Рішення

від 19.09.2024 по справі 904/2062/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2024м. ДніпроСправа № 904/2062/24

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,

представників учасників справи:

позивача: Рильцова Є.Ю.,

відповідача: Патика А.В., Шинкаренко А.С., Погрібна О.А.,

третьої особи-1: не з`явилися,

третьої особи-2: Артемов А.О.,

дослідивши матеріали справи №904/2062/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "ЧЕРВОНІ ВІТРИЛА"

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ"

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА АКЦІОНЕРНИЙ БАНК "УКРГАЗБАНК"

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою, сформованою в системі «Електронний суд» до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Червоні вітрила" (далі - відповідач) про стягнення 324.389,69 грн основної заборгованості, 80.430,87 грн пені, 13.777,71 грн трьох процентів річних та 25.444,69 грн інфляційних втрат.

Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/2062/24 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.05.2024.

Ухвалою від 14.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).

Через відділ документального забезпечення 31.05.2024 від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи в судовому засіданні для детального вивчення всіх обставин справи та формування адекватної практики, оскільки аналогічні спори є масовими.

Ухвалою від 31.05.2024 суд вирішив перейти від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, розгляд почати спочатку, засідання для розгляду справи по суті замінити підготовчим засіданням, учасників процесу повідомити, що підготовче засідання відбудеться 10.07.2024.

Через відділ документального забезпечення від відповідача надійшов відзив, у якому відповідач просить суд до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача залучити ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ" та ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО АКЦІОНЕРНИЙ БАНК "УКРГАЗБАНК", а позовні вимоги залишити без задоволення.

Через відділ документального забезпечення від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач просить суд продовжити строк для надання відповіді на відзив, а позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою від 10.07.2024 до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача залучено ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ" (далі третя особа-1) та ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО АКЦІОНЕРНИЙ БАНК "УКРГАЗБАНК" (далі третя особа-2), строк підготовчого провадження продовжено, підготовче засідання відкладено до 07.08.2024.

Через відділ документального забезпечення від третьої особи-1 надійшли письмові пояснення, у яких третя особа-1 просить здійснити розгляд справи з урахуванням даних пояснень та без участі представника третьої особи-1.

Через відділ документального забезпечення від третьої особи-2 надійшли письмові пояснення.

Ухвалою від 07.08.2024 підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті на 05.09.2024.

У судовому засіданні 05.09.2024 протокольною ухвалою було оголошено перерву у судовому розгляді до 19.09.2024.

В судовому засіданні 19.09.2024 представник позивача підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні, представники відповідача не погодилися з позицією позивача та вважають позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають.

Представник третьої особи явку-2 просив суд прийняти рішення у відповідності до закону. Третя особа-1 у наданих суду письмових поясненнях (вх. від 05.09.2024) просила суд здійснити розгляд справи без участі свого представника.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Позивач стверджує, що відповідача включено до портфеля постачальника «останньої надії», яким є позивач.

У період з 01.09.2022 до 30.09.2022 позивач поставив відповідачу природний газ, який останній не оплатив, що і стало підставою звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач вважає, що підпадає під визначення «виробник теплової енергії» та «побутовий споживач».

Відповідач наголошує, що природний газ закуповується для потреб мешканців будинку, в якому і створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (тобто відповідач).

Крім цього, відповідач не погоджується з нарахуванням пені посилаючись на дію Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 за №64/2022, п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та постанову Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 за №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану».

Доводи позивача щодо відзиву відповідача на позовну заяву

Позивач наголошує, що відповідач автоматично був включений у портфель постачальника «останньої надії» у період з 01.09.2022 до 30.09.2022, оскільки у відповідача був відсутній діючий договір постачання природного газу.

Також позивач зауважив, що типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не передбачає надання комунальної послуги, а посилання відповідача на приписи норм постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 за №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг у період воєнного стану» є недоцільними, оскільки дія вказаної постанови стосується лише населення в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, а тому не може бути застосована до спірних взаємовідносин.

Позивач не погоджується з позицією відповідача в частині наявності у спірний період договірних відносин відповідача з третьою особою-1 з огляду на те, що до справи не долучено жодного доказу про включення відповідача до реєстру споживачів третьої особи-1.

