Постанова

від 18.09.2024 по справі 344/2145/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 344/2145/22

провадження № 61-1349св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Савчук Василь Романович, та касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Василишин Л. В., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що 04 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 (покупцем) та ОСОБА_4 (продавцем) як суб`єктом підприємницької діяльності (далі - СПД або фізична особа - підприємець, ФОП, ПП) укладений договір № 12/08-16 купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створене в майбутньому.

Згідно з пунктом 2.1 зазначеного договору продавець зобов`язувався передати

у власність квартиру, яка буде створена ним у майбутньому, а покупець зобов`язувався прийняти квартиру відповідно до умов договору та сплатити за квартиру кошти. Згідно з пунктом 2.2 договору предметом договору є трикімнатна квартира, загальною площею 98,9 кв. м, на 4-му (четвертому) поверсі за № 14 (чотирнадцять), що розташована в багатоквартирному житловому будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вартість квартири згідно з договором становить 571 345,00 грн (пункт 4.2 договору). Оплату за квартиру покупець здійснив 04 жовтня 2016 pоку. На виконання умов зазначеного договору 04 жовтня 2016 року укладений акт прийому-передачі квартири, відповідно до якого фізична особа - підприємець ОСОБА_4 передав,

а ОСОБА_1 прийняв окреме житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_2 .

Проте він дізнався, що придбану ним квартиру ОСОБА_4 як СПД повторно відчужив на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_5 згідно з договором купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створене в майбутньому, від 07 грудня 2016 року № 12/08-16.

У подальшому право власності на спірну квартиру по 1/2 частки зареєстровано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 квітня 2019 року № 1476, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлінським В. Д.

Оскільки у ОСОБА_1 виникло право на об`єкт інвестування з моменту завершення будівництва, то позивач має право на витребування спірної квартири

у добросовісних набувачів, а саме у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

З урахуванням наведеного позивач просив витребувати з володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 належну йому трикімнатну квартиру

АДРЕСА_2 .

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 24 травня 2022 року залучено до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області 02 серпня 2023 року позов задоволено.

Витребувано з володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у власність

ОСОБА_1 трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 , та належить йому на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 04 жовтня 2016 року № 12/08-16, укладеного із СПД ОСОБА_4 та ОСОБА_1 та складеного між ними 04 жовтня 2016 року акта прийому-передачі вказаної квартири. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 по 496,20 грн - витрати зі сплаченого судового збору за подання позовної заяви з кожного та по 248,10 грн - витрати за подання заяви про забезпечення позову з кожного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач виконав грошові зобов`язання за договором пайової участі у будівництві, за якими набув право вимоги, повністю сплативши вартість об`єкта будівництва, тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права власності на об`єкти інвестування після завершення їх будівництва та введення в експлуатацію. Після виконання інвестором власних інвестиційних зобов`язань після завершення будівництва об`єкта інвестування відповідно до вимог закону майнові права інвестора трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником, і саме витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особи відповідає вимогам статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та є ефективним способом захисту порушеного права.

За висновком місцевого суду не підлягала задоволенню заява представника відповідачів про відмову у задоволенні прозову за спливом позовної давності, посилаючись на те, що позивач, як перший інвестор, повинен був дізнатись про порушене право 09 грудня 2016 року, зокрема під час здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно на себе, оскільки це є припущенням. Про реєстрацію за відповідачами квартири

АДРЕСА_4 , позивачу стало відомо 24 січня 2022 року під час реєстрації за ним цієї квартири.

Короткий зміст постанов апеляційного суду

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діяв адвокат Круць В. М., та апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 серпня 2023 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 по 1 488,60 грн витрат кожному на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що є судовим збором, сплаченим за подання апеляційної скарги.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, вказав, що вважає вимоги позивача обґрунтованими, оскільки інвестор наділений правом вимагати повернення належного йому об`єкта інвестування від будь-якої іншої особи. Проте суд апеляційної інстанції не погодився із висновками районного суду щодо того, що позивач не пропустив позовну давність для звернення із цим позовом до суду, оскільки, як випливає із матеріалів справи, 29 серпня 2022 року ОСОБА_1 був допитаний як свідок у кримінальному провадженні та попереджений про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 384, 385 Кримінального кодексу України (далі - КК України), і дав показання, що на початку 2017 року дізнався про те, що придбана ним 04 жовтня 2016 року трикімнатна квартира, загальною площею 98,9 кв. м, на 4-му (четвертому) поверсі за № 14 (чотирнадцять), що розташована в багатоквартирному житловому будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , продана іншій особі, та невідомі йому особи проводять ремонт у цій квартирі, а СПД ОСОБА_4 поверне йому кошти за квартиру.

