Постанова

від 19.09.2024 по справі 917/532/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2024 року м. Харків Справа №917/532/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І.,

за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,

за участю представників:

позивача- Синенко О.М., копія витягу з наказу від 03.01.2023 року №1/к, копія довіреності від 20.12.2023 року, копія посадової інструкції від 04.01.2023 року;

першого відповідача (в режимі відеоконференції) - Лисенко Р.О., витяг з ЄДР ЮО, ФОП та ГФ, довіреність від 16.03.2023 року;

другого відповідача - не з`явився;

третього відповідача (в режимі відеоконференції) - Телятник Г.А., самопредставництво, витяг з ЄДР ЮО, ФОП та ГФ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу другого відповідача - Cільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич» (вх.№1883П/1) на рішення Господарського суду Полтавської області від 13.06.2024 року у справі №917/532/24,

за позовом Філії «Миргородське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (ел.пошта myrgorodske.lg@eforest.gov.ua, 37600, Полтавська обл., Миргородський район, місто Миргород, вулиця Козацька, будинок 22/1, ЄДРПОУ 45123957),

до 1. Миргородської міської ради (ел.пошта mmrada@ukr.net, вул. Незалежності, 17, м.Миргород, Полтавська область, 37600, ЄДРПОУ 21051131),

2. Cільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич» (вул. Хомутецька, 100, село Малі Сорочинці, Миргородський район, Полтавська область, 37635, ЄДРПОУ 13953262),

3. Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (ел. пошта poltava@land.gov.ua, 36039, Полтавська область, м.Полтава, вул.Затишна, буд.23, ЄДРПОУ 39767930),

про скасування державної реєстрації та витребування земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

Філія «Миргородське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Миргородської міської ради, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич» та Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, в якому просило:

- скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5323288200:00:001:0040 з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо зазначеної земельної ділянки;

- витребувати на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ: 44768034) земельну ділянку з кадастровим номером 5323288200:00:001:0040, площею 9,6925 га, що належить Миргородській міській раді (код ЄДРПОУ 21051131) та перебуває в оренді сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич» (код ЄДРПОУ 13953262).

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 5323288200:00:001:0040, яка передана у комунальну власність, як землі сільськогосподарського призначення, сформована за рахунок земельної ділянки лісогосподарського призначення, переданої в постійне користування ДП «Миргородське лісове господарство».

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 13.06.2024 року у справі №917/532/24 (повний текст складено 10.07.2024 року, суддя Сірош Д.) позов задоволено повністю.

Скасовано у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5323288200:00:001:0040 з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо зазначеної земельної ділянки.

Витребувано на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ: 44768034) земельну ділянку з кадастровим номером 5323288200:00:001:0040, площею 9,6925 га, що належить Миргородській міській раді (код ЄДРПОУ 21051131) та перебуває в оренді сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич» (код ЄДРПОУ 13953262).

Стягнуто з Миргородської міської ради (вул. Незалежності, 17, м.Миргород, Полтавська область, 37600, ЄДРПОУ 21051131) на користь Філії «Миргородське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (37600, Полтавська обл., Миргородський район, місто Миргород, вулиця Козацька, будинок 22/1, ЄДРПОУ 45123957) 1514,00 грн судового збору.

Стягнуто з Cільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич» (вул. Хомутецька, 100, село Малі Сорочинці, Миргородський район, Полтавська область, 37635, ЄДРПОУ 13953262) на користь Філії «Миргородське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (37600, Полтавська обл., Миргородський район, місто Миргород, вулиця Козацька, будинок 22/1, ЄДРПОУ 45123957) 1514,00 грн судового збору.

Cільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Славутич» з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Господарського суду Полтавської області від 13.06.2024 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апелянт просить суд судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що залишено поза увагою обставини невірного визначення, обрахунку та сплати судового збору, оскільки позовна вимога про витребування земельної ділянки є вимогою майнового характеру і судовий збір мав обраховуватись виходячи з вартості спірного майна.

