.06.2023 у справі № 300/807/23, яке набрало законної сили, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення шістнадцятої сесії восьмого скликання Рожнівської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області № 37-16/2022 від 23.12.2022. Зобов`язано Рожнівську сільську раду Косівського району Івано-Франківської області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 02.12.2022 (вх. 15.12.2022) про надання дозволу на викуп земельних ділянок площею 1,6915 га, кадастровий номер 2623683601:01:006:0126 та площею 4,0865 га, кадастровий номер 2623683601:01:006:0327 (а.с.54-66).

Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Згідно довідки приватного нотаріуса Косівського районного нотаріального округу Тонюк М.М. від 08.01.2024 № 14/02-14 станом на 08.01.2023, єдиним спадкоємцем за заповітом, посвідченим Рожнівською сільською радою Косівського району Івано-Франківської області від 08.04.2021 за реєстром № 56, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його син - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.188).

ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 звернувся до Рожнівської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області із заявою від 10.01.2024 про надання дозволу на викуп земельних ділянок без розстрочки платежу за кадастровим номером 2623683601:01:006:0126, площею 1,6915 та за кадастровим номером 2623683601:01:006:0327, площею 4,0865 га, що знаходяться в селі Кобаки Косівського району, з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства (а.с.168-169).

До вказаної заяви додатками долучено: копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 ; копію довіреності щодо представництва інтересів заявника ОСОБА_4 ; копію паспорта громадянина України ОСОБА_4 ; копію державного акту на право постійного користування землею ІФ № 08-12-3/000122 від 23.12.1996; копію витягу із Державного земельного кадастру про земельну ділянку за кадастровим номером 2623683601:01:006:0126; копію витягу із Державного земельного кадастру про земельну ділянку за кадастровим номером 2623683601:01:006:0327; витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кадастровим номером 2623683601:01:006:0126; витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кадастровим номером 2623683601:01:006:0327, копію довідки від 08.01.2024 № 14/02-14, копію витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі, копію заповіту (а.с.170-190).

Рожнівська сільська рада Косівського району Івано-Франківської області відповіддю від 15.02.2024 № 227/2.2-03, на № 4971/1.2-04 від 13.02.2024, повідомила представника позивача про те, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства, тому в такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Крім того, звернуто увагу, що згідно з положеннями Цивільного кодексу України, Закону України "Про нотаріат" та порядку вчинення нотаріальних дій, відведений законодавцем строк для прийняття спадщини складає шість місяців. Протягом останнього уповноважений нотаріус за місцем відкриття спадщини здійснює встановлення кола спадкоємців, обсягу та складу спадкової маси (в тому числі наявних майнових прав). На противагу вищенаведеному, долучений до заяви реєстр спадкоємців, а також заповіт померлої особи свідчить про заявлене право та волю спадкоємця, однак орган місцевого самоврядування не уповноважений встановлювати склад спадщини та обсяг прав спадкоємців щодо останньої в частині земельних ділянок за кадастровим номером 2623683601:01:006:0126 та 2623683601:01:006:0327, адже такі юридичні дії є виходом за межі повноважень, які в силу закону покладені на нотаріат. Враховуючи вищенаведене, відповідач просив надати документи, які підтверджують обсяг правоздатності особи як спадкоємця щодо на права спадкування заяви (клопотання) від 16.01.2024 вх. № 188/2.201 в межах спадкової справи та проведених нотаріальних дій. Після чого орган, місцевого самоврядування матиме підстави для розгляду останньої по суті згідно із встановленим порядком та процедурами (а.с.40-41).

Позивач, вважаючи, що йому фактично відмовлено у передачі у власність земельних ділянок, звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Положеннями частини 2 статті 19 Конституції України гарантується, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами 1-2 статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Глава 20 ЗК України регулює питання продажу земельних ділянок або прав на них на підставі цивільно-правових договорів.

Так, статтею 127 ЗК України визначено, що органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або передають їх у користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.

Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності та набуття прав користування ними (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюються на конкурентних засадах (на земельних торгах) у формі електронного аукціону у випадках та порядку, встановлених главою 21 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини першої статті 128 ЗК України продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Згідно з частиною другою вищевказаної статті громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

До заяви (клопотання) додаються:

а) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою (у разі його наявності), та документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно (будівлі та споруди), розташоване на цій земельній ділянці (у разі наявності на земельній ділянці будівель, споруд);

б) копія установчих документів для юридичної особи, а для громадянина - копія документа, що посвідчує особу.

г) копія свідоцтва про реєстрацію постійного представництва з правом ведення господарської діяльності на території України - для юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства іноземної держави.

Частиною третьою статті 128 ЗК України визначено, що орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови.

Жодних виключень із вказаної вище норми права законодавцем не визначено, що кореспондує обов`язку суб`єктів владних повноважень щодо неухильного дотримання вказаних вище строків щодо розгляду заяви (клопотання) з питань продажу земельних ділянок.

Відповідно до частин 5-6 статті 128 ЗК України підставою для відмови в продажу земельної ділянки є:

а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки;

б) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;

в) якщо щодо суб`єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності;

г) встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність;

ґ) відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Разом з цим, пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до частин 1, 5 статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування" сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Тобто, обов`язку органу місцевого самоврядування зі здійснення розгляду заяви (клопотання) зацікавленої особи з приводу продажу земельної ділянки комунальної власності протягом місячного строку, встановленому нормою частини 3 статті 128 ЗК України, кореспондує обов`язок скликання не рідше ніж один раз на місяць сесії сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення), районної чи обласної ради з питань відведення земельних ділянок, встановлений нормою частини 5 статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування".

Частина 3 статті 128 Земельного кодексу України чітко визначає обов`язок органу місцевого самоврядування у разі прийняття рішення про відмову в продажу земельної ділянки зазначати у цьому рішенні обґрунтування (причини, мотиви) такої відмови.

З наведеного слідує, що за наслідками розгляду заяви позивача відповідач, як суб`єкт владних повноважень, мав прийняти одне із можливих рішень, а саме: 1) рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки; 2) рішення про відмову в продажу земельної ділянки із зазначенням обґрунтованих причин відмови.

Жодних інших альтернативних рішень законодавцем не визначено, тобто за наслідком розгляду саме на пленарних засіданнях органу місцевого самоврядування питань щодо земельних відносин, приймається одне із двох рішень, зокрема про надання дозволу на продаж земельної ділянки або мотивована відмова.

В той же час, відповідно до п. 6-1 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції станом, чинній на дату подання заяви), громадяни України, яким належить право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, а також юридичні особи, яким на момент набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель" належало право постійного користування земельними ділянками державної чи комунальної власності, та які відповідно до статті 92 цього Кодексу не можуть набувати земельні ділянки на праві постійного користування, орендарі земельних ділянок, які набули право оренди земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства шляхом переоформлення права постійного користування щодо зазначених земельних ділянок до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", мають право на купівлю таких земельних ділянок без проведення земельних торгів. Купівля земельних ділянок відповідно до цього пункту здійснюється за ціною, що дорівнює: нормативній грошовій оцінці земельної ділянки - для земель сільськогосподарського призначення; експертній грошовій оцінці земельної ділянки - для земель несільськогосподарського призначення.

У разі купівлі земельної ділянки її покупець має право на розстрочення платежу із сплати ціни земельної ділянки з рівним річним платежем з урахуванням індексу інфляції, за умови встановлення заборони на продаж або інше відчуження та надання у користування земельної ділянки до повного розрахунку покупця за договором купівлі-продажу.

Розрахунок за придбану земельну ділянку здійснюється щороку, рівними частинами, у місяць, що настає за звітним роком. Покупець має право на дострокове погашення всієї або частини суми ціни продажу земельної ділянки з розстроченням платежу з урахуванням індексу інфляції. Строк розстрочення платежу становить: щодо земель сільськогосподарського призначення - 10 років, щодо земель несільськогосподарського призначення - 30 років, якщо покупець не ініціює встановлення меншого строку. У разі купівлі земельної ділянки з розстроченням платежу право власності переходить до покупця після сплати першого платежу.

