Постанова

від 23.09.2024 по справі 910/11028/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2024 р. Справа№ 910/11028/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Сітайло Л.Г.

Шапрана В.В.

секретар

судового засідання Рибчич А.В.

за участю

представників:

від позивача - Гуленко Ю.М.

від відповідача-1 - Горкуша В.В.

від відповідача-2 - Мельничук Ю.Л.

від третьої особи позивача - не з`явилися

розглянувши апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на рішення Господарського суду м. Києва від 28.05.2024 р. (повний текст складено 06.06.2024 р.)

у справі № 910/11028/20 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

до 1. ОСОБА_1

2. ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський"

про відшкодування 742551210,41 грн

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення шкоди в розмірі 742551210,41 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що керівники Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зловживаючи власним становищем, прийняли протиправні та необґрунтовані рішення щодо укладення правочинів з пов`язаними товариствами, спрямовані на виведення активів з банку, всупереч його інтересів та інтересів його кредиторів, результатом чого стала неплатоспроможність банку та неможливість проведення розрахунків з його кредиторами. Тому, як вважає позивач, саме відповідачі несуть повну та солідарну відповідальність за здійснення збиткової діяльності банку, що є підставою для стягнення з останніх шкоди в розмірі 742551210,41 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.01.2023 р. у справі № 910/11028/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2023 р., у позові Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 15.11.2023 р. у справі № 910/11028/20 постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2023 р. скасовано, а справу № 910/11028/20 передано на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 910/11028/20, Верховний Суд у постанові від 15.11.2023 р. вказав про помилковість визначення у даній справі категорії спорів як "справи у спорах щодо недоговірних зобов`язань, з них відшкодування шкоди (код класифікатора 210030000)", оскільки спір у даній справі належить до справ, що виникають з корпоративних відносин (код класифікатора 207070000).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 28.05.2024 р. у справі № 910/11028/20 відмовлено у задоволенні позову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач посилається на те, що рішення єдиного акціонера Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «Екосіпан» № 4 від 18.05.2016 р. про укладення нікчемних договорів № 1 та № 2 було ухвалено єдиним акціонером внаслідок вирішального впливу ОСОБА_1 як контролера та власника істотної участі в Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський". Подальше його виконання в.о. Голови правління ОСОБА_2 категорично протирічило інтересам банку, було економічно невигідним та надмірно ризиковим, що завдало збитків Публічному акціонерному товариству "Банк Михайлівський". Також позивач посилається на те, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутній запис про припинення Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" як юридичної особи, тому повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як ліквідатора банку не припинено, відтак в межах даної справи останній звернувся з даним позовом від імені та в інтересах банку.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 р. апеляційну скаргу у справі № 910/11028/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Палій В.В., судді Вовк І.В., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 р. відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду м. Києва від 28.05.2024 р. у справі № 910/11028/20 до надходження матеріалів справи з суду першої інстанції.

До суду 27.05.2024 р. надійшли матеріали справи № 910/11028/20.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 р. заяву суддів Палія В.В., Вовка І.В., Сибіги О.М. про самовідвід від розгляду справи № 910/11028/20 за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду м. Києва від 28.05.2024 р. у справі № 910/11028/20 задоволено, матеріали справи № 910/11028/20 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду № 09.1-07/276/24 від 16.07.2024 р. у зв`язку з задоволенням заяви суддів Палія В.В., Вовка І.В., Сибіги О.М. про самовідвід, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/11028/20.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) Північного апеляційного господарського суду від від 16.07.2024 р. апеляційну скаргу у справі № 910/11028/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Сітайло Л.Г., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та призначено справу № 910/11028/20 до розгляду на 13.08.2024 р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.08.2024 р. розгляд справи № 910/11028/20 відкладено до 16.09.2024 р.

Через систему "Електронний суд" 15.09.2024 р. представником ОСОБА_2 подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із зайнятістю представника відповідача-2 в іншому судовому засіданні в Оболонському районному суді м. Києва.

Враховуючи обставини справи, клопотання відповідача-2 та тривалі усні пояснення в судовому засіданні представника позивача, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 р. в судовому засіданні було оголошено перерву до 23.09.2024 р.

