Постанова

від 24.09.2024 по справі 910/4475/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"24" вересня 2024 р. Справа№ 910/4475/19 (910/3262/19)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 24.09.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларенерго»

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 (повне рішення складено 29.06.2023)

у справі №910/4475/19 (910/3262/19) (суддя Чеберяк П.П.)

за позовом Національного банку України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ю-Бейс» (правонаступника Публічного акціонерного товариства «Златобанк»)

Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларенерго»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання недійсним правочину,

ВСТАНОВИВ:

Національний банк України (далі по тексту - позивач, НБУ) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства «Златобанк» (далі по тексту - відповідач 1, Банк), Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларенерего» (далі по тексту - відповідач 2) про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ТОВ «Соларенерго» від 12.02.2015 №12-1 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 21.01.2013 №8/33/13-KLMV.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірним правочином порушено права та охоронювані Законом інтереси НБУ, як заставодержателя за Договором застави №12/ЗМП/2 від 26.03.2014 (далі по тексту - Договір застави); відсутність зустрічних однорідних вимог за Договорами банківських рахунків/вкладів, Кредитним договором №8/33/13-KLMV від 21.01.2013 (далі по тексту - Кредитний договір) та Договорами про відступлення права вимоги №100 від 12.02.2015 (далі по тексту - Договір відступлення права вимоги 1), б/н від 12.02.2015 (далі по тексту - Договір відступлення права вимоги 2), №102 від 12.02.2015 (далі по тексту - Договір відступлення права вимоги 3), оскільки Банк позбавлений можливості виконувати розпорядження відповідача 2 за поточними/вкладними рахунками, зустрічне зарахування не може вважатися однорідним, оскільки предметом Договорів є різні валюти; зобов`язання не могло припинятися зарахуванням зустрічних однорічних вимог, так як строк виконання таких зобов`язань не настав (кінцевою датою повернення кредиту за Кредитним договором є 27.07.2015).

Господарським судом міста Києва ухвалою від 26.11.2019 у справі №910/3262/19, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2020, справу №910/3262/19 передано для розгляду в межах справи №910/4475/19 про банкрутством Публічного апеляційного товариства «Златобанк». Верховний Суд ухвалою від 05.09.2019 у справі №910/3262/19 відмовив у відкритті касаційного провадження у справі № 910/3262/19 за касаційною скаргою Національного банку України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.11.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2020 у даній справі, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 13.03.2023 залучив до участі у справі №910/4475/19 (910/3262/19) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1.

Господарський суд міста Києва рішенням від 19.06.2023 у справі №910/4475/19 (910/3262/19) позов задовольнив, визнав недійсним односторонній правочин - заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» № 12-1 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013; стягнув з Публічного акціонерного товариства «Златобанк» на користь Національного банку України судовий збір у розмірі 960,00 грн; стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» на користь Національного банку України судовий збір у розмірі 960,00 грн.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що односторонній правочин - уточнена заява ТОВ «Соларенерго» від 12.02.2015 №12-1 про зарахування зустрічних грошових вимог суперечить вимогам закону, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.

За висновками суду першої інстанції станом на дату звернення відповідача 2 із заявою про зарахування зустрічних грошових вимог, на адресу відповідача 1 не надходило від відповідача 2 розпорядження за поточними/вкладними рахунками, права грошових вимог до Банку у відповідача 2 не виникло. Наявність заперечень відповідача 1 проти зарахування зустрічних грошових вимог за заявою відповідача 2 від 12.02.2015 №12-1 виключало підстави для здійснення такого зарахування та припинення зобов`язань за Кредитним договором.

Крім того, зобов`язання відповідача 2 за Кредитним договором та Банку за Договорами банківського рахунка/вкладу підлягають виконанню в різних валютах, а тому такі вимоги не можна вважати однорідними.

Також, за висновком суду першої інстанції, у матеріалах даної справи відсутні докази настання строку виконання зобов`язань за Договорами банківського рахунка/вкладу, права вимоги, за яким набуті відповідачем 2 на підставі укладених Договорів відступлення права вимоги, що суперечить вимогам частини 1 статті 601 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України).

Поряд з цим, в процесі розгляду справи №910/4475/19 (910/3262/19) у суді першої інстанції відповідачем 2 подано заяву про застосування строків позовної давності. За висновком суду першої інстанції позивачем не було пропущено строк позовної давності, оскільки з долученої відповідачем 2 копії заяви НБУ про вступ у справу №910/20978/15, пояснень НБУ від 15.03.2016 та листа НБУ від 13.05.2016 не вбачається про обізнаність позивача про існування оспорюваного правочину, при цьому НБУ не було учасником справи №910/20978/15.

Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач 2 звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі №910/4475/19 (910/3262/19), рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі №910/4475/19 (910/3262/19) скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач 2 посилається на справу №910/3264/19 за позовом Національного банку України до Публічного акціонерного товариства «Златобанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларенерго», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» №12 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №8/33/13-KLMV від 21.01.2013.

За результатами розгляду якої Верховний Суд постановою від 25.05.2022 у справі №910/3264/19 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» задовольнив частково; постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2021 у справі №910/3264/19 скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу №910/3264/19 на новий розгляд суд касаційної інстанції дійшов висновку про порушення судами попередніх інстанції принципу «правової визначеності», оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 15.03.2016 у справі №910/20978/15 за позовом ТОВ «Соларенерго» до ПАТ «Златобанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1) ТОВ «Агрофірма сошників плюс»; 2) ТОВ «Будинок Краусса»; 3) Національний університет «Львівська політехніка» про визнання припиненими правовідносин, позов задоволено і визнано припиненим правовідносини між ТОВ «Соларенерго» до ПАТ «Златобанк» за Кредитним договором від 21.01.2023 №8/33/13-KLMV на підставі заяв ТОВ «Соларенерго» №12 та №12-1 від 12.02.2015 про зарахування зустрічних однорідних вимог. Тобто, ухвалюючи спірне рішення у даній справі, суд першої інстанції допустив порушення статті 129-1 Конституції України, статті 18 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), оскільки судовим рішенням у справі №910/20978/15 вимоги оспорюваної НБУ заяви ТОВ «Соларенерго» №12-1 від 12.02.2015 про зарахування зустрічних однорідних вимог було виконано.

Отже, на час звернення НБУ із позовом у даній справі у нього вже було відсутнє право (припинено 18.11.2015 внаслідок набрання законної сили рішенням суду у справі №910/20978/15), за захистом якого він звернувся до суду, а тому задоволення позову ніяким чином не може призвести до поновлення цього права.

Верховний Суд України постановою від 30.11.2016 відмовив у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «ЗЛАТОБАНК» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ЗЛАТОБАНК» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15.03.2016 у справі №910/20978/15.

Верховий Суд у постанові від 25.05.2022 у справі №910/3264/19 також вказав на те, що судом апеляційної інстанції не було враховано, що НБУ мав довести факт обізнаності про існування оспорюваного одностороннього правочину через наявність встановленого особливого режиму контролю за діяльністю Акціонерного товариства «Златобанк» шляхом призначення куратора, який знав про укладений правочин.

Як стверджує апелянт у даній справі, НБУ подано позов з пропуском трьох річного строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволені позову, оскільки позивач ще 19.03.2015 міг дізнатися про порушення свого права з листа АТ «Златобанк» №721 від 19.03.2015. Крім того, АТ «Златобанк», яке було учасником справи №910/20978/15 було зобов`язане повідомити НБУ про припинення предмету застави до 15.12.2015.

Згідно відзиву на апеляційну скаргу НБУ заперечує проти її задоволення та просить суд апеляційної інстанції залишити без змін рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі №910/4475/19 (910/3262/19). В заперечення на апеляційну скаргу позивача посилається на помилковість доводів апелянта, оскільки НБУ не був учасником справи №910/20978/15, а тому був позбавлений права оскаржити рішення у вказаній справі, при цьому зазначене не обмежує права НБУ звернутись до суду із даним позовом, тоді як визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ТОВ «Соларенерго» від 12.02.2015 №12-1 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 21.01.2013 №8/33/13-KLMV не було предметом дослідження під час розгляду справи №910/20978/15.

Щодо порушеного права, за захистом якого НБУ звернулось до суду із даним позовом, то спірний правочин суперечить вимогам статті 601 ЦК України, наразі триває ліквідаційна процедура АТ «Златобанк», що у тому числі включає вжиття заходів, пов`язаних з відчуженням активів, включених до ліквідаційної маси Банку, з метою подальшого задоволення вимог кредиторів Банку, у тому числі НБУ, вимоги якого забезпечені заставою. У разі задоволення позову у даній справі та визнання судом недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, продаж майнових прав за Кредитним договором буде відновлено, а одержані від продажу кошти будуть спрямовані, у тому числі на задоволення кредиторських вимог НБУ, що забезпечені заставою.