У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача не заперечував факту, що у січні-лютому 2017 року на спірній квартирі зустрічались

ОСОБА_1 , СПД ОСОБА_4 та новий власник спірної квартири ОСОБА_5 й обговорювали питання щодо заміни оплаченої ним квартири на іншу, яку збудує ОСОБА_4 . Зазначав, що про вказаний факт йому стало відомо від ОСОБА_1 . Зазначені обставини також підтверджуються показаннями позивача як свідка у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_4 . Окрім цього, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 24 січня 2022 року, сформованою за заявою ОСОБА_1 , випливає, що 07 грудня 2016 року трикімнатна квартира, загальною площею 98,9 кв. м, на 4-му (четвертому) поверсі за № НОМЕР_1 (чотирнадцять), що розташована в багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована як спільна часткова власність ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Ураховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що у січні-лютому

2017 року ОСОБА_1 повинен був дізнатись про порушене право, як передбачено статтею 261 ЦК України, оскільки вказані норми дають підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Отже, судом достовірно встановлено, що про порушене право на придбану 04 жовтня 2016 року спірну квартиру позивачу було відомо у січні-лютому 2017 року, а з позовною заявою про захист порушеного права він звернувся 09 лютого 2022 року, тобто з пропуском встановленої статтею 257 ЦК України загальної позовної давності тривалістю у три роки, що є самостійною підставою для відмови у позові за спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі (частина четверта статті 267 ЦК України).

Додатковою постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 січня

2024 року заяву представника ОСОБА_3 - адвоката Круця В. М. задоволено частково, заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Устінського А. В. про відшкодування витрат на правничу допомогу задоволено. Стягнуто

з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 19 200,00 грн та ОСОБА_3 37 100,00 грн понесених витрат на правничу допомогу у справі.

При прийнятті додаткової постанови апеляційний суд виходив із того, що представник ОСОБА_3 - адвокат Круць В. М. та представник представника ОСОБА_2 - адвокат Устінський А. В., відповідно до вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України, до закінчення судових дебатів зробили заяву про те, що протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду ними будуть подані докази щодо понесених витрат на правничу допомогу та 25 грудня 2023 року подали відповідні заяви до суду апеляційної інстанції.

Щодо заяви ОСОБА_2 апеляційний суд вказав, що з урахуванням наданих доказів щодо понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, співмірності суми витрат із складністю справи та відповідності суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), та відсутності від ОСОБА_1 клопотання щодо зменшення їх розміру, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції підлягають стягненню з позивача на користь

ОСОБА_2 в розмірі 19 200,00 грн.

У свою чергу щодо заяви ОСОБА_3 , то апеляційний суд частково її задовольнив, стягнувши лише 37 100,00 грн із заявлених 111 300,00 грн, оскільки враховуючи складність справи, суть спору, необхідність надання адвокатом відповідача послуг під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції та їх характер, пропорційність «гонорару успіху» щодо фактично понесених витрат, пов`язаних із розглядом справи, а також необхідність дотримання критерію розумності та справедливості, покладення всіх заявлених витрат на позивача не буде обґрунтованим, тому підлягає зменшенню з 111 300,00 грн (37 100,00 грн - вартість послуг з надання правової допомоги, 74 200,00 грн - гонорар успіху) до 37 100,00 грн, тобто вартість послуг з надання правової допомоги відповідно до акта виконаних робіт до договору про надання правової допомоги від 26 лютого

2022 року № 26/02/22

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

У січні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Савчук В. Р., звернувся засобами поштового зв`язку з касаційною скаргою до Верховного Суду на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року,