У судовому засіданні 23.09.2024 р. представники сторін надали усні пояснення по суті апеляційної скарги, представник третьої особи у судове засідання не з`явився, хоча повідомлявся належним чином про час і місце розгляду скарги електронною поштою відповідно до ч. ч. 6, 7, 8 ст. 120 ГПК України та в порядку ч. 4 ст. 122 ГПК України через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України.

Відповідно до ч. ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Згідно з ч. 3 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

За ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Копію ухвали від 23.07.2024 р. у справі № 910/11028/20 учасникам справи доставлено до електронних кабінетів, доказом чого є довідки про доставку електронних документів від 26.07.2024, що містяться в матеріалах справи.

Також згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала від 23.07.2024 р. у справі № 910/11028/20 оприлюднена у реєстрі 25.07.2024 р.

Колегія суддів зазначає, що неявка у судове засідання представника третьої особи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Подальше відкладення призведе до безпідставного затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об`єктивного розгляду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Постановою Правління Національного банку України від 22.12.2015 р. № 917/БТ "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку", зі змінами, внесеними постановою Правління Національного банку України від 27.04.2016 р. № 295/БТ, встановлено факт здійснення Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" ризикової діяльності та віднесено останнього до категорії проблемних строком до 180 днів.

Пунктом 4 вказаної постанови Правління Національного банку України для Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" встановлено обмеження в його діяльності, зокрема: не здійснювати кредитних операцій в обсязі, що перевищує обсяг таких операцій на дату прийняття цієї постанови (у розрізі валют) без урахування нарахованих доходів за цими операціями та обсягу зобов`язань з кредитування, що надані банкам і клієнтам; не здійснювати кредитування/надання коштів/майна у користування акціонерам Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" та пов`язаним особам.

На період віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до категорії проблемних запроваджено особливий режим контролю за діяльністю банку та призначено куратором службовця Національного банку України Александрова О.Г.

Рішенням Правління Національного банку України від 23.05.2016 р. № 14/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський" визнано неплатоспроможним. На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23.05.2016 р. № 812 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку" з 23.05.2016 р. розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.

Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13.06.2016 р. № 991 продовжувались строки тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" з 23.06.2016 р. до 22.07.2016 р. включно, а також продовжувались повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з 23.06.2016 р. до 22.07.2016 р. включно.

На підставі рішення Правління Національного банку України від 12.07.2016 р. № 124-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12.07.2016 р. № 1213 "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" та делегування повноважень ліквідатора банку". Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" з 13.07.2016 р. до 12.07.2018 р. включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 1702 від 01.09.2016 р. змінено уповноважену особу останнього на ОСОБА_3 з 05.09.2016 р.

Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.06.2018 р. № 1758 продовжено строки здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" строком на два роки з 13.07.2018 р. до 12.07.2020 р. включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 164 від 19.01.2017 р. затверджено ліквідаційну масу Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" станом на 01.11.2016 р. з урахуванням змін на 01.10.2017 р. згідно з рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 4781 від 23.10.2017 р.: балансовою вартістю (без врахування резервів та переоцінки) - 5113523 857,54 грн; оціночною вартістю - 138611033,08 грн. При цьому, основна різниця між балансовою та оціночною вартістю майна складається по кредитам, наданим юридичним особам (1477994753,76 грн та 59473880,19 грн відповідно), дебіторській заборгованості (1643635416,28 грн та 2561625,20 грн відповідно), кредитам юридичних осіб, за якими виявлена нікчемність (1212721988,97 грн та 3930003,45 грн) та кредитам фізичних осіб, за якими виявлена нікчемність (682297854,87 грн та 650 229,86 грн).

Позивач вказує на те, що ОСОБА_1 станом на 01.01.2016 р. був власником істотної участі в банку опосередковано через Tовариство з обмеженою відповідальністю "Екосіпан" (92,501%), якому належить 100% акцій банку; також він був контролером Tовариства з обмеженою відповідальністю "Екосіпан" та Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" відповідно до рішення Комісії Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків про надання згоди на набуття істотної участі в банку від 03.03.2015 р. № 88.