Щодо пропуску строку позовної давності, то, за твердженням НБУ, останній дізнався про спірний правочин з листа АТ «Златобанк» від 11.08.2017 №2323 про те, що ТОВ «Соларенерго» на підставі Договорів відступлення права вимоги від 12.02.2015 №100, №102 та б/н, укладених між ТОВ «Соларенерго», АТ «Златобанк» та ТОВ «Агрофірма сошників плюс», Національним університетом «Львівська політехніка», ТОВ «Будинок Краусса» набуло право вимоги до Банку за грошовим зобов`язаннями на загальну суму 14 252 604,18 доларів США, тоді як у кредитній справі, яка знаходиться у АТ «Златобанк» відсутні оригінали і копії зазначених договорів про відступлення права вимоги. Згідно бухгалтерського обліку Банку відсутні відомості про припинення зобов`язань за Кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог між ТОВ «Соларенерго» та АТ «Златобанк». Таким чином, строк позовної давності при зверненні до суду із даним позовом НБУ не був пропущений.

Щодо справи №910/20978/15, то як зазначає НБУ він не був учасником справи.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб згідно письмового відзиву просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача 2 та залишити рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі №910/4475/19 (910/3262/19) без змін, посилаючись на те, що майнові права за Кредитним договором передані ПАТ «Златобанк» у заставу НБУ за Договором застави, погашення заборгованості за Кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог порушує права НБУ, як Заставодержателя, та має наслідком втрату предмета застави.

Третя особа також вказує на те, що спірний правочин не відповідає вимогам статті 601 ЦК України, статті 203 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України), оскільки не допускається зарахування у різних валютах, а строк виконання зобов`язань за Кредитним договором станом на дату спірного правочину не настав. Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів банківської діяльності» від 13.05.2020 №590-ІХ, набрав чинності 23.05.2020, внесено зміни до пункту 8 частини 2 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яким передбачено заборону зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін. Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на правочини, зобов`язання за якими припиняються у процедурі ліквідаційного неттінгу, що здійснюється в порядку, встановленому статтею 54-1 цього Закону, та припинення зобов`язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог боржника, який одночасно є кредитором банку, що ліквідується.

03.02.2021 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань поновлено запис про ПАТ «Златобанк» про знаходження його у стані припинення, керівником є уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Також третя особа звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що недійсність правочинів - односторонніх заяви ТОВ «Соларенерго» від 12.02.2015 №12 та №12-1 не було предметом розгляду справи №910/20978/15, НБУ не був учасником у справі №910/20978/15, встановлені під час розгляду справи №910/20978/15 обставини не мають преюдиційного значення для вирішення даної справи.

АТ «Златобанк», яке перебуває у процесі ліквідації, також не погоджується із апеляційною скаргою відповідача 2, посилаючись на те, що рішення у справі №910/20978/15 не має преюдиційного значення для вирішення даного спору, оскільки НБУ не було учасником справи №910/20978/15. При вирішенні спорів, пов`язаних з виконанням банком, в якому введена тимчасова адміністрація/запроваджена ліквідація, своїх зобов`язань перед його вкладниками/кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним, а сам Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Як зазначає відповідач 1, відповідач 2 заявами від 12.02.2015 №12 та №12-1 повідомив про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором, проте станом на 12.02.2015 ТОВ «Соларенерго» свої зобов`язання за Кредитним договором не виконало у зв`язку із чим відсутні підстави вважати їх припиненими. Крім того, у кредитній справі ТОВ «Соларенерго» відсутні оригінали чи копії Договорів про відступлення права вимоги, згідно бухгалтерського обліку Банку відомості про припинення зобов`язань за Кредитним договором шляхом зарахування зустрічних вимог між ТОВ «Соларенерго» та АТ «Златобанк» відсутні, що свідчить про безпідставність тверджень апелянта про обізнаність куратора НБУ стосовно зарахування зустрічних однорідних вимог.

17.08.2015 АТ «Златобанк» отримав позовну заяву ТОВ «Соларенерго» про визнання припиненими правовідносини за Кредитним договором та за Договорами іпотеки на підставі статті 601 ЦК України згідно заяв ТОВ «Соларенерго» про зарахування зустрічних однорідних вимог, АТ «Златобанк» заперечувало проти таких позовних вимог. 11.08.2017 АТ «Златобанк» повідомило НБУ листом №2323 про Договори відступлення права вимоги та заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог №12 та №12-1 від 12.02.2015.

Також АТ «Златобанк» зазначає, що майнові права за Кредитним договором передано в заставу НБУ за Договором застави, а тому погашення заборгованості за Кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог порушує права НБУ, як Заставодержателя, та має наслідком втрату предмету застави.

Крім того, враховуючи положення чинного законодавства, яке регулює відносини за договором банківського рахунку та Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12.11.2003 №492, у відповідній редакції, АТ «Златобанк» позбавлений можливості виконувати розпорядження ТОВ «Соларенерго» за поточними/вкладними рахунками, внаслідок чого у ТОВ «Соларенерго» не виникло грошових вимог до АТ «Златобанк», а тому зарахування зустрічних вимог за договорами банківських рахунків/вкладів за Кредитним договором та Договорами про відступлення права вимоги 1, 2, 3 не відбулось.

Більше того, як зазначає АТ «Златобанк», спірний правочин не відповідає вимогам статті 601 ЦК України, оскільки строк виконання за Кредитним договором не настав, зобов`язання за Кредитним договором, Договорами про відступлення права вимоги 1, 2, 3 та Договорами банківських рахунків/вкладів підлягають виконанню у різних валютах, отже такі вимоги не є однорідними.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 07.11.2023 у справі №910/4475/19(910/3262/19) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 року у справі №910/4475/19(910/3262/19) задовольнив; рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 року у справі №910/4475/19(910/3262/19) скасував; прийняв нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовив; стягнув з Національного банку України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» 2 881,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Верховний Суд постановою від 19.03.2024 у справі №910/4475/19(910/3262/19) касаційну скаргу Національного банку України задовольнив частково; постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 у справі № 910/4475/19 (910/3262/19) скасував; справу № 910/4475/19 (910/3262/19) передав на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Підставою скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 у справі №910/4475/19(910/3262/19) стало те, що розгляд цієї справи у суді апеляційної інстанції здійснено неповноважним складом суду з порушенням порядку визначення складу суду, оскільки спір про визнання недійсним одностороннього правочину, не пов`язаний зі справою про банкрутство, тоді як справу у суді апеляційної інстанції розглянуто колегією суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О. М., судді: Поляков Б. М., Сотніков С. В., які входять до складу третьої судової палати, до спеціалізації якої віднесено, зокрема, справи у спорах щодо захисту прав на об`єкти інтелектуальної власності, з них; справи про банкрутство, з них, справи наказного провадження, справи щодо оскарження рішень третейських судів та про видачу наказів на примусове виконання рішень третейських судів, з них.

Статтею 316 ГПК України визначено, що вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Після надходження матеріалів справи з Верховного Суду до Північного апеляційного господарського суду, згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2024 справу № 910/4475/19 (910/3262/19) передано колегії суддів у складі: головуючий суддя Поліщук В.Ю. (суддя доповідач), судді Пантелієнко В.О., Доманська М.Л., а також з наявної інформації в Комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду» для справи №910/4475/19 (910/3262/19) знову визначено категорію «справи про банкрутство, з них».