в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, зокрема без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 808/2360/17, від 08 серпня 2018 року у справі № 820/4428/17, від 06 листопада 2018 року у справі № 822/551/18, від 11 листопада 2019 року у справі № 725/3981/14, від 06 травня 2021 року у справі № 903/323/20, від 16 червня

2021 року у справі № 554/4741/19, від 25 серпня 2021 року у справі № 914/1560/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 373/651/20, від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Водночас посилається на те, що суд апеляційної інстанції не належним чином дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Заявник у касаційній скарзі також посилається на те, що:

(1) протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді. До винесення вироку в рамках кримінального провадження протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в цивільному чи адміністративному судочинстві. Враховуючи те, що кримінальне провадження, у якому ОСОБА_1 був допитаний як свідок, знаходиться на стадії досудового розслідування та не передано до суду, а протокол допиту ОСОБА_1 не був предметом дослідження в суді, тому з урахуванням статей 23-95 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), статей 77-80 ЦПК України, вказаний протокол допиту не може вважатися належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом та не мав прийматись судом при ухваленні рішення. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що слідчим у кримінальному провадженні надано відповідачам дозвіл на використання та розповсюдження відомостей, отриманих в рамках кримінального провадження, та що вказані особи мають статус потерпілих, що також впливає на належність та допустимість поданого ними протоколу допиту;

(2) щодо посилання апеляційного суду на пояснення представника позивача, який нібито не заперечував того, що у січні-лютому 2017 року на спірній квартирі зустрічались ОСОБА_1 , СПД ОСОБА_4 та новий власник спірної квартири ОСОБА_5 , заявник вказує, що представник не озвучував дати у «січні-лютому 2017 року», а тільки вказав, що про зустріч він чув, проте безпосередньо не був присутнім ні на зустрічі, ні на допиті ОСОБА_1 на досудовому розслідуванні, а тому йому не відомо, коли саме ОСОБА_1 зустрічався із СПД ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і чи взагалі така зустріч відбувалась. Тобто апеляційний суд неправильно трактував пояснення представника позивача та вирвав із контексту його пояснень необхідні слова, що призвело до прив`язки до дати січень-лютий 2017 року та безпідставного висновку про пропуск позивачем позовної давності;

(3) апеляційний суд неправильно застосував положення Закону України

від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким визначено, що під час дії карантину на строк його дії продовжується позовна давність. Карантин неодноразово продовжувався Кабінетом Міністрів України та діяв як на момент, коли ОСОБА_1 дізнався про порушення свого права, так і на момент подання позову;

(4) оскільки у ОСОБА_1 виникло право на об`єкт інвестування з моменту завершення будівництва, то позивач має право на витребування квартири

у добросовісних набувачів (відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ).

У січні 2024 року ОСОБА_2 звернулася засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити оскаржувану постанову

в мотивувальній частині.

Як підставу касаційного оскарження заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, зокрема без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15 та від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявниця також вказує на те, що апеляційний суд не надав належного обґрунтування всім доводам її апеляційної скарги, лише щодо пропуску позовної давності, проте, незважаючи на правильність висновку апеляційного суду в цій частині, у задоволенні позову має бути відмовлено саме з підстав його необґрунтованості та недоведеності. Позивач обрав неправильний спосіб захисту; позивач не набув майнових прав на спірну квартиру, оскільки не надав доказів оплати договору від 04 жовтня 2016 року; як випливає із свідчень

ОСОБА_1 , між ним та ОСОБА_4 укладений договір позики, за умовами якого він мав повернути кошти, які були передані йому готівкою,

а укладення договорів купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено в майбутньому, було своєрідним способом забезпечення виконання зобов`язання позики грошей, у свою чергу правові наслідки порушення договору позики визначені статтею 1050 ЦК України; наявне порушення справедливого балансу у спірних правовідносинах та порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки у спірних правовідносинах існувало, як мінімум, два рівні гарантій перед тим, як квартира перейшла до заявниці та її сина, відповідно до внутрішньодержавного законодавства: існував обов`язок державного реєстратора Івано-Франківської міської ради Белей І. З., яка здійснила первинну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , перевірити документи на предмет дотримання відповідного законодавства та законності правочину, а також існував обов`язок нотаріуса переконатися, що перехід права власності на квартиру від ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до неї та її сина стався відповідно до закону; ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є добросовісними набувачами спірної квартири (що визнається й позивачем у позовній заяві); позивач намагається збагатитися за чужий рахунок та отримати у власність квартиру з ремонтом, значно більшим за її вартість (в результаті проведених ремонтів ринкова вартість об`єкта нерухомості станом на 2023 рік становить 2 205 085,00 грн), а відповідачі, які є добросовісними набувачами, понесуть надмірний тягар у вигляді втрати не тільки єдиного свого житла, але і вкладених