Згідно з протоколом Спостережної Ради № 38 від 27.09.2013 р., у зв`язку з наданням Національним банком України письмової згоди на заступлення ОСОБА_4 на посаду Голови Правління, затверджено склад Правління на чолі з Головою Правління Дорошенком І.В. Наказом Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" від 27.09.2013 р. № 118 ОСОБА_4 заступив на посаду Голови правління з 27.09.2013 р.

Протоколом Спостережної Ради № 42 від 01.08.2014 р. ОСОБА_2 призначено Заступником Голови Правління. Протоколом Спостережної Ради № 21 від 18.05.2016 р. звільнено Голову Правління ОСОБА_4 із займаної посади та припинено повноваження 19.05.2016 р.

З 20.05.2016 р. виконуючим обов`язки Голови Правління до призначення (обрання) Голови Правління Банку та отримання від Національного банку України погодження кандидатури на посаду Голови Правління Банку призначено Заступника Голови Правління Банку ОСОБА_2

Згідно з протоколом № 10 Правління Приватного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" від 23.03.2015 р. станом на 18 - 19 травня 2016 року ОСОБА_2 також був головою кредитного комітету.

Відповідно до положень Закону України "Про банки і банківську діяльність", пов`язаними особами (контролер/власник істотної участі у банку, керівники банку) Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" 18 - 19.05.2016 р. були ОСОБА_2 та ОСОБА_1

19.05.2016 р. між Tовариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" (первісний кредитор) та Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" (новий кредитор) було укладено договір відступлення прав вимоги № 1 (далі - договір), згідно п. 1.1 якого первісний кредитор зобов`язується відступити новому кредитору права вимоги, належні первісному кредитору, за договорами купівлі-продажу цінних паперів з усіма додатковими угодами до них, які укладені між первісним кредитором та юридичними особами (боржники). Перелік основних договорів, права вимоги за якими відступаються первісним кредитором новому кредитору зазначаються в Реєстрі основних договорів, форма якого наведена в додатку № 1 до договору відступлення. Кожний реєстр основних договорів підписується сторонами та є невід`ємною частиною цього договору. Вартість відступлення прав вимог визначається у кожному Реєстрі основних договорів, що укладається сторонами на дату складання такого реєстру (п. 1.2 договору).

19.05.2016 р. Tовариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" та Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський" уклали Реєстр основних договорів до договору відступлення прав вимоги № 1 від 19.05.2016 р., відповідно до якого Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський" придбало права вимоги за 26 договорами на загальну суму 561957997,25 грн.

Реєстр підписаний в.о. Голови правління Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" ОСОБА_2 та директором Tовариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" ОСОБА_5, а також скріплений їх печатками.

Договір та додатки до нього підписані представниками сторін в.о. Голови правління Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" ОСОБА_2 та директором Tовариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" ОСОБА_5, а також скріплений їх печатками.

Згідно з меморіальним ордером № 5060192 від 19.05.2016 р. Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський" перерахувало на користь Tовариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" 561585182,51 грн за договором відступлення права вимоги № 1 від 19.05.2016 р.

Позивач вказує, що до договорів купівлі-продажу цінних паперів, що передавались позивачу згідно з п. 2.3.1 договору не було додано документів, що посвідчують списання цінних паперів з рахунку у цінних паперах первісного кредитора на рахунок у цінних паперах боржника (документи, що підтверджують перехід права власності на цінні папери від первісного кредитора до боржника).

Крім цього, відповідно до п. п. 3, 4, 5 акту прийому-передачі цінних паперів, укладених на підставі договорів купівлі-продажу цінних паперів: № БВ1-Б052/46 від 16.05.2016 р.; № БВ1-Б052/44 від 04.05.2016 р.; № БВ1-Б052/45 від 10.05.2016 р.; № БВ1-Б075/14 від 13.05.2016 р.; № БВ1-Б075/15 від 16.05.2016 р.; № БВ1-Б075/16 від 17.05.2016 р., покупець за цими правочинами (Tовариство з обмеженою відповідальністю "МенкорТрейдінг") повністю виконав свої зобов`язання за договором та сплатив продавцю (Tовариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр") загальну суму (визначену у відповідному договорі купівлі-продажу цінних паперів). Сторони вважають, що після підписання даного акту (актів) зобов`язання за відповідним договором виконано в повному обсязі і в строк. Підписанням даного акту (актів) сторони засвідчують, що не мають жодних претензій, в тому числі майнового і фінансового характеру одна до одної щодо його виконання. Акти підписані та скріплені печатками сторін.