Стислий виклад позиції третьої особи-1

Третя особа-1 зауважила, що оскільки відповідач надав підписаний договір про договірне списання 04.10.2022, включення відповідача до реєстру постачальника третьої особи-1 на інформаційній платформі оператора ГТС відбулося у жовтні 2022 року (а не у вересні 2022 року), що підтверджується інформацією з платформи оператора ГТС.

Стислий виклад позиції третьої особи-2

Третя особа-2 повідомила, що договір банківського рахунку №2022/ЄР/414-001521 від 29.09.2022 з відповідачем був укладений одночасно з отриманням від відповідача всіх необхідних документів, а договір про договірне списання був укладений з відповідачем 04.10.2022.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладення договору; поставки природного газу; настання строку оплати отриманого товару; фактичної оплати товару; наявності/відсутності заборгованості; правомірності нарахування пені, процентів річних та інфляційних втрат.

Суд встановив, що відповідача включено до реєстру споживачів постачальника «останньої надії», що підтверджується листом оператора ГТС з інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом, інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» від оператора ГРМ (форма № 10), відомостями з інформаційної платформи оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-кодом (надається у вигляді принтскрину з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі оператора ГТС).

Шляхом публічної оферти постачальника "останньої надії" та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника між сторонами був укладений типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії».

Факт поставки природного газу у вересні 2022 року підтверджується актом №12614 від 30.09.2022 приймання-передачі природного газу на загальну суму 324.389,69 грн.

З метою оплати природного газу позивач виставив відповідачу рахунок на оплату (природний газ) №26045 від 10.10.2022 на загальну суму 324.389,69 грн.

Оскільки відповідач не оплатив заборгованість за природний газ виставлену позивачем, останній звернувся до суду з даною позовною заявою.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом позову позивач визначив 324.389,69 грн основної заборгованості, 80.430,87 грн пені, 13.777,71 грн трьох процентів річних та 25.444,69 грн інфляційних втрат.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Господарське зобов`язання виникає, зокрема із господарського договору (ст.174 ГК України).

Частиною першою ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 за №917-р позивача обрано постачальником «останньої надії» строком на три роки.

У зв`язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (далі - оператори ГРМ) об`єми природного газу, спожитого відповідачем з 01.09.2022 автоматично включено до портфеля постачальника "останньої надії" - позивача, і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об`ємів, поставлених позивачем.

Факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та віднесення газу спожитого відповідачем до портфеля постачальника «останньої надії» з наведених вище підстав підтверджується листом оператора ГТС з інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом, інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» від оператора ГРМ (форма № 10), відомостями з інформаційної платформи оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-кодом (надається у вигляді принтскрину з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі оператора ГТС).

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) №2496 від 30.09.2015 (далі - Правила), договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 ЦК України шляхом публічної оферти постачальника "останньої надії" та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" не потребує двостороннього підписання.

Договір постачання між постачальником останньої надії і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" (далі - договір) затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2501.

Відповідно до п. 2.1 договору постачальник зобов`язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.

Згідно з п. 11.1 договору, договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником. Розірвання (припинення дії) цього договору не звільняє споживача від обов`язку сплатити заборгованість постачальнику за цим договором.

Як встановив суд, спірні відносини виникли, у зв`язку із невиконанням відповідачем умов типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», який є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу споживачу постачальником «останньої надії» і строки внесення оплати за отриманий природний газ.

За змістом та правовою природою укладений між сторонами у даній справі договір є договором енергопостачання і підпадає під регулювання ст. ст. 655-697, 712, 714 ЦК України, ст. ст. 264-271 ГК України, Закону України "Про ринок природного газу", Кодексу газотранспортних систем, Кодексу газорозподільних систем, Правил постачання природного газу та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

За договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим нормативно-правовим актом (ч. ч. 1, 3 ст. 275 ГК України).

Поставка природного газу позивачем відповідачу підтверджується актом №12614 від 30.09.2022 приймання-передачі природного газу відповідно до якого позивач поставив відповідачу природний газ у вересні 2022 року загальним обсягом 3,00632 тис. м. куб. на загальну суму 324.389,69 грн.