в нього ресурсів; позивач мав би ставити майнові претензії саме до ОСОБА_4 .

У березні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Круць В. М., надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 ,

в якому співвідповідач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення. До відзиву також додано клопотання про участь у судовому засіданні відповідача та його представника у режимі відеоконференції.

Інші відзиви на касаційні скарги станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 24 січня 2024 року касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу ОСОБА_7 .

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 26 січня 2024 року касаційна скарга ОСОБА_2 передана на розгляд судді-доповідачу ОСОБА_7 .

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2024 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків, зокрема для сплати судового збору.

Іншою ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2024 року касаційну скаргу

ОСОБА_2 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків, зокрема для сплати судового збору.

Ухвалою Верховного Суду від 29 лютого 2024 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано із Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області матеріали справи № 344/2145/22 та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Іншою ухвалою Верховного Суду від 29 лютого 2024 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 (з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України) та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У березні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 344/2145/22.

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник Круць В. М. , про розгляд справи в судовому засіданні в режимі відеоконференції; справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Ураховуючи зазначену норму статті 402 ЦПК України, немає підстав для повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, як того просив позивач

у касаційній скарзі. Окрім цього, ухвалою Верховного Суду від 02 вересня

2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів

у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на 18 вересня 2024 року, відомості про що було розміщено на офіційному вебпорталі судової влади України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанційвстановили, що згідно з відповіддю Державної інспекції архітектури та містобудування України від 18 грудня 2023 року № 3479/05/18-23 замовник - ОСОБА_4 подав декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, наявна інформація до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції

в Івано-Франківській області від 17 грудня 2014 року за № I143151270793 по об`єкту будівництва: «Будівництво багатоквартирного житлового будинку», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , відомості внесені до Реєстру будівельної діяльності.

Згідно з витягом з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, реєстраційний номер ІФ143151270793, об`єкт будівництва - багатоквартирний будинок АДРЕСА_1 , заява від 17 грудня 2014 року № 26214, замовник - ОСОБА_4 . Загальна площа об`єкта - 1 339,4 кв. м, кількість поверхів - 5. Документ, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт, - державний акт серії ЯЕ № 839850 від 04 квітня 2008 року.

Декларація про готовність багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 , зареєстрована 17 грудня 2014 року.

11 листопада 2015 року виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_4 , загальна площа 98,9 кв. м.

04 жовтня 2016 року між СПД ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено у майбутньому, № 12/08-16, у пункті 2.1 якого зазначено, що відповідно до цього договору продавець зобов`язується передати у власність покупця квартиру, яка буде створена ним у майбутньому, а покупець зобов`язується прийняти квартиру відповідно до умов цього договору та оплатити її.

За цим договором продається трикімнатна квартира, загальною площею

98,9 кв. м, на 4-му, мансардному поверсі за номером № НОМЕР_1 , що розташована

в багатоквартирному житловому будинку, який знаходиться за будівельною адресою: АДРЕСА_1 . Загальна площа квартири за цим договором не є остаточною, оскільки вирахувана виходячи з відповідних проектних даних. Остаточна загальна площа приміщення за цим договором буде визначена виходячи з даних технічної інвентаризації, наданих Обласним бюро технічної інвентаризації, як органа на те уповноваженого (надалі - ОБТІ). Планове закінчення будівництва та введення в експлуатацію - 2 (другий) квартал 2016 (дві тисячі шістнадцятого) року. Підключення до інженерних комунікацій міста та передача об`єкта на баланс експлуатуючих організацій здійснюється протягом трьох місяців після здачі об`єкта державній приймальній комісії (пункти 2.2-2.5 договору).

