Рішення

від 10.09.2024 по справі 910/16327/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.09.2024Справа № 910/16327/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Музарена.Ком"</a>;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ноунейм діджитал"</a>;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

фізична особа-підприємець Дегтярьов Андрій Юрійович;

про стягнення 172 537,69 грн та розірвання договору.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Рябий І.П.

Представники:

Від позивача: не з`явилися;

Від відповідача: Сєтов М.О., адвокат, довіреність від 01.12.2023;

Від третьої особи: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Музарена.Ком"</a> звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить суд:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ноунейм діджитал"</a> заборгованість за договором № 20232701 про надання послуг з розробки програмного продукту від 27.01.2023 у розмірі 171 850,09 грн, в тому числі: сума боргу за договором - 133 515,00 грн; штраф за договором - 37 003,50 грн; інфляційні втрати - (-687,00) грн; 3 % річних - 2 019,19 грн;

- розірвати договір № 20232701 про надання послуг з розробки програмного продукту, укладений 27.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ноунейм діджитал" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Музарена.Ком".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Музарена.Ком"</a> залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

30.10.2023 до господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Музарена.Ком"</a> надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 23.10.2023.

Згідно прохальної частини уточненої позовної заяви позивач просить суд:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ноунейм діджитал"</a> заборгованість за договором № 20232701 про надання послуг з розробки програмного продукту від 27.01.2023 у розмірі 172 537,69 грн, в тому числі: сума боргу за договором - 133 515,00 грн; штраф за договором - 37 003,50 грн; 3 % річних - 2 019,19 грн;

- розірвати договір № 20232701 про надання послуг з розробки програмного продукту, укладений 27.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ноунейм діджитал" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Музарена.Ком".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2023 відкрито провадження у справі № 910/16327/23 та вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 05.12.2023.

04.01.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Ноунейм діджитал"</a> подало до господарського суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Музарена.Ком"</a> 16.01.2024 подало до господарського суду відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Ноунейм діджитал"</a>.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2024 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, фізичну особу-підприємця Дегтярьова Андрія Юрійовича.

18.04.2024 фізична особа-підприємець Дегтярьов Андрій Юрійович до господарського суду подала письмове пояснення.

У підготовчому засіданні 21.05.2024 судом розглядалася заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Ноунейм діджитал"</a> про призначення у справі експертизи, проти задоволення якої заперечував представник позивача та яку просив задовольнити представник відповідача.

Як роз`яснено у п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" від 23.03.2012 № 4, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Системний аналіз ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України та ч.1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України дає підстави дійти висновку, що суд призначає експертизу у випадку коли для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо та якщо жодною стороною не наданий висновок експерта з питань, вирішення яких має значення для справи. При цьому за змістом ч. 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, питання про задоволення клопотання про призначення експертизи не залежить від обґрунтованості підстав для проведення експертизи, якщо сторона не обґрунтовує та не доводить обставини, які перешкоджали самостійному наданню висновків експерта.

Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 25.02.2021 у справі № 910/1668/19.

Дослідивши подану Товариства з обмеженою відповідальністю "Ноунейм діджитал"</a> заяву про призначення експертизи у справі суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити у її задоволенні, оскільки представником відповідача не обґрунтовано неможливості вирішення спору без призначення у справі експертизи та дійсної необхідності для застосування спеціальних знань. Також суд відзначає, що відповідач не був обмежений у праві надати суду висновок експерта на його замовлення відповідно до ч. 3 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/16327/23 до судового розгляду по суті.

18.06.2024 від Товариство з обмеженою відповідальністю "Музарена.Ком"</a> до господарського суду надійшла заява про розгляд справи без участі його уповноваженого представника.

04.07.2024 від фізичної особи-підприємця Дегтярьова Андрія Юрійовича надійшла заява про розгляд справи без його участі.

У судове засідання 10.09.2024 представники позивача та третьої особа не з`явилися, про дату, час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Представник відповідача у судовому засіданні 10.09.2024 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити повністю.

Згідно з частинами 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Судом, враховано, що в силу вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пункту 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представника позивача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

10.09.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Музарена.Ком" (далі також - замовник, позивач) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ноунейм діджитал"</a> (далі також - виконавець, відповідач) укладено договір № 20232701 про надання послуг з розробки програмного продукту (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, виконавець зобов`язується надати замовнику послуги щодо розробки програмного продукту - парсер для сайтів www.soundmag.ua та www.l-m.com.ua (надалі - робота/програмний продукт) та передати результати роботи замовнику, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані виконавцем послуги у відповідності до умов цього договору.

Під наданням послуг по розробці програмного продукту розуміється робота, виконана у відповідності до технічного завдання (надалі - ТЗ), викладеного у додатку № 1 до цього договору, який є його невід`ємною частиною. (п. 1.2. договору).

За змістом п. 2.1. договору, виконавець зобов`язується:

2.1.1. Виконати роботу, вказану в п.1.1. цього договору, на протязі 2-х місяців з моменту першої оплати по цьому договору;

2.1.2. Здійснити здачу замовнику повної роботи (в тому числі, але не виключно, вихідні коди);

2.1.3. Під час виконання роботи, після закінчення кожного етапу демонструвати хід виконання робіт по відеозв?язку або при особистій зустрічі;

2.1.4. Встановити випробувальний термін для розробленого програмного продукту - два тижні після кінцевої здачі роботи замовнику. В період випробувального терміну виконавець безкоштовно усуває всі дефекти та враховує всі зауваження замовника, пов`язані з проведеними виконавцем роботами та функціонуванням програмного продукту;

2.1.5. Виконувати роботи, що є предметом цього договору, якісно та в узгоджені терміни;

2.1.6. Не розголошувати третім особам комерційну, фінансову та технічну інформацію, що може стати відомою в ході реалізації цього договору, а також не передавати будь-яким третім особам програмний продукт за цим договором або будь-яку його частину як на стадії розробки, так і після передання завершеної роботи замовнику;

2.1.7. повернути сплачену вартість робіт за фактично не виконану якісно та / або не в строк виконану роботу по даному договору.

Як визначено п. 4.1. договору, вартість робіт по розробці програмного продукту за цим договором складає суму в гривнях, еквівалентну 4 700,00 (чотири тисячі сімсот) доларів США. Оплата здійснюється у гривні по середньому комерційному курсу продажу долара США в банках України, за даними сайту minfin.com.ua, на день проведення оплати.

Згідно з п. 4.2. договору, замовник сплачує вартість програмного продукту, що є предметом цього договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця (або внесенням готівкових коштів) наступним чином:

4.2.1. Аванс у розмірі еквівалентному 2000 (двом тисячам) дол. США замовник сплачує на протязі 5-ти банківських днів з моменту підписання цього договору обома сторонами.

4.2.2. Остаточний розрахунок, оплата у розмірі еквівалентному 2700 (двом тисячам семистам) дол. США здійснюється замовником на протязі 5-ти банківських днів з моменту завершення виконавцем усіх робіт згідно п.п. 1.1. згідно додатку № l.

У п. 5.1.1. договору сторони погодили, що у разі порушення строків виконання роботи/етапу роботи згідно з ТЗ (кожного разу у випадку такого порушення), виконавець сплачує замовникові штраф в розмірі 20% від суми роботи/етапу роботи, що сплачені/будуть сплачені замовником виконавцеві.

Відповідно до п. 8.3. договору, договір набирає чинності та є обов`язковим до виконання Сторонами з моменту (дати) його підписання та скріплення печатками (печаткою) сторонами і діє до 30.06.2023 року, а у випадку невиконання та/або неналежного виконання обов`язків за договором до повного та належного виконання сторонами своїх зобов`язань. При цьому скріплення печатками (печаткою) договору є обов`язковим для сторін (сторони), якщо у сторін (стороні), які є юридичними особами (особою), така печатка є.

Як погоджено сторонами у технічному завданні, яке є додатком № 1 до договору, виконавець бере на себе наступні зобов`язання щодо етапів виконання роботи:

1. ???В термін до 3-х тижнів з моменту отримання оплати, згідно п. 4.2.1. договору розвернути та встановити парсер на сервер з прописанням необхідних налаштувань;

2. ???На протязі 6-го тижня виконання договору налаштувати парсер для використання на сайті https://soundmag.ua та його парсинг;

3. ???На протязі 8-го тижня виконання договору налаштувати парсер для використання на сайті https://1-m.com.ua та його парсинг.

Після отримання файлів з вигрузками товарів і характеристиками, вказаними у цьому технічному завданні, замовник надає виконавцю нові правила для парсингу, які виконавець в найкоротші терміни прописує та запускає оновлений парсинг з врахуванням вказаних правил. Підписанням цього технічного завдання сторони підтверджують повне розуміння суті технічного завдання, а виконавець підтверджує свій обов`язок щодо строків виконання, а також свою технічну та іншу здатність виконати його.

Позивач, звертаючись з даним позовом до господарського суду, вказує, що на виконання умов договору, здійснив переказ на користь відповідача грошових коштів, необхідних для початку робіт з розробки програмного продукту, однак останній жодного етапу робіт не виконав, чим порушив строк виконання договору, у зв`язку з чим позивач просить стягнути перераховані на користь відповідача грошові кошти у розмірі 133 515,00 грн, штраф у розмірі 37 003,50 грн, 3 % річних у розмірі 2 019,19 грн та розірвати договір № 20232701 про надання послуг з розробки програмного продукту від 27.01.2023.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, зазначає, що характер проплат позивача свідчить про факт виконання робіт, однак у червні 2023 ним було змінено сайт на інший чим створив перепони для виконання умов договору виконавцем, однак, не дивлячись на це, відповідачем було виконано роботи з розробки парсингу даних орієнтовно на 70 %, тобто роботи було виконано відповідно до технічного завдання в обсязі, який залежав від виконавця та міг ним бути виконаний, а не завершення робіт викликано тим, що замовником не надано остаточного та вичерпного алгоритму порівняння характеристик товарів на різних сайтах для внесення їх у сайт, що розроблявся.

При цьому відповідач зазначає, що позивачем не доведено і не обґрунтовано наявність відступів від погоджених умов договору та технічного завдання, які б свідчили про наявність підстав для відмови від виконання умов договору.

А тому, на думку відповідача, відсутні правові підстави для розірвання договору та повернення сплачених позивачем коштів, а відтак і для задоволення позову.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтями 73, 74Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач, на виконання умов договору, а саме п. 4.2.1., 01.02.2023 платіжною інструкцією № 3 сплатив на користь відповідача грошові кошти у розмірі 81 000,00 грн.

В подальшому, 21.03.2023 позивач перерахував відповідачу платіжною інструкцією № 7 грошові кошти у розмірі 52 512,00 грн.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 2.1.1. договору, виконавець зобов`язується виконати роботу, вказану в п. 1.1. цього договору, на протязі 2-х місяців з моменту першої оплати по цьому договору.

З наведеного вбачається, що відповідач був зобов`язаний надати послуги (виконати роботу) у строк до 01.04.2023.

Як погоджено сторонами у технічному завданні, яке є додатком № 1 до договору, виконавець бере на себе наступні зобов`язання щодо етапів виконання роботи:

1. ???В термін до 3-х тижнів з моменту отримання оплати, згідно п. 4.2.1. договору розвернути та встановити парсер на сервер з прописанням необхідних налаштувань;

2. ???На протязі 6-го тижня виконання договору налаштувати парсер для використання на сайті https://soundmag.ua та його парсинг;

3. ???На протязі 8-го тижня виконання договору налаштувати парсер для використання на сайті https://1-m.com.ua та його парсинг.

Після отримання файлів з вигрузками товарів і характеристиками, вказаними у цьому технічному завданні, замовник надає виконавцю нові правила для парсингу, які виконавець в найкоротші терміни прописує та запускає оновлений парсинг з врахуванням вказаних правил. Підписанням цього технічного завдання сторони підтверджують повне розуміння суті технічного завдання, а виконавець підтверджує свій обов`язок щодо строків виконання, а також свою технічну та іншу здатність виконати його.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач своє зобов`язання в строк, передбачений договором, не виконав, жодних доказів, які б це спростовували, до суду не надано.

При цьому суд вказує, що надані відповідачем матеріали до судової справи жодним чином не спростовують вищевикладене.

В свою чергу, судом встановлено, що у зв`язку з невиконанням відповідачем свого зобов`язання, позивач, як покупець, уклав договір з фізичною особою-підприємцем Дегтярьовим Андрієм Юрійовичем, як продавцем, 27.06.2023 договір купівлі-продажу сайту № 20230627, відповідно до якого, продавець передав у власність покупця пакетне рішення - розроблений веб-сайт для закріплення за доменним ім`ям: https://muzarena.com.ua/ (надалі - веб-сайт), а покупець зобов`язався прийняти та сплатити веб-сайт у порядку визначеному цим договором.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору, позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю ""Ноунейм діджитал" з претензією № 2023/08-04-1 від 04.08.2023 з вимогою про повернення грошових коштів у розмірі 133 515,00 грн та сплатити штраф у розмірі 36 841,50 грн, однак відповідач, листом № 2/13 від 13.10.2023 вказану претензію не задовольнив.

У позовній заяві, позивач просить стягнути з відповідача 133 515,00 грн як безпідставно набуті кошти.

Щодо вказаного суд вважає зазначити наступне.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно з частиною 1 статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов:

1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи;

2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Наведений висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17.

Системний аналіз положень частини першої, пункту першого частини 2 статті 11, частини 1 статті 177, частини 1 статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей) (аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.02.2020 по справі № 910/13271/18).

Схожа за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 910/2051/19, згідно з якою у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За приписами частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами 1, 2 статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з частиною 1 статті 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За приписами частиною 1 статті 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Частиною 1 статті 642 ЦК України встановлено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частина 2 статті 642 ЦК України).

Згідно норм статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (частина 8 статті 181 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як уже встановлено судом, між сторонами наявні договірні відносини, зокрема договір № 20232701 про надання послуг з розробки програмного продукту від 27.01.2023.

Отже, враховуючи наведені норми законодавства та дії сторін, суд зазначає, що зобов`язальні правовідносини позивача та відповідача виникли шляхом укладення договору поставки у спрощений спосіб, а тому, сплачені позивачем на виконання договору грошові кошти не можуть вважатися безпідставно набутими.

Водночас, виходячи з принципу судочинства jura novit curia - "суд знає закони", неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, а суд має самостійно перевірити доводи сторін щодо застосування закону, який регулює спірні правовідносини, та надати правильну правову кваліфікацію цим відносинам і зобов`язанням сторін.

У цьому висновку суд керується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в постановах від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, та у постанові Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 905/2419/18.

Тому суд, керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), самостійно здійснює кваліфікацію спірних правовідносин, у зв`язку з чим зазначає, що за змістом наведених позивачем доводів вказані ним безпідставно набуті кошти є попередньою оплатою за надані послуги (виконану роботу).

За умовами п. 2.1.7. договору, виконавець зобов`язаний повернути сплачену вартість робіт за фактично не виконану якісно та / або не в строк виконану роботу по даному договору.

Оскільки судом встановлено, що позивачем здійснено на користь відповідача попередню оплату, а останній, у строк передбачений договором, роботу не виконав, чим порушив свої зобов`язання за договором та не здійснив повернення усієї суми оплати, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 133 515,00 грн, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Отже, хоча позивачем помилково застосовано до спірних правовідносин норми, які регулюють безпідставне збагачення, враховуючи, що порушене право має бути захищено, при прийнятті рішення суд самостійно здійснив правильну правову кваліфікацію правовідносин, застосувавши норми зобов`язального права, та дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача відповідної суми коштів.

А відтак, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ""Ноунейм діджитал" грошових коштів у розмірі 133 515,00 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 2 019,19 грн.

Як було вказано судом, у відповідності до п. 2.1.7. договору, виконавець зобов`язаний повернути сплачену вартість робіт за фактично не виконану якісно та / або не в строк виконану роботу по даному договору.

Однак терміну виконання цього зобов`язання договором не встановлено.

За змістом ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору, позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю ""Ноунейм діджитал" з претензією № 2023/08-04-1 від 04.08.2023 з вимогою про повернення грошових коштів у розмірі 133 515,00 грн та сплатити штраф у розмірі 36 841,50 грн протягом 30 календарних днів.

Однак, відповідач, листом № 2/13 від 13.10.2023 вимогу позивача у вказаній претензії не виконав, у 30 денний строк грошові кошти не повернув.

Згідно з ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних, а саме у розмірі 285 грн 32 коп., оскільки позивачем у позові невірно визначено період прострочення виконання зобов`язання, а вірним періодом, з урахуванням претензії позивача, є : з 07.09.2023 по 02.10.2023.

Також позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 37 003,50 грн.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У п. 5.1.1. договору сторони погодили, що у разі порушення строків виконання роботи/етапу роботи згідно з ТЗ (кожного разу у випадку такого порушення), виконавець сплачує замовникові штраф в розмірі 20% від суми роботи/етапу роботи, що сплачені/будуть сплачені замовником виконавцеві.

Тобто, при укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов`язання щодо строків виконання робіт за договором.

При цьому суд вказує, що позивачем сплачено відповідачеві 133 515,00 грн як попередню оплату, іншу частину грошових коштів, визначений як ціна договору у п. 4.1. позивачем не сплачувались та не будуть сплачуватися у зв`язку з тим, що відповідач не виконував свої зобов`язання, а відтак, суд приходить до висновку, що про розрахунку розміру штрафу необхідно брати саме суму 133 515,00 грн, 20% від якої складає 2 670,30 грн.

А відтак, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про частково задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача штрафу.

Також позивач просить розірвати договір № 20232701 про надання послуг з розробки програмного продукту від 27.01.2023, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Музарена.Ком" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ноунейм діджитал".

Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (статті 599 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Отже, за змістом ст. 188 Господарського кодексу України, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього.

Тобто, за загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання.

Розірванням договору є припинення договірного зобов`язання, тобто зникнення правового зв`язку між сторонами договірного зобов`язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов`язків.

Оскільки, виконання зобов`язання, проведене належним чином, є однією із підстав його припинення (ст. 599 Цивільного кодексу України), то виконання боржником, у даному випадку відповідачем як продавцем за договором (зобов`язаною стороною за договором передання товару), повинно бути підтверджено відповідачем належним чином.

З урахуванням наведеного, тягар доведення належного виконання відповідачем свого обов`язку за договором, а так само обставин, які перешкоджали виконанню цього обов`язку, несе відповідач як боржник у цьому зобов`язанні.

Як вказувалося судом раніше, відповідач своє зобов`язання в строк, передбачений договором, не виконав.

В свою чергу, судом встановлено, що у зв`язку з невиконанням відповідачем свого зобов`язання, позивач, як покупець, уклав договір з фізичною особою-підприємцем Дегтярьовим Андрієм Юрійовичем, як продавцем, 27.06.2023 договір купівлі-продажу сайту № 20230627, відповідно до якого, продавець передав у власність покупця пакетне рішення - розроблений веб-сайт для закріплення за доменним ім`ям: https://muzarena.com.ua/ (надалі - веб-сайт), а покупець зобов`язався прийняти та сплатити веб-сайт у порядку визначеному цим договором.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів виконання відповідачем договору, а саме доказів надання послуг (виконання робіт) у строк, встановлений договором, за надання (виконання) яких позивачем було здійснено попередню оплату, суд приходить до висновку про доведеність порушення відповідачем умов договору, які полягають у неспроможності відповідача виконати його умови у встановлений строк, що є істотною умовою договору, а тому суд вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про розірвання договору № 20232701 про надання послуг з розробки програмного продукту від 27.01.2023, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Музарена.Ком" та Товариством з обмеженою відповідальністю ""Ноунейм діджитал".

Відповідно до положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як вказано в статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено що, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

В статті 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Враховуючи наведене, витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.

Також позивач просить стягнути з відповідача 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 по справі №910/23210/17 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 775/9215/15ц від 19.02.2020.

Матеріалами справи підтверджується, що 01.08.2023 між позивачем (далі - клієнт) та адвокатом Масловським Ігорем Миколайовичем (далі - адвокат) укладено договір про надання правничої допомоги адвокатом, відповідно до п. 1.1 якого, клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання по наданню правової допомоги, забезпеченню представництва прав та законних інтересів клієнта у Господарському суді м. Києва при розгляді справи клієнта про в стягнення заборгованості за договором надання послуг.

За змістом п. 3.2. договору, гонорар складає 20 000,00 грн. (двадцять тисяч грн. 00 коп.) та сплачуються адвокату в такому порядку: 100% оплати після прийняття рішення про стягнення заборгованості за договором надання послуг.

В матеріалах справи міститься долучений позивачем акт № 1 приймання-передачі наданих послуг від 10.10.2023 та детальний опис робіт виконаних адвокатом, з яких вбачається, що адвокатом Масловським Ігорем Миколайовичем надано позивачу послуги, пов`язані з розглядом даної справи, а саме надання консультацій, претензійна робота, вибірка та підготовка документів, доказів та складання позовної заяви та підготовка документів, що підтверджують судові витрати у справі на загальну суму 20 000,00 грн.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2017 у справі № 914/434/17).

Суд зазначає, що у розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Крім того, за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Натомість положеннями п. 2 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Аналогічних висновків дійшла Об`єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

За таких обставин, враховуючи те, що судом задоволено позовні вимоги, перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), суд зазначає, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвокатів не є співмірним із складністю даної справи.

Також суд зазначає, що у відповідності до частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволенні позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За наведених обставин, перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, враховуючи співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та частковим задоволенням позову, суд вважає за можливе покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ""Ноунейм діджитал" (03126, м. Київ, бульв. Вацлава Гавела, буд. 38-Г, кв. 99, ідентифікаційний код 43195663) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Музарена.Ком"</a> (65104, м. Одеса, вул. Академіка Корольова, буд. 72, ідентифікаційний код 43366639) 133 515 (сто тридцять три тисячі п`ятсот п`ятнадцять) грн 00 коп. заборгованості, 2 670 (дві тисячі шістсот сімдесят) грн 30 коп. штрафу, 285 (двісті вісімдесят п`ять) грн 32 коп. 3% річних, 7 000 (сім тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 4 815 (чотири тисячі вісімсот п`ятнадцять) грн 36 коп. судового збору.

3. Розірвати договір № 20232701 про надання послуг з розробки програмного продукту від 27.01.2023, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Музарена.Ком" та Товариством з обмеженою відповідальністю ""Ноунейм діджитал".

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 30.09.2024.

Суддя О.В. Мандриченко