Постанова

від 26.09.2024 по справі 904/4302/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/4302/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Жайворонок Т.Є., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання - Швидак С.В.,

представників учасників справи (за первісним позовом):

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Збут Транс" - адвоката Слободяника І.П., ордер серії АІ № 1633170 від 13.06.2024, відповідача - Нікопольського управління захисних масивів дніпровських водосховищ - адвоката Кучерук А.В., ордер серії АЕ № 1304564 від 30.08.2024,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Збут Транс" (далі - Товариство)

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.07.2024 (головуючий суддя Чус О.В., судді: Дармін М.О. і Кощеєв І.М.)

у справі № 904/4302/23

за позовом Товариства

до Нікопольського управління захисних масивів дніпровських водосховищ (далі - Управління)

про стягнення 3 301 580, 34 грн

та за зустрічним позовом Управління

до Товариства

про визнання недійсними додаткових угод №1, 2, 4-11 до договору № 1789 від 19.01.2021 та стягнення 4 296 034,81 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до суду з позовом до Управління про стягнення 2 277 456,82 грн суми основного боргу, 208 387,30 грн пені, 710 771,89 грн інфляційних втрат та 104 964,33 грн процентів за користування коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про постачання електричної енергії споживачу від 19.01.2021 № 1789 (далі - Договір) в частині оплати за фактично спожиту електричну енергію у листопаді-грудні 2021 року, яка підлягає стягненню в судовому порядку з урахуванням пені, інфляційних втрат та процентів за користування коштами.

Управління звернулося до суду із зустрічним позовом до Товариства про:

- визнання недійсними додаткових угод № 1 від 11.02.2021, № 2 від 11.02.2021, № 4 від 31.05.2021, № 5 від 02.07.2021, № 6 від 14.09.2021, № 7 від 25.10.2021, № 8 від 19.11.2021, № 9 від 10.12.2021, № 10 від 13.12.2021 та № 11 від 17.12.2021 до Договору (далі - додаткова(і) угода(и) № 1, 2, 4-11), укладених між Управлінням та Товариством;

- стягнення з Товариства на користь Управління коштів у розмірі 4 296 034,81 грн.

Зустрічний позов мотивовано тим, що спірні додаткові угоди до Договору укладені всупереч Закону України "Про публічні закупівлі" та Закону України "Про ринок електричної енергії", є нікчемними (недійсними). Вважає, що встановлене законодавством обмеження у 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної у Договорі незалежно від кількості підписаних додаткових угод. Постачальник ініціював внесення змін до Договору за додатковою угодою № 1, коли зміни тарифу регулятором на передачу електричної енергії не відбувалося. За наслідками визнання недійсними додаткових угод до Договору, на користь Управління підлягають стягненню надміру сплачені грошові кошти.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2023 (суддя Манько Г.В.): первісний позов задоволено частково; стягнуто з Управління на користь Товариства 2 277 456,82 грн заборгованості, 137 778,51 грн інфляційних втрат, 47 358,62 3% річних; у решті первісного позову відмовлено; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Задовольняючи частково первісний позов, місцевий господарський суд виходив із обставин обґрунтованості та доведеності первісних позовних вимог щодо стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних. Водночас, розмір інфляційних втрат та 3% річних є необґрунтовано збільшеним, як і періоди нарахувань, у зв`язку з чим, за перерахунком суду, до стягнення підлягають суми у задоволеній частині. Заявлена позивачем пеня стягненню не підлягає, оскільки її період нарахування (31.12.2021-28.07.2022) передує даті отримання розрахункових документів зустрічним позивачем.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд дійшов висновку, що спірні додаткові угоди укладено з дотриманням приписів статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", що є підставою для відмови у його задоволенні.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.07.2024: рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.11.2023 скасовано; прийнято нове рішення; у задоволенні первісного позову відмовлено; зустрічний позов задоволено.

Апеляційний господарський суд не погодився з висновками місцевого господарського суду про законність укладення спірних додаткових угод, оскільки обумовлене ними поступове підвищення ціни за одиницю товару загалом на 81,81 % від вартості, що була визначена в Договорі за результатами процедури закупівлі, є порушенням приписів частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Цими додатковими угодами були змінені істотні умови Договору після його підписання без достатніх правових підстав. Надані Товариством експертні висновки Черкаської торгово-промислової палати в обґрунтування необхідності підвищення ціни за одиницю товару не є належними та допустимими доказами. Грошові кошти в сумі 4 296 034,81 грн, які Управління просить стягнути з Товариства за зустрічним позовом, є такими, що були безпідставно одержані Товариством, підстава їх набуття відпала, а тому, воно зобов`язане їх повернути Управлінню, що відповідає приписам статей 216, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Частково не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій:

- на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.07.2024 у справі № 910/6493/23, щодо неможливості внесення змін до договору про закупівлю електричної енергії, укладеного в порядку публічної закупівлі (тендеру), а саме підвищення вартості придбаної електричної енергії, на підставі пункту 7 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та частини десятої статті 11 ГПК України у випадку, якщо після оголошення публічної закупівлі (тендеру) на закупівлю електричної енергії, але до підписання договору за результатами проведення такої закупівлі, НКРЕКП приймає рішення про збільшення тарифів на передачу, розподіл електричної енергії;

- на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, пункти 2 та 7 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" за відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах;

- на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що оскаржуване судове рішення прийняте з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору та підлягає скасуванню на підставі пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази.

У касаційній скарзі Товариство просить Верховний Суд скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині:

- визнання недійсними додаткових угод №№ 1, 6;

- скасування рішення суду першої інстанції щодо стягнення з Управління на користь Товариства оплати за електричну енергію, поставлену у листопаді-грудні 2021 року, за актом приймання-передачі товарної продукції № 4365/2 від 30.11.2021 та № 4743 від 31.12.2022;

- стягнення з Товариства на користь Управління коштів у сумі 2 465 665,67 грн (різниця між сумою позовних вимог відповідача за зустрічним позовом та сумою, яка підлягала сплаті Управлінням Товариству у зв`язку з дійсністю додаткових угод №№ 1, 6, а також за електроенергію, поставлену Товариством в листопаді-грудні 2021 року).

На підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України просить направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для оцінки судом при прийнятті рішення у справі доказів щодо постачання Товариством електроенергії Управлінню за первісним позовом в листопаді-грудні 2021 року.

Управління подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість постанови апеляційного суду в оскаржуваній частині, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.01.2021 Управління (Споживач) та Товариство (Постачальник) уклали Договір, за умовами якого:

- цей договір встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції Споживачу Постачальником електричної енергії (пункт 1.1);

- Постачальник продає електричну енергію Споживачу (код за ДК 021:2015 - 09310000-5 (електрична енергія) для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії (далі - товар) включно з тарифом на передачу електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (пункт 2.1);

- обсяг товару за цим договором становить 12 000 000 кВт*год. (пункт 2.2);

- джерелом фінансування є кошти загального фонду державного бюджету (пункт 2.4);

- ціна цього договору встановлюється у національній валюті України та становить 17 229 600 грн, крім того ПДВ 20% - 3 445 920 грн, всього з ПДВ - 20 675 520 грн (пункт 5.1);

- оплата рахунка Постачальника за цим Договором має бути здійснена Споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання його Споживачем. Всі платіжні документи, що виставляються Постачальником Споживачу, мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені Сторонами цього Договору, а також інформацію щодо адреси, телефонів, офіційних веб-сайтів для отримання інформації про подання звертань, скарг та претензій щодо якості постачання електричної енергії та надання повідомлень про загрозу електробезпеки, містити підпис та мокру печатку. У випадку несвоєчасного виставлення Постачальником рахунка на оплату, або наявності в ньому розбіжностей між підписаним Сторонами Актом приймання-передачі електричної енергії, Споживач має право повернути такий рахунок без оплати, при цьому штрафні санкції за прострочення платежу Споживача не застосовується. В такому випадку Споживач зобов`язаний здійснити оплату за спожиту електричну енергію протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання виправленого рахунку на оплату (пункт 5.5);

- якщо Споживач не здійснив оплату за спожиту електричну енергію у передбачені цим Договором строки Постачальник має право здійснити заходи з припинення постачання електричної енергії Споживачу у порядку, визначеному ПРРЕЕ. У разі порушення Споживачем строків оплати за цим Договором, Постачальник має право вимагати сплату пені. Пеня нараховується у розмірі 0,05% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу (пункт 5.6);

- цей Договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами та скріплення підписів печатками Сторін (за наявності) і укладається на термін до 31 грудня 2021, а в частині виконання зобов`язань (надання акту про спожиту електроенергію, виставлення рахунків, проведення розрахунків) до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за Договором. Термін дії договору, а також його певні умови, можуть бути переглянуті за узгодженням сторін, на підставах та у відповідності до законодавства у сфері публічних закупівель (пункт 13.1);

- усі повідомлення за цим Договором вважаються зробленими належним чином, якщо вони здійснені в письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, вручені кур`єром або особисто за зазначеними в цьому Договорі адресами Сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв`язку одержувача (пункт 13.5);

- усі зміни та доповнення до цього Договору оформлюються у вигляді додаткових угод, підписуються уповноваженими особами і скріплюються печатками обох сторін (пункт 13.9).

Управлінням та Товариством підписано Додаток 1 до Договору (заяву-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу); Додаток 2 до Договору (визначено перелік об`єктів споживача); Додаток 3 до Договору (визначено договірну ціну, а саме вартість за одиницю без ПДВ (грн) - 1,4358).

В подальшому сторонами підписано:

- 11.02.2021 додаткову угоду № 1 та Додаток № 3 до Договору в редакції додаткової угоди № 1, якою визначено договірну ціну, а саме вартість за одиницю без ПДВ 1,4895 (грн);

- 26.02.2021 додаткову угоду № 2 та Додаток № 3 до Договору в редакції додаткової угоди № 2, якою визначено договірну ціну, а саме вартість за одиницю без ПДВ (грн) 1,6383 (грн);

- 11.05.2021 додаткову угоду № 3, якою у зв`язку зі зміною банківських реквізитів Постачальника, Сторони домовилися внести відповідні зміни до Договору та викласти реквізити Постачальника, що міститься в розділі 14 Договору "Місцезнаходження та банківські реквізити сторін";

- 31.05.2021 додаткову угоду № 4 та Додаток № 3 до Договору в редакції додаткової угоди № 4, якою визначено договірну ціну, а саме вартість за одиницю без ПДВ 1,6383; 1,57393 (грн);

- 02.07.2021 додаткову угоду № 5 та Додаток № 3 до Договору в редакції додаткової угоди № 5, якою визначено договірну ціну, а саме вартість за одиницю без ПДВ 1,6383; 1,57393; 1,73116 (грн);

- 14.09.2021 додаткову угоду № 6 та Додаток № 3 до Договору в редакції додаткової угоди № 6, якою визначено договірну ціну, а саме вартість за одиницю без ПДВ 1,6383; 1,57393; 1,73116; 1,87474 (грн);

- 25.10.2021 додаткову угоду № 7 та Додаток № 3 до Договору в редакції додаткової угоди № 7, якою визначено договірну ціну, а саме вартість за одиницю без ПДВ 1,6383; 1,57393; 1,73116; 1,87474; 1,99188 (грн);

- 19.11.2021 додаткову угоду № 8 та Додаток № 3 до Договору в редакції додаткової угоди № 8, якою визначено договірну ціну, а саме вартість за одиницю без ПДВ 1,6383; 1,57393; 1,73116; 1,87474; 1,99188; 2,16151 (грн);

- 10.12.2021 додаткову угоду № 9 та Додаток № 3 до Договору в редакції додаткової угоди № 9, якою визначено договірну ціну, а саме вартість за одиницю без ПДВ 1,6383; 1,57393; 1,73116; 1,87474; 1,99188; 2,16151; 2,34808 (грн);

- 13.12.2021 додаткову угоду № 10 та Додаток № 3 до Договору в редакції додаткової угоди № 10, якою визначено договірну ціну, а саме вартість за одиницю без ПДВ 1,6383; 1,57393; 1,73116; 1,87474; 1,99188; 2,16151; 2,34808; 2,40005 (грн);

- 19.01.2021 додаткову угоду № 11 та Додаток № 3 до Договору в редакції додаткової угоди № 11, , якою визначено договірну ціну, а саме вартість за одиницю без ПДВ 1,6383; 1,57393; 1,73116; 1,87474; 1,99188; 2,16151; 2,34808; 2,40005; 2,61045 (грн).

Товариство звернулося до Управління з претензією № 1369 від 30.09.2022, у якій зазначило, що споживач здійснив оплату вартості електричної енергії на суму 1 654 366,43 грн., що була визначена актом приймання-передачі товарної продукції № 4365/1. Станом на 29.09.2022 заборгованість за Договором за фактично поставлену електричну енергію у листопаді-грудні 2021 року складає 2 277 456,82 грн. Претензію разом з актом звірки, рахунками на оплату за листопад та грудень 2021 року, актами приймання - передачі направлено на адресу зустрічного позивача, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 30.09.2022 та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Зазначену претензію з додатками Управління отримало 06.10.2022.

Оскільки Товариство оскаржило постанову апеляційного суду лише у частинах визнання недійсними додаткових угод № 1, 6 до Договору; стягнення з Управління на користь Товариства оплати за електричну енергію, поставлену у листопаді-грудні 2021 року, за актом приймання-передачі товарної продукції № 4365/2 від 30.11.2021 та № 4743 від 31.12.2022; стягнення з Товариства на користь Управління коштів у сумі 2 465 665,67 грн (різниця між сумою позовних вимог відповідача за зустрічним позовом та сумою, яка підлягала сплаті Управлінням Товариству у зв`язку з дійсністю додаткових угод №№ 1, 6, а також за електроенергію, поставлену Товариством в листопаді-грудні 2021 року), то у силу положень статті 300 ГПК України їх касаційний перегляд здійснюється лише у цих частинах.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про часткове задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову, суд апеляційної інстанції виходив з такого.

Законом України "Про публічні закупівлі" № 922-VIII (тут і надалі в редакції, чинній станом на момент укладання оспорюваних додаткових угод; Закон) встановлено правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади, метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Згідно зі статтею 5 Закону, закупівлі здійснюються, у тому числі, за принципами максимальної економії, ефективності та пропорційності.

Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (частина перша статті 41 Закону).

За приписами частин першої-третьої статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 22 Закону, тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов`язковим зазначенням порядку змін його умов.

У силу положень частини четвертої статті 41 Закону, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з частиною другою статті 632 ЦК України, зміна ціни після укладання договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 651 ЦК України)

Абзацом 2 частини третьої статті 6 ЦК України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Так, частиною п`ятою статті 41 Закону встановлено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, зокрема, крім випадків:

2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії;

7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

Отже, Закон України "Про публічні закупівлі" встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених статтею 41 цього Закону. Зокрема, у випадку коливання цін на ринку товару у сторону збільшення чи у сторону зменшення. Що надає сторонам право змінювати умови договору щодо ціни товару, разом з тим, не більше ніж на 10% та не збільшуючи загальну суму договору.

В іншому випадку не досягається мета Закону, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Чинне законодавство не передбачає переліку документів, які можуть підтверджувати факт коливання цін. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що частина п`ята статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" дає можливість змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% та має на меті запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Разом з тим ця норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним і збитковим. Документи щодо коливання ціни повинні підтверджувати, чому відповідне підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору за ціною, запропонованою замовнику на тендері та/або чому виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним (подібна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 915/346/18, від 12.02.2020 у справі № 913/166/19, від 21.03.2019 у справі №912/898/18, від 25.06.2019 у справі № 913/308/18, від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 11.10.2023 у cправі № 903/742/22).

У постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 липня 2021 року у справі № 922/2030/20 викладено правову позицію, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Апеляційним судом враховано, що в межах розгляду господарської справи № 922/2321/22 Великою Палатою Верховного Суду вирішувалось питання про те, чи дозволяють норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону збільшувати ціну товару більш ніж на 10% від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю.

Відповідаючи на це питання, Велика Палата Верховного Суду в пункті 56 постанови від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22 виклала наступний правовий висновок: "у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто, під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі".

Апеляційним судом з`ясовано, що додатковою угодою № 1 підвищено ціну на електричну енергію до 1,4895 грн за кВТ*год., а обсяг електричної енергії за договором установлено в розмірі 11 567 371,6 кВт*год., загальною вартістю 20 675 520 грн з ПДВ. При цьому, всупереч вимог підпункту 14 пункту 7.2 Договору, Товариством не було надіслано на адресу Управління пропозицію щодо внесення змін до договору разом із документами, що підтверджують збільшення середньо ринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару.

Посилання Товариства на постанову НКРЕКП від 09.12.2020 № 2353 "Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії ПрАТ "НЕК "Укренерго" на 2021 рік" як на підставу збільшення ціни договору, відхилені апеляційним судом, адже тариф згідно з вказаної постанови вступив в силу з 01.01.2021, а Договір був підписаний 19.01.2021, тобто, Товариству на момент підписання договору вже було відомо про дію нового тарифу з 01.01.2021.

Введення з 01.01.2021 в дію нового тарифу згідно з постановою НКРЕКП від 09.12.2020 № 2353 не може вважатися обґрунтованим та документально підтвердженим збільшенням середньо ринкової ціни, оскільки договір, укладений за результатами процедури закупівлі вже під час дії нового тарифу, який був оприлюднений на офіційному веб-сайті Регулятора 10.12.2020, тобто, до дати укладення Договору.

Не погоджуючись з такими висновками апеляційного суду, Товариство вважає, що за наслідком прийняття 09.12.2020 НКРЕКП постанови № 2353 про збільшення тарифів, оприлюдненої 10.12.2020, внесення змін до Договору за додатковою угодою № 1 відповідає вимогам пункту 7 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Верховний Суд зазначає, що позиція суду апеляційної інстанції в цій частині позовних вимог Управління за зустрічним позовом відповідає висновками Верховного Суду у подібних правовідносинах (в частині зустрічного позову у цій справі № 904/4302/23), викладеним у постанові від 30.07.2024 у справі № 910/6493/23, від якої скаржник просить відступити з посиланням підставу касаційного оскарження, визначену пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України.

За доводами скаржника, рішення Верховного Суду у справі № 910/6493/23 матиме наслідком те, що основна мета з якою приймалися норми частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" - надання можливості учасникам тендерних закупівель (зокрема постачальникам електричної енергії) можливості робити найвигідніші для держави (державних підприємств, установ, організацій) цінові пропозиції не закладаючи в них можливість підвищення ринкових цін на електричну енергію в майбутньому, тарифів на розподіл та передачу електричної енергії НКРЕКП, які можуть і не відбуватися.

Заборона змінювати умови договору у випадку прийняття НКРЕКП постанов про збільшення тарифів на розподіл та передачу електричної енергії після подачі тендерних пропозицій та до підписання Договору матиме наслідком скасування тендерів через те, що всі учасники закупівлі відмовлятимуться від підписання збиткових договорів.

Надаючи оцінку цим доводам скаржника Верховний Суд зазначає, що в силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, відповідно до цих положень ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

У цьому аспекті Суд зауважує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

Крім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.

Також, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

Проте, звертаючись з касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у зазначеній ним постанові Верховного Суду від 30.07.2024 у справі № 910/6493/23, не навів змістовного обґрунтування мотивів і причин необхідності для відступлення.

Посилання скаржника на можливі наслідки відмови переможців закупівель від укладення договорів не спростовують висновків Верховного Суду щодо відсутності правових підстав для внесення змін до договору в порядку пункту 7 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" за відсутності факту зміни регулятором тарифу після укладення договору, тобто, іншими словами, - відсутності відповідної підстави з якою зазначена норма Закону пов`язує можливість зміни договору про закупівлю в частині такої істотної умови договору як ціна.

З огляду на наведене, підстава касаційного оскарження, визначена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Щодо решти позовних вимог Управління за зустрічним позовом, суд апеляційної інстанції зазначив таке.

У додатковій угоді № 2 ціна на електричну енергію у розмірі 1,6383 грн/кВт*год. без ПДВ у порівняні із ціною, визначеною сторонами при укладанні Договору збільшилася на 14,10%.

У додатковій угоді № 4 ціна на електричну енергію у розмірі 1,6383 грн/кВт*год. без ПДВ у порівняні із ціною, визначеною сторонами при укладанні Договору збільшилася на 14,10%.

У додатковій угоді № 5 ціна на електричну енергію у розмірі 1,73116 грн/кВт*год. без ПДВ у порівняні із ціною, визначеною сторонами при укладанні Договору збільшилася на 20,57%.

У додатковій угоді № 6 ціна на електричну енергію у розмірі 1,87474 грн/кВт*год. без ПДВ у порівняні із ціною, визначеною сторонами при укладанні Договору збільшилася на 30,57%.

У додатковій угоді № 7 ціна на електричну енергію у розмірі 1,99188 грн./кВт*год. без ПДВ у порівняні із ціною, визначеною сторонами при укладанні Договору збільшилася на 38,73%.

У додатковій угоді № 8 ціна на електричну енергію у розмірі 2,16151 грн./кВт*год. без ПДВ у порівняні із ціною, визначеною сторонами при укладанні Договору збільшилася на 50,54%.

У додатковій угоді № 9 ціна на електричну енергію у розмірі 2,34808 грн./кВт*год. без ПДВ у порівняні із ціною, визначеною сторонами при укладанні Договору збільшилася на 63,54%.

У додатковій угоді № 10 ціна на електричну енергію у розмірі 2,40005 грн./кВт*год. без ПДВ у порівняні із ціною, визначеною сторонами при укладанні Договору збільшилася на 67,16%.

У додатковій угоді № 11 ціна на електричну енергію у розмірі 2,61045 грн./кВт*год. без ПДВ у порівняні із ціною, визначеною сторонами при укладанні Договору збільшилася на 81,81 %.

Суд апеляційної інстанції встановив, що, окрім, поступового підвищення ціни Договору з порушенням пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", надані Товариством експертні висновки Черкаської торгово-промислової палати в обґрунтування необхідності підвищення ціни за одиницю товару не можуть бути належними та допустимими доказами, з огляду на таке.

При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну, постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції). Виключно коливання цін на ринку пального не може бути беззаперечною підставою для автоматичного перегляду (збільшення) погодженої сторонами ціни за одиницю товару.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.11.2023 у cправі № 917/1009/22.

Апеляційним судом з`ясовано, що висновки Черкаської торгово - промислової палати за своїм змістом є лише документами довідково-інформаційного характеру та не містять точної інформації про коливання цін на електричну енергію у порівнянні з датою укладення договору та моментом звернення постачальника з пропозиціями внести зміни до нього у частині зміни (збільшення) ціни на одиницю товару.

Так, відповідно до частини другої статті 11 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" обов`язковими для застосування на всій території України є методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень.

Водночас вказаний Закон не містить положень щодо наявності у торгово-промислової палати повноважень з видачі висновків на підтвердження істотної зміни обставин, якими сторони керувались під час укладення договорів.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 910/15637/19, від 10.09.2020 у справі № 910/13459/18, від 08.12.2020 у справі №910/11888/19.

За таких обставин, апеляційний господарський суд виснував, що додаткові угоди № 1, 2, 4-11, укладені з порушенням вимог частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки цими додатковими угодами були змінені істотні умови договору після його підписання без достатніх правових підстав.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином (пункт 1 частини третьої статті 1212 ЦК України).

Апеляційним судом встановлено, що загальне збільшення ціни за одиницю електричної енергії склало з 1,4358 грн за кВт*год. без ПДВ до 2,61045 грн за кВт*год., що становить 81,81 % від початкової ціни товару, визначеної сторонами при укладенні.

Оскільки додаткові угоди № 1, 2, 4-11 є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між Товариством та Управлінням щодо ціни електричної енергії, поставленої за Договором, мали регулюватися Додатком № 3 до Договору "Договірна ціна", підписаним сторонами при укладенні зазначеного договору, згідно з яким ціна за одиницю електричної енергії складає 1,4358 за кВт*год. без ПДВ.

Відповідно до наданих до матеріалів справи актів приймання-передачі товарної продукції (т. 1, а.с. 211-223) постачальником передано, а споживачем прийнято:

- 1 034 352 кВт*год. на суму 2 033 494,66 грн з ПДВ (акт № 676 від 17.03.2021);

- 1 137 287 кВт*год. на суму 2 235 860,75 грн з ПДВ (акт № 1051 від 16.04.2021);

- 998 388 кВт*год. на суму 1 962 790,87 грн з ПДВ (акт № 1367 від 11.05.2021);

- 1 004 220 кВт*год. на суму 1 896 686,38 грн з ПДВ (акт №1752 від 16.06.2021);

- 806 599 кВт*год. на суму 1 675 622,30 грн з ПДВ (акт №1810 від 12.07.2021);

- 916 927 кВт*год. на суму 1 904 816,82 грн з ПДВ (акт №2492 від 16.08.2021);

- 885 538 кВт*год. на суму 1 992 184,21 грн з ПДВ (акт №2903 від 20.09.2021);

- 1 082 901 кВт*год. на суму 2 588 410,61 грн з ПДВ (акт №3120 від 25.10.2021);

- 260 962 кВт*год. на суму 676 886,36 грн з ПДВ (акт №4002 від 19.11.2021);

- 260 962 кВт*год. на суму 735 311,58 грн з ПДВ (акт №4003 від 13.12.2021);

- 260 964 кВт*год. на суму 751 591,98 грн з ПДВ (акт №4004 від 14.12.2021);

- 528 123 кВт*год. на суму 1 654 366,43 грн з ПДВ (акт №4365/1 від 17.12.2021).

Загалом, постачальник поставив споживачу 9 177 223 кВт*год.

Первісна ціна, визначена у Додатку № 3 до Договору складала 1,72296 грн./кВт*год. з ПДВ, тобто, Управління повинно було за відповідний обсяг спожитої електричної енергії сплатити 15 811 988,14 грн з ПДВ.

Натомість, Управлінням фактично перераховано 20 108 022,95 грн з ПДВ, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Таким чином, за висновком апеляційного господарського суду, грошові кошти в сумі 4 296 034,81 грн (20 108 022,95 грн - 15 811 988,14 грн) є такими, що були безпідставно одержані Товариством, підстава їх набуття відпала, а тому, воно зобов`язане повернути їх Управлінню, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Товариство не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції в частині визнання недійсною, зокрема, додаткової угоди № 6; стягнення з Управління на користь Товариства оплати за електричну енергію, поставлену у листопаді-грудні 2021 року, за актом приймання-передачі товарної продукції № 4365/2 від 30.11.2021 та № 4743 від 31.12.2022; стягнення з Товариства на користь Управління коштів у сумі 2 465 665,67 грн (різниця між сумою позовних вимог відповідача за зустрічним позовом та сумою, яка підлягала сплаті Управлінням Товариству у зв`язку з дійсністю додаткових угод №№ 1, 6, а також за електроенергію, поставлену Товариством в листопаді-грудні 2021 року).

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, пункти 2 та 7 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" за відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Так, за доводами скаржника, на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості внесення змін до укладеного в порядку, визначеному Законом України "Про публічні закупівлі", договору про закупівлю електричної енергії, а саме підвищення вартості придбаної електричної енергії на підставі пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону до 10 відсотків без врахування розміру підняття ціни на електричну енергію, яке відбулося раніше на підставі пункту 7 частини п`ятої статті 41 Закону (у зв`язку з підвищенням тарифів на подачу/розподіл електричної енергії).

На даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень статті 217 ЦК України до питання про визнання судом недійсними додаткових угод до договору, які укладаються послідовно одна за одною, а саме щодо того чи визнання судом недійсності однієї додаткової угоди до договору про закупівлю електричної енергії (наприклад додаткової угоди № 1), відповідно до якої підвищена вартість електричної енергії на підставі пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" без належного підтвердження факту зростання ринкової вартості електричної енергії, має наслідком автоматичне визнання недійсними всіх інших додаткових угод до договору (наприклад додаткових угод №№ 2, 3, 4…) про підняття ціни на електричну енергію на підставі цієї норми Закону без перевірки обґрунтованості факту зростання ринкової ціни та дотримання вимог законодавства на електричну енергію на момент їх укладення.

Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд, також, виходить з того, що зі змісту пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Слід зазначити, що за наслідками розгляду справи № 922/2321/22 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024, якою обґрунтовано оскаржувану постанову, виклала правовий висновок щодо застосування норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", згідно з яким:

"Ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку ст. 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у ст. 652 ЦК України та п. 2 ч. 5 ст. 41 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі".

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції, надавши оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, тобто наданими сторонами на підтвердження своїх доводів, дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог Управління за зустрічним позовом. Висновок апеляційного суду щодо застосування норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" не суперечить правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.

Так, суд апеляційної інстанції надав оцінку законності укладення оскаржуваних додаткових угод до Договору, з`ясував умови кожної з них окремо та, зокрема, з`ясував, що за додатковою угодою № 6 ціна на електричну енергію у розмірі 1,87474 грн/кВт*год. без ПДВ у порівняні із ціною, визначеною сторонами при укладанні Договору, збільшилася на 30,57%, що є порушенням приписів пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

З наведених підстав, стягнення додаткової вартості електричної енергії за цією додатковою угодою № 6, як і за додатковою угодою № 1, укладеною з порушенням приписів пункту 7 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", є неправомірним, а сплачені Управлінням Товариству кошти на виконання таких угод підлягають поверненню Управлінню в порядку статті 1212 ЦК України, що також відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.

Верховний Суд наголошує, що забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що висновки щодо застосування норм права суд формулює, виходячи з конкретних обставин справи. Інакше кажучи, на відміну від парламенту, суд не встановлює абстрактні правила поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певної норми права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 04.07.2023 у справі № 373/626/17).

З урахуванням наведеного Верховний Суд не вбачає підстав для формування абстрактних висновків про відсутність яких зазначає скаржник.

Отже, підстава касаційного оскарження, визначена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, також не знайшла свого підтвердження.

Що ж до посилань скаржника на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, то слід зазначити таке.

Верховний Суд наголошує, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Товариство у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, посилається на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином докази.

Верховний Суд зауважує, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21, тощо.

Проте, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстав касаційного оскарження, визначеного у пунктами 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість таких підстав касаційного оскарження.

Отже, мотиви касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині та передачі справи на новий розгляд до цього суду відсутні.

Верховний Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що у справі, яка розглядається, апеляційний суд надав оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки, встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві Управління на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище висновками Верховного Суду, наведеними у цій постанові.

Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах і приймає письмові, усні пояснення в тій мірі, в якій вони узгоджуються з мотивуванням цієї постанови.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу Товариства слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу Товариства залишає без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Збут Транс" залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.07.2024 у справі № 904/4302/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок

Суддя І. Колос