Основним питанням для правильного вирішення спору по суті є визначення статусу відповідача як споживача природного газу.

Відповідач наголосив (арк. 57, том 1), що не має власного споживання природного газу, а лише сприяє отриманню співвласниками багатоквартирного будинку комунальних послуг.

Так, відповідач закуповує природний газ для дахової котельні, яка перебуває у спільній сумісній власності співвласників об`єднання. Вказана дахова котельня виробляє як теплову енергію для опалення квартир співвласників, так і для підігріву води для побутових потреб співвласників. В обґрунтування позиції про те, що відповідач є побутовим споживачем, останній посилається на постанову Верховного Суду від 13.02.2024 у справі №922/1717/23.

Позивач не погодився з позицією відповідача про віднесення його (відповідача) до категорії побутових споживачів природного газу, оскільки реєстрація відповідача на інформаційній платформі містить відомості, що відповідача віднесено до категорії споживачів, що не є побутовими.

Вивчаючи наявні у справі докази суд проаналізував інформацію про споживача (відповідача) в інформаційній платформі і дійшов таких висновків.

Згідно з п. 2 гл. 4 розділу ІV Кодексу ГТС інформація про споживачів в інформаційній платформі має містити, зокрема, належність споживача до категорії побутових (п. п. 13); належність споживача до категорії виробників теплової енергії (п. п. 14).

У відзиві (арк. 57, том 1) відповідач доходить висновку, що об`єднання співвласників багатоквартирного будинку в частині споживання природного газу на побутові потреби по аналогії закону підпадає під визначення «виробник теплової енергії» та «побутовий споживач», оскільки отриманий від позивача природний газ потрібен для його подальшого використання з метою виробництва теплової енергії (опалення та гаряче водопостачання). ОСББ має власну дахову котельню.

Суд встановив, що у відповідно до положень п. 2 гл. 5 розділу ІV Кодексу ГТС оператори газорозподільних систем, оператори газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб зобов`язані надати постачальнику «останньої надії» через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором. Інформація скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператора газорозподільної системи/оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та повинна містити:

ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача;

прізвище, ім`я, по батькові (для побутових споживачів);

назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими);

поштову адресу об`єкта споживача.

Для здійснення діяльності постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі забезпечується функціонування окремого Реєстру споживачів постачальника «останньої надії».

Так, до матеріалів справи №904/2062/24 долучено повідомлення про споживачів і, зокрема відповідача, у зоні ліцензійної діяльності оператора ГРМ, які були у попередній газовій добі зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», дата подання 01.08.2022 (арк. 19, арк. 19 зворот, том 1).

Варто відзначити, що форма №10 оператора газотранспортної системи містить графу: «належність споживача до категорії побутових», яка, згідно із приміткою, має заповнюватися таким чином: відповідна клітинка стовпчика заповнюється цифрою « 1» для споживача, що не є побутовим, а якщо споживач є побутовим, відповідна клітинка заповнюється цифрою « 2».

Суд встановив, що графа: «належність споживача до категорії побутових» заповнена цифрою « 1», а отже відповідач у реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» зареєстрований в статусі споживача, що не є побутовим.

Крім того, на те, що відповідач визнаний споживачем, що не є побутовим вказує і те, що в даному реєстрі міститься назва юридичної особи відповідача та його код ЄДРПОУ.

Суд ознайомився з практикою Верховного Суду, на яку посилається відповідач стверджуючи, що, за аналогією закону, він є побутовим споживачем та виробником теплової енергії, а саме постановами Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №916/3837/21 та від 13.02.2024 у справі №922/1717/23, і дійшов висновку, що вказана відповідачем судова практика є релевантною до спірних правовідносин незважаючи на те, що за умовами вказаних справ об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку постачалася електрична енергія (а не природний газ), яка в подальшому споживалася мешканцями будинку і суд у наведених відповідачем справах дійшов висновку, що ОСББ в частині споживання електричної енергії на побутові потреби по аналогії закону підпадає під визначення "колективний побутовий споживач" електроенергії, у випадку, коли ці організації об`єднують мешканців у багатоквартирних будинках та діють в їхніх інтересах для забезпечення комфортних умов проживання у будинку.