З метою дотримання приписів частини першої статті 32 ГПК України, щодо визначення судді (судді-доповідача), колегія суддів у складі Поліщук В.Ю. (суддя -доповідач), судді Пантелієнко В.О. та Доманська М.Л., заявила про самовідвід від розгляду апеляційної скарги ТОВ «Соларенерго», який мотивований наявністю обставин, які виключають можливість розгляду цієї справи вказаною колегією та є підставою самовідводу.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 29.04.2024 заяву колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Поліщук В.Ю. (суддя -доповідач), судді Пантелієнко В.О. та Доманська М.Л. про самовідвід від розгляду апеляційної скарги ТОВ «Соларенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 року у справі №910/4475/19 (910/3262/19) задовольнив; матеріали справи №910/4475/19 (910/3262/19) передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень статті 32 ГПК України.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.04.2024 справу №910/4475/19(910/3262/19) передано на новий розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 02.05.2024 прийняв справу №910/4475/19(910/3262/19) до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.; призначив справу №910/4475/19 (910/3262/19) до розгляду у судовому засіданні 11.06.2024 о 12 год. 00 хв.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 11.06.2024 продовжив строк розгляду справи №910/4475/19 (910/3262/19); відклав розгляд справи №910/4475/19 (910/3262/19) на 30.07.2024 об 12 год. 00 хв.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 30.07.2024 замінив Публічне акціонерне товариство «Златобанк» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ю-Бейс» на підставі статті 52 ГПК України у зв`язку із тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ю-Бейс» за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону №GFD001-UA-20240508-68848 від 21.05.2024, 06.06.2024 уклало із ПАТ «Златобанк» Договір купівлі-продажу майнових прав, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н.В. та зареєстровано в реєстрі за №966, за кредитними договорами, що укладені з юридичними особами та фізичними особами, до складу яких входить, зокрема, Кредитний договір від 21.01.2013 №8/33/13-KLMV, що укладений між ПАТ «Златобанк» та ТОВ «Соларенерго», що є предметом розгляду даної справи.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 30.07.2024 відклав розгляд справи №910/4475/19 (910/3262/19) на 27.08.2024 об 14 год. 00 хв.

У судовому засіданні 27.08.2024 виникла необхідність оголосити перерву у розгляді справи №910/4475/19 (910/3262/19) до 10.09.2024 об 13 год. 00 хв.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.09.2024 відмовив у задоволенні клопотання позивача про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України - за відсутності предмету спору, оскільки придбання ТОВ «ФК «Ю-БЕЙС» на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 06.06.2024 прав вимоги за Кредитним договором від 21.01.2013 №8/33/13-KLMV, укладеним між АТ «Златобанк» та ТОВ «Соларенерго», часткове задоволення кредиторських вимог НБУ та припинення правовідносин за Договором застави майнових прав від 26.03.2014 №12/ЗМП/2, укладеним між Національним банком України та АТ «Златобанк», не припинило існування предмета спору у даній справі - визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ТОВ «Соларенерго» від 12.02.2015 №12-1 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 21.01.2013 №8/33/13-KLMV.

Крім того, Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.09.2024 відмовив у задоволенні клопотання відповідача 1 про витребування доказів (оригінал заяви ТОВ «Соларенерго» від 12.02.2015 №12-1 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 21.01.2013 №8/33/13-KLMV для огляду у судовому засіданні), оскільки заявником в порушення вимог статті 81 ГПК України не зазначено про вжиття заходів для отримання цього доказу самостійно та не подано доказів вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.09.2024 відклав розгляд справи №910/4475/19 (910/3262/19) на 24.09.2024 об 12 год. 15 хв.; зобов`язав ТОВ «Соларенерго» подати до Північного апеляційного господарського суду копію заяви від 12.02.2015 №12-1 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 21.01.2013 №8/33/13-KLMV у строк до 18.09.2024, копія якої відсутня у матеріалах даної справи.

На виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 відповідач надав суду копію заяви від 12.02.2015 №12-1 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 21.01.2013 №8/33/13-KLMV.

24.09.2024 відповідачем 1 сформовано та подано через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду клопотання про витребування у відповідача 2 оригіналу заяви від 12.02.2015 №12-1 про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором від 21.01.2013 №8/33/13-KLMV для огляду в судовому засіданні.

Клопотання обґрунтоване тим, що у заявника наявні сумніви щодо реальності оспорюваного правочину та її існування станом на 12.02.2015, оскільки оригінал заяви від 12.02.2015 №12-1 про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог для огляду суду не надавався, надана відповідачем 2 копія не містить ані підпису директора, ані печатки підприємства, тоді як під час розгляду справи №910/20978/15 така заява надавалась із підписом та печаткою ТОВ «Соларенерго». Також, на думку відповідача 1, підпис директора відповідача 2 Риженко С.В. у вказаній заяві та кредитних договорах візуально відрізняється. Крім того, з витягу з Журналу реєстрації вхідних та внутрішніх документів АТ «Златобанк» за період з 05.01.2015 по 13.02.2015 відсутні відомості про реєстрацію такої заяви.

У заявника наявні сумніви щодо дати здійснення 12.02.2015 оспорюваного правочину, оскільки після 14.02.2015 - дата запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Златобанк» відповідно до пункту 4 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

З метою дотримання вимог статті 81 ГПК України відповідач 1 при повторному здійсненні апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції у даній справі звернувся до відповідача 2 із адвокатським запитом з вимогою надати засвідчену належним чином копію оспорюваної заяви, який залишений відповідачем 2 без задоволення. Доказів направлення запиту на адресу відповідача 2 відповідачем 1 до суду не подано.

Представники позивача та відповідача 2 заперечили проти задоволення клопотання відповідача 1 про витребування у відповідача 2 оригіналу заяви від 12.02.2015 №12-1 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором від 21.01.2013 №8/33/13-KLMV для огляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, порадившись на місці, відмовляє у задоволенні клопотання відповідача 1 про витребування у відповідача 2 оригіналу заяви від 12.02.2015 №12-1 про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором від 21.01.2013 №8/33/13-KLMV для огляду в судовому засіданні, з огляду на таке.

За приписами статті 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Підставою заявлення такого клопотання зумовлено наявністю у заявника сумніву щодо реальності оспорюваного правочину та існування заяви від 12.02.2015 №12-1 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором від 21.01.2013 №8/33/13-KLMV станом на 12.02.2015.

Відповідно до положень частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 сформульовано такий правовий висновок щодо застосування положень частин 4, 7 статті 75 ГПК України: «Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи».

Преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.04.2024 у справі № 918/775/23, від 16.04.2024 у справі №921/186/23, від 30.01.2024 у справі № 916/542/18.

Правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального встановлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.09.2023 у справі № 910/8641/21, від 16.05.2023 у справі № 910/17367/20.

За правилами ГПК України встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27.09.2001 у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц викладено правовий висновок, згідно з яким встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Так під час розгляду справи №910/20978/15 за позовом ТОВ «Соларенерго» до ПАТ «Златобанк», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ТОВ «Агрофірма сошників плюс», ТОВ «Будинок Краусса» та Національного університету «Львівська політехніка» про визнання припиненими правовідносин судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що заявами №12 та №12-1 від 12.02.2015 ТОВ «Соларенерго» повідомив ПАТ «Златобанк» про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013. Відповідно до заяви № 12-1 від 12.02.2015 ТОВ «Соларенерго» на підставі пункту 1.2. Кредитного договору заявив про дострокове повне погашення поточної заборгованості шляхом зарахування заборгованості ПАТ «Златобанк» в рахунок погашення своєї заборгованості за Кредитним договором.

За результатами розгляду справи №910/20978/15 суди дійшли висновку про те, що грошове зобов`язання ТОВ «Соларенерго» за Кредитним договором перед ПАТ «Златобанк» у розмірі 14 252 604,18 доларів США в силу приписів статті 601 Цивільного кодексу України було припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог згідно заяв № 12 та №12-1 від 12.02.2015 з такої дати.

Рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2015 у справі №910/20978/15 залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 15.03.2016. Постановою судової палати у господарських справах у складі Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №910/20978/15 відмовлено у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «ЗЛАТОБАНК» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ЗЛАТОБАНК» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15.03.2016 у справі № 910/20978/15.

Таким чином, під час розгляду справи №910/20978/15 судами першої та апеляційної інстанції встановлена обставина стосовно звернення ТОВ «Соларенерго» до ПАТ «Златобанк» із заявами №12 та №12-1 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata - поваги до остаточного рішення суду. Суть цього принципу полягає в тому, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим, не може ставитися під сумнів та підлягає виконанню, тобто вирішення судом спірного питання визнається за істину.

Враховуючи встановлення судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи №910/20978/15 обставин звернення ТОВ «Соларенерго» до ПАТ «Златобанк» із заявами №12 та №12-1 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013, у суду апеляційні інстанції відсутні підстави вважати обґрунтованими сумніви заявника щодо реальності оспорюваного правочину та існування заяви від 12.02.2015 №12-1 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором від 21.01.2013 №8/33/13-KLMV станом на 12.02.2015, оскільки рішення судів у справі №910/20978/15 набрали законної сили, тобто є остаточними, обов`язковими, та не можуть ставитися під сумнів.

