Рішення

від 24.09.2024 по справі 910/6715/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.09.2024Справа № 910/6715/23 (910/8428/24)За позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Кові Груп" (03022, м. Київ, вул. Васильківська,27, корп.1, офіс,21, ідентифікаційний номер 42122002) арбітражної керуючої Огейчук Тетяни Василівни

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль-Південь" (65058, м. Одеса, вул. Р.Кармена,21, ідентифікаційний номер 34252469)

про стягнення 17 076,47грн

в межах справи №910/6715/23

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Український шлях" (01042, м. Київ, вул. Чигоріна, 49, оф. 10, ідентифікаційний номер 41874219)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кові Груп" (03150, м. Київ, вул. В. Антоновича, 51, оф. 1405, ідентифікаційний номер 42122002)

про відкриття провадження у справі про банкрутство

Суддя Мандичев Д.В.

Представники учасників: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа №910/6715/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Кові Груп".

До Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Кові Груп" арбітражного керуючого Огейчук Т.В. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль-Південь" про стягнення 17 076,47грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 позовну заяву залишено без руху.

До Господарського суду міста Києва надійшли докази усунення недоліків, встановлених в ухвалі суду від 17.07.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

07.08.2024 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль-Південь" надійшов відзив на позовну заяву.

13.08.2024 до суду від ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Кові Груп" арбітражного керуючого Огейчук Т.В. надійшла відповідь на відзив.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У період із липня 2020 року до вересня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кові Груп» на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомагістраль-Південь» надавало послуги по перевезенню вантажів за відповідними Актами приймання-передачі послуг на загальну суму 4 442 686,77 грн.

Натомість, Товариством з обмеженою відповідальністю «Автомагістраль Південь» сплачено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кові Груп» 4 432 142,31 грн., крайня оплата відповідачем здійснена 23.10.2020.

Відтак, залишок боргу за актом приймання-передачі послуг від 16.09.2020 № 39 на загальну суму 405 482,11 грн. становить 10 544,46 грн.

Крім того, сторонами складено та підписано Акт звірки взаємних розрахунків за 2020 рік, в якому відповідач визнав розмір боргу за послуги по перевезенню вантажу в сумі 10 544,46 грн.

19.02.2024 позивач направив Товариству з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль-Південь" претензію від 19.02.2024 № 09, в якій просив сплатити заборгованість, зокрема, за Актом надання послуг № 39 від 16.09.2020.

Разом із цим, сторонами до матеріалів справи не долучено копії письмового договору на перевезення вантажу, у зв`язку з чим суд розглядає підписаний сторонами акт надання послуг як укладення договору в спрощений спосіб.

Згідно з частиною 1 статті 181 ГК України (у редакції, чинній на дату оформлення актів) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на дату виставлення рахунку) пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частиною 2 статті 642 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата (частина 1 статті 916 ЦК України).

Статтею 306 Господарського кодексу України передбачено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Відповідно до статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з частиною 1 статті 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

У статті 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як установлено судом, відповідач частково сплатив за надані позивачем послуги перевезення вантажу за актом приймання-передачі послуг від 16.09.2020 № 39, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 10 544,46 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача.

Також, позивачем нараховано на суму боргу 10 544,46 грн. за період із 17.09.2020 до 15.02.2024 інфляційні втрати в розмірі 5 451,63 грн. та 1 080,38 грн. 3 % річних.

Відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки з підписаного сторонами акту звірки взаємних розрахунків за 2020 рік убачається здійснення відповідачем часткової оплати заборгованості, зокрема, з 18.09.2020 до 23.10.2020, суд вважає, що відповідач є обізнаним про настання строку виконання грошового зобов`язання за актом від 16.09.2020 № 39.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

За арифметичним перерахунком нараховані інфляційні втрати в розмірі 5 451,63 грн. та 1 080,38 грн. 3 % річних підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до поданої заяви відповідач наголосив на пропуску трирічного строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості.

Згідно з положеннями статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Частинами 3, 4 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом із цим, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин, дія якого тривала до 30.06.2023 року.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину".

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19, згідно з чинною редакцією якого: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року№ 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року№ 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.».

Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв`язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).

У частині 3 статті 925 ЦК України передбачено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Відповідно до частини 5 статті 315 Господарського кодексу України для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Положення частини третьої статті 925 Цивільного кодексу України та частини п`ятої статті 315 Господарського кодексу України співвідносяться як загальна та спеціальна: за загальним правилом до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів), але для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Відповідно до статті 168 Статуту автомобільних доріг, позови автотранспортних підприємств і організацій вантажовідправникам, вантажоодержувачам і пасажирам, що випливають з цього Статуту, можуть бути пред`явлені відповідно до встановленої підвідомчості або підсудності в арбітраж або суд протягом 6 місяців. Вказаний шестимісячний строк обчислюється: а) по стягненню штрафу за непред`явлення вантажу, передбаченого погодженим завданням на перевезення або разовим замовленням, - з дня закінчення строку, встановленого Правилами для звірення записів в обліковому документі по виконанню плану і разового замовлення; б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для пред`явлення позову.

З огляду на те, що стаття 315 Господарського кодексу України відсутня у переліку статей, строки яких продовжено на строк дії карантину як у пункті 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, так і у пункті 7 розділу "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень пункту 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 914/3716/21.

При цьому, згідно з частинами першою, третьою статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №187/789/17, від 08.05.2018 у справі №910/16725/17, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, підписання в межах позовної давності боржником і кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір, належить до дій, які свідчать про визнання особою свого боргу, і, як наслідок, про переривання строку позовної давності.

Судом установлено, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за надані послуги з перевезення вантажу ґрунтуються на Акті надання послуг № 39 від 16.09.2020, за яким шестимісячний строк позовної давності спливав 16.03.2021 року.

При цьому, підписання сторонами акту звірки взаємних розрахунків здійснено 31.12.2020 згідно з указаними в акті відомостями, тобто строк позовної давності переривався та був продовжений до 31.06.2021 включно.

Таким чином, пред`явлення позивачем даного позову здійснено поза межами шестимісячного строку позовної давності, у зв`язку з чим суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позову в частині стягнення боргу в сумі 10 544,46 грн. Оскільки позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних мають похідний характер від основної вимоги, у задоволенні позову про стягнення вказаних компенсаційних виплат слід також відмовити через пропуск позовної давності.

Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено 30.09.2024.

Суддя Д.В. Мандичев