З огляду на судову практику та фактичні обставини справи суд доходить висновку про некоректність внесених щодо відповідача даних в реєстр споживачів «останньої надії» і його (відповідача) фактичне віднесення до категорії споживачів, які є побутовими.

За приписами ч. 6 ст. 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

За визначенням, зазначеним у ст. 1 Закону України "Про теплопостачання", виробництво теплової енергії - це господарська діяльність, пов`язана з перетворенням енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі альтернативних джерел енергії, на теплову енергію за допомогою технічних засобів з метою її продажу на підставі договору.

Нормативно-правовим актом, який визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання, є Господарський кодекс України.

Стаття 55 ГК України відносить до суб`єктів господарювання осіб, які здійснюють господарську діяльність.

Під господарською діяльністю за визначенням, передбаченим у ст. 3 ГК України, розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. При цьому зазначається, що діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку".

За приписами ст. 4 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання. Об`єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками.

Приписами ч. 1 ст. 22 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" встановлено, що для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення, вивезення побутових відходів, об`єднання за рішенням загальних зборів має право: задовольняти зазначені потреби самостійно шляхом самозабезпечення; визначати управителя, виконавців окремих житлово-комунальних послуг, з якими усі співвласники укладають відповідні договори; виступати колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 22 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" питання самостійного забезпечення об`єднанням експлуатації та утримання багатоквартирного будинку та користування спільним майном у такому будинку регулюються Господарським кодексом України в частині господарчого забезпечення діяльності негосподарюючих суб`єктів. Самостійне забезпечення об`єднанням утримання і експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у багатоквартирному будинку може здійснюватися безпосередньо співвласниками, а також шляхом залучення об`єднанням фізичних та юридичних осіб на підставі укладених договорів.

Господарський суд доходить висновку, що діяльність об`єднання співвласників багатоквартирного будинку спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов його функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, а відтак така діяльність є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючого суб`єкта, а не господарською діяльністю у розумінні норм ГК України.

Подібний правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 29.09.2021 у справі №910/15687/20, від 02.05.2018 у справі №910/11650/17 та у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі №916/2197/13.

Вивчивши фактичні обставини справи суд встановив, що теплова енергія, яка отримується в результаті перетворення даховою котельнею (яка є спільною сумісною власністю співвласників багатоквартирного будинку у якому створено об`єднання відповідача) природного газу призначена не для реалізації, а виключно для забезпечення потреб мешканців багатоквартирних будинків в опаленні житлових приміщень та гарячій воді. Тобто, ОСББ відповідача фактично задовольняє зазначені потреби побутових споживачів самостійно шляхом самозабезпечення і у відносинах з позивачем (постачальником "останньої надії") виступає колективним споживачем природного газу для потреб та в інтересах співвласників багатоквартирного будинку.

Аналіз зазначених норм чинного законодавства та встановлені у справі обставини свідчать, що за метою придбання природного газу та характером діяльності відповідач прирівнюється до побутового споживача, визначення якого наведено у п. 23 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу", а саме, побутовий споживач - це фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність.

Відповідно до п. 4.2 типового договору об`єм (обсяг) постачання природного газу споживачу за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ/оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи і надані споживачу оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

Так, у спірний період (з 01.09.2022 до 30.09.2022) за даними оператора ГРМ/оператора ГТС (для прямих споживачів) позивачем відповідачу було передано природний газ обсягом 3,00632 тис. м. куб., що підтверджується актом №12614 від 30.09.2022 (арк. 21, том 1).

Пунктом 4.1 типового договору визначено, що постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання. Нова ціна є обов`язковою для сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення постачальником на власному сайті.

Позивач, заявляючи позовні вимоги, відніс відповідача до категорії споживачів, які не є побутовими, і застосував до відповідача ціну на природний газ для споживачів, які не є побутовими.

Суд, проаналізувавши мету закупівлі природного газу відповідачем та його подальше перетворення на теплову енергію виключно для забезпечення потреб співвласників багатоквартирного будинку, в якому створено відповідача, визнав підставною позицію останнього щодо віднесення його до категорії споживачів, які є побутовими.