Стосовно доводів відповідача 1 про те, що відповідачем 2 надано копію заяви №12-1 від 12.02.2015 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013, яка засвідчена адвокатом Василенко Наталією та не містить підпису директора та печатки підприємства, то в силу пункту 9 частини 1 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правничої допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правничої допомоги, зокрема посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов`язковий спосіб посвідчення копій документів.

Адвокат Василенко Наталія Володимирівна діє на підставі Ордера на надання правничої допомоги від 06.09.2024.

Щодо витягу з Журналу реєстрації вхідних та внутрішніх документів АТ «Златобанк» за період з 05.01.2015 по 13.02.2015, на який посилається відповідач 1, то зазначене не свідчить про відсутність оспорюваного правочину, на підставі якого у справі №910/20978/15 припинено зобов`язання між ТОВ «Соларенерго» та ПАТ «Златобанк» за Кредитним договором № 8/33/13-KLMV від 21.01.2013

Відповідно до частини 2 статті 52 ГПК України усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив.

24.09.2024 відповідачем сформовано та подано через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду клопотання про зупинення провадження у справі №910/4475/19 (910/3262/19) до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/9830/18 за позовом ПАТ «Златобанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Златобанк» Славкіної Марини Анатоліївни до ТОВ «Агрофірма сошників плюс», ТОВ «Соларенерго» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №100 від 12.02.2015, укладеного між ТОВ «Соларенерго», ТОВ «Агрофірма сошників плюс» та АТ «Златобанк» з дати його укладення; застосування наслідків недійсності Договору про відступлення права вимоги від 12.02.2015, укладеного між ТОВ «Соларенерго», ТОВ «Агрофірма сошників плюс» та АТ «Златобанк» шляхом: визнання відсутності відступлення права грошової вимоги на загальну суму, що складає еквівалент 6 456 236,70 доларів США від ТОВ «Агрофірма Сошників плюс» на користь ТОВ «Соларенерго»; визнання відсутнім зобов`язання АТ «Златобанк» виконувати свої обов`язки перед ТОВ «Соларенерго» на загальну суму, що складає еквівалент 6 456 236,70 доларів США, за договором відступлення права вимоги від 12.02.2015.

Клопотання обґрунтоване тим, що вирішення спору у справі №910/9830/18 безпосередньо вплине на розгляд даної справи, оскільки буде встановлено факт недійсності договору відступлення права вимоги, на підставі якого в ТОВ «Соларенерго» виникло право вимоги до ПАТ «Златобанк», безпосередньо вплине на можливість зарахування зустрічних вимог.

Представники позивача та відповідача 2 у судовому засіданні 24.09.2024 заперечили проти задоволення клопотання відповідача 1 про зупинення провадження у справі №910/4475/19 (910/3262/19).

Колегія суддів, порадившись на місці, відмовляє у задоволенні клопотання 1 про зупинення провадження у справі №910/4475/19 (910/3262/19), з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з`ясовувати, як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду справи. Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №924/645/18 та від 20.12.2019 у справі №910/13234/18).

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи певної черговості розгляду вимог тощо (постанова Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №918/926/17).

При цьому зупинення провадження має бути доцільним і мотивованим та не повинно призводити до безпідставного затягування строків розгляду справи.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

На переконання суду апеляційної інстанції відсутня об`єктивна неможливість розгляду даної справи до вирішення справи №910/9830/18.

У судовому засіданні 24.09.2024 представник відповідача 2 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі №910/4475/19 (910/3262/19) скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача у судовому засіданні 24.09.2024 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача 2, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі №910/4475/19 (910/3262/19) залишити без змін.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні 24.09.2024 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача 2, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, з підстав, наведених НБУ у відзиві на апеляційну скаргу, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі №910/4475/19 (910/3262/19) залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на суперечливу поведінку НБУ під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, оскільки з появою у справі правонаступника відповідача 1 позивач просив суд апеляційної інстанції закрити провадження у справі на підставі статті 231 ГПК України за відсутності предмету спору, оскільки у даному провадженні відсутні не врегулюванні питання, у позивача відсутні вимоги до відповідачів, отже, предмет спору припинив своє існування, що унеможливлює вирішення справи №910/4475/19 (910/3262/19) по суті спору не залежно від обґрунтованості позову. Тоді як, після того як Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.09.2024 відмовив у задоволенні клопотання позивача про закриття провадження у справі за відсутності предмета спору на підставі статті 231 ГПК України, НБУ повернувся до попередньої позиції стосовно обґрунтованості та доведеності позовних вимог та законності оспорюваного рішення суду першої інстанції.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Верховний Суд у постановах від 10.11.2022 у справі №910/7511/20, від 26.10.2022 у справі №912/2620/21 та від 25.10.2022 у справі №910/6923/20 наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина «естопель» бере походження з англосаксонської системи права і базується на принципах добросовісності і послідовності. За своєю природою це прояв загального принципу недопустимості зловживання правом. Сторона, яка вчиняє дії або робить заяви у спорі, що суперечать тій позиції, яку вона займала раніше, не повинна отримати перевагу від своєї непослідовної поведінки.

У судовій практиці принцип добросовісності охоплює естопель та заборону суперечливої поведінки (venire contra factum proprium). Естопель правовий принцип, згідно з яким сторона позбавляється права без розгляду питання по суті висувати певні заперечення або заяви, які явно розходяться з її початковою поведінкою. Принцип заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) базується на правилі, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Принцип «естопель», зокрема, застосовано в практиці ЄСПЛ («Хохліч проти України», заява № 41707/98; «Рефаг парті зі (Партія добробуту) Туреччини та інші проти Туреччини», заяви №№ 41340/98, 41342/98, 41344/98), він підлягає застосуванню і українськими судами.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.05.2018 у справі № 449/1154/14 визначено, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У статті І.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права закріплено, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Одним із способів захисту добросовісної сторони є принцип естопелю: особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування своїх домагань, якщо його попередня поведінка свідчила про те, що вона дотримується протилежної позиції.

Обов`язкові умови для застосування естопелю: (a) виникнення довіри в іншої сторони має стосуватися особи, якій протиставляється естопель; (b) виникнення обґрунтованої довіри у добросовісної сторони; (c) очевидна несправедливість підриву довіри.

a) виникнення довіри в іншої сторони має стосуватися особи, якій протиставляється естопель. Довіра добросовісної сторони має стати результатом попередньої поведінки недобросовісної сторони, здатної сформувати таку довіру (наприклад, будь-яких заяв, обіцянок, фактичної поведінки, що формує в іншої сторони обґрунтовані очікування, у тому числі й бездіяльності).

(b) виникнення обґрунтованої довіри у добросовісної сторони. У добросовісної сторони мають виникнути певні очікування щодо подальшої поведінки іншої особи. Сторона має розумні підстави для того, щоб покладатися на поведінку контрагента.

(с) очевидна несправедливість підриву довіри. Сама собою суперечлива поведінка не заборонена. Заборона суперечливої поведінки не покликана покарати особу, яка діє суперечливо. Право блокується через очевидну несправедливість, що в конкретних ситуаціях може виникати в результаті суперечливої поведінки.

(Добросовісність поведінки у практиці ЄСПЛ 1) рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року, заява № 9815/82, п. 46; 2) рішення у справі «Фрессо і Руар проти Франції» від 21 січня 1999 року, заява № 29183/95, п. 55; 3) рішення у справі «Карабет та інші проти України» від 17 січня 2013 року, заяви №№38906/07 і 52025/07, п. 276)

Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов`язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).

Згідно з висновком Верховного Суду, сформульованим у постанові від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається.

Таким чином, з огляду на вищевикладені обставини, поведінка позивача у суді апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції у даній справі є суперечливою, що з огляду на викладене вище є недопустимим.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги відповідача 2, відзивів на неї, письмових пояснень, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 21.01.2013 між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» (Кредитодавець, Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» (Позичальник, Боржник) укладено Кредитний договір (т.1 а.с. 53-58), за умовами якого в порядку та на умовах, встановлених цим Кредитним договором та чинним законодавством України, Кредитодавець надає Позичальнику кредит, а Позичальник зобов`язується в повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші умови цього Кредитного договору (пункт 1.1 Кредитного договору).