Скаржник звертає увагу, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту і це є самостійною підставою для відмови у позові. Також з боку позивача має місце суперечлива поведінка щодо належного користування земельної ділянки

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.08.2024 року відкрито апеляційне провадження за скаргою другого відповідача - Cільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич» на рішення Господарського суду Полтавської області від 13.06.2024 року у справі №917/532/24. Встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду відзиви на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку. Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/532/24.

Вказана ухвала була направлена та доставлена учасникам справи засобами електронного зв`язку до електронного кабінету користувача 23.08.2024 року.

09.09.2024 року матеріали справи №917/532/24 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Від Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» 26.08.2024 року надійшов відзив (вх.№11124), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Перший відповідач - Миргородська міська рада також надала відзив на апеляційну скаргу (вх.№11400 від 02.09.2024 року), в якому зазначає, що 21.10.2019 року Полтавською регіональною філією ДП «Центр ДЗК» на замовлення Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель; у подальшому Відділ у Миргородському районі Головного управління Держгеокадатру у Полтавській області 29.10.2019 року провів державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5323288200:00:001:0040 площею 9,6925 га, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення 16,00 (землі запасу). Ця земельна ділянка перебувала в державній власності, розпорядником якої було, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області. Було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» за яким спірна земельна ділянка перейшла в комунальну власність, а ДП «Ліси України» не є власником спірної земельної ділянки, в нього відсутнє право на спірну земельну ділянку, допустимих доказів на підтвердження виникнення у нього права постійного користування на спірну земельну ділянку не надано.

Від третього відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надійшов відзив (вх.№11907 від 13.09.2024 року), в якому підтримує позицію апелянта та просить задовольнити апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич», рішення Господарського суду Полтавської області від 13.06.2024 року у справі №917/532/24 - скасувати. Наполягає на тому, що у позивача державний акт на спірну земельну ділянку відсутній, отже права позивача, який не є власником земельної ділянки не можуть бути порушені.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.09.2024 року, у зв`язку із відрядженням судді Россолова В.В., для розгляду справи №917/532/24 сформовано новий склад суду, а саме: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І.

Представник апелянта (другого відповідача) у судове засідання 19.09.2024 року не з`явився, про причини неявки не повідомив, про час та місце судового засідання був належним чином повідомлений.

Відповідно до ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В ухвалі від 22.08.2024 року суд доводив до відома учасників справи, що нез`явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників) належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності представника апелянта.

У судовому засіданні 19.09.2024 року представники першого та другого відповідачів оголосили зміст відзивів на апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

08.05.2023 року при огляді обходу №1 лісником Комишнянського лісництва Філії виявлено у кварталі 196 виділ 1 посів кукурудзи площею 9,6925 га, на місці знаходилась сільськогосподарська техніка в процесі роботи.

Тобто виявлено, що земельна ділянка лісового фонду в межах кварталу 196 виділ 1 Комишнянського лісництва Філії вибула поза волею власника - держави, оскільки Кабінетом Міністрів України не приймалося рішення про вилучення зазначеної земельної ділянки з постійного користування ДП «Ліси України», згода постійного лісокористувача не надавалася.

Земельна ділянка зареєстрована за Миргородською міською радою з кадастровим номером 5323288200:00:001:0040.

09.05.2023 року позивач звернувся до Миргородського РВП ГУ в Полтавській області з заявою №10-05/680 про вчинення злочину.

З урахуванням оскарження бездіяльності слідчих слідчого відділу Миргородського РВП ГУ в Полтавській області до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області на підставі ухвали від 19.05.2023 року у справі №541/1702/23 відомості були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.05.2023 року за №12023175550000136.

Постановою дізнавача Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області від 26.09.2023 року зазначене кримінальне провадження закрите у зв`язку з відсутністю значної шкоди.

27.02.2024 року отримавши інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, щодо об`єкта нерухомого майна (далі - інформація), номер інформаційної довідки 367562365 стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 5323288200:00:001:0040 площею 9,6925 га, встановлено, що ця земельна ділянка знаходиться у власності Миргородської міської ради (код ЄДРПОУ 21051131) з 01.10.2021 року, цільове призначення земельної ділянки не зазначено.