Отже, природний газ поставлений позивачем відповідачу у період з 01.09.2022 до 30.09.2022 загальним обсягом 3,00632 тис. м. куб. має бути оплачений відповідачем за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті (як то передбачено п. 4.1 типового договору).

Суд встановив, що на офіційній сторінці позивача в мережі інтернет - https://gas.ua/uk/home наявна інформація щодо ціни природного газу у вересні 2022 року. Так, у період з 01.09.2022 до 30.09.2022 для населення діяв річний тарифний план «Фіксований» у розмірі 7,96 грн за 1 м. куб природного газу.

З огляду на позицію суду наявні підстави для здійснення власного розрахунку спожитого відповідачем природного газу у спірний період. Так, здійснивши власний перерахунок природного газу поставленого позивачем відповідачу у період з 01.09.2022 до 30.09.2022, суд встановив, що вартість поставленого позивачем відповідачу природного газу складає 23.930,31 грн (3,00632 тис. м. куб х 7,96 грн). Також суд встановив, що у вартість природного газу входить вартість послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з ГТС (тариф) нарахована за вересень 2022 року у розмірі 447,91 грн.

Відповідно до п. 4.4 типового договору споживач зобов`язаний оплатити рахунок до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

Як вбачається з наявних у справі доказів позивач виставив відповідачу рахунок на оплату природного газу 10.10.2022, що свідчить про обов`язок відповідача здійснити оплату природного газу в строк до 31.10.2022.

Оскільки докази здійснення оплати відповідачем природного газу отриманого від позивача відсутні, позовні вимоги стягненню основної заборгованості підлягають задоволенню у загальному розмірі 24.378,22 грн (23.930,31 грн (вартість природного газу) + 447,91 грн (вартість послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з ГТС).

Суд відзначає, що згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. ч. 4, 6 ст. 231 ГК у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 4.5 Типового договору (на підставі якого позивач нарахував пеню) у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

При цьому, договором не передбачено іншого строку нарахування пені, ніж встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України, або ж можливості нараховувати пеню за весь період прострочення.

Однак, як встановлено судом вище, відповідач у даному випадку є побутовим споживачем, а тому підстави для нарахування пені саме на підставі п. 4.5 Типового договору відсутні.

Окремо суд відзначає, що позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню за загальний період прострочення з 01.11.2022 до 31.03.2024 на загальну суму 80.430,87 грн.

Відповідач заперечує проти вимог про стягнення пені посилаючись на дію Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 за №64/2022, п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та постанову Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 за №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану».

Оцінивши позиції сторін щодо питання нарахування пені суд дійшов таких висновків.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та управління побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Отже, Закон України «Про житлово-комунальні послуги» відносить послуги з постачання та розподілу природного газу до комунальних послуг, але, лише у тому разі, якщо постачання природного газу здійснюється споживачами у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Такого ж висновку дійшов Центральний апеляційний господарський суд у постанові від 29.07.2024 у справі №904/4453/23.

Господарський суд встановив, що послуги, які надані відповідачу з газопостачання, у даному випадку є комунальними послугами, а тому їх регулювання підпадає під норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Такого ж висновку дійшов Північний апеляційний господарський суд у постанові від 09.02.2023 у справі №916/4058/21.

Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Разом з цим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-IX від 30.03.2020 було доповнено Розділ IX Прикінцеві положення ГК України п. 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Так, Всесвітня організація охорони здоров`я (ВООЗ) 11.03.2020 оголосила пандемію коронавірусу. Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 на усій території України установлено карантин з 12.03.2020, який скасовано 30.06.2023.

Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» внесено зміни до Прикінцевих положень Закону України «Про запобігання корупції» та зазначено, що на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Беручи до уваги, що позивач надав відповідачу житлово-комунальні послуги, відповідно заборонено нарахування неустойки (штрафу та пені) з початку карантину по 30.07.2023 (тридцять днів після скасування карантину).

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення пені по 30.07.2023 задоволенню не підлягають.

З урахуванням приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», нарахування пені у спірних правовідносинах підлягає з 31.07.2023.

Суд встановив, що строки, визначені статтею 232 ГК України були саме продовжені на строк дії такого карантину (а не зупинені).