Згідно з пунктом 1.2 Кредитного договору Кредитодавець надає Позичальнику кредитні кошти у наступних валютах: у гривні та доларах США у формі відкриття відкличної Кредитної лінії, в межах максимального ліміту заборгованості, визначеного цим Кредитним договором. Базовою валютою є гривня. Кредит може надаватися траншами у будь-якій валюті, зазначеній в Кредитному договорі, відповідно до письмової заяви Позичальника. Позичальник має право в будь-який час без повідомлення Банку здійснити погашення поточної заборгованості по Кредиту і за умови дотримання умов надання Кредитних коштів, встановлених цим Кредитним договором, може знову отримувати Кредит в межах Максимального Ліміту за Кредитною лінією.

Максимальний ліміт Заборгованості за Кредитною лінією становить 110 000 000,00 грн (пункт 1.3 Кредитного договору).

Строк дії Максимального Ліміту за Кредитною лінією складає 6 місяців. Кінцева дата повернення Кредиту: не пізніше 19.07.2013 включно (пункт 1.4 Кредитного договору).

За користування Кредитом Позичальником сплачуються Проценти у вигляді фіксованої Процентної ставки. Процента ставка встановлюється у наступних розмірах: 28% річних за користування Кредитними коштами у гривні; 15% річних за користування Кредитними коштами у доларах США (пункт 1.5 Кредитного договору).

Згідно пункту 1.5.1 Кредитного договору проценти за користування Кредитом у гривні сплачуються у гривні, Проценти за користування Кредитом у доларах США сплачуються у доларах США.

Відповідно до пункту 1.6 Кредитного договору разова Комісія за обслуговування Кредиту сплачується Позичальником в національній валюті України та становить 275 000,00 гривень. Комісія сплачується на рахунок Комісії протягом 5-ти календарних дні з дня укладення Кредитного договору, але не пізніше останнього числа місяця, в якому укладено цей Кредитний договір.

За умовами пункту 3.3.1 Кредитного договору Позичальник має право здійснювати повне або часткове повернення отриманих Кредитних коштів в межах дії строку, встановленого пунктом 1.4 цього Кредитного договору.

Згідно з пунктами 3.4.3 та 3.4.10 Кредитного договору Позичальник зобов`язаний повернути Кредит у повному обсязі в порядку та строки, передбачені цим Кредитним договором, в тому числі достроково, у разі настання обставин, за яких Банк має право вимагати дострокового повернення Кредиту, у тому числі у випадку настання Несприятливих обставин/подій. Достроково повернути Кредит та сплатити Проценти на вимогу Кредитодавця у випадках, передбачених цим Кредитним Договором.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором АТ «Златобанк» були укладені договори поруки з фізичними особами, договори застави майнових прав на частки у статутному капіталі юридичних осіб та договори іпотеки.

Як зазначає НБУ у позові додатковими договорами до Кредитного договору було внесено зміни, в тому числі строк користування кредитом було продовжено до 27.07.2015. Копій Додаткових угод матеріали даної справи не містять.

05.03.2014 між Національним банком України (Кредитор) та Публічним акціонерним товариством «Златобанк» (Позичальник) укладено Кредитний договір №12 (т. 1 а.с. 65-74), за умовами якого відповідно до пункту 1.1 якого Кредитор надає Позичальнику кредит для забезпечення ліквідності у сумі 670 000 000,00 грн на строк з 05.03.2014 до 26.02.2015 (включно).

Згідно пункту 2.3.5 Кредитного договору №12 від 05.03.2014 Позичальник зобов`язався щомісячно, до 15 числа місяця, наступного за звітним, надавати до Національного банку України оновлену інформацію у формі реєстру за станом на перше число поточного місяця щодо пулу кредитів, майнові права за якими виступають забезпеченням за цим Кредитним договором для збереження ліквідності; зведену інформацію про рух коштів за позичковими рахунками позичальників, майнові права за кредитами яких передані у забезпечення, узагальнену на підставі відповідних виписок; інформацію про спрямування кредитних коштів за цим Кредитним договором.

Цей Кредитний договір вважається укладеним з дати його підписання і діє до повного виконання Сторонами, взятих на себе зобов`язань, що не звільняє Сторони від відповідальності за невиконання взятих на себе зобов`язань за цим Кредитним договором (розділ 3 Кредитного договору №12 від 05.03.2014).

26.03.2014 з метою забезпечення виконання зобов`язань відповідача 1 за вказаним договором, між відповідачем 1 (Заставодавець) та НБУ (Заставодержатель) укладено Договір застави (т.1 а.с. 23-27), предметом застави за цим Договором є майнові права за кредитними договорами, що укладені між Заставодавцем і юридичними особами, перелік яких наведено у Додатку №1 до цього Договору (далі - Боржники), що є його невід`ємною частиною (надалі всі вищезазначені кредитні договори та генеральні кредитні договори, договори про відкриття кредитної лінії, договори про кредитування, чи інша назва договору про надання кредитних коштів на умовах повернення, платності, строковості, забезпеченості та цільового характеру використання разом та/або окремо іменуються - Кредитні договори). Станом на 26.03.2014 заборгованість за Кредитними договорами становить 400 691 890,51 грн. Зобов`язання, що випливають з укладених Кредитних договорів, забезпечуються договорами застави, іпотеки, поруки тощо.

Згідно із пунктом 2.1.1 Договору застави Заставодавець засвідчує, що до повного виконання умов Кредитного договору він не має права без відома та попередньої письмової згоди Заставодержателя відчужувати Предмет застави.

У пункті 1.3 Договору застави визначено, що надана застава забезпечує належне виконання Заставодавцем вимог Заставодержателя, що випливатимуть з Кредитного договору від 05.03.2014 №12, а також усіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до нього, а також з усіх окремих кредитних договорів (та змін до нього в тому числі щодо суми зобов`язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов, що наведені у цьому договорі).

Пунктом 3.4.4 Договору застави Заставодавець зобов`язався надавати щомісячно до 15 числа місяця, наступного за звітним: інформацію щодо пулу кредитів, майнові права за якими виступають забезпеченням за цим Кредитним договором, надавати у формі реєстру до Національного банку України оновлену інформацію за станом на перше число поточного місяця щодо укладених Позичальником Кредитних договорів, що надані у забезпечення за Кредитним договором для збереження ліквідності; надавати зведену інформацію про рух коштів за позичковими рахунками позичальників, майнові права за кредитами яких передані у забезпечення, узагальнену на підставі відповідних виписок.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання зобов`язань за Кредитним договором чи настання одного з випадків, з якими чинне законодавство пов`язує припинення права застави (пункт 6.3 Договору застави).

Згідно з Додатком № 1 до Договору застави у забезпечення надано, зокрема, майнові права за Кредитним договором від 21.01.2013 №8/33/13 - KLMV, укладеним між відповідачами (т.1 а.с. 83).

Додатковим договором №1 від 15.04.2014 до Договору застави сторони встановили розмір процентів, які має сплачувати Заставодавець (т. 1 а.с. 28).

До Кредитного договору №12 від 05.03.2014 сторонами укладено Додатковий договір №1 від 26.03.2014 (т. 1 а.с. 75-77), Додатковий договір №2 від 15.04.2014 (т. 1 а.с. 78), Додатковий договір №3 від 31.12.2014 (т. 1 а.с. 79), Додатковий договір №4 від 29.01.2015 (т. 1 а.с. 81).

У зв`язку з проблемами ліквідності у відповідача 1 НБУ прийнято низку рішень з метою недопущення погіршення стану ліквідності відповідача 1 та захисту інтересів його вкладників і кредиторів, а саме Постанову Правління НБУ від 04.12.2014 №777/БТ «Про віднесення АТ «Златобанк» до категорії проблемних» строком до 180 днів. Для стабілізації діяльності банку та відновлення його фінансового стану з дня прийняття цієї постанови та до кінця визначеного строку для ПАТ «Златобанк» були встановлені обмеження в його діяльності, в тому числі такі, як: не допускати проведення будь-яких активних операцій з інсайдерами та пов`язаними особами; погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями банку, приймати тільки в грошовій формі; погашення заборгованості за наданими кредитами та іншими активними операціями шляхом набуття права власності на об`єкти застави здійснювати за погодженням з куратором банку; не здійснювати дострокового повернення коштів інсайдерам та пов`язаним особам; не допускати проведення будь-яких операцій за чинними договорами, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб та інші.

12.02.2015 між відповідачем 2 (Новий кредитор), ТОВ «Агрофірма сошників плюс» (Первісний кредитор), відповідачем 1 (Боржник) укладено Договір відступлення права вимоги 1, за умовами якого Первісний кредитор відступив Новому кредитору, а Новий кредитор набув належне Первісному кредиторові право вимоги у Боржника грошових коштів на загальну суму, що складає еквівалент 6 465 236,70 доларів США (т. 1 а.с. 59-61).