Відповідно до актуальної інформації про державну реєстрацію іншого речового права, наявне право оренди земельної ділянки, орендарем котрої є Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Славутич» (код ЄДРПОУ 13953262) на підставі договору оренди землі серія 13/58 від 26.01.2024 року строком на 7 років, а саме до 26.01.2031 року.

Відповідно до наявних відомостей в інформації Миргородською міською радою, як підставу внесення відомостей про земельну ділянку в реєстр зазначено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 року №1423-ІХ.

Водночас Державне підприємство «Xapкiвcька державна лісовпорядна експедиція» ВО «Укрдержліспроект» листом від 14.02.2024 року №149 у відповідь на запит щодо накладення меж земельної ділянки з кадастровим номером 5323288200:00:001:0040 на землі лісового фонду Комишнянського лісництва повідомила, що відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2017 зазначена земельна ділянка знаходиться в межах кварталу 196 Комишнянського лісництва філії «Миргородське лісове господарство» ДП «Ліси України», площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 5323288200:00:001:0040 з межами кварталу 196 Комишнянського лісництва філії «Миргородське лісове господарство» ДП «Ліси України» становить 9,6925 га з загальної площі ділянки 9,6925 га про що свідчить схема розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5323288200:00:001:0040 відносно земель лісогосподарського призначення філії «Миргородське лісове господарство» ДП «Ліси України».

Відповідно до плану лісонасаджень Комишнянського лісництва ДП «Миргородський лісгосп», лісовпорядкування 2007 року, зазначена земельна ділянка площею 9,6925 га знаходиться у кварталі 196 виділи 1 Комишнянського лісництва ДП «Миргородський лісгосп».

Згідно з проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Миргородський лісгосп» Комишнянське лісництво, таксаційний опис, поквартальні підсумки, 2008 року, по кварталу 196 виділи 1 Комишнянського лісництва ДП «Миргородський лісгосп», на земельній ділянці обліковується рілля.

У 2017 році проведено актуалізацію матеріалів лісовпорядкування.

Відповідно до плану лісонасаджень Комишнянського лісництва ДП «Миргородський лісгосп», лісовпорядкування 2017 року зазначена земельна ділянка площею 9,6925 га знаходиться у кварталі 196 виділи 1 Комишнянського лісництва ДП «Миргородський лісгосп».

Згідно з проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Миргородський лісгосп» Комишнянське лісництво, таксаційний опис, поквартальні підсумки розподілу земель лісогосподарського призначення за категоріями, 2018 року по кварталу 196 виділи 1 Комишнянського лісництва ДП «Миргородський лісгосп», на земельній ділянці обліковується кормове поле.

28.10.2022 року згідно з наказом Державного агентства лісових ресурсів України №917 «Про припинення державного підприємства «Миргородське лісове господарство» та затвердження складу Комісії з припинення» вирішено припинити державне підприємство «Миргородське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 00992697) шляхом реорганізації, а саме приєднання до ДП «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034).

Пунктом 8 зазначеного наказу, визначено, що ДП «Ліси України» є правонаступником майна, прав та обов`язків державного підприємства «Миргородське лісове господарство».

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 04.01.2023 року №19 затверджено передавальний акт державного підприємства «Миргородське лісове господарство», відповідно до якого все наявне в державного підприємства «Миргородське лісове господарство» майно, права та обов`язки були передані ДП «Ліси України».

Одночасно, наказом ДП «Ліси України» №204 від 04.01.2023 року майно, права та обов`язки, які передані за зазначеним передавальним актом, закріплені за філією «Миргородське лісове господарство» ДП «Ліси України» (ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 45123957).

ДП «Ліси України» є правонаступником майна, прав та обов`язків державного підприємства «Миргородське лісове господарство».

Отже, відповідно до матеріалів лісовпорядкування, починаючи з 2007 року, земельна ділянка площею 9,6925 га, квартал 196 виділ 1 Комишнянського лісництва Філії знаходиться у користуванні лісогосподарського підприємства. Станом на даний час це - ДП «Ліси України.

Статтею 92 Земельного кодексу України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Отже, за своєю правовою природою право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України. Однією з підстав є припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.