Позивач зазначає, що зобов`язання за даними договорами були виконані в повному обсязі та строки, тобто Tовариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" отримано кошти за вказаними договорами, в зв`язку з чим у останнього були відсутні правові підстави для переуступлення вказаних договорів Публічному акціонерному товариству "Банк Михайлівський".

Крім цього, 19.05.2016 р. між Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" (новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитно-інвестиційний центр" (первісний кредитор) було укладено договір відступлення прав вимоги № 2 (договір), відповідно до якого первісний кредитор зобов`язався відступити новому кредитору (банку) права вимоги, належні первісному кредитору за договорами купівлі-продажу цінних паперів з усіма додатковими угодами до них, які укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитно-інвестиційний центр" та юридичними особами (боржниками).

Перелік договорів, права за якими відступаються з боку Tовариства з обмеженою відповідальністю "Кредитно-інвестиційний центр", зазначаються в реєстрі основних договорів, в якому також зазначається вартість відступлення прав вимог на дату складання такого реєстру.

Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський" в свою чергу зобов`язалось прийняти та оплатити права вимоги в сумі, зазначеній в реєстрі основних договорів, протягом 3-х робочих днів з дня підписання вказаного реєстру.

Також, 19.05.2016 р. Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський" та Tовариство з обмеженою відповідальністю "Кредитно-інвестиційний центр" підписали реєстр основних договорів до договору відступлення № 2, відповідно до якого банк придбав права вимоги за одним договором купівлі-продажу цінних паперів на суму 181060378,00 грн за ціною 180966027,90 грн.

19.05.2016 р. після укладення між сторонами договору відступлення № 2 та реєстру основних договорів Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський" перерахувало Tовариству з обмеженою відповідальністю "Кредитно-інвестиційний центр" грошові кошти у розмірі 180966027,90 грн з призначенням платежу "оплата за договором відступлення права вимоги № 2 від 19.05.2016 р.", що підтверджується меморіальним ордером № 5060176 від 19.05.2016 р.

Відповідно до додатку № 1 до договору відступлення права вимоги № 2 від 19.05.2016 р. відступлено право вимоги до Tовариства з обмеженою відповідальністю "Старкепітал" по договору № БВ1-Б039/13 від 17.05.2016 р.

Також, з договору № БВ1-Б039/13 від 17.05.2016 р. вбачається, що предметом купівлі-продажу за ним є цінні папери кількістю 13413 шт., номінальною вартістю 1000,00 грн за шт, номінальною вартістю 13413000,00 грн, загальною вартістю 181060378,00 грн.

Позивач наголошує, що зобов`язання за наявним актом прийому-передачі цінних паперів та договором купівлі-продажу цінних паперів № БВ-Б039/13 від 17.05.2016 р. виконано своєчасно та в повному обсязі. Відтак, за доводами позивача, Tовариство з обмеженою відповідальністю "Кредитно-інвестиційний центр" відступило Публічному акціонерному товариству "Банк Михайлівський" недійсну вимогу, оскільки право вимоги за договором № БВ-Б039/13 від 17.05.2016 р. вже було виконано на момент укладення договору № 2.

Також позивач вказує на протиправність дій та рішень осіб, пов`язаних з Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський", що полягали у тому, що під час здійснення ліквідаційної процедури після проведення інвентаризації всіх активів Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", а також за результатами аналізу кредитного портфелю останнього виявлено, що 18.05.2016 р. єдиним акціонером - Товариством з обмеженою відповідальністю "Екосіпан" в особі представника ОСОБА_2, прийнято рішення № 4 з питань, що належить до компетенції загальних зборів учасників. Зокрема, акціонером схвалено рішення щодо укладення договору відступлення права вимоги № 1 та договору відступлення права вимоги № 2 з Tовариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр", а також з Tовариством з обмеженою відповідальністю "Кредитно-інвестиційний центр".