Відповідно до пункту 1.4 Договору відступлення права вимоги 1 право вимоги засновано на правочинах, укладених між Первісним кредитором та Боржником, а також на договорах відступлення прав вимоги, укладених Первісним кредитором з клієнтами боржника, згідно з переліком до даного договору.

12.02.2015 між відповідачем 1 (Боржник) та Національним університетом «Львівська політехніка» (Первісний кредитор), відповідачем 2 (Новий кредитор) укладено Договір про відступлення права вимоги 3 (т. 1а.с. 62-64).

Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 Договору про відступлення права вимоги 3 в порядку та на умовах, визначених цим договором, Первісний кредитор відступає Новому кредиторові, а Новий кредитор набуває належне Первісному кредиторові право вимоги у Боржника грошових коштів на загальну суму, що складає еквівалент 1 805 038,47 доларів США, в обсязі та умовах, що існували на момент переходу цих прав. За цим договором Новий кредитор набуває право вимагати від Боржника належного та реального виконання обов`язку з повернення залишку коштів в розмірі, що складає еквівалент 1 805 038,47 дол. США.

Згідно з пунктом 1.4 Договору відступлення права вимоги 3 право вимоги засновано на правочинах, укладених між Первісним кредитором та Боржником, а також на договорах відступлення прав вимоги, укладених Первісним кредитором з клієнтами Боржника, згідно з переліком до Договору.

Крім того, як зазначено позивачем у позові, 12.02.2015 між відповідачем 2 (Новий кредитор), ТОВ «Будинок Краусса» (Первісний кредитор) та відповідачем 1 (Боржник) укладено Договір про відступлення права вимоги 2, відповідно до умов якого Банк має певні зобов`язання з повернення грошових коштів згідно з договорами, що зазначені нижче на загальну суму 2 528 869,61 доларів США, 82 762 615,83 грн. (що є еквівалентом 3 271 365,92 доларів США), 158 245,45 євро (що є еквівалентом 178 769,88 доларів США), 217 516,90 російських рублів (що є еквівалентом 3 323,60 доларів США):

- договір банківського рахунку від 16.10.2014 № 8380-ЮР, укладений між Банком та Приватним акціонерним товариством «Бахмутский аграрний союз»;

- договір банківського рахунку від 19.08.2011 № 2477-ЮР, укладений між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіон»;

- договір банківського рахунку фізичної особи від 20.03.2014, укладений між Банком та ОСОБА_2 ;

- договір про відкриття поточного рахунку та надання і використання платіжної картки від 18.03.2014, укладений між Банком та ОСОБА_2 ;

- договір банківського рахунку фізичної особи від 20.03.2014, укладений між Банком та ОСОБА_3 ;

- угода про приєднання до публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 076689, яка укладена між Банком та ОСОБА_3 ;

- договір про відкриття поточного рахунку та надання і використання платіжної картки від 03.09.2013, укладений між Банком та ОСОБА_3 ;

- угода про приєднання до публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від 19.01.2015 № 079123, яка укладена між Банком та ОСОБА_4 ;

- договір банківського вкладу № 062703 «Класичний плюс» в іноземній валюті від 06.06.2014, укладений між Банком та ОСОБА_4 ;

- договір банківського вкладу № 060929 «Весняний» в іноземній валюті від 07.05.2014, укладений між Банком та ОСОБА_4 ;

- угода про приєднання до публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від 17.12.2014 № 077401, яка укладена між Банком та ОСОБА_4 ;

- договір банківського рахунку від 26.02.2014 № 7587-ЮР, укладений між Банком та Приватним акціонерним товариством «Аквасервіс»;

- договір банківського рахунку від 04.02.2013 № 5432-ЮР, укладений між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Гірничодобувна промисловість».

Відповідно до даного Договору про відступлення права вимоги 2 до банку за вищезазначеними договорами на загальну суму, еквівалентну 5 982 329,01 доларів США, були передані/відступлені відповідними особами-кредиторами (клієнтами, вкладниками) банку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будинок Краусса» за наступними договорами:

- договір № 1 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015;

- договір № 2 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015;

- договір № 3 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015;

- договір № 4 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015;

- договір № 5 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015;

- договір № 6 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015;

- договір № 7 про відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2015;

- договір № 8 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015;

- договір № 9 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015;

- договір № 10 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015;

- договір № 11 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015;

- договір № 12 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015;

- договір № 13 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.02.2015.

У матеріалах даної справи відсутній Договір відступлення права вимоги 2.

В подальшому, 12.02.2015 відповідач 2 заявами № 12 та № 12-1 повідомив відповідача 1 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором від 21.01.2013 № 8/33/13- KLMV. Відповідно до заяви № 12-1 від 12.02.2015 відповідач 2, на підставі пункту 1.2 Кредитного договору заявив про дострокове повне погашення поточної заборгованості шляхом зарахування заборгованості банку в рахунок погашення своєї заборгованості за Кредитним договором.

Судом апеляційної інстанції при повторному здійсненні апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції у даній справі з`ясував, що в матеріалах даної справи вказані заяви відсутні. Господарський суд міста Києва ухвалою від 11.04.2019 про відкриття провадження у справі №910/3262/19 витребував у відповідача 2 належним чином засвідчену копію для долучення до матеріалів справи заяви №12-1 від 12.02.2015 про зарахування зустрічним однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором.

Доказів виконання відповідачем 2 вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 11.04.2019 матеріали справи №910/4475/19 (910/3262/19) не містять.

В свою чергу, відповідач 1 листом від 13.02.2015 № 911 повідомив відповідача 2 про те, що станом на 12.02.2015 свої зобов`язання за Кредитним договором відповідачем 2 не виконано, у зв`язку з чим відсутні будь-які правові підстави вважати їх припиненими, про що зазначено Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у письмових поясненнях по суті спору (т. 3 а.с. 1-9). Лист в матеріалах справи №910/4475/19 (910/3262/19) відсутній.

Постановою Правління Національного банку України №105 від 13.02.2015 Публічне акціонерне товариство «ЗЛАТОБАНК» віднесено до категорії неплатоспроможних. Цього ж дня рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №30 запроваджено тимчасову адміністрацію в ПАТ «ЗЛАТОБАНК» та призначено уповноважену особу на здійснення тимчасової адміністрації.

Постановою Правління Національного банку України №310 від 12.05.2015 відкликано банківську ліцензію та вирішено ліквідувати ПАТ «ЗЛАТОБАНК».

13.05.2015 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №99 про початок процедури ліквідації ПАТ «ЗЛАТОБАНК» та призначення Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку.

Офіційне повідомлення про початок процедури ліквідації ПАТ «ЗЛАТОБАНК» та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ЗЛАТОБАНК» опубліковане 19.05.2015 у газеті «Голос України» №86 (6090).

Велика Палата Верховного Суду постановою від 05.02.2019 у справі №826/2184/17 залишила без змін постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.07.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017, якими: визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України №105 від 13.02.2015 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «ЗЛАТОБАНК» до категорії неплатоспроможних»;

визнано протиправним та скасовано рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13.02.2015 №30 «Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Златобанк»;

визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 12.05.2015 №310 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Златобанк»;

визнано протиправним та скасовано рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13.05.2015 №99 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Златобанк» та призначення уповноваженої особи на ліквідацію банку»;

визнано протиправним та скасовано рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.05.2015 №100 «Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 13.05.2015 №99 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Златобанк» та призначення уповноваженої особи на ліквідацію банку»;

визнано протиправним та скасовано рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.03.2016 №391 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Златобанк» на два роки до 13.05.2018 включно»;

зобов`язано НБУ надати ПАТ «Златобанк» строк, встановлений частиною 7 статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність»; за мінусом використаного строку, який вичерпаний, для проведення дій з фінансового оздоровлення ПАТ «Златобанк» після проведення заходів з його ліквідації.

17.07.2019 державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Мороз Дмитром Олександровичем внесено запис №10741050052029890 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо реєстрації змін до установчих документів - зміна повного найменування ПАТ «Златобанк» на ПАТ «Злато», зміна скороченого найменування, зміна місцезнаходження, зміна складу або інформації про засновників.

Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 22.07.2020 у справі №640/15294/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.12.2020, визнано протиправними та скасовано дії Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Мороз Дмитра Олександровича щодо вказаних реєстраційних дій.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 19.06.2019 порушив провадження у справі №910/4475/19 про банкрутство ПАТ «Златобанк»; визнав ініціюючого кредитора у розмірі 49 611 297,32 грн; ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів; ввів процедуру розпорядження майном боржника; призначив розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Капустіна Володимира Володимировича.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 14.01.2021 у справі №910/4475/19 скасував ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.06.2019 про відкриття справи про банкрутство ПАТ «Златобанк».