Разом з тим, приписи підпункту «в» частини 1 статті 141 Земельного кодексу України слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення підприємства допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

Тобто, наведені положення Земельного кодексу України потрібно застосовувати таким чином, що коли відбувається припинення особи без правонаступництва, то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою. У разі ж реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають.

Подібний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 27.01.2021 року у справі №906/706/19 та від 15.11.2021 року у справі № 906/620/19.

Отже, право постійного користування спірною земельною лісовою ділянкою перейшло у порядку правонаступництва до ДП «Ліси України».

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 14 Конституції України визначає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до частини 1 статті 55 Земельного кодексу України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (стаття 57 Земельного кодексу України, частина 1 статті 17 Лісового кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 84 Земельного кодексу України, право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 1 Лісового кодексу України визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Статтею 5 Лісового кодексу України унормовано, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відповідно до статті 7 Лісового кодексу України, ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (стаття 8 Лісового кодексу України).

Статтею 9 Земельного кодексу України визначається, що у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об`єктів комунальної власності в установленому законом порядку.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Пунктом 5 Розділу VІІІ «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, визначено, що до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.

Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

За змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР по лісовому господарству 11.12.1986 року, плани лісонасаджень відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Тому, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16, від 23.10.2019 року у справі №488/402/16-ц, постановах Верховного Суду від 30.01.2018 року у справі №707/2192/15-ц, від 13.06.2018 року у справі №278/1735/15-ц.

За таких обставин, землі лісового фонду, які за матеріалами лісовпорядкування знаходяться у постійному користуванні ДП «Ліси України» та належать до державної власності, поза волею власника та законного землекористувача вибули з його володіння та всупереч закону були зареєстровані за першим відповідачем - Миргородською міською радою на праві власності зі зміною цільового призначення.

Крім того, згідно зі статтею 42 Лісового кодексу України переведення лісових земель до іншої категорії проводиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства, республіки Крим, областей, міста Києва і Севастополя.

Разом з тим, основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 35 Лісового кодексу України полягає в здійсненні системи заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (стаття 164 Земельного кодексу України).

Погодження на вилучення вказаних земель лісогосподарського призначення постійним лісокористувачем не надавалось, та відповідні рішення органів державної влади про зміну цільового призначення земель лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб не приймались.

Отже, Миргородська міська рада, порушуючи статтю 20 Земельного кодексу України, зареєструвала право власності на землі лісогосподарського призначення площею 9,6925 га.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру, документи подані для державної реєстрації зазначено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», серія та номер: 1423-ІХ, виданий 28.04.2021 року.

Пунктом 58 зазначеного закону доповнено розділ Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України пункт 24 в якому передбачено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

Зазначене свідчить про незаконність реєстрації земельної ділянки за першим відповідачем - Миргородською міською радою.

Відповідно до ч.2 ст.158 Земельного кодексу України, виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Водночас, за приписами пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому під пунктом а пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми, способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. Разом з цим, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Аналогічні правові висновки наведені у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 року у справі №911/1968/20, де Верховний Суд зазначив, що відповідно до положень частини 3 статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, Законом передбачено можливість скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що є підставою для припинення відповідного речового права.

Наведене є ефективним способом захисту порушеного права, оскільки державна реєстрація права є моментом виникнення права на земельну ділянку згідно зі Земельним кодексом України.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно задовольнив позов в частині вимоги про скасування у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5323288200:00:001:0040 з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо зазначеної земельної ділянки.

Доводи про неефективний спосіб захисту наразі є спростованими.

Щодо витребування земельної ділянки, слід зазначити наступне.

Статтею 41 Конституції України та статтею 319 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16, вирішуючи питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, зазначила, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 Цивільного кодексу України є ефективним способом захисту права власності.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, відповідно до закону (частини 1, 2 статті 84 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельні ділянки лісового фонду, за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом (стаття 57 Земельного кодексу України).

Порядок вилучення земельних ділянок визначений статтею 149 Земельного кодексу України, згідно з якою земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України).

Зважаючи на викладене, спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, та незаконно вилучена у постійного лісокористувача.

Крім того, відповідно до усталеної практики розгляду справ в аналогічних правовідносинах, набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою.

Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам).

Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Подібні за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256 цс 18, пункти 95-98), від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14- 208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 року у справі №916/1608/18 (провадження №12-135гс19, пункт 80), від 30.06.2020 року у справі №19/028-10/13 (провадження №12-158гс19, пункт 10.29), від 22.06.2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20, пункти 63, 74) та інших.

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21.08.2019 року у справі №911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 (провадження №12-148гс19, пункт 34), від 22.06.2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20, пункт 74).

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункт 86). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі №911/3681/17 (провадження №12-97гс19, пункт 39), від 11.02.2020 року у справі №922/614/19 (провадження №12-157гс19).

Таким чином, під час розгляду справи за позовною вимогою про застосування належного способу захисту відмова в позові з тих мотивів, що державний акт, рішення про державну реєстрацію, відомості чи запис про державну реєстрацію права на майно не визнані недійсними, або що вони не оскаржені, відповідні позовні вимоги не пред`явлені, не допускається.

За таких обставин та з огляду на зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду, для витребування спірної земельної ділянки оспорювання рішень органів місцевого самоврядування і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник також має право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Правовий аналіз положень зазначеної статті Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до не власника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Отже, у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 23.05.2018 року у справі №910/73/17).

Отже, здійснення Миргородською міською радою права власності, зокрема розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі держави, що відповідно до статей 387, 388 Цивільного кодексу України дає підстави для витребування державою її майна від добросовісного набувача.

Такі висновки підтверджуються правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 05.10.2016 року у справі №916/2129/15, від 23.11.2016 року у справі №916/2144/15, від 25.01.2017 року у справі №916/2131/15, від 15.03.2017 року у справі №916/2130/15.

Щодо посилань на не надання позивачем допустимих доказів на підтвердження виникнення у нього права постійного користування на спірну земельну ділянку, зокрема державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, слід вказати таке.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, який було викладено у постановах від 13.11.2019 року у справі №361/6826/16 та від 06.07.2022 року у справі №372/1688/17, відомості щодо розташування земель лісового фонду, надані ВО «Укрдержліспроект», як єдиним на території України суб`єктом, що виконує лісовпорядні роботи, є належними, оскільки об`єднання володіє інформацією про лісовпорядкування.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду України, що викладені у постановах від 24.12.2014 року у справі №6-212цс14 та від 27.01.2015 року у справі №21-570а14, саме планово-картографічні матеріали є належними правовстановлюючими документами на право постійного користування і являється основою для організації ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів постійними лісокористувачами.

Вказані висновки також викладено у постанові Верховного Суду від 12.07.2022 року у справі №911/3685/17.

Ураховуючи викладене, право постійного користування позивачем земельною ділянкою підтверджується відповідними планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, а не державним актом.

Щодо посилань апелянта на порушення обрахунку та сплати судового збору у даній справі, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 24.06.2022 року №376 «Про затвердження усереднених показників нормативної грошової оцінки земель», усереднені показники нормативної грошової оцінки земель на одиницю площі для земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земель оздоровчого призначення, земель історико-культурного призначення, земель лісогосподарського призначення та земель водного фонду (зі змінами, в чинній редакції) усереднений показник нормативної грошової оцінки земель лісогосподарського призначення становить 6574,00 грн за гектар.

При цьому, пунктом 2 наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України встановлено, що усереднені показники нормативної грошової оцінки земель на одиницю площі застосовуються у період дії правового режиму воєнного стану.

Таким чином, в частині майнових вимог позивача за подання позовної вимоги щодо земельних ділянок лісогосподарського призначення сумарною площею 9,6925 га. (розмір вимоги 63718,50), судовий збір дорівнює 3028,00 грн.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що позивачем при зверненні з позовною заявою сплачено судовий збір за двома вимогами (однією майновою та однією немайновою) у належному порядку та розмірі.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. 73 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження своєї позиції по справі.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга Cільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване на рішення Господарського суду Полтавської області від 13.06.2024 року у справі №917/532/24, яке відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, має бути залишене без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Cільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 13.06.2024 року у справі №917/532/24 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 30.09.2024 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя О.І. Склярук