Також суд відзначає, що можливий строк нарахування штрафних санкцій (6 місяців згідно ч. 6 ст. 232 ГК України) продовжився на період дії карантину, і на цей же період нарахування штрафних санкцій було заборонено.

При цьому продовжений строк закінчився із завершенням карантину, а тому нарахування штрафних санкцій за межами цього строку є неправомірним. Це стосується як пені, так і штрафу, що хоча і нараховується одномоментно, але також має строк свого можливого нарахування.

Аналогічна правова позиція щодо відсутності підстав для стягнення пені викладена у постановах Центрального апеляційного господарського суду від 30.11.2023 у справі №904/3296/23 та від 07.08.2024 у справі №904/6487/23.

Таким чином позивач помилково нараховував пеню за загальний період з 01.11.2022 до 31.03.2024 на загальну суму 80.430,87 грн.

Щодо посилань на приписи постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» суд зазначає таке.

Відповідно до абз. 1, 2 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022 «Деякі питання сплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», які викладені у новій редакції згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 №1405 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг», яка підлягає застосуванню з 24.02.2022, до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється:

нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих російською федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15.05.2015 №285);

припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих російською федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15.05.2015 №285).

Тобто, дія зазначеної постанови Кабінету Міністрів України стосується лише населення в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, та юридичних осіб - власників або користувачів житлового та/або нежитлового приміщення, будинку, в яких розміщуються та є кінцевими споживачами комунальних послуг внутрішньо переміщені особи, за умови, коли такі юридичні особи не мають права на отримання компенсації за спожиті комунальні послуги під час розміщення внутрішньо переміщених осіб у будівлях (приміщеннях) об`єктів державної, комунальної та приватної власності у період воєнного стану, і саме в такій редакції підлягає застосуванню з 24.02.2022, що передбачено пунктом 2 цієї постанови.

Аналогічна за змістом позиція викладена у постановах Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2024 у справі №910/5752/23 та від 15.04.2024 у справі №910/8806/23.

Оскільки місцезнаходження відповідача є місто Дніпро, яке не включене до переліку територій, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 (із відповідними змінами та доповненнями), то підстави для застосування приписів постанови №206 у спірних правовідносинах відсутні.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував до стягнення з відповідача проценти річні та інфляційні втрати за період прострочення з 01.11.2022 до 31.03.2024 включно на загальні суми 13.777,71 грн та 25.444,69 грн відповідно.

Відповідач просив суд позов залишити без задоволення, проте ґрунтовних заперечень проти стягнення процентів річних та інфляційних втрат суду не надав.

Однак, відповідач вказав на необхідність застосування до спірних правовідносин положень п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України згідно із якими у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до ст. 1057 ЦК України договором, виконання якого пов`язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом. До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054-1056 цього Кодексу, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов`язання, і не суперечить суті такого зобов`язання.

Отже договором на покупця може покладатися обов`язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. При цьому договір купівлі-продажу (поставки), який містить обов`язок продавця щодо попередньої оплати, є різновидом комерційного кредиту, що передбачений статтею 1057 Цивільного кодексу України. У даному випадку покупець здійснює кредитування продавця, а попередня оплата фактично є сумою кредиту (позики). Такий висновок наведено в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №910/14180/18.

Аналізуючи спірні правовідносини, типовий договір та фактичні обставини справи суд доходить висновку, що правовідносини сторін не включали в себе майнові елементи договорів комерційного, товарного кредитів, а тому підстави застосовувати до спірних правовідносин положення п. 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України відсутні.

Оскільки суд дійшов висновку, що позивач поставив відповідачу природний газ як споживачу, який є побутовим і відповідно за ціною (яка діяла у період з 01.09.2022 до 30.09.2022), оприлюдненою постачальником на своєму сайті, наявні підстави привести розрахунок позивача у відповідність до здійснених судом висновків.

Так, суд здійснив власний перерахунок процентів річних та інфляційних втрат і дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягають проценти річні у розмірі 1.035,42 грн, а інфляційні втрати у розмірі 1.912,19 грн.