Право купівлі земельної ділянки відповідно до цього пункту також мають громадяни України - спадкоємці громадян, яким належало право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельними ділянками державної чи комунальної власності, призначеними для ведення селянського (фермерського) господарства (крім випадків, якщо такі земельні ділянки були передані у власність чи користування фізичним або юридичним особам). Якщо таких спадкоємців декілька, земельна ділянка придбавається ними у спільну часткову власність, де частки кожного із спадкоємців у праві власності є рівними.

Громадяни України та юридичні особи, що здійснюють купівлю земельних ділянок сільськогосподарського призначення відповідно до цього пункту, мають відповідати вимогам, визначеним цим Кодексом до набувачів земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Положення частини сьомої статті 130 цього Кодексу не поширюються на земельні ділянки, які придбаваються відповідно до цього пункту.

Таким чином, права постійного користування успадковуваного володіння земельними ділянками державної та комунальної власності зберігаються за суб`єктами відповідного права, які не здійснили викуп таких ділянок відповідно до п. 6-1 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України.

Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин визначені статтею 12 ЗК України, відповідно до приписів частини 1 якої до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; та ін.

Відповідно до частини 2 статті 12 Земельного кодексу України до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

При цьому, відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Згідно з частинами першою та другою статті 59 зазначеного Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

З огляду на вищезазначені норми, питання продажу земельних ділянок комунальної власності у власність громадян є виключною компетенцією органу місцевого самоврядування, яким в даному випадку є Рожнівська сільська рада.

Таким чином, дозвіл органу місцевого самоврядування на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови, є змістом відповідного індивідуального правового акту, формою якого згідностатті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"є рішення.

Згідно матеріалів справи, судом встановлено, представник позивача звертався до Рожнівської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області із заявою від 10.01.2024 про надання дозволу на викуп земельних ділянок без розстрочки платежу за кадастровим номером 2623683601:01:006:0126, площею 1,6915 та за кадастровим номером 2623683601:01:006:0327, площею 4,0865 га, для ведення фермерського господарства. До вказаної заяви додатками долучено: копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 ; копію довіреності щодо представництва інтересів заявника ОСОБА_4 ; копію паспорта громадянина України ОСОБА_4 ; копію державного акту на право постійного користування землею ІФ № 08-12-3/000122 від 23.12.1996; копію витягу із Державного земельного кадастру про земельну ділянку за кадастровим номером 2623683601:01:006:0126; копію витягу із Державного земельного кадастру про земельну ділянку за кадастровим номером 2623683601:01:006:0327; витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кадастровим номером 2623683601:01:006:0126; витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кадастровим номером 2623683601:01:006:0327, копію довідки від 08.01.2024 № 14/02-14, копію витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі, копію заповіту (а.с.168-190).

Листом від 15.02.2024 № 227/2.2-03, Рожнівська сільська рада, повідомила позивача про те, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства, тому в такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Крім того, звернуто увагу, що згідно з положеннями Цивільного кодексу України, Закону України "Про нотаріат" та порядку вчинення нотаріальних дій, відведений законодавцем строк для прийняття спадщини складає шість місяців. Протягом останнього уповноважений нотаріус за місцем відкриття спадщини здійснює встановлення кола спадкоємців, обсягу та складу спадкової маси (в тому числі наявних майнових прав). На противагу вищенаведеному, долучений до заяви реєстр спадкоємців, а також заповіт померлої особи свідчить про заявлене право та волю спадкоємця, однак орган місцевого самоврядування не уповноважений встановлювати склад спадщини та обсяг прав спадкоємців щодо останньої в частині земельних ділянок за кадастровим номером 2623683601:01:006:0126 та 2623683601:01:006:0327, адже такі юридичні дії є виходом за межі повноважень, які в силу закону покладені на нотаріат. Враховуючи вищенаведене, відповідач просив надати документи, які підтверджують обсяг правоздатності особи як спадкоємця щодо на права спадкування заяви (клопотання) від 16.01.2024 вх. № 188/2.201 в межах спадкової справи та проведених нотаріальних дій. Після чого орган, місцевого самоврядування матиме підстави для розгляду останньої по суті згідно із встановленим порядком та процедурами (а.с.40-41).