З пункту 2.7 договору купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено

у майбутньому, від 04 жовтня 2016 року № 12/08-16 випливає, що вказана квартира не є об`єктом судового розгляду, не є під забороною (арештом) і не є предметом застави, на неї відсутні права третіх осіб.

Відповідно до пункту 2.8 зазначеного договору право власності покупця на квартиру, що продається за цим договором, підлягає реєстрації з моменту виконання покупцем всіх зобов`язань, в тому числі і фінансових, відповідно до цього договору, але не раніше завершення будівництва (створення майна) та прийняття об`єкта в експлуатацію.

У третьому розділі договору купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено у майбутньому, від 04 жовтня 2016 року № 12/08-16 зазначено, що продавець зобов`язується по завершенню будівництва об`єкта та здачі його в експлуатацію та при проведенні покупцем оплати вартості приміщення в повному обсязі, протягом 10 днів передати покупцю за актом прийому-передачі завершену будівництвом квартиру з повним комплексом виконаних робіт та надати усі необхідні документи на дане приміщення для оформлення права власності на нього.

З пункту 4.2 договору виходить, що загальна сума договору на момент укладення договору становить 571 345,00 грн, що є еквівалентом 23 000,00 доларів США.

Згідно з пунктом 4.4 договору вказана загальна сума договору не є остаточною і підлягатиме перерахунку після повного завершення будівництва об`єкта, а саме, кінцева сума за цим договором буде коригуватися сторонами з врахуванням фактичної кінцевої площі приміщення за цим договором (така площа береться згідно з даними ОБТІ, поданими у технічному паспорті на будинок), шляхом перерахунку суми, визначеної пунктом 4.1 договору, з врахуванням площі відхилення (в більшу чи меншу сторону), а також при зміні курсу долара США.

Відповідно до пункту 5.1 договору покупець робить чергові цільові внески згідно

з вказаним у пункті 4.3 цього договору графіком шляхом внесення коштів у касу, або шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Згідно з пунктом 6.3 договору у випадку перевищення покупцем прострочки чергового платежу більше ніж на 7 (сім) днів, продавець вправі відмовитися від цього договору в односторонньому порядку на умовах та в порядку, передбаченому статтями 214, 525, 615 ЦК України, з поверненням покупцеві, отриманих від останнього грошових коштів без індексації відповідно до умов цього договору з утриманням штрафу у розмірі 20 (двадцяти) відсотків від загальної суми договору, що передбачена пунктом 4.2 договору. У разі односторонньої відмови продавця від договору у повному обсязі договір є відповідно припиненим протягом 10 днів з моменту надіслання покупцю письмового повідомлення про відмову від договору в зв`язку із порушенням покупцем зобов`язання щодо оплати. При цьому сторони погодили, що укладання угоди про припинення цього договору не вимагається.

Пунктом 1 розділу 10 договору передбачено, що договір набуває чинності

з моменту його підписання сторонами за умови укладання договору на виконання додаткових робіт та діє до фактичного виконання сторонами всіх прийнятих на себе зобов`язань за цим договором.

04 жовтня 2016 року між ФОП ОСОБА_4 та ОСОБА_1 підписаний акт прийому-передачі квартири, з якого випливає, що сторона 1 (ФОП ОСОБА_4 ) передає, а сторона 2 ( ОСОБА_1 ) приймає окреме житлове приміщення - квартиру

АДРЕСА_2 .

Відповідно до витягу із переліку інвесторів, які брали участь в інвестуванні та фінансуванні об`єкта будівництва на АДРЕСА_1 , затвердженого ФОП ОСОБА_4 , за ОСОБА_1 оформляється право власності на квартиру АДРЕСА_2 , на підставі договору від 04 жовтня 2016 року № 12-08/16 та акта прийому-передачі від 04 жовтня 2016 року.

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 22 квітня 2019 року, який посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлінським В. Д., зареєстрований в реєстрі за № 1476, між

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (продавці) та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (покупці) ОСОБА_5 та ОСОБА_6 передають, по 1/2 частці кожен,

у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 приймають по 1/2 частці кожен у власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 , і сплатити за неї обговорену грошову суму. Загальна площа квартири 98,9 кв. м. Квартира належить продавцям по 1/2 частці кожному згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, індексний № 75290236, виданою 09 грудня 2016 року ОСОБА_9 , державним реєстратором Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області. Державну реєстрацію права власності продавців у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено ОСОБА_9 , державним реєстратором Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області 07 грудня 2016 року, номер записів про право власності: 17914744, 17914683, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1111257326101, згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, індексний № 75290236, виданою 09 грудня 2016 року ОСОБА_9 , державним реєстратором Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області. Вартість відчужуваної квартири становить 1 048 400,00 грн.

Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 січня 2022 року за ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 зареєстровано право власності на квартиру, загальною площею

98,9 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1111257326101, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 .

Із копії Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна випливає, що 07 грудня 2016 року за ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на підставі витягу з переліку інвесторів від 07 грудня

2016 року, виданого ПП ОСОБА_4 , акта приймання-передачі квартири,

від 07 грудня 2016 року між ПП ОСОБА_4 та ОСОБА_6 ,

ОСОБА_5 , договору купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке було створено у майбутньому, серія та номер від 07 грудня 2016 року № 12/08-16 між ПП ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , ОСОБА_5 зареєстровано право спільної часткової власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 .

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подали заяву від 07 грудня 2016 року № 19930744 про державну реєстрацію квартира

АДРЕСА_2 .

Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32815327 від 09 грудня 2016 року 09:27:57, ОСОБА_9 , Івано-Франківська міська рада, Івано-Франківська область.

У матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 подавав заяву про державну реєстрацію квартири АДРЕСА_2 .

Матеріали справи містять копію реєстраційної справи щодо об`єкта нерухомого майна на АДРЕСА_5 , наданої на вимогу апеляційного суду Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради № 908/11.1.-03/14в від 18 грудня 2023 року.

Представник відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - адвокат Круць В. М. подавав до суду першої інстанції заяву про застосування спливу позовної давності, посилаючись на те, що позивач пропустив позовну давність, так як після набуття 04 жовтня 2016 року права власності на спірну квартиру звернувся до суду із позовом через шість років після порушеного права.

Із позовною заявою ОСОБА_1 звернувся до суду 09 лютого 2022 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо касаційної скарги ОСОБА_2

Частиною третьою статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» закріплено порядок інвестування та фінансування об`єктів житлового будівництва, зокрема, з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов`язань за якими здійснюється шляхом передачі об`єкта (частини об`єкта) житлового будівництва.

Відповідно до пункту 5 статті 7 та статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права). Згідно з пунктом 6 статті 7 цього Закону інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

Статтею 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» вказано, що об`єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально-побутового призначення

в об`єкті будівництва, яке після закінчення будівництва стає окремим майном.

Згідно зі статтею 177 ЦК України до об`єктів цивільних прав відносяться речі, майнові права та інше. Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України). За правилами статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування). Майнове право є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право

є обмеженим речовим правом, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є визнання права.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням

є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає, зокрема, з договорів та інших правочинів, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом статті 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов`язань,

а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків, ефективним способом захисту порушених прав є визнання майнових прав на об`єкт інвестування.

За загальним правилом судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах,

у випадках, коли це право не визнається, заперечується та оспорюється.

Частиною першої статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

За положеннями пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13 квітня 2011 року, прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Положенням пункту 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 25 грудня 2015 року (у редакції постанови Кабінету Міністрів України

від 23 серпня 2016 року № 553), для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартиру, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються такі документи: 1) документ, що підтверджує набуття

у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо; 2) технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартиру, житлове, нежитлове приміщення тощо).

У разі придбання особою безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром є одиниця нерухомості, документами, що підтверджують набуття

у власність закріпленого за особою об`єкта будівництва, є договір купівлі-продажу облігацій та за наявності документ, згідно з яким здійснювалось закріплення відповідного об`єкта інвестування за власником облігацій (договір резервування, бронювання тощо).

Зазначеними нормами встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб.

Таким чином, саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування.

Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію

у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Власник має право витребовувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).

Частина перша статті 388 ЦК України містить перелік підстав, за яких власник майна має право витребовувати своє майно, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (підпункт 3 зазначеної статті).

Якщо майно було набуте безпідставно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребовувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).

Оскільки після виконання умов інвестиційного договору інвестор набуває майнові права на об`єкт інвестування, які після завершення будівництва об`єкта нерухомості та прийняття його до експлуатації трансформуються у право власності інвестора на проінвестований об`єкт з необхідністю державної реєстрації інвестором такого права за собою, то забудовник позбавлений права відчужувати об`єкт інвестування на користь будь-якої іншої особи.

Таким чином, інвестор наділений правом вимагати повернення належного йому об`єкта інвестування від будь-якої іншої особи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), що узгоджується

з правилом частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якою передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) дійшла висновку, що у разі виконання інвестором власних інвестиційних зобов`язань після завершення будівництва об`єкта інвестування відповідно до вимог закону майнові права інвестора трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником (пункт 108).

Верховний Суд вже звертав увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (постанови

від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (пункт 55), від 07 квітня 2020 року

у справі № 916/2791/13 (пункт 6.31)).

Судами у цій справі установлено, що згідно з укладеним 04 жовтня 2016 року між СПД ОСОБА_4 та ОСОБА_1 договором купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено у майбутньому, № 12/08-16 та підписаним ними 04 жовтня 2016 року актом прийому-передачі квартири, ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_1 прийняв окреме житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_2 . Також цей будинок введений

в експлуатацію.

ОСОБА_1 у позовній заяві вказував, посилаючись на пункт 4.3 договору купівлі-продажу, що здійснив повний розрахунок із продавцем, сплативши йому 571 345,00 грн.

За змістом пункту 4.3 договору купівлі-продажу покупець сплачує згідно

з графіком 571 345,00 грн 04 жовтня 2016 року (роботи з благоустрою територій та роботи по здачі об`єкта в експлуатацію). Покупець сплачує вказані платежі готівкою або на поточний рахунок продавця.

У третьому розділі договору купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено у майбутньому, від 04 жовтня 2016 року № 12/08-16 зазначено, що продавець зобов`язується «по завершенню будівництва об`єкта та здачі його в експлуатацію та при проведенні покупцем оплати вартості приміщення в повному обсязі, протягом 10 днів передати покупцю по акту прийому-передачі завершену будівництвом квартиру з повним комплексом виконаних робіт та надати усі необхідні документи на дане приміщення для оформлення права власності на нього».

Загальна сума договору на момент укладення договору становить 573 345,00 грн, що є еквівалентом 23 000,00 доларів США (пункт 4.2 договору купівлі-продажу).

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову, ОСОБА_2

в апеляційній скарзі вказувала, що матеріали справи не містять доказів оплати спірної квартири позивачем, на чому відповідачі наголошували в суді першої інстанції при розгляді справи.

У свою чергу суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки цьому доводу заявниці в тексті своєї постанови.

У мотивувальній частині рішення належить наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти російської федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

Отже, переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не перевірив правильність встановлення місцевим судом обставин справи, що мають значення для вирішення спору, зокрема не з`ясував виконання інвестором власних інвестиційних зобов`язань після завершення будівництва об`єкта інвестування,

а також не спростував доводів сторони відповідачів щодо відсутності оплати за договором нерухомого майна (квартири), яке буде створено у майбутньому,

від 04 жовтня 2016 року № 12/08-16, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що позивач обрав неправильний спосіб захисту, не підтвердились, ураховуючи те, що судове рішення про задоволення позовної вимоги про витребування від (стягнення з) відповідача нерухомого майна є підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80).

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції є передчасними, оскільки правомірність втручання держави у право на мирне володіння майном суди мають перевіряти після остаточного висновку про необхідність задоволення позову.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_2 зводяться до незгоди із висновками судів та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів саме в тому контексті, який, на думку заявниці, підтверджує безпідставність заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц (провадження № 14-43цс22)).

Посилання заявниці на загальні висновки у відповідних постановах Верховного Суду не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені судами у розглядуваній справі.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 .