Оцінка аргументів учасників справи

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належних доказів на підтвердження своїх доводів, викладених у позовній заяві, в частині віднесення відповідача до споживачів, які не є побутовими позивач суду не надав.

Водночас, належних доказів на підтвердження у повному обсязі своїх доводів, викладених у відзиві, відповідач суду також не надав.

Дійсно, суд погодився з позицією відповідача про віднесення його до категорії споживачів, які є побутовими.

Проте, належних доказів укладення договору постачання природного газу з третьою особою-1 з 01.09.2022 відповідач суду не надав.

Як вказує третя особа-1 і не спростовує відповідач укладанню договорів постачання природного газу, відповідно до положення про ПСО, має передувати, зокрема укладання договорів про договірне списання, що передбачено умовами укладених з третьою особою-1 договорами постачання природного газу.

Третя особа-1 повідомила суд, що отримав від відповідача підписаний договір про договірне списання 04.10.2022, а тому включення відповідача до реєстру постачальника третьої особи-1 відбулося у жовтні 2022 року (а не у вересні 2022 року спірний період).

Третя особа-2 у наданих суду письмових поясненнях повідомила, що договір банківського рахунку з відповідачем був укладений 29.09.2022, одночасно з отриманням від відповідача всіх необхідних документів. Варто зауважити, що вказані твердження третьої особи-2 відповідач не спростував, а третя особа-2 долучила до справи отримані від відповідача документи на яких міститься штамп з відміткою про отримання вхідної кореспонденції 29.09.2022.

Третя особа-2 до справи долучила і договір про договірне списання №414/03-4393132-ПСО(ТКЕ) від 04.10.2022, що вказує на те, що у вересні 2022 року відповідач не мав з третьою особою-1 договірних відносин на поставку природного газу.

Долучене відповідачем до матеріалів справи платіжне доручення №1 від 21.10.2022 на суму 23.310,68 грн (арк. 87, том 1) не спростовує висновків суду з огляду на таке:

по-перше, отримувачем грошових коштів відповідача вказано третю особу-1 (а не позивача), а доказів діючого у вересні 2022 року договору постачання природного газу укладеного з третьою особою-1 матеріали справи не містять. Не містять матеріали справи і доказів поставки природного газу відповідачу третьою особою-1;

по-друге, у призначені платежу вказаного платіжного доручення зазначено: «сплата за спожитий природний газ у вересні 2022 року за договором №8188-ПСО-3 від 01.09.2022», а до справи відповідач долучає договір №8188-ПСО-4 від 01.09.2022 постачання природного газу, доказів виконання якого матеріали справи не містять.

Варто відзначити, що відповідач фактично визнає, що у вересні 2022 року отримав природний газ і, навіть його оплатив (арк. 44, том 1).

Проте, суд встановив, що відповідач отримав природний газ від позивача і мав оплатити отриманий від позивача природний газ постачальнику (яким у вересні 2022 року для відповідача був саме позивач, а не третя особа-1).

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежновід характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

У справі, що розглядається, суд, дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підлягають задоволенню частково, з урахуванням того, що відповідач відноситься до категорії споживачів, які є побутовими.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 409,89 грн.

Керуючись ст. ст. 73-79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОБ`ЄДНАННЯ СПІВВЛАСНИКІВ БАГАТОКВАРТИРНОГО БУДИНКУ «ЧЕРВОНІ ВІТРИЛА» (49018, Україна, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Гідропаркова, будинок, 13; код ЄДРПОУ 43931232) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (04116, місто Київ, ВУЛИЦЯ ШОЛУДЕНКА, будинок 1; ідентифікаційний код 40121452) 24.378,22 грн (двадцять чотири тисячі триста сімдесят вісім грн 22 к.) основної заборгованості, 1.035,42 грн (одну тисячу тридцять п`ять грн 42 к.) трьох процентів річних, 1.912,19 грн (одну тисячу дев`ятсот дванадцять грн 19 к.) інфляційних втрат, 409,89 грн (чотириста дев`ять грн 89 к.) судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог (про стягнення 300.011,47 грн основної заборгованості, 80.430,87 грн пені, 12.742,29 грн процентів річних та 23.532,50 грн інфляційних втрат) відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 30.09.2024.

Суддя С.А. Дупляк