Однак, суд звертає увагу, з огляду на процитовані вище норми земельного закону, що Рожнівська сільська рада за результатами розгляду на пленарному засіданні заяви представника позивача від 10.01.2024 про надання дозволу на викуп земельних ділянок, мала прийняти одне з двох рішень: надати дозвіл або надати мотивовану відмову у його наданні.

Так, частиною 5 статті 128 Земельного кодексу Українивстановлено вичерпні підстави, з яких відповідна рада може прийняти рішення про відмову в продажу земельної ділянки.

Таким чином, рішення про надання такого дозволу або про відмову в його наданні повинне оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення.

При цьому, суд критично ставиться до вищенаведених доводів відповідача зазначених у листі від 15.02.2024 № 227/2.2-03, як на підставу не прийняття рішення про надання дозволу або надання мотивованої відмови у його наданні на викуп земельних ділянок ОСОБА_1 , оскільки представником позивача надано необхідні документи на підтвердження права постійного користування успадковуваного володіння земельними ділянками за кадастровими номерами 2623683601:01:006:0126 та 2623683601:01:006:0327 які зберігаються за суб`єктами відповідного права, та які не здійснили викуп таких ділянок відповідно до п. 6-1 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України.

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.04.2018 у справі № П/9901/137/18 (800/426/17), під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Таким чином, досліджені обставини справи, з огляду на правове регулювання спірних відносин, та викладене вище розуміння поняття "бездіяльності" суб`єкта владних повноважень, дають суду підстави для висновку про те, що заява представника ОСОБА_1 від 10.01.2024 не розглянута по суті у встановлений законом місячний строк, оскільки в порушення процедури, передбаченої чинним законодавством, відповідач не прийняв ні рішення про надання дозволу, ні про відмову в продажі земельних ділянок сільськогосподарського призначення з кадастровими номерами 2623683601:01:006:0126 та 2623683601:01:006:0327 у власність для ведення фермерського господарства.

Вказану поведінку суд кваліфікує як протиправну бездіяльність, оскільки останній несвоєчасно та неналежно розглянувши заяву від 10.01.2024 про надання дозволу на викуп земельних ділянок сільськогосподарського призначення з кадастровими номерами 2623683601:01:006:0126 та 2623683601:01:006:0327 у власність для ведення фермерського господарства, відповідач порушив право позивача на викуп земельної ділянки в установленому законом порядку.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішення було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відтак, відсутність рішення станом на дату даної подання позовної заяви про надання дозволу на продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення з кадастровими номерами 2623683601:01:006:0126 та 2623683601:01:006:0327 у власність для ведення фермерського господарства, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити відповідно достатті 128 Земельного кодексу України, чим порушив процедуру розгляду відповідного питання, а, отже, діяв всупереч вимогам чинного законодавства.

Таким чином, суд вважає, що Рожнівська сільська рада Косівського району Івано-Франківської області допустила протиправну бездіяльність щодо розгляду заяви представника ОСОБА_1 від 10.01.2024 про надання дозволу на викуп земельних ділянок сільськогосподарського призначення з кадастровими номерами 2623683601:01:006:0126 та 2623683601:01:006:0327 у власність для ведення фермерського господарства.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання розглянути заяву (клопотання) про надання дозволу на викуп земельних ділянок без розстрочки платежу від 10.01.2024 та прийняти рішення про надання дозволу на викуп земельних ділянок без розстрочки платежу, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першоїстатті 5 КАС Україниспособом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту)Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі №509/1350/17 оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою (п.36-39).

Тобто, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу, в спірному випадку на продаж земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув заяву позивача та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні. В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу, доцільним способом захисту є власне зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов`язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника. Відсутні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл, якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Суд враховує, що дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Суб`єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.

Суд наголошує, що відповідно до частини 3 статті 128 Земельного кодексу Українивідповідач зобов`язаний або надати дозвіл позивачу на продаж земельної ділянки, або мотивовано відмовити у наданні такого дозволу, але на законних підставах.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно матеріалів справи, рішенням від 30.05.2024 двадцять п`ятої сесії восьмого скликання Рожнівської сільської ради №11- 25/2024 «Про розгляд заяви («клопотання) гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на викуп земельних ділянок без розстрочки платежу», розглянувши та обговоривши заяву (клопотання) гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на викуп земельних ділянок без розстрочки платежу віл 10 січня 2024 року, враховуючи рекомендації постійної комісії сільської ради з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища, туризму та благоустрою, керуючись ст.ст. 12, 59, 92, 116, 122, 128, п. 6-1 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України та п.34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Рожнівська сільська рада вирішила відмовити гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на викуп земельних ділянок, розташованих в селі Кобаки Косівського району Івано-Франківської області, на підставі заяви від 10.01.2024 року.

В спірному випадку, 30.05.2024 Рожнівська сільська рада Косівського району Івано-Франківської області прийняла відповідне рішення за заявою ОСОБА_1 про надання дозволу на викуп земельних ділянок без розстрочки платежу від 10.01.2024. Тобто відповідач по суті розглянув по суті заяву позивача від 10.01.2024 після звернення 05.03.2024 ОСОБА_1 до суду з цим позовом.

Однак, суд не надає правової оцінки рішенню відповідача від 30.05.2024 №11- 25/2024 «Про розгляд заяви («клопотання) гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на викуп земельних ділянок без розстрочки платежу», оскільки таке не є предметом спору та дослідження в межах даної справи, ба більше, у провадженні Івано-Франківського окружного адміністративного суду перебуває справа за № 300/5351/24 де рішення відповідача від 30.05.2024 є предметом оскарження.

При цьому, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до положеньстатті 245 КАС Україниу разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За встановлених обставин справи, а також беручи до уваги те, що подана заява від 10.01.2024 фактично розглянута по суті рішенням відповідача від 30.05.2024 №11- 25/2024, на думку суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання розглянути заяву (клопотання) ОСОБА_1 про надання дозволу на викуп земельних ділянок без розстрочки платежу від 10.01.2024 та прийняти рішення про надання ОСОБА_1 , відповідно до його заяви від 10.01.2024 дозволу на викуп земельних ділянок без розстрочки платежу, з урахуванням висновків суду.

Щодо стягнення з Рожнівської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області моральної шкоди суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції Українипередбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 5статті 21 КАС Українивимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Оскільки позивачем вимогу про відшкодування моральної шкоди заявлено разом з вимогами до Рожнівської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області про визнання протиправною бездіяльності, то такі вимоги розглядаються адміністративним судом.

Поняття моральної шкоди наведене устатті 23 Цивільного кодексу України(далі такожЦК України), в якій зазначено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зістаттею 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбаченихстаттею 1174 Цивільного кодексу України, є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогамзаконуабо договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

З урахуванням наведених норм, суд зазначає, що при вирішенні питання відшкодування моральної шкоди, з`ясуванню підлягають фактичні обставини можливого заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, зокрема, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до роз`яснень, наданих упостанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17.

Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силустатті 1173 ЦК Українишкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина другастатті 77 КАС України) (п. 57).

Статтею 9 КАС Українивизначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Із зазначеного вбачається, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

Поняття доказів наведено устатті 72 КАС України, відповідно до якої доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статей73,74 КАС Українинадані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановленийстаттею 77 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

Із врахуванням вищезазначених правових норм, суд зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування її заподіяння покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Однак, стороною позивача не доведено обставини, що підтверджують заподіяння позивачу душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд міг би встановити характер та обсяг моральних страждань позивача, та не доведено причинно-наслідковий зв`язок з предметом позову, суд приходить до переконання про те, що в цій частині заявлених вимог слід відмовити.

Решта доводів та аргументів учасників справи не впливають на результати вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.

Відповідно до частини 1статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Частиною 2статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню частково.

Щодо здійснення розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3статті 139 КАС Українипри частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 3статті 139 Кодексу адміністративного судочинства Українипри частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відтак, враховуючи, що позивач згідно з квитанцією №3611-1058-5228-8763 від 05.03.2024 (а.с.7), підтвердив сплату судового збору на суму 2422,40 грн, за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення, на користь позивача з відповідача сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн, що пропорційно задоволених позовних вимог.

В свою чергу, відповідно до пункту 1 частини 3статті 132 Кодексу адміністративного судочинства Українидо витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Суд зазначає, що позивач в адміністративному позові вказав про необхідність стягнення із відповідача понесених ним витрат на правову допомогу.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченомустаттею 134 КАС України.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, поряд з іншим, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Окрім зазначеного, частиною 4статті 134 КАС Українивстановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи(частина 5 статті 134 КАС України).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, представником позивача подано до суду:

- договір про надання правової допомоги №32 від 25.07.2023 (а.с.70-72);.

- опис виконаних робіт від 05.03.2024 про вартість наданих послуг у розмірі 10 000 грн (а.с.73);

- квитанцію № 166383 від 05.03.2024 про оплату 10 000 грн (а.с.75);

- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ІФ №001633 (а.с.43);

- ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АТ №1063042 (а.с.15).

Відтак, позивачем надані належні документи про понесення останнім витрат на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн, що дає підстави для вирішення судом питання необхідності відшкодування таких витрат.

В свою чергу, суд звертає увагу, що відповідач у відзиві щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмітив, що дана справа є справою незначної складності, а заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу є неспівмірною з обсягом наданих послуг.

Суд зазначає, що при вирішенні питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд враховує обсяг фактично наданих адвокатом послуг, складність справи, заперечення представника відповідача щодо понесених витрат на правову допомогу, співмірність обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

За змістом частини 9статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року №5076-VI(далі Закон №5076-VI).

Згідно з положеннями статті 30 Закону №5076-VIгонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні "Лавентс проти Латвії" (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

В зв`язку із вищенаведеним, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 10000,00 грн, є неспівмірною із складністю цієї справи та фактичним обсягом наданих адвокатом послуг та затраченим ним часом на надання таких послуг.

Відтак, беручи до уваги принцип співмірності та часткове задоволення позову, напрацьовану правову позицію щодо аналогічних відносин Верховного Суду, а також виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті134, частиною 9 статті139 КАС України, суд вважає, що пропорційними, співмірними і обґрунтованими є витрати на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Рожнівської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області підлягає стягненню понесені судові витрати по оплаті правничої допомоги в розмірі 4000,00 грн.

Щодо стягнення з позивача понесені відповідачем судові витрати, то суд зазначає, що згідно приписів частини 3статті 139 Кодексу адміністративного судочинства Українипри частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відтак, враховуючи приписи частини 3статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні підстави для стягнення з позивача понесених відповідачем як суб`єктом владних повноважень судових витрати на правничу допомогу адвоката.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Рожнівської сільської ради Івано-Франківської області щодо не розгляду заяви (клопотання) ОСОБА_1 про надання дозволу на викуп земельних ділянок без розстрочки платежу від 10.01.2024.

В задоволенні решти вимог позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Рожнівської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) сплачену ним суму судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Рожнівської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати на професійну правову допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );

відповідач - Рожнівська сільська рада Косівського району Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 04354389, вул. Героїв Небесної Сотні, 26, с. Рожнів, Косівський район, Івано-Франківська область, 78635).

Суддя Микитин Н.М.