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що відповідачі, на думку позивача, вказаними вище діями завдали шкоди Публічному акціонерному товариству "Банк Михайлівський". Зокрема, пов`язаними особами Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" порушені обмеження, встановленні постановою Правління Національного банку України № 917/БТ від 22.12.2015 р. в частині проведення кредитної операції на суму 742551210,41 грн на підставі укладених договорів відступлення прав вимоги № 1 та № 2 від 19.05.2016 р. із пов`язаними з Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" особами при встановлені прямої заборони на укладення таких правочинів.

Згідно з ч. 5 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. Фонд або уповноважена особа Фонду також має право заявити вимоги до небанківської фінансової установи, якою від фізичних осіб залучені як позики або вклади кошти, що згідно з цим Законом прирівнюються до вкладів. Кошти, стягнуті з пов`язаних із банком осіб як відшкодування шкоди, а також з небанківських фінансових установ, зазначених в абзаці першому цієї частини, включаються до ліквідаційної маси банку. У разі невиконання зазначених вимог Фонд звертається з такими вимогами до суду. Такі вимоги забезпечуються накладенням арешту на грошові кошти та майно осіб, до яких вони заявлені, у порядку забезпечення позову. Ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, вина заподіювача шкоди.

При зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Як передбачено ч. 1 ст. 42 Закону України "Про банки і банківську діяльність", керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління банку, головний бухгалтер, його заступники, керівники відокремлених підрозділів банку.

За ч. 5 ст. 44 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк зобов`язаний з метою управління ризиками утворити постійно діючі комітети, зокрема: кредитний комітет; комітет з питань управління активами та пасивами.

У відповідності до ч. 1 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" пов`язаними з банком особами є, зокрема: контролери банку; особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку.

При цьому, факт включення або не включення особи в перелік пов`язаних з банком осіб, який затверджується банком або комісією Національного банку України, не має значення для визнання її пов`язаною з банком особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2020 р. у справі № 826/20221/16, постанова Верховного Суду від 21.04.2021 р. у справі № 910/14646/19).

Отже на момент прийняття рішення про схвалення укладення договорів відступлення, відповідачі діяли як пов`язані з банком особи в розумінні приписів ч. 1 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 ГК України посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:

- діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;

- діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;

- діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;

- бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків;

- іншими винними діями посадової особи.

За ст. 63 Закону України "Про акціонерні товариства" посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.

Цими положеннями законодавства закріплено обов`язки органів юридичної особи (посадових осіб) діяти в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно, діяти розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення.

Відповідно до ст. 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 р. у справі № 911/2129/17, від 26.11.2019 р. у справі № 910/20261/16, від 25.05.2021 р. у справі № 910/11027/18 та постанові Верховного Суду від 21.07.2021 р. у справі № 910/12930/18.

В обґрунтування розміру завданої шкоди позивач посилається на рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.01.2018 р. № 924/622/17, залишене без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.02.2018 р., яким задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до Tовариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" про застосування наслідків нікчемності договору відступлення прав вимоги № 1, укладеного 19.05.2016 р. між Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" та Tовариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр", стягнуто з Tовариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" 561585182,51 грн коштів отриманих за нікчемним правочином (договором про відступлення прав вимоги № 1 від 19.05.2016 р.).

Крім цього, позивач вказує, що рішенням Господарського суду Вінницької області від 14.12.2017 р. № 902/950/17, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 р., задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитно-інвестиційний центр" про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення 180966027,90 грн, застосовано наслідки нікчемного правочину - договору про відступлення прав вимоги № 2 від 19.05.2016 р., стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитно-інвестиційний центр" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" 180966027,90 грн боргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону України "Про банки і банківську діяльність" при виконанні своїх обов`язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов`язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов`язані ставити інтереси банку вище власних.

Згідно з ч. 5 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банкам забороняється опосередковано здійснювати кредитні операції з пов`язаними з банком особами. Відповідно до статті 58 цього Закону власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.