Верховний Суд постановою від 18.11.2021 залишив без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 у справі № 910/4475/19.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №320 від 11.02.2020 про зміну уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Златобанк» та призначено з 12.02.2020 провідного професіонала з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Караченцева А.Ю., якому делеговано повноваження ліквідатора АТ «Златобанк», визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №1483 від 10.08.2020 «Про продовження процедури виведення АТ «Златобанк» з ринку і призначення повноважної особи».

03.02.2021 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань поновлено запис про ПАТ «Златобанк» про перебування Банку в стані припинення та призначення керівником уповноваженої особи Фонду.

Спір виник через наявність/відсутність підстав для визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ТОВ «Соларенерго» від 12.02.2015 №12-1 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 21.01.2013 №8/33/13-KLMV.

Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним (пункт 2 частини 2 статті 16 ЦК України).

Правочином в силу статті 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила.

Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина 1 статті 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом заміна кредитора в зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становище боржника не зачіпає його інтересів.

За приписами частин 1, 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини 1 статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (частина 3 статті 1058 ЦК України).

За частиною 1 статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу.

Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу (частина 3 статті 1060 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до частин 1, 2 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 601 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до частини 3 статті 203 ГК України господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є особливим способом припинення одночасно двох зобов`язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому).

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо). Такий правовий висновок, зокрема, сформовано в пункті 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справи № 914/3217/16.

Умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної практики, що вбачається із постанов Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі №910/21648/17, від 11.10.2018 у справі №910/23246/17, від 15.08.2019 у справі №910/21683/17, від 11.09.2019 у справі №910/21566/17, від 25.09.2019 у справі №910/21645/17, від 01.10.2019 у справі №910/12968/17, від 05.11.2019 у справи №914/2326/18.

За загальним правилом грошові вимоги мають презюмуватися як однорідні у силу однорідності грошей як предмету виконання зобов`язань, про що також зазначено у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/13547/17, від 13.02.2019 у справі № 922/1552/18.

За змістом статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Згідно уточненої заяви №12-1 від 12.02.2015 станом на 12.02.2015 заборгованість ТОВ «Соларенерго» за Кредитним договором становить 14 252 604,18 доларів США, яка складається з: 13 358 000 доларів США заборгованості по тілу кредиту; 714 604,18 доларів США процентів за користування кредитними коштами.

Відповідно до Договорів відступлення права вимоги від 12.02.2015 ТОВ «Соларенерго» набуло право вимоги до ПАТ «Златобанк» за Договорами банківського вкладу, договорами банківського та карткового рахунку на загальну суму 14 252 604,18 доларів США.

Водночас, як вбачається з листа АТ «Златобанк» №2323 заборгованість ТОВ «Соларенерго» перед АТ «Златобанк» за Кредитним договором станом на 01.08.2017 становить 500 931 598,56 грн, тоді як зобов`язання за Договором відступлення права вимоги 1 визначені в еквіваленті 6 465 236,70 доларів США, за Договором відступлення права вимоги 2 визначені у сумі 82 762 615,83 грн, 158 245,45 євро, 217 516,90 російських рублів, за Договором відступлення права вимоги 3 визначені в еквіваленті 1 805 038,47 доларів США.

Таким чином, вимоги за Договорами відступлення права вимоги 1, 2, 3 визначені у гривні, євро, доларах США, російських рублях, а за Кредитним договором визначені у гривні та доларах США, що свідчить про неоднорідність вимог за вказаними правочинами.

Якщо зобов`язання підлягають виконанню в різних валютах, то такі вимоги не є однорідними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі №914/3217/16).

За таких обставин, оспорюваний правочин - заява ТОВ «Соларенерго» від 12.02.2015 №12-1 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 21.01.2013 №8/33/13-KLMV не відповідає положеннями статті 601 ЦК України та частини 3 статті 203 ГК України, оскільки вимоги за Кредитним договором, Договорами про відступлення права вимоги 1, 2, 3 та Договорами банківських рахунків/вкладів не є однорідними, що є підставою для визнання такого правочину недійсним на підставі частини 1 статті 215 ЦК України.

Стосовно доводів НБУ про те, що строк виконання зобов`язань за Кредитним договором станом на 12.02.2015 - дата заяви ТОВ «Соларенерго» №12-1 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором, не настав, що в силу статті 601 ЦК України виключає зарахування зустрічних однорідних вимог, то слід зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Кредитним договором Сторони погодили, що строк дії Максимального Ліміту за Кредитною лінією складає 6 місяців. Кінцева дата повернення Кредиту: не пізніше до 27.07.2015 включно, відносно чого не заперечують учасники процесу у даній справі.

За приписами частини 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

За умовами пункту 3.3.1 Кредитного договору Позичальник має право здійснювати повне або часткове повернення отриманих Кредитних коштів в межах дії строку, встановленого пунктом 1.4 цього Кредитного договору.

Згідно з пунктами 3.4.3 та 3.4.10 Кредитного договору Позичальник зобов`язаний повернути Кредит у повному обсязі в порядку та строки, передбачені цим Кредитним договором, в тому числі достроково, у разі настання обставин, за яких Банк має право вимагати дострокового повернення Кредиту, у тому числі у випадку настання Несприятливих обставин/подій. Достроково повернути Кредит та сплатити Процента на вимогу Кредитодавця у випадках, передбачених цим Кредитним Договором.

Отже, Кредитний договір не містить заборон чи обмежень щодо дострокового повернення Кредиту, що спростовує доводи НБУ про ненастання строку виконання зобов`язань за Кредитним договором, як додаткову підставу визнання недійсним спірного правочину.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено.

Зі змісту умов Договору застави вбачається, що Заставодавець зобов`язаний: не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов`язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя (підпункт 3.4.2 Договору застав); не вносити надалі змін до кредитних договорів та забезпечувальних договорів без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя. Ці вимоги не стосуються зміни розміру процентних ставок за кредитами, перенесення строку сплати процентів на строк не більше 60 днів, понесення сплати нарахованих процентів та комісій за обслуговування кредитної заборгованості по одноразовому переносу строку в межах одного календарного місяця, зміни валюти кредитування шляхом укладення додаткових угод до кредитних та забезпечувальних договорів (підпункт 3.4.5 Договору застави); не чинити будь-яких дій, що перешкоджатимуть здійсненню заставодержателем передбаченим цим договором прав щодо звернення стягнення чи реалізації майнових прав (підпункт 3.4.8 Договору застави); не пізніше п`яти робочих днів після підписання цього договору повідомляти боржників, майнових поручителів та/або поручителів за кредитними і забезпечувальними договорами про укладення цього договору шляхом направлення листів з повідомленням про вручення та не пізніше наступного робочого дня після їх відправлення надати повний перелік відправлених листів з зазначенням реквізитів (дати відправлення, вихідного реєстрового номеру, поштового реєстру тощо) та завірені повноважною особою і печаткою заставодавця копії відправлених листів, оригінали поштових реєстрів (підпункт 3.4.12 Договору застави).

За статтею 572 ЦК України, в редакції чинній станом на 12.02.2015, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

У статті 1 Закону України «Про заставу», в редакції чинній на 12.02.2015, визначено, що застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 587 ЦК України особа, яка володіє предметом застави, зобов`язана, якщо інше не встановлено договором, вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави.

Статтею 17 Закону України «Про заставу», в редакції чинній на 12.02.2015, визначено заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

Згідно із статтею 50 Закону України «Про заставу», в редакції чинній на 12.02.2015, при заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодавець зобов`язаний: виконувати дії, необхідні для забезпечення дійсності заставленого права; не здійснювати уступки заставленого права; не виконувати дій, що тягнуть за собою припинення заставленого права чи зменшення його вартості; вживати заходів, необхідних для захисту заставленого права від посягань з боку третіх осіб; надавати заставодержателю відомості про зміни, що сталися в заставленому праві, про його порушення з боку третіх осіб та про домагання третіх осіб на це право.

При заставі прав, якщо інше не передбачено договором, заставодержатель має право в разі порушення заставодавцем обов`язків, передбачених статтею 50 цього Закону, самостійно вживати всіх заходів, необхідних для захисту заставленого права проти порушень з боку третіх осіб (стаття 51 названого Закону).

