Ухвала

від 26.09.2024 по справі 915/975/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

УХВАЛА

26 вересня 2024 року м. Миколаїв Справа № 915/975/24

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ільєвої Л.М., розглянувши заяву заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури (вх. № 11460/24 від 24.09.2024 р.) про забезпечення позову у справі № 915/975/24 за позовом заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації) до Коблівської сільської ради про усунення перешкод у користуванні землями державного лісового фонду шляхом скасування державної реєстрації права комунальної власності та повернення земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації) до Коблівської сільської ради про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні позивачем земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом:

- скасування вчиненої 03.08.2021 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності Коблівської сільської ради на земельну ділянку площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333, розташовану в межах території села Рибаківка Миколаївського району Миколаївської області (запис № 43337291);

- зобов`язання Коблівської сільської ради повернути державі в особі Миколаївської районної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333, розташовану в межах території села Рибаківка Миколаївського району Миколаївської області.

В обґрунтування позову посилається на те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333 відноситься до земель державного лісового фонду, виключне право на розпорядження нею від імені держави належить позивачу - Миколаївській районній державній адміністрації, також вказана земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Очаківське ЛМГ». При цьому прокурор зауважує, що рішенням Господарського суду Миколаївської області від 25.12.2014 у справі № 915/1708/14 задоволено позов Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері, а саме було визнано незаконним та скасовано розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 06.09.2007 № 960, від 26.01.2009 № 79, визнано недійсними договір оренди земельної ділянки від 07.09.2007, договір купівлі-продажу від 26.01.2009, державний акт серії ЯЗ №140830 та зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Лоза-Агроінвест» повернути державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,99 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333, розташовану в зоні відпочинку «Рибаківка». Вказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено належність спірної ділянки до державної власності та її цільове призначення - землі лісогосподарського призначення, а також входження в межі прибережної захисної смуги моря, як наслідок, неможливість її вилучення із державної власності. Проте, за ствердженнями прокурора, усупереч встановленої законом заборони, за відсутності рішення власника (розпорядника) Миколаївської обласної державної адміністрації, вказана земельна ділянка з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333 незаконно вилучена поза волею постійного землекористувача ДП «Очаківське лісомисливське господарство» (на цей час Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» із земель лісогосподарського призначення державної власності та безпідставно зареєстрована за Коблівською сільською радою як земля комунальної власності із зміною цільового призначення - землі житлової та громадської забудови (для будівництва і обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування). Також прокурор вказує, що за наданою інформацією з боку Миколаївської обласної державної адміністрації від 03.05.2024 № 05-67/1163/5-24 розпорядження про припинення права постійного користування ДП «Очаківське лісомисливське господарство» земельною ділянкою державного лісового фонду з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333 або її вилучення з постійного користування не приймались.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.08.2024 р. вказану позовну заяву заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації (Миколаївської районної військової адміністрації) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/975/24, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 09.09.2024 р. о 12:00. Також вказаною ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 09.09.2024 р. у справі №915/975/24 підготовче засідання відкладено на 26.09.2024 р. о 12:15, з огляду на неявку сторін та третьої особи.

Разом з тим, 24.09.2024 від заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява про забезпечення позову у справі № 915/975/24 (вх. № 11460/24), згідно з якою заявник просить суд вжити заходів до забезпечення позову заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації до Коблівської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333, розташовану в селі Рибаківка Миколаївського району Миколаївської області. З цією метою заявник просить суд:

- заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333 площею 0,9906 га для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, розташовану в селі Рибаківка Миколаївського району Миколаївської області;

- заборонити Коблівській сільській раді вчиняти із земельною ділянкою площею 0,9906 га, кадастровий номер 4820983900:09:000:0333, розташованою в селі Рибаківка Миколаївського району Миколаївської області, дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, її поділу, об`єднання з іншими ділянками; укладати договори; вчиняти інші правочини щодо неї.

В обґрунтування вказаної заяви про забезпечення позову заявник вказує, що у разі задоволення позовних вимог Коблівська сільська рада втрачає право власності на спірну земельну ділянку та повинна буде повернути цю ділянку. Водночас, без встановлення обмежень на час розгляду справи фактичний власник земельної ділянки Коблівська сільська рада може розпорядитися своєю власністю на власний розсуд в будь-який час. Подальша ймовірна передача земельної ділянки у приватну власність, в оренду, зміна її цільового призначення, поділ чи об`єднання з іншими ділянками ускладнить виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Так, прокурор вказує, що вчинення будь-яких дій із земельною ділянкою до закінчення судового розгляду, у разі задоволення позову, призведе до необхідності зміни позовних вимог або вирішення спорів з іншими позовними вимогами та з іншими особами, яким ця земельна ділянка може бути передана в оренду або іншим чином відчужена. Тобто, наявність у Коблівської сільської ради правомочностей власника майна вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись спірною земельною ділянкою на користь третіх осіб. Так, прокурор вважає, що Коблівська сільська рада, знаючи про наявність судового спору, з метою утруднення у майбутньому виконання судового рішення, свідомо може здійснювати дії щодо розпорядження спірною земельною ділянкою.

Наразі прокурор також посилається на правову позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 09.06.2023 у справі № 37з-23, згідно з якою можливість у відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Так, заявник вказує, що Коблівська сільська рада як власник земельної ділянки відповідно до положень ч. 3 ст. 20 ЗК України може ініціювати питання щодо зміни її цільового призначення та виду її функціонального використання, що у подальшому призведе до необхідності скасування відповідних рішень органу місцевого самоврядування шляхом звернення до суду з іншими позовними заявами.

З метою запобігання зміни права власності на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, їх можливого відчуження, передачі в оренду, тощо, що може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду, прокурор вважає, що відповідно до ст. ст. 136, 137 ГПК України наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333 площею 0,9906, а також заборони Коблівській сільській раді вчиняти дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, її поділу, об`єднання з іншими ділянками; укладати договори; вчиняти інші правочини щодо неї.

Розглянувши вказану заяву прокурора про забезпечення позову в порядку ст. 136-140 ГПК України та матеріали позовної заяви, господарський суд дійшов наступних висновків.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Отже, забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі № 916/950/22 та від 15.05.2019 у справі № 910/688/13.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 16.11.2023 у справі № 921/333/23, від 13.07.2022 у справі № 904/4710/21.

Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 23.03.2020 у справі № 910/7338/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 11.08.2020 у справі № 911/3136/19, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19, від 19.10.2020 у справі N 915/373/20.

За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Така правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 31.08.2020 у справі № 917/1274/19.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.09.2020 у справі № 320/3560/18).

При цьому під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Так, предметом позову по даній справі є вимоги немайнового характеру, а саме: про скасування вчиненої 03.08.2021 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності Коблівської сільської ради на земельну ділянку площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333, розташовану в межах території села Рибаківка Миколаївського району Миколаївської області (запис № 43337291) та зобов`язання Коблівської сільської ради повернути державі в особі Миколаївської районної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333, розташовану в межах території села Рибаківка Миколаївського району Миколаївської області.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 зазначив, що у разі звернення позивача до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 31.10.2022 у справі № 910/4192/22, у немайнових спорах суд вживає заходів забезпечення позову з превентивною метою щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача, та, зважаючи на завдання господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України), суд має встановити, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза унеможливлення чи суттєвого утруднення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 висловлено позицію щодо застосування заходів забезпечення за позовом немайнового характеру. Так, чинне законодавство не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Зі змісту заяви прокурора вбачається, що заявник припускає можливість ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду з даного спору у разі задоволення позову з підстав наявності у відповідача як власника спірного об`єкта нерухомого майна реальної можливості на розпорядження цим нерухомим майном, а саме здійснити його відчуження, поділ, що у подальшому призведе до зміни власника або самого об`єкту позову та може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 та Касаційного Господарського Суду від 25.09.2020 у справі №921/40/20).

Відповідно, підставою для вжиття судом заходів забезпечення позову є не тільки запобігання ускладненню чи унеможливленню виконання рішення суду, але й забезпечення можливості ефективного та реального поновлення порушеного права.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 15.09.2020 по справі № 753/22860/17, невжиття власником об`єкту нерухомого майна активних дій, які могли би підтвердити його намір відчужити такий об`єкт не спростовують висновки про наявність у особи, яка є одноособовим власником, можливості вільно розпорядитись об`єктом нерухомості, якщо не вжити заходи забезпечення позову.

Так, в даному випадку заходи забезпечення позову мають на меті гарантувати виконання у майбутньому рішення суду. При цьому у даній справі сам факт наявності права власності на спірну земельну ділянку (кадастровий номер 4820983900:09:000:0333) вже свідчить про реальну можливість власника вільно розпоряджатись належним йому нерухомим майном.

При цьому, у п.п. 5.17, 5.18, 5.19 постанови Верховного Суду від 06.12.2023 у справі №917/805/23 висловлено позицію щодо відсутності обов`язку у позивача доводити належними та допустимими доказами наявність обставин, які свідчать, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Так, Верховний Суд зазначає, що можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.

За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 03.08.2021 за Коблівською сільською радою зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333 площею 0.9906 га. Так, суд погоджується з доводами прокурора про те, що з огляду на сам факт реєстрації права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна цілком очевидним є те, що відповідач, як власник спірного об`єкту нерухомості земельної ділянки може у будь-який момент розпорядитись ним на власний розсуд, зокрема здійснити відчуження цього об`єкта або його поділ тощо, що може ускладнити або призвести до неможливості виконання рішення суду у разі задоволення судом позову. У такому випадку поновлення інтересів держави потребуватиме нового звернення до суду за захистом порушеного права територіальної громади.

Відтак, на думку суду, невжиття вказаних заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті й набрання законної сили судовим рішенням дійсно може істотно ускладнити в разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких прокурор звернувся до суду в інтересах Миколаївської районної державної адміністрації.

Частиною 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що проведення реєстраційних дій зупиняється на підставі судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили, або на підставі заяви власника об`єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій щодо власного об`єкта нерухомого майна. Про зупинення реєстраційних дій на підставі судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій державний реєстратор невідкладно повідомляє власника об`єкта нерухомого майна.

З огляду на викладене, заявлений заявником такий вид заходів забезпечення позову як заборона вчинення реєстраційних дій, передбачений нормами чинного законодавства, та є доцільним заходом забезпечення позову в рамках даної цивільної справи.

Суд погоджується, що існує реальна загроза того, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій відносно спірної земельної ділянки може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача (у разі задоволення позову), за захистом яких прокурор звертається до суду. Обраний захід забезпечення позову спроможний забезпечити ефективний захист прав та інтересів заявника і забезпечить збалансованість інтересів сторін.

Таке забезпечення позову, виходячи з предмету спору, можна вважати належним, адекватним та співмірним з заявленими вимогами.

Виходячи із пов`язаності заходу забезпечення позову з його предметом, а також з тим, що в суду є всі підстави вважати, що невжиття даного заходу забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в майбутньому, суд доходить висновку, що вимоги заявника в частині забезпечення позову шляхом встановлення заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333 площею 0,9906 га, розташованої в селі Рибаківка Миколаївського району Миколаївської області, є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Вжиття такого заходу забезпечення не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовано лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи.

Також суд вважає цілком обґрунтованими вимоги прокурора про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу - Коблівській сільській раді вчиняти із земельною ділянкою площею 0,9906 га з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333, розташованою в селі Рибаківка Миколаївського району Миколаївської області, дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, її поділу, об`єднання з іншими ділянками; укладати договори; вчиняти інші правочини щодо неї, оскільки подальша ймовірна передача спірної земельної ділянки у приватну власність, в оренду, зміна її цільового призначення, поділ чи об`єднання з іншими ділянками ускладнить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів держави в особі позивача, за захистом яких прокурор звернувся суду.

Крім того, вчинення будь-яких дій із земельними ділянками до закінчення судового розгляду, у разі задоволення позову, призведе до необхідності зміни позовних вимог або вирішення спорів з іншими позовними вимогами та з іншими особами, яким ці земельні ділянки можуть бути передані в оренду або відчужені іншим чином.

До того ж в даному випадку немає підстав вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача, оскільки спірна земельна ділянка залишається у володінні та користуванні відповідача, а можливість нею розпоряджатися обмежується на певний час.

Таким чином, суд доходить висновку про наявність підстав для вжиття запропонованих прокурором заходів забезпечення позову у вигляді встановлення вищенаведених заборон.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім «право на суд», яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу.

Зокрема, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі «Кюблер проти Німеччини»).

Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» зазначено, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені «правом на суд».

Разом з тим господарський суд зазначає, що запропоновані прокурором заходи забезпечення позову не порушують та не обмежують права будь-яких осіб, в тому числі відповідача, а лише встановлюють певні обмеження, наявність яких сприятиме ефективному захисту прав позивача в межах одного та саме цього судового провадження без нових звернень до суду.

При цьому суд зазначає, що такі заходи забезпечення позову як встановлення заборони на здійснення будь-яких реєстраційних дії щодо спірного об`єкту нерухомості та заборони вчинення щодо спірного об`єкту дій, спрямованих на зміну його цільового призначення, поділу, об`єднання з іншими об`єктами нерухомості; укладення договорів; вчинення інших правочинів щодо спірного об`єкту нерухомості не є перешкодою у здійсненні відповідачем господарської діяльності, також не обумовлюють настання для відповідача негативних наслідків матеріального або нематеріального характеру від вжиття судом таких заходів забезпечення позову.

До того ж слід зазначити, що сторони не позбавлені права звернутися до суду з відповідним клопотанням про скасування заходів забезпечення позову у разі надання відповідних доказів, які б спростовували необхідність застосування таких заходів.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Частинами 1 та 4 ст. 141 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.

З урахуванням відсутності у суду інформації з приводу можливих збитків Коблівської сільської ради у зв`язку із вжиттям заходів забезпечення позову, правові підстави для зустрічного забезпечення наразі не вбачаються. Разом з тим, вказана особа не позбавлена права подати до суду відповідне клопотання, яке підлягає розгляду в порядку та протягом строків, встановлених статтею 141 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Заяву заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури про забезпечення позову (вх. № 11460/24 від 24.09.2024р.) у справі № 915/975/24 задовольнити.

2. Заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4820983900:09:000:0333 площею 0,9906 га для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, розташовану в селі Рибаківка Миколаївського району Миколаївської області;

3. Заборонити Коблівській сільській раді вчиняти із земельною ділянкою площею 0,9906га, кадастровий номер 4820983900:09:000:0333, розташованою в селі Рибаківка Миколаївського району Миколаївської області дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, її поділу, об`єднання з іншими ділянками; укладати договори; вчиняти інші правочини щодо неї.

4. Стягувачем за цією ухвалою є Миколаївська районна державна адміністрація (Миколаївська районна військова адміністрація) (54036, м. Миколаїв, Одеське шосе, 18А, e-mail: nikolaev@mk.gov.ua; код ЄДРПОУ 04056500).

5. Боржником за цією ухвалою є Коблівська сільська рада (57453, Миколаївська область, с. Коблеве, вул. Одеська, 4; e-mail: koblevorada@ukr.net; код ЄДРПОУ 04375748).

Ухвала набирає чинності з дня її постановлення.

Ухвалу дійсна для пред`явлення до виконання до органу державної виконавчої служби протягом строку, встановленого Законом України "Про виконавче провадження".

Ухвалу може бути оскаржено у 10-денний термін з дня її постановлення.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суддя Людмила Михайлівна Ільєва