Як передбачено ч. 5 ст. 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.

За ч. ч. 1, 2 ст. 29 Закону України "Про акціонерні товариства" акціонери зобов`язані, зокрема: дотримуватися статуту, інших внутрішніх документів акціонерного товариства; виконувати свої зобов`язання перед товариством, у тому числі пов`язані з майновою участю; оплачувати акції у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені статутом акціонерного товариства. Акціонери можуть також мати інші обов`язки, встановлені цим та іншими законами.

Згідно з ч. 2 ст. ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства", якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом значного правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, рішення про надання згоди на вчинення такого правочину приймається загальними зборами за поданням наглядової ради.

У відповідності до п. 7.3 статуту Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" загальні збори учасників визнані як вищий орган управління банку, який може вирішувати будь-які питання діяльності банку.

До виключної компетенції Загальних зборів віднесено, у тому числі, прийняття рішення про вчинення значного правочину у випадку, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної звітності Банку.

Згідно з річною фінансовою звітністю Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" за 2015 рік вартість загальних активів банку становила 2902365,00 грн. Таким чином, у 2016 році значним правочином, рішення про укладення якого приймається загальними зборами учасників, є правочин, ринкова вартість предмету якого перевищує у гривневому еквіваленті 725600,00 грн. (25% вартості загальних активів).

При цьому, предметом розгляду даної справи не є дійсність або недійсність договорів про відступлення прав вимоги № 1 та № 2.

Крім того, як вже було вказано вище, рішеннями у справах № 902/950/17 та № 924/622/17 були застосовані наслідки недійсності нікчемного правочину.

Також у рішенні № 902/950/17 було встановлено, що сума кредитних операцій з юридичним особами станом на 19.05.2016 р. не могла перевищувати 128291771,21 грн, тоді як Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" укладено правочин на суму 180966027,90 грн. Такі ж обставини про допустиму межу кредитних операцій були встановлені і в рішенні у справі № 924/622/17.

Отже, договори про відступлення прав вимоги № 1 та № 2 були укладені поза допустимими межами максимальної суми кредитних операцій з юридичними особами.

Проте, ні Поліщук В. С., ні ОСОБА_2 не були учасниками в справах № 902/950/17 та № 924/622/17, на які Фондом гарантування вкладів фізичних осіб здійснено посилання у позові. Тому встановлені у вказаних справах судами обставини можуть бути спростовані особами, які не брали участі у справі, в загальному порядку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 р. у справі № 921/730/13-г/3).

27.04.2016 р. постановою Правління Національного банку України № 295/БТ "Про окремі питання діяльності Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" та внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 22.12.2015 р. № 917/БТ, були встановлені для Публічного акціонерного овариства "Банк Михайлівський" обмеження в діяльності, зокрема, не здійснювати кредитні операції з юридичними особами, що перевищує обсяг таких операцій на дату прийняття постанови урахування нарахованих доходів за цими операціями та обсягу зобов`язань з кредитування, що надані банкам і клієнтам.

Станом на дату прийняття Правлінням Національного банку України постанови № 917/БТ від 22.12.2015 р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" обсяг кредитних операцій з юридичними особами, без врахування нарахування доходів за цими операціями та обсягу зобов`язань з кредитування, що надані банкам і клієнтам складав 1646177764,38 грн, наведене підтверджується довідкою щодо обсягу кредитних операцій баку з юридичними особами та оборотно-сальдовим балансом за 21.12.2015 р.

Відповідно до п. 1.3 глави 1 розділу 1 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 346 від 17.08.2012 р., обмеження операцій - тимчасова, на визначений строк заборона банку здійснювати окремі види операцій з урахуванням установлених обмежень за видом/обсягом/сумою/колом клієнтів/регіоном; здійснювані банком операції - є діями або подіями під час надання банківських та інших фінансових послуг, здійснення іншої діяльності, унаслідок яких відбуваються зміни у фінансовому стані банку, що відображаються за балансовими або позабалансовими рахунками банку.

При цьому, як вбачається із довідки та копії оборотно-сальдового балансу Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" по валюті станом на 19.05.2016 р. (на дату розрахунків за договорами відступлення), обсяг кредитних операцій останнього з юридичними особами, без урахування нарахованих доходів за цими операціями та обсягу зобов`язань з кредитування, що надані банкам і клієнтам, складав 1517885993,17 грн.

Вказуючи про протиправність поведінки ОСОБА_1 , позивач зазначає, що останній був власником істотної частки Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" через Товариство з обмеженою відповідальністю "Екосіпан", а тому у будь-якому випадку має нести цивільну відповідальність.

Проте, у рішенні Правління Національного банку України № 14/БТ від 23.05.2016 р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" вказано, що Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський" було віднесено до категорії неплатоспроможних через проведення останнім операцій, що призвели до збільшення зобов`язань банку перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок зменшення зобов`язань перед юридичною особою.

Тобто, Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський" було визнано неплатоспроможним не у зв`язку з укладенням договорів про відступлення прав вимоги, як вважає позивач, а у зв`язку з обставинами, зазначеними у рішенні Правління Національного банку України № 14/БТ від 23.05.2016 р.

Тому позивачем не доведено наявність повного складу цивільного правопорушення, зокрема, наявності неправомірної поведінки відповідачів під час укладення спірних договорів та причинно-наслідкового зв`язку між такими діями та завданою шкодою Публічному акціонерному товариству "Банк Михайлівський".

За результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог суд у своєму рішенні має зробити висновок чи порушені права особи чи охоронювані законом інтереси. Якщо ж за результатами розгляду справи такого порушення не встановлено, а позивач посилається лише на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 ЦК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Порушеним правом слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, і тому потребують захисту.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.10.2020 р. у справі № 910/12787/17, від 07.04.2021 р. у справі № 910/1255/20, від 21.04.2021 р. у справі № 904/5480/19.

За змістом ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у разі виявлення шкоди (збитків), завданої банку, Фонд звертається з вимогою про відшкодування на користь Фонду шкоди (збитків), завданої банку, до: пов`язаної з банком особи та/або іншої особи, рішеннями, діями (в тому числі вчиненими правочинами, операціями, укладеними договорами) та/або бездіяльністю якої завдано шкоди (збитків) банку; та/або пов`язаної з банком особи, та/або іншої особи, яка внаслідок таких рішень, дій (в тому числі правочинів, операцій, договорів) або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду. Пов`язаними з банком особами є: контролери банку; особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку.

У відповідності ст. 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" істотна участь - це пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи.

Згідно з абз. 1 ст. 42 Закону України "Про банки та банківську діяльність" керівниками банку є: голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку.

За ст. 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" контролер - це фізична або юридична особа, щодо якої не існує контролерів - фізичних осіб та яка має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином.

Вбачається, що даний позов поданий Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у липні 2020 року, в якому останній посилаючись на ч. 5 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", звернувся до відповідачів як пов`язаних з банком осіб про стягнення на його користь шкоди, завданої Публічному акціонерному товариству "Банк Михайлівський".

Однак Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків" було внесено зміни до вказаної статті.

Так, ч. 1 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" доповнено абз. 4, за яким Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має право звертатися до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки), завдану кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації, - у випадку припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч. 2 ст. 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", як юридичної особи.

Крім того, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків" були внесені зміни у ст. 53 ГПК України та доповнено частиною 6, за якою Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, звертаючись з позовом про відшкодування шкоди (збитків) у порядку ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", діє від імені та в інтересах неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а у разі припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", як юридичної особи - в інтересах кредиторів, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації банку.

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 53 ГПК України, в разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Однак після внесення вищевказаних змін у ГПК України та Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фондом гарантування вкладів фізичних осіб не приведено свою позовну заяву у відповідність до вказаних приписів чинного процесуального законодавства, а саме - він не звернувся в інтересах кредиторів, вимоги яких, залишилися незадоволеними після завершення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", у відповідності до ч. 6 ст. 53 ГПК України, а звернувся як позивач про стягнення вказаної суми майнової шкоди на свою користь.

На Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та уповноважену особу Фонду законом покладені повноваження органів та посадових осіб неплатоспроможного банку, включаючи повноваження заявляти від імені банку будь-які позови до суду, зокрема і позови про відшкодування шкоди (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 р. у справі № 761/45721/16-ц).

Статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що Фонд є особою, якій надано право звертатися до суду в інтересах банку, якому завдано шкоду, а тому Фонд може звертатися до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної банку, від імені та в інтересах банку, а не від власного імені і на свою користь.

Вбачається, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, звертаючись до відповідачів з даним позовом від свого імені та про стягнення шкоди на свою користь, діяв всупереч вимогам ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в той час як Приватне акціонерне товариство "Банк Михайлівський" у даній справі залучено у якості третьої особи.

Відповідно до ст. ст. 541, 1166, 1190 ЦК України шкода відшкодовується особі, якій вона завдана. Такий висновок узгоджується з загальною ознакою цивільно-правової відповідальності, якою є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані виключно на компенсацію майнових втрат саме потерпілого, тобто відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц, від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18, від 22.09.2020 р. у справі № 918/631/19, від 28.09.2021 р. у справі № 761/45721/16-ц).

Крім цього, шкода, завдана боржнику третьою особою, не може одночасно вважатися шкодою, завданою кредитору, навіть якщо призводить до недостатності активів боржника в ліквідній форму. Якщо внаслідок неправомірних дій третьої особи вартість майна боржника зменшилася (зокрема, через втрату окремого майна, його пошкодження, зменшення ринкової вартості майна тощо) на певну суму, то відповідно до статей 22, 1166 ЦК України у боржника виникає право вимоги до третьої особи на таку саму суму. Таке право вимоги належить саме потерпілому, а не кредиторам потерпілого або іншим особам. Тому саме потерпілий вправі вимагати від порушника відшкодування збитків. Натомість стягнення на користь кредитора збитків, які кредитор нібито також поніс внаслідок заподіяння збитків боржнику, не допускається, бо призведе до подвійної відповідальності порушника: як перед потерпілим, якому завдані збитки, так і перед кредитором потерпілого.

Згідно з ч. 6 ст. 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном; якщо внаслідок дії або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. Зазначена норма встановлює солідарну відповідальність пов`язаних з банком осіб перед банком за завдану йому шкоду. Натомість, ні солідарна, ні субсидіарна відповідальність пов`язаних з банком осіб за вимогами вкладників та інших кредиторів до банку законом не встановлена.

Водночас, кредитори боржника можуть мати похідний інтерес у стягненні коштів з третіх осіб, винних боржнику, у тому числі у стягненні неповернених боржнику позик, кредитів, збитків, завданих боржнику третіми особами, тощо, якщо несплата цих коштів спричиняє несплату коштів боржнику кредитору. Такий інтерес можуть мати й особи, які не є кредиторами, зокрема учасники (акціонери) юридичної особи, якій заподіяні збитки.

Цей інтерес полягає у переведенні майна боржника у вигляді його прав вимоги у більш ліквідну форму - грошову. Проте, кредитори боржника, а також учасники (акціонери) юридичної особи не набувають власних прав вимоги до третіх осіб, винних боржнику, а похідний інтерес кредиторів, учасників (акціонерів) юридичної особи боржника полягає у стягненні коштів на користь боржника, юридичної особи, а не на користь кредиторів, учасників (акціонерів) юридичної особи.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 р. у справі № 761/45721/16-ц.

В межах розгляду даної справи Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не є потерпілою особою у конкретних правовідносинах.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що позов Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не підлягає задоволенню у зв`язку з тим, що поданий неналежним позивачем.

Що стосується заявленого відповідачами клопотання про застосування строків позовної давності, колегія суддів його відхиляє, оскільки правила про позовну давність мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

При цьому судом першої інстанції було враховано вказівки касаційної інстанції під час нового розгляду справи та вирішено спір на підставі достатніх доказів, яким дана належна правова оцінка.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77, 78 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, судова колегія вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 28.05.2024 р. у справі № 910/11028/20 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, правильним вирішенням справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 28.05.2024 р. у справі № 910/11028/20 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 30.09.2024 р.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді Л.Г. Сітайло

В.В. Шапран