За приписами статей 579, 586 ЦК України предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, враховуючи те, що майнові права за Кредитним договором передано у заставу НБУ за Договором застави, погашення заборгованості за Кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог порушують права та інтереси НБУ, як Заставодержателя, за захистом яких він звернувся до суду із даним позовом.

Враховуючи викладене вище, право позивача на задоволення майнових вимог порушено спірним правочином.

Стосовно доводів апелянта про правову визначеність, оскільки за результатами розгляду справи №910/20978/15 прийнято рішення про визнання припиненими правовідносини між ТОВ «Соларенерго» до ПАТ «Златобанк» за Кредитним договором від 21.01.2023 №8/33/13-KLMV на підставі заяв ТОВ «Соларенерго» №12 та №12-1 від 12.02.2015 про зарахування зустрічних однорідних вимог, а тому вимоги оспорюваної НБУ заяви ТОВ «Соларенерго» №12-1 від 12.02.2015 про зарахування зустрічних однорідних вимог виконано, то слід зазначити наступне.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц звернула увагу, що правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі «Світлана Науменко проти України» (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53).

Саме на суди покладено значний обсяг відповідальності за дотримання принципу правової визначеності.

Крім того, в основі принципу юридичної визначеності, як одного з істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.

Принцип правової визначеності серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (п.61 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Брумареску проти Румунії» від 28.10.1999 (заява №28342/95). Базове тлумачення принципу res judicata вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 03.12.2003 у справі «Рябих проти Росії» (заява №52854/99), від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України» (заява №41984/98), від 18.11.2004 у справі «Праведная проти Росії» (заява №69529/01), від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» (заява №24465/04), від 03.04.2008 у справі «Понамарьов проти України» (заява №3236/03), в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності.

Поняття «перегляд» охоплює не лише перегляд рішення суду нижчої інстанції судом вищої інстанції в межах однієї справи чи перегляд рішення за нововиявленими обставинами. У рішенні ЄСПЛ у справі «ЦЕНТР «УКРАСА» проти України» від 25.11.2021 (заява №2836/10) ЄСПЛ дійшов висновку, що судові рішення у провадженні №15/140 фактично нівелювали результати провадження №12/254, що остаточне рішення і призвело до порушення принципу юридичної визначеності (констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції).

Таким чином, за принципом правової визначеності у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.

Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v.United Kingdom) ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

НБУ не приймало участі у справі №910/20978/15, тоді як під час розгляду даної справи встановлено порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, як Заставодержателя, спірним правочином. При цьому зустрічний позов до відповідача 2 відповідачем 1 про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ТОВ «Соларенерго» від 12.02.2015 №12-1 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором у справі №910/20978/15 не заявлявся.

В силу статті 55 Конституції України кожному гарантовано право на судовий захист оспорюваних або не визнаних прав.

Частиною 1 статті 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції гарантується право на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право подати до суду таку вимогу на захист права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Посилання третьої особи на положення пункту 8 частини 2 статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів банківської діяльності» від 13.05.2020 №590-ІХ, про заборону зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів банківської діяльності» від 13.05.2020 №590-ІХ набрав чинності 23.05.2020. В силу статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Водночас можливість судового захисту суб`єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, зокрема обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу - позовною давністю (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 256 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України законодавець встановлює загальне правило, за яким перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №904/3405/19 викладено, зокрема, такий правовий висновок: «… позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункти 61, 62), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19, пункти 5.43, 5.44) та у справі № 911/3677/17 (провадження №12-119гс19, пункти 6.43, 6.44).

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами, визначеними частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України, яка пов`язує його із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.10.2023 у справі № 910/21220/21, від 20.06.2023 у справі № 922/2088/21.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала би змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15584/16, від 13.09.2022 у справі №925/461/21.

Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суд повинен з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла довідатися (мала можливість довідатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 914/106/22.

При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)).

Відповідно до приписів частин другої та третьої статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 755/13805/16-ц).

У рішеннях ЄСПЛ від 20.09.2011 (справа ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»), від 22.10.1996 (справа «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства») вказано, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Позовна давність, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Застосування позовної давності має забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

За приписами частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції, відповідачем 2 подано заяву про застосування строку позовної давності, оскільки спірний правочин вчинено 12.02.2015, а позов НБУ здав на пошту 14.03.2019, тобто зі спливом строку позовної давності.

Заперечуючи проти заяви відповідача 2 про застосування строку позовної давності НБУ посилається на те, що строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом ним не пропущено, оскільки про спірний правочин йому стало відомо 15.11.2017 з листа АТ «Златобанк» №2323 від 11.08.2017, доданого позивачем до позову, в якому АТ «Златобанк» повідомив НБУ про невиконання ТОВ «Соларенерго» своїх зобов`язань за Кредитним договором та стан претензійно-позовної роботи з даного приводу.

Проте, за умовами укладених між НБУ та АТ «Златобанк» Кредитного договору №12 від 05.03.2014 (пункт 2.3.5) та Договору застави (пункт 3.4.4) АТ «Златобанк» зобов`язаний надавати НБУ щомісячно до 15 числа місяця, наступного за звітним оновлену інформацію у формі реєстру щодо пулу кредитів, майнові права за якими виступають забезпеченням за цим Кредитним договором для збереження ліквідності; зведену інформацію про рух коштів за позичковими рахунками позичальників, майнові права за кредитами яких передані у забезпечення, узагальнену на підставі відповідних виписок.

Отже, АТ «Златобанк» у строк до 15.03.2015 мав повідомити НБУ про звернення до нього ТОВ «Соларенерго» із заявою від 12.02.2015 №12-1 про зарахування однорідних грошових вимог в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором від 21.01.2013 №8/33/13-KLMV.

Лише листом №721 від 19.03.2015 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Златобанк» звернулася до НБУ стосовно наданої Банком застави під забезпечення виконання зобов`язань за кредитами НБУ.

Судом апеляційної інстанції з матеріалів даної справи встановлено, що НБУ листом від 13.05.2015 №20-02012/32318 на запит Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб АТ «Златобанк» від 19.03.2015 №721 повідомив останнього про те, що ним, як Заставодержателем, не надавалась згода АТ «Златобанк» на відчуження заставного майна шляхом уступки права вимоги за Кредитними договорами, наведеними у Додатку №1 до листа від 19.03.2015 №721, які забезпечують виконання зобов`язань за Кредитами Національного банку. Крім того, зазначені Договори не погоджувались куратором банку. Враховуючи викладене, НБУ підтримує намір Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб АТ «Златобанк» щодо визнання нікчемними договорів, на підставі яких АТ «Златобанк» було відчужено заставне майно без отримання згоди Заставодержателя в особі НБУ, що суперечить вимогам частини 2 статті 17 Закону України «Про заставу» (т. 3 а.с. 144).

Отже, про порушення своїх прав, як Заставодержателя, НБУ дізнався з листа Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб АТ «Златобанк» від 19.03.2015 №721, з листа НБУ від 13.05.2015 №20-02012/32318 достеменно вбачається, що 13.05.2015 НБУ знало про порушення своїх прав, як Заставодержателя, а тому строк позовної давності сплив 13.05.2018, тоді як НБУ звернувся із даним позовом до суду 14.03.2019, тобто зі спливом строку позовної давності, що в силу частини 4 статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові, що спростовує висновок суду першої інстанції про звернення позивача до суду із даним позовом в межах строку позовної давності.

Згідно із частинами 4, 5 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За таких обставин, у задоволенні позову слід відмовити за спливом строку позовної давності.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).

Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи те, що суд першої інстанції при ухвалені оспорюваного рішення дійшов помилкового висновку про те, що позивач звернувся до суду з даним позовом в межах строку позовної давності, рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі №910/4475/19 (910/3262/19) підлягає скасуванню.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі №910/4475/19 (910/3262/19) підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі №910/4475/19 (910/3262/19) підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

За результатами розподілу судових витрат (судового збору за подання апеляційної скарги) відповідно до положень частини 14 статті 129 ГПК покладається позивача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі №910/4475/19 (910/3262/19) задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 у справі №910/4475/19 (910/3262/19) скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.

3. Стягнути з Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, 6; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00032106) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларенерго» (08132, Київська область, Бучанський район, м. Вишневе, вул. Квітнева, буд. 15а; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 37744753) 2 881,50 грн (дві тисячі вісімсот вісімдесят одну гривню 50 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи №910/4475/19 (910/3262/19) повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано суддями 30.09.2024.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова