Ухвала

від 26.09.2024 по справі 910/14482/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/14482/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючої, Булгакової І. В., Колос І. Б.,

за участі:

секретаря судового засідання Іщука В. В.,

представників:

позивача: Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго» - Войтюка Д. В.,

відповідача: Приватного акціонерного товариства «Національної енергетичної компанії «Укренерго» - Верещагіної А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національної енергетичної компанії «Укренерго»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 (колегія суддів: Тищенко А. І., (головуючий), Михальська Ю. Б., Іоннікова І. А.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2024 (суддя Зеленіна Н. І.)

у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго»

до Приватного акціонерного товариства «Національної енергетичної компанії «Укренерго»

про стягнення 29 904 544,92 грн,

за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства «Національної енергетичної компанії «Укренерго»

до Приватного акціонерного товариства «Укргідроенерго»

про тлумачення умов договору,

УСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року Приватне акціонерне товариство «Укргідроенерго» (далі - ПАТ «Укргідроенерго», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - ПАТ «НЕК «Укренерго», відповідач) про стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов`язань за договором про врегулювання небалансів електричної енергії № 0422-01012 від 10.04.2019 (далі - Договір), з якої 22 047 462,80 грн - сума основного боргу, 6 754 759,63 грн - інфляційних втрат та 1 102 322,49 грн - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог ПАТ «Укргідроенерго» вказувало, що адміністратором розрахунків сформовано в Системі управління ринком рахунки за небаланси електричної енергії за Договором за І декаду листопада 2022 року, ІІ декаду грудня 2022 року, І-ІІІ декади червня - липня 2023 року, у вересні 2022 року (за результатами проведеного оператором системи передачі (далі - ОСП) врегулювання на підставі даних комерційного обліку), проте відповідач свої зобов`язання за Договором належним чином не виконав, оплату за продану електроенергію для врегулювання небалансів здійснював частково та з порушенням строків, встановлених Договором. А тому відповідно до вимог частини другої статті 625 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України наявні підстави для нарахування та стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат за порушення умов Договору.

20.10.2023 до Господарського суду міста Києва від ПАТ «НЕК «Укренерго» надійшла зустрічна позовна заява до ПАТ «Укргідроенерго» про тлумачення пункту 5.1. Договору (у редакції наказів НЕК «Укренерго» від 01.06.2021 № 303, від 21.04.2022 № 161, від 16.05.2022 № 176, від 09.06.2022 № 236, від 27.01.2023 № 58), у якій позивач за зустрічним позовом вказує на хибне тлумачення позивачем за первісним позовом вказаного пункту Договору, внаслідок чого ПАТ «Укргідроенерго» здійснив розрахунок штрафних санкцій відповідно до умов Правил ринку без урахування порядку розрахунку, встановленого Договором, що призвело до неправильного встановлення початку перебігу строків нарахування штрафних санкцій та відповідно призвело до збільшення розміру нарахованих штрафних санкцій.

Господарський суд міста Києва рішенням від 31.01.2024 закрив провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу у сумі 720 105,36 грн. Первісні вимоги ПАТ «Укргідроенерго» задовольнив частково. Стягнув з ПАТ «НЕК «Укренерго» на користь ПАТ «Укргідроенерго» 20 570 105,08 грн суми основного боргу, 6 754 759,63 грн інфляційних втрат, 1 102 322,49 грн - 3% річних та 426 407,80 грн витрат по сплаті судового збору. У задоволенні решти вимог первісного позову та зустрічних позовних вимог відмовив.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 07.05.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2024 змінив, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

« 1. Закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 6 354 709,37 грн. 2. Первісні позовні вимоги ПАТ «Укргідроенерго» задовольнити частково. 3. Стягнути з ПАТ «НЕК «Укренерго» 14 935 501,07 грн суми основного боргу, 6 754 759,63 грн інфляційних втрат, 1 102 322,49 грн - 3% річних та 426 407,80 грн витрат по сплаті судового збору. 4. У задоволенні іншої частини первісного позову відмовити. 5. У задоволенні зустрічних позовних вимог ПАТ «НЕК «Укренерго» до ПАТ «Укргідроенерго» про тлумачення умов договору відмовити.»

В іншій частині заяви ПАТ «НЕК «Укренерго» про закриття провадження у справі відмовити. Стягнути з ПАТ «Укргідроенерго» на користь ПАТ «НЕК «Укренерго» 126 778,52 грн судового збору за подання апеляційної скарги.»

У поданій 27.06.2024 касаційній скарзі ПАТ «НЕК «Укренерго», посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, просить скасувати судові рішення в частині задоволення первісних вимог про стягнення з ПАТ «НЕК «Укренерго» основного боргу у розмірі 14 935 501,07 грн, 6 754 759, 63 грн інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 1 102 322,49 грн, і прийняти в цій частині нове рішення про закриття провадження в частині вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 1 370 035,68 грн. В іншій частині первісного позову ПАТ «Укргідроенерго» скаржник просить відмовити у повному обсязі та стягнути з позивача за первісним позовом судові витрати за подання касаційної скарги.