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що висновки судів щодо позовної давності у цій справі, про застосування якої заявила сторона відповідачів, є передчасними та зроблені без належного дослідження всіх обставин справи, зважаючи на таке.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що заява представника відповідачів про відмову у задоволенні прозову за спливом позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки про реєстрацію за відповідачами квартири АДРЕСА_4 , позивачу стало відомо 24 січня 2022 року, а твердження відповідачів про інше є припущенням.

У свою чергу апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що про порушене право на придбану 04 жовтня 2016 року спірну квартиру позивачу було відомо у січні-лютому 2017 року, а із позовною заявою про захист порушеного права він звернувся 09 лютого 2022 року, тобто з пропуском встановленої статтею 257 ЦК України загальної позовної давності тривалістю у три роки, що є самостійною підставою для відмови у позові за спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі (частина четверта статті 267 ЦК України).

Таких висновків суд апеляційної інстанції дійшов, посилаючись на те, що:

- 29 серпня 2022 року ОСОБА_1 допитаний як свідок у кримінальному провадженні та попереджений про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 384, 385 КК України, дав показання, що на початку 2017 року дізнався про те, що придбана ним 04 жовтня 2016 року спірна квартира продана іншій особі та невідомі йому особи проводять ремонт у цій квартирі, а СПД ОСОБА_4 поверне йому кошти за квартиру;

- у судовому засіданні апеляційного суду представник позивача не заперечував факту, що у січні-лютому 2017 року на спірній квартирі зустрічались

ОСОБА_1 , СПД ОСОБА_4 та новий власник спірної квартири ОСОБА_5 й обговорювали питання щодо заміни оплаченої ним квартири на іншу, яку збудує ОСОБА_4 . Зазначав, що про вказаний факт йому стало відомо від ОСОБА_1 . Зазначені обставини також підтверджуються показаннями позивача як свідка у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_4 ;

- згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 24 січня 2022 року, сформованою за заявою ОСОБА_1 , випливає, що 07 грудня 2016 року спірна квартира зареєстрована як спільна часткова власність ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Із цього приводу Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно зі статтею 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За змістом частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п`ята статті 267 ЦК України).

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Згідно з частиною першою статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є КПК України.

У частині першій статті 23 КПК України закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина друга цієї ж статті КПК України визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним та допустим доказом

в цивільному судочинстві.

Схожого висновку щодо належності доказів в адміністративному судочинстві дійшов Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 822/551/18, на яку посилався в касаційній скарзі ОСОБА_1 .

Станом на час розгляду цієї справи в судах першої та апеляційної інстанцій інформація стосовно винесення вироку щодо ОСОБА_4 , позивача чи інших причетних осіб до продажу квартири в матеріалах справи відсутня.

Так само не містить вироку суду, що набрав законної сили, ухваленого за результатами кримінального провадження № 12022091010000853.

Під час апеляційного розгляду справи ОСОБА_1 особисто не брав участі

в розгляді справи та не був допитаний як свідок з приводу початку перебігу позовної давності у спірних правовідносинах. Посилання апеляційного суду на пояснення його представника, який не брав безпосередньої участі у конфлікті сторін, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки згідно з частиною другою статті 90 ЦПК України, якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу.

Факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) свідка

в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує сплив позовної давності за вимогами позивача.

Матеріали досудового розслідування за вказаним вище кримінальним провадженням не можуть бути враховані як доказ обізнаності позивача про факт продажу належної йому спірної квартири у січні-лютому 2017 року, безпідставного висновку про що дійшов апеляційний суд.

Таким чином, суд апеляційної інстанції порушив принцип безпосередності дослідження доказів.

Суди попередніх інстанцій не дослідили в повній мірі питання, чи міг позивач об`єктивно дізнатися про порушення свого права відповідачами, за захистом якого звернувся лише у лютому 2022 року.

При цьому питання про визнання поважними причин пропуску позовної давності лежить у межах процесуальних повноважень судів попередніх інстанцій, а суд касаційної інстанції має право лише здійснити перевірку застосування судами правових норм глави 19 ЦК України на предмет правильності такого застосування встановленим обставинам.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази,

з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Суду апеляційної інстанції також належить дослідити аргументи позивача щодо відсутності пропуску ним позовної давності через введений в Україні карантин, запроваджений в результаті гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Савчук Василь Романович, та касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року, додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 січня 2024 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець