Рішення

від 26.09.2024 по справі 907/471/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2024 р. м. УжгородСправа № 907/471/24

Господарський суд Закарпатської області у складі судді Пригуза П.Д, розглянувши справу у порядку загального позовного провадження,

за позовом Заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури, код ЄДРПОУ - 02909967, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, буд. 2А,

в інтересах держави в особі позивача Фонду державного майна України, код ЄДРПОУ - 00032945, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9,

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні позивача - "Агропромислово - торгове підприємство "Бобовище" (89632, Закарпатська область, Мукачівський район, с. Бобовище, вул. Леніна, 103, код ЄДРПОУ 00413895)

до відповідача - 1 Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, код ЄДРПОУ - 39766716, 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, пл. Народна, 4,

до відповідача - 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧИЙ ЦЕНТР "ІН ВІТРО ГАРДЕН", код ЄДРПОУ - 42398080, 88000, Закарпатська обл., Ужгородський р-н, місто Ужгород, вул. ранка Івана, будинок 1в, кімната 7,

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідачів - Івановецька сільська рада (89622, Закарпатська область, Мукачівський район, с. Іванівці, вул. Миру, 15, код ЄДРПОУ 04350487)

про визнання недійсним наказу, договору оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди землі,

Секретар судового засідання - Шоляк О.В.

Учасники справи, які з`явились в судове засідання:

від прокуратури - Ярош Р.І. прокурор відділу представництва Закарпатської обласної прокуратури,

в с т а н о в и в:

Заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, код ЄДРПОУ - 00032945, до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, код ЄДРПОУ - 39766716 та Товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧИЙ ЦЕНТР "ІН ВІТРО ГАРДЕН", код ЄДРПОУ - 42398080, з позовними вимогами визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 24.10.2018 №1888-СГ "Про проведення земельних торгів у формі аукціону" в частині, що стосується земельної ділянки з кадастровим номером 2122785200:04:000:0010 та визнання недійсним договору оренди землі від 04.12.2018 №110/57-18-ДО, який укладений між ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області та ТОВ "НАУКОВО-ВИРОБНИЧИЙ ЦЕНТР "ІН ВІТРО ГАРДЕН" згідно з яким вказаному товариству передано в оренду земельну ділянку під кадастровим номером 2122785200:04:000:0010 площею 11.8933 га, вартістю 55152.4 тис. грн., а також скасування державної реєстрації права оренди ТОВ "НАУКОВО-ВИРОБНИЧИЙ ЦЕНТР "ІН ВІТРО ГАРДЕН" земельної ділянки за кадастровим номером 2122785200:04:000:0010, яке зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно виконавчим комітетом Ужгородської міської ради 10.12.2018 (номер запису про інше речове право 29339385).

Описова частина рішення.

Ухвалою суду від 29.05.2024 в межах даної справи прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 27 червня 2024 року. Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи. Залучено до участі в справі "Агропромислово - торгове підприємство "Бобовище" (89632, Закарпатська область, Мукачівський район, с. Бобовище, вул. Леніна, 103, код ЄДРПОУ 00413895) як третю особу на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Залучено до участі в справі Івановецьку сільську раду (89622, Закарпатська область, Мукачівський район, с. Іванівці, вул. Миру, 15, код ЄДРПОУ 04350487) як третю особу на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

На адресу суду 21.06.2024 надійшли від Фонду державного майна України пояснення щодо позову (вх. №02.3.1-02/5049/24 від 21.06.2024 року), в яких позивач просить позовну заяву Заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури задовольнити в повному обсязі.

Надалі, 21.06.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області (вх. №02.3.1-02/5059/24 від 24.06.2024 року), в якому відповідач 1 просить у задоволенні позову Закарпатської обласної прокуратури відмовити повністю.

Ухвалою суду від 02.07.2024 заяву про поновлення строку на подання відзиву, яка надійшла від відповідача - 1 у справі - задоволено повністю. Поновлено відповідачу - 1 ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 02.07.2024 призначено підготовче судове засідання у справі на 07 серпня 2024, яке не відбулось. Відтак, суд своєю ухвалою призначив підготовче засідання у справі на 10.09.2024 року.

Також, 24.07.2024 на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог як учасника судового процесу від Івановецької сільської ради (вх. №02.3.1-02/5812/24 від 24.07.2024 року).

Ухвалою суду від 10.09.2024 закрито підготовче провадження у справі №907/471/24. Призначено судовий розгляд справи по суті на 26.09.2024 року. Запропоновано сторонам подати до суду заяви по суті справи до початку судового засідання.

В судове засідання з`явився прокурор Закарпатської обласної прокуратури. Інші учасники спору в судове засідання не з`явились, хоча були повідомлені своєчасно та в належний спосіб про призначене судове засідання, про що свідчать докази, які містяться в матеріалах справи.

Положеннями частини другої статті 14 ГПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частин третьої та сьомої ст.120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі №904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності, покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції, пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 13 ГПК України).

Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022 у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до Електронного кабінету є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.

Отже, судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про відкрите провадження у даній справі та про необхідність подання заяв по суті справи (відзиву).

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторін у справі добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до частини дев`ятої статті 165, частини другої статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд, заслухавши в судовому засіданні 26.09.2024 усні пояснення прокурора, дослідивши докази, які наявні в справі, розглянув справу по суті та вийшов в нарадчу кімнату для ухвалення рішення.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами дослідження та оцінки доказів, поданих сторонами у спорі, наявних у справі.

Вийшовши з нарадчої кімнати, суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Правова позиція прокурора і позивача у справі.

Обласною прокуратурою в ході реалізації представницьких повноважень виявлено факт порушення інтересів держави Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області при розпорядженні земельною ділянкою державного підприємства "Агропромислово - торгове підприємство "Бобовище" шляхом неправомірного надання її в оренду ТОВ "Науково-виробничий центр "Ін вітро гарден".

Так, згідно з наказом ГУ Держгеокадастру від 24.10.2018 №1888-СГ "Про проведення земельних торгів у формі аукціону" виставлено на торги 9 земельних ділянок сільськогосподарського призначення для передачі їх у користування на умовах оренди, у тому числі ділянку за кадастровим номером 2122785200:04:000:0010 площею 11.8933 га.

Відповідно до протоколу земельних торгів №8 з продажу права оренди на земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності від 04.12.2018, переможцем торгів визнано ТОВ "НВЦ "Ін Вітро Гарден". Того ж дня (04.12.2018 року) між ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області та ТОВ "НВЦ "Ін Вітро Гарден" укладено договір оренди земельної ділянки №110/57-18-ДО на строк 7 років з переважним правом його поновлення на новий строк.

Право оренди зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради 10.12.2018 (номер запису про інше речове право 29339385).

За твердженням прокурора, надання згаданої вище земельної ділянки в оренду суперечить вимогам законодавства та грубо порушує інтереси держави. Так, обласною прокуратурою встановлено, що згідно з державним актом на право постійного користування землею серії 11-ЗК №001366 від 11.04.95, виданого Лохівською сільскою радою народних депутатів Мукачівського району, радгоспу - заводу "Бобовищенський", с. Лохово, Мукачівського району було передано у постійне користування 851.8 га для ведення сільськогосподарського виробництва. Спірна земельна ділянка за кадастровим номером 2122785200:04:000:0010 знаходиться на території Лохівської сільської ради та входить до складу земель, право користування яких посвідчено вищезгаданим державним актом. Крім того, ліквідація радгосп-заводу "Бобовищенський" не здійснювалась, підприємство не припиняло свою діяльність.

У грудні 2019 року підписано акт приймання - передачі цілісного майнового комплексу Агропромислово-торгового підприємства "Бобовище", яким зі сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України до сфери управління Фонду державного майна України, в тому числі передано акти на право постійного користування землею від 11.04.1995 року.

Прокурор вказує, що з наведеного вбачається, що спірна земельна ділянка належить державі та водночас перебувала у постійному користуванні АПТП "Бобовище". Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК №001366 ВІД 11.04.1995 є чинним, право постійного користування АПТП "Бобовище" з підстав, визначених ст. ст. 141, 149 ЗКУ, не припинялось. Однак, незважаючи на ці факти ГУ Держгеокадастру проведено аукціон з продажу права оренди на земельну ділянку під кадастровим номером 2122785200:04:000:0010 за результатом якого з переможцем ТОВ "НВЦ "Ін Вітро Гарден" укладено спірний договір оренди землі. Вказані дії ГУ Держгеокадастру призвели до порушення норм земельного законодавства, інтересів держави, як власника земельної ділянки, а також прав постійного землекористувача.

На підставі вищевикладеного, прокурор звернувся до суду з вказаними вище позовними вимогами задля захисту інтересів держави.

Пояснення позиції позивача у справі.

На адресу суду 21.06.2024 надійшли пояснення щодо позову від Фонду державного майна України, в яких він вказує, що він є уповноваженим органом управління ДП "Агропромислове - торгове підприємство "Бобовище" на підставі акту приймання - передачі цілісного майнового комплексу від 20.12.2019 та розпорядження КМУ від 20.11.2019 №1101-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду державного майна".

Фонд зазначає у своїх поясненнях, що надання вказаної вище земельної ділянки в оренду суперечить вимогам законодавства та грубо порушує права ДП та Фонду як органу управління Державного підприємства.

Таким чином, Фонд просить позовну заяву заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури задовольнити в повному обсязі.

Позиція Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні позивача.

Третя особа на стороні позивача письмових пояснень щодо заявлених позовних вимог не надала, хоча була повідомлена в належний спосіб про відкриття провадження у справі та необхідність надання письмових пояснень у справі.

Позиція відповідача - 1 у справі.

Так, 20.06.2024 на адресу суду надійшов відзив Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області. В такому відзиві відповідач - 1 зазначає, що спірні земельні ділянки розташовані за межами населеного пункту на території Бобовищенської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області. За твердженням відповідача - 1 вказані земельні ділянки відносяться до земель сільськогосподарського призначення державної власності, розпорядником яких є Головне управління. Відведення здійснювались за рахунок земельних ділянок, які сформовані в результаті інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності та належить до відання Головного управління.

Відповідач - 1 зазначає у своєму відзиві, що позов Закарпатської обласної прокуратури є безпідставним, оскільки земельна ділянка сформована на підставі технічних документацій із землеустрою щодо проведення інвентаризацій 2013 року. Право власності на земельну ділянку зареєстровано за Головним управлінням і передано в оренду по результатах відкритих торгів в оренду ТОВ "НВЦ "Ін вітро гарден".

На підставі вищевикладеного, відповідач - 1 просить у задоволенні позову Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України - відмовити повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився.

Позиція відповідача - 2 у справі.

Відповідач - 2 відзиву на позовну заяву до суду не подав.

Відповідно до правової доктрини та ст. 2 та ст. 14 ГПК України суд керується засадами диспозитивності при здійсненні господарського судочинства.

Учасникам справи процесуальний закон покладає тягар доказування на сторони, надаючи їм право виявляти процесуальну активність та ініціативу у розвитку процесу для досягнення мети правосуддя.

Кожна сторона справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами справи.

Позиція Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідачів.

На адресу суду 04.07.2024 надійшло клопотання про розгляд справи без участі від Івановецької сільської ради, в якому сільська рада просила суд розглянути справу у відсутності представника Івановецької сільської ради за наявними в матеріалах справи документами.

Мотивувальна частина.

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Дослідивши матеріали справи та давши їм правову оцінку, судом встановлено таке.

Державним актом на право постійного користування землею ІІ-ЗК №001366 від "11" квітня 1993 року підтверджується передача радгоспу - заводу "Бобовищенський" восьми земельних ділянок для ведення сільськогосподарського виробництва.

Розпорядженням Мукачівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 28.04.1994 підтверджується зміна найменування радгосп-заводу "Бобовищенський" на Агропромисловоторгову фірму "Троянда".

Розпорядженням Голови Мукачівської районної ради народних депутатів Закарпатської області №152 від 07.11.1994 зареєстровано Агропромисловоторгове підприємство "Бобовище".

Наказом по агропромислово-торговому підприємству "Бобовище" від 28.11.1994 перейменовано радгосп-завод "Бобовищенський" в агропромисловоторгове підприємство "Бобовище" з 28.11.1994 року.

Розпорядженням Міністерства аграрної політики від 08.05.2001 №87 затверджено статут Агропромислово-торгового підприємства "Бобовище".

Довідкою Головного управління статистики у Закарпатській області від 04.04.2018 №03.5-09/82/1049 підтверджуються зміни проведені по "Агропромислово - торговому підприємству "Бобовище".

Наказом №398 від 04.03.2020 Фонду державного майна України затверджено зміни до статуту ДП Агропромислово-торгового підприємства "Бобовище".

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №1888-СГ від 24 жовтня 2018 "Про проведення земельних торгів у формі аукціону" постановлено виставити земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності на земельні торги для передачі їх у користування на умовах оренди, згідно з додатком 1.

В додатку №1 до наказу міститься перелік таких земельних ділянок, серед яких міститься зокрема земельна ділянка під кадастровим номером 2122785200:04:000:0010, площею 11.8933 га, яка знаходиться на території Лохівської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області.

Протоколом земельних торгів №8 з продажу права оренди на земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності від 04.12.2018 підтверджується, що переможцем таких торгів являється ТОВ "НВЦ "Ін Вітро Гарден".

За результатом таких проведених земельних торгів між відповідачами у справі був укладений договір оренди землі №110/57-18-ДО від 04.12.2018 року. Згідно п. 1 такого договору, орендодавець (відповідач - 1) на підставі протоколу земельних торгів від 04.12.2018 №8 надає, а орендар (відповідач - 2) приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 11.8933 га з кадастровим номером 2122785200:04:000:0010 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населених пунктів на території Лохівської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області.

Судом встановлено, що такий договір підписано уповноваженими представниками обох сторін.

В листі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №28-7-0.31-1277/2-22 від 07.02.2019 зазначається, що у Статуті АТП "Бобовище" не визначено, що вказане підприємство є правонаступником радгосп-заводу "Бобовищенський". Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування щодо надання у постійне користування земельних ділянок АТП "Бобовище", раніше наданих у постійне користування радгосп - заводу "Бобовищенський", не приймались.

Актом від 20.12.2019, копія якого міститься в матеріалах справи, підтверджується приймання - передача цілісного майнового комплексу "Агропромислово-торгове підприємство "Бобовище" зі сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України до сфери управління Фонду державного майна України.

Рішенням Івановецької сільської ради Мукачівського району Закарпатської області №22 від 15.12.2020 підтверджується реорганізація в тому числі Лохівської сільської ради шляхом її приєднання до Івановецької сільської ради.

Рішенням Івановецької сільської ради №44 від 26.01.2021 підтверджується затвердження актів прийому - передачі майна, активів та зобов`язань в тому числі Лохівської сільської ради, що приєднується до Івановецької сільської ради.

В листі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №10-7-0.31-143/2-22 від 10.01.2022 зазначається, що земельна ділянка зокрема з кадастровим номером 2122785200:04:000:0010 була сформована та відомості про неї були внесені до Державного земельного кадастру на підставі відповідної технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, проведеної за кошти державного бюджету у 2013 році. Також в такому листі зазначена, що вказана ділянка перебувала у постійному користуванні радгоспу - заводу "Бобовищенський".

Висновком експерта №СЕ-19/107-22/7963-ЗТ від 19.10.2022, складеним Закарпатським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром підтверджується зокрема, що земельна ділянка з кадастровим номером 2122785200:04:000:0010 загальною площею 11.8933 га накладається на землі згідно Державного акту на право постійного користування землею ІІ-ЗК №001366, виданого радгоспу - заводу "Бобовищенський" для ведення сільськогосподарського виробництва на території Лохівської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області. Площа накладення земельної ділянки з кадастровим номером 2122785200:04:000:0010 становить - 11.8933 га.

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки - 377292915, сформованою на 06.05.2024, підтверджується, що земельна ділянка з кадастровим номером 2122785200:04:000:0010 перебуває у власності держави в особі Головного управління Держгеокадасту у Закарпатській області. Даною ж інформаційною довідкою підтверджується реєстрація права оренди даної земельної ділянки за ТОВ "НВЦ "Ін Вітро Гарден".

Суд зазначає, що відповідач-2 ТОВ "НВЦ "Ін Вітро Гарден" взагалі не проявив правового інтересу до цієї справи, заходів із захисту своїх прав не вживав, відзиву на позов не подав, отже суд виходить з того, що він погоджується з обставинами і підставами заявлених позовних вимог.

Представники відповідачів в судове засідання не з`явилися.

Суд у відзиві Відповідача-1 не знайшов відповіді на питання, чи був у спірної земельної ділянки землекористувач в період проведення інвентаризації земель у 2013 році та реєстрації права власності на земельні ділянки. Чи користувався цією земельною ділянкою Відповідач-2 - ДП "Агропромислове - торгове підприємство "Бобовище" до 2013 та до передачі земель в оренду у 2018 році, чи здійснював він сільськогосподарську діяльність, чи вносив він плату за користування землею державної власності.Чому не захищав свої права як землекористувач. Чи взагалі Відповідач-2 існує як суб`єкт господарювання.

Відповіді на ці питання хоча й не впливають на юридичну оцінку оспорюваного рішення Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, але можуть пролити світло на причини і умови господарювання, а також належності урядування державного органу в цих питаннях.

Щодо представництва інтересів позивача прокурором.

Судом встановлено, що Фонд Державного майна України направляв Закарпатській обласній прокуратурі лист (а. с. 130 - 131), в якому просив подати позови в інтересах держави в особі АТП "Бобовище" щодо скасування наказів Держгеокадастру. визнання недійсним договорів оренди землі та повернення земельних ділянок у користування АТП "Бобовище" в порядку ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру".

Закарпатською обласною прокуратурою направлявся Фонду державного майна України лист №15-59623 від 16.01.2023, в якому прокуратура зазначала про необхідність вжиття до 17.02.2023 заходів, спрямованих на скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, визнання недійсними договорів оренди землі, а також щодо повернення у користування АПТП "Бобовище" зокрема земельної ділянки з кадастровим номером 2122785200:04:000:0010.

Такий же лист направлявся прокуратурою ДП "Агропромислово-торгове підприємство "Бобовище" (а.с.142 - 144).

Також, Закарпатською обласною прокуратурою направлявся Фонду державного майна України лист №15-510вих.24 від 16.05.2024, в якому зазначала, що нею прийнято у відповідності до п. 4 ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру" рішення щодо звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, ТОВ "Науково-виробничий центр "Ін Вітро Гарден".

Фонд Державного майна України, в свою чергу, направляв Закарпатській обласній прокуратурі листа (а. с. 177 - 178), в якому просив подати позови в інтересах держави щодо скасування наказів Держгеокадасту, визнання недійсним договорів оренди землі та повернення земельних ділянок у користування АПТП "Бобовище", в порядку ст. 23 ЗУ "про прокуратуру".

Суд зазначає, що згідно положень ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Частиною 3 ст. 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Враховуючи все вищевикладене, судом встановлено, що прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 ЗУ "Про прокуратуру" і оскільки компетентний орган, а саме Фонд Державного майна України, протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернулась до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження її бездіяльності і достатньою підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом.

Висновки та норми права, які підлягають застосуванню.

Абзацом 1 статті 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України (тут і надалі в редакції, чинній на момент видання Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області оспорюваних наказів та укладення між відповідачами спірного договору оренди землі), земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до ч.1 ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Таким чином, земля як природний ресурс має особливий статус, і її використання у господарській діяльності врегульовано, в першу чергу, нормами земельного законодавства. Частиною 2 статті 4 Земельного кодексу України визначено, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частинами 1 та 2 статті 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Згідно із ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

За приписами ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України, вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Як убачається з матеріалів справи, Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України та АПТП "Бобовище". Необхідність захисту інтересів держави обґрунтовано тим, що земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні державного підприємства, Головним управлінням було передано в оренду юридичній особі приватного права без згоди на вилучення цієї землі органом управління майном державного підприємства, проте Фонд державного майна України та АПТП "Бобовище" не вчиняють жодних дій для повернення землі.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про Фонд державного майна України" до основних завдань Фонду державного майна України належить захист майнових прав державних підприємств, а також державних пакетів акцій (часток), що належать до сфери управління Фонду державного майна України на території України.

Із матеріалів справи вбачається, що цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Агропромислово-торгове підприємство "Бобовище" передано зі сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України до сфери управління Фонду державного майна України на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.11.2019 № 1101-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду державного майна".

20.12.2019 між Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України і Фондом державного майна України складено (затверджено) акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу, за яким Державне підприємство "Агропромислово-торгове підприємство "Бобовище" передано до сфери управління Фонду державного майна України, і у пункті 5 даного акта, як додатки зазначено документи, що посвідчують права на землю, яка є невід`ємною частиною цілісного майнового комплексу і органом управління державного підприємства є Фонд державного майна України. Зокрема, в акті приймання-передачі від 20.12.2019 зазначено, що Фонду передано копії державних актів на право постійного користування землею від 11.04.1995 року.

Відповідно до пункту 5.2. статуту Державного підприємства "Агропромислово-торгове підприємство "Бобовище", затвердженого наказом Фонду державного майна України від 04.03.2020 № 398, підприємство зобов`язане погоджувати з Фондом питання, пов`язані з вилученням чи добровільною відмовою від користування земельною ділянкою, зміною цільового призначення земельних ділянок або їх частин, що закріплені за підприємством.

У пункті 7.5. статуту Державного підприємства "Агропромислово-торгове підприємство "Бобовище" передбачено, що контроль за ефективністю використання, збереженням та обліком закріпленого за підприємством майна здійснює Фонд державного майна України.

Відповідно до пункту 10.1. та 10.6. статуту Державного підприємства "Агропромислово-торгове підприємство "Бобовище" суб`єкт управління підприємства є представником власника і виконує його функції в межах, визначених законодавством України, суб`єкт управління можу вирішувати будь-які питання підприємства, а відповідно до пункту 10.7.24 - погоджує питання, пов`язані з земельними ділянками відповідно до законодавства.

Відтак, контроль за збереженням майна державного підприємства, в тому числі управління використання земельних ділянок АПТП "Бобовище" здійснюється Фондом державного майна України, який не надавав своєї згоди на вилучення з постійного користування спірної земельної ділянки.

До аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у своїй постанові від 12.09.2023 року у справі №907/31/21, в якій досліджувались аналогічні обставини.

Також з матеріалів справи вбачається, що державним актом на право постійного користування землею ІІ-ЗК №001366 від "11" квітня 1993 року підтверджується передача радгоспу - заводу "Бобовищенський" восьми земельних ділянок для ведення сільськогосподарського виробництва.

28.04.1994 розпорядженням Мукачівської районної державної адміністрації №174 "Про перереєстрацію статуту радгоспу-заводу "Бобовищенський" в агропромислово-торгову фірму "Троянда" погоджено статут Агропромислової фірми "Троянда" від 24.04.1994 у зв`язку зі зміною назви підприємства за зверненням трудового колективу.

Листом від 09.11.1994 № 152 Агропромислова фірма "Троянда" звернулася з проханням до голови Мукачівської районної ради перереєструвати статут господарства у зв`язку зі зміною назви з АТП фірми "Троянда" на Агропромислово-торгове підприємство "Бобовище".

28.11.1994 наказом по Агропромислово-торговому підприємству "Бобовище", на підставі розпорядження голови Мукачівської районної ради народних депутатів від 17.11.1994 № 152, радгосп-завод "Бобовищенський" перейменовано на Агропросмислове торгове підприємство "Бобовище".

Листом від 02.07.2001 № 153 Агропросмислове торгове підприємство "Бобовище" звернулось до голови Мукачівської районної державної адміністрації з проханням перереєструвати статут, у зв`язку з передачею державних підприємств колишнього Комітету "Укрсадвинпром" до сфери управління Міністерства аграрної політики України.

18.07.2001, Мукачівською районною державною адміністрацією зареєстровано статут Агропромислове-торгового підприємства "Бобовище" з місцезнаходженням: Україна, 89632, Закарпатська область, Мукачівський район, с. Бобовище, вул. Леніна,103. Відповідно до статуту підприємство засноване на державній власності і підпорядковане Міністерству аграрної політики України (орган управління майном), входить до складу Українського державного концерну садівництва, виноградарства та виноробної промисловості "Укрсадвинпром".

Також 18.07.2001, Мукачівською районною державною адміністрацією шляхом внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, назву вказаного підприємства змінено з державного агропромислового підприємства "Бобовище" на Агропромислове-торгове підприємство "Бобовище", яка є актуальною й на даний час.

Наведені вище обставини, встановлені на підставі матеріалів справи, не суперечать інформації щодо назви та організаційно-правової форми АПТП "Бобовище", відображеній в довідці Головного управління статистики у Закарпатській області від 04.04.2018 № 03.5-09/82/1049, у якій також зазначено, що суб`єкт господарювання за контекстом назви Агропромислове-торгове підприємство "Троянда" в орган державної статистики не подавав документи.

Як вбачається з інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованої за ідентифікаційним кодом юридичної особи - 00413895, АПТП "Бобовище" 01.01.1993 взято Головним управлінням Державної податкової служби в Закарпатській області на облік як платника єдиного внеску, а 12.04.1994 взято на облік Головним управлінням регіональної статистики, що також свідчить про тотожність вищевказаних підприємств.

Отже, перейменування 28.04.1994 радгоспу-заводу "Бобовищенський" в Агропромисловоторгову фірму "Троянда", а 17.11.1994 знову на Агропромисловоторгове підприємство "Бобовище" та пов`язані з цим реєстраційні дії не охоплюються поняттям реорганізації. Як вбачається з наявних в матеріалах справи листів, таке перейменування відбувалося за бажанням трудового колективу підприємства.

Відповідно до пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №118 "Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України" у разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код. У разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом. В інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб`єктам забороняється.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, матеріалами справи підтверджується факт присвоєння АПТП "Бобовище" ідентифікаційного коду юридичної особи - 00413895, та те, що Державне підприємство АПТП "Бобовище" є правонаступником радгоспу-заводу "Бобовищенський".

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" від 02.04.2002 № 449 раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Таким чином, незважаючи на неодноразові зміни в назві та організаційно-правовій формі, державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК №001366 від "11" квітня 1993 року є чинним, правопосвідчувальним документом АПТП "Бобовище" (правонаступника радгосп-заводу "Бобовищенський") на земельні ділянки загальною площею 851.8 га для ведення сільськогосподарського виробництва. Спірна земельна ділянка за кадастровим номером 2122785200:04:000:0010 знаходиться на території Лохівської (Івановецької) сільської ради та входить до складу земель, право користування яких посвідчено вищезгаданим державним актом.

Враховуючи те, що предметом спірного договору оренди землі є земельна ділянка, право постійного користування якою належить Державному підприємству АПТП "Бобовище" і згоди на її вилучення орган управління державним майном не надавав, суд вважає, що порушення інтересів держави є доведеним та позовні вимоги Прокурора підлягають до задоволення.

За змістом ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, що кореспондуються із приписами ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту.

Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Подібний спосіб захисту передбачений пунктом г частини 3 статті 152 Земельного кодексу України.

Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз вищенаведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №906/1388/20, від 26.08.2021 у справі №924/949/20, від 23.10.2018 у справі №903/857/18, від 20.08.2019 у справі №911/714/18, від 13.10.2020 у справі №911/1413/19.

Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №906/1388/20, від 26.08.2021 у справі №924/949/20, від 05.12.2019 у справі №914/73/18, від 14.01.2020 у справі №910/21404/17, від 13.10.2020 у справі №911/1413/19.

Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина З статті 215 Цивільного кодексу України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому невідповідність правочину актам законодавства, як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №906/1388/20, від 09.07.2020 у справі №910/14180/18, від 09.06.2020 у справі №912/116/19, від 05.09.2019 у справі №914/4455/15.

Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Відповідно до положень частини 5 статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка була чинною станом на момент видання Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області оспорюваних наказів та укладення між відповідачами спірного договору оренди землі), земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Суд звертає увагу на те, що Державний акт на право постійного користування землею ІІ-ЗК №001366 від "11" квітня 1993 року, виданий радгосп-заводу Бобовищенський, що в подальшому перейменований на Державне підприємство "Агропромислово-торгове підприємство "Бобовище", є чинним, не скасованим, не визнаним недійсним, а також не є таким, що втратив чинність.

З наведеного слідує, що станом на момент прийняття відповідачем 1 оскаржуваних наказів та укладення ним із відповідачем 2 спірного договору оренди землі вищевказаний Державний акт був чинним та не скасованим у встановленому законом порядку, а отже дії відповідачів призвели до порушення законних прав та інтересів позивача.

Відтак, враховуючи відсутність будь-яких доказів існування рішень за наслідками добровільної відмови позивача та органу управління його майном (заяв, згоди) від права користування земельною ділянкою та/або про вилучення земельної ділянки, прийнятих уповноваженими органами у встановленому законом порядку, наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 24.10.2018 №1888-СГ «Про проведення земельних торгів у формі аукціону», а також Договір оренди землі №110/57-18-ДО від 04.12.2018 суперечать актам цивільного законодавства, порушують права та інтереси позивача, як землекористувача спірної земельної ділянки, а тому, є незаконними і підлягають скасуванню.

Задоволення позовних вимог в даній справі є ефективним способом захисту порушених прав і не потребуватиме додаткових засобів захисту, оскільки у відповідача 2 припиняться правові підстави користування земельною ділянкою (у разі задоволення позовних вимог про визнання недійсним правочину, на підставі яких ним отримано таке право) та буде вилучено із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію прав користування земельними ділянками.

Відтак, такий спосіб захисту порушеного права є ефективним, оскільки спричинятиме потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів настільки, наскільки це можливо, а також відповідатиме принципу процесуальної економії, тобто забезпечить відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №903/1173/15 та від 14.03.2023 у справі №909/221/22.

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (ст. 152 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

За приписами ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом (стаття 17 Закону України "Про оренду землі").

Як вбачається з матеріалів справи, право оренди землі відповідача 2, що виникло на підставі Договору оренди землі №110/57-18-ДО від 04.12.2018, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

За положеннями частини 1 статті 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

З урахуванням встановленої судом наявності у ДП "Агропромислово-торгове підприємство "Бобовище" права постійного користування спірною земельною ділянкою з кадастровим номером 2122785200:04:000:0010 на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК №001366 від "11" квітня 1993 року, логічним є висновок про те, що державна реєстрація оспорюваного Договору оренди землі №110/57-18-ДО від 04.12.2018 порушує права та законні інтереси третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, як постійного землекористувача вказаної земельної ділянки та не відповідає вимогам закону.

Відтак, суд доходить до висновку про те, що обраний прокурором спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації права оренди відповідача 2 на земельну ділянку з кадастровим номером 2122785200:04:000:0010 є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права позивача.

Щодо обґрунтованості рішення.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав.

З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову повністю.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).

Відтак, на відповідача - 1 покладаються витрати зі сплати судового збору у розмірі 9084.00 грн.

Керуючись статтями 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 24.10.2018 №1888-СГ "Про проведення земельних торгів у формі аукціону" в частині, що стосується земельної ділянки з кадастровим номером 2122785200:04:000:0010.

3. Визнати недійсним договір оренди землі від 04.12.2018 №110/57-18-ДО, укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково - виробничий центр "Ін Вітро Гарден", згідно з яким вказаному товариству передано в оренду земельну ділянку під кадастровим номером 2122785200:04:000:0010 площею 11.8933 га, вартістю 55 152.4 тис. грн.

4. Скасувати державну реєстрацію права оренди ТОВ "Науково - виробничий центр "Ін Вітро Гарден" земельної ділянки за кадастровим номером 2122785200:04:000:0010, яке зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради 10.12.2018 (номер запису про інше речове право 29339385).

5. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області (пл. Народна, будинок 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 39766716) на користь Закарпатської обласної прокуратури (вул. Коцюбинського, будинок 2а, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 02909967) суму 9084,00 грн. (дев`ять тисяч вісімдесят чотири гривні 00 коп.) на відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повний текст судового рішення складено та підписано 30.09.2024 року.

Суддя П. Д. Пригуза