Рішення

від 19.09.2024 по справі 914/306/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2024 Справа № 914/306/24

За позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія Енергопромгруп, м.Львів

до відповідача: Державного підприємства Міністерства оборони України Львівський завод збірних конструкцій, м.Львів

за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд", м.Київ

про: стягнення 1694112,00 грн основного боргу, 1628526,70 грн пені, 688888,79 грн інфляційних втрат та 143549,08 грн 3% річних за договором купівлі продажу №6 від 02.02.2021

Суддя У.І. Ділай

Секретар Ю.І.Кохановська

За участі представників:

Від позивача: А.І.Сташко - представник

Від відповідача: не з`явився

Від третьої особи: не з`явився

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.02.2024, справу №914/306/24 розподілено судді У.І.Ділай.

Ухвалою суду від 06.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 27.02.2024.

Ухвалами від 27.02.2024 та від 28.03.2024 підготовче засідання відкладено, з підстав зазначених в ухвалах.

Ухвалою від 08.04.2024 продовжено строк розгляду підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 23.04.2024.

Ухвалою від 23.04.2024 підготовче засідання відкладено на 09.05.2024.

Ухвалою від 09.05.2024 залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд». Підготовче засідання відкладено на 28.05.2024.

Ухвалами від 28.05.2024 та від 11.06.2024 підготовче засідання відкладено.

Ухвалою від 20.06.2024 підготовче провадження закрито. Призначено справу до судового розгляду по суті на 04.07.2024.

Ухвалами від 04.07.2024, від 11.07.2024 та від 03.09.2024 судове засідання відкладено.

Представник позивач в судове засідання 19.09.2024 підтримав позов, з підстав наведених у позовній заяві та з посиланням на матеріали справи.

Відповідач та третя особа в судове засідання 19.09.2024 повторно явку повноважних представників не забезпечили, причин неявки не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

В процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Енергопромгруп» (надалі позивач, покупець) та Державним підприємством Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» (надалі відповідач, продавець) укладено договір купівлі - продажу № 6 від 02 лютого 2021 року, відповідно до п.1.1. якого продавець прийняв на себе зобов`язання виготовити та передавати у власність позивача товар, а покупець зобов`язався прийняти товар та оплатити його вартість відповідно до умов цього договору.

У пункті 1.2. договору погоджено, що кількість, асортимент, гранична дата поставки та ціна товару, що відвантажується за цим Договором визначається у видаткових накладних та в Специфікації - Додаток №1, який є невід`ємною частиною даного Договору та попередньо узгоджується сторонами.

У Специфікації №1 до Договору, зокрема зазначено:

- назва товару плита дорожня 1П30Х15Х30 у кількості 280 шт.;

-загальна сума товару становить 1 694 112 гривень 00 копійок, у т.ч. ПДВ 282 352 гривні 00 копійок;

-термін виготовлення та відвантаження: до 31 березня 2021 року.

Згідно з з п.5.4. договору, оплата товару здійснюється покупцем на умовах 100% попередньої оплати вартості товару, яка вказана у рахунках на оплату продавця.

Позивач направив лист за вих. № 06/02 від 04 лютого 2021 року до відповідача з проханням виготовити та передати позивачу плити дорожні 1П30Х15X30 у кількості 280 шт.

Відповідачем було виставлено рахунок на оплату №17 від 04 лютого 2021 року.

Відповідно до платіжної інструкції № 32 від 04 лютого 2021 року позивач оплатив вартість товару у сумі 1 694 112 гривень 00 копійок, у т.ч. ПДВ 282 352 гривні 00 копійок.

Як зазначив позивач відповідач товар не передав. На підтвердження наявності боргу до позову долучено Акт звірки взаємних розрахунків за період лютий 2021 року - жовтень 2022 року, підписаний сторонами договору.

У подальшому позивачу стало відомо про внесення рішення засновників щодо припинення відповідача в результаті реорганізації. Позивач направив відповідачу заяву (вимогу кредитора) №1 вих.№02/01/23 від 02 січня 2023 року (отримана відповідачем 04 січня 2023 року), в якій зазначено про наявність боргу у розмірі 1 694 112 гривень 00 коп. Відтак, позивач просив здійснити усі необхідні дії щодо сплати вказаної заборгованості, в тому числі зазначити вищенаведену заборгованість у всіх відповідних документах для правонаступника (правонаступників).

Оскільки зі сторони відповідача жодної відповіді на вказану заяву (вимогу кредитора) №1 не надійшло, 18 грудня 2023 року позивач направив відповідачу претензію №1 щодо сплати боргу.

У відповіді вих.№57 від 09 січня 2024 року на претензію відповідач зазначив, що претензія відхиляється в повній мірі, зокрема з підстав ліквідації відповідача, наявності граничного строку для розгляду вимог кредиторів до 05 січня 2023 року та у зв`язку із порушенням порядку звернення з кредиторськими вимогами до юридичної особи, що перебуває в процесі припинення.

Як зазначає позивач у відповідача наявна заборгованість в сумі 1 694 112 гривень 00 коп.

Згідно з поясненнями позивача протягом 2023 - 2024 років відповідач не надавав відповіді за результатами розгляду заяви (вимоги кредитора) № 1 вих.№02/01/23 від 02 січня 2023 року, що відповідно і призвело до ситуації коли позивач тривалий час був позбавлений права та можливостей захистити свій інтерес в частині стягнення боргу з відповідача. Позивачу не надходило жодних документів, які б могли надати відповідь на питання щодо того чи визнає, чи заперечує відповідач свій борг.

Спір виник внаслідок того, що відповідач не виконав належним чином взятих зобов`язань та не повернув позивачу попередню оплату. Відтак, ТзОВ «Виробнича компанія «Енергопромгруп» подало позов до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача 1694112,00грн основного боргу.

Крім того, в порядку п. 6.4 договору позивач нарахував 1628526,70грн пені, а також, керуючись ст.625 ЦК України, позивач нарахував 688888,00грн інфляційних втрат та 143549,08грн 3% річних.

Відповідач заперечив проти позову, зазначивши таке.

Наказом Міністра оборони України від 02.11.2022 №344 прийнято рішення припинити юридичну особу державне підприємство Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій», реорганізувавши його шляхом приєднання до державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд». На виконання наказу, головою комісії було повідомлено державний орган, що здійснює державну реєстрацію про внесення до ЄДР ЮО ФОП та ГФ запису про рішення щодо припинення юридичної особи та строк до 05.01.2023 для подання кредиторами своїх вимог.

Після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог необхідно було скласти передавальний акт та подати його на затвердження Міністру оборони України.

У зв`язку із звільненням головного бухгалтера, бухгалтера, директора підприємства, інших працівників, частою зміною членів ліквідаційної комісії та органу у функціональному управлінні якого перебуває підприємство, щодо наявності затвердженого списку вимог кредиторів та передавального акту на даний час інформація відсутня.

Також у відзиві зазначено, що в межах кількох кримінальних проваджень, відкритих відносно підприємства та колишнього директора підприємства, неодноразово здійснювались виїмки документації, в тому числі договорів, бухгалтерських документів, видаткових накладних тощо.

Таким чином, на підприємстві відсутня інформація щодо підтвердження чи спростування неотримання відповідачем товару. Позивач звертався зі своїми вимогами 02 січня 2023 року, після чого протягом тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора, відповідач мав надати відповідь кредитору. Таким чином, позивач дізнався (мав об`єктивну можливість дізнатись) про відмову ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду 04 лютого 2023 року, після спливу 30-тиденного терміну на відповідь. Після цього позивач мав право протягом місяця звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії, тобто до 04 березня 2023 року.

За міркуваннями відповідача, позивач пропустив термін звернення до суду з огляду на положення ст. 112 Цивільного кодексу України.

Відповідач також звернув увагу, що позивач в цій справі обрав спосіб захисту порушеного права у вигляді звернення до суду із позовом про стягнення грошової суми до відповідача, який перебуває в стані припинення. Водночас, законодавством передбачений спеціальний порядок задоволення кредиторами своїх вимог до особи, яка припиняється шляхом звернення із відповідними вимогами до ліквідаційної комісії такої особи. Такого способу захисту порушеного особою, що припиняється, права стягувача (кредитора) як звернення із вимогами саме про стягнення заборгованості норми статей 104-112 ЦК України не передбачають. На думку відповідача належним способом захисту за обставинами цієї справи є вимога про зобов`язання включення до проміжного ліквідаційного балансу боржника визнаних ним вимог, а не про стягнення заборгованості з боржника грошових коштів.

За твердженням відповідача, прийняття судом рішення про задоволення позову про стягнення з боржника, який перебуває в стані припинення, грошових коштів не свідчить про можливість ефективного захисту порушеного права позивача, оскільки не виключає необхідності в подальшому звернутись до ліквідаційної комісії відповідача щодо визнання його кредиторських вимог, та, у випадку відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду, повторного звернення до суду.

Щодо нарахування 3% річних, пені та індексу інфляції відповідач звернув увагу, що позивачем не надано чіткого розрахунку нарахування таких санкцій. Разом з тим, умовами договору, долученого до позовної заяви такі види санкцій відносно відповідача не передбачені.

Третя особа заперечила проти позову, підтримавши позицію відповідача.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Як підтверджено матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір купівлі - продажу № 6 від 02 лютого 2021 року, у зв`язку з чим набули взаємних прав і обов`язків.

У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним спірного договору та додатків до нього чи визнання неукладеним в певній частині. Також відсутні докази про розірвання спірного договору.

За договором купівлі-продажу, відповідно до вимог п. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу (ст. 663 Цивільного кодексу України).

Позивач свої зобов`язання за спірним договором виконав повністю та здійснив оплату за замовлений товар на суму 1694112,00грн. На підтвердження до позову долучено копію платіжної інструкції № 32 від 04 лютого 2021 року.

У Специфікації №1 до Договору, зокрема визначено, що термін виготовлення та відвантаження: до 31 березня 2021 року

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів передачі відповідачем товару у визначені строки, а також відсутні докази повернення відповідачем зазначеної суми позивачу.

Згідно з частиною першою статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Оскільки попередню оплату позивачем за товар здійснено, а товар в повному обсязі у визначені строки відповідачем не передано, відповідно до частини другої статті 693 ЦК України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.

02.11.2022 Міністерством оборони України видано Наказ № 344 «Про реорганізацію державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій», відповідно до якого наказано:

- Припинити юридичну особу державне підприємство Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій», реорганізувавши його шляхом приєднання до державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (п. 1);

- Визначити державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» правонаступником усіх прав та обов`язків державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» (п. 2);

- Для проведення реорганізації державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» призначити комісію (п. 4);

- Забезпечити виконання вимог наказу в термін до 01 червня 2023 року (п.7).

Порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення регламентовано ст. 107 ЦК України, за приписами якої кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов`язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов`язання, або забезпечення виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом.

Після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами.

Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом. Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.

Отже, законодавець визначив дві форми припинення юридичної особи - в результаті реорганізації або в результаті ліквідації, а також визначив наслідки припинення юридичної особи в результаті реорганізації, які, на відміну від припинення юридичної особи в результаті ліквідації, полягають, зокрема у переході майна, прав і обов`язків до правонаступників. Таким чином, у разі реорганізації юридичної особи шляхом її приєднання факт настання правонаступництва безпосередньо пов`язаний з моментом передання прав та обов`язків від правопопередника до правонаступника.

У разі реорганізації юридичної особи шляхом приєднання складається передавальний акт, який має містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов`язань юридичної особи, що припиняється.

У вирішенні питань, пов`язаних з таким правонаступництвом, судам необхідно здійснювати аналіз доказів переходу відповідних прав і обов`язків (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2020 у справі № 910/4656/14).

Як встановлено судом, позивач направив відповідачу заяву (вимогу кредитора) №1 вих.№02/01/23 від 02 січня 2023 року (отримана відповідачем 04 січня 2023 року), в якій зазначено про наявність боргу у розмірі 1 694 112 гривень 00 коп. Позивач просив здійснити усі необхідні дії щодо сплати вказаної заборгованості, в тому числі зазначити вищенаведену заборгованість у всіх відповідних документах для правонаступника (правонаступників).

Оскільки зі сторони відповідача жодної відповіді на вказану заяву (вимогу кредитора) №1 не надійшло, 18 грудня 2023 року позивач направив відповідачу претензію №1 щодо сплати боргу.

У відповіді вих.№57 від 09 січня 2024 року на претензію відповідач зазначив, що претензія відхиляється в повній мірі, зокрема з підстав ліквідації відповідача, наявності граничного строку для розгляду вимог кредиторів до 05 січня 2023 року та у зв`язку із порушенням порядку звернення з кредиторськими вимогами до юридичної особи, що перебуває в процесі припинення.

Господарському суду Львівської області доказів затвердження Передавального акту не подано.

У разі приєднання юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті приєднання, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Приєднання вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються (ч. 8 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань»).

У Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань відомості про правонаступника ДП МОУ «Львівський завод збірних конструкцій» відсутні.

Зважаючи на зазначене, суд констатує, що позивачем заявлено вимоги до належного відповідача.

Відповідач не заперечив факту отримання коштів за спірним договором.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Оскільки попередню оплату позивачем за товар здійснено в повному обсязі, товар відповідачем не передано (актів прийому-передачі наданих послуг матеріали справи не містять), відповідно до частини другої статті 693 ЦК України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.

Відповідно до положень ст. 538 ЦК України, виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Також, до матеріалів справи долучено копію акту звірки взаєморозрахунків, підписаний сторонами без зауважень, відповідно до якого станом на 31.10.2022 перед позивачем у відповідача наявний борг у розмірі 1694112,00грн.

Суд зазначає, що акт звірки взаємних розрахунків, підписаний уповноваженою особою відповідача (боржника) та підтверджений первинними документами є доказом, що свідчить про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу з оплати отриманого товару за спірним договором.

Щодо тверджень відповідача та третьої особи про пропуск позивачем строку для заявлення кредиторських вимог, а також строку для звернення до суду з вимогами до ліквідаційної комісії (протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатись про відмову ліквідаційної комісії у задоволені своїх вимог), встановленого ст. 112 Цивільного кодексу України для звернення до суду з вимогами до ліквідаційної комісії суд зазначає таке.

За змістом частин 1-2 ст. 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов`язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Так, позивач скеровував відповідачу заяву (вимогу) кредитора № 1 від 02.01.2023, де просив здійснити усі необхідні дії щодо сплати заборгованості, у тому числі зазначити таку у всіх документах для правонаступника. Відповідач отримав таку заяву 04.01.2023. Однак, відповіді на таку заяву позивач не отримав, доказів протилежного відповідачем не надано.

Повторно позивач звернувся до відповідача з претензією № 1, в якій вимагав сплатити наявний борг вже 18.12.2023, тобто після спливу строку встановленого для заявлення вимог кредиторів, а відтак така вимога була відхилена відповідачем.

Суд зазначає, що невключення кредиторських вимог позивача у передавальний акт не змінює та не припиняє його права вимагати виконання зобов`язань за договором. Разом з тим, господарський суд звертає увагу на те, що законом не передбачено можливості та строку оскарження дій комісії з реорганізації щодо відхилення вимог кредитора.

Стаття 112 ЦК України, на яку посилається відповідач, вказуючи на пропуск позивачем строку на звернення до суду, стосується оскарження дій ліквідаційної комісії у разі відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду. Натомість за обставинами цієї справи є реорганізація відповідача, а не ліквідація юридичної особи, а тому норми ст. 112 ЦК України не застосовуються до правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем.

Щодо обраного способу захисту слід зазначити таке.

Згідно статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно частини 2 статті 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містить стаття 20 Господарського кодексу України.

Виходячи з системного аналізу статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Тобто, відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права, таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.

Згідно з статтею 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Одночасно з цим, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу, а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Виходячи з предмету та підстав позовних вимог, Господарський суд Львівської області доходить висновку, що невключення кредиторських вимог ТОВ «Виробнича компанія «Енергопромгруп» в передавальний акт не змінює та не припиняє права позивача вимагати виконання зобов`язань за договорами. Відтак, обраний позивачем спосіб захисту в цьому випадку призведе до відновлення прав та законних інтересів товариства.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, відповідач своїх зобов`язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимога позивача про стягнення суми попередньої оплати є такою, що підлягає задоволенню в розмірі 1694112,00 грн.

Щодо вимоги про стягнення 1628526,70грн пені за період з 31.03.2021 до 25.01.2024 суд зазначає таке.

У п. 6.4. договору сторони погодили, що за прострочення передачі товару покупцю продавець сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення вартості не переданого товару, у випадку, якщо цей товар оплачений покупцем без порушень умов договору в повному обсязі.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із вимогами ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (ч. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України).

Перевіривши розрахунок розміру пені суд встановив, що позивачем не правильно обрано період для нарахування пені.

Як зазначено в позові, відповідач повинен був відвантажити товар позивачу до 31 березня 2021 року, відтак позивач вважає, що невиконання грошового зобов`язання розпочалося з 31 березня 2021 року.

Господарський суд звертає увагу, що прийменник "до" з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі N 803/350/17 та у справі N 815/4720/16, від 13.06.2018 у справі N 815/1298/17, від 14.08.2018 у справі N 803/1387/17, від 28.08.2018 у справі N 814/4170/15, від 08.10.2018 у справі N 927/490/18, від 27.09.2022 у справі № 918/1195/21).

Отже, зважаючи на зазначене, право вимоги повернення сплачених коштів у позивача виникло з 01.04.2021 та саме з цієї дати слід розпочинати нарахування пені.

Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця (ч. 3 ст. 116 ГПК України).

Частиною 7 Перехідних положень ГК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», прийнятою відповідно до ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на усій території України встановлений карантин з 12.03.2020, який був неодноразово продовжений. Однак постановою Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023 карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) відмінено з 30.06.2023.

Таким чином, строки нарахування пені, які встановлені в ч. 6 ст. 232 ГК України є продовженими лише до закінчення дії карантину, тобто до 30.06.2023.

Отже, право позивача на нарахування пені, передбачене Договором, було продовжене на період дії карантину - до 30.06.2023.

Крім того, суд звертає увагу сторін на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07.06.2019 по справі № 910/23911/16, у постанові від 13.09.2019 по справі № 902/669/18, від 12.06.2018 по справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 по справі № 903/962/17 про те, що «умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції».

Таким чином, суд зазначає, що правильним періодом для нарахування пені є з 01.04.2021 до 30.06.2023.

Відтак, здійснивши перерахунок заявленого розміру пені, суд встановив, що загальний розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача становить 1256056,41 грн. У задоволенні решти вимог в цій частині слід відмовити.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок позовних вимог, підстави та правильність нарахування суми 3% річних, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, судом встановлено, що позивачем допущено арифметичні помилки. За розрахунком суду за період з 01.04.2021 до 25.01.2024 з відповідача підлягає до стягнення 671382,36 грн інфляційних втрат та 137991,76 грн 3% річних. В задоволенні решти вимог в цій частині слід відмовити.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 4, 7, 8, 73, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» (79040, м. Львів, вул. Городоцька, буд.222, ідентифікаційний код 08006864) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Енергопромгруп» (79016, м. Львів,вул. Замкнена, буд. 3, кв.2, ідентифікаційний код 41159948) основну суму боргу у розмірі 1694112,00 грн, 1565480,44 грн пен, 671382,36 грн інфляційних втрат, 137991,76 грн 3% річних та 61034,13 грн судового збору;

3.У частині стягнення 63046,26 грн пені, 17506,43грн інфляційних втрат та 5557,32грн 3% річних в позові відмовити.

4.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 30.09.2024.

СуддяДілай У.І.