ПАТ «НЕК «Укренерго» зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків суду касаційної інстанції у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 914/1034/18, від 10.09.2021 у справі № 910/13848/20, від 27.09.2022 у справі № 910/14363/21, від 25.07.2019 у справі № 916/144/18, від 26.06.2019 у справі № 13/51-04 щодо застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України, та не дослідив питання наявності предмета спору на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, що, на думку скаржника, призвело до передчасної відмови у задоволенні заяви ПАТ «НЕК «Укренерго» про закриття провадження та розгляду справи по суті. Крім того, судами попередніх інстанцій не враховано вимоги законодавства щодо порядку розрахунків на балансуючому ринку виключно з рахунку відповідача зі спеціальним режимом використання.

Ухвалою Верховного Суду від 16.07.2024 відкрито касаційне провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

До Верховного Суду 19.07.2024 ПАТ «Укргідроенерго» подано відзив на касаційну скаргу, у якому позивач за первісним позовом заперечує проти доводів касаційної скарги, вважає її необґрунтованою, а висновки та доводи, викладені у ній такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 29.09.2024 зупинено касаційне провадження у справі № 910/14482/23 за вказаною касаційною скаргою на зазначені вище спірні судові акти до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в касаційному порядку судових рішень у справі № 916/3006/23.

Ухвалою Верховного Суду від 18.09.2024 поновлено касаційне провадження у справі № 910/14482/23 за касаційною скаргою ПАТ «НЕК «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2024, призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 26.09.2024.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, врахувавши заперечення у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що ПАТ «Укргідроенерго» є виробником електричної енергії на підставі ліцензії, виданої згідно постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 01.06.2019 № 1019.

ПАТ «НЕК «Укренерго» є оператором системи передачі (ОСП), на якого, зокрема покладено функції адміністратора розрахунків (АР).

Правилами ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307 (зі змінами та доповненнями), визначено, що обов`язковою умовою участі виробників електричної енергії на ринку електричної енергії є укладення договору про врегулювання небалансів електричної енергії з ОСП шляхом подання заяви про приєднання до договору про врегулювання небалансів електричної енергії у відповідності до типової форми, наведеної в додатках до Правил ринку, та включення до реєстру АР.

Ураховуючи наведене, ПАТ «Укргідроенерго» надіслало на адресу ПАТ «НЕК «Укренерго» письмову заяву від 05.04.2019 № 20-3/1509 про укладення договору про врегулювання небалансів електричної енергії.

Відповідно до Повідомлення про укладення договору про врегулювання небалансів електричної енергії від 11.04.2019 № 01/13237 вказана заява акцептована ПАТ «НЕК «Укренерго» 10.04.2019, ідентифікатор Договору 0422-01012. Договір є публічним, укладається сторонами з урахуванням статті 634 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України та розміщений на офіційному сайті ДП «НЕК «Укренерго» https://ua.energy/.

Вказаним повідомленням ДП «НЕК «Укренерго» проінформовано про те, що ПАТ «Укргідроенерго» приєднано до умов договору про врегулювання небалансів електричної енергії та долучено до реєстру учасників ринку. З моменту акцептування заяви про укладення Договору в порядку, встановленому Правилами ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307 та Законом України (далі - ЗУ) «Про ринок електричної енергії», учасник ринку набуває всіх прав та зобов`язань за Договором і несе відповідальність за їх невиконання/неналежне виконання згідно з умовами Договору, Правилами ринку та чинним законодавством України.

У подальшому наказами ПАТ «НЕК «Укренерго» затверджувалися умови Договору про врегулювання небалансів електричної енергії, зокрема, наказами від 01.06.2021 № 303, від 31.01.2022 № 58, від 21.04.2022 № 161, від 16.05.2022 № 176, від 09.06.2022 № 236, від 27.01.2023 № 58 (затверджено чинну редакцію типової форми Договору про врегулювання небалансів електричної енергії).

Згідно з пунктом 1.3. Договору користувач системи передачі/трейдер/оператор ринку/гарантований покупець в якості учасника ринку (далі - СВБ) врегульовує небаланси електричної енергії, що склалися в результаті діяльності її балансуючої групи на ринку електричної енергії, або передає свою відповідальність за небаланси електричної енергії іншій СВБ шляхом входження до її балансуючої групи.

Пунктом 1.5. Договору встановлено, що врегулюванням небалансів електричної енергії є вчинення СВБ правочинів щодо купівлі-продажу електричної енергії та оплати платежів відповідно до Правил ринку.

Відповідно до пункту 2.1. Договору вартість небалансів електричної енергії та суми платежів, що передбачені до сплати зі сторони СВБ та ОСП, розраховуються АР для кожного розрахункового періоду доби відповідно до Правил ринку. Оплата платежів відповідно до цього договору здійснюється з урахуванням податків та зборів, передбачених діючим законодавством.

Порядок розрахунку обсягів, ціни та вартості небалансів електричної енергії визначається Правилами ринку (пункт 2.2. Договору).

Згідно з пунктом 3.1. Договору при невиконанні або неналежному виконанні умов цього Договору Сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором, Правилами ринку, Кодексом системи передач, затвердженим постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309, Законом та чинним законодавством України.

Відповідно до умов Договору виставлення рахунків та здійснення платежів щодо оплати вартості небалансів відбувається відповідно до процедур та графіків, передбачених Правилами ринку, та згідно з умовами цього Договору (пункт 5.1.). Подання платіжних документів здійснюється Сторонами відповідно до Правил ринку (пункт 5.6.).

Договором у редакції наказу від 09.06.2022 № 236 встановлено, що ОСП надає СВБ у паперовому та/або електронному вигляді (засобами електронного документообігу з накладанням КЕП) два примірники акта купівлі-продажу, підписані зі своєї сторони, до 12 числа місяця, наступного за тим, щодо якого його сформовано (пункт 5.9.).

Згідно з пунктом 5.9. Договору у редакції наказу від 27.01.2023 № 58 ОСП формує та направляє Акт купівлі-продажу до СВБ не пізніше 13 календарного дня місяця, наступного за розрахунковим. Підписання Акта відбувається в електронній формі (за допомогою системи, яка забезпечує функціонування електронного документообігу з накладанням КЕП (за винятком випадків, коли використання електронного підпису прямо заборонено Законом)), що забезпечує юридично значимий електронний документообіг між Сторонами та розміщений у мережі Інтернет за посиланням: https://online.ua.energy/, або у паперовій формі шляхом підписання уповноваженою особою Акта (у разі неможливості підпису в електронній формі). Сторонами має бути забезпечена можливість здійснення електронного документообігу шляхом реєстрації у системі, яка забезпечує функціонування електронного документообігу. Протягом двох робочих днів з дня направлення ОСП до СВБ Акта СВБ розглядає та повертає ОСП один примірник Акта, підписаного зі своєї сторони. Акт повинен бути підписаний Сторонами в один і той самий спосіб. У разі незгоди із розрахунками ОСП відповідно до акта СВБ протягом двох робочих днів надсилає ОСП обґрунтовані зауваження щодо цього Акта та ініціює спір відповідно до норм чинного законодавства. До здійснення коригування обсяг та вартість електричної енергії визначається за даними, зазначеними в Акті. Якщо СВБ протягом двох робочих днів з дня направлення ОСП до СВБ Акта не ініціював спір та не направив до ОСП підписаний зі сторони СВБ примірник Акта, то такий Акт вважається підписаним СВБ.

СВБ протягом двох робочих днів повертає ОСП один примірник підписаного зі своєї сторони Акта купівлі-продажу у паперовому та/або електронному вигляді (засобами електронного документообігу з накладанням КЕП) (пункт 5.10. Договору у редакції наказу від 27.01.2023 № 58).

Відповідно до пункту 9.1. Договору у редакції наказу від 27.01.2023 № 58 цей договір набирає чинності з дати реєстрації ОСП СВБ відповідно до її заявки-приєднання до цього договору і є чинним до 31 грудня включно року, у якому була надана заява-приєднання. Після реєстрації учасника ринку ОСП зобов`язаний надати такій СВБ витяг з відповідного реєстру (пункт 9.1. Договору).

Пунктом 9.2. Договору встановлено, якщо жодна зі Сторін не звернулася до іншої Сторони у строк не менше ніж за 1 місяць до закінчення терміну дії цього договору з ініціативою щодо його розірвання, то цей договір вважається продовжений на наступний календарний рік на тих же умовах.

Відповідно до умов Договору та Правил ринку ОСП було сформовано та надіслано рахунки на оплату електроенергії для врегулювання небалансів, придбаної НЕК «Укренерго»: в І декаді листопада 2022 року, ІІ декаді грудня 2022 року, ІІ-ІІІ декадах червня 2023 року, у вересні 2022 року (за результатами проведеного ОСП врегулювання на підставі даних комерційного обліку), та відповідні акти купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів, на загальну суму 22 047 462,80 грн.

На виконання умов договору між сторонами підписані акти купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів: № ВН/22/09-0422 від 30.09.2022, № ВН/22/11-0422 від 30.11.2022, акт-коригування (врегулювання) № ВР/22/09-0422 від 30.12.2022 до акта купівлі-продажу № ВН/22/09-0422 від 30.09.2022, № ВН/22/12-0422 від 31.12.1022, № ВН/23/06-0422 від 30.06.2023. Акти підписані сторонами без зауважень та заперечень.

Проте ПАТ «НЕК «Укренерго» свої зобов`язання за Договором належним чином не виконало та не здійснило оплату за продану електроенергію для врегулювання небалансів електричної енергії, у зв`язку з чим у відповідача за первісним позовом утворилась заборгованість, яку ПАТ «Укргідроенерго» просило стягнути з відповідача за первісним позовом у судовому порядку.

ПАТ «НЕК «Укренерго», заперечуючи проти первісного позову, вказував, що в його діях відсутня вина (відсутність коштів на поточному рахунку зі спеціальним режимом використання), тому немає підстав для застосування до нього заходів відповідальності, а отже вимоги ПАТ «Укргідроенерго» є безпідставними та необґрунтованими

ПАТ «НЕК «Укренерго», звертаючись до суду з зустрічною позовною заявою до ПАТ «Укргідроенерго» відповідно до вимог статті 180 ГПК України, просив розтлумачити пункт 5.1. Договору, визначивши, що здійснення платежів щодо оплати вартості небалансів електричної енергії відбувається на підставі ЗУ «Про ринок електричної енергії» в межах коштів, наявних на поточних рахунках зі спеціальним режимом використання.

Судом першої інстанції встановлено, що за період з 01.09.2023 по 16.10.2023 відповідачем за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом сплачено грошові кошти у загальному розмірі 1 477 357,72 грн, що підтверджується копіями платіжних інструкцій: № 1070 від 04.09.2023 на суму 2 166,66 грн; № 1173 від 06.09.2023 на суму 39 267,49 грн; № 1031 від 07.09.2023 на суму 180 584,75 грн; № 2398G31 від 08.09.2023 на суму 535 233,46 грн; № 1190 від 29.09.2023 на суму 19 261,88 грн; № 1193 від 02.10.2023 на суму 51 361,96 грн; № 1031 від 03.10.2023 на суму 128 465,19 грн; № 23104G31 від 04.10.2023 на суму 45 310,13 грн; № 1197 від 05.10.2023 на суму 28 151,87 грн; № 1031 від 06.10.2023 на суму 5 880,18 грн; № 23109G31 від 09.10.2023 на суму 98 933,04 грн; № 1012 від 10.10.2023 на суму 165 667,75 грн; № 1801 від 11.10.2023 на суму 26 140,17 грн; № 231012G31 від 12.10.2023 на суму 52 247,47 грн; № 1205 від 13.10.2023 на суму 43 432,60 грн; № 1031 від 16.10.2023 на суму 55 193,12 грн.

Задовольняючи первісні позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що загальна сума основного боргу відповідача за спірним договором, яка на момент розгляду справи складала 20 570 105,08 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи.

Після відкриття провадження у справі місцевим господарським судом встановлено, що відповідачем за первісним позовом було здійснено оплату заборгованості у розмірі 720 105,36 грн. Враховуючи, що предмет спору (стягнення суми основного боргу у розмірі 720 105,36 грн) припинив своє існування після звернення позивача до суду з позовом, суд першої інстанції дійшов висновку про закриття провадження у справі у цій частині на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Судом також відмовлено у задоволенні клопотання відповідача за первісним позовом про зменшення 3% річних, оскільки положеннями статей 230, 233 ГК України та статей 549, 551 ЦК України передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Подібний висновок, викладено у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі 910/3692/18 та від 22.01.2019 у справі № 905/305/18.

Враховуючи, що первісна позовна заява була подана до суду 13.09.2023, місцевий господарський суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги в частині суми основного боргу у розмірі 757 252,36 грн, яку було сплачено відповідачем у період до подачі позову, задоволенню не підлягають.

ПАТ «НЕК «Укренерго» з такими висновками суду першої інстанції не погодився та, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме пункту 10 частини другої статті 182 та пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України, оскаржив його в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі ПАТ «НЕК «Укренерго» вказує, що судом першої інстанції не з`ясовано обставини, що мають значення для справи та не розглянуто подану ним заяву про закриття провадження у справі в частині погашеної суми основного боргу у розмірі 5 634 604,01 грн.

Так, 14.11.2023 через систему «Електронний суд» до Господарського суду міста Києва ним було подано заяву про закриття провадження у справі в частині погашеної суми основного боргу у загальному розмірі 6 354 709,37 грн, оскільки у період з 17.10.2023 по 31.10.2023 перераховано грошові кошти у розмірі 5 634 604,01 грн на користь ПАТ «Укргідроенерго». На підтвердження наведеного ПАТ «НЕК «Укренерго» до зазначеної заяви долучено платіжні доручення від 17.10.2023 № 231017G30 на суму 8 842,07 грн, від 18.10.2023 № 1212 на суму 266 710,65 грн, від 19.10.2023 № 1021 на суму 519 645,52 грн, від 20.10.2023 № 231020G31 на суму 32 778,24 грн, від 23.10.2023 № 1216 на суму 54 020,36 грн, від 24.10.2023 № 1031 на суму 52 393,68 грн, від 25.10.2023 № 231025G31 на суму 40 258,17 грн, від 26.10.2023 № 1221 на суму 58 476,63 грн, від 27.10.2023 № 1033 на суму 9 338,48 грн, від 30.10.2023 № 231030G62 на суму 210 162,81 грн, від 31.10.2023 № 1233 на суму 4 381 977,40 грн.

Суд першої інстанції вказану заяву до розгляду не прийняв та не розглянув. Стягнув з відповідача за первісним позовом суму заборгованості, яка була ним сплачена до винесення рішення судом першої інстанції.

Апеляційним господарським судом встановлено, що заява ПАТ «НЕК «Укренерго» про закриття провадження у справі в частині погашеної суми основного боргу була сформована в системі «Електронний суд», доставлена до Господарського суду міста Києва і зареєстрована судом першої інстанції 14.11.2023, що підтверджується відомостями з картки руху заяви. До заяви відповідачем за первісним позовом було долучено вищезазначені платіжні доручення. Проте вказана заява разом з додатками долучена до матеріалів справи судом не була.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що провадження у цій справі в частині вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 5 634 604,01 грн за первісним позовом підлягає закриттю на підставі вимог пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Апеляційним господарським судом також встановлено, що 07.05.2024 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду (через систему «Електронний суд») від ПАТ «НЕК «Укренерго» надійшла заява про закриття провадження у справі в частині погашеної суми основного боргу в розмірі 1 370 035,68 грн, що підтверджується актами зарахування зустрічних позовних вимог від 26.12.2023 та від 22.04.2024.

Оскільки згідно з вимогами частини восьмої статті 80 та частини третьої статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, то саме на учасника справи законодавством покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою.

Прийняття судом апеляційної інстанції доказів з порушенням встановленого строку можливе за наявності об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для долучення таких доказів на стадії апеляційного провадження та відмовив у задоволенні заяви ПАТ «НЕК «Укренерго» про закриття провадження у справі в цій частині, оскільки відповідач за первісним позовом не подавав до суду першої інстанції акти про зарахування зустрічних позовних вимог від 26.12.2023 на суму 216 442,70 грн та від 22.04.2024 (підписаний після ухвалення рішення судом першої інстанції) на суму 1 153 592,98 грн

Доводи відповідача за первісним позовом про неможливість здійснення розрахунків з позивачем через відсутність коштів на рахунку із спеціальним режимом використання, що надійшли від учасників балансуючого ринку суди попередніх інстанцій вважали необґрунтованими, з огляду на приписи статті 75 ЗУ «Про ринок електричної енергії», якою передбачено можливість відповідача, з метою належного виконання грошових зобов`язань, вносити грошові кошти з інших власних рахунків на рахунок зі спеціальним режимом використання.

Суд апеляційної інстанції встановив, що загальна сума основного боргу ПАТ «НЕК «Укренерго» за Договором на момент розгляду справи становила 14 935 501,07 грн, а тому первісні позовні вимоги ПАТ «Укргідроенерго» про стягнення з відповідача цієї суми є законними та обґрунтованими.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв`язку з простроченням виконання відповідачем за первісним позовом обов`язку зі своєчасної та повної оплати обсягів врегулювання небалансів електричної енергії, місцевий господарський суд задовольнив вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача 1 102 322,49 грн - 3% річних та 6 754 759,63 грн - інфляційних втрат відповідно до вимог статті 625 ЦК України.

Апеляційний суд з таким висновком суду першої інстанції погодився.

Крім того, апеляційний господарський суд погодився й з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви ПАТ «НЕК «Укренерго» про відстрочення виконання рішення по справі, у зв`язку з тим, що ним не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували неможливість виконання рішення у даній справі, та не доведено винятковості обставин, що унеможливлюють виконання даного рішення відповідно до вимог частини другої статті 617 ЦК України та частини другої статті 218 ГК України.

Предметом апеляційного перегляду було рішення суду першої інстанції в частині первісного позову, рішення суду першої інстанції в частині зустрічних позовних вимог в апеляційному порядку не переглядалось, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині не підлягає перегляду в касаційному порядку.

Касаційна скарга відповідача за первісним позовом ПАТ «НЕК «Укренерго» на рішення судів попередніх інстанцій мотивована тим, що судами в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права, а саме пункт 2 частини першої статті 231 ГПК України, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених ним постановах Верховного Суду.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Одночасно слід зазначити, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої позиції.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Оскільки відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб, суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

У частині першій статті 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.

Для касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення з наведеної підстави наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Суд звертає увагу, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні правовідносини.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів.

Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, зокрема у постановах від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц та від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що підставою для касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

При цьому як судові рішення у справах зі спорів, що виникли із подібних правовідносин, належить розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Якщо касаційне провадження відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, то Верховний Суд має:

- перевірити, чи стосується висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, подібних правовідносин. Якщо такий висновок стосується неподібних правовідносин, то суд постановляє ухвалу про закриття касаційного провадження;

- якщо висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується подібних правовідносин, то Верховний Суд перевіряє, чи не було відступу від цього висновку (пункт 4 частини першої статті 296 ГПК України). У разі якщо відступу не було, Верховний Суд переглядає судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Суд вважає за необхідне відступити від зазначеного висновку);

- суд має враховувати висновок у постанові Верховного Суду, на який відсутнє посилання в касаційній скарзі, лише у тому разі, якщо у такій постанові міститься відступ від висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження.

Перевіривши доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду щодо питання застосування судами положень пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України, Колегія суддів зазначає таке.

Предметом розгляду у цій справі є стягнення заборгованості, 3% річних та інфляційних втрат за неналежне виконання умов договору про врегулювання небалансів електричної енергії.

У наведених скаржником постановах Верховний Суд дійшов висновків про таке.

У справі № 13/51-04 предметом судового перегляду був розгляд скарги ПАТ «Вінницяобленерго» на дії державного виконавця на підставі пункту 2 частини першої статті 175, пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України, у зв`язку з тим, що наявне судове рішення в адміністративній справі, яке набрало законної сили, щодо рішень та дій державного виконавця, що є предметом скарги. Велика Палата Верховного Суду вважала помилковим висновок судів попередніх інстанцій про закриття провадження з розгляду скарги на дії державного виконавця з вищевказаних підстав з огляду на те, що предмет оскарження (постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 16 лютого 2016 року у виконавчому провадженні ВП № 3435861) - припинив існувати. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 13/51-04 дійшла висновку про те, що за наведених обставин підставою для закриття провадження з розгляду скарги на дії державного виконавця є пункт 2 частини першої статті 231 ГПК України, а саме відсутність предмета спору, оскільки закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статі 231 ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі

У справі № 914/1034/18, на яку посилається скаржник, як на підставу неоднакового застосування, предметом судового розгляду було звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором внаслідок неналежного виконання позичальником основного зобов`язання, яке виникло з кредитного договору. Апеляційним судом у цій справі встановлений факт припинення іпотеки за іпотечним договором від 19.09.2014 № 51 внаслідок здійснення АТ КБ «Приватбанк» повної сплати суми боргу за кредитним договором від 24.10.2008 № 19 у період з 27.02.2020 по 01.03.2020. Зазначені обставини також визнаються сторонами у справі. Отже отримання боргу від боржника та погашення цього ж боргу, за рахунок іпотеки порушуватиме фундаментальні засади цивільного права (зазначені у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності та розумності.

У цій справі суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову та відхилив клопотання сторін про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору, оскільки погашення заборгованості боржником відбулося після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі (дата ухвалення рішення - 16.01.2020, а початок погашення заборгованості - за період з 27.02.2020 по 01.03.2020). Спір між сторонами, на час прийняття судом першої інстанції, існував, заяв про відмову від позову, чи укладення сторонами мирової угоди, апеляційному суду не подавалося. А тому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що закриття провадження на підставі статті 274 ГПК України не є тотожними із закриттям провадження у справі, яке визначено статтею 231 цього Кодексу.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановою від 09.03.2021 вказане рішення суду апеляційної інстанції, яким залишене без змін рішення суду першої інстанції, скасував, зазначивши, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для залишення без змін рішення суду першої інстанції, з урахуванням тієї обставини, що на момент розгляду апеляційним судом вказаної справи предмет спору вже був відсутній, а тому враховуючи вимоги статей 231, 278 ГПК України, апеляційному суду слід було скасувати судове рішення першої інстанції та закрити провадження у справі згідно з пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України.

У справі № 910/13848/20 предметом судового розгляду було стягнення коштів за неналежне виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання сільськогосподарських послуг щодо оплати вартості наданих позивачем послуг.

Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову, відмовив у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зазначивши, що сама по собі обставина, за якої, як наполягають сторони, предмет спору припинив існування (зміна строку виконання зобов`язань), виникла не в процесі розгляду справи у суді першої інстанції, а під час апеляційного перегляду судового рішення. Водночас, посилаючись на те, що 11.02.2021 відповідачем сплачено заборгованість за договором № П-1/2020 про надання сільськогосподарських послуг в розмірі 656 000,00 грн, а тому відсутній предмет спору, позивач не використав свого права та не відмовився від позову. Відповідна дія позивача та відповідача на стадії апеляційного провадження у справі, у випадку відсутності заперечень, мала б наслідком закриття провадження у справі, а сам факт сплати боргу на стадії апеляційного провадження на виконання судового рішення господарського суду про стягнення заборгованості не може свідчити, що між сторонами відсутній предмет спору, що має наслідком закриття провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України. Добровільна сплата боргу після подачі позову та після прийняття судового рішення у справі судом першої інстанції може бути врахована за заявою сторін у процесі виконання судового рішення на стадії виконавчого провадження або в порядку, визначеному статтею 330 ГПК України.

Суд касаційної інстанції постановою від 10.09.2021 вказане рішення суду апеляційної інстанції скасував, оскільки апеляційним судом не враховано висновку про те, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК може бути здійснено, якщо предмет спору припинив існування після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі. Натомість, апеляційний суд помилково обмежився твердженнями про те, що обставин, зазначених у клопотанні, не існувало на час прийняття рішення місцевим господарським судом, і не дослідив питання про наявність предмета спору на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, що призвело до передчасної відмови у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження та розгляду справи по суті.

У справі № 910/14363/21 предметом розгляду було зобов`язання вчинити дії (повідомити інформацію про актуальні реквізити банківських рахунків, оскільки відповідач не поінформував позивача як позичальника за Кредитним договором від 26.10.2016 № 416104Г про актуальні номери банківських рахунків після їх зміни відповідно до формату IBAN, відкритих позивачем в АТ КБ «Приватбанк», що унеможливлює виконання позивачем своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором).

У наведеній справі, апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України, оскільки на дату прийняття рішення судом першої інстанції лист від 24.11.2021 (у якому зазначався номер банківського рахунку у форматі IBAN) не було надано стороною, що свідчить про існування спору між сторонами на дату винесення рішення.

Касаційний господарський суд постановою від 27.09.2022 вказане рішення скасував, вказуючи, що апеляційний суд всупереч вимогам пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України, помилково обмежився застереженням про те, що обставин, зазначених у клопотанні, не існувало на час прийняття рішення місцевим господарським судом, та не дослідив питання наявності предмета спору на час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, що призвело до передчасної відмови у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження та розгляду справи по суті.

У справі № 916/144/18 предметом розгляду було визнання недійсними договору управління нерухомим майном та договору оренди. Суд касаційної інстанції у цій справі скасував рішення апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог та закрив провадження в цій частині з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 231 та статті 278 ГПК України. Зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині вимог про визнання недійсним договору оренди, оскільки на момент розгляду апеляційним судом справи, постановою Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 916/23/18 вказаний договір оренди визнано недійсним. Суд вказав, що апеляційному суду слід було скасувати судове рішення першої інстанції в частині позовних вимог про визнання недійсним договору оренди та закрити провадження у справі відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.

Отже, у наведених скаржником постановах, як підстава неоднакового застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України, Верховний Суд у постанові від 25.07.2019 дійшов висновку про те, що закриття апеляційним судом провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України може бути здійснено, якщо предмет спору припинив існування після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі, позаяк відсутні підстави для скасування рішення лише з цих мотивів, якщо його законність та обґрунтованість не спростована за наслідками апеляційного розгляду.

Ураховуючи доводи касаційної скарги та керуючись межами розгляду справи судом касаційної інстанції, встановленими у статті 300 ГПК України, Касаційний господарський суд не перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови по суті спору у цій справі норм матеріального права, а здійснює перевірку дотримання судами саме норм процесуального права, зокрема пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Згідно з частиною шостою статті 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Тобто йдеться про врахування судами висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду, враховуючи статус Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Близька за змістом права позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.11.2020 зі справи № 904/3173/19, від 10.12.2020 зі справи № 902/1414/13, від 26.08.2021 зі справи № 910/15357/19.

Суд також враховує те, що касаційне провадження у цій справі зупинялося до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 916/3006/23 (предметом розгляду було питання стягнення коштів у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення отриманої фінансової допомоги), зокрема, у питанні можливості/неможливості закриття апеляційним судом провадження у справі на підставі підпункту 2 частини першої статті 231 ГПК України, якщо предмет спору припинив існування після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі, позаяк відсутні підстави для скасування рішення лише з цих мотивів, якщо його законність та обґрунтованість не спростована за наслідками апеляційного розгляду.

Так, за наслідками розгляду справи № 916/3006/23 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 30.08.2024 (опубліковано в Єдиному державному реєстрі судових рішень 13.09.2024), в якій розглядалося питання застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України, дослідивши зміст наведених скаржником постанов, дійшла висновку про необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 09.03.2021 у справі № 914/1034/18, від 10.09.2021 у справі № 910/13848/20, від 27.09.2022 у справі № 910/14363/21, від 25.07.2019 у справі № 916/144/18, при прийнятті яких, Верховний Суд посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду, викладену у справі № 13/51-04, про те, що закриття апеляційним судом провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України може бути здійснено, якщо предмет спору припинив існування після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі, позаяк відсутні підстави для скасування рішення лише з цих мотивів, якщо його законність та обґрунтованість не спростована за наслідками апеляційного розгляду.

Таким чином, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду виснував, що суд закриває провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору. У випадку виникнення обставин припинення існування предмета спору на стадії апеляційного (касаційного) перегляду справи, відсутні підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України та скасування судового рішення по суті спору лише з мотивів виникнення зазначених обставин, якщо законність та обґрунтованість судового рішення не спростована за наслідками апеляційного (касаційного) розгляду справи.

Водночас, як зазначила об`єднана палата Касаційного господарського суду, у разі, якщо при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції встановлено наявність підстав, за яких судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим, то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України. Подібний підхід застосовний відповідно до частини третьої статті 278 ГПК України, згідно із якою у разі, якщо настала смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництво (пункт 6 частини першої статті 231 ГПК України) після ухвалення судового рішення, застосуванню підлягають положення статті 231 ГПК України у разі, якщо судом першої інстанції ухвалено, відповідно, незаконне і необґрунтоване рішення.

Отже, Об`єднана палата Касаційного господарського суду зазначила, що при застосуванні пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України слід враховувати, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми процесуального законодавства можливе у разі, коли:

- предмет спору існував на момент порушення провадження у справі та припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення і ці обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції при ухваленні судового рішення;

- при апеляційному перегляді судового рішення першої інстанції встановлено, що судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.

У тому разі, коли суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, то встановлені апеляційним судом обставини припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.

У справі, що розглядається, скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову скаржнику у задоволенні заяви про закриття провадження у справі в частині суми сплачених коштів після ухвалення рішення судом першої інстанції без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 914/1034/18, від 10.09.2021 у справі № 910/13848/20, від 27.09.2022 у справі № 910/14363/21, від 25.07.2019 у справі № 916/144/18, від 26.06.2019 у справі № 13/51-04.

Ураховуючи наведене, доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про закриття провадження у справі в частині суми сплачених коштів після ухвалення рішення судом першої інстанції без урахування висновків Верховного Суду, викладених у наведених скаржником постановах як підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, відхиляються Судом з огляду на таке.

У справі, що розглядається, апеляційний господарський суд встановив, що ПАТ «НЕК «Укренерго» здійснив оплату заборгованості у розмірі 720 105,36 грн після подання позовної заяви ПАТ «Укргідроенерго», а відтак погодився з рішенням суду першої інстанції про закриття провадження в цій частині з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України.

Окрім наведеного, оцінивши доводи апеляційної скарги ПАТ «НЕК «Укренерго» та додані до неї матеріали, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач за первісним позовом до ухвалення рішення у справі судом першої інстанції подавав до суду заяву про закриття провадження у цій справі, до якої ним було долучено платіжні доручення про сплату 5 634 604,01 грн суми основного боргу за період з 17.10.2023 до 31.10.2023 на підтвердження вимог заяви.

Апеляційним судом встановлено, що вказана заява з додатками була сформована в системі «Електронний суд», доставлена до Господарського суду міста Києва 14.11.2023 та в цей же день зареєстрована судом, що підтверджується карткою руху заяви, проте не були долучені судом до матеріалів справи. А отже, рішення суду першої інстанції є таким, що ухвалене з порушенням процесуального законодавства.

Оскільки частина суми основного боргу була сплачена відповідачем до ухвалення рішення у справі судом першої інстанції, апеляційний господарський суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в цій частині, дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині суми основного боргу у розмірі 6 354 709,37 грн відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України та стягнення з ПАТ «НЕК «Укренерго» на користь ПАТ «Укргідроенерго» 14 935 501,07 грн основного боргу, 6 754 759,63 грн інфляційних втрат, 1 102 322,49 грн 3% річних та 426 407,80 витрат по сплаті судового збору.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 було зазначено серед іншого таке.

Відповідно до приписів частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладених саме у постановах Верховного Суду.

Водночас Суд зауважив, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду згідно з постановою від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

Отже, наведене не свідчить про незастосування судом апеляційної інстанції у справі, що розглядається, висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.08.2024 у справі № 916/3006/23, у якій Верховний Суд відступив від правових висновків, викладених у наведених скаржником постановах.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України, оскільки об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 30.08.2024 зі справи № 916/3006/23 виклала висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та відступила від висновків, викладених Верховним Судом у постановах, наведених скаржником як підстава неоднакового застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національної енергетичної компанії «Укренерго» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 31.01.2024 у справі № 910/14482/23.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: І. В. Булгакова

